Перейти к контенту

Спаси любовь


Gajavata

Рекомендуемые сообщения

Був звичайний день. Ми працювали над каркасом купола, вигинали профілі

і швелера. Робили контроль радіуса кривизни і добивалися необхідноі точ -

ності виконання. Хтось різав "болгаркою" метал, інший робив розрахунки і

розмітки, і хтось вигинав це все на вальцях. Час у завзятій роботі пройшов

непомітно і наступила обідня перерва. Я побіг купити хліба на обід і став у

чергу. Все як завжди, звичайний зимовий день. І раптом щось з силою роз -

кривши крила вдарило у скло вітрини. Голуб. Завис у повітрі, щось кричав,

розвернувся, і полетів угору. Що це він ? Промовив якийсь мужчина. Всі ди -

вилися на голуба, потім перевели погляд на вікно. На вікні відбився відпеча -

ток крил, хвоста, голови. Продавщиця побожно глянула на зображення. Тільки

не стирайте зображення, попросив я. Увечері вдарив мороз і я пішов подиви -

тися на зображення чи не зникло. Ні навпаки, проявились маленькі деталі.

Стало видно пушок, дзьобик, опірення крил. Десять днів розкривши крила

голуб перебував на склі. Всі хто хотіли, могли побачити це маленьке чудо.

Там, щось відчувалось. Там хтось плакав і кричав. Молився і любив. Просив

і дарував. Що це ? Чому воно мені таке знайоме ? Чому мені здається що

я це завжди знав ? Чому. ця любов така болюча ?

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 4 weeks later...

Маленький листочок

 

 

Сьогодні день падіння кумирів, день коли мені помазали очі. Виринають

давні спогади, показують мені дещо, що стосується правди. Інколи мені

хочеться відвернутися від самого себе і піти. Я можу піти від інших людей,

я можу вибирати з ким мені спілкуватись, з ким говорити, з ким товаришувати

кого любити, з ким говорити, з ким мені бути побратимом на дальній дорозі.

Та чи можу я піти від самого себе? Ніде не написано, що я не можу це зробити.

Я візьму саме краще що у мене є. І піду. Хтось, хто знає мене. Він знає мене

таким, яким знає. Але може це й не зовсім я? Інтересно, чи розуміє листя на

деревах восени що воно помре? Напевно. Це скороминуще листя. Воно щось

значить для світу. Весь свій порив в кінці життя воно кинуло як дар світові,

як незгоду зі смертю. Горять клени у лісі червоним кольором, береза перели -

вається зеленим, смарагдовим, золотим вогнем. Ароматом зрілості наповнився

ліс. І врочистий, щось відкриваючий у тобі колір голубого неба. Листя вложило

останній порив у життя - все що може дати, сві останній аромат. Ще не все.

Воно ще може радувати око людини, викликати у неі захоплення. Господи,

то чи можу й я, людина, наслідуючи маленький листочок, не погодитися зі

смертю - кинути весь свій порив в життя, ще порадувати когось в цьому світі?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

УЛЬЯНУШКА

 

 

Ні, цю поему ми сьогодні читати не будемо, задумливо подивилась перегор -

нувши сторінку сказала: сьогодні ми будемо читати поему Роберт Брюс -

король шотландський. А ми допитливі, взяли лишену книгу на столі під час

перерви. Що ж вона не захотіла читати? Поема про народне повстання - як

палили садиби, як вбивали. " Чи прольється кров блакитна, як пробити пану

груди?" А що це робив народ - то героіка. Народ же завжди правий. Учень

поклав книгу на стіл - ну хоч би думали що пишуть. Ця сама вчителька якось

зібрала наш клас через багато років на традиційній зустрічі випускників.

Згадували шкільні часи. І вона пригадувала, що нас дітей вчителі трохи

опасались. Сміялись самі із себе в учительській, а чого тебе діти так прози -

вають, ану скажи? А він каже ні ні, я вже чув, мене уже звуть по іншому.

