Сновидения

[Gajavata]

 

Хлопчик, років тринадцять. Хлопчик держава, хлопчик країна, Навколо

нього багато дорослих, людей, людей держав, людей країн. Хочуть допомогти,

йому, хочуть захистити. У хлопчика на лиці безобразні, їх ще називають

веснянки, та це не веснянки, це багато коричневих шестикутників, місцями

вони зливаються своїми гранями. На нього дивляться. Він насмілюється, підні -

має обидві руки і нігтями здирає їх з обличчя. Одна сторона обличчя стає

чистою, інша сторона ще залишає їх. Вони живі рухливі, та ріст їх одразу

припиняється. Увага повністю звернена на нього, на нього дивляться, від

нього очікують. Вдихає глибоко повітря і те що він видихає забарвлюється,

виходить з уст, чисте райдужне сяяння. Фіолетового, рожевого, лілового,

чистих прозорих відтінків. Насичено все світлом, чистим глибоким прозорим.

Вдихає ще раз і видихає. Це свобода. Це те що він прагне, і те, за що хочуть

захистити його прагнення. Зняти всю обпльованість свого лиця, всю неправду

що звалюють на нього. Це видно і зрозуміло всім і всі ці дорослі люди держави

стали на захист, піднялися за нього. Маленький хлопчик, хлопчик держава,

хлопчик Україна.

 

 

 

 

[Елена]

Цитата (Елена @ Apr 15 2010, 09:27)

Сегодня приснился интересный сон. Началось с того, что вчера почему-то пришла странная мысль, что я никогда не спала с попугаем. Моя попугайчиха-жако живёт без клетки, и последнее время желает большего общения. Я вдруг подумала, что дефицит общения можно было восполнить во сне. Этим ранним утром, когда только забрезжил рассвет, она прыгнула ко мне на кровать. Я погладила её, взяла под одеяло и уснула. И тут мне снится моя попугайчиха. Окно открыто, а оно открыто у нас почти всегда, и в окно входит прекрасный попугай её породы, красавец-жако, и направляется к ней. Они полюбили друг друга.  Стали красивой парой. Я подхожу к нему и говорю: "Дай я тебя поглажу. Ты такой же добрый как она?" И он даёт мне себя погладить, а моя девочка неимоверно счастлива. Я проснулась, сон окончился и попугайчиха направилась к своему месту. Я поняла, что мне передался попугайский сон, её мечты о счастье.

Интересно, что только сейчас, перечитав этот сон, я поняла о чём он.

Наша попугайчиха ушла из жизни - от тоски - мы уехали и оставили её старшей дочери на неделю, но она не выдержала разлуки. А вместо неё к нам пришёл другой попугай этой же породы, который не совсем добрый, но каждое утро кричит мне: "Лена!"(сам научился).

[Елена]

Цитата (Елена @ Jun 1 2010, 10:52)

А мне снилось удивительное небо - голубое и на нём много облаков-голубей, которые устремились в одну точку. Небо в облаках птицах...

Я помню этот сон про голубей - сейчас они у меня - святые, но характерные духи.

[Gajavata]

 

Или примите пространственный огонь

Или бредите, в свои канторы и офисы

 

Ці слова мене пробудили, вони ще звучали в мені коли я їх записував.

Це було не зараз, це було раніше.

[Елена]

Ещё летом приснился сон - две малышки-близнецы. Одна чуть постарше, и её забирают какие-то люди, а вторую дают мне, и я думаю: главное, чтобы её судьба была иной. Главное, чтобы с ней всё происходило по-другому. При этих мыслях малышка оказывается в моих руках, и я становлюсь ответственной за её судьбу.

Вот и сейчас она уже в моих руках - наша книга 12 - Космічна абетка, и надо молиться о её доле, лучшей судьбе.

[Елена]

Приснилось два сна...

Первый дней 10 назад.

Грязная жёлто-зелёная вода в ней купаются и её пьют животные, крупные животные... Я стою и смотрю, мне не хочется подходить близко. Но тут я вижу, что на другом берегу этой заводи кто-то (раньше помнила, теперь забыла) нуждается в помощи. Приходится входить в эту мутную жижу и идти. Становится всё глубже и глубже, но я иду. Дойдя до другого берега, я беру кого-то и вижу, что нет другого выхода, надо опять входить в эту муть... Приходится идти... И я иду и выхожу на берег.

