Спаси любовь

[Gajavata]

 

Хочеться щось висказати.

 

Якось так склалось що запитання які в мене виникають потребують

у мене ж і відловіді, розуміння. Вони володіють силою. Вони кажуь - це важливо,

ти не можеш від цього ухилитися. Я відповідаю на більшість цих запитань. Мене це

радує, коли приходить розуміння. Коли я можу на щось подивитись зовсім з неспо -

діваної сторони. Я дивуюся цьому. Інколи приходиться захищатись. Це коли тебе

хочуть вставити у якусь відповідність, зовсім чужу тобі. Тоді я ставлю запитання.

Вони кажуть - не суди. Я не суджу - кажу, я питаю.

Як може інституція вчити христової любові і водночас палити людей на вогні?

Цього уже нема.

Це

було

давно.

- Це продовжувалося сім віків.

-Був вибір.

-І ви вибрали не підставляти щоку, ви вибрали бити.

Ти судиш.

- Ні, я запитую.

Христос передав ключі Петру.

А ми правонаступники.

І є принцип опера - операнді. Особистісні якості не впливають на дієвість закона.

- Так.

-Якщо вважати що Дух Святий незрячий, нечуючий, нерозуміючий.

-Тоді так.

Я не люблю ставити ці запитання.

Я би хотів поговорити зовсім про інше.

Про надію що шукає людина у церквах, у світі, сама у собі. Тому що це неправда, коли

показують по телевізору сяючі впевнені лиця політиків, бізнесменів, чи когось іншого.

Аксіос, говорять коли рукополагають у священники, що означає - достойний.

Людині лишаються інші слова.

Докору.

Їй кажуть про гріх, їй кажуть покайся.

Що може людина, що не віднайшла надію?

Вона може померти.

І вона забула що вона зовсім інша.

Що вона сотворена по образу і подобію Божому.

- Ти просто гордовитий.

- Ні. я просто шукаю надію.

 

 

 

 

 

[Gajavata]

 

Ще затемно встаю.

Дихання.

Потім китайська гімнастика.

Робота на виснаження.

Щось треба міняти. щоб ця спіраль розжалась.

[Gajavata]

Моменти дня.

 

Сьогодні привозив цемент на храм.

Водій здивувався - красивий храм - зовсім незвичний.

- Чий він? До якої віри належить?

- Храм ?

- Храм Маріїн.

- Називається Покров Божої Матері.

- Незвичайно плавні лінії, вигиби, все символізує Жіночість.

- Дзвіниця ж навпаки - стрімка, ажурна, легка, здіймається як свічка.

- А все таки, православна чи католицька віра?

Не знаю як відповісти, відповідаю як розумію.

- Ні. Це храм Маріїн.

- Ще одна віра?

- Ні. Віра є одна, жива. Вона не розділяє. Вона не називає себе. не причислює,

не афішує приналежність. Вона як дихання.

- Так, то правду кажете, віра не повинна розділяти.

 

[Елена]

[Руслан]

Добре оповідання

[Руслан]

Цитата (Gajavata @ Mar 30 2012, 22:39)

У серці у покоях сердечних там усе Господом зложено ШУКАЛА ЛЮДИНА Шукала людина ту загублену святиню, та забігала в храми. Усе навіки зважено. Уже. Чого метаєшся , душа? Чого шукаєш? Куди так боляче вдивляєшся? Чого так страстно сподіваєшся? У що вслухаєшся? Покайся. Ти грішна. Та Та знає вона. Та хоче почути про себе інше. Що в неї є світле, добре, вічне. Це ж ради неї Він приходив. І Заглянула в Серце.

Гарно

[Руслан]

Цитата (Gajavata @ Apr 9 2012, 21:37)