Ну а як мене прозивали, я взнала на екзамені. А іі дійсно вся школа так і

називала. Я зависила оцінку одному учневі, він на стільки не знав. А він вибіг

із класу не закривши дверей і на весь голос - а Ульянушка мені 4 поставила.

Не часто ми називали своіх вчителів такими іменами. Вона одна дістала від

нас таке добре імя. І ій одній, Ульянушку уже ні на що не поміняли.

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Дякую, Gajavata, за душевну історію. Якщо їх зібрати усі разом, то можна і книжечку видати таких оповідань. Дуже серця торкаються...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Безвісна людина.

 

Чи можна розпізнати людину, хто перед тобою? Коли не складено уявлень

ще про неі. Просто зустрічного на вулиці. Коли нічого в іі облику не підкаже -

ні професіі, ні соціального чи якогось іншого стану, що характеризував би іі.

Бо все це наложує відпечаток і якось схиляє до наперед уготовлених уявлень.

Чи можна розпізнати людину не поверхово, а виявити глибинну суть іі.

І чи наші мірки, якими ми користуємось - такі уж правильні? Я бачив одну

людину, якій на протязі двох днів було оказано два гранично протилежне

ставлення. Від крайньоі байдужості і презирства до шани, глибокоі поваги.

Це була бездомна людина. це був похорон. Священник і пять чоловік ішли

за гробом, більш нікого. Це непоказне явище, ця маленька сумна процесія

проявила чомусь велику силу. Весь рух на вулиці був паралізований. В одному

ряді застигпих машин оказалася і машина з дипломатичноі місіі, і автобус

туристичноі фірми, і машини наших горожан. Я бачив, як молодий чоловік

виключив мотор, положив руки на кермо і про щось замислився. Хотіли вони

чи не жотіли, а вони оказували шану. Бо є сила сильніша за нас. Хто зна,

учора. пройшовши мимо нього на вулиці, може б і не помітили цього чоловіка

в обшарпаному одязі. Бо я бачив з якими почуттями люди відносяться до

крайньоі бідності. Та зараз усе було по іншому. На ці вісім хвилин вони знову

стали справжніми, замисленими, мовчазними. То невже потрібно людині померти

щоб інша людина, хоч на короткий час пробудилась?

 

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Цей робочий день почався з ранкового Богослужіння, присвяченого Юрію.

Ні одного сяючого лиця, ні одного надхненого лиця. В кінці робочого дня

трапеза- возліяніє. Алкоголь переводить енергію високочастотного діапозону

входячи в клітини головного мозгу в алотропний стан. Ця речовина - алкоголь

і іі дія не належить до процесів життя. Алкоголь переключає всі складові

енергоструктури в режим звільнення і заміни, заповнюючи всі частини грубою

енергією, розрушаючою енергією. І що ж далі? Обман. Гірко. В чому ж тут

духовність. Раді чого будується Церква? Здається ніякого світлого вибору.

Як зі сторони священства, так і зі сторони робочих. Мовчазна згода що нібито

віримо, любимо. Але в дійсності це входження в смерть. Де тут вибір, нема.

Нема живого обміну, нема живого спілкування. Ніхто і не чекає, не сподівається

що хтось відповість. Не задає питань, не плаче, уже не хоче вчитись, уже не

устремляється. Боже, я знаю що так не можна. Я не суддя, не караючий орган,

не обличитель. Я просто з усієі сили хочу, з усієі сили сподіваюсь що ми

будуємо церкву для майбутнього. Що в майбутньому буде все не так, буде

по іншому. Буде навчання небом. Буде вільне, любляче спілкування - відкрите

і доступне для всіх хто хоче вчитись.Що буде Ісход. Що ми не сироти, що ми

не кинуті діти. Ми просто хворі, добре вдарились головою. Перш за все нам

потрібно ізцілитись. Признати що ми невігласи, Попросити щоб нас вчили.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

Благодарю.

 

Цитата
Я просто з усієі сили хочу, з усієі сили сподіваюсь що ми
будуємо церкву для майбутнього. Що в майбутньому буде все не так, буде
по іншому. Буде навчання небом. Буде вільне, любляче спілкування - відкрите
і доступне для всіх хто хоче вчитись.Що буде Ісход.

