Спаси любовь

[Gajavata]

 

Про Авеля і про узори, що ніяк не складаються.

 

Коли Мойсей сходив з Гори, він ніс скрижалі на витягнутих руках. Як святиню,

затамувавши подих. І кілька людей не змогло б їх втримати. Вони були як призив,

бо вони взивали до віри.

Не вбий !

Може ти не розумієш, може раніше було не так, і тебе вчили що можна. Але, не вбий,

просто повір, навіть якщо не розумієш.

На початку "Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке

дерево що приносить плоди з насіння: вони будуть вам на поживу."

...По якомусь часі. Каїн приніс Господеві жертву з плодів ріллі, та й Авель приніс жертву

- з первістків свого дрібного скоту, і то з найгладших. І споглянув Господь на Авеля і на його жертву. На Каїна ж і на його жертву і не споглянув.

Звичайно, коли переставити місцями, Авель приніс плоди землі, а Каїн криваву жертву то все

стає на своє місце. Та хіба потрібно умножати, фактично, те що не розумієш і ще й власним

переписуванням?

На кожному кроці читаючи Біблію ти забиваєш ноги об камені нерозуміння.

Відразу після цього що побачив Мойсей, коли приніс дорогоцінні скрижалі, як танцювали

біля вилитого золотого тільця, він з відчаю розбиває їх об землю.

Потім наказує лучникам левітам розстріляти їх.

І просто не хочеться це читати, хочеться повірити. Не вбий, і все тут. Не вбий, навіть якщо

не розумієш, просто не вбий.

 

 

 

 

 

[Gajavata]

 

Мені не страшно жити.

Мені не страшно ставити ці запитання.

 

Бо на них потрібно знати відповіді.

[Gajavata]

 

Це не моє, це те що мені дозволено.

Я дав запитання думкою, чи можна.

І надіслав його. У відповідь було лише мовчання.

І так було багато разів. Що таке відповідь, і що таке запитання,

і чому немає відповіді? Я хочу воскресити в памяті чистоту і негайну

відповідь на неї - так ! Цю здивовану радість відповіді.

 

...Цікаво, чи буде мені прощення?...

 

Леза! Леза!

Об зорі порізаний

скрипково - тонкий обірваний

змішаний

я прилечу до Вас майстер Берідзе

але божевільний, з усмішкою

 

Мамо, я виріс на декілька тисячоліть.

- моя Мамо, куди мені Вас посадити? -

Я в них виломлюсь в тонкім

і тонке не буде боліть

котре мене може судити?

 

І за те, що не можуть почати,

ходять по мені, мамо,

І запитують - що їм втрачати?!

...

Я бачу погляд цей не залиша

покручені життєвістію віти

Із жалістю і ніжністю до світу

так в листопад очиститься

душа -

І Дух крізь ребра випнуті засвітить...

...

 

 

 

 

[Gajavata]

 

Маленький хлопчик написав рецепт щастя для людства.

І закопав під дубом.

Він пізніш напише багато творів, він стане відомим.

Та ті кілька слів будуть самі кращі з того що він написав.

[Gajavata]

 

МЕЧ ЖАННИ ДАРК

Дзюбі Івану Михайловичу присвячується

 

Скажи мені - хто ти?

Скажи собі - хто ти?

Скажи мені, у серце влий

Куди ти хочеш йти?

 

А що, як ти святий

На вістрі гостроти !

Скажи мені - і серце вріж !

Хто плоть буде нести ?

Скажи хто друг - да розповіж

І я скажу, хто ти

 

Ось слово, твоє, меч ! - який

Поцілував святий ?!

І ...

Ти скажеш - хто ти ...

Прости

 

Прости мій меч

Він і на мене не зважа

Це той, який заріже без ножа

Пульсуючим імям здорової природи

Це біля нього - я !

І всі втікаючі народи...

 

Вірш Ігора Шевчука

 

 

[Ольга]

 

 

Благодарю!

