Стихи

[Alexa]

Воздух, чудесные и душевные стихи!

Обязательно пиши еще!

 

 

 

Руслан, спасибо, что выложил - красивое стихотворение!

[Gajavata]

Хочу повернути, майже втрачене, видалений у свій час вірш.

Це не вірш якщо підходити строго, це уривок взятий із поеми,

звучить як гімн, як удар блискавки по водах, життя. Я не

обманююсь, не багато людей цим скористаються, як і книгою Світло любові.

Та напевно є такі люди, кому це потрібно.

 

Весна в кінці

О цвіт в лиці

Печаль висока і далека

Там я - і сміх дощу

Й дитячий кришталевий сміх

І там любив я урочисто

І рятувавсь і буду вічно

Любовю й подвигом

Ніщо вже інше

Вернулася дитячість в серце!

О запах волі!

І навіщо Бог

пише нестерпну нами повість...

Мистецтво Бога: божевільне

і безжальне, настільки істинне

Поет є Бог один:

не може кинути усім знайому думку

за неї стягують з вершин

Тому обвалює поет підхід глибин

Мистецтво водить одиниць на стин і згин

...Як солодко я одірвався од припливів

Під парусами у молитвах і сонцях

Й ніким незнаний на нових місцях

Закон удачі на безмовї вивів

Нелад між серцем й розумом залий

Любовю й простором не будь ніколи злий:

Бог - Слово проліта, пора чіплятись

Цей стан дитинний у тобі - вольнеє свято

Як вітер знаки проявля на синім небі

Із новим Словом - у нове життя!

...Один політ киплячих вирів!

Із шкаралущ - ти з Богом вариш кашу

Для радощів вповільнених китів

що водять плавниками на льоту

В ударах неба. Так простись на землях!

Який захват краси і божевілля

Ти міг прохавкати на рифах сидячи!

Знімись, помчись, одчепися од прилипів!

Обмацайся отетеріло - хто я?

І дремени щоб світ не знав, де ти!

Й не біг із путами мов дурень на підвох

Коли на новім місці ти вже Бог

...Згадай, був час ти в море вирушав:

Без рівної душі ревла душа

Що аж скидалась як сирена в фіолеті

І в бризках кобальту, і тим була поетом

І хто б то знав в які літала далі

Між дзеркалом і рідким задзеркаллям

Верталась в світ занапащатись далі

Але і блискаючи , як живий алмаз

З - над хвиль й мертвіючих порожніх оболонок...

О сонне царство, так би враз

Я вам повів про справжню повість!...

Та мудрість є що нам прощатися

Бо одне слово принесе, як птах

Новітній темп, новітнім царством

Що там Земля! Зі словом прощатись тяжко

Бо доганяють вічно мертві...

О зорі, зорі! Срібні блискавки

Знімають моментальні знімки

Аби всевидячі верхи дубасили по нас

З утрамарину верфів

Клепаючи вогнений наш ковчег

Спасіння обраних!

О Сонце! - серце світу, світла фокус

Ти срібні ниті всі звело в мені

Аби світів розсипчастий рукопис

Скріпився серцем і на водах заяснів

Так бахни серце

І прольється мудра ніжність

А срібна музика найтоншої струни

Мов світу не прийма, а світ її

Струмить, прекрасна і байдуже

Велично щедра - в механічну пєсу

Де персонажі заводні; о небо

Чи музику в силки земні завести?!

Це генії у нас: готуймо серце

Що нас почують та не зрозуміють

Так цілі дні і розсіваєш ніжність

Мов пяниця - любов її фериент

 

Ігор Шевчук. Уривок з поеми.

[Aquarius]

      В земные страсти вовлеченный, 
      я знаю, что из тьмы на свет 
      однажды выйдет ангел черный 
      и крикнет, что спасенья нет. 

      Но простодушный и несмелый, 
      прекрасный, как благая весть, 
      идущий следом ангел белый 
      прошепчет, что надежда есть. 
 

Булат Окуджава

 

[TAFIRA]

Каждый выбирает для себя

женщину, религию, дорогу.

Дьяволу служить или пророку -

каждый выбирает для себя.

 

Каждый выбирает по себе

слово для любви и для молитвы.

Шпагу для дуэли, меч для битвы

каждый выбирает по себе.

 

Каждый выбирает по себе

щит и латы, посох и заплаты.

