Щоденник нового покоління людей

[FreeAngel]

Байдужість до життя

 

Який мій сенс життя, яка моя місія у цьому житті, яка моя сутність? Чи має потребу, щось робити далі?

Якщо почати з дитинства то воно в мене було не дуже легке. Воно мене багато чого навчило особливо життю. Лежачі на ліжку я думав про те кому я потрібен у цьому світі. І я відкрив ці двері зазирнувши в середину. Ця відповідь швидко прийшла до мене і я зрозумів, що я майже нікому не потрібний в цьому світі я. Я не прив’язаний до матеріального і до самого світу. Я не прив’язаний до людей я не прив’язаний взагалі ні до чого. Саме це створює мою свободу, коли ти відчуваєш що ти вільний від життя і від різних обов’язків, які люди з радістю хочуть на мене їх начепити. Я не кажу, що я тікаю від цього всього, просто я не хочу надягати окови та навішувати безліч земних залізних ланцюгів на себе. Я вільний і я нікому нічого не повинен. Дати обіцянку, що це? Ланцюг, який прив’язує нас чи просто обов’язок який ми повинні виконати за будь яких умов. За своє життя я дав обід тільки один раз це Богу завжди казати правду. Прив’язаність, що це хвороба чи залежність адже людина насправді вільна у своєму житті і у своєму виборі.

Кохання таке чарівне і потужне відчуття, але чи не прив’язує воно нас один до одногою. Мабуть прив’язує все ж таки тоді це теж ланцюг. Кохання це як фортуна, яка може принести радість і велику насолод або нанести критичний удар в серце. Дивно якось, комусь з цим щастить а комусь навпаки. Якщо подивитися на світ то я побачу, що майже кожна людина а це приблизно 95% людей прив’язані до своїх обов’язків до своєї роботи до своєї кар’єри до своїх справ і до свого навчання. Їх так окутали кайданами, що вони вірять тепер тільки в ілюзію, що ніби вони вільні, але насправді вони є рабами життя а не хазяїнами свого власного. Більшість людей просто використовують роблячи з них гарних зомбі або біологічних роботів і це називається, для них свобода. Хм…. Дивно це все. Люди самі на себе одягають добровільно темні окови на руки обкручуючи себе ланцюгами. Якщо ви зі мною не згодні то згадайте, як ви проживаєте день, які ваші обов’язки і від чого ви залежите в житті. Я думаю відповідь на це питання зразу у вас з’явиться. Я вільний! і я не дозволю ніколи нікому навішувати на мене ярлики тим баче насильно ланцюги до поки я цього сам не захочу. Що мене тримає в цьому світ? аж фактично нічого я можу легко піти з цього світу і про мене мало хто згадає. Я не прив’язаний ні до чого в цьому світі і я нікому ніколи не був і не буду повинен. Такого слова від тепер, як повинен в мене не існує в моїй книжці. Друзі а що друзі . Так вони в мене є але ж знову ж таки я до них не був прив’язаний ніколи хіба, що в дитинстві . Я борець за свободу і за правду разом із Богом і істиною його. Не раз на мене намагалися навішати чорні ланцюги рабства рідні, як мама і інші люди , але чим більше я опираюся тим більше я стаю сильніше і не залежніше. Навчання? Моє майбутнє, як воно буде і чи я хвилююся за нього зовсім ні. Я не хвилююсь не здати екзамени, я не хвилююсь не потрапити в у вищій учбовий заклад, я не боюсь бути прибиральником вулиць чи простим продавцем. Я не хвилююсь за своє майбутнє головне, що воно є і цього мені вдосталь. Світ чи реальність, що це ? ілюзії буття чи вигадка людей мабуть скоріше все навколо майже, що нас оточує є ілюзією а справжнє в нас самих в природі у Бога. Який сенс цих всіх багатьох речей аж майже ніякого це пустота і все. Матеріальне слугує нам тільки, для того, щоб розкрити наш потенціал і все, не більше не менше того. Про себе я майже нічого не знаю, хто я? яка моя місія? Для чого це все роблю, який сенс цих моїх всіх вчинків? Невже ніякого сенсу не має, але ж такого не може бути просто. Я знаю, що сенс життя людини завжди існував і існує, але нажаль ми його не знаємо а тим баче не усвідомлюємо. Матерія часто прив’язує людей до чогось тому, що люди самі до неї прив’язуються але насправді матеріальне не повинно робити людину залежним. Але у більшість випадків з життя саме це люди і роблять, як замінюють справжню свободу на комфорт і приємні відчуття. Моя байдужість росте майже до всього, мені стає байдуже майже моє навчання , мені байдуже як про мене думають більшість людей хоча трошки, щось є в цьому. Я сам байдужий майже до самого себе. Чому так? Тому, що я не бачу сенсу цього всього що я роблю і як я живу. Я не кажу вам, що я здався і зупинився, цього ніколи не буде я завжди буду іти вперед, але який сенс цього всього? мені нажаль не відомо, крім самого себе і Бога на це питання не відповість ні хто. Життя чи може воно набриднути? так мабуть може хоча воно є цікавим. Стремління моє , а для чого воно? Щоб просто існувало і щоб я не деградував. Яка різниця вам, що зі мною станеться? Невже ви любите мене? Якщо так то відпустіть мене тому, що справжня любов ніколи не прив’язувала людину до когось. Навіщо ви робити себе залежним від мене? Навіщо? Невже вам так подобається бути залежним від когось невже вам не ціна свобода, чому ви люди не ціните того, що вам дано від Бога? Я вільний і, що мене тримає у цьому світі це тільки моє власне життя саме воно мене прив’язало до цього життя і більше нічого. Я хочу відірватися від землі, але закони мені цього права не дають. Цей світ чи я його люблю? Напевно, що люблю, але кому потрібна моя любов? Мабуть нікому як і я сам крім декількох друзів. Хто я ? і для чого я? не знаю навіть того за, що я за слугував своє життя за які нагороди і чи я грішний вартий його я теж на це не дам відповіді вам. Я просто живу як і всі. Я лише маленька крапка у всьому всесвіті і в цьому житті, яка сама не знає своєї ціни і мети. Зло? А що мені зло? Воно скрізь ну той що. Я його не боюсь я до нього байдуже відношусь хоча інколи боляче спостерігати, як люди потрапляють в її сітку зла. А най боляче це те, що коли протягуєш руки допомоги а її у відповідь відштовхують кажучи, що вона йому не потрібна і тоді залишається тільки одне це дивитись, як людина згасає знаючи те, що ти не в силі їй не чим допомогти. Жорстоке життя буває іноді до нас. Добро? а що таке добро невже це любов взаємо допомога, повага, совість, добрі вчинки? Якщо так то чим я за слугував це добро і цю любов мабуть не чим. Так можливо я до себе ставлюся прискіпливо ну той, що яка різниця все одно від цього картина вся не зімнеться. І для чого я тут? Не знаю не скажу я вам. Іноді устаєш від невідомості, як вона мені вже набридла. Чи боюсь я втрати щось важливе, для мене мабуть, що ні. Якщо і втрачу то по особистій вені, але яка різниця чи втрачу чи здобуду вона є але, для мене вона не грає великої ролі. Якщо втрачу все то я на це повністю за слугував , якщо здобуту то це добрий символ. Чи боюсь я смерті “ні!” Хотів би їй колись я заглянути прямо в очі і запитати, для чого? Але цей момент ще не настав. Я вільний крім вибору я більше нічого не маю у цьому світі. Матеріальне для мене це не є суттєвим якщо би міг то я би від цього відмовився назавжди! Моя їжа це духовність, віра, пізнання Бога і істин його. Все останнє від життя мені не потрібно то все зайве, що тільки заважає мені іти до пізнання. Навіщо це зайве все? Не розумію ну той, що яка різниця чи зрозумів би я це чи ні все одно від цього нічого не зміниться. Моя сила? В чому вона в друзях в вірі, в любові і щирості та відвертості ну той що, все одно не зможу допомогти тим людям які не потребують моєї допомоги тоді який сенс цього всього. Прожити життя збагатитись але ж який у цьому всьому сенс життя, для чого жити? щоб просто жити не розумію я цього і мабуть ніколи не зрозумію. Вибір мій, як дивно а де гарантія того, що я не схиблю а її не має як і взагалі самої гарантії в житті. Приходиться тільки покладатися на віру і все, але ж я не хочу сліпо вірити в щось тому мабуть мало в себе я сам вірю, що я зможу. Так віра є але не знаю чи сильна вона до Бога так сильна міцна як сталь а до самого себе ні. Я розчарувався в собі тому я і ставлюсь до себе якось байдуже зараз. Можливо цей період пройде, але коли ? не знаю я. Я не боюсь ні смерті ні втрати най ціннішого в житті. Тому, що найцінніше я ніколи не втрачу бо це є я сам і Бог також. Що до майбутнього то я до нього байдужий, як написано воно в мене, так я і під по ньому. Я зрозумів, що я нічого майже не маю фактично я ні хто, але можливо роль моя у цьому світі все ж таки є. Невже я не до оцінюю себе ну той, що, яка кому різниця мені наприклад байдуже, якось все одно. Чи люблю я себе ? так люблю, але дивна в мене ця любов до себе не розумію я її нажаль. Більше не буду я продовжувати писати про себе в цьому великому повідомлення. Життя? А що моє життя хіба воно, чогось варте? Так мабуть але чого ніхто мені не скаже. Якщо я його втрачу не велика втрата буде, для світу і людей. Яка різниця до життя мого вам. Зникну з світу ну той, що одна людина мало, що може змінити і вплинути на людство. Якщо подивитися то кожен день вмирають і зникають з цього світу по 1000 людей в день а якщо порівняти моє життя зі цією кількістю то це ні що. Тому не велика буде втрата для світі, якщо в один день я зникну з цього світу .

Запам’ятайте одне, щоб бути вільним треба не прив’язувати себе до будь чого не треба мати цих грішних страстей і тоді ви відчуєте, що таке свобода

 

[FreeAngel]

Божевілля збожеволіти.

Який цей світ крихкий, яка ця реальність і її закони крихкі, які ці рамки збереження особистості крихкі. Цей світ – світ ілюзій, вигадок, сукупність думок та помислів людей, що створило його і породило. Навколо мене пустота не правда, викривлення істини. Обмеження, які мене стримували раніше і блокували мене від пізнання потойбічного світу і істини, все більше стираються і ламаються. Вони мене рятували від божевільних на перший погляд думок а тепер їх просто майже не має. Кожна рамка, кожне обмеження ламається один за одним. Я їх всі руйную на своєму шляху. Для мене тепер не має ні обмежень ні рамок нав’язаних суспільством, ні законів, які встановлені людьми. Я стаю дедалі вільнішим і свобод ним, скидаючи земні ланцюги обов’язків, які навішували на мене люди і, які тримали мене на цьому світі. Я відв’язався фактично від земного і занурився в не реальне, для людей, які не можуть просто це зрозуміти і сприйняти і за того, що сильно закуті в ланцюгах ілюзій і пустоти до такої степені, що вони втратили свободу і повірили в ілюзію свободи. Суспільство з своїм диктатом, з своїм нав’язуванням правил, норм та поглядів просто стало для мене ніщо, воно втратило владу і силу наді мною. І тепер я повстав проти нього проти всіх норм і правил їх, які тільки є обмеженням, для нас. Я став ворогом, для суспільства а значить і для людей, які не хочуть навіть мене зрозуміти і прийняти таким, яким я є. Вони намагаються мені вказати, що мені робити і що мені думати, але я їх тепер не чую я не сприймаю їх насильства їх нав’язування над душею. Вони тепер не одягнуть на мене ні одного ланцюга! Бо я зрозумів і усвідомив, що я є вільна людина, яка ніколи нікому не повинна була, а в суспільстві такого слова, як свобода просто не має , там є тільки одні ілюзії і розчарування. Я можу все! але люди втратили віру в себе, що вони теж можуть все. Я дедалі більше починаю бачити цей справжній світ де одна пустота а суті насправді мало, яка завжди чомусь ховається від мене і від нас. Я не можу зупинитися я не знаю навіть, як це зробити, я йду стрімко вперед пізнаючи світ і виходячи за рамки його. Страшно іноді знати правду особливо коли ти до неї не готовий. Мені 17 років а я вже відірваний від цього світу і я поступово відриваюся де далі сильніше від нього, і цей процес я не в силі зупинити. На скільки ми в рамках цього світу на справді, що ми не бачимо і не усвідомлюємо всього. Суспільство зі своїми нормами і нав’язуваннями бруду, брехні і пустоти на людину стільки навішала, що злили людей і розмили їх сутність майже до ядра. Насправді наше світосприйняття є хибними і є не правильним, насправді наша свідомість є обмеженою на стільки, що людина усвідомивши це просто буде в довгому шоці після цього, а це лише одна думка усвідомлення, а що буде тільки далі. Ці рамки нас тримають у цьому світі і захищають нас від непізнаного від високого від істини. І саме ці рамки я руйную а можливо виходжу просто за них де панує безмежність, де панує свобода, де панує справжній політ думок і фантазій саме вашої а не нав’язаної кимсь чи чімсь. Все матеріальне в цьому світі є пустота, ілюзія. Це насправді ніщо і його не існує, для душі а значить і, для нас теж! Але люди цього не усвідомлюють і продовжують вірити в пустоту. Як мені це все набридло я хочу вийти з цих обмежень повністю! я не хочу більше в них знаходитись бо я не обв’язаний це робити. Викривлена логіка, а що вона? Це інструмент цього світу і він насправді обмеження не знімає бо сам з собою їх несе. Для мене викривлена логіка чужа і я її не притримуюсь. Я спираюся на Бога, що живе в середині мене, на свої відчуття і на те, що відчуває моє серце насправді, що набагато важливіше за викривлену логіку. Вона побудована на базі цього світу і цих законів, що в ньому існує. Вона побудована на обмеженнях цього світу а я не сприймаю і не хочу сприймати їх!! Тому основна причина цього, що викривлена логіка мені фактично не потрібна у цьому світі. Що буде далі? Я сам не знаю, можливо я зійду з глузду а можливо просто вийду з реальності поринувши в свій внутрішній світ, створивши його! Я не знаю, якщо чесно, але зараз мене вже суспільство починає не сприймати бо я вже виходжу з рамки його. Я піду далі в безмежність а вони залишаться тут в кінці кордону думаючи і віруючи в те, що за ним нічого далі не може існувати і бути бо це не можливо просто, а насправді за цим кордоном ціла безмежність і справжнє життя. Не зрячим людям мабуть не зрозуміти про те, що я пишу, але це дійсно правда. Насправді майже всі люди в таких живуть рамках обмежень, що так просто не можна, як для людини, але вони цього не розуміють бо не хочуть, їм просто це подобається. Я повстав проти цього всього безглуздя і маячні світу проти викревленого світу не тому, що він поганий а тому, що він намагається нав’язати мені щось, свої цінності, свої принципи і закони. Намагається мене зробити сліпим. Можливо це не світ а систем, що існує в ньому, але до поки вона мені буде заважати їй не буде прощення від мене. Вона крихка і їй не зупинити мене. Вона ніщо!!!! Вона втратила від тепер владу наді мною і я повстав проти неї!!!! Об’являючи їй війну. Суспільство, яке стає на захист цій системі теж мене не зупинить! І не зможе ніколи зупинити. Я вийду з системи! і з брехливої реальності, якої фактично не існує бо це все ілюзія і пустота в якій живуть люди. Якщо мені будуть заважати на моєму шляху то я буду знищувати систему тоді і суспільний лад і їх норми. Я стану сильніше і вище системи і суспільства. Я вийду за рамки своєї обмеженої свідомості і цей день рано чи пізно настане. Я не буду вам пояснювати в чому полягають ваші обмеження бо ви навряд чи мене зрозумієте. Якщо ви так хочете вийти за рамки них і стати дійсно вільним і відчути смак свободи. То почніть міркувати і думати своєю головою а не чужою, почніть шукати і жадати істину і ви відкриєте правду, і ви відкриєте очі і станете бачити і вам не потрібні будуть навіть мої пояснення бо ви все самі зрозумієте і збагнете. Можливо я і збожеволію від того, що я відкрию і пізнаю, але якщо я цього не хочу значить цього зі мною не станеться. Не я вас не приймаю а ви мене. Не я вас не розумію а ви мене не розумієте. Не я відмовляюся від вас а ви відмовляєтесь від мене бо боїтесь того, що я знаю і несу з собою.

