Спаси любовь

[Gajavata]

 

Ну, а це для усмішки.

 

Бо треба деколи усміхатися і сміятись.

Добре, коли є друзі.Що можуть виручити.

Прийти і весело посміятись, нвіть з тебе самого.

А то б, якби не друзі то було б вже зовсім ніяк.

 

А у нас в Яворові, крім розумних вчителів, ще є глобус Украіни.

На роздоріжжі трьох вулиць, великого діаметра, на постаменті, з металу.

Там зображено тільки одну краіну - Украіну. І лише три міста. Яворів, Львів і Киів.

[Gajavata]

 

І ще , зовсім маленька усмішка.

 

У нас в Яворові , і по селах теж, у давні часи, будували памятники.

Троє фігур з піднятими руками угору. Селянка у руці тримає серп, робочий молот,

а посередині вчений із спіралью на якій було зображено атом. У нас не вміють насміхатись.

Але вміли бачити смішне і незвичне і парадоксальне. Так іх і прозвали - троє святих.

[Елена Весна]

 

У нашому маленькому місті є своє чудо - Ірпінський Біг-Бен... поставили годинник там, де був раніше Ленін.

[Руслан]

То от звідки вислів:"глобус України"

[Gajavata]

 

Кимось стати. Всім дітям.

 

Ти енергійно працював ногами і руками, рухався і проштовхував себе , і виплив із лона.

Повітря обпекло тебе і ти закричав. Потім почав дихати. Ти ще довго памятав це, як памятав

і інше - звідки ти прийшов. Перше слово, яке навчили тебе промовляти, це слово ма - ма.

Ма - ма це та що любить тебе. Та розумів ти одразу. Ще не було у тобі слів, а ти розумів.

І ти зрозумів ще одну річ. Що ці люди, що підходили до тебе, що деколи коверкають слова

намагаючись бути похожим на тебе - щось забули. Вони вже не памятають те, звідки вони

прийшли. Тоді ти почав просити. Ти ще не знав у кого ти просиш, але знав що він чує. Перше

що ти попросив - Не забути. Тільки не забути. Потім, згодом, трохи підрісши, ти грав в футбол

з хлопчиками, коли почув у собі голос. Мирний, тихий, чоловічий голос. Ким ти хочеш бути ?

Ти не здивувався. Ні. Ти просто покинув усіх. Відійшов на самоту, і почав думати. Я не хочу

працювати цілий час у приміщенні бо всі ці люди згодом отримують якесь хворобливе бліде

лице. Також я не хочу працювати цілий час на свіжому повітрі. Я хочу рівномірно час про -

водити і в замкненому просторі, тобто в приміщенні і на просторі природи, або чередувати

це. Ти ще не дуже розумів як люди працюють і як живуть. Ти ще не знав, що кимось

можна стати, бо тобі про це ще ніколи не розказували. Десь, уже написана книжечка для

маленьких дітей, дітей які ше зовсім не вміють читати, які ше не знають, що можна кимось

стати. Я знаю, це той самий, мирний, тихий голос, того самого чоловіка. Він диктував слова цієі книжечки. Я знаю, трошки згодом, треба чуть - чуть почекати і ти, маленький хлопчик,

і ти маленька дівчинка, зможете почути про багато чудесних речей. І ви зможете почути

той самий голос, того самого чоловіка і в голосі мами що читає про чудесні літери, і в голосі

свого тата.. Ти розпізнаєш цей люблячий голос, ти побачиш багато дивовижних речей. І тобі

не потрібно ужу буде думати так довго, як тому маленькому хлопчику, і ти будеш знати, що

відповісти - коли люблячий голос запитає тебе про те саме.

 

[Руслан]

Гарно, дякую, просто прекрасно.

[Руслан]

Дякую за можливість читати ці рядки.

[Gajavata]

 

Усмішка.