 

[Gajavata]

 

Людина на асфальті.

 

Була конференція єгов, на відкритому просторі стадіона "Дружба"

Велика організаційна чіткість, вражаюча, просто до довершеності.

Я відвідав цю конференцію, бо мені було інтересно подивитися на людей. Послухати.

Припіднятиий настрій, у всьому відчувалося свято. Правильні слова. Виступаючих.

Ось все і закінчилось, я вертався через усе місто пішки. Через увесь Львів.

Позаду група людей з надхненими лицями, єгови теж верталися і якийсь відтинок

шляху ми ішли разом. Попереду лежав чоловік, на асфальті.

Марне намагання встати, чоловік завмирає, уже без руху.

Єгови теж бачать, але завертають у бокову вуличку.

Повертаю його лице.

У тебе є діти, у тебе є дружина?

Є, у мене двоє маленьких дітей, називає імена.

Тоді вставай.

Помагаю підвестись.

Ти не думай, він намагається правильно вимовляти слова, я не пропащий якийсь.

Мене чекають удома.

От тільки сяду перепочину.

-Не сідай.

- Бо ти більше не встанеш.

- Іди, не зупиняйся.

Чоловік випростується.

Ні, я не буду спочивати, я не буду нігде сідати.

Іде, все таки йде.

Повертає голову, дякує, іде далі.

 

 

[Gajavata]

 

Мій давній вірш.

Пригадалось.

 

Всі дороги - закриті

Всі святині - розбиті

І кусають мене, мов скаженні пси

Я на вас тихо гляну

І нічого не скажу

Тільки з стаєю більше не буду йти

Скільки болю у світі

Ми розпластані діти

Діти Світла і власної темноти

 

[Елена]

[Gajavata]

Далеко, у нас...

 

Серед праці щоденної, настійливості.

Та серед невіри.

Штучних квітів посередині літа, Біля підніжжя хреста.

Із скорбною фігурою.

І куплених живих квітів біля алтаря.

Що більше вже нагадує підношення самим собі, не втрималась.

І випала дитина із занімілих рук.

У воду.

Той одразу кинувся за нею. Ніхто уже не бачив тої дитини, бо вже не розуміли, що

вони будують і зачим.

Дитина ще раз появилась над поверхнею води коли другий вал ударив по ній.

Що робить той чоловік там ?

Де нікому нема діла до самого дорогого що може мати людина.

Невинної дитини у собі.

 

[Gajavata]

 

Цнотливість.

 

Як передати це для вуха

Коли Отець торкає Духом

Нежданно та невипадково

Заходить у сердечне лоно

 

Вже народилось в серці слово

І я відніс вам на долонях...

...

 

Такий лякливий, делікатний...

О боже мій чи треба передати ?

Поправ язик і передай у вуха

 

Я чую в вас, що в храмі слова

Благословиться все життя.

 

Частинка вірша

...

я думав в дитинстві: чому всі не гострі ?

чому їхнім думам віднято верхи

де там ? їхній острів, де все навпаки

коли вони тут будуть гості

 

і бачив: забули любов - і забули

як вийти із себе до всього ?

і ніби їм вже не до того...

 

Частинка вірша

...

голоси молоді !

що пробили світи

і піднеслись до зір

 

над земним

 

всі заблискали кречно прозорістю

розуму

кожен в храмі новім

говорив як зоря до зорі...

 

Це для вас друзі - з любовю, від Ігора Шевчука

 

[Руслан]

Гарно, дякую.

[Gajavata]

 

Я забув хто я є. Я стояв як маленький хлопчик що заблукав, і не знав де я є,

що я тут роблю.

Я забув про своє призначення. Я забув що я вчився. Що я маю помагати людям

Так говорив молодий шаман. На битві екстрасенсів. Коли він потягнув за

шнурочок і з верху на нього висипалось, щось не те. Що треба. Не то сміття,

не то штукатурка, не то ще щось. Під пильними поглядами"суддів".