 

[FreeAngel]

Світ

Світ наш милий

Світлий ясний

Тайни

Темінь

Все в тобі

Ти храниш спокон віків

Мудрості віки віків

Ти є безкінечним світе

Ти є неосяжним світе

Скрізь ти є

І всюду є

Істина одна єдина

А все останнє

Пуста Сторінка

Вигадка людей

 

Людина

Ми можем все з бажанням вірою

Ми можем все відкрити

Все пізнати

І знайти

Бажання віра це єдине

Що повстає як одне ціле

Воно одне

Воно єдине

Воно об’єднує нас всіх

Разом ми сильні

Дужі і єдині

Бо дружба міць

Бо віра світь

Ми можем все з бажанням вірою

Ми можем все відкрити

Все пізнати

Відшукати

І знайти

Поринем в верх

За вірою

Надією

Мрією

Бо це все наше

Одне єдине

Воно є ми

І ми є їм

 

Правда

Правда повсюди

Правда є скрізь

Люди сліпі

Не бачать її

Для чого вона?

Не їм не для кого

Ні хто не прийме

Ні хто не бере

Вона, як одна

Ходе безблудно

Серед людей

Серед сердець

Сліпі всі сліпі

Не хочуть приймати

Їм краще брехня

Їм краще спокуса

А правда далека

Від них і до них

Вона, як одна

Вона, як самотня

Ні хто не прийме

Ні хто не полюбить

Ні хто не побачить

Ні хто не візьме

А сонце все світить

І світить і світить

Байдужі серця

Холодні серця

Закриті обличчя

Відкрита пітьма

Для чого живуть?

Для чого цвітуть?

Ні хто не помітить

Ні хто і не скаже

Та розкіш бажана

Те золото жадане

А правда сама

Одна одинока

А люди прості

Живуть і живуть

Для чого не знають

Для чого цвітуть

Для чого все роблять

Не знають

Не скажуть

А правда є скрізь

А правда є всюди

Люди сліпі

Не бачать її

Для чого вона?

Не їм ні для кого

Ні хто не прийме

Ні хто не бере

Вона бой бо рада

Відкритись би всім

Але не потрібно

Нікому це все

 

 

Істина

Істина далека

В той же час близька

Істина проста

В той же час важка

Істина духовна

Істина буття

В образі титана

В образі гори

Появилась в світі

Появилась скрізь

Чують гум і шепіт

Люди на яву

Істина далека

В той же час близька

Істина проста

В той же час важка

Скрізь вона

І всюди

І в тіні

І в людях

Ти її відкрий

Ти її пізнай

Істина це дар

Істина це шлях

Протікає скрізь

В небі на землі

А гуркочуть звірі

А гуркочуть люди

Все твердять одне

Істина проста

З висока іде

З висока прийде

З висока полине

З висока прозріє

І відкриє двері

В безкінечність

В рай

І закриє вікна

В темноту

І в пекло

Ти жадай її

Ти люби її

Все дадуть тобі

В пізнанні її

 

Життя

Життя – це шлях

Життя – це стежка

Вона не відома

Вона не відкрита

Вона протікає

З минулого

В майбутнє

Живем ми в теперішньому

Живем тут і зараз

Життя не відоме

Життя не відкрите

Воно як ріка

Що стрімко тече

Вона, як сторінка

Що має початок

Що має кінець

Життя безкінечне і вічне завжди

Ми згадуємо

Ми бачимо

Ми чуємо йог

І смак той чудовий

Устами берм

Життя –це, як казка

Наповнена фарбами

Життя – це, як книжка

З віршами романи

Життя, як ріка

Що стрімко тече

Життя – як кіно

Що довго іде

Ти просто живи

Ти просто люби

Пізнаєш життя

Пізнаєш секрет

Не думаю про завтра

Не думаю про вчора

Ти будь тут і зараз

Бо це є життя

Несе воно все

Знання

І буття

Несе воно скрізь

І близько до тебе

І далі від тебе

Життя –це, як школа

Що вчить нас всьому

Життя – це як Біблія

З святими законами

Живи тут і зараз

Не завтра

Не вчора

Бо це є життя

Бо це є любов

У образі спаса

У образі миру

Пізнай ти його

Пройди і відчуй

Відкрий ти себе

Відкрий ти і очі

Побач ти життя

Ввійди ти в його

Побачиш ті фарби

Побачиш той колір

І Символ буття

Постане з тобою

І будиш ти жити

І будиш любити

Своїми ділами

Свій шлях прокладаєш.

 

Бог

Ти вічний неосяжний Боже

Весь час ти існував

Для чого ти тут?

Невже, для нас?

У відповідь прошепотіли губи так!

Я тут, для вас

Щоб вчити вас життю любові

Щоб вміли ви любить

Цей світ

І вам дане життя

Я не прохаю вас

Служити

І призиваю вас

Любити!

Жити!

І теплими устами

Я казав

Люблю тебе!

Люблю я царство Боже!

Я мрію і живу

Ти дав мені мій сенс буття і існування

Для тебе я живу мій Боже

Для тебе пахну цвітну я

Ти не кумир мені

І я не твій фанат

Ти просто батько мій

А я твоя дитина

Ти там

Я тут

Але зі мною ти

І навіки

І назавжди

Амінь!

Ти безкінечний Боже

Ти скрізь

І тут і зараз

Ти вічний і не змінний Боже

В твоїх руках всесильна сила Боже

Ти нас створив і це є факт амінь!

 

Віра

Віра, що це?

Це спасіння, рай

Чи, що

Невже – це сила неосяжна вічна

Невже вона є вічністю

Що тягнеться від існування

Віра ключ

Що відкриває двері до раю

Віра це інструмент могутній

З якою творимо ми все

Віра дає нам неможливе

Відриваючи нове

Віра дає нам дар блаженний

Піднімаючи наш дух на п’єдестал

Ми з бажанням віримо могутньо

Ми не зламні не зупині!

До поки віримо

Живемо

Вона дає нам шлях вперед

Вона дає нам всю надію в краще

Вона дає рушійну силу нам

Тож вір і будь!

Закон буття і раю.

 

Голодомор

Чорная смерть спустилася на землю

Чорная коса

Почала косити всіх

Крик жахливий стогін бідний і благаний

Скрізь він був, лунав

Усіх хатах усіх будівлях

Мати вбила сина рідного

Їсти подано, вечеря є тепер

Жах жахливий

Смерть жорстока непощядна

Люди озвіріли

Що втратили людську подобу

Що втратили здоровий глузд і розум

І збожеволіли, як дикі

Голод, холод охопив своїми чорними руками

Всіх людей навколо

Все, як морок

Скрізь проходе жах і смерть з косою

Раз змахнула мертвою косою

Вмерла дівчина мала

Два в змахнула

Вбили рідного сина

Три в змахнула

Розстріляли бідну мати

За крадіжку колосу одного

Крик лунає по степу широкому

Стогін рве серця людей

Біль стискає груди всіх сердець

Голод ходе в ходячі в хата людей

Забираючи життя дітей

А в сімї заможній

Не шматочка хліба

Ні зернинки

Забирають все і насіння, борошно

Влада у людей енкаведісти

План Диявола кровавий

Влада породила і створила, для людей дітей

Що ж за люті звірі?

Без сердець і без душі!

Зародили – це нещастя, пекло

Людям всім невинним

Нещядючі людське життя

 

Любов

Любов осяює людину

Любов дає надію віру

Вона взаємна і прекрасна

Вона легка та чиста

Любов – це слово

Золоте

Велике!

Любов –це ключ

До серця

До всього

Вона відкрила двері до душі

Вона відкрила серце на простори

Радій

Живи

Любов життя

За ради неї

Підеш на край планети

Заради неї

Світ підкориш весь

Заради неї

Готов звершити гори

Любов – це ключ

Що, відкриває все

Любов – щастя

Еліксир здоров’я

Люби цвіти

Люби живи

Люби цей світ

Він твій він ваш

Закон життя

І існування

Всього живого

Що живе існує

Ти йди вперед

Заради неї

Ти знай одне

Любя перемагають

Любя дарують

Не потребуючи нічого

Любя дають

І це взаємно є

Вона прекрасна

І вона чудова

Вона – це все

І рай і небеса

 

Солодка спокуса

Солодка спокуса

Солодкі слова

Тепла розмова

Люблю я тебе

Ти гарна красива

Я вимовив з уст

Страстью своєю

Омив її душу серце її

І згода її

Як символ дання

Взаємно повстала

Перед річчю моєю

Я далі продовжив

Не скінчивши слова

Ти гарна прилісна

Твої руки чудові

А очі ясні

Принцеса ти мила

Принцеса чарівна

Промовив я це

І солодко стало

І дотик приємний

лестиві слова

Як підло, як низько

Казати це все

Спокуса диявола в серце пройшла

Отрута смертельна

Яд, для душі

Солодкий приємний

Для двох щирих душ

Вона прийняла

А я це сказав

Обидва ми раді

Обидва ми вині

Випивши з чарки

Чорної крові

Наситившись цими

Лестивими словами

Не можу повірити

В мій гріх скоєний

Спокусу прийняв

І випив отрути

А гидко, як стало

Не приязнь до цього

Не буду писати я більше цих строф!

Не буду казати

Ти гарна красива

Не хочу я знати спокуси цієї

Ця солодь погана

Відраза мені

Ти вибач мене за спокусу мою

Не знав, що творив

Що, скоїв я злочин

Я винен за це

І кара моя !

Я радий за те що карають мене

За гріх мій ганебний

За пристрасть солодку

Як міг я таке?

Не знаю

Не скажу

А камінь в груді застряг

І болить

Прощу я себе

Прости ти мене

Не знав, що роблю

Не думав про це

І вище я стану!

Солодких цих слів

І пристрасть зруйную!

І гріх подолаю!

Не буду казати устами своїми

Тих гарних всіх слів

Противні вони

Стали мені

Вибач мені

За спокусу мою

За грішні ті фрази

Огидно це все!

Поставлю я крапку

Змахну я пером

Закреслю ті фрази

Відправлю в вогонь

Забуду слова

Забуду той гріх

А слід залишиться

У серці завжди

А пам'ять згадає

Коли переможу!

Я буду готовий

Прийняти весь біль

Покінчу я з цим

На віки завжди

В останнє скажу

Ти вибач мені!

 

 

 

 

 

Потеря друга

 

Пишу я тебе

От сердца с любовью

Как ты?

Всё хорошо?

И в знак

И в ответ

Я занята не сейчас

А кода?

Спросил я в ответ

Может быть завтра

Сказала она

Я радий

Ну, завтра услышу я голос

Скучал я за нею

Давно не общался

Настало то завтра

Привет, как дела?

Услышал я голос

За ним и ответ

Я занята снова

И в мысли слова

Ну, может быть снова

Согласен я с этим

Не буду тревожить

Тем более мешать

Прошла та неделя

И снова пишу

Привет, как дела?

Давно не общались

И в знак

И в ответ

Я занята снова,

Потом как не будь

Не поняла я этого

Ну и что подожду

Как друг я верный

Как любящий брат

Прошло воскресение

Пишу как дела?

В ответ пустота

И теже слова

Ну, что всё бывает

И с радостью снова

Я взялся всё ждать

В надежде услышать

Слова и ответ

Прошла и суббота, и даже неделя

Пишу

Как дела? Всё хорошо?

В ответ все слова

Тебе что нету с кем говорить?

Сказала она продолжила речь

О чём с тобою мне говорить?

Про что и зачем?

Не понял ответа,

Я думал про это

Обуза я что ли?

Прилип, как не знаю

И эти слова

Как грубы они

И режут они и душу и сердце

Я друг прокричал!

Я брат прокричал!

Не ужели забыла?

Не ужели не помнишь?

Те милею беседы

Те тёплые слова

Когда говорила

Люблю я тебя

Как брата и друга

Когда говорили

О сердце про сердце

Твое и мое

Как мило это было

Как мило звучало

Но нет у тебя

Не время для друга

Нет слова с любовью

Я больше не буду!

Писать эти строфы

Я больше не буду!

Тебя доставать

Ты волна, как птица

И в небе в просторах

Не буду мешать

Не буду обузой

Ты выбрала путь

И сделала шаг

И я отошел в сторонку, как друг

Не нужный тебе!

Не знаю я друг?

Зачем же слова?

Когда говорила

Ты друг

Ты брат

Не понял я этого

И волен смериться

С потерей товарища

Близкого друга

Ты сделала выбор!

И я отошел

Ты выбрала путь!

Оттолкнув

Мои чувства, любовь

Как больно

С наружи внутри

Болит всё болит

Но боль, тая скрытая

От глас

От тебя!

Я буду терпеть

Пройдут дни

Пройдут годы

Забудешь ты строфы

Забудешь слова

Забудешь меня

Я исчезну, как пыль

Как строфы стиха

И будешь ты жить

Без друга того

Что когда-то писал

Люблю я тебя

Сестра и верный товарищ

И вырвешь страницу

З книжке своей

Где была память

Когда-то про друга твоего

Кинув в огонь

Спалив на века!

Останется прах и пыль от меня

Забудешь меня

Уйду от тебя

Не будешь ты думать больше про друга своего

Не будешь ты слышать строф, как дела?

Не будет обузы

Не будет тех слов

И станет всё легче тебе от меня

Ты даришь меня вечную память!

О тебе и о светлых моментов твоих

Твой след от слов остался в душе моей

На века и на вечность

Пока и прощай.

 

Демон і Янгол Темрява і світло

 

Я демон спокуси

Дарую я гроші

Багатство земне

Ти хочеш комфорту

Ти хочеш солодкості

Я дам тобі це

Не хочеш жаліти

Не хочеш людського і болісного

Я дам тобі владу!

Я дам тобі силу!

Звільню від законів

І дам я свободу

Устав від гіркої ти правди

Так краще солодка брехня

Вона є приємна!