Меру окончательной расплаты

каждый выбирает по себе.

 

Каждый выбирает для себя...

Выбираю тоже - как умею.

Ни к кому претензий не имею.

Каждый выбирает для себя.

 

Юрий Левитанский

[Gajavata]

Місто Ур

 

...І жив народ, і звався він шумери

Все пережив і війни й землетрус

І древні воїни, що вмерли

держали кубки біля вуст.

 

У тій долині, що аж ген де

пісками плавить небосхил,

царі, поети, і легенди

лягли в шість ярусів могил

 

Отак помалу і помали

вони пішли у забуття.

А з міста Ур, з міського валу,

шумери сипали сміття.

 

Все вище й вище, й вище, й вище

смітник тотальний виростав

А що було там кладовище

то вже й ніхто не памятав.

 

В долині Тигра і Євфрата,

яку заносить жовтий мул,

поблякне слава Герострата

перед твоєю місто Ур!

 

Бо тож вогонь, то діло чисте

В руках людини - то життя

А ти пихате і речисте

по груди вгрузло у сміття

 

Навалом сипавши непотріб

засипав, сам не знав коли,

мечі, шоломи, арфи, котрі

твоєю славою були!

 

Чи стали люди твої ниці,

чи вже на них якась мана,

що ти засипав ті гробниці

що ти забув ті письмена?!

 

Які врятують тебе гуси,

о найнесчашнійший народ,

що переживши такі струси,

не пережив своїх глупот?!

 

...Ідуть роки, ідуть століття.

Хтось щось руйнує. Хтось і створює.

А місто Ур зсипає сміття

зсипає сміття на свою історію.

 

Ліна Костенко

[Gajavata]

Це називалось - творчі семінари

шукання іскри, золота в піску.

...Плили над лісом фіалкові хмари

як обважнілі кетяги бузку.

 

Ішов Хікмет. Іще блідий. Ознака -

що серце знов, що тяжко, що воскрес.

А поруч з ним оранжевий собака

такий красивий вишуканий пес

 

Ішов Хікмет, ішов назустріч з нами

А ми були тоді Літінститут

Усі питання сколоті тернами

хотіли вирішити тут.

 

О, ми були великі полемісти!

Пашів румянцем юності азарт

на всі питання зразу відповісти

усі проблеми зразу розвязать

 

Була розмова довга і гаряча

уже й ті хмари вечір перебув

Хікмет сказав:

 

                      - Там зараз передача

Будь ласка, хтось зловіть мені Стамбул

Все перейшло у іншу враз площину

І гладив він оранжевого пса

А ми йому ловили батьківщину

І це був сум. І це була краса.

 

А світ хрипів. Всі станції гриміли

Співав, кричав і сперечався світ

Чи ми знайти йому цю хвилю не зуміли

чи десь вона розбилась об граніт

 

але крізь шум, крізь клекіт той і галас

крізь голоси немислимих країн

Туреччино! Чого ти не озвалась?

Він так тужив за голосом твоїм!

 

Ліна Костенко

[Руслан]

Влюбляются не в лица, не в фигуры,

И дело, как ни странно, не в ногах.

Влюбляются в тончайшие натуры

И трещинки на розовых губах.

Влюбляются в шероховатость кожи,

В изгибы плеч и легкий холод рук,

В глаза, что на другие не похожи,

И в пулеметно-быстрый сердца стук.

Влюбляются во взмах ресниц недлинных

И родинки на худеньких плечах,

В созвездие веснушек чьих-то дивных

И ямочки на бархатных щеках.

Влюбляются не в лица, не в фигуры -

Они всего лишь маски, миражи.

Влюбляются надолго лишь в натуры,

Влюбляются в мелодии души.

© Шаркунова Анна

[Елена]

Потрясающе!

[Руслан]

[Gajavata]

Руан

 

Жанну д Арк спалили в Руані.

Мені шкода тебе Руане.

це останні її слова.

 

... А світ чадить, а світ уже не білий

А ти така, хоч прикладай до ран

Голубко Жанно, дух неозлобілий,-

"Руан, Руан, шкода тебе Руан!"

Руан, Руан...така висока вежа

Красиве місто, що і говорить

Руан, Руан, на площі ж не пожежа,-

людину палять, бачиш як горить?

Ти бачиш, ти! Ти ніздрі роздуваєш,

ти товпися, ти в захваті, закляк

як мучиться!...і корчиться!...буває ж...

