Gajavata

Хочу зробити зауваження. Все, що виходить під іменем "проекта восхожденія" повинне мати основу істинності, і не відповідати потребам наіграних традицій. Була книга, написана, але не видана бо не закінчена, під назвою "Воссоединение или Это было в те времена..." Це досить товста книга, вона взята із хронік Акаші, Там говориться за те, що три мудреці прийшли до святого сімейства, коли дитина уже бігала. Та і хочеться зауважити, як Марія могла їхати на перепис, хіба сидячи звісивши дві ноги в одну сторону. Учитель говорив, що перепис населення не був такий строгий в ті давні часи, і їхати не було потреби, вони розрішили це в інший спосіб. Коли буде закінчена книга, багато чого відкриється. Ці традиції захоплюють великий простір, а хто ж відкриє як все було насправді?

Хочу додати, було дуже цікаво слухати повідомлення, екскурси в минуле, нові думки постійно проривали тканину оповіді, як людина ставиться до сучасного.

Пройшов рік! Хочу пояснити як він пройшов, як я розумію. Появилось нововведення, тепер книги які були невідомі багатьом людям озвучуються в ефірі. Це добре. Пробувались різні варіанти озвучення, найкраще виходило самі перші варіанти, коли озвучення пропонувалось двома. Потрібно підходити дуже обережно до того що показується в момент читання. Бо в момент коли була молитва, по екрану бігали картинки. Треба повернути все, адже Вчитель не завжди говорить на біблійні теми, він звертається до нас, до нашого розуміння, в кожній темі що торкнулась. Хочу сказати, я не розумію, чому це показується під іменем іншої людини. Я не розумію багато що. Та в звязку з нововведенням, я хочу сказати що любому випадку це досягнення, коли супроводжується текст голосом. Та потрібно повернутись до текстового зображення, щоб люди мали змогу зробити собі копію. В нових посланнях Вчителя. 31 грудня 1918 року, горіла свічка, були розкладені камені і проявився феномен. Від полумя свічки появився синій промінь. Від був з самого початку, не знаю чи було це видно тими хто проводив зйомку. Свічка горіла як завжди і світилась тим кольором що завжди, тільки від неї виходив промінь, це не можна назвати променем, це я думаю був феномен людини. чи ангела. Цей синій умовно промінь, був до десяти сантиметрів в довжину. в середині він був ширший, світився яскравим світлом, було відхилення від світла свічки трохи назад, щоб не заступати самого світла свічки. Цей колір горів до самого кінця передачі. Ще було кілька разів видно, це було в інших передачах, що свічка розгоралась і починалась світити рожевим кольором. Цей колір рожевий було дуже добре видно. Було саме полумя свічки, звичне, оточено зі всіх сторін рожевим світлом. Так було в кількох передачах. Потім були передачі коли свічки і не запалювались. Була ще одна передача, де зачитувалось свої спроби написати, це була спроба, хороша спроба майже в описі майбутнього. Я хочу зробити пропозицію: пишіть про все, як ви провели цей рік.

Приїзд друга. Кожного разу, коли написано нову книгу він приїжджає до Львова щоб познайомити з книгою, подивитися чи змінилося щось, чи змінилися люди. Він доносить те, що вважає мало би прозвучати, мало би змінити цей простір, Наповнити його любовю. І він наповнює його, намагається ввійти в стан кожного вірша, коли писав, відтворити його. Та не тільки, бо присутнє й інше. Не можна дихати одними й тими ж словами, звертаючи увагу на ті кілька імен з року в рік, з погляду важливості їх для світу. Тоді стає важко, парно дихати, і хочеться відкрити те неіснуюче вікно. Пізніш, дарування книг, це завжди ритуал, книги даруються, і хто має бажає може заплатити, якщо вийде. І я себе запитую, чому ці всі люди з готовністю приймають дар, чи будуть читати? Чому приймають це як належне? Чому коли слухали, постава їх була розслаблена в кріслі, і ні один хребет не виструнчився і не напружився у відповідь на звучаще слово. На любов. Хай з домішками того, що я не приймаю, але любов. Чому приїхали вони на пів години пізніше, бо перегружені маршрутки кажуть, чому вони такі комфортні, чому релігію, яку вони сповідують так підімяли під себе? Давали книгу і мені, я подякував, та відмовився. Сказав, що побачити приїхав його. Зустрітися, послухати. Сказав що приймаю все в цілісності, і недоказане теж, і що вдячний що приїхав і я мав можливість побачити все і почути.