Хочеться щось висказати. Якось так склалось що запитання які в мене виникають потребують у мене ж і відловіді, розуміння. Вони володіють силою. Вони кажуь - це важливо, ти не можеш від цього ухилитися. Я відповідаю на більшість цих запитань. Мене це радує, коли приходить розуміння. Коли я можу на щось подивитись зовсім з неспо - діваної сторони. Я дивуюся цьому. Інколи приходиться захищатись. Це коли тебе хочуть вставити у якусь відповідність, зовсім чужу тобі. Тоді я ставлю запитання. Вони кажуть - не суди. Я не суджу - кажу, я питаю. Як може інституція вчити христової любові і водночас палити людей на вогні? Цього уже нема. Це було давно. - Це продовжувалося сім віків. -Був вибір. -І ви вибрали не підставляти щоку, ви вибрали бити. Ти судиш. - Ні, я запитую. Христос передав ключі Петру. А ми правонаступники. І є принцип опера - операнді. Особистісні якості не впливають на дієвість закона. - Так. -Якщо вважати що Дух Святий незрячий, нечуючий, нерозуміючий. -Тоді так. Я не люблю ставити ці запитання. Я би хотів поговорити зовсім про інше. Про надію що шукає людина у церквах, у світі, сама у собі. Тому що це неправда, коли показують по телевізору сяючі впевнені лиця політиків, бізнесменів, чи когось іншого. Аксіос, говорять коли рукополагають у священники, що означає - достойний. Людині лишаються інші слова. Докору. Їй кажуть про гріх, їй кажуть покайся. Що може людина, що не віднайшла надію? Вона може померти. І вона забула що вона зовсім інша. Що вона сотворена по образу і подобію Божому. - Ти просто гордовитий. - Ні. я просто шукаю надію.

Дякую

[Gajavata]

О внешнем и внутреннем.

 

...Внутренний суть предстоящий Богу, внешний - предстоящий ближним

своим. Начало внутреннего - правда, завет с Духом Святым.

Внутренний не имеет ни санов ни чинов, но предстанет наг и сир.

И если говорите о себе: " Глас вопиющего в пустыне" - то отвечает

внутренний ваш.

А если говорите; " Я монах". или " Я - христианин", - то это дело внешнего.

Внешний молится готовыми текстами, внутренний - молитвой бессловесной,

ибо он удален от человеческого языка и от условностей настоящего.

Внешний принадлежит миру и связан с ним непременными узами, человеко -

угодник посрамленный.

Внутренний же юродствует перед престолом Божиим, исполняя волю

промысла.

Путь. Путь лежит от внутреннего к внешнему.

Ибо Начало праведности - свет благовещения.

Храм внутреннего - Сердце. Храм же Тайного - Вселенная.

Много ли свидетельств имел внешний ваш ?

А благодать на внутреннем...

 

Із послань Матері Марії.

[Руслан]

Дякую, цікаво.

 

[Gajavata]

 

Мені нічого - всього - цього не потрібно...

 

Служба йшла своїм чередом.

Як і вчора, як і у всякий день. Розмірені слова падали, і всякий знав що буде

наступне. Ось і закінчилась служба. і тут стало відчутно - буде продовження.

Тихий гамір, він показав, люди щось чекають.

Що ви хочете ще почути?

Ну добре, я вам розкажу про свою обітницю.

Про давню свою обітницю.

Вона складала двадцять пунктів.

Я був гордий своєї обітниці. Все перечитував і перечитував її, коли почув голос.

- Ти хочеш служити мені?

- То спали свою обітницю. Спали.

- Бо нічого всого цього мені не потрібно.

Лице розглажується, він вслуховується у щось у собі, у свою нічну розмову молодого

семінариста з Ісусом Христом. І цей мир, він знову приходить із того далекого минулого.

- Мир, що вище всякого розуму. Що соблюдає серце у чистоті, і позволяє все правильно

розуміти. Він охоплює поглядом храм, людей. Якась мука пробігає по його лиці.

Він має усе усе.

Він немає нічого.

Він має всі слова що були написані колись.

Тільки немає тих слів, що хочуть сказатися зараз.

Вони минають храм.

Вони летять десь у простір. Просто до тих хто хоче їх почути.

Просто у серце.

Просто у душу.

Він хоче і боїться, він знає, він покличе - і Він прийде.

І скаже.

Мені нічого - всього - цього не потрібно. Мені потрібно зовсім інше...

[Gajavata]

 

Роємова.

 

Машина мчала через містечко, коли напереріз кинувся чоловік.

Станьте!

Різкий порух руки контрастував з поникшою спиною.

Машина не зупинилась.

Щось йому треба, подумав один.

Селянин, відмітив уголос інший - той що сидів за кермом.

А підеш на базар - просять яйця карбованець штука.

Мудрі усі. знаємо їх.