і стогне, стогне! - А ти думав як?

Це боляче. Це тяжко. Це смертельно.

Для цеї муки тіло заслабе.

Ну кат - це кат, вогонь розвів ретельно

А хто, Руане, хто примушував тебе?!

 

 

А втім, чого ж. Все так, на кожнім кроці.

Останнє в світі враження Христа

як той жовнір змочив ту губку в оцті

і ткнув її розпятому в уста.

Вітаю вас. Оплакую вас, люди.

Горю вогнем у вашу темноту

Спасибі вам за наклепи й огуди,

за галас ваш і вашу німоту.

Не вирвуся. Прикручена, прикута.

Обвуглююся в пекло огняне

А все таки горять зі мною й пута,

що до стовба привязують мене.

Прощайте, люди. Кланяйтесь горилам.

Згорю, одмучусь, і воскресну я.

Та тільки буде пахнути горілим.

Руан, Руан, твоє Руан імя!

 

Ліна Костенко.

[Gajavata]

...Як тягне кого батьківщина

той знає як небом летіти-пливти

Побули - і досить

Вперед до мети!

Ми маєм з богами на землю прийти!

         ***

...Люди, якщо розумію вже глас геть усього

то може із ніччю і садом - піду?

Що ви за глухні! Ніхто не сказав би

                                          Крім Бога

Що я вже довго не жив у саду...

          ****

...Є все й ніщо

навіть життя чернече

а в людській

тож глухій оселі

відсиріла і місцями впала стеля

немов епоха

світить порожнеча

 

хто б слово

вранішнє у тиші, та послухав.

            ***

Прозоріш скла

озерної гладі чистіша

величніша гір надозеря

розчинніша звуків святих

сердечніша ланей лісних

нізвідки взялась і була

ця аура духів і віршів...

             ****

я думав в дитинстві: чому всі не гострі

чому їхнім думам віднято верхи

де там їхній острів де все навпаки

коли вони будуть тут гості

 

і бачив: забули любов і забули

як вийти із себе до всього

і ніби їм вже не до того

так сильно надулись

 

всі творять найбільше - чого не хотіли б

а я той витворюю простір

де стрінуть себе в порятівному рості

немов на калиновім мості

 

летючіш надгірного скла...

 

в оцій найпрозорішій сфері

що і готувала всі двері

і знала що й з звідки взяла

 

в любові

без зла

             ***

Все минається, а щось

останеться

Не минеться святеє святих...

 

Стане явним усе

І спитається - де ви були

Що не чується з серця

Вся пісня польоту й хвали?

              ***

Живуть вони, не бачучи життя

Й вмирають: смерті теж не помічають

Оглушені і вигнані з душі

І з тіла вигнані самооглушені - й не знають

Сліпих, німуючих і похоронних

Бог заганяє мов патрони у патронник...

 

Якби то те, що не було що їсти

А то ще гірше: в них густіє злість

Вони засаджені у щільники так щільно

Що вже втрамбовується, навіть благий гість

і блага вість - вже ворог...

              ***

Хто б ще так відповів за своє слово

Любов - там де є Бог:

люблю і милую вас люди випадкові

на цьому світі, - вже не випадкові

не помилкові вдвох, і втрьох і вчотирьох

                                                і вдесятьох...

Ігор Шевчук.

[Елена]

Некрасивых людей не бывает!
Некрасивой бывает душа...
Чья-то – тело собой украшает,
Чья-то – злобой убьёт без ножа...

Красота – как обёртка конфеты...
И возможно, под нею обман...
Развернёшь, а съедобного нету...
Или будешь от сладости пьян...

А души красота не увянет
И потом, по прошествии лет,
Расцветёт, заискрится, воспрянет...
Это будет достойный ответ.

Для обложек гламурных журналов,
Что учили красивыми быть...
Хоть картинок красивых немало,
Только стоит ли фантик любить?

А вокруг столько добрых созданий,
Что в душе – неземной красоты...
Вдалеке от крикливых компаний,
А в сердечке о счастье мечты...

Без души мир себя потеряет
За изменчивой модой спеша...
Некрасивых людей не бывает...
Некрасивой бывает душа..."