 

 

Сегодня другие образы. Я вижу разделение мира на два лагеря. В каждом лагере есть много, очень много красных. Так я их вижу - красными, но в одном лагере между красными стоят чёрные, а в другом - белые. Я хочу помочь тому лагерю, в котором белые, оказываю всевозможную помощь, и я не одна - мы оказываем помощь. Но это трудно. Тогда я, вернее, мы поднимаемся выше и с высоты рассматриваем позиции сил. Они равны. Две команды имеют равную по количеству силу за счёт большого количества красных. Тогда я решаю, что нужно команде с белыми сбросить с высоты помощь. Мы бросаем им некий ларец. Он достигает их. И они смотрят вверх и бегут к, условно говоря, ларцу. Собираются возле него и открывают.

[Aquarius]

Интересный сон...

В сказке о Кащее Бессмертном тоже есть ларец, в котором смерть его.

[Елена]

Да, я об этом не подумала

[Воздух]

Да будет так!

 

Благодарю, Елена!!!

[Елена]

"В русском эпосе есть сказка о Кащее Бессмертном, смерть которого крылась в яйце. Никак было не одолеть Кащея и не найти это яйцо. Отыскался, однако, Иван-царевич, взявшийся за такое непростое дело, чтобы освободить свою невесту. Нашел он и ларчик, и утку, и яйцо, где пряталась Кащеева смерть… Новороссия (или ЛНР-ДНР) – это и есть Кащеево яйцо. Как только Иван-царевич его раздавит, завершится бессмертная стезя зловредного Кащея"...

Источник: Свободная Зона http://www.szona.org/bessmertnaya-stezya-zlovrednogo-kash…/…

http://www.szona.org/bessmertnaya-stezya-zlovrednogo-kash…/…

[Gajavata]

 

Спасибі. Ще один погляд на стару казку.

 

Усе має розвиток, усе відкривається, предстає новим, подає рух.

Дитина стрімко росте, навіть у рості, розвивається. Зріла людина із своїми здобутками,

прагненнями, розумінням, і літня людина - тобто в роках. Якщо звернути увагу на останню

фазу то рідко побачиш умиротворене лице, рідко побачиш націлене лице людини що живе

для неї у чомусь важливому. Вона достойна більшого, тому що у більшості видно витравлене

лице позбавлене живих почуттів. При зустрічі запитують про пенсію, чи має роботу, хоч

і про це можливо треба спитати. Та коли більш нічого? Я так хочу, так мрію щоб людина

завжди могла відчинити наступні двері. Не грюкаючи, тихо ввійти, подивитися, що це значить

для неї, що вона може ще вчитися, що перед нею відкривається простір.

А до чого тут Кощеєве яйце? Продовжу.

Це явище яке ми називаємо любовю, теж має мати розвиток, не застигати. Як цей процес

на рівні енергій і фізичного тіла проходить допустим у чоловіка. Найтонкіші, усі соматичні

енергії що виробляє нервова система через канали проводящих енергій передає у яєчники,

там енергія акумулюється. Це енергія життя, вона для акту народження нового життя

обєднується з творящою енергією жінки. Та коли подивитись на стару людину. У неї діти,

внуки. Вона передала свою суть, обднавшись у творчому акті, вже багато років тому. Та

продовжує використовувати цю енергію для задоволення. Якщо ви скажете, що це любов

то чому немає щасливих лиць? Чому людина не здатна відкрити наступні двері? Чому так

пасмурно на лиці, чому немає слідів напруженої думки? І тому всі канали соматичних

енергій можна підняти, розглянувши це разом, підняти до серця, де живе Бог. Те що може

прийти, у відповідь, це нечуване і незвідане. І зникнуть мертві лиця, і все оживиться

запульсує новим, таким довгоочікуваним, затаєнно сподіваним.

 

 

[Aquarius]

Сегодня видел очень неприятный сон, имеющий отношение к написанному ниже:

 

На отдельных территориях Ирака и Сирии с 2013 года правит так называемое Исламское государство Ирака и Леванта (ИГИЛ) с крайне строгой шариатской формой правления. Одним из основателей которого, кстати, была "Аль Кайда". Террористы, устроившие теракты в Париже в январе 2015, также были связаны с ИГИЛ.

 

ИГИЛ крайне жестоко - оно похищает людей, казнит за малейшие отступления от норм, как они считают, шириата, путем расстрелов, обезглавливания, сжигания на костре, они торгует женщинами не сунитского вероисповедания из захваченных ими городов и совершают множество других зверств.