Ага!

Сказали судді.

Вони приїхали сюди. Але зачим? На якийсь час вони стали конкурентами.

Хочуть перемогти. Справитись з завданням. Виконати, розрішити, розгадати.

Потім, коли все це кінчається, вони знову стають приязними, усміхаються

один до одного. Спадає мана. Бо все це неординарні, обдаровані люди.

І коли настає момент визначення, визнання, оголошення переможця, вони

стають похожі на того молодого шамана, із своїми запитаннями.

[Gajavata]

 

Усмішка. (пригадалось як ми колись, давно, грали в шахи під дощем)

 

У шахмати ми грали просто неба, а вірніше під соснами.

Там стояв наш столик, і коли негода це створювало нам захист.

Та у той вечір дощ. І він все посилювався.

- А чи не піти б нам у ресторан? Нам дадуть столик, мене там знають.

Цей ресторан.

Ми називали його в "В мире животных"

Із двох причин.

Друга причина - металева решітчаста огорожа з візерунків при вході до зали.

Нагадувала заставку до одноіменної телевізійної передачі.

Піднімаємось, сходами, і хтось запитує:

- ми піднімаємось чи пускаємось?

Той, кого тут знали, на секунду спинившись - ми опускаємось.

Ми не змогли там довго грати.

І знову пішли під свої сосни, під свій дощ.

 

[Gajavata]

 

У цьому моєму затворі, коли я виїжджаю до Львова щоб побродити по

його вуличкам, деколи мені видається що я знаходжусь в іншій країні.

І навколо мене чудесні, інші люди. Таке трапляється інколи і ти бачиш

незвичне, як зупиняється половина вулиці, людей перед тим кудись

поспішаючих. І ось.

Ніхто уже нікуди не спішить. Усмішка незнайомої людини. І зупинились

люди, і утворили коридор на цій гомінкій вуличці, на цьому вузькому тротуарі,

щоб пропустити. І тоді хочеться описати це і появляється відбиток,

миттєва сцена, і ти описуєш це і називаєш - Усмішка світлої юності.

Або - Ми приносимо інший вітер!

Або.

Маленький столик. І стелаж. Двоє. Молода дівчина і чоловік з сивим

волоссям, вільно хвилями спадаючих назад, у світлому костюмі. Книги,

журнали. Журнали під назвою "Вартова башта". Чоловік як потім виявилось

приїхав із Великої Британії, і тому половина книг на англійській мові. Читаю

назви, оглядаю книги. Дівчина - Вас це цікавить? Вона рада, хоть хтось

підійшов, зацікавився. Можливо Вам щось незнайомо, можливо Ви хочете

знати?

Та ні, я теж, добираю слова. Ви черпаєте виключно із Писання, а в мене все

по іншому. Що ж може бути по іншому? Що ж може бути окрім Писання?

Так невимушено по дружньому почалася розмова.

Я задаю питання, коли я щось не розумію, коли хочу знати. Я задаю питання.

Кому?

Тому хто чує, хто чує всіх. Хто не відмовить у відповіді.

І ми говорили, про всі ці речі. І про Каїна і про Авеля та його незвичне жертво

приношення. І чому не можна убивати. Тварин. Про заповідь - Не убий.

І чому вона така коротка.

І ви, ви отримуєте віповіді?

Так, різним способом. Але вона є. Вона обовязково приходить.

Ви отримали відповідь про Авеля?

Вона хоче вмістити в собі, хоче розрішити виникнувше протиріччя. Є Хтось.

Хто Всеблагий. Він не може благосклонно приймати жертву, вбивство первісток.

Вона в це уже вірить, а як же, як же тоді Писання?

Ви отримали відповідь, про Авеля?

Отримав.

Розкажіть.

Задайте самі це питання, якщо ви хочете, якщо хочете знати відповідь.

Відповідь, вона буде.