На доти і смак

Устав від боротьби за цінність людську

Приляж відпочинь

Ось на тобі гроші

Ось на тобі віллу

Про совість забудь

Вона не потрібна

Вона є зайвий тягар

Я дам замість неї і жадність і наглість

І з нею здобудеш земне

Все твоє

Устав ти на світло дивитись

Дуже ясне?

Так темінь є краща

У неї сховаєш

Всі свої чорні діла

І станеш ти чистим

На світі цим всім

Ти хочеш відомості

Тримай ти славетність

Знають тебе тепер

Всі люди навколо

Набридла любов?

Візьми ти ненависть

Це сила твоя неосяжна могутня!

Візьми і прийми гординю солодку

Вона найцінніша могутня з усього

І солодко буде

І добре все буде

Люблю я тебе душа ти солодка

Я янгол!

Твій захист!

Твій щит

Не думай не мисли над цими плодами

Ти вільний свободний у світі із Богом

А пристрасть спокуса кайдани отрути

Люби і цвіти

Відкриють всі тайни

Злікую з цілю

І біль всю вберу

Я дам тобі життя блаженне і вічне

Якщо ти попросиш і захочеш цей дар

І дух твій блаженний підніметься в вись

Відкрию духовні я тайни тобі

Живи по законам

І станеш міцним

І все подолаєш

І милість прийми

В любов увійди

І совість здобудь

Це істиний шлях

І будеш ти з Богом в раю процвітати

І будеш духовно наситним весь час

Блаженно горіти в блаженному вогні

І спокій твій буде

Смирення твоє

І будеш ти жити

Любити життя

Твій час обирати кого і за що

Мій вибір не демоне не янгол

Не буду ні в пеклі

Ні в раю

Не буду горіти в блаженному в огні

Не буду ні в світлі

Не буду ні в тьмі

Далекий від мене ти янгол один

А демон потворний не дам я тобі серце своє

Я вибрав нове

Не зло не добро

І буду іти мужньо до неї

До суті одної

Вона є одним

Не злом

Не добром.

 

Втома від життя

 

Шукаю скрізь

Для чого я тут?

Яка моя ціль?

І хто я для себе?

Не знаю

Не скажу

Уставши від пошуку

Устав від життя

Байдужість настала

На все і на себе

Не хочу я так

Не знати про себе

Не хочу я бути зі знаком запитань

Я маю це право

Узнати про себе

Чому я не знаю?

Про себе нічого

Хто я?

І Для чого?

Байдуже життя

Байдуже майбутнє

Мені все одно

Що буде зі мною

Я тут лише крапка

Яка не має ціни

Піду я з життя

Залишу я світ

Яка вам різниця?

Що зникне людина

Це не втрата

Для людства, життя

Що тримає мене?

Моє власне життя

Я шукав

І знайшов я розчарування в собі

Як в людині

Так і в житті

І піду я вперед

Продовжу я пошук

До поки на взнаю

До поки не скажуть

І знайду я це все!

Але ціна, яка цьому?

Життя?

Ну той, що віддам я його

А може не має ціни

Це мій труд

Тоді я віддам

Мій труд і мої сили

Хто я?

Да ні хто

Хоча є щось у мене

Ну той, що

Байдужий до себе

Байдужий до всього

Крім віри і Бога

Що тримають мене

Я буду іти

Не знаючи цілі

Я буду боротися

Не знаючі, що

А зараз приляжу

Закрию я очі

Зупиниться серце

Помру і я встану

Прокинусь від сну

Продовжу я жити

Продовжу іти

Продовжу я шлях

Продовжу я все

А зараз піду

Відкину я все

Байдужий до всього

Крім Бога і віри

Не хочу я бачити

Ні друзів ні рідних

Не хочу я чути ні слова життя

Залиште одного!

Залиште мене!

Не треба мені допомоги

Протягнутих рук

Побуду один

З собою

І знову прийду.

 

Біль від людей

 

Серце болить

Груди стискає

Кров вся хлищіть

Від образи

Від кровавих жорстоких тих слів

Ти дурак!

Ти нікчемний непотріб мій син

І наповнило душу

Біль від цих слів

Не образа

Не зло

Наповнило душу

А біль від тих ріжучих слів

І жалю пройнявся

І сльози з’явились

Ти пробач мені батько!

Я люблю тебе щиро

Не кажи жалюгідно!

Комах жалка

Ти приносиш нещастя

Ти непотріб людський

І замовкнув відразу

Не сказавши ні слова

А в душі я промовив одне

Пробач мене батько!

Вийшов я з хати

І почув я скандал

В сусідній квартирі

Ти бридке каченя!

Донька нікчемна

Не вмієш нічого

Ледарка ти

Талант! В мене мамо

Пусти до мистецтва

Ні! Забудь ти про це

Не маєш таланту

Ти бездара нікчема

І удар по груді

І в серце кинджал

Кров’ю хлине душа

І болить і пече

Я пройшов трохи далі

І побачив не вину бідну людину

Над нею знущалась молодь проста

Ти дурак!

Ти лайно!

Ти нікчема

Старий ти старий

Ти не гідний життя ти свого

І урадь по лицю

І удар по груді

І сміються вони

Над бідним не винним

Грудь стискає все більше дужче сильніше

Я кричу від досади

Я кричу від життя

Повернувся я трохи

І почув я розмову

Ось тримайте корово

Саме ти така!

Жалюгідна потворо

Жалюгідна Фома!

І почався скандал

А за ним вся бійка

В серце удар

Ріже кинджал плоть мою до крові

І проймає все серце

Печаль і вся біль

Ти пробач мене Боже!

За цих всіх людей

Ти пробач їх всіх щиро

Не бачать, що роблять вони

Як так можна?

Не винне затьмарити злом

Як так можна казати?

Знущатись над бідним

Як так можна до доньки до сина свого?

Він же рідний тобі

А в неї талант майбутнє чудове

Як так можна казати?

Не шкода сердець

Не шкода тієї любові?

Ти люби свого ближнього

Ти люби цей весь світ

І проймешся любов’ю

І скажеш прости

Вознесешся до неба

До Бога до батька

Він поростить тебе щиро

Приласкає утішить

Загладить весь біль

І душу зцілить

Ти прости мене Боже!

За людські всі гріхи

 

Пустота

Пустота

Пітьма

Простори

Все навколо

Пустота

Одна вона

І скрізь вона

У діях, вчинках

Є вона

У чому сенс її?

У чому суть її?

У відповідь пуста строфа

У відповідь є пустота одна

Вона є скрізь

В усіх просторах

І з мертвим є

І не з живим – це точно

Померло серце

Померло тіло

І згас вогонь

І згас весь дух

Пустий

Нікчемний

І байдужий

Не вартий ні цін

Ні срібла

Пустота вона

Навколо

Скрізь

Усюди

Простягла

І прив’язала

І зник весь сенс буття життя

І згасло палко серце

Не маєш цілі

Не маєш мрії

І бродиш ти по світу мертво

Без сенсу

Без життя свого

Ти є мертвий !

Ти нікчемний

Ти є згаслий

Пустота

Простори пусто

І всюди пусто

Принесла простори

Забрала життя і сенс

Мертвий !

Не живий –це точно

Я людина?

Ні тварина

Я живу?

Ні я згас !

Не хочу жити

Нема заради чого

Не хочу йти вперед

Не бачу я для чого

Ти це ! пустота жорстока

Ось твоє лице

І вся твоя подоба

Подаруєш ти простори

Забереш життя і сенс буття

Твоя ціна

Твої слова

Є пустота простри.

 

 

 

 

Намісник Диявола

 

Пройшли віка

Пройшли століття

І всі завмерли

Чекаючи намісника високого

Жадають розумом

Жадають плоттю

Його одного

Щоб прийшов

Спустивсь

Із пекла

В світ

Він мудрий

І розумний сильно

Його знання високі

Вище наших

Він сильний

І запеклий ворог

Для світла християнства

А для інших вірний друг

Провидець

Обраний людьми

Його жадали страстями

В надії, що він дасть дорогу легшу, для життя

Це так

Але вся суть не в цьому

Веде він в пекло

Не в рай не в спокій

Веде він грішних до спокуси

До омани

Солодкі і розумні ті розмови

Але вся істина буття не в цьому

Його велика зброя

Хитрість і спокуса

Підуть до нього ті

Хто віру не признали в Бога

Для кого та любов є брудом і відразою

Відмоляться і відвернуться від грішного намісника ті

Хто вірять щиро в Бога

Кому спокуса гріх

А солодь та відразна та погана

Тож вірте люди в Бога

Це спасіння наше

Тож вірте в світло в чудо

Воно було і є у цьому світі

Цінуйте те, що маєте

І не шукайте легкого способу життя

Бо це є гріх

Бо це спокуса

А справжня правда

У труді нашому важкому

Який легкий, для нашої душі

А від спокуси боронись

І хитрість відганяй відразу

Не пробуй яду і отрути аду

Це не твоє

Не треба тобі цього

Ти вір у Бога

І знай одне, що не залишить він тебе

І будеш вічно ти горіти

В огні любові правди

І будеш ти врятований від пекла

Це є твоє спасіння

І життя твоє.

 

Закрите серце

Люблю тебе я мамо щиро

Закрию серце я своє

Задвину штори

Зачиню двері на замок

І не впущу тебе я мамо

В свій світ

В своє життя

Чому?

Тому, що він для тебе

Не близький не рідний а чужий відразний

Тому, що ти не хочеш зрозуміти

Весь скарб його

І всі голубини

Для тебе він не зрозумілий

Для тебе він неадекватність, крайність

Не хочу відкривати більше я брами серця свого

Перед мамою тобою

Коли відкрив один я раз

Почув у відповідь

Скандал

Навязання думок

Коли відкрив я в другий раз

Ми посварились

Був і крик

І гамір

Коли відкрив я в третій раз

Почув я осуд

Твої думки є хибні

А помисли є грішні

Тому я вирішив закритись

Від тебе мамо

Рідна мамо

Ти так близька і в той же час далека

Ти є у мене в той же час не має

Твої думки

Твої всі погляди

Бар’єром є для пізнання мого

Ти скажеш ні!

Твої думки є хибні

Твій погляд є неправильний

А мій є кращім

Бери його

Не хочеш?

А я сказала ти бери

Нав’язую тобі я це

І не нав’язуй ти свого

Але, пробач ти мамо

Я не нав’язував свого

Я не просив, щоб ти зі мною згодилась колись

А ти це кажеш звідкись

Завжди хотіла ти змінити, щось в мені

Завжди хотіла, щось розбите цінне

І збудувати, щось своє

Ти не приймаєш світ мій щирий

Мене самого також

А хочеш, щось змінить в мене

Не розуміючи того

Що рідне і важливе це, для мене

Я твій є син

Але не рідний я тобі

Чужий, для тебе я

Не знаєш ти мене

Не знаєш хто я є

Для чого я живу

Я це тобі не скажу

Я це тобі не дам

Бо знаю те

Що не зрозумієш ти мене

Відчую напад твій

Холодний погляд

Критика твоя

Мої думки є хибні?

А вчинки є не правильні?

Ти скажеш так

А я не згоджусь з цим

Ти скажеш те

Міняй себе міняйся сам

А я скажу ‘не хочу!”

Чому повинен я мінятись, так як хочеш ти?

Чому не можу залишитись я собою?

Бо ти прийняла мене, як рідна мати

І цим все сказано одне

Поставлю крапку я

Закрию серце я своє

Сховаю світ я весь від тебе

Скажу в кінці одне тобі

Не рідний син тобі я мати

Відмовилась від мене ти

Цураєшся свого ти сина

Своїми поглядами своїми принципами

Не знаєш ти мене!

Не розумієш не приймаєш

В обійми материнські щирі теплі

Тож забудь мене!

Не твій я мамо

Ніколи я не був твоїм

І не тримай мене ти більше біля себе

Я хочу на свободу і на волю

Не пустиш?

Виберусь я сам від тебе

Огидний я тобі і мій весь світ в тобі

Хоч любиш ти мене

Але покину я тебе

Згадаю серцем

Не забуду я ніколи

Твоїх старань

Твоїх турбот

Ти знай одне

Звільнись від тягарю свого

Але не бачиш ти його нажаль

Пробач мене ти мамо

Піду від тебе я

Забудь мене !

Не згадуй більш

Не рідний син тобі я мамо

Не знаєш ти мене

Не знала

Чужий тобі я мамо

І весь мій світ духовний теж

Прощай

Пока

Закрився я від тебе мамо

Тепер ніколи не побачиш ти мене

І не почуєш всіх тих слів.

Присвячено мамі.

 

 

Біль

Біль у серці

Біль в душі

Взяла ти і приголубила мене

А я у відповідь промовив дякую тобі

Сказав люблю тебе

Сказав ти рідна вже мені

Одна ти прийняла мене

Таким який я є насправді

Одна ти полюбила серце все моє

Заповнивши заливши білю повністю його

Ти розумієш повністю мене

Ти кажеш правду

І таємниць один від одного не має в нас з тобою

Я дякую тобі за те, що ти у мене є!

Хоча болить кроваве серце

І падають кроваві каплі з нього

Але терплю тебе я люблячі відверто щиро

Ти є для мене

А я для тебе

Від самого народження була ти вже зі мною

Я звик до тебе

І більше я без тебе не можу жити далі

Ти різала ножем мою всю душу

І кров червона світла блищала і текла повсюди скрізь

Ти била по груді жорстоко сильно

Життя тобі у поміч тільки було

Я дякую тобі за це все щиро

Дари твої прийняв я всі відверто

Ти дала волю і свободу всю мені

Ти відв’язала мене від світу всього

Ти підготовила мене і мій весь дух

І зняла всі ті ланцюги людські

Які навішала на мене всі

Тож вільний

Я свободний я тепер від всього

І біль обіймами кровавими

Стискає серце душу до крові

Кричу від болю я

Але мовчу терплю я це

Кричу від болю я

Нікому я це не скажу

Кричу від болю я

Поглину біль я серцем і душею

Ні хто не скаже

І всі промовчать

Бо ні хто не баче

Чаша вся кипить від болю

Вона наповнена і переповнена

Але не впала ще стоїть

І в неї наливають болю

Все більше більше

Рідні

Люди

Людство

Їх погляди і вчинки

А я прийняв весь біль на себе

Вип’ю з чаші я своєї

І кров поллється з мене ручийом

І я впаду від болі

Знову встану і продовжу

Моє спасіння є любов до болі

Моє спасіння є Бог і віра в нього

Я кричу

Я стікаю кров’ю

Я і падаю від неї і встаю я знову

Вона моя

А я її

Відав я серце їй своє на піклування

А душу залишив я Богу

І суть моя – це біль моя

Страждання є за людство за людей

Несу тебе я вірно біль моя

І буду я нести тебе

У цім житті я вічно.