И тем не менее многие молодые люди со всего мира (в том числе из России и Европы), потерявшие жизненные ориентиры, вступают в ряды ИГИЛ... И это срашно, потому что это государство, как мне представляется, - очередной монстр, пожирающий души.

 

Вспомнились слова Учителя о времени выбора - и, мне кажется, как этот выбор происходит во многом сейчас в славянском мире (и более глобально христианском), люди ислама тоже совершают сейчас свой выбор, поддерживая или отврегая радикальные идеи, падая в бездну или выбирая путь мира, разума и добра.

[Gajavata]

 

Дякую що розказали.

[Gajavata]

 

Це було, коли був Майдан. (сон - дія, намагання зрозуміти)

 

Перед входом в будівлю. В проході появляється чоловік, так ніби знав про прихід.

Вдивляється, сторониться, дає пройти, запитує: ти хочеш до нас, ти хочеш бути з нами?

Мовчу, та й він запитував не словами. Хочу подивитись хто вони такі, хотів зрозуміти.

Казарма, там люди, у більшості роздягнуті до майок. У всіх атлетична статура. Деякі грають

мускулами. Тільки два кольори - білий і чорний, інших кольорів нема. Створює враження

сірості. Двоє вийшли, стали по центрі, сперечаються. Ніхто не втручається, спостерігають.

Один кидає звинувачення другому, підтримуючи це енергійною жестикуляцією. Інший

відповідає тим же. Сірі клубки енергій виходять із уст як одного так і другого, одразу

розсіюються. Всі ці люди мовчать, вони також дивлятьтся на мене, але остаються кожен

на своїх місцях.

 

Тітушки.

 

Теж казарма, тягнеться вдалечінь. Багато людей, у них немає випростаної статури

попередніх. Не в змозі утримувати хребет прямо вони в викривлених позиціях, хто як

кому зручно. (розвалившись) Знічевя піднімаються, підходять, обступили. Хочу поздорова -

тись, подаю руку. У відповідь руки не подають, щось появляється у них на лиці, це не

усмішка, це оскал, задоволення від безкарної жорстокості по відношенню до одинокої

людини. Хижі лиця, там і інші сліди, крайнє спотворених людських почуттів. Бють по протяг -

ненній для привітання руці. Піднімають руки, замахуються. Усе зникає.

 

[Gajavata]

 

Покликані чотири, в одночас, побігли із того місця де перебували, де була незворушніть

у те місце де хаос, вибухи. Через кілька миттєвостей вибух. Тіла злітають високо угору,

падають розкинувши руки. Лежать двоє воїнів, двоє осталось живі.

[Елена]

Приснилось два сна...

Первый дней 10 назад.

Грязная жёлто-зелёная вода, в ней купаются и её пьют животные, крупные животные... Я стою и смотрю, мне не хочется подходить близко. Но тут я вижу, что на другом берегу этой заводи кто-то (раньше помнила, теперь забыла) нуждается в помощи. Приходится входить в эту мутную жижу и идти. Становится всё глубже и глубже, но я иду. Дойдя до другого берега, я беру кого-то и вижу, что нет другого выхода, надо опять входить в эту муть... Приходится идти... И я иду и выхожу на берег.

 

 

Сегодня другие образы. Я вижу разделение мира на два лагеря. В каждом лагере есть много, очень много красных. Так я их вижу - красными, но в одном лагере между красными стоят чёрные, а в другом - белые. Я хочу помочь тому лагерю, в котором белые, оказываю всевозможную помощь, и я не одна - мы оказываем помощь. Но это трудно. Тогда я, вернее, мы поднимаемся выше и с высоты рассматриваем позиции сил. Они равны. Две команды имеют равную по количеству силу за счёт большого количества красных. Тогда я решаю, что нужно команде с белыми сбросить с высоты помощь. Мы бросаем им некий ларец. Он достигает их. И они смотрят вверх и бегут к, условно говоря, ларцу. Собираются возле него и открывают.

 

Сегодня понятен смысл этих снов и предостережений.

Но вот вчера прочитала о горе Тотохе. И вспомнился сон-видение. Мы приехали туда уже не помню точно, но кажется, года 2 назад. Наша машина застряла в рытвинах, и нам пришлось там ночевать. Ночью во время медитации видела то ли сон, то ли видение. Большая полноводная река. По ней плывут корабли. Останавливаются возле этой горы, которая служит причалом. Необычный городок, необычные люди. Видела историю одной жизни, которая хотела открыться. Но не записала, и она забылась. Вчера прочитала об этом на сайте "Посетите Богуслав и гору Тотоху". Там написано, что во времена скифов на этом месте была их столица. Внизу протекала река Хоробра, которая была судоходной. По ней плыли суда, и гора служила причалом. Вот только историю не вспомню.