Сьогодні усі мудрі, чи не так? З притиском запитав глянувши на того, іншого.

Не знав він... що всі мудрі.

Думав є і добрі.

Погляди схрестилися.

 

p.s ...той. що за кермом сидить. той що поряд.

Так мені щось Леся Українка в душі запалась.

Це у неї - Той що в скалі сидить.

Той що греблі рве.

 

 

[Gajavata]

 

Сон.

 

Щось невідступно шукаю.

Деколи запитую у людей.

І слів уже не було. Більше безмовним поглядом.

Хочу зрозуміти, людей, все що діється навколо.

Сутінь навколо, не дуже ясно, не дуже світло.

Звужений особистий простір людей.

Відповідають.

Деколи словами, більше образами.

Все - не - те.

Бачу до болю знайоме обличчя, зрадів мені.

Копає щось у болоті.

Що ти робиш?

Що ти шукаєш?

Як ти попав в це болото?

Виходжу з цього маленького містечка.

Вище узвишшя. Піднімаюся на нього, узвишшя переходить у плоскогіря.

Небо, воно стало густо - голубе, аж до фіолету.

Хочеться пити.

Ростуть дерева зрідка.

Дивно. не фруктові дерева, але всі обсипані білим цвітом, ну як яблуні.

Голос.

Подумав храм поряд - ні, тут тільки природа. Голос із неба.

Піднів голову уверх, слухаю.

...І дасться вам все це через хрест.

Ви поки що не можете це зрозуміти.

Ви ще не можете у це повірити...

Остання думка у мене перед тим як пробудився.

Я прийду, я обовязково прийду на це місце в неділю.

Де навіть дерева слухають.

 

[Gajavata]

 

Книжний форум. Короткі зустрічі.

 

...Столик і стелаж і книги. І допитливі очі, цікавість в очах.

Книги різного напряму, а автор один - Світлана Піунова.

Сімя. Як зграйка птахів.

Чую шепіт - только ничего ему не говорите. Оно само его найдет, если ему надо.

І ось із цієї купленої книжечки поезій.

 

*** *** ***

 

Кто подарил нам эту жизнь?

Весь мир с улыбкой замолкает

Когда о детях мы мечтаем

Кто подарил нам эту жизнь?

 

Кто подарил нам этот мир?

Он полон радостей и горя

Живем с собой и небом споря

Кто подарил нам этот мир?

 

Кто это время подарил?

Оно идет неумолимо

И иногда проходит мимо...

Кто это время подарил?

 

Кто миру написал закон?

Он есть велик, могуч, и грозен

Мы знаем, что за летом осень...

Кто миру написал закон?

 

Кто миру подарил любовь?

Ликует мир, в огне рожденный!

С ней человек - непобежденный

Кто миру подарил любовь?

 

Кто мир в себе найти сумел?

Кто взял закон, любовь и время?

Жизнь - ликованье, а не бремя

Кто мир в себе найти сумел?

 

Мы вновь судьбу благодарим

Мы снова вместе. души слиты

Ветрам и солнцу мы открыты

Мы вновь судьбу благодарим

 

***

 

Ты и я - человек

Ты и я - соль земли

Что же сделать с тобой

Для нее мы смогли?

 

Только ужас и смерть

Взрывы, войны кругом...

В мир нам больно смотреть

Что же будет потом?

 

Ты и я - человек

Искра Божья у нас

Хоть недолог наш век

Что творим мы сейчас?

 

Только розни и мрак

Только горе вокруг

Мы не знаем - кто враг

Мы не знаем - кто друг

 

Ты и я - человек

Ты - хозяин земли

Мир запомнит навек

Все. что мы не смогли

 

Не смогли полюбить

Мир, что нас так берег

Как же дальше нам жить?

То не знает сам Бог

 

Ты и я - человек

Разве - человек?

 

 

[Gajavata]

 

Попадаю в ситуації коли можу уже спокійно і рівноважно поводитись у них.

 

Була трапеза за спільним столом.

Це було прощання з людиною.

Почали запитувати чому я нічого не їм.

Я не хотів відповідати, бо було не до того.

Та все питали і питали.

Я коротко зауважив що не їм мясного. Сказав що люблю все інше,

а вони як бажають можуть їсти мясне.

Та запитали знову.

Тоді я пояснив як я це розумію.