 

Життя

Я жив живу

І проживаю я життя своє

Зростав я з малку

Прожив життя

Проходив день

Проходив місяць рік

А я все жив і проживав

Зростав я змалку

Підростав

Мені 12 і я почав ходити в школу

Мені 16 і я почав писати

Прийшла пора

Прийшла зима

Настало літо

Мені вже 20

І я психолог

Навчався

Працював

Отримав досвід

Маю на руках диплом

Відкрились двері

І я ввійшов в життя доросле

Пахуче і велике

Пройшла пора

Настала осінь

Забув я школу

Забув минуле

Є теперішнє тепер

Мені вже 30

А мене вже сімя

Дружина є

І діти є

Живу я з ними

Проживаю дні і роки

Пройшла пора

Пройшла зима

Мені вже 40

І в мене внуки

Радість є

Натхнення є

І досвід свій я передав

Пройшли роки

Пройшли і дні

Мені вже 60 із гаком

Дивлюсь на світ

Своїм глибоким зором

По іншому сприймаю світ тепер

А молодість

Я згадую у згадках радісних і щирих

Пройшли літа

Пройшли роки

Мені вже 90

І старість увійшла

І смерть за мною вся прийшла

По душу

По життя моє

Помер я і пішов з життя

Мій слід – це прах, що зникне скоро

Моє життя – це пил, що зникне скоро

Для чого жити?

Щоб померти

Безглузде це життя

А я нікчема, що прожив його

І підкорився повністю йому

Але скрикну знову дужче я !

Проснусь від сну

Скажу я ні!

Не хочу жити саме так

Не хочу я прожити так

Ніколи не підкорюсь життю!

Бо я вільний

І я свободний!

 

Втратив я слово

Дав я слово собі

Вірністю став служити йому

Вірив я палко

Жадав

І я знав

Не маю пустих

Тих слів, що я дав

Високе воно

Міцне і тверде

Виконуй його

І станеш міцним

І станеш титаном

Служи йому вірно

До поки не зробиш

Не дійдеш кінця

Настав той момент

Коли перевірять мене і на міць і на силу його

Але не пройшов

Не стримав його

Я зрадив себе

Я зрадив те слово

Відчув пустоту

Відчув я самотність

Удар по собі

І жити не хочу

Я більше тепер

Хочу я померти

Я грішний

Я слабий

І сила та стухла в мені, що росла

Без неї я згасну

Без неї не хочу я жити тепер

Покиньте мене

І друзі

І рідні

Не вартий життя

Не хочу я жити

Не маю ні слова

Не маю ні сили

Позбавив себе

Я слова свого

Не знаю тепер

Хто я від тепер

Я зрадник

Я грішний

Не вартий нічого.

 

[FreeAngel]

День

Сьогодні я проснувся серед світлого дня. Був ранок. Погода була просто чудова. Сонце сяяло блискучо прогріваючи теплим промінням землю. На землі була пахуча весна , яка цвіла в розквіті. Її ніжний одяг прикрашав прекрасну землю білою блакиттю. Мій будильник задзвонив о 7:00 ранку. Як мені вже набридла ця повторюючась картина. Я ні як не можу виспатися. Моє тіло повністю розслаблене у ліжку а лінь так підступно до мене і промовляє своїм солодким спокусливим голосом полежи, ще трошки, але ні мені потрібно вже було вставати, робота продавця чекає мене. В світі існує таке правило, робота завжди є і крім тебе її ні хто не виконає. Нажаль це є правдою а так іноді хочеться відпочити. Поступово я почав вставати з ліжку трохи зіваючи. Ще не вставши з нього я вже знав, що мені робити. Таке відчуття, що я сам себе автоматично запрограмував на подальші дії. Та так авжеж зі мною це відбувається із дня в день. Як і всі люди по графіку в мене було спочатку умитися потім почистити зуби сходити по своїм потребам а далі ранкова зарядка , одягнення і мій улюблений теплий солодкий сніданок. День мені здавався, що добре розпочався.

В моїй голові крутилося одне запитання, невже день так і повинен схоже повторюватися принаймні, щось в ньому? Ми, як природа встаємо коли виходе сонце і лягаємо спати коли настає луна і так кожен день повторюється цей цикл. Дивно мені спостерігати за цим всім. Одягнувши куртку і зав’язавши спортивні кросівки. Я вийшов на вулицю. На вулиці була гарна прекрасна погода. Все повсюди і скрізь квітло. Як за цим всім було приємно спостерігати. Як пташки літають та щебечуть солодким веселим голосом, як вітер гуляє, як сонце світить, як трава пахучо зеленіє. Насолодившись ясною панорамою природи я покрокував на зупинку.

На дорозі я зустрічав безліч людей, які весь час були заклопотані у своїх проблемах. На їх обличчі я весь час бачив якийсь смуток та сум. Вони сліпо проходили повз мене тримаючи перед собою чітку ціль саме куди іти. Я озирнувся навкруги і не помітив ні однієї людини, яка би стояла бездумно і не мала на меті цієї цілі та направлення, що поставила перед собою. Дивно було спостерігати за цим адже саме одна із цих рис нас всіх і об’єднує в одне ціле, що називається людиною. Весь час ми тримаємо якесь сміття в голові і щось суттєве з нього а саме нащі прагнення, мрії, цілі, бажання, що надихають нас і дають нам курс іти завжди вперед до кращого. Наш мозок і наша свідомість завжди про щось розмірковує і вирішує якісь складні арифметичні задачі, але у більшості людей в голові вакуум, порожнеча бо вони її тримають часто пустою просто. Чому? так простіше і легше жити, але не в цьому вся суть.

Я поступово наближався до автобусної зупинки. Крок за кроком я все ближче ставав до своєї поставленої цілі. Я прикладаю до цього певні зусилля, щоб зробити крок, для того, щоб приблизитися до мрії. Все насправді дуже просто. Ми у всьому так спочатку прикладаємо зусилля а потім отримуємо якийсь результат.

Прийшовши на зупинку. Я стояв і чекав серед людей автобуса. Кожен дивився то в одну сторону то в іншу , хтось про, щось міркував, але всі одного і того ж чекали це приїзду автобусу і ось коли настав цей довго очікуваний момент у всіх ніби спрацював один і той же сигнал і вони всі разом почали входити в автобус один за одним. Скільки насправді в нас було спільного, що аж в голові розбігаються думки. В автобусі було трохи душно та спекотно. Як завжди о 8:00 тут була товпа людей, які штовхали один одного. Проїжджаючи кожну зупинку двері відкривалися і люди то сходили то знову заходили. Все ніби повторювалося, як на кінострічці , що промотується то вперед то назад. Автобус вдарив по гальмах і зупинився на Вишгородській зупинці біля арсенальної станції метро. Я повільно вийшов з автобусу. Нога за ногою плавно сходили зі сходинок і ставали обидві на міцну опору твердого ґрунту. Тепер я тримав курс до метра. Пройшовши пропускний пункт і кинувши жетончик я почав плавно спускатися по ескалатору повільно вниз.

Скрізь були реклами і плакати з різним змістом, як наприклад телевізійне шоу танці з зірками на один плюс один о 19:00. Ех ця реклама, як вже набридла одним словом одноманітність в її змісті. Всі реклами можна легко передбачити. Тому, що в кожній вихваляють з усіх сторін свій продукт і показують, який він чудовий забуваючи про негативні сторони і недоліки. Можна сказати реклама свого роду є брехнею, фальшем та оманою в ясності. Це робиться з однією цілю, щоб показати і заробити на своєму виробі більше грошей.

Повільно відпустивши руку з поручней я по троху зійшов на платформу. Метро довелося чекати не довго тим баче воно тут часто ходе не як у всякому разі маршрутка. Людей, як завжди було море, у час пік.

Для мене існувало дві най не улюбленіші ситуації в метро. Перша з них, це коли пробка з людей, яка вистроюється в довгу кілометрову шеренгу відбувається біля підйому ескалатору. Люди тоді так ідуть, що їх ходьба мені нагадує пінгвінів. Друга ситуація, це коли в вагони забиваються люди до неможливості, що аж туди залітають з розгону, щоб увійти у вагончик і проштовхнути людей далі. В таких випадках я краще почекаю наступного потягу, щоб сісти.

Зручно сівши у вагон я попрямував до станції лівобережна де і знаходилася моя робота. Під час дороги мені, як завжди приходилося вставати і уступати місце людям похилого віку. Вийшовши з метро я швидким темпом попрямував до моєї роботи. Вже було 9:12 а мені потрібно було бути о 9:00 рівно. Так, що я спішив, щоб не запізнитися, ще більше.

На лівобережній було, як завжди спокійно і тихо. Мало машин і цих сигналів гучних, що від них лунали. Навколо були розташовані зелені дерева просто чудова панорама. Не далеко від моєї роботи знаходився старий добрий ліцей в якому я раніше навчався. Інколи я туди заходжу, щоб провідати своїх старих вчителів, які в мене вели мої найулюбленіші уроки, зарубіжної літератури, біології, географії, філософії. Пам’ятаю ті добрі часи, коли я міг задати філософські запитання вчителю по зарубіжній мові. Як мені подобалися її повні та змістовні відповіді це було просто чарівно за, що я дуже вдячний. Іноді навіть не вистачає цих щирих і теплих розмов. Щось далеко я зазирнув у спогади потрібно повертатися назад і згадати теперішнє і, що зараз навколо мене відбувається.

Я вже підійшов до магазину антикваріатів смикаючи за ручку і відкриваючи ключем повільно дверці. Повернувши ключ праворуч пролунав шелчок і двері відчинилися. Я зайшов і вимикнув світло. Першою моєю дією по виробленому алгоритму це, як завжди було обдивитися все навкруги, чи все гаразд, чи все на своєму місці. Дивлячись в право можна було побачити різні історичні металеві зі свинцем Єгипетські статуетки. По середині були розташовані різні колекційні машинки починаючи від Ferrari Enzzo і закінчуючи Ford Mustangom. Ліворуч знаходилися різні талісмани щастя, вдачі, любові, успіху , багатства.

Двома словами всі банальності про, що люди думали і чого жадали.

Якщо подивитися на людей то всі завжди бажали майже одного, це матеріального збагачення, популярності, влади, сили, забезпеченості, престижного і дорогого життя, високо оплачувану роботу і так далі. Дивно і трохи печально смішно дивитися чого прагнуть насправді люди. Вони так зацікавлені грошима, зеленими пустими банкнотами, що не можуть зупинитися в зароблянні їх і в незупинній спразі їх все більше і більше жадають, їм завжди їх мало і людям цих клятих грошей завжди потрібно більше і більше. Скільки не корми голодного вовка все одно ніколи не насититься і не утамує свого голоду до їжі так і люди по відношенню до грошей. Людина так схибилась на грошах, що готова продати свою совість заради зелених пустих купюр. Навіть коли їх вдосталь і людина має добрий і престижний бізнес, віллу на Гаваях, машину, вона все одно їх жадає все більше. Таке відчуття, що жадоба до грошей це, як чорний наркотик, який руйнує людину із середини. Існує в світі навіть така популярна фраза скільки би в тебе грошей не було а все одно знайдеться куди їх потратити та витратити. Нажаль на прикру мою думку так влаштований світ в нашому часі, де люди влаштовують гонку не за духовним збагачення а за матеріальними грошима і цінностями цього світу.

Скинувши портфель зі спини я взяв ганчірку у руки і почав все навкруги протирати, щоб все ближчало навкруги. Протерши пів годинки я почав готуватися до відкриття прилавку. Заповнюючи різні бланки і папери, для декларацій і звіту. Завершивши цю всю рутину роботу. Я приступив до самого найцікавішого це до чекання клієнтів. Найулюбленішою справою з усього цього в мене, це було продавати сувеніри, радити які краще купляти, дивлячись, для чого, також розповідати, що кожен символізує сувенір, значить, і яка в нього була історія. Адже предмет без історії це не предмет і тим баче не антикваріат, які я дуже запалено і пристрасно люблю та обожнюю. Ось загалом моє життя в магазині. Часто люблю спілкуватися з клієнтами особливо з нестандартним мисленням, але це доволі рідкі випадки у моїй роботі. Люди сюди з однією цілю приходять тільки, щоб придбати річ. Часто можна почути елементарні фрази, такі, як а скільки це коштує? Або, що ви мені порадите купити, для дня народження друга. Такі фрази мені здаються банальними і їх так часто чутно від людей, що від цього інколи стає просто нудно. Справжнім скарбом є коли приходе оригінальна людина, це зразу помітно по її манері вести діалог.

Взагалі людей легко всіх майже передбачити. Кожен працює у кожного є свій робочий день і кожен у вільний час, що залишається після роботи відпочиває. Ось це є стандартним графіком за яким більшість людей живе. Шкода, що в реальності саме так все повертається саме в таку сторону.

Пролунало на годиннику 18:00 і мені вже пора було іти до себе додому. В моєму запасі залишається 5 годин, які я можу витратити будь, як. Так саме 5 годин, я все розписую по годинам, смішно, але жити даремно я не хочу і час, який дуже цінується в нашому світі я також даремно не хочу гаяти і проїдати по пусту. Я вже навіть зараннє знаю куди його витрачу. На відпочинок на моє улюблене кіно і на книжки. Мій графік життя не так сильно відрізняється від більшості людей, як хотілось би. Передавши зміну іншій людині я покрокував до дому.

Я весь час думав про, те, для чого живе людина на цьому білому світі, який її сенс буття. Найвідоміші філософи не змогли дати відповіді на це питання, але я кинув виклик цьому. В моїй свідомості існує одне золоте правило на всі запитання, що повстають перед нами існують відповіді і не має жодного на яке ми би не змогли дати її. Раніше я собі часто це питання задавав, для мене воно повставало, як не розв’язна дилема, але тепер я знаю відповідь на це. Вона дуже проста, як і сама істина насправді. У кожної людини в житті є задача і обов’язок перед Батьком всього або Богом, це знайти себе, розкрити свій потенціал, показати себе в істинній красі, знайти свою справжню сутність і тоді людина дійсно стане найбільш щасливою. Бо вона буде робити дійсно те, що їй приносить насолоду і натхнення жити далі. Я цей етап називаю прозрінням. Думка за думкою промотувалася в моїй голові і все більше знань відкривалося переді мною. Так милозвучно відкривати, для себе нові знання, що це не передати словами, просто не існує такого виразу.

Закінчивши свої міркування. Я проїжджав вже останню станцію на якій, мені було потрібно вже сходити. По мікрофону пролунав чоловічий твердий тембр станція арсенальна і я вийшов повільно з вагону. Слідом за мною покрокували люди. Кожен із них завжди кудись спішив це було помітно по їх швидкій ходьбі. Мабуть це одна із властивостей буденного життя в Києві. Що не подобалося найбільше мені в людях, так це їх повсякденна вічна заклопотаність у їх справах, таке відчуття створюється, що вони ці клопоти тільки і бачать в житті і постійно вирішують їх одне за одним, і крім цього для них світу більше не існує, вони скорі ж за все навіть не розуміють слово свобода, для них це ілюзія бо всі тільки те і роблять, як в голові вирішують якісь свої справи та проблеми. Для мене такий спосіб мислення, це є в першу чергу великим обмеженням у великому світі. Адже не дарма в народі часто кажуть будь тут і зараз, а не літай десь в хмарах і в майбутньому, яке не настало і в минулому, яке давно вже минуло, але нажаль цього правила мало хто притримується.