автора не знаю

[Птица]

А может просто встать с другой ноги??? 
И вместо кофе взять и выпить соку... 
И повернуть свои привычные шаги - 
В ту сторону, где будет больше проку...? 
И в этот день проделать всё не так: 
Поставить от конца к началу числа, 
И самый незначительный пустяк 
Наполнить добрым и высоким смыслом... 
И сделать то, чего никто не ждёт.. 
И рассмеяться там, где столько плакал... 
И чувство безнадёжности пройдёт, 
И солнце встанет там, где дождик капал 
Из круга, заведённого судьбой, 
Возьми и выпрыгни на станции безвестной... 
Ты удивишься - мир совсем иной, 
И неожиданнее жизнь, и интересней...

 

Автора не знаю

[Птица]

А вам встречались «солнечные» люди?
Мне с ними кофе кажется вкусней,
Душевная, промозглая простуда,
Проходит сразу от таких людей.

Они вам греют зябкие ладони,
Рисуют солнце среди мрачных туч,
Какая редкость – «солнечные люди»!
Я в них всегда влюбляюсь по чуть-чуть.

Они гуашью самой-самой светлой,
Рисуют мир открыто для людей,
Хочу сказать спасибо им за это,
За то, что мир наш делают теплей!

Вы скажете, что вроде не встречали,
Что глупости все это, как всегда!
А я таких людей по жизни знаю
И даже их целую иногда...

Автор: Газиева Ксения

[Aquarius]

Спасибо, Птица, за такие жизнеутверждающие стихи!

[Алура]

Очень красивые стихи!

[Алура]

А вот несколько моих стихов. 

 

Мне дыхание стихов - как берег тайны,

Было дано Тем чьи следы, 

Растворяясь в свете мирозданья,

Оставляют сердцу путь любви.

 

Каждое не сказанное слово, 

Охраняет сердца глубину. 

Лишь дойдя до смысла, ритма, тона,

Я стихи по строчке запишу.

[Алура]

Глазки синее чем небо, 

Искоркой света смеются.

Волосы, солнечным зайчиком, 

Весело по ветру вьются. 

 

Ручками детскими бережно,

Мир по головке ласкает. 

Может быть чище, добрее

Завтра под утро он станет?

[Алура]

Есть одна частичка у меня, 

Та, что мне всего дороже. 

Это дар волшебный от Тебя, 

С ним и Ты и я одно и тоже. 

 

Как зеницу ока берегу, 

Светлое, Твоей любви признанье.

А настанет время подарю

Радость Жизни новому Созданью.

[Алура]

Даром Твоим живу. 

Светом Твоим дышу, 

Яркой звездой сияю, 

Истиной дорожу.

[Алура]

Последняя Битва

 

Исчезнет последняя битва 

Меж силами света и тьмы.

И сложит на поле открытом 

История флаги войны. 

 

Наш мир, что был раньше расколот, 

Пусть дружба народов сплотит. 

И множества света узоров

Прольются на тело Земли. 

[Птица]

Спасибо, Алура! Очень здорово!

[Алура]

Байгали Серкебаев написал слова памяти Батырхану Шукенову и в конце вот это стихотворение:

 

На что мы тратим жизнь!

На мелочные ссоры,

На глупые слова, пустые разговоры,

На суету обид, на злобу- вновь и вновь.

На что мы тратим жизнь...

_А надо б на любовь._

Сжигаем жизнь дотла всё на пустое что-то -

На нудные дела, ненужные заботы...

В угоду обществу придумываем маски...

На что мы тратим жизнь!

_А надо бы на ласки._

Мы распыляем жизнь на сумрачную скуку,

На "имидж" и "престиж", ненужную науку,

На ложь и хвастовство, на дармовую службу.

На что мы тратим жизнь?...

_А нужно бы на дружбу._

Куда-то всё спешим, чего-то добываем.

Чего-то ищем всё - а более теряем.

Всё копим: золото, тряпьё и серебро...

На что мы тратим жизнь!

_А надо б на добро._

Волнуемся, кричим, по пустякам страдаем.

С серьёзностью смешной вещички выбираем.

Но сколько не гадай - всё выберешь не ту.

На что мы тратим жизнь...

_А надо б на мечту._

Боимся радости, боимся верить в сказки,

Боимся и мечты, и нежности, и ласки.

Боимся полюбить, чтоб после не тужить...

На что мы тратим жизнь?!

_А надо просто жить!_

[Alexa]

Алура, прекрасные стихи! Такие добрые и солнечные!

[Алура]

Благодарю ☺