Чоловік із сивим волоссям, він намагався зі мною говорити, він теж включався

в розмову. Він говорив на англійській, приводив цитати з затертого до краю

Евангелія. Та мене вразило не те. Інше. Він із Великої Британії, і він тут.

Серед незнайомих людей, не знаючи мови. І він приїхав.

 

[Елена]

[Gajavata]

 

Усмішка осяянного чудовиська. Поема. Часточка.

 

...от ви когось назвете ворогами

А чи знаєте, що ви були надія їх остання ? -

Хоч несвідомо, заглянути в вашу душу

Й, учепившиссь, вирватись із пекла

Хто відштовхнув людину й ворогом нарік -

Убивця брата. Чи сестри...

 

Синок:

Тату, що таке дощ?

Тато:

Небесні срібні ниті, що одмивають очі духом

Це сліди дум у живій душі - грозі

Синок:

Чому трава зелена?

Тато:

Бо в неї дух такий, такого кольору

Бо знає хто чим дихає

Дає знання допомагаючі, ненавязливі...

Синок:

Чому небо голубе?

Тато:

Воно - це душі чисті всі, для всіх

Небо творить, тому і голубе

Синок:

Чому Сонце гаряче?

Тато:

Всю душу віддає усім, й живе завдяки всім

Синок:

Що є Земля?

Тато:

Мати усіх, колиска і душа, жива істота.

Синок:

А що є світ?

Тато:

Велика одна - єдина душа жива

Це Небо і Земля, Сонце і Вітер

Жінки і Чоловіки - все

Хто бомбу кинув чи думку злу - у себе кинув

Синок:

Ти кажеш просто

Тато:

Справжнє все - просте. То люди в забобонах складних

Найтяжче їм зрозуміти просте

Головне - потайна внутрішня свобода

Воля серця

Як у дітей - джерело Бога

В кого в душі немає волі

Той іншим може звести тільки тюрми...

 

Ігор Шевчук

[Gajavata]

 

Часточка, уривок з поеми.

 

І чому так?

Що часточка деколи видається більше ніж ціле.

 

... Простіте серцем і нічого не кажіть

допоки вас триматиме згори

летючий намагнічений порив

І - зосередженним - направитись велить

 

нелюдська наростаюча журба

за простором, де є любов хоть мить

одну

де справжні ми

мій неприборканий духовний круголіт

із серця й легких речовин - на всій землі

 

стає вже неможливим в низькій днині

як не було ще легшої людини

із більшою журбою до людини

немає в світі й тяжчої межі

як дивно: перероджуватись в інше

для чого нижчий світ людей - чужий

 

я між людьми вже так осиротів

так розпрощавсь і все оддав - осиротілий

що в духові останні дні на тілі

горять...

 

Ігор Шевчук

[Руслан]

Дякую

[Gajavata]

 

Ні-чо-го серйозного.

 

Велика черга, і я в кінці цієї черги. В руках піднос, на підносі хліб.

В мене уже все є. Собі зауважую. Вдома теж я найбільше люблю їсти хліб.

Хочеться відійти в сторону.

Дивуюся трохи, чому піднос в руках, чому в столовій, уже давно не заходжу

в подібні заклади, волію оставатися без їжі, навіть коли довга робота у іншому

місті. Ще глянув уперед, цієї черги. Гарне освітлення, жінка у білому обслу -

говує усіх, до кожного підійде. Долинає ще, уривок розмови. Ввічливе

запитання - чого вам іще. Та я ж вам говорив, ще минулого разу, далі викладає

зміст зауваження. Черга завмерла, з повними підносами, ще чекають. Не

сядуть за стіл, не поговорять, не здвинуть столи. Та хай навіть по окремих

столах, та чомусь чекають.

Це був тільки сон.

Ні - чо- го серйозного.

[Gajavata]

 

Тільки не такі як ми, діти мають бути кращими.

Інакше все пропаде.