На вулиці було трохи прохолодно, вітер ніжно поспівував прохолодним голосом. Одним словом погода повністю співпадала з моєю уявою. Все було як треба. На моєму виразі обличчя можна було помітити певну втому, що виражалася в моєму частому зіванні. Від виснаження на роботі я хотів спати. Я прямував до автобусної зупинки, як завжди. Я кожен день проходжу той же самий маршрут від дому до роботи і навпаки, як робот, що запрограмував себе на один той же шлях пересування. По дорозі мені потрібно було заскочити в супермаркет, купити деякі продукти. Раптом прогримів грім і почав збиратися дощ у небі. На цю картину так захоплено можна було дивитися, як все більше сіріють і згущуються важкі хмари. Вітер повіяв сильним шквалом. Мене навіть трохи не збило з ніг спочатку. Взагалі мені дощ подобається. Він приносить певний спокій, м’яку прохолоду в серце і часто доволі можна розслабитися від буденності, і послухати, як падають та розбиваються чисто прозорі прохолодні каплі дощу об землю тим самим зволожуючи її.

Зайшовши в супермаркет я обережно поклав свій портфель і свої речі в камеру збереження червоного кольору і пройшов до товарів. Обходячи весь супермаркет можна було побачити різний асортимент продуктів. Починаючи від солодкого печива з хлібом і закінчуючи різними солодощами.

Навіщо стільки всього? Я задавав це питання не раз, мабуть, для більшого комфорту. Саме це слово комфорт викликало в моїй голові наплив різних думок з цього приводу. На, що готові люди заради комфорту? Вони так до нього звикли, що поступово стають все ленивіщі і ленивіщі. Останні винаходи такі, як крісло з масажем, дистанційне голосове керування домом, електричне пересувне крісло підкреслює це. Таке враження, що світ скоро до такого автоматизується, що люди те й тільки і будуть робити, а саме відпочивати, і все більш нічого. За них все будуть робити машини та роботи. Комфорт це спокуса диявола, яка забирає трудову активність людей. Купуючи чорний хліб, як завжди я підійшов до каси витягнув 5 карбованців з гаманця і заплатив, сказавши стандартну фразу дякую.

Я не уявляю, як нудно продавцю продуктового магазину чути однакові фрази кожен день по тисячу разів візміть, ось тримайте, і так далі, це мабуть виснажує людину. Взагалі у моєму образі робота людину повинна розвивати та збагачувати в першу чергу і щось нове для неї відкривати, але якщо подивитися на продавця товарів то це стандартна елементарна робота, яка механічно складається з автоматизованих дій а саме це взяти гроші у покупця і обчислити йому товар і все. Таку роботу спокійно може виконувати і робот, але його роль поки, що замінює людина. Задача людини, як щомога більше проявляти себе в творчості а не в таких роботах, як ця. Я не буду так сильно критикувати це бо сам працюю не так далеко від такої же роботи продавцем.

Забравши пакунок с продуктами. Я відправився до дому. Тепер я мав прямий курс до рідного дому. Зайшовши в під’їзд я викликав ліфт, тому, що мені потрібно добиратися або ще краще сказати підніматися аж на останній двадцять дев’ятий поверх будинку. Через декілька секунд приїхав ліфт і я зайшов у нього. Двері повільно зачинилися і я натиснув швидким рухом руки осатаню най верхню кнопку. Іноді я люблю гратися а той і бавитися в ліфті, це натискати кожну кнопку поверху підряд аж до останньої і тоді загораються всі червоні лампочки на кнопках. На це так смішно і весело дивитися. Ліфт сам з виду був брудний і занедбаний, як і більшість ліфтів у цьому великому мегаполісі, дивлячись на білі стіни ліфту, можна було побачити безліч нецензурних намальованих слів. І куди тільки котиться зараз молодь? На даний момент в країні з культурним рівнем нажаль були і є проблеми. Пролунав раптово гудок і я вийшов з ліфту і покрокував прямо до моєї вхідної чорного кольору двері. Моя квартира була під номером 1991 дивне число, але мені подобається. Саме від цього числа я беру початок всьому.

Всунувши ключ я відкрив двері і згодом закрив їх. Як завжди по стандартному плану в мене було в першу чергу увімкнути світло так я і зробив. М’яке світло раптово загорілось і я озирнувся навколо. Моя квартира була скромна. Нічого особливого. В коридорі на підлозі стояли дві пари взуття. Далі можна було побачити телефон синій, який стояв на підставці, крем, для взуття і сірий килимок. Скинувши з ніг кросівки я обережно відклав їх в сторону і пройшов на кухню. Заглянувши у всі каструлі. Скрізь було пусто, так, що приходиться готувати собі обід самому. Скинувши робочий одяг з себе, я одягнувся в домашній, що був дуже зручний і пасував мені. Це були мої улюблені вільні штанці і футболка фірми Nike. Наступні мої дії були по звичайному графіку, це помити руки від вулиці, приготувати їсти, подивитися телевізор і під кінець прочитати книжку, для загального розвитку та поїсти. Ці дії в мене повторюються майже кожен день без змін. Вони настільки інтегрувалися в моє життя, що стали просто звичкою або теоремою мого життя.

Так я і поступив не довго думаючи, як вже все було зроблено і я лежав в ліжку втупившись поглядом своїм в чорну коробку, що називалося телевізором. Клацаючи по пульту я перелистував всі підряд канали і шукав, щось цікавого і дійсно цінного та корисного. Скрізь показували різні розважальні передачі, шоу, комедії і так далі….. Саме телевізор забиває людям сміттям і непотребом голову. Якщо вдивитися в суть всіх передач то це буде різна беззмістовна маячня, для промивки людям голови. Насправді завдяки телебаченню підмінюють справжні поняття і цінності цього світу на фальшиві. Телевізор не виховує і не додає розуму а навпаки його каламутить і відбавляє. Наприклад згадайте тільки, як рекламують алкоголь та пиво кажучи про те, що це так модно і круто, і не промовляючи жодного слова про те, що це шкодить здоров’ю та психіці людини. Їм це просто не вигідно казати. Краще сховати правду і показати те чого бажають глядачі. Телебачення людину віддаляє від насущного, від духовності. Ось, яку функцію виконує переважно телебачення а саме зомбування людей, можна так сказати. Навіювання стандартних фальшивих цінностей. Більшість на цей гачок клюють і їм подобається. Я зупинився на каналі Discovery. Дивлячись і слухаючи останні відкриття, які зробили вчені у світі. Найвідомішим сьогодні у світі, це був Колайдер прискорювач часток. Завдяки цьому новому відкриттю ми зможемо взнати, що таке чорна дірка, і що вона з собою являє. Наука шаленими темпами рухається вперед. Подивившись, ще трохи телевізор я вимкнув його і сів читати книжку про психологію під назвою Ігри в котрі грають люди. Написав її Ерік Берн відомий доволі автор і психолог.

Відкривши ніжним порухом руки книжку я продовжив читати. Чим мені ця книжка подобається так це тим, що вона відкриває правду мені про людей, що більшість людей хто втратили в собі рівновагу грають в психологічні ігри. В мене по плану, як завжди було прочитати певну кількість сторінок а потім лягти спати, але до цього ще потрібно було поїсти. Так я і зробив. На годиннику пролунало опівна 12:00 або 00:00 і я ліг спати.

Ось в цілому і є моє життя. Та мабуть не тільки моє а й більшості людей, що живуть у цьому світі тіней, печалі, радості, ілюзій. День за днем проходе так моє життя. Завтра і після завтра в мене буде точно такий же графік і день, як цей, який я буду проживати по пунктах. Вони так схожі на один одного, як брати близнюки. Різниця між моню і більшістю полягає у тому, що я усвідомлюю де я знаходжусь, що я роблю а вони ні. У більшості немає часу навіть, щоб зупинитися і подивитися де вони знаходяться. Система світу ніби поглинула свідомість людей і тепер вони навіть не усвідомлюють хто вони є, що роблять граючи тим самим під чужу дудку а не під свою. Людьми насправді керують і маніпулюють. Всі вони можна сказати живуть в ілюзіях. Люди живуть, як роботи по виробленому кимсь стандартному алгоритму дня не думаючи про те, що вони роблять і взагалі чим займаються. Демони погрузились в цей світ і почали забирати свідомість людей солодкою брехнею, легкими спокусливими способами життя, телебаченням. Все, що вони роблять це замінюють істині цінності і поняття на фальш, ілюзію, пустоту. А люди дивляться на це все спокійним поглядом і дозволяють закривати двері демонам до світла і до раю. Люди думають, що в них є свобода але це лише ілюзія. Більшість залежні від роботи від їх начальника або керівника відділу. Люди бояться запізнитися на роботу бо їх покарають. Вони бояться сказати правду те, що вони дійсно можуть думати про начальника бо бояться, що їх звільнять за це з роботи. Люди бояться писати правду, тому, що за неї в нашій країні вбивають. Люди бояться висловлювати свої істині думки тому, що вони суперечать основній масі і тим законам суспільства, які існують на сьогоднішній день. Страх сковує людину і не дає їй розкритися. Так де ж свобода? Її, для більшості просто не існує. Створюючи ілюзію буття. Страх людини це є основний механізм керування людьми і система це вдало на сьогоднішній день використовує і застосовує. Люди так хвилюються за своє майбутнє, що забувають про теперішнє. Ця система зла, яка окувала в невидимі, для простих очей окови. Вона зомбує людей і робить з нас рабів вбиваючи наш творчій потенціал. В моїй голові образ правильного життя полягає у тому, щоб розвиватися і розкривати свій потенціал. Жити різноманітно і різнопланово, щоб це було цікаво та, щоб було насичено різнобарвними фарбами. Кінцевий результат цього може бути свідомо всебічно розвинена людина з високим потенціалом.

Я відклав книжку в сторону і закрив повільно свої очі. Наступного дня я прокинувся знову від звуку будильника о 7:00. По моєму плану, як завжди було сходити по своїм потребам, почистити зуби, умитися, зробити ранкову зарядку, поїсти і на роботу. Швидко це зробивши. Я одягнув свої спортивні кросівки фірми Adidas. Потім я відкрив двері і вийшов назовні у безмежний світ можливостей і фантазій. Все в моїх руках і я все можу з Богом і вірою.

 

[FreeAngel]

Для чого я творю?

 

Для чого я творю вірші, поеми і оповідання? Для чого це все? Чи має воно зміст і сенс буття ? Можливо воно існує просто так, для того, щоб існувати, але я не можу це ніяк прийняти. Я не розумію, для чого я почав писати, якщо це не моє і не моя стихія. Якщо це не для мене, і я народжений, для зовсім іншого. Писати від душі від серця – це крик чи пустота до правди? Можливо беззмістовне те, що я пишу воно нікому не потрібне тож для чого? Не знаю не можу дати відповідь на це. Не можу я сказати ні. Я хочу линути писати, творити, щось нове, для себе і для інших, але для чого, для пустоти, для замкнутих сердець, яким чуже, що я пишу і створюю. Моє бажання, що тут в ньому. Воно не винне, як я сам в поезії, за що така напасть і покарання. Писати те, для чого ти не створений. Творити те, що не є твоїм. Який у цьому всьому сенс буття? Не розумію а темінь і мовчання мене ніяк не радують не заспокоюють. Як дивно чути ці слова від себе. Я думав мріяв про те щоб стати тим поетом, що пише істину одну про правду, але для чого знову все це? Для того, щоб було воно і просто так задарма не для кого тим баче не для нас і не для сердець? Це повний брід і маячня писати, щоб було і все. Я так не домовлявся тим баче не давав я згоду, але так хочеться писати, так хочеться творити. Чому бажання це горить в моїм щирому нутрі ? чому воно не згасне не погасне? Чому не перестану я писати? Якщо, для цього нема причини тим баче не потрібно те, що колись так сильно щиро так хотів зробити, для людей. Я мріяв і бажав відкрити правду на світ і на людей але навіщо знову ж так це все ? не потрібно, для когось це все є сміття пусті строфи пусті розмови. Пуста поезія, що це? Мій крик душі і серця? Ні! невже це правда? Невже поезія від серця лине – це просто пустота і все. Не можу зрозуміти тим баче це збагнути. Якась напасть омана а це лише строфа одна в моїй поемі щирій. Мої слова є творчістю в віршах. Але для кого все це все? Якщо не для людей мій любий читачу, для кого? Чому не приймуть і не скажуть бо це все зайве чи пусте ? Не розумію не збагну. Ви дивні люди по життю, чого бажаєте? Чого цураєтесь? Віршів, поем і строф, які для вас були написані поетами і золотарями. Дивно, якось все мені і чуже близьке одне? Що в мені не так? Для чого карма ця проклята? За, що мені це все? Бажання не наситне писати і творити. Якщо не є моє тим баче не для цього був народжений. Як дивно Боже це? За що ти дав мені перо у руки? Для того, щоб писати пусті томи покриті пилю, які лежать далеко від сердець поволі розкладаючись зникає. Як дивно і печально чути, що це є не твоє писання та поезія. А я пишу і далі все творю не знаючи, для чого і для кого. Ти прочитай послухай, що пишу, але мені у відповідь є ні, або сильніше ще дужче і больніш я прочитаю і скажу тобі. Що все, що пишеш ти в віршах воно не надихнуло ніби мертве! Ти пишеш, пишеш, а я не відчуваю сказав мені читач моїх віршів. Як боляче це чути, ви би тільки знали. Ці строфи і слова ніби ніж по серцю, що ріже тонко і повільно. А я кричу від болю! Все дужче! Дужче! Мене ні хто не чує крім Бога і янголів моїх. Ти зупинись писати, це не є твоє, для чого? сказав мені мій друг чи просто перестань займатись цим, займись ти іншим краще чимось не парь мозги на цьому ти. А я не можу, а біль все дужче став сильніше від тих близьких і рідних слів, що пролунали ріжучою правдою від друга. У чому винен він? Ні в чому, сказав він правду щиру і тільки все! не більш не менш цього Чому ж тоді так на душі болить і ріже? Чому? Тому, що рідне мені це писання щире. Чи те, що я пишу є пустотою потік фантазії не більш того, а як же серце? Та щирість і відвертість не вже вона є не важливою в новелі і поемі? Невже це є непотріб мотлох зайвий, пустота? Як дивно чути знову ці рядки від мене. Я думав і сидів на лавці. Пуста поезія, що від серця лине, як дивно це звучить і не звичайно. Хіба таке можливо хіба так можна? Чи просто нецікаво, щось просте і другорядне писав я і пишу. Тоді, для чого це все? Якщо аналоги тим баче є і я до цього не один прийшов. Якщо написано те все, що я писав чи я пишу а може ні! це щось нове але воно не надихає не відкриває тих всіх сердець людських. Тож, для чого Боже? Щоб було і існувало. Я так не хочу! Краще не писати! Але не можу зупинитись в творінні, щось нового. Як дивно все мені це все. Чому? за що? почав я так писати. Давав я і вірші читати і оповідання, що написав рукою, але для чого? знову ж так. Читають, згоден не відмовлю в цьому, але для чого? Я не розумію. Щоб просто прочитати і відкласти? А як же слід залишити від себе в душі і серці чи не треба? А ні нажаль не вийшло в мене це. Моє оповідання це крик душі до правди істин, але ні хто не чує нажаль його. Всі є закриті серцем до мене і до творчості моєї. А я є повною невдахою, яка не вміє відкривати серце те людське. Задарма я пишу задарма все залишу. Задарма я відкрив задарма я закрию. Мій крик душі не чути серцю, хоча писав я щиро від цілої душі навіщо тільки я не знаю. Щоб було і все? Не хочу так я, але не можу з цим нічого поробити. Пишу і буду я писати непотріб той нікому не потрібний. Так від серця це є буде ну то, що всім все одно байдуже. Не відкрив я щирим серцем серця інших всіх людей. І пишу я все просте нічого не звичайного. Одне питання є в душі. Чи серце щось просте і зайве? Якщо пишу від нього то чому такі слова я чую і бачу все я на очах як це все в сторону відклали. Не хочу далі я писати строфи ці чому? бо я не знаю відповідь на це. Вона можливо є але не бачу я її нажаль. І це мене не тішить не ласкає. Приречений писати я одні пусті томи чому? вони ж бо мають зміст, мораль писання але пусті вони пусті тому що для сердець вони закриті. Вони залишають після себе тільки прах а ті приємні спогади про правду і істину велику не до лунали не дійшли то сердець нажаль і це є правдою пекельною моєю. І це є біль що ріже душу серце. Пишу від серця ну той що, це не важливо не для кого. Це не є ключем до іншого. А я так вірив палко в те, що я відкрию серце те людське, але нажаль сказали ні! Мені, і я замовк пішов в куток у темний забився в нього, і почав писати я на далі не знаючи для кого і для чого. Заблудний я поет у світі цім ні кому не потрібний нікому не відкритий. А може вся проблема не у цьому. Мій біль весь йде від того, що я не визнаний і не відомий не славетний. Я хотів того я визнання від читачів людей всіх щирих, щоб вони сказали молодець і оцінили те моє писання. Весь біль від мого бажання визнання людьми мене. Тепер, для мене це є суттю правдою, не хочу я ні слави! Ні визнання. Я вічно буду те писати, що писав. Воно є не пустим бо це від серця щирого відкритого.

