Ксюша (3 года):
– Бабушка, я тебя так люблю! У тебя солнышко внутри.

Римма (7 лет):
– Душа – это жизнь человека, а сон – его мечты.

Ева(12 лет):
Ни день и ни ночь,
Ни снег и ни дождь,
Ни свет и ни тьма –
Одна лишь грусть и печаль.

Римма (7 лет):
– Вот такая луна – белая, чёрная всегда.

К четырёхлетнему Максиму:
– Максим, ты слышишь, что я тебе говорю!?
– Нет... Ты лучше ничего не говори. Послушай, что я тебе скажу.

Юся (14 лет):
– Человек не может родиться животным, а животное человеком – может.

У Юси спрашивают:
– На ком лучше жениться?
– На компьютере.
– Что лучше: жениться или жить одному?
– Лучше пойти в зоопарк.

– Что ты любишь из еды?
– Я всё люблю, кроме хурмы и киви.
– А мясо любишь?
– А что это еда?

Максим (4 года):
– У мамы двое мужчин есть.
– И кто это такие?
Максим (удивлённо):
– Ну как кто! Папа и маленький сыночек.

Римма играет:
– Моя мама была ясновидящая. И она подарила мне чуть-чуть ясновидяща. 

Римма:
– Мама, ты знаешь, что ангелы могут летать даже здесь, в комнате. Только мы их не видим, потому что у нас другое зрение. И они видят по-другому. Например, в золотом свете. А Господь видит всеми зрениями.

– А у меня есть свой собственный телевизор. Только я о чём-то подумаю, как возникает экран, и я всё вижу.

 – Когда мне грустно – мне холодно, когда весело – мне тепло.

Детей попросили закончить поговорки:

Не рой яму другому, пусть сам себе роет. (Юся, 14 лет)

Любишь кататься, люби и целоваться. (Катя, 12 лет)

Старый друг лучше новых сапог. (Юся, 14 лет)

Если слепой ведёт слепого, то им весело. (Юся, 14 лет)

Не откладывай на завтра сегодняшние яйца. (Юся, 14 лет)

Что написано пером, то не написано карандашом. (Римма, 7 лет)

Два сапога и один туфель. (Римма, 7 лет)

Старого пса не научишь без добра. (Ева, 12 лет)

Старого пса не научишь без труда. (Римма, 7 лет)

Не руби сук, на котором петух. (Римма, 7 лет)
 

Вике 2 годика и 8 месяцев,
а она  уже знает не одну книгу стихов наизусть :)

– Віка мамина доця, татова красотулька, бабина пташечка!

– Мамо, я тебе люблю! А ти мене любиш? (і так запитує постійно, підбігає до мами багато разів).

– Мамо, ти щось нічого не думаєш!

Говорить Зореслава (2 роки)

– Мамо, до тебе сонечко в гості прийде. Таке маленьке.
– А  де ж воно, це сонечко?
– Це Зоря!

Дивиться на православний храм:
– Там Бозя живе? Там Бозя, і мама в Бозі є!
Потім підходить до  дерева маленького:
– І тут Бозя живе!

– Бозя любить Зорю, і маму, і собачку, і котика...

– Мамо, включи свічку, Зоря буде «ОМ». 

Ми  з нею медитуємо, а котик Карімчик стрибає. Зоря говорить:
– Карімчик, медитуй, чого не медитуєш?

– Мамо, я напишу букву «ОМ», давай! (і малює величезну «О», а в центрі її – «М»)

– Зоря, а хто в морі живе?
– Рибка, медуза...
– А ще хто?
– Сонечко! Купається там!! І ховається.

– Мамо, там живе ангел – за дверима, у кімнаті.

– Ангел, іди до Зорі гратися!

– Я маленького ангела на ручках понесу, отак... (і показує, як буде його гойдати на ручках).

Побачила пам’ятник на Хрещатику – Кий, Щек, Хорив і Либідь:
– Мамо, диви – ельф, ельф!

– В Зорі є сердечко, там живе! (і показує на груди)

– Спи, деревце, лю-лю, тобі так холодно! (так каже до деревця зимового)

Взяла дві шарикові ручки – меншу і більшу:
– Мамо, диви, це мама і доця.

Зоря запитує:
– Мамо, а Зоря в мами в животику була?
– Була.
– Зоря там спала!

Стоїть під вікнами бабусиної хатки  і кличе бабусю. Поруч пробігає киця.
Зоря:
– Киця, клич бабусю!

Гуляємо біля річки. На льоду сидять качечки, там, де річка не замерзла, плавають. Я   кажу Зорі:
– Річка літом тепла, зимою – холодна, вкрита льодом. Бачиш, качечкам холодно, вони чекають літа... Потім проходить  деякий час, і я запитую:
– Зоря, чим зимою річка вкривається?
Зоря:
– Качечкою!

Зранку встає з ліжечка і запитує:
– А де бабуся?
– На роботі.
– А де дідусь?
– На роботі.
Зоря (задумливо):
– Всі тікають...

Зоря їсть, стоячи на стільчику. Я, спробувавши по-всякому її вговорити сісти, говорю:
– Зоря, а якщо б я стоячи їла?  (і встаю на стільці сама).
Зоря злякано дивиться на мене:
– Мамо, а ти не впадеш?

Зоря прокинулась і говорить:
– Дід Мороз приходив до мами маленької і до Зорі маленької і пішов туди (показує на двері). – А там – мама велика і Зоря велика.
– Зоря, ти що – машину часу бачила?
– Бачила!

Дивиться на світло гірлянди.
– Все світиться, як на небі зірочки.

Ми дивимось фільм про Мауглі. Тьотя Люда розказує Зорі про нього:
– Був такий хлопчик, виріс серед звірів, потім захотів до людей...
Зоря і каже:
– І я хочу до людей. До мами і до людей.

– Мамо, відкрий двері, хай будуть відкриті завжди!

Ідемо виступати на концерт. З нами поряд біжить собачка.
Я:
– Зоря, йдемо співати!
Зоря:
– І собачка буде співати!

Побачила фотографії дольменів і каже:
– Там Зоря жила маленькою.

Говорить по телефону з бабусею, потім дає трубку ляльці:
– Хай ляля говорить!

В останній день зими, 29 лютого, ввечері говорить мені:
– Мама, співай пісеньку про весну! (ніхто не говорив їй, що буде весна)

Розказує віршик про маму:
Мамо люба, добра, мила,
Як іще назвать тебе!
Це ж для мене ти пошила...
Шубку, плаття голубе!!!
(Причому так серйозно про шубку! а у вірші – «з шовку плаття голубе».)

Зоря:
– А де твоя мама?
Кажу:
– Це твоя бабуся, вона вдома.
– А де моя мама?
– Зоря, це ж я, я з тобою...
Думає і дивиться у вікно:
– А де дерева мама? Воно плаче, хоче до мами... 

– Я – всіх квіточка... Я Україна... 

Вчить віршики – разом про телефон Чуковського і пісеньку із мультика про чебурашку. І виходить так:
– У меня зазвонил телефон... Почему я весёлый такой?

 В ботанічному саду:
– Мама, я жуком була, я літала! Я літаю!!! (і біжить – ручки, як крильця) 

Дає мені телефон:
– На, бери, тільки нічого там не зламай!

– Як ти свою Лялю назвеш?
– Альвін, Аль...Як ельфа... 

Вранці підходить до ліжка, де я сплю:
– Мама, ти тут побудь, а я піду куплю тобі кельку (цукерку тобто).