[Руслан]

После того, как Учитель объяснил, что духовный мир не имеет права, ввиду Закона Свободы Воли, давать прямые наставления или подсказки, мне понятно, почему многое дают в снах, и то в виде ребусов.

[Gajavata]

Я не думаю що духовний світ немає права з огляду на закон Свободи Волі

давати прямі настанови і підказки. Цього деколи неможливо уникнути навіть

на рівні проявлення енергій, тому що вони щось завжди маніфестують.

[Елена]

Я думаю, что Руслан имел в виду, что нам только рекомендуют, а не жестко требуют

[Елена]

Я говорила, что для меня сны это ребусы. Вот такой ребус я увидала во сне 2 недели назад. Я видела поезд, станция назначения которого Париж. Я стою возле него и разговариваю, знаю, что мне надо сесть в последний вагон. Неожиданно в поезде разъединяются вагоны и три вагона пропадают, просто исчезают. Вместо них чёрные пятна. Последний вагон быстро начинает двигаться в обратную сторону. Я не успеваю к нему приблизиться. Тогда я решаю бежать к тем вагонам, что впереди, но поезд набирает скорость, стремительно мчится вперёд, догнать его невозможно. Я начинаю сильно переживать, очень нервничать, звонить ко всем, пытаясь найти выход из создавшейся ситуации. Наконец решаем, что надо обратиться к начальнику вокзала.

 

"Грязная жёлто-зелёная вода, в ней купаются и её пьют животные, крупные животные... Я стою и смотрю, мне не хочется подходить близко. Но тут я вижу, что на другом берегу этой заводи кто-то (раньше помнила, теперь забыла) нуждается в помощи. Приходится входить в эту мутную жижу и идти. Становится всё глубже и глубже, но я иду. Дойдя до другого берега, я беру кого-то и вижу, что нет другого выхода, надо опять входить в эту муть... Приходится идти... И я иду и выхожу на берег".

Да уж... это точный сон, довелось побывать в мутной жиже, которая чуть не затянула меня, а всё из желания помочь...

Благими намерениями иногда устелена дорога в ад...

[Gajavata]

Велика зала, просторна і висока. Стеля сходиться у одній точці.

Тому що це піраміда, чотиригранна піраміда. Це похоже на замок,,

хоч із зовні я не знаю вигляду. Конструкції бокових ребер,це масивно

витесані деревяні балки які десь в височині сходяться в одну точку.

Площини бокових сторін теж дерево. Підлога тільки віддалено похожа

на наші матеріали із каменю, я не знаю цього матеріалу. Є світильник,

який запалений, є також камін у якому горить багаття. Світла вистачає.

Освітлює постать молодого хлопця біля каміна, так, ніби чекав, 

побачивши мене полишає камін і підходить ближче. Він поводиться

впевнено, так ніби знає мене, не розглядуючи, просто дивиться в очі.

Я ж його не знаю. Чашки біля каміна. У тебе є чай? Він співчутливо дивиться,

чай є, та тобі від нього гірко стане. Ми так і не сіли, біля цього каміна, не

поговорили, я так і остався в невіданні, та хлопцеві видно було відомо щось

більше.  Може йому вистачило цього, подивитися, перекинутись кількома

словами які я не зрозумів. Цей сон, він був не зараз, це давнішній сон, смислу

всього проісходящого я не зрозумів, хоч намагаюсь досі уяснити собі.

[Елена]

Когда-то видела сон. Я поднимаюсь на гору. А передо мной огромный камень. За мной идут люди, и чтобы камень не ударил людей, я держу его своими руками. Камень огромный, я почти на вершине и держу всей силой своей этот камень, который мне трудно одной поднять на самую вершину.

 

Вот сейчас я в таком положении... держу этот камень, который мешает двигаться вперёд.

[TAFIRA]

Елена,а если посмотреть на этот сон с другой точки зрения: вот притча,которую я недавно получила в ФБ.

ПРИТЧА Толкайте ваш камень

 

Когда-то жил один человек, у которого было большое желание порадовать Бога, он молился день и ночь, пока однажды Глас небесный не сказал ему: «Я хочу, чтобы ты пошел и толкал тот камень».