Верю, что ДА БУДЕТ!

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Цитата (Gajavata @ Feb 16 2010, 12:49)
Цей робочий день почався з ранкового Богослужіння, присвяченого Юрію.
Ні одного сяючого лиця, ні одного надхненого лиця. В кінці робочого дня
трапеза- возліяніє. Алкоголь переводить енергію високочастотного діапозону
входячи в клітини головного мозгу в алотропний стан. Ця речовина - алкоголь
і іі дія не належить до процесів життя. Алкоголь переключає всі складові
енергоструктури в режим звільнення і заміни, заповнюючи всі частини грубою
енергією, розрушаючою енергією. І що ж далі? Обман. Гірко. В чому ж тут
духовність. Раді чого будується Церква? Здається ніякого світлого вибору.
Як зі сторони священства, так і зі сторони робочих. Мовчазна згода що нібито
віримо, любимо. Але в дійсності це входження в смерть. Де тут вибір, нема.
Нема живого обміну, нема живого спілкування. Ніхто і не чекає, не сподівається
що хтось відповість. Не задає питань, не плаче, уже не хоче вчитись, уже не
устремляється. Боже, я знаю що так не можна. Я не суддя, не караючий орган,
не обличитель. Я просто з усієі сили хочу, з усієі сили сподіваюсь що ми
будуємо церкву для майбутнього. Що в майбутньому буде все не так, буде
по іншому. Буде навчання небом. Буде вільне, любляче спілкування - відкрите
і доступне для всіх хто хоче вчитись.Що буде Ісход. Що ми не сироти, що ми
не кинуті діти. Ми просто хворі, добре вдарились головою. Перш за все нам
потрібно ізцілитись. Признати що ми невігласи, Попросити щоб нас вчили.

Низький уклін за слова. Вашу б віру багатьом іншим.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 weeks later...

Перекреслюю, що написав від 18 лютого. Інтересно мені почати все спочатку.

 

Дід Іван. Прощання.

 

Падав сніг і була заметіль і була гра вітру і снігу. Все звивалось причудливими

змійками і вихрами і кидало нам на лобове скло нашоі машини. Опів ночі ми

вже приіхали у село. Помятаю це безсонне бдіння біля гробу. Ні слів, ні

молитв не було - була відкрита память і була незгода з смертю. Пригадував

все діда і все бачив його злегка усміхненим. Згадалися його розповіді як

повертався з Сибіру, з заслання. Половину дороги пройшов пішки. Казав що

вижив і не помер із голоду тим що заходив у ночі на людські поля , городи -

і з того і вижив. Ні разу не чув щоб він на щось нарікав. Навіть коли розказу -

вав про цей голодний перехід навіть тоді в ньому була якась вимучена

доброта. Баба ж наша була трохи не така. Завжди мені малому було цікаво

спостерігати, як вона пробувала інколи повишати голос і кінчалось все в одну

мить. Дід повертав до неі голову, мовчав і усміхався. Так ні разу між ними

сварки і не відбулось. Спогади моі порушили людии. Хата наповнилась до

щенту. Неголосні розмови, кроки, тихий гул. Уже скоро священник прийде.

Я застиг посередині кімнати, повернув голову до труни - застигле зиарніле

лице - подививсь просто себе... І раптом, як кажуть в поховальній панахиді

як по надхненню Святого Духа: ОБЛЕКИ УСОПШИХ В БЕЛЫЕ ОДЕЖДЫ.

Стоіть дід переді мною у білих одежах, вільно спадаючих аж до пят. Дійсно

кажуть, як сніг білі, коли на нього попадає сонце. іскорки. Дід злегка,

чуть - чуть, просто щоб підбадьорити мене. просто кутиками уст усміхається.

Зморшки всі розгладженні, спокійне, врівноважене, помолоділе лице. Так ми

стояли і прощались. Ніхто більш не бачив. Мене вже зіштовхували з місця -

священник іде, відсунься. Так він мені і зараз пригадується, в любий час

коли не прийде на пмять - усмішка тиха і доброта.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

Про що попросити Бога ?