 

[FreeAngel]

Духовний шлях

Моє життя – це вічна праця над собою, зміни. Кожен день я вчусь і пізнаю. Мій вчитель – це життя і люди. Я не маю в цьому світі нічого крім свого вибору та можливостей, які в мене є в житті. Я живу у мріях, що колись я стану тим ким я мрію тим ким я маю бути. Моє життя просте, і тільки сама людина його створює, для себе. Я наповнюю його різними рухами, різними знаннями, але цього всього мені не вистачає. Мені завжди хотілось чогось суттєвого і вагомого. Я все більше починаю розуміти хто я є насправді. Я не духовно багатий, я не професіонал у якійсь сфері, я навіть ні чого, ще не робив на високому рівні, а так би хотілося. Я прожив чверть свого життя а таке відчуття, що даремно і пусто, тому, що я фактично нічого, ще не досягнув. Я розумію, що я ще молодий але я ні як не можу прийняти і тим баче простити себе за марнотратство часу. Раніше я жив в ілюзіях і в обмеженнях, але зараз я починаю їх розвіювати і вилазити з них. Хто я? ні хто, що я вмію? Майже нічого тож чого я вартий, яка моя ціна дайте мені на це відповідь хто не будь. Душа ? так душа не має ціни, але суть від цього не змінюється. Я живу і в той же час не маю фактично нічого. Я духовно бідний, я мало чого знаю і вмію. Якщо порівняти мою мрію з тим, що я маю то це крапля в океані. Я маю зробити не можливе можливим. Так я розумію, що збагачуватися потрібно і від цього нікуди не дінешся, але мені печально за те, що я є ніхто за те, що я далеко від мрії. Це наводить на мене сумні ноти життя. Якщо душа все знає і все в нас самих то чому я цього не знаю? Чому моя особистість цього не знає? Чому я не розкритий ? Хоча маю повне право на це. Де справедливість, де правда, де істина? Чому вона завжди ховається в тіні від мене. Я хочу стати білим кольором, я хочу повністю злитися з Богом, я хочу керуватися не особистістю а любов’ю, я хочу досягнути суцільної гармонії. Так можливо я багато розмовляю, але я маю це зробити любою ціною навіть ціною власного життя. Як мені набридло дивитися на все викривлено на цей весь світ не знаючи, що таке насправді життя і світ. За, що мені таке покарання за, що мені забруднене дзеркало? Чому я не можу сприймати світ власними чистими очима? Чому? Цей світ такий дивний і не зрозумілий. Я його ніколи не бачив в справжній красі я не знаю навіть який він насправді. Навколо ілюзія, все викривлене майже і тільки любов і віра в Бога залишає надію. Моє тіло мене починає стримувати, я хочу його покинути я хочу від нього звільнитися. Воно мені не потрібно. Набридло збирати по крихті і чекати не знаючи чого. Я хочу захлинутися в морі духовності, я хочу пізнати ейфорію цього відчуття. Я хочу цього. Так мені бабуся казала не треба спішити, все прийде в свій час, але коли це настане і чи є гарантія цьому? Скажи мені. Я не раз задавався питанням чому я спішу? Тому, що боюся не встигнути, але чому боюся я не знаю? Знову на запитання я не можу дати відповіді. Як мені набридла невідомість і розумію в той же час, що без неї не було би цікавого життя. Пустіть мене на волю! Пустіть в океан до Божої любові. Я не хочу більше бути в цьому світі так чому ж мене тримає моє власне життя тут, за що такі муки. Пустіть мене до Бога до його любові, що мене тримає тут і за що? Не розумію я цього. Я хочу вийти за рамки свідомості за рамки реальності за рамки тіла і ввійти в всесвіт в космос в зірки і в світ. Чому я повинен розкриватися? Чому я не можу показатися у всій своїй красі, що мені дана, чому? Чому все так замкнуто і чому я грішний? Безліч запитань і мало відповідей на них. Я зіпсований і я нікому не потрібний. Моя мета це виправити свій природній дефект і відновити себе в істинній своїй красі і сутності. Якщо мені все дають, то чому я спраглий і не насит ний до духовного до істини. Ех… життя. Мій крик душі –це крик у прірву чи він, щось несе з собою. Хто би мене зрозумів хто би мене наповнив я не знаю. Настане час скоро коли я не буду більше цього терпіти і в мені проснеться лютий звір, якого ніщо і ні хто не зупинне він буде все нищіти на своєму шляху і піднімати цілі бурі, його нічого не зупинить крім любові. Хочу полетіти в небо хочу, щоб в мене з’явилися крила. Світ, а що цей світ хіба він краще за мій внутрішній, що я маю. Я думаю, що ні. Тому, чому я маю залишатися в цьому житті? Мені не дали ні хто на це відповіді тому зараз, для мене краще піти у внутрішній. Цей світ повний любові, розчарувань, радості і печалі. Я ж пізнаю і те і друге тільки не маю я нічого суттєвого і істинного майже. Я нищій, я бідний. Я не можу подарувати людям і світу щось бо у самого за плечами крихти, якими не накормиш нікого. Я не скиглю я не нию і не збираюся цього робити. Я хочу вийти з часу у вічність. Час є зайвий, для мене. Все в моїх руках! І я докладу максимум своїх зусиль, щоб досягнути своєї мрії. Тіло, фізичний світ, для мене лише зайвість. Найбільш високий порив це духовність. Я докладу максимум зусиль, щоб дійти фінішної прямої. А доки мені більше не має, що вам написати і сказати. Прощавайте

 

[FreeAngel]

Людина є річка в середині себе і в дущі

 

Світлий день повний радості і любові пробивається скрізь туман і пил. Приємний звук річки фарбує навколо себе чудову фауну природи. Ніжне колихання води простягається в велику далечину створюючи уявлення, ніби річка грає на флейті життя доносячи до серця усю гармонію і велич матінки природи. Кожна її нота є світоносною музикою, яка переливається різними кольорами радуги. Її прозорість є дзеркало душі, духовного світу, усього живого, що віддзеркалюється в ній єдиній. Моє лице вдивлялося в чисту воду річки, пронизуючи своїм глибоким поглядом в неї. Кожний її рух, м’яке коливання, вимальовувало мене, моє відображення в ній, показуючи істину. Лагідна рука доторкнулася до мого плеча, і я повернувши голову в бік, побачив рідного діда, який люблячи посміхався до мене. Його милий глос, нагадував мені перлину життя. Він звернувся до мене, і з його широких уст линули ясні слова в образі білого птаха. - Синку ця річка, що перед тобою зараз протікає є ти в істинному образі. Вона є тобою а ти є нею, як одне ціле. Довірся Їй і прислухайся. В моїй голові повстало безліч питаннь, але згодом вони всі зникли довірившись, і взявши за руку діда, я почав слухати. Синку, продовжив дід, шлях річки є шляхом людини. Вода її це є всі знання, мудрість, духовність, що наповнює людина душу свою на протязі життя. Каміння, що зустрічаються їй на шляху, це є проблеми та випробування, в житті людей. Ями та Рови, це є неправильні поступки людини, які руйнують її ж саму, приносячи дисгармонію і нерівновагу в собі. Темно-зелені водорості та сміття, що плаває в ній це є гріхи її, брехня, підлість, підступність і так далі… що отруює, і сковує людину різним павутинами зла.

Сам ж течія річки є темпом і тактом людини, якого треба притримуватись, щоб розвиватись і бути в гармонії з собою і світом. Хвилі, які ти бачиш іноді на ній, є емоціями людини, вони можуть, як і шкодити так і допомагати. А, як діду взнати, які добрі хвилі, а, які погані? запитав я у роздумі. Як, взнати? А от подивись на цю річку, бачиш в неї м’які, хвилі, а є і суворі сильні, але подивись на дно і на воду вона від них не мутніє, і залишається такою же чистою, як і була, а тепер подивись на іншу. Бачиш в неї також є і великі і малі, але від них віє агресією, важкістю, вода від таких хвиль мутніє і стає сірою змішуючись з гряззю. Вся фауна, що в річці знаходиться, це є те, що людина побудувала і зробила своїми вчинками та помислами на протязі життя. Білі та світлі відблиски на воді, є відблисками добра та світла в вчинках її. Сонце, що посилає в воду річки світлі свої промені, які обігрівають нас, це є допомогою нам з вище, ангелів охоронців, святих. Діду, а, як тоді зрозуміти, що річка особливо велика живе століттями а може навіть тисячоліттями, в неї вічна течія, а у людей ні, тому, що ми вмираємо? Дідові очі повні добра поглянули на мене і він сказав. Смерті не має синку, є тільки життя в тій чи іній формі. Коли людина покидає землю то вона іде далі в нове життя і в нову форму буття. Душа людини вічна, як і її течія, що в ній ллється. Нічого безслідно не зникає, як і річка, що раптово висохла, її частина води випаровується у повітря і водяні хмари її розносять по всьому світу вливаючи в чисті річки, для того, щоб очистити, а інша части може поглинути земля. Це, як розклад духу та душі, для очищення і оновлення її знову, це відбувається з тим хто багато нагрішив. Коли всі чисті річки очистили частинки забрудненої річки, вливши в них добро, любов і світ. Її знову збирають в одне ціле з’єднуючи всі її частинки, для нового життя. Ця річка біля, якої ти зараз стоїш, і в яку дивишся багато чого вчить нас з тобою. От подивись, кожен камінь, який її зустрічається на дорозі вона легко і радісно проходить не порушуючи в собі гармонію. Її дно наповнене чудовою прекрасною флорою, вода сам ж чиста без сміття і без бруду. Хвилі цієї річки, помірні, гармонічні, що несуть с собою любов і легкість, вони не піднімають грязь і не каламутять воду навіть, коли суворі. Сама ж її дорога тягнеться в верх до світла і любові.

Бачиш , який вона є приклад нам, в неї є багато, чого повчитись. Вчись в неї бути в середині себе такою річкою, як вона, вчись жити, як вона. Коли буде важко в житті, і ти не будеш знати, якою стежкою піди, і обрати, згадуй цю річку, і нашу з тобою розмову.

Людина є річкою в середині себе і в душі.

 

[FreeAngel]

Людина з зовні а не всередині

 

Чи доводилось вам, колись замислюватись над питанням , що являє с собою людина, що відрізняє нас від тварин, що є набагато ціннішим колосальні розумові якості, статус людини, зовнішня краса чи, щось інше, що набагато вище за це все.

 

За все моє життя, що я прожив в мене було декілька а можливо і безліч подій, що мене спонукали до цих роздумів.

 

Це було рік назад в літку.

Закінчились екзамени, настали канікули. В мене було декілька мрій, це поїхати в Київ побачити батьків і зустрітись з рідними, що мешкають в іншому місті. День за днем йшов в моєму житті, і з цим відбувалися певні зміни в моїй свідомості, яких я не помічав. Якось, одного дня мені зателефонував батько і сказав, що мене запрошують в Мелітополь рідні з татової сторони, і що він взяв мені вже путівку в літній табір на цілий місяць. Після розмови, я поклав слухавку, і на моєму лиці з’явилась радісн, яку дуже підкреслила моя посмішка, що розтягнулась на все лице. Я з нетерпіння чекав цієї нагоди, коли я поїду в цей табір і зустрінусь з бабусею, дідусем, братами та сестрами, і ось після декількох днів настав цей момент. На дворі стояла спека, небо було чисте, голубого кольору, сонячне проміння, що йшло від сонця ніби все пропалювало навкруги. Я йшов з бабусею до свого поїзду, що був відзначений на моєму білеті, підійшовши до платформи я побачив безліч вагонів,що простягались дуже далеко і були приєднані до лакамотиву. Ми стояли десь 6 хвилин, розмовляючи з бабусею перед від’їздом і в мене з цим створювалось відчуття, що я їду не на місць а на цілих два роки, вона хвилювалася за мене, тому, що в перший раз відпускала мене одного на поїзд. Раптом пролунало повідомлення оператора, що поїзд зараз буде відправлятись. Я сказав бабусі, що все буде гаразд, і не треба хвилюватись і заліз у свій вагон. Ніч минула швидко і під ранок мене розбудив провідник сказавши, що наступна станція моя. Швидко зібравши речі, я сів перед вікном з, якого можна було побачити чудові зелені дерева, траву, що м’яко коливаючись від вітру стелилась майже по всій землі ніби зелений килим, пташок, які радісно летіли розкриваючи крила, від побаченої неймовірної краси, в мене знову з’явилась посмішка. Час минув швидко, як поїзд вже зупинився і я вже був на вокзалі чекаючи рідних, щоб вони мене забрали. Згодом приїхала машина і я поїхав до них до дому. Я такий був радий, коли побачив їх і ті, відверті посмішки, що виринали з їх уст. Згодом я побачив бабусю і дідуся, які зразу мене обняли і прийняли до себе до дому з ласкою. В цих всих зустрічах, я зараз ціную, не те, який статус займали мої рідні, не те, які вони були розумні, багаті і винахідливі, а ту їхню щирість, любов до мене, відвертість, радість, що була присутня в їхніх серцях. Після декількох днів я поїхав до табору. Приїхав я туди на один день раніше ніж треба було. Табір був майже пустий, і тільки іноді можна було побачити працівника, що пересувався з одного місця на інше, готуючись до завтрашнього дню, коли будуть в’їжджати діти. Мене зустрів вожатий, який ручився за мене і сказав, що проведе до корпусу де я буду спати. Я попрощався з дядьком і пішов до корпусу. Згодом я розклав свої речі, обдивився частково табір ну а потім, мене вожатий відвів в інше місце, де були зібрані всі останні вожаті. Мене тепло зустріли я почав дивитись телевізор з ними разом. Так минуло декілька годин і я захотів піти до свого корпусу. Я був здивований увагою і турботою вожатого, що приділялась мені, весь день. Після декількох днів життя в таборі наш загін було вже сформовано і я помітив відношення більшості дітей до одного хлопця, на ім’я Влад. Це відношення відрізнялось від інших тим, що над ним знущались, сміялись.