По слідами одного збитого літака. Вчора міжнародна комісія представила доклад про розслідування гибелі пасажирського літака ЕЙЧ - 17. Представляли і перехоплені телефонні розмови протилежної сторони, одразу ж після того як збитий літак упав на землю. По всьому залі було чутно як вони похвалялись що збили цей літак, збуджені і крайньої степені горді голоси. Поки одразу все змінилось, коли стало відомо що рейс міжнародний, пасажирський коли побачили розкидані ляльки дітей і тіла загиблих Одразу ж стали говорити що збили літак українці. Нічого нового під сонцем. Телебачення росії одразу ж викинуло в ефір - необєктивність, упередженість. Ну добре, я розумію політиків, я можу зрозуміти журналістів. Та не можу зрозуміти військових. Я не можу зрозуміти генералів, адже їм доводилось зустрічатись, поставляти ці ракети, тиснути руки чоловікам. Вони не можуть бути необізнаними, вони не можуть не знати. Колись, давно вони були сміливі. Нація захворіла, захворіла на гордість. Вона дивиться в дзеркало, бачить що хвора, та каже мені личить. У чому місія, у чому велич, коли я чую ці пафосні голоси що ставлять себе над. Лишається тільки гіркота, як після смак поганого вина. І не важливо з якої сторони долинають ці голоси, чи з Росії чи з України, усе це гіркий терен.

Ви не поїхали в Карпати, щось дуже тепла погода. Ще ніколи такої теплої не було.

Руслан, дерево прижилося на новому місті, ви врятували дерево?

Я дякую Учитель, Руслан, і Єлена ! Квіточка життя, це два розкрившихся лепестка?

источник фильм

- грейфер.

Я дам деякі пояснення щодо часу проведеного мною. На початку червня 2018 р на церкві, де я працював, під час закінчення роботи я положив руку на грейдер і дав наказ піднімати. Руку не забрав, вона лишилася на грейдеру. Дві половинки поволі зачинялись. Мені відрізало два пальці. Дзвонив Сергій Король до мене, щось хотів переговорити, я ж лежав в без памятсві. Робота на церкві була закінчена. Я ледве пригадав Сергія. Я не сказав за інцидент, я намагався говорити, про інше та марно. Я вирішив боротися до кінця, читав веління, читав "Благоуханный рай словесный" Матері Марії. "Две жызни" Коры Антаровой, читав "Самая большая тайна в истории человечества" Учителя Ракоці, і звичайно ж наші Послання. Мені дуже не вистачало Послань, коли була затримка. Я часто думав, розмірковував за них. Два перевязані пальці, так і лишались, перевязаними. Я читав веління Христоцельность, що дав Христос. Я кожного дня бігав, по нашому стадіончику, що знаходится між школами, бігав по десять кругів. Я не вірив що пальці назавжди остануться обрізаними, що все закінчено. І через зиму, пальці відросли, відросли і нігті. І тоді я знову прийшов до церкви, показав відрощені пальці, показав виросші нігті. Я знову працюю на церкві. Церква наша має своєрідний вид - зовні дуже гарна, пофарбована, а в середині стоять риштування, всі внутрішні роботи треба робити. Я передаю привіт усім хто трудиться, хто хоче щоб наша земля воскресла, щоб ми стали похожі на тих, хто відповідає за еволюцію землі. Гаявата.

...Я желаю, чтобы ты включилась в процесс образования новых связей, необходимых для создания тела Света. Ты этого желаешь? Ты желаешь проявить свою веру настолько, что позволишь Мне полностью войти в Свои права и даровать тебе знание о Свете, о световой энергии, о ее силе и возможностях? Книга первая, Соприкосновение. стр.50

Я дякую за Послання! Прошу більш детальніше зупинитись на безпеці, на моментах космічних проявлень. Хочеться подякувати за це, тим хто проводив цю роботу.

Я дякую!

Я дякую!

Хороша казка, близька до реальності. Щось у цій казці є нове. Здравствуй человек! Ніхто зараз не звертається так до людини. Є сила, і з цією силою було описано звернення до людини, в виді казки. Все намагається пригадати свій зоряний час, свою призабуту память... Ви приділили увагу більше своїй поїздці на місце проживання амазонок. І отримали від них знак їхньої уваги. Пригадати і змінити намір особистого бажання, та в поїздці ви отримали нове, можливо ці нові якості це ключ до розкриття. Ви доїхали до місця, побували у чотирьох тисячолітній давнині, відчули, побачили Храм сонця. Чи ви щось бачили, чи було тільки звернення амазонок? Шкода Руслан що повернувся, він був схвильований, його читання про Іуду, про думки його було глибоко проникливим.

Я поздоровляю Єлену Новосвіт, з Днем Народження! Хоч який день народження може бути істинним. В безперервному потоці днів який із них дарує, організовує, небачене, щось незбагненне, щось відкриваюче, що може і не думав за це. От і зараз відкрився звязок між Україною і Францією. Я бажаю в цей День всього найкращого, всього світлого, всього доброго! І ще, згадав щоб у вас завжди було як того разу, я спешила, и возможно пропустила запятые...це відноситься до Послань.