 

Коли ведуть корову на забій - вона знає що буде. Вона озирається. ще

надіється і дивиться на хазяіна. Вона труситься і знов озирається. з очей ллються сльози. так мені розказували. Вона знов і знов оглядається, бо

нема більше на кого надіятись - як на того хто тебе годував. Потім вона

розуміє, що іі продано. І тоді людина не витримує-повертається геть, ледве

стримує себе щоб не бігти. Чоловік що розказував казав що і гроші його вже

не радували. і кілька днів не хотів говорити. Хай би кожна людина, що

поклала біфштекс у рот - пять хвилин побувала у шкурі корови. Тореодор

що на забаву публіки вбиває бика. Хай би стотисячна юрба хоч на кілька

секунд з жахом крикнула, застогнала, не повіривши своім очам, побачивши

як кров просочується крізь білу сорочку. Цих кілька секунд вистачило б. щоб

покінчити з кровожадною забавою. До падіння звірі були друзями людей ,

зараз люди спокійно поідають своіх друзів, кажуть книга позволяє. Кажуть

що не можна по інакшому вижити. А може не пробували по інакшому. Та й хто

зна чи потрібне таке виживання. Можна просто забути про себе, попросити

за іншого, за того що сам за себе попросити не може.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Спасибо, Игорь.

Я давно мечтала о таких сильных и душевных, проникающих во все клеточки, строках. Мы можем сформировать общую книгу о спасении, о вегетарианстве, если те, кто уже понимают о чём речь, смогут включиться в работу.

Если Вы разрешите, я сделаю плейкаст на Ваши слова или видеоролик.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Вчера увидела в магазине закрытый плёнкой кусок мяса. Привлекло внимание обилие крови. Подошла, посмотрела, увидала название "БРАТЕЦ КРОЛИК".

 

Вышла книга ВЕГЕТАРИАНСТВО - ПУТЬ К ГАРМОНИЧНОЙ ЖИЗНИ.

 

В любом количестве можно заказать её.

Вам, Игорь, я вышлю её на следующей неделе.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Цитата
Дякую. не зміг знайти журнал Зоопсихологія з дельфінами, з Вашою статею.

 

Потому что журнал называется ZOOбизнес, а статья "КОГДА МЫ МОЖЕМ ДОВЕРЯТЬ ДРУГ ДРУГУ".

Можно набрать это название и выйдет их сайт с обложкой журнала. Они там пишут, что можно заказать у них этот журнал.

 

Благодаря Вам, родились строки о священном животном.

user posted image

Это у нас в селе, дочка здоровается с телёнком

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

Ти не оставиш... ( особлива медитація на протязі двох років)

 

Ти не оставиш недопитий чай на столі. Прибереш стіл. Помиєш посуду.

Помиєш всі підлоги у домі. Поставиш звичайних польових квітів у вазоночок.

Відкриєш вікно і провітриш кухню. Хтось зранку відчинить двері. Вдихне

чисте прохолодне повітря. Подивиться на квіти. Усміхнеться.

Випє чашку гарячого чаю.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

Милый Друг

Зачем ты так поник

Отчего такой сумрачный взгляд

Подавлен вид

Отчего так сердце сжато

И болит

Отчего туманом боли и борьбы

Закрываеш ты себя от красоты?

 

Знай невзгоды все твои пройдут

Но взорвись на миг и силен будь

И в своём стремленьи сокруши

Все темницы тёмные своей души

 

И поверх всего

Сознанья, воли, силы духа, человеческой любви

Душу ты свою поставь

Не ту

Что отзывается на всё и вся

В своём стремлении всем обладать

А Одинокую и Бесконечную

Что простирается сквозь все миры

Незнаную

Глубокую

И Вечную

Свою ты Душу призови

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

Мысто привидів. Фантазія.

 

Сухо, жарко і сіро. Багато людей, машин, висотні будинки. Тут важко дихати.