Якось я йшов по одній стежці до корпусу, на дворі було тепло, сонце прогрівало землю м’яким промінням , вітер дув з моря приносячи прохолоду.

 

Приближаючись до корпуса я побачив, як над Владом знущаються двоє хлопців. Чіпляються руками за нього і тримають.

В моєму серці зразу з’явилася не згода з тим, знущанням над ним.

І я зразу пішов захищати його.

Згодом два хлопці від нього відчепилися і пішли з обуреними обличчями далі.

Я подивився на Владика і зазирнувши в його очі я побачив безліч різних почуттів, які зливалися та перемішувалися між собою.

Мені стало шкода хлопця, ми з ним порозмовляли і я пішов далі, де б я міг поміркувати сам на одинці. Весь час, що я йшов в моїй голові з’являлось одне й те саме питання, чому до нього так відносяться, чому? Хіба він не така людина, як і всі останні, хіба в неї не має відчуттів, хіба вона не потребує до себе нормальних відносин, турботи і ласки, як і інші. І в той же час я знав, що всі ці знущання та насмішки над ним в основному і за того, що в нього була природна вада, що була зв’язана з інтелектом людини. Я хотів запитати себе, що люди цінують в людях? Їхню красу, розумові та фізичні якості, їхню кар’єру чи репутацію, що? І заразу я отримував відповідь дивлячись на відношення до Влада. Його не злюбили і за його не адекватних вчинків, що були в основному спричинені природною вадою. Але, як можна знущатись над недоліком людини, як? як можна гніти та пригнітати морально хлопця тільки за, те, що він не такий, як інші? Чи це по людські, висміювати та знущатись над недоліками та вадами людини?

 

До, якої людини будуть краще відноситись люди

До тієї.

Яка буде показувати неймовірні трюки по акробатиці, яка буде купляти і пригощати всіх солодощами та дарувати їм подарунки, так, як вона це може собі позволити, яка буде показувати колосальні розумові здібності по алгебрі, програмуванні і так далі, яка буде добре танцювати займаючи перші місця в змаганнях, тим самим збільшуючи репутацію загону.

 

Чи до тієї людини, яка буде бідна з розумовим відхиленням, яка не має ні доброї фізичної форми, ні колосальних знань, яка по соціальному рівні в низу або по середині, яка не вчилась відмінно в школі бо її це важко давалось.

 

Можна і не відповідати на це питання сказав я тоді собі, бо відповідь вже стояла переді мною, в відношеннях до Влада. І тоді моє серце не витримало і я запитав у людей, що ви цінуєте в людях? Що? Хіба в людині важливе саме те що я назвав, хіба для вас важливіше, яка у людини зовнішня краса, скільки у нього грошей в кишені, який він розумний та фізично підготовлений, а як, же душа та внутрішній світ людини, що стоїть за всім цим?

 

Чи зазирали ті люди, що знущались над Владом хоча би на мить в його душу. Чи уявляли вони собі своє життя, коли над ними майже всі знущаються тільки і за того, що він від природи не такий як інші, чи колись вони ставили себе на місце Влада. Вони дивилися переважно тільки на його зовнішність, та на його неадекватні вчини, що йшли переважно від природного відхилення. Іноді навіть в мене складувалось відчуття, що їм байдуже, що з Владовою психікою та духовним станом , вони знущались над ним і з цього отримували задоволення .

 

Людина може мати багато грошей, допомагати людям, роздавати грошову допомогу, показувати і хвастатись своїм розумом та навичками але на душу його ні хто не дивиться ніби вона ні кому, не потрібна, ніби люди чикають тільки зовнішньої краси та його здібностей. А в самій душі може стояти і буди зовсім інша людина, як зраджувала друзям, яка обманювала і обводила навколо пальця людей, щоб їх використати в своїх цілей, яка робить подарунки та надає грошову допомогу, тільки, для того, щоб про нього добре думали, і, щоб виграти вибори на обрання президента школи чи командира піонерського загону.

 

Ставтесь та дивіться на людей по новому. Дивіться не на те, які у людини колосальні знання, вміння, зовнішня краса, а зазирайте у середини і шукайте, світло в її душі а не те, що всім зразу видно, дивіться не слабкість на ту силу, що з’явилась від пройдених людиною випробовувань життя, та від його вчинків.

В кожній людині є світло і добро в її душі і серці, і якою би вона не була і, як би не намагалась його повністю знищіти, але все одно крапля світла завжди залишається в середині нас.

І треба вміти її шукати в виправданні добра, яке присутнє в кожній людині.

 

Так я закінчив свої роздуми і вирішив подивитися і побачити те світло, що було у Влада в середині. І мене це здивувало.

Він радів життю, в його очах я бачив радість, любов та надію, щось світле, і в них не було присутнє сильної злості та образи на людей, які над ним знущались.

 

Мене це дуже здивувало. І я сказав собі, в нього є так багато, чому навчитись, тому, як треба цінити кожну мить життя, як можна не тримати образи і зла на людей, як можна бути відданим і вірним своєму другу.

 

 

[FreeAngel]

Мій пофігізм і мій шлях

Я почну с простої фрази. Мені все одно, що з моїм життям буде. Я знаю, що я не можу втратити найголовнішого бо це є я сам а за все останнє я не турбуюся. Так можливо, якщо я буду важко страждати я буду жаліти за свої слова і це нормально, тому, що кожній людині не хочеться бути і мучитися у страшних муках, і я теж не хочу цього, але вернемося до суті і до мого відношення до себе і до свого здоров’я. Чи ціную я себе і те що маю я? Напевно, що ні тому, що якщо би цінував то я би не ставився до всього байдуже. Я не знаю точно чому так все сталося. Можливо все саме таким чином повернулося, тому, що я дуже сильно розчарувався в собі в людях і в самому житті. Так, це можливо, але чи на довго це чи на завжди? В середині душі я не думаю, що я хотів би так відноситись до себе байдуже але десь на іншому рівні свідомості мені ця байдужість подобається. Ти не хвилюєшся не за своє майбутнє не за своє життя. Ти готовий просто прийняти те, що з тобою може трапитися в будь який момент.

Мені все одно, що буде зі мною. Так можливо, якщо я буду продовжувати в такому темпі то я потраплю в лікарню, мій стан здоров’я стане ще гірше, але я не боюся цього. Що моє життя? Я не дам цієї відповіді, але якщо зі мною, щось станеться то я себе не буду жаліти адже, що посієш той пожнеш, хіба ні?

Мені часто мама запитує і дивується з мене, як я можу казати такі речі , як я можу відноситись до свого здоров’я так. Вона каже, що не можна так, потрібно зовсім по іншому. Що потрібно намагатися і докладати всіх зусиль, щоб вилікуватися і щоб в кінці кінців стати здоровим. Так я розумію маму, і вона можливо навіть права, але все одно я залишаюся холодним і байдужим до свого здоров’я і до себе. Не знаю чи цей період пройде чи ні, це лише питання часу і мене. Я живу в теперішньому не в минулому і не в майбутньому і це мене повністю влаштовує на справді. Я вільний від всього крім мого життя і моєї ролі, яка тримає мене в цьому житті. Дивно, але це факт. Я починаю все більше розуміти світ цей і сприймати його таким який він є. Так я хочу досягнути високих духовних вершин і я досягну, але коли це станеться я точно не знаю адже я все життя іду до цього. Я розбираю світ на частинки глибоко аналізуючи його і знову збираючи до купи все. Так перед мною відкриваються нові частинки цілої картини, яку я тільки відкриваю. Що мене чекає далі? Я не хочу відповідати на це запитання бо не хочу забігати на перед. Хіба вам би було цікаво жити знаючи, що буде далі. Адже саме не відомість перед нашим майбутнім до дає смак до життя розфарбовуючи різнобарвними фарбами світла. Так саме невідомість дає інтерес нам перед нашим життям і нам хочеться жити далі. Так можливо я часто спішив в житті, але на даний момент я заспокоївся і призупинився. Я не хочу ганятися за тіню, як скажений. Я хочу лише насолоджуватися життям і пізнавати істину і світло. Більше мені нічого не потрібно, для щастя. Саме духовність, істина , правда, пізнання Бога це і є моєю їжею і моїм щастям. Ким я стану точно священиком а потім монахом. Це мій шлях і я в цьому впевнився і визначився, це є істиною. Мені так багато потрібно, ще зрозуміти в цьому житті і я такий молодий, але в мене є найголовніше це віра і надія, яка мене переконує в тому, що я досягну все у цьому житті. Моя душа заспокоїлась і настав час спокою і блаженні. Настав час коли я відпочиваю, коли я перестав бігати за тіню і зустрів своїми очима суть та істину, яка повстала у високому образі перед мною. Від тепер я став воїном світла, рицарем справедливості! Якому огидна брехня, фальш, ілюзія, зло, насильство, заздрість, жорстокість. Я повстав проти цього я не несу з собою тьму і зло. Воно мені противне. За мною і зі мною іде істина, любов, світло, мир, блаженні дари небес і землі. Я маю нести волю Божу і істину його і я буду це нести рано чи пізно адже саме, для цього я покликаний в цей світ, адже саме це є моїм покликанням.

Перестати це робити, відмовитися від свого призначення, відректись від Бога і світла, це значить зруйнувати себе повністю вщент тому це абсурдно просто. Моя суть – це любов до Бога і до істини його. Я це лише маленька частинка великого. Так я вартий свого життя я вартий любові і свого щастя, але так хочеться все зразу і відразу втілити в життя, що це просто не передати словами. Я хочу відчути всю повноту любові Бога до нас, я хочу горіти блаженним вогнем світла. Мої мрії і сила думок настільки великі настільки мають високий порив, що я просто с кожним днем віддаляюся від цього світу і від матеріального всього. Вся істина у вірі в любові. Я буду іти міцно, я буду іти впевнено, я ніколи не зупинюся і я обов’язково дійду ! Я на встановлені духовного шляху і я іду по істинному своєму шляху. Навколо мене стільки знайомих облич, стільки рідних душ, що я співаю від радості і вимовляю своїми теплими устами одне просте слово “дякую” Світ такий великий такий безмежний, саме в ньому я можу пізнати політ фантазій, свободу, любов, всю красу природи і весь політ орлів у небі. Я хочу пізнати любов! Я хочу пізнати всю красу небес, але для цього я маю багато прикладати своїх зусиль і по істині хотіти цього. Який світ простий , як в ньому все просто і насправді легко. Просто довірся Богу і пливи по течії, яка тебе приведе до раю до великої безмежної радості та любові.

 

Я не можу зупинитися, я не можу здатися, я не можу перестати пізнавати істину та правду розкриваючи всю суть. Я не знаю цього. Воно настільки далеке від мене, що, для мене цих слів та явищ просто не існує, як здатися. Так я стаю с кожним днем все духовно сильніше. Так я стану на повні свої ноги. Так я заколю свою душу і свій дух до рівня титана світла! Це станеться і я це знаю. Мене нічого не в силі зупинити на своєму шляху. Мій шлях – це шлях до Бога, це істина, яку я маю людям нести. Я відчуваю в собі силу, яка переповняє мої легені і мою душу. Я готовий зрушити цілі стіни, пройти через всі перепони і ввійти у безмежність і у вічність. Для мене стираються рамки обмеження, для мене стираються всі кордони, для мене тепер не має нічого не можливо бо насправді у цьому світі все можливо і ми можемо все! Головне в це повірити щиро цілою душею і ти зможеш все. Вір є спасіння, віра є шлях, віра є просвітлення, віра є рай, віра є чудо, яке робить з неможливого можливим, віра – це джерело найпотужнішої сили в світі, яка ніколи не вичерпається бо її русло це вічність і безкінечність.

Ким я стану, що мені назначено на моєму короткому відрізку життя, що є лише одним моментом вічності я точно не знаю. Я не можу вам сказати всього і тим баче я цього не хочу.

 

Так іноді хочеться відірватися від цього світу і полинути в небеса в безкінечну любов. А як там? Що там? Яке життя? Я не знаю, але хочу відчути, хочу там опинитися, хочу це пізнати. Сподіваюся, що в мене буде ця можливість колись за яку я подякую всім серцем Богу. Чи з цього я світу? Напевно, що ні. Я подорожую, і зараз я зупинився досить на довгий період в цьому світі і я радий. Моя душа радіє життю, всьому, що оточує мене і її, як це прекрасно і чудово насправді. Я прагну стати святим, перейти на білий колір вібрацій і думаю це рано чи пізно настане. Я закінчу свою недовгу поему чи оповідання і на останок вам скажу. Да буде нам по вірі нашій. З любов’ю перемагають, з любов’ю приходять до істини до Бога, з любов’ю палають і живуть бо любов – це і є життя.

 

 

[FreeAngel]

Слово

“Слово – діло велике. Велике тому, що словом можна з’єднати людей, словом можна і роз’єднати їх, словом можна служити любові, словом же можна служити ворожості та ненависті. Бережіться такого слова, що роз’єднує людей(Л. Толстой)”

Слово в нашому житті має велике значення. За допомогою слів, що складають мову , ми висловлюємо почуття, відношення до чогось або до когось, висловлюємо думки, взнаємо щось нове, виправляємо людей і так далі. Зі словами треба бути обережним, воно може ранити і вбити або зцілити і дати натхнення жити далі . Чим ближче до людини тим сильніше слово, щоб зрозуміти цю фразу я наведу приклад. Якщо ви будете проходити по вулиці і вас хтось з прохожих обізве, то на вас це не дуже вплине тому,що та людина буде вам незнайома, а якщо той прохожий, буде вашою близькою людиною, то все буде навпаки.

Дивно, як важко створювати і як легко руйнувати. Одне слово може зруйнувати все в одну секунду, що ви створювали роками. Слово може служити злу і ненависті а може, служити добру і любові, і тільки людина, вибирає за ким йти і кому служити. Можна судити людину і казати яка вона погана, обзиваючи її за те, що вона щось не так зробила, а можна навпаки не судити її, і не обзивати, а просто дати пораду і показати, як цю помилку можна виправити ,тим самим допомігши їй.

Слово - це один із символів духовності, адже за допомогою слова ми змогли взнати і пізнати Християнство, ми змогли вчитись і самовдосконалюватись. Слово – це діло велике тому, що завдяки йому ми можемо з’єднати людей, помирити їх, змінити щось в кращу сторону, допомогти, виправити, створити. Слово – це чудо, це унікальність з великою силою ,адже на ньому побудована філософія, мови, науки, вчення так далі , це частина, яка показує нас.