 

Коли пройти по вулиці прямо, обовязково, через пять хвилин, у любому містечку,

ти вийдеш до якогось Храму. Та навіть якщо ти задумався і не оглядаєшся по сторонам

то у цій ранкові тиші, у свіжості прохолодного повітря ще не пробудженного міста

ти все одно почуєш - тут мудрість, слухайте... І... не зважаючи на те що ми знаєм,

Господи, як часто це похоже на давню казку - Піди туди , не знаю куди - Знайди то ,

не знаю що. І тільаи тихий голос всередині, який ніколи не принуждає, і ні до чого не

схиляє, який ніколи не судить, але все розуміє - каже ні, не так все це. А як ? Знайди.

[Gajavata]

 

МАРІЯ

Це закінчення поеми

 

... Поніс лукавим правди слово

Не вняли слову ! Розпяли

Як розпинать його вели

Ти на розпутіі стояла

 

З малими дітьми. Мужики

Його брати, ученики

Перелякались, повтікали

- Нехай іде. Нехай іде.

 

Отак і вас він поведе ! -

Сказала дітям. І упала

На землю трупом

Розпялась

 

Твоя єдиная дитина

А ти, спочинувши під тином

У Назарет отой пішла

Вдову давно вже поховали

В чужій позиченій труні

Чужіі люди. І Івана

Його зарізали в тюрмі

І Йосипа твого не стало

 

І ти, як палець , той осталась

Одна - однісінька ! Такий

Талан твій латаний небого

 

Брати його, ученики

Нетвердіі, душеубогі

Катам на муки не дались

Сховались, потім розійшлись

 

І ти іх мусила збирати

Отож вони якось зійшлись

Вночі крг тебе сумувати

 

І ти, великая в женах !

І іх униніє і страх

Розвіяла, мов ту полову

 

Своім святим ! Огеним словом !

Ти дух святий свій пронесла

В іх душі вбогіі ! Хвала !

І похвала тобі Маріє

 

Мужі воспрянули святиє

По всьому світу розійшлись

І іменем твойого сина

Твоєі скорбноі дитини

Любов і правду рознесли

 

По всьому світі. Ти ж під тином

Сумуючи у буряні

Умерла з голоду, Амінь

 

А потім ченці одягли

Тебе в порфіру. І вінчали

Як ту царицю... Розпяли

Й тебе, як сина. Наплювали

На тебе, чистую, кати

Розтлили кроткую ! а ти ...

 

Мов золото в тому горнилі

В людській душі возобновилась

В душі невольнічій, малій

В душі скорбящій і убогій

 

Тарас Шевченко

 

[Руслан]

На жаль я відчуваю багато творів Тараса Григоровича, як ті що несуть енергію обурення. Протесту.

Я на жаль сподвижник оптимізму та світлого бачення життя.

[Елена Весна]

Руслан, на щастя!!!

 

Буває дуже важко пояснити стан душі, яка радіє безумовно... але це такий сильний стан, коли людина відчуває потік Світла, що струменить через неї і наповнює світ Світлом... це можна осягнути лише переживаючи... і це – щастя... я так це відчуваю...

[Руслан]

[Gajavata]

Декілька строчок із Послань, з Вашого дозволу Єлена.

 

... Бог есть Любовь. Пусть направит Свою Любовь на этот мир и она всё совершит, ведь

она движущая сила.

Всё так и не так. Представьте себе, что вы стоите в поле и оглянувшись

наблюдаете, что на вас движется гряда тёмных туч. Густая низкая облачность с раскатами

молний и грома. Что вы будете делать в таком случае - воспевать гимны любви, призывать

её, как движущую силу, или думать что эта ситуация может быть опасна ? ...

 

Ще в іншому посланню, хоч кілька слів.

 

Консолідація, проявлення позиціі, про вдову що віддала останнє у храмі.

[Gajavata]

 

Біль, неспокій і пошуки людини.

 

Колись на мене дуже справило враження одна книга. Автора вже не помятаю.

Це був вірменський письменник. Він описував людину.Ця книга це була його молитва.

Він страстно взивав, запитував, дивувавсся, зневірювався, і знову надіявся. Він ніби

вів розмову з тим хто читає його книгу. Довірявся , віддавав, повіряв, мовчав і говорив,

судив і захищав, жахався і прощав. Така була сила в його словах.