Тільки не по нашому образу і подобію. Ліпші. Тільки щоб не повторились,

не стали маленькими нами.

Кращі.

Вони інші. Вони настільки інші що треба придивитися це і побачити і признати.

Ми лиш двері відкриті що впускають їх у світ.

Я чую ці окрики, Підвищують тон на дитину, голос. Капітуляція. Похоже

дитина стала заважати. То чому ж коли сіли за стіл, за вечерею, кухонна

плита так і лишилася непомитою. Дитина все помічає. Вона не вірить тобі,

співвідносить усе з тим що бачить. І розуміє, що не все що ти їй кажеш є

насправді, бо сам ти це не виконуєш. Ну як дитина стане уважною, і чи захоче

вона вчитись? Коли все по нарошку.

Та є щось незмінно вічне. Як Гібралтар, як Сонце що неодмінно стане ранком.

Ти живеш. У домі. Де ніхто на тебе не крикне.

І ранком, ти положиш руки на чистий стіл і розкажеш, де літав і які сни бачив.

І це буде для них нове. І можливо ті старші, ті застаріло дорослі щось

пробудять у собі. Можливо вони щось захочуть.

 

 

[Gajavata]

 

Тополя, вона стоїть трохи неподалік пожовкле листя ще раз поміняло колір,

стало сухим. Вітер усе поздував, та аромат остався, посилився. Пора

чередування. Трохи ближче явір, його гілки майже дотягують до мого

балкону. Листя теж уже нема та насінинки ще рясно висять, створюючи

дереву густоту, і тепер всі навколишні птахи прилітають на цей явір.

На тополі зрізана гілка, і дерево пустило сік. І у тому місці де сік протікаючи

зволожував дерево кора освітлилась, помолоділа.

Творить природа. Не тільки ми.

Зріз, він злегка темніший, похожий на шапочку. Бо таємниче стікання

живильного соку почало творити живу картину. Голова, впівоборота. Із

шапочки спадає покриття що вільно переходить в одежі. Аж до пят, створюючи

контур тіла ступаючої жінки. Зріз ще раз видоізмінився, став білим. Лишивши

лише темну полоску посередині голови, і тепер це біле волосся що спадає

по обидві сторони на плечі. Ступаючі ноги. Дерево пустило два маленькі

зелені листочки із стоп жінки. І це єдині листочки що має дерево.

Я не міг повірити на таке, та все це існує, прямо в цей час і його можна

побачити. І мені захотілось передати цю красу кожному хто захоче про це

прочитати.

 

[Gajavata]

 

Небо, воно завжди є.

 

Бувають дні легкі, світлі і світ оправданий перед тобою, а буває й інше.

Це відчуття ти нічим не поясниш. І тоді вибігаєш на дорогу. Бо коли здається,

що ти вже нічого не маєш, ти все таки маєш. Небо. Воно завжди є. І воно

варте щоб на нього дивитись всі ці вісім кілометрів.

У мене є вузенька смуга асфальта, шириною о пів метра. Вона обмежена

білою полосою за яку я не переступаю, бо там машини.

Вони мчать повз мене. У більшості тих, хто за кермом, зосереджені лиця.

Часом вони обганяють один одного. Місце є, для всіх. Часом ні. І тоді я вибігаю

на щебінь, поступаючись. Знову обгон. Машина од машини на поважній відстані

та мене ледь не черкає. Та сьогодні мені не хочеться сходити на обочину, на

той щебінь. У мене є вузенька полоса і ми приближаємось. Помічаю здивований

погляд водія - ну що це за неказистість, біжуча вздовж дороги, та все ж

розуміє, біла полоса і для нього. Поступається.

 

 

[Gajavata]

 

Це для нас, для церкви Покров Божої Матері, ви тільки не подумайте.

 

Я Мать мучеников, а не гонителей. Я говорю во всех религиях. Я Мать

праведных людей...