Сила слова і вплив його також залежить від людини та відношення його до нього. Якщо людині на всіх наплювати і все їй байдуже ,то і більшість слів на неї будуть майже не діяти, а якщо навпаки, людина прислуховується до порад, мудрості і йому не байдужі близькі люди, світ і багато інших речей то ,і слова будуть для нього багато, що значити адже слово, допомагає людину змінити в кращу сторону, тому відношення дуже важливе до слова, щоб розвиватись духовно.

Пам’ятайте, слово рятує людей також, воно показує нас, світ, речі і багато чого іншого ,а, головне з цього всього ,що за допомогою слова ми можемо пізнати істину, хоча все взаємопов’язане між собою. Слово визначає людину тим ким вона буде і за яку сторону зайде, чи буде гнобити, випускати зло на інших чи буде допомагати, рятувати людей, випускаючи любов і добро. Але словом, ми не можемо все сказати і пояснити повністю, істино і правильно, десь в середені нас завжди щось залишається, що ми розумієм але пояснити і сказати, ми не можем.

 

[FreeAngel]

Адміністратори сайту. Я бачу не туди відправив свої твори не в той розділ, що треба. Можете поставити всі твори в правильний. Одним словом виправити цю помилку?

[Елена]

FreeAngel рады общению с Вами.

Пишите. Очень интересно.

Я думаю, что всё можно разместить в новой теме - дневник индиго.

Как Вы на это смотрите?

[FreeAngel]

Не погано. Давайте. А цікаво хтось буде читати те, що я пишу ? Просто я викладував вже декілька раз свою творчість, але ні хто не читав її

[Елена]

Я многое уже прочитала, ты можешь отслеживать количество просмотров в теме.

А вобще тебе важно, чтобы многие прочитали или лишь те, к кому это предназначено? И потом, к сожалению, многие не знают украинский язык.

[Елена]

Я прочитала твой дневник и скажу тебе, что ты очень глубоко мыслишь. И то, что ты пытаешься всё отслеживать, анализировать и главное, записывать уже есть глубокая работа над собой. Это очень действенный метод самопознания. Я, к сожалению, такого не делала - никогда не писала дневник, редко записывала свои ощущения. И лишь теперь понимаю, как это могло помочь в то время. И глядя на тебя, я воочию наблюдаю те изменения в сознании, что связаны с новым мышлением нового поколения.

И те, кто ругают этот мир, те, кто пророчат ему гибель, должны наконец увидеть, что всё лучшее в будущем связано с новыми поколениями, с детьми, рождёнными уже с высоким потенциалом. Им здесь трудно и я понимаю, что ты вкладываешь в слово "пофигизм". У меня кстати, тоже очень часто возникают такие состояния, когда интересует лишь что-то очень глобально-серьёзное, а остальное .... Но тут я вспоминаю тибетских лам, они мыли полы, для того, чтобы заземлить себя. И начинаю выполнять эту практику. Иногда помогает.

[MataTey]

FreeAngel. Очень нравится Ваше творчество. Пишите, радуйте нас. Но может Вы откроете какую-нибудь страничку в интернете, или в какой-то теме собирайте свои работы. Они очень полезны и интересны. Просто формат форума предполагает ведение диалога не больших фраз/реплик. И порой не всегда есть время вникнуть в Вами написанное. А когда появляется возможность или время, то сложно найти Ваши работы. Просто иногда забываю в какой ветке форума они находятся. Только без обид. Ведь на все не хватает времени. Часто лично я "бегаю по форумам" в рабочее время (только не выдавайте меня! ) , а уже дома просматриваю результаты поиска. У Вас хорошая форма изложения и осмысление сказанного требует перечитывания в разное время. И получается, что Ваши работы рассыпаются в разных местах. Может уважаемый модератор открыл бы какой-нибудь раздел типа "СамИздат авторских работ". А обсуждение вести уже в формате форума.

[FreeAngel]

Ссылка на моё творчество. Правда там не всё есть

 

http://freeangels.livejournal.com/

[MataTey]

Це ж iнша справа!

Щиро дякую! Буде шо почитати (вивчати) на свята.

Але якщо менi закортить "поумнiчати" то ж вибачай!

Воно ж завжди так, легше критикувати когось, чим самому робити

Ще раз Велике спасибi!

[FreeAngel]

Нема, за що чекаю від тебе коментів

[FreeAngel]

Нудне життя

 

Набридли розмови, набридли пусті слова, набридло нічого не робити. Як це все мені набридло. Я хочу дій, я хочу практики але її я не маю. Навколо ніби все мертве тому, що без праці не має щастя. Я не працюю майже і не маю роботи а так би хотілося робити те, що подобається мені та вдосконалювати себе. Без практики теорія пуста. В мене є бажання і енергія, але я не знаю куди її витратити. Я розумію, що від мене все залежить адже я є коваль свого життя. Я не збираюсь скиглити бо це слабкість і безділля. Я рішуче налаштований на те, щоб вийти з цієї ситуації. Тільки від мене залежить подальше моє життя і яке воно буде. Як мені не подобається лінь, як це набридло. Я не можу нормально жити без роботи ви би тільки знали це. Саме лінь, для мене як каторга, яка знущається наді мною. Мені конче не обхідні дії і практики. Я вже втомився від слів і роздумів тому, що не має практики і реальних моїх дій тому створюється таке відчуття, що мені не має що робити. Що дає мені радість так це майбутнє в яке я палко вірю, яке буде насичене роботою не тільки розумовою а й фізичною також. Мене переповнює енергія і я не знаю куди її витратити. Важко трохи від цього від того, що я стаю на місці. Мені набридло так жити !!!!!! Я хочу змін!!!!! І я вірю, що вони настануть. Набридло чекати набридло казати слова пусті на мій погляд. Я устав від цього всього і тільки мої дії можуть підтвердити мої слова. Я не можу так жити не можу, бо це гірке життя без праці і докладених зусиль. Раніше я займався легкою атлетикою і Паркуром завдяки чому я витрачав всю енергію, яка повинна бути задіяна в щось а зараз я це просто не маю нажаль. І за хвороби я не можу цим займатися. Я мрію зараз про одне це про роботу, яку би я так хотів би отримати насправді. В мене таке відчуття і за цього створюється, що я роблю і в той же час стаю на місці. Боже я благаю тебе дай мені роботу дай мені те куди я можу вкладати всю свою душу серце і енергію. Будь ласка почуй мій крик душі до тебе, почуй мене будь ласка. Я не хочу так жити. Я маю розкрити свою сутність, я маю повстати у своїй повній красі але без зусиль, праці над собою я не можу це зробити. Таке життя, як каторга для мене. Якщо би зараз було літо то я би працював на городі, грав би в баскетбол, знайшов би маса занять, якими можна було би зайнятися, але зараз не зима нажаль. Я не знаю, що робити куди себе діти чим займатися, і за цього дуже страждаю. Так я така особистість, яка любе активність і яка не любить пасивності. Моя стихія це активність ніж пасивність. Мені залишається палко вірити в те, що в майбутньому такого не буде і ця віра насправді міцна. Енергію мені нікуди не має дівати. Якщо би зараз була робота, як що би я міг витратити свою енергію на, щось корисне то це дійсно би було добре і чудове. Мені вже більше на має, що сказати вам . Надіюсь, що ви розумієте те про що я пишу.

Хай буде з вами віра. Прощавайте

 

[FreeAngel]

20.01.2008

Мій стан

Сьогодні дивний день. Все почалося с того, що я зателефонував другу і сказав йому, що я щось хочу, але не знаю що саме точно. Вона наштовхнула мене на роздуми, а чого я сам хочу? І коли я прямо задав це питання собі то зразу почало, щось випливати на ружу. Я хотів бути наповнений Божою любов’ю , я хотів навчитися насолоджуватися кожною секундою і миттю життя, що проходе с повз мене. Мабуть не доречно казати, що ти не достатньо наповнений Божою любов’ю тому я сказав іншу фразу. Я мрію і я би хотів би розширити свій канал до Божої любові, розкрити йому свою душу всю і прийняти його дари блаженні в себе. Увібрати цю цілющу енергію життя в свої легені. На мій запит мабуть частково відповіли моїм новим станом, якого я давно не відчував. Я спробую вам його пояснити. Я відчуваю спокій, задоволеність, таке відчуття, що на даний момент у мене все є і я не вимагаю більшого. Все іде ніби своїми правильним ходом. Ти не турбуєшся ні про що. Ти повністю спокійний. Тебе не давить твої справи, які ти маєш зробити сьогодні чи завтра. Ти ніби повністю захищений від негативу і від емоційного тиску а на душі один спокій і його ніжна м’якість. Таке відчуття в мене давно не було, що це? Я не знаю, чи на довго воно? Я теж не знаю. Мене не турбує нічого, я нікуди не спішу, психологічно на мене не давить ні навчання ні мої справи, що я маю зробити. Я не хвилююсь і я не турбуюсь ні про, що бо я все маю, що мені потрібно. Таке відчуття, що мене янголи взяли під своє крило і захистили від всього негативного, що є в цьому світі. Страстей також в мене не має ніби вони відсутні стали. Таке відчуття, що я піднявся на деякий час на сходинку вище а може і на дві і на три, з якої зовсім інший видно краєвид світу. Тут так гарно і затишно, що просто іноді важко передати це словами. Не має ні поганих думок ні поганого настрою ти ніби звільнений від свого мозку і від тих думок, які весь час плинуть у свідомість людини. Такий стан це як відпочинок на курорті від міської суєти. Голова чиста не забита сміттям і різними думками. Ти находишся саме зараз тут а не десь в іншому місті по думки. Радість в цьому стані зовсім по іншому проявляється. Не на фізичному і не на емоційному рівні а на багато вище за це. Я маю спокій на душі і не має майже жодних емоцій чи то позитивних чи то негативних. Ніби емоційний рівень знаходиться на чистому листі паперу, на якому ти не пишеш бо не має потреби і ти і так можеш без нього обійтись. Одними словом можна сказати я чистий емоційно не знаю на скільки, але чистий. Як це чудово, мені подобається це. Я так хочу вам подарувати цей настрій і стан, щоб ви це відчули. Думаю, що ви хоча би маленьку частинку його відчули своїм серцем. Не має турботи, не має емоцій, не має різних поганих думок, не має тиску, не має жадоби до чогось, не має страстей, не має злості і негативу на когось або на щось є тільки спокій і добро, що гріє серце. Я ніби по новому дивлюся на це. Я ні до чого не прив’язуюсь ні до яких речей ніби я гладкий і до мене нічого не може прилипнути і пристати. Мене не притягують ні речі ні думки ти що лізуть в голову. Я вільний у собі, вільний! Навколо все ніжно і м’які фарби закрашують різні кольори радуги. Нічого не ріже очі і я повністю спокійний. Обмежень не має є тільки вічність і перепони, які зустрічаються нам на шляху. Я плаваю в собі, як у вічному океані чистої і прозорої води, як алмаз, який дуже прозорий. Ніжні хвилі омивають береги і сонце світить і пляж пустує на самоті на ніжній самоті любові і високої ноти гармонії. Не має ні шторму ні людей, які кричать від чогось. Все спокійно і в душі штиль.

 

 

[Елена Весна]

Дуже натхненно... Дякую тобі за світлий стан Любові...

 

[FreeAngel]

Дякую

[Гость SANATA]

Трансформация

 

FreeAngel (1)

Цитата

…Який мій сенс життя, яка моя місія у цьому житті, яка моя сутність? Чи має потребу, щось робити далі? … Про себе я майже нічого не знаю, хто я? яка моя місія? Для чого це все роблю, який сенс цих моїх всіх вчинків? Невже ніякого сенсу не має… …І для чого я тут? Не знаю не скажу я вам. Іноді устаєш від невідомості, як вона мені вже набридла. … Що в мені не так? Для чого карма ця проклята? За, що мені це все? …Життя? А що моє життя хіба воно, чогось варте? Так мабуть але чого ніхто мені не скаже. Якщо я його втрачу не велика втрата буде, для світу і людей. Яка різниця до життя мого вам. …Мені 17 років а я вже відірваний від цього світу і я поступово відриваюся де далі сильніше від нього, і цей процес я не в силі зупинити. …Мене переповнює енергія і я не знаю куди її витратити. Важко  від того, що я стаю на місці. Мені набридло так жити !!!!!! Я хочу змін!!!!! … Боже я благаю тебе дай мені роботу дай мені те куди я можу вкладати всю свою душу серце і енергію. Будь ласка почуй мій крик душі до тебе, почуй мене будь ласка. Я не хочу так жити. Я маю розкрити свою сутність, я маю повстати у своїй повній красі. Таке життя, як каторга для мене. …Я весь час думав про, те, для чого живе людина на цьому білому світі, який її сенс буття. Найвідоміші філософи не змогли дати відповіді на це питання. …Хто я? ні хто, що я вмію? Майже нічого тож чого я вартий, яка моя ціна дайте мені на це відповідь хто не будь. …Безліч запитань і мало відповідей на них. Я зіпсований і я нікому не потрібний.

 

Ответы на многие вопросы есть в книгах Майкла Ньютона: «Путешествия Души», «Предназначение Души» и «Прошлые жизни и странствия Души».

 

 

FreeAngel (2)

Цитата

...Я починаю все більше розуміти світ цей і сприймати його таким який він є. Так я хочу досягнути високих духовних вершин і я досягну, але коли це станеться я точно не знаю адже я все життя іду до цього. …Мені так багато потрібно, ще зрозуміти в цьому житті і я такий молодий, але в мене є найголовніше це віра і надія, яка мене переконує в тому, що я досягну все у цьому житті. … Моя душа радіє життю, всьому, що оточує мене і її, як це прекрасно і чудово насправді. Я прагну стати святим, перейти на білий колір вібрацій і думаю це рано чи пізно настане. …Я стаю с кожним днем все духовно сильніше. Так я стану на повні свої ноги. Так я заколю свою душу і свій дух до рівня титана світла! Це станеться і я це знаю. Мене нічого не в силі зупинити на своєму шляху. Мій шлях – це шлях до Бога, це істина, яку я маю людям нести. Я відчуваю в собі силу, яка переповняє мої легені і мою душу. Я готовий зрушити цілі стіни, пройти через всі перепони і ввійти у безмежність і у вічність. Для мене стираються рамки обмеження, для мене стираються всі кордони, для мене тепер не має нічого не можливо бо насправді у цьому світі все можливо і ми можемо все! Головне в це повірити щиро цілою душею і ти зможеш все. …Від тепер я став воїном світла, рицарем справедливості! Якому огидна брехня, фальш, ілюзія, зло, насильство, заздрість, жорстокість. Я повстав проти цього я не несу з собою тьму і зло. Воно мені противне. За мною і зі мною іде істина, любов, світло, мир, блаженні дари небес і землі. Я маю нести волю Божу і істину його і я буду це нести рано чи пізно адже саме, для цього я покликаний в цей світ, адже саме це є моїм покликанням.

 

Великолепно пишите. Это талант!

 

Чувствуется голос большой светлой Души.

 

Щиро дякую! Велике спасибi!