Він писав як бомбардирували Хіросіму і Нагасакі. Що робилося з пілотами, з командою

перед самим випуском бомби. Як одна людина - одна - єдина з двох команд відмовилась

отримувати згодом вищу військову нагороду америки. Назвала це злочином. Його цькували,

обзивали божевільним. Так завжди буває. Він описува полт астронавтів навколо Землі,

вихід у відкритий Космос. Той що виходив, навколо нього знаходилися Ангели. За ним

спостерігали. Іхню присутність не можна було не відчути. І там, в просторі, серед Зірок,

над Землею, він відчуває іх.

оглядається навколо - нікого нема... і хтось явно знаходится перед ним, з такою любовю

до нього, з таким милосердям. У нього починають текти сльози - він думає що це Бог...

Це все, що я помятаю з цієі книги.

Гаутама, йому казали - не йди. Ти наслідник, будеш царем. Будеш вводити ті Релігіі, які

захочеш, будеш вчити людей - не йди. Та ні. Одна одежина, один плащ, і пішов із палацу.

Кілька десятків років у джунглях. Один. Що двигало ним ! ... І все його життя, як зов, як

мрія, як стріла що летить крізь тисячоліття. І знає вже людина - є щось вище від готових

слів і видимих рішень, від палаців, і навіть від власного життя. Побудовано космодроми,

бібліотеки і публічні доми. І пустота. Низенький чоловік з округлим животиком співає про

кропиву, і догоджуючи йому в танку навколо нього схиляються красуні. Мають вони, чи

немають єдиного, та це лише для нього, для єдиного. Чому ти з такою легкістю скинула

своі покрови, що твій танець, що ти хочеш сказати ? Ці дикі танці - невже це все, невже

це все що жінка може подарувати чоловікові ?

 

[Gajavata]

 

Є дивні строчки пісні.

Ці слова іі можна прочитати.

Але нічого не зрозумієш.

Без усмішки Олесі Сімчук, без іі співу, без танцю красивоі чорноволосоі дівчини.

Ще не навчився це робити, але розсипав би зараз перед нимим на екрані стільки квітів.

 

Звёзды янтарные просятся в небо

В дюнах качается летнее Солнце

Спелый песок под волною смеётся

 

Шепчет чуть слышно

И мне бы, и мне бы

В даль уносить серебристое пламя

 

Цветом лазурным струится в глубинах

Слушать волшебные сказки дельфинов

И улыбать молчаливые тайны

 

Но, безответны морские глубины

Стынет песок, стынет песок

И дрожит под руками

Белую тайну, белую тайну

Несут над веками

 

Нежные светлые белые горы

Нежные светлые белые горы

 

Звёзды янтарные просятся в небо

В дюнах качается летнее Солнце

Спелый песок под волною смеётся

Шепчет чуть слышно...

Шепчет чуть слышно...

Шепчет чуть слышно...

 

[Елена Весна]

Дякую Вам і Олесі

[Gajavata]

Усмішка , крізь сльози.

 

 

Якби прилетів один із богів древнього пантеону.

Хай це буде - вістник - бог Меркурій. Що було б ?

Говорили б який він красивий, яка гарна у нього одежа.

Як переливається у нього плащ і проі сандалі з бронзовими застібками.

І про золотисте волосся що спадає на засмагпі плечі. Це все, що ми дізнались

би про нього. Чому прилетів, і що хоче сказати, про це вже ніхто би і не запитав.

[Gajavata]

 

Розмова

 

Це був ошатно вдягнений чоловік, середнього віку, більше схиляючийсь уже

до старості. Чорний костюм, чорний дипломат. Я уже піднімався на верхатуру, коли

він мене окликнув. Я повернувся до нього і ми з ним ввічливо поздоровались. Кожен,

як умів. Скажіть, чия це церква, кому вона належить ? Це церква Покров Божоі Матері,

вона належить Богородиці. Кілька секунд ми мовчали. Він трошки усміхнувся і додав.

