Вся активность

Людина - найдосконаліше творіння Бога Подивіться на себе в дзеркало. Що ви там побачите? Своє обличчя. Ніс, губи, очі, вуха, щоки, волосся. Якщо взяти дзеркало в повний зріст, то побачите все своє тіло. Руки, ноги, тулуб, голову, обличчя. Ви не побачите, ні енергетики (в основному, більшість), ні душі, ні думок, ні почуттів. Тобто, ви побачите лише зовнішню оболонку. Без бачення суті істоти. Це схоже на те, що бачити чашку і не смакувати напою наповнюючого посудину. В гарній чашці, може бути смердючий напій. А в негарній, - божественна амріта. Досконалість людини в постійному розвитку, безкінечному розвитку. І який же критерій є основним в розвитку людини? Правильно - Любов до Бога і до ближнього. Саме цей критерій є основним в розвитку людини. Саме його і озвучив Христос. Але більшість людей, чомусь вирішили, що вони як творіння краще знають своє призначення, не враховуючи думки Творця, режисера і Батька. Нерозумно.

Земля- Мати- Годувальниця Аааааааааааааа. Ти терпиш біль від дітей. Від нерозумних людей. Що руйнують цей світ Тисячі літ. Зупинімось, люди!!! Не вбиваймо материнські груди!!!! Збережімо Планету! Перлину зелену! Серце пробудімо! Зло зупинімо!!! Любов примножим! Ми це можем!

Зустрілись три енергії в мені Любов і страх і мудрість - на Землі. Яка з них переможе у борні Тим й стану я в своїм житті. Якщо здолає страх, То боягузом стану І підлим ницим хуліганом. Як мудрість верх отримає То все пізнаю через розум В життя вона проявить свої задатки і порядки. А як любов розгорне крила То і душа злетить у вись І полетить як корабель вітрильний І почуття проявить, подивись!

Пітьма залякує, бо страх - Її єдина зброя. Але з любовью на вустах Зросте серце героя. Хто страх відчував у серці, Той знає його силу. Руйнує він нерви і жили І забирає сили. Навіює думку чорну Стискає в своїх лабетах. Робить душу покірну, Тримає в своїх тенетах. Навалюється важким станом Давить своєю силою. Мізки мутить дурманом, Тисне кам'яною брилою. Система страху різнобічна, Бридка, гидка і не логічна, І підла, ница, утопічна, Злослівна, дика, безсердечна, Тисячолика і цинічна. Лиш Світло Боже у душі Розсіє примарні міражі. Пітьма залякує, бо страх - Її єдина зброя. Без страху тьма - це просто прах. Для монстра-велетня це крах. Але з любовью у серцях Ми зростимо героїв. Злітай у небо душа-птах. І волю на семи вітрах Ти проявляй в словах і справах, світлих почуттях. Хай крил твоїх могутній змах Веде до Бога в усіх днях. Хай світлим буде росту шлях. Натхнення ти бери - в зірках Прекрасних квітах і казках, Рідних піснях, мудрих книжках. Мандруй по горах і морях, Річках, полях, пісках, Гаях, ланах, степах, садах, лісах. І пам'ятай, що Світло Боже Завжди стоїть на душі сторожі. Воно дарує всім любов, і милосердя і покров. Завжди від зла оберігає Від темряви й страху спасає. Хай шлях до Бога кожен знає І сміливо по нім спупає. Пітьма залякує, бо страх - Її єдина зброя. Без страху тьма - це просто прах. Але з любовью на вустах Росте серце героя. Аааааааааа

Прийдуть страждання і біда і горе І оголиться справжня суть душі І буде сліз велике море І проявиться кожен як один, або ж як всі. Прийдуть в життя випробування різні І оголиться стрижень духу вмить Перегорить все наносне і грізне І лише час на серце буде воду лить. І кожен виявить себе у ролі Яка сиділа в глибині своїй І хтось проявить душі кволі А хтось в сміливості і волі.

Я живу тобою, ти моє джерело Вдивляюся в тебе, як у дзеркало Ти моє натхнення і сила Ти серця мого камертон, Наповнюєш мої вітрила Ти дихання мого озон. Ти є, і я рухаюсь далі І голос я чую твій. І вмить проходять печалі З'являються тисячі мрій І знов я тримаю стрій. Я живу тобою, ти моє джерело Вдивляюся в тебе, як у дзеркало Ти моє натхнення і сила Ти серця мого камертон, Наповнюєш мої вітрила Ти дихання мого озон.

Мрія Бога живе в мені Його ідея оновлює земні світи. Проростай же мріє назовні Вирощуй прекрасні плоди. Мрія Бога хай живе у душах Хай серця відчувають її Хай уми живуть любов'ю І життю дають сили мріяти. Хай люди дихають мріями Божими світлими діями Хай Божа мрія оновлює Світлом усіх наповнює. Розквіт усього людства У Божих прекрасних садах. Де з'єднані серце і думка. І щастя в селах й містах. Хай люди дихають мріями Божими світлими діями Хай Божа мрія оновлює Світлом усіх наповнює.