Я дякую за Священну рощу, висаджену в імя процвітання. Колись тут будуть високі дерева. Поряд посаджені молді, поломані деревця. Все налагодиться, загоїться, розцвіте і будуть нові священі дерева.

Під час тривожного часу, переакумуляції подій, нового творчого замислу, що змете все, дозвольте вас запитати: ви маєте намір, насадити священну рощу, що буде втіхою для всіх, дозволить робити вечірні прогулянки і обдумувати плани наступних подій?

Я дякую, за Повідомлення!

Я хочу поговорити за вибори. Це був нелегкий вибір. В останній день я не вмикав телевізора, був зосередженний на кандидатах. Я ніколи не дивився телебачення, не знав програми Зеленського, проголосував за Юлію Тимошенко, хоч інтуїтивно вічував, вона не пройде, так і сталось. 39 кандидатів у президенти. Ще ніколи країна не робила такого широкого вибору. Були представлені всі верстви населення, всі хто могли включитися в боротьбу - включилися. Це була розгорнута панорама думки. Ні в одній країні не було так широко представлений курс на новітню програму дій, на оновлення, на зміни. Хотіли бачити країну без олігархії, включену у всі світові процеси, хотіли перемоги нашій країні в війні. Отже я не вмикав телевізор в останній день, пішов на виборчу дільницю о пів на восьму вечора, постійно думав за кандидатів, і не знав за кого голосуватиму. Дебати мені дали дуже багато, це було ще не бачене. Я поставив високу оцінку Порошенку за те що він пішов на чужу трибуну. Я розцінив це як спроба показати що ми одна нація, і навіть в таких виборах ми здатні побачити головніше, що обєднує нас. Було кілька думок, цінних у Зеленського, про мову, про релігію...про олігархів. Я безвільною рукою поставив знак за Порошенка, відчув що це марно. Коли йшов назад, повз фотографії усіх кандидатів, глянув на щасливе лице Зеленського. Відчув що перемога за ним. Ми зробили свій вибір. Стара опозиція казала що така переконлива перемога це лише недовіра існуючій владі. Це не так. Іще я хотів би сказати що Порошенко вибачився перед народом за те, що не зміг сповнити всі їхні мрії, це було за день до виборів. Потім настав день тиші і наступний день, день виборів. Я не зміг опреділитись, до самого кінця. Вірніш відчув поразку того за кого голосував. А ви?

Можете вважати цю історію за казку, та вона має реальну основу. Моя дружина йшла по Львівській вулиці коли зустрілася з незнайомцем. Це я описав цю зустріч що мала місце десь десь із три роки тому. Закінчення, я придумав, надіюся що так і станеться.

Дякую Вчитель, Єлена ! И да будет этот мир светлым, наполненным красотою и любовью!

Це казка, ну майже казка, написана раніше. Двоє на вулиці, або перша молитва. Вона майже бігла по вулиці, запізнюючись на щось своє, коли зустрілася поглядом з незнайомою людиною. Цим двом не вдалось так просто пройти мимо один одного, хоч одна із них навряд чи зауважила іншу. Спинилась, мимо волі, не віддаючи собі звіту зачим, перегородивши йому дорогу. Дивилась на нього вражено, схвильовано. Потім мовчки поступилась, давши дорогу. Рвучко повернулась до вітрини, подивилась на своє відображення. Ні, вирвалось. Я ніколи не буду такою. Ти чуєш? Німо, беззвучно кричала вона до когось. Я ніколи не стану такою. Ти людина похилого віку, очі твої згасли і лице твоє уже нічого не виражає. Нічого життя не написало на твоєму обличчю, крім втоми. Ти навіть не здивувався, що я перекрила тобі дорогу. Ну хіба так має бути людина? І з цього моменту вона почала бачити те, що раніше не помічала. Біль іншої людини. Це змінило всі її звички. Це входило в неї, і ніяк вона не могла цього уникнути. Ну за що це мені, думала вона, за віщо таке благословіння вболівати за іншу людину. Аж поки не стала просто неба, і попросила: Господи, зроби так, щоб людина ніколи не втрачала надію. Щоб мала ради чого жити, навіть коли залишається зовсім одна. Щоб знала, що є хтось що її завжди любить і нколи не відрікається від неї.

Я благодарю за ответ. Я даже не могу ответить вам на ваше любезное предложение ответить вам в скриншотах, так как не знаю что это такое. Я могу только еще раз обяснить суть того, о чем я пытался сказать, хотя я думаю вы знаете. Слева возле каждого раздела, возле каждого обозначения по которому надсылается послание есть два сердечка, которые окрашиваются светом когда посылается послание. Суть в том что эти послания окрашиваются только раз, по прочтении послания, и после гаснут после выключения. При последующем включении, света их нет, хотя огонек продолжает гореть в некоторых сообщениях. Вот и сейчас погасло сообщение в Новых посланиях Учителя, после повторного включения, хотя в некоторых сообщениях он горит.