Це добре що ви так шануєте Божу Матір, але я питав за інше. Хто тут владика , приналеж -

ість, до чиєі Патріархіі вона належить ? Тут одна Владичиця , більше нема , Мати Марія.

Здивування написалося на його лиці , він не думав що я можу дійсно це не знати.

Церква присвячена ІІ Покрову, Захисту і Веденню коротко додав я. Ми знову замовчали,

але тут підійшов мій товариш по роботі і все розповів. Коли мене запитують про те саме ,

моі давні товариші з якими я колись працював я відповідаю ім так само, хоч уже знаю

і про формальності.

[Gajavata]

 

Лонгофелло

 

... Ви, хто в серці не згасили

Віри в істину й природу

В іскру правди у людині

Ви, хто знаєте що завжди

Людське серце знало муки

Знало сумніви і сльози

І у царство правди рвалось

Що крізь темряву глибоку

Нас веде рука провідна

І підтримує у стомі...

[Gajavata]

 

У цій тиші і мовчанні , я собі ще щось напишу.

 

Ці кілька днів у Львові відзначились важливою подією. Був книжний Форум у нас ,

його відвідав і я. Форум був розміщений у палаці, що знаходився на вулиці Коперніка.

Та ще здаля, на алеі що веде до оперного театра мене зустріли голубі навіси книжних

лавок. Та все ж основне зосередження книг було у палаці. Перед самим палацом кована

висока огорожа і двір - просторий і вщент заповнеий людьми, торговими лотками з написами

що засвідчували що є. Іх було сотні, там важко було пройти і щось подивитися. Продавці,

видавці, автори книг, письменники, читачі, просто відвідувачі і глядачі - всі були там.

Художня література, філософія, право, історія, розвідки і дослідження мови з намаганням

осмислити корені, звідки це пішло, звязок з іншими мовами і народами. Це приголомшило

мене. Двоиетрового зросту мужчина з широчезними плечима крикнув мені через голови -

не минай ці книги, підійди, я йому усміхнувся у відповідь - шукаю інше. У самому палаці

я ще й заблудився. Там стільки поробили вуличок, переходів і рядів, що все виглядало

на дуже населене місто із книг. Я і не знав що в нас є стільки видавництв. А одне видав -

ництво було з чудернацькою назвою - " Зелений пес." Помітив я і телевізійну групу що

вела передачу з видавництвом із Санкт Петербурга. Розказували про Белінського і про

Лєрмонтова. Вони приіхали і просто дарували присутнім свою любов і своє розуміння цих

людей. В одному місці я просто взяв переглядати кілька книг. Там був і автор написаних

книг, він зрозумів що я хочу лише зрозуміти про що ці книги. Майже з розпачем він

вигукнув своім друзям - Ну це неможливо, це трудно щоб тут хтось щось купив. Я оглядав

усе - на кожному столі, у кожному ряду - унікальні, дуже хороші книги! Поки вони дійдуть

до мене ?! Я все таки вибрав собі кілька книжечок. Потім довго не міг знайти виходу із цих

вуличок із книг. За огорожею, на вулиці двоє братів письменників розложили книги прямо

на своєму " Запорожцю" з чудовою смарагдовою окраскою. Один замислившись з доброю

усмішкою писав посвячення на книзі. Вийшов я звідти смирний і піднесений в одночас.

Це було як свято.

[Елена Весна]

Хтось колись висловив жартома таку думку, що книжок на світі написано більш ніж людей, що живуть на планеті

[Елена Весна]

Цитата

У цій тиші і мовчанні , я собі ще щось напишу.

Ігоре, будь ласка, приєднуйтесь до акції, до спільної Молитви заради збереження життя на Планеті. Ви маєте багато друзів, знайомі з настоятелями Вашого Храму. Можливо, вони відгукнуться?

[Gajavata]

 

Душа покликала...

Ростити Сад

І вітами зняла сорочку

 

Це не моє

[Gajavata]

 

Добре

[Елена]

Спасибо, Игорь, очень интересно про ярмарку.