Нікому нема до тебе діла. Ти не існуєш для них. Тисячі людей, гуркіт автомо -

мобілів, уривки фраз. І чоловік стоіть посеред всього цього сам. Він відчуває

свою одинокість. Ні, ти не став невидимим бесплотним духом і люди не прохо -

дять крізь тебе мов крізь марево. Все якраз навпаки. Кожна людина стала

обєктом атаки. Атакується мозок людини, атакується психіка. Телебачення,

радіо, розмови зустрічних людей, думки - все вривається в тебе. Ніхто не питає

в тебе чи можна. Чи можна до тебе достукатись. Дивна хвиля котиться по

планеті. Ніхто не спитає тебе, а чи хочеш ти цього. Чи потрібно тобі те, що тобі

несуть. Щось міняється в мові людей, фрази стали різкими, думка висловлюєть-

ся таким способом що стає замкнутою. Це не висока спіраль що піднімається

в гору у своєму природньому звязку звищим, з увагою до думки іншоі людини.

Це не бережна спіраль думки, що знає свою силу, яка може вплинути на іншу

людинну і тому випромінюється в простір єдино таким чином, щоб інша людина

щоб світ сприйняли це як дар. Ні - фрази, слова, думки, похожі на маленькі

стріли. Вони несуть своє я, яке й не дуже хоче знати всі ті інші я. Одинокий,

оглушений, безборонний чоловік стоіть серед вулиці. Зле йому. Він чує весь

цей гул, скрегіт, безблагодать, чує як життя ніби випаровується з кожного

атома великого міста. Бачить пташку - звичайного горобця, що омертвів від

всього цього гулу. Дівчину, що підходить до пташки, бере іі в руки. Вона

робить з гілочок і трави гніздечко і бережно кладе іі, гріє своіми руками, дихає

на неі. Горобець оживає, він зовсім не боіться іі горнеться до неі. Від чоловіка

виходить імпульс здивування. Чому? Чому таке піклування? Адже в ієрархіі

живих істот ця пташка посідає не високе місце. Дівчина сприймає цей імпульс

це німе запитання аж відсахнувшись. І раптом промовляє: ти не важливіший

від цієі пташки, ти не важливіший від цього дерева. Всі ми в цьому світі маємо

одинакову вартість. І тільки потьмарення розуму надає людині почуття вищості

над усім. Стало прозоріше. І місто для чоловіка все ще неспражнє.Справжніми

для нього тільки дві речі - дівчина, і пташка що ожила в іі руках. Він поволі

погоджується з нею, це видно ій. І вони розуміють ці прості речі уже удвох.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

...Я знаю, тобі дуже боляче як і всім іншим. Але буде ще нестерпніше. Кожна

біль кожноі людини, де б вона не знаходилась відібється у всіх людях. Ти

чутливий, ти маєш шанс це зрозуміти, або вже ніколи не зрозумієш. Ви більше

не зможете жити так, як жили раніше. Ви ж не самогубці. Тільки радість і

любов дасть вам змогу жити в абсолютній свободі не причиняючи при цьому

нікому шкоди.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

Страдецька Гора. Нерушима стіна.

 

Щось відбулося на цих землях 1242 році що передавалося потім усно з роду

в рід, з уст в уста аж до наших днів. Часи міжусобиць, боротьба за владу,

час нашестя татарського хана. Ці землі колись називалися Черлена Русь.

Частина цих земель зараз під Польщею. Усе це могло і не статись. Татарський

воєнний загін проходив поблизу гори коли був атакований однією людиною -

лучником. Воіни стали шукати нападника по всій горі і натрапили на печери де

ховалися люди. Невідомо достеменно як все це відбувалось і що призвело до

трагедіі. Чим керувались татарські воіни що спалили, вірніш задушили димом

дві тисячі людей, розпаливши вогнище у вході печери. Хоча... дві тисячі років

цивілізаціі не набагато покращили ситуацію. Вийшли монахи до них і просили

за людей. Не помогло... Приходила Мати Марія туди. Невідомо проте коли, тому

що подібна ситуація склалась в тисячу шістсоті роки під час визвольних зма -

гань. Знову був татарський військовий загін, і знов люди переховувались у

печерах. Кажуть жінка незрівняноі вроди появилясь перед татарами, стала на

вході у печери, підняла руки вверх спиняючи іх - стій стіна. Воіни відступили.