Этот человек проснулся на следующее утро вдохновленным и побежал, чтобы найти огромный камень.

Он начал толкать его, но ничего не происходило, он пытался столкнуть его весь день.

На следующий день он сделал то же самое, но камень не сдвинулся ни на один сантиметр. Он продолжал так толкать этот камень в течение трех месяцев, пока однажды он не отчаялся и не перестал толкать.

В эту ночь ему приснился сон, и Глас Небесный спросил его:

— «Почему, ты перестал толкать?»,

— «Ничего не произошло, камень не сдвинулся», ответил человек.

— «Ничего не произошло?

Посмотри на себя!

Посмотри, насколько ты стал настойчивым и сфокусированным.

Посмотри насколько сильными стали твои мускулы.

Ты уже не тот человек, которым ты был, когда начал толкать этот камень.

Кроме того, Я не говорил тебе сдвинуть этот камень; Я сказал тебе толкать его. Я сам сдвину камень, когда придет время».

—————

PS.

Продолжайте толкать ваш камень. Он сдвинется в правильный момент, в идеальное время, когда вы меньше всего этого ожидаете.

И замечательные вещи уже происходят с вами, даже если вы их еще не замечаете.

«Всё, что может рука твоя делать, по силам делай!»

[Елена]

Притча хорошая. Спасибо!

[Gajavata]

Простір. Рівнинний, безкрайній, ніщо його не оживляє. Стоять ряди не дуже високих,

у кілька поверхів будівель, таких самих невзрачних як і сіра земля на якій вони стоять.

Здається немає і кольорів інших крім сірості, бо небо таке саме,  можна перебувати в

середині будинків, там люди живуть. Чомусь вони самі вибрали там жити. Можна поглядом

проникнути всередину, побачити обстановку, почути думки, ось, хто вважає що має право

командувати: а - а - а, ти хотів ще й гарячу воду. Люди там почувають себе ніби звязані по

рукам і по ногам. хоч шнурів на них ніяких не видно, та ходять вони  так, рухаються вони так,

ніби звязані. Вони бояться що не буде де жити, що втратять і це, як тільки торкає їх думка що

можна жити і по іншому. Деякі взяли собі в голову що це і є правда, що так і треба жити.

Ті що думають по іншому, та не прилагають ніяких зусиль на практиці, ці теж там. Вони не

вірять що це може торкнутися їх особисто. У цьому ряді що вони видвинули перед собою

і чітко обоснували необхідність, потрібність - там все гаразд, і милує око і душу, як подивишся.

Та чомусь вони виключили самих себе з цього ряду, незнати чому.Та вони, самі вони, їх дім

це ж теж може бути таке саме прекрасне, світле і чисте, бо те що вони спромоглись зробити,

це вражаюче!, це грандіозне! Проїхав поїзд, елегантний, світлий, ніхто не звернув увагу. Може

нікому, нікуди не треба їхати? Може звикли що треба їхати в товарному,  може думають що в

такий світлий і чистий поїзд їх ніхто не пустить? А що якщо товарні відмінили, тоді вони рискують

взагалі нікуди не поїхати, бо туда їде лише цей, наповнений світлом, і такий красивий поїзд.

Бо товарний туда не їде, він їде зовсім в іншу сторону. У крайньому ряді будинки, один за одним

починають вибухати, клуби хмари пилюки, здіймаються, осідають. Нічого не лишається від будинків,

лиш жменька пилюки. Бачачи це вони уже наперід виходять із своїх будинків. збираються у натовп,

та не метушаться. видно все таки. в яких би умовах вони не жили, це розумні люди. Задають питання:

може це терористи. та відразу відповідають - ні. Будинки вибухають далі, Інший крайній ряд, з протилежної

сторони, його теж вже нема. перетворивсь на жменьку праху. Тільки центральний ряд ще стоїть нетронутий,

ніби чекає: зайдуть люди знову в середину, в цю бідність і безисходність. Та люди вже не хочуть повертатися

туда. І будинки беззвучно.  безслідно починають просто зникати. Люди покидають. якщо так можна виразитись

це згарище. Може сама Земля це зробила, може вона не хоче цієї сірості і убогості, може вона хоче показати

що все це треба покидати? Знову появляється елегантний поїзд, весь наповнений світлом, він повертається,

там молода дівчина і молодий хлопець, єдині на весь вагон, вони дивляться, спостерігають, чекають, чи підніме

хто руку, чи сяде в той, інший поїзд.