Можна від тварин брати їжу як дар і це я споживаю.

Це молоко від корови, а з нього сир, сметану, масло.

Людина доглядає за нею, випасає, дає притулок.

І це взаємність.

Собака сторожує людині, деколи буває другом.

Коні орають, перевозять грузи.

Вівці дають шерсть і з них вяжуьть светери.

Голуби просто дають радість спілкування.

І деколи їх використовують як пошту.

А все що виходить за межі рівноцінних відносин.

Бойні, і все що повязано з ними дальше і що йде у їжу людині - це все незаконно.

Людина кинула собі під ноги їх.

Вона вважає що має право на їхнє життя.

Це не так.

Кілька хвилин ми мовчали, і ніхто уже не запитував.

 

 

[Руслан]

Дякую

 

[Gajavata]

Усмішка

 

Я знаю, чому деколи не так як хотілось.

Це тому що трусять яблуню.

Яблука падають і бються.

Потім яблука продають на наших довгих вулицях. Прямо биті.

Чомусь мені останнім часом попадаються тільки биті яблука.

Спочатку це було мені трохи кумедно, потім задумався.

Паралель перейшла на спілкування з людьми.

Яблука треба зривати.

Обережно.

І вже потім нести на ту вулицю.

Хтось візьме в руки.

Запашне яблуко.

Так і з людиною.

З тим словом.

[Елена]

Игорь! Хочется сказать, что всё будет хорошо. Вот только КОГДА?

[Руслан]

Цитата (Gajavata @ Oct 5 2012, 20:24)

Усмішка Я знаю, чому деколи не так як хотілось. Це тому що трусять яблуню. Яблука падають і бються. Потім яблука продають на наших довгих вулицях. Прямо биті. Чомусь мені останнім часом попадаються тільки биті яблука. Спочатку це було мені трохи кумедно, потім задумався. Паралель перейшла на спілкування з людьми. Яблука треба зривати. Обережно. І вже потім нести на ту вулицю. Хтось візьме в руки. Запашне яблуко. Так і з людиною. З тим словом.

ДЯКУЮ!!!!!!!!!! Мені так сподобалося!

[Воздух]

.... у мене просто нема слів...

 

... через деякий час слова з’явилися:

Я щойно побачив і ще раз переконався, що інколи істину на багато сильніше можна передати сильним віршом, прозою, інакомовно.

 

І зараз я зрозумів що можна ще й пізнавати світ та розвиватися через творчість духовних людей.

 

Дякую!!!

[Руслан]

Ваш вірш Ігоре надихнув мене на написання вірша. Можливо трохи кострубато, але вже як вийшло:

 

 

Душа зсередини тріпоче

І серця гомін у вухах

Неначе всім сказати хоче

Що обережними буть нам

Потрібно до всього довкола

І до промінчика в руці

І до пташини, що по колу

Літа над нами й в височінь

Здіймається до Сонця.

 

І до мурахи і до птахи

І до тваринки і листка,

Що впав на землю

Під ногами де ми йдемо

Вдвох до містка.

 

Душа зсередини тріпоче

І серця гомін у вухах:

Чекайте люди, схаменіться

Заждіть - куди ви летите?

На мить спиніться, посміхніться!

Згадайте де ваша душа?

Де спить, що їсть і з ким радіє?

І чи радіє взагалі?

Чи пам'ятаєте про неї

Чи бачили хоч раз її?

Вона приходила і часто

В дитинстві мабуть так було

Прийде - загляне у вікно

І посміхнеться щиро-щиро

Ну що ти друже? Як живеш?

Посидить трохи поряд з вами

І раптом раз -

І щезла десь.

 

Приходила мабуть і потім

Але ви не чекали на її

Прихід. І двері зачиняли

Й пояснювали, мабуть, собі

Не вчасно, не тепер, не зараз

Немає часу на таке...

 

Навколо падають дерева

І люди ходять, як у сні.

Тварини гинуть, ріки крові

І ходим ми наче німі...

 

Душа зсередини тріпоче

І серця гомін у вухах

Й посеред дня і серед ночі

І чуємо ми уві снах

"Ми всі - одне.

Ми всі - єдине.

Ми всі є вічність і буття.

Ми Всесвіту одного діти.

Одна Земля - одне Життя".