Кажуть відходили не повертаючись спинами до Неі, невідривно дивлячись.

Такі короткі історичні факти, і тому село названо Страдч - страждати. Тому й

ікону називають Непорушна Стіна. Почувши вперше цю незвичайну історію

мені захотілось відвідати ці печери. Бо й легенд склалося навколо Гори немало

... Біля входу в печери була група паломників - кількадесят чоловік. Двоє

маленьких хлопчикіа, що жваво пропонували усім своі послуги як гіди. Ми все

тут знаєм. Ми все вам покажем. Ми все вам розкажем. Вони заволоділи увагою

людей своєю жвавістю. Там. таємничим голосом промовив один із них є під -

земний хід до самого Києва. Та він завалений, але ми вам покажем місце де

стався обвал. Дійсно. є така легенда, що боковий підземний хід веде аж до

самого Києва. Ніхто з цього не сміється. Було велике устремління у людей.

Взори всіх людей того часу були направлені на Киів, як на Святе місто, як на

духовний центр. Так воно і є. Киів Святий. Какжуть далі, там було озеро під -

земне, та вода пішла у низ. Та ми вам це місце покажемо. Ще ми вам покажемо

місце - Сльози Божоі Матері прошепотіли вони, звичайно, додав молодший

якщо ви насмілитесь туда дійти. Один мужчина мовчки іх слухав і все усміхався

витягнув гроші заплатив ім обом - тільки про все розказуйте по дорозі. Я теж

дійшов до місця що називається Сльози Божоі Матері. Загасив свічку і стояв у

темряві. Одна капля води рівномірно падала додолу. Звук було чутно. Дихання

було легким і насичуючим у цьому місці. Стіни були злегка вологі. Почув групу

паломників що приближалась, щоб підбадьорити себе вони постійно промовля -

ли вголос Ісусову молитву. Та дійшли до цього місця лише кілька, уже пошепки

молячись, боячись порушити спокій цього місця. Познайомився я в тих печерах

з інтересними людьми. Одна полячка, каже щороку приіжджає сюди набирати

сили. Каже потім маю відвагу і завзяття жити цілий рік. Один хлопець з Одеси,

один з Росіі, один з Кривого Рогу. Всі говорили що багато чули за ці печери.

Розказували про себе. Потім нам трудно було роозстатись. Просто неймовірно

як можна було за такий короткий час так здружитись. Я іх потім часто згадував

Паломніки уже пішли, а ми неголосно розмовляли у вході печери, де колись

татари палили вогонь. Було безліч оставлено маленьких свічечок - все було

освітлено. Багато там було папірців оставлено з проханнями, іх було сотні.

У всіх місцях. І зверху приложували образки. Деякі люди лишали вервички,

вішали на камінь. Через рік до них приходили. Ніхто не смів до них і торкатись.

Зайшла одна жінка з міцевих жительок, підійшла до старого камяного хреста.

Коротко помолилася і вголос висловила прохання. Це було висловлено, насті -

льки переконливо, з такою вірою що іі чують, що ми аж завмерли. Потім жінка

одразу розвернулась і пішла. Ми переглянулись, довго мовчали...

Зараз там усе не так. Церква взяла все під контроль. Стоять масині чугунні

ворота із литих прутів. Зроблено художньо, але печери уже закриваються.

Самого допуску і відвідин печер уже нема. Заборонили. Тільки в початок, далі

не можна. Взаємовідносини з небом теж помінялись. Поставили металеву тацу

кажуть положи туда гроші і записку а ми помолимся. Прикро що релігія свободи

і радості... так помінялась.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Присоединиться к обсуждению

Вы можете ответить сейчас, а зарегистрироваться позже. Если у вас уже есть аккаунт, войдите, чтобы ответить от своего имени.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Допустимо не более 75 смайлов.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Ваши публикации восстановлены.   Очистить редактор

×   Вы не можете вставить изображения напрямую. Загрузите или вставьте изображения по ссылке.

×
×
  • Создать...