Как Мать пророков я призываю вас к истинному покаянию, глубинному исследованию запечатаных грехов и осознанию последней...правды о себе.

Чадо

Я отвернусь от улыбающихся лицемеров. Чадо, Мне отвратительны приторные

молитвы сладкоежек, не способных расстаться даже с самым ничтожным грехом

Чадо, Я отвернусь от тех, кто беззаконие считает правилом или, больше того,

достоянием. Сколько би ви не кричали мне, Пресвятая Богородица, сколько

бы не называли меня Господи или Госпожой, сколько бы не возносили мне

Розариев. Я предъявлю счет за каждую лживую молитву и запишу ее в суд и

в осуждение, если не будут приняты Мои печати и услышано Мое Слово.

Мои откровения полны небесной любви, но Я как Мать Животворящего

Эвангелия не отказываюсь ни от одного предупреждения о грядущих бед -

ствиях, ни от одного образа Господа запечатленного в Ветхом Завете.

Да наш Великий, Вышний и Страшный Судия, при том что Милосердный и

Всемогущественный - Бог Отец. Да Сын Божий безмерен в Своей нескончаемой

милости. Да Дух Святой Утешитель. Но скажу вам словами Сына Божьего

брошеного сатане в пустыне: Не искушайте Господа, не искушайте вашего

Отца. Горе тем кого постигнет ярость Его Гнева.

[Gajavata]

 

Без основи.

 

Я відвозив тачкою відходи від будідівельних матеріалів, та й просто сміття,

далеко, в металеві контейнери, бо в нас не було передбаченого місця для

складування і вивозу, та й розчленити відхід від сміття не завжди вдавалось.

Коли почув окрик.

Ти що робиш! Це дуже далеко, а ти тратиш час, скидай під церкву.

Усе сховається, усе прикриється землею, ще ж підсипати. Ти що не бачиш? Що

ще до двох метрів підсипати прийдеться. Я не буду скидати сміття під церкву.

Так воно і було. Ось пройшов деякий час, мали приїхати машини з грунтом, бо

робота з виположуванням території не була завершена, і довелось нам ще з

одним робочим готовити місце для прийому грунту, та й заросло все і прийшлось

вирубувати, розчищати. У віддалік ми складували усе що не мало би бути

сховане землею, що не пішло би як основа. Виросла велика купа, на неї було

неприємно дивитися, одне перечислення що вона містила у собі неприємно

вражала. Ось робота і закінчена.

- Добрий день. Привіталась незнайома миловидна жінка.

- Я з житлово комунального відділу, і я хотіла би оглянути місце бо зараз

приїдуть наші машини. Ми зібрали відходи з ремонту доріг, і деякі відходи з

матеріалів будівництва, де це все можна висипати?

Ми говорили.

Що не можна це скидати для підсипки, бо основа має бути чиста.

Основою має бути грунт, а як необхідно, для укріплення і камінь. А те що не

пішло комусь в роботу, чийсь виявлений відхід не можна давати для підсипки,

як основа він не піде. Подивіться на цю велику жахливу купу, що ми наз -

бирали з під насипу. Це те, що вдалося назбирати за пів дня, остальне при -

сипано. Чи мають люди по цьому ходити не знаючи? Колись було не так.

Колись таке місце вважали святе, ніхто би не насмілився таке скидати.

Це ваше, тихим голосом заперечила жінка. І це ганчіря, порожні пляшки, і роз -

чавлені консервні банки, і банки з під фарби, і чиїсь розірвані черевики, все

це ваше. Ця жахлива велика купа ваша, я хотіла тільки відхід.

Що ж тоді робити? Я теж хочу щоб це місце було чисте. Я буду говорити з

настоятелем, я прижену бульдозер і ми це заберем. Я теж хочу щось зробити

для церкви. І було поговорено. І приїхали машини.

І ссипали чийсь відхід, чиєсь що не пішло комусь у діло, під церкву.