[Воздух]

Я до вірша про яблуню хотів додати що через годину до мене дійшло що Бог в цій науці досяг довершеності і це зразок, як Він себе поводить з яблуками.

 

Руслане, читаючи твій чудовий вірш я зрозумів дві речі, що енергія йде від людини до людини також через творчість і ми один одному її передаємо і це й є надихання! Друге, що через вірш можна відчути людину та унікальність її душі... в цьому вірші, на приклад відчуваєшся унікальний, неповторний та прекрасний ТИ, якщо можна так виразитися...

Це все мене вводить в захват!!! Я вам вдячний друзі, інколи навіть хочеться сказати БРАТИ, що ви є! Духовні брати..... люблю вас!

[Gajavata]

 

У вас дуже сильні відчуття.

 

Дякую вам Усім!

[Gajavata]

 

Зустрічі біля книжних прилавків.

 

Книжний форум у Львові. Зустрічі з Богородичними.

 

Хотілося побачити і інші книги. Де на обложці написані картини.

Вгорі - Христос.

Нижче - Посланіє людству що пробуджується.

Це нове. це почуття новизни. свіжості. Це вітер, це розливання чистоти.

Це рівновага у всьому. Це нові зання. це відповіді на те що хвилює.

Ну нічого!

Ще прийде час. І буде де заночувати у цьому місті, і зустрінуть друзі...

А поки ознайомлююсь з представленими книгами Богородичних послань.

Карфаген, Мар - Мані, Роза Серафітів, книга присвячена Америці, про Атлантиду,

про Гіперборею. Японський Апокаліпсис - уже нема, Правда про Російські пожари -

нема. Астрологія. Грааль!

Кілька людей запитувало за Україну, за її майбутнє. за її призначення у світі.

Про україну багато. Та відповіді виходили. так кажуть "вскользь". якось відчуджено...

- Хочете. я вам прочитаю казку для дітей. я написав.

Чоловік після згоди починає читати.

- Я не розумію по українські. заперечливо хитає головою співбесідник.

Той переходить на російську. Та голос у нього ломається, він вже не знає чи це комусь потрібно. У того, іншого на лиці суцільна мука. Погляд відсторонюється.

- Боже ж ти мій. Які такі насінинки? Та й чи можуть вони думати?

Про що ти?

Тут багатство, тут перед тобою. а ти про якісь насінинки що хочуть пробитись

крізь товщу землі.

- То де, те братство, чи існує воно? Думав інший.

Ці невисловлені, але відчутні думки. потрясали обох...

...Якщо позволите я хочу подивитись на цю книгу - Астрологія добрих сузірь.

Радушний жест в сторону книги, радість що її купили.

Прощаємось.

Я розумію його. Я переписував Слова Богородичні. Я назвав їх вогнені думки Марії.

Я знаю як це, коли відвертаються, мовчать, переводять розмову на інше.

- У вас прекрасні книги!

Він не стримується, доганяє, гаряче тисне руку.

- Меня звать Радомир!

- Ігор!

Прощаємось.

 

p.s.

Я мене було три таких зустрічей.

Та спільної точки дотику мені так і не вдалось знайти.

Я взяв з собою - Історію життя, кілька разів поривався розповісти,

показати книгу, розказати про Послання Ісуса Хреста.

З пів слова мене обривали.

Видно мені тепер - не зміг я тоді знайти тих потрібних слів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

[Руслан]

Ви там і це вже робота. Чи час ще сильніше проявлятись вам вирішувати.

[Gajavata]

 

Вірш.

Це мій.

 

Милый друг

 

Зачем ты так поник?

Отчего такой сумрачный взгляд?

Подавлен вид

Отчего так сердце сжато и болит?

Отчего туманом боли и борьбы

Закрываеш ты себя от красоты

 

Знай

Невзгоды все твои пройдут

Но взорвись на миг

И силен будь

И в своем стремленьи... сокруши!

Все темницы темные, своей Души

 

И поверх всего -

Сознанья

Воли

Силы Духа

Человеческой любви

 

Душу ты свою поставь

Не ту!

Что отзывается на все и вся

В своем стремлении всем обладать

 

А одинокую

И бесконечную

Что простирается

Сквозь все МИРЫ

 

Незнаную

Глубокую

И вечную

 

Свою ты Душу призови.