Я дякую мила, люба За кожен наш день і ніч І що на плечі заснула, Себе дарувавши мені. Я дякую Богу й небу За кожен наш день і час Душевна моя потреба Хай Бог вберігає нас. Дякую, люба, що поруч Що серце живе у тебе. Що кожного ранку новий Я чую твій милий щебіт. За очі живі і світлі За те що душа в любові. За те, що і моєму світі Ти - всесвіти світанкові.

Інші бачать картинку, А почуття не бачать Не бачать любові в серці, Деякі навіть судачать. Люди бачать картинку Бачать риси обличчя В профіль бачать людину В фас, або ж зі спини. Не видно їм почуттів Не видно радості й щастя. Не знають чому посивів, Як пережив нещастя. Не бачать ні планів, ні мрій, Ні помилок, ні надій, Не бачать що серце гріє Для кого чужий, чи свій. Нічого цього не видно Не видно наповнення й суть. Погані думки чи гідні І почуттів не чуть.

(розповідає Духиня України) Наповзла чорна сила на нашу землю і вкрила її чорним своїм тілом, а на кінцях цього тіла безліч щупалець. І ось дав Бог-Творець промінь Світла в серця чисті і прокинулися вони. І вчасно прокинулися, бо зі сходу вже підкрадався до землі нашої ще й Чорний дракон. І грянула битва. І мужньо билися доньки й сини українські на рубежах землі рідної. Сміливо і відважно боронили рідну земельку. Але супостата було дуже багато і сунув він своєю ордою на землю нашу і сунув і сунув. Битва продовжувалася. А всередині країни чорне тіло чорної сили ввело в сон душу народу і заснула вона і правити стали покидьки і негідники, яких поставила чорна сила і керувала ними через чорні свої щупальця. Стогнав народ, бідували людоньки, але нічого вдіяти не могли. З обох боків нелюд підступив. І нищив люд український.Пробували всередині країни сміливці здолати нечисть чорну. Підступвли і рубалися з чорним тілом. Але воно було настільки товстим і твердим, що зусилля сміливців прирівнювалися до нуля. І тоді світлі українці стали колом і промовили до Бога і провели медитацію прохання - молитву і пішов з неба промінь світлий на землю і пробив він тіло чорне прямо по центру і прокинулася душа народу і почали люди, що прокинулися від зомбуючого сну оглядатися довкола і наводити лад і своєму домі. А чорнота згоріла від Світла і чорний Дракон відступив, закриваючи очі від пекучого світла променя Божого. І зажили люди в мирі і злагоді по Божим вищим законам і Закону Гармонії.

Велич вчинку Вчителя Христа , я вважаю, не в тому, що він помер за наші гріхи, а в тому, що він показав вірне слідування Ідеї та силу Духу. Коли ні зрада, ні тортури, біль фізичний та душевний не в змозі зламати силу Духу. У багатьох людей існує інстинктивний страх болю, смерті. І часто людина підсвідомо уникає і болю і смерті і при цьому вершить вчинки, які не хотіла б чинити, але страх виявляється сильніший за світло в душі, за мужність. Христос же не лише не втратив присутність Духу, Він і думав, не дивлячись на біль в першу чергу про інших - дружину, людей які його мучили. Вважаю, що справжній фільм про Христа ще не знятий. В фільмі Страсті Христові акцент зроблений на жахливих муках Христа, але я не побачив незломленого духа у актора, але ж саме це і є квінтесенцією цього вчинка. А в фільмі, на мій погляд, зображена людина, якій боляче, яка мучається від фізичного болю. Мав бути чи якийсь внутрішній діалог, чи молитва, яка б показала стійкість духу людини.

Коли на вершині - пам'ятай про глибини. Коли у Світлі - пам'ятай про темряву, Коли у спокої - пам'ятай про тривоги, Коли вдома - пам'ятай про дороги. Коли наодинці - пам'ятай про всіх. Коли гармонійний - пам'ятай про гріх. Коли сумуєш - пам'ятай про сміх. Коли радієш - пам'ятай про ближніх.

Налаштувати музичний інструмент непросто, навчитися грати на ньому ще складніше. Налаштувати струни душі - ще більш складніша задача. А віртуозно володіти і вміти розрізняти звуки і пісню душі ще складніше. Вивчити англійську чи китайську мову непросто. Вивчити мову душі, ще більш складніша задача.

Мрія хай стане суттю Стане твоєю плоттю і кров'ю І хай веде за собою Наповнена буде любов'ю. Корені її у Ірії Там де усі мрії Там де сердець основа І світу новобудова. Чи знає хто мрію Бога? Чи знає Його бажання? ДУмки Його дорогу? Серця Його жадання? Мрія Його прекрасна - Людство і райський сад. Хай же горить, не згасне! В серцях хай звучить набат. Мрія хай стане суттю Стане твоєю плоттю і кров'ю І хай веде за собою Наповнена буде любов'ю.

Мрія хай стане суттю Стане твоєю плоттю і кров'ю І хай веде за собою Наповнена буде любов'ю. Корені її у Ірії Там де усі мрії Там де сердець основа І світу новобудова. Апофеоз мрії Йому снився часто один і той самий сон. Люди зібралися на майдані і радісно обмінюються думками. Обличчя світяться радістю і щастям. І так по всій планеті. Що є джерелом такого світлого прояву, невідомо. І от в небі з'являється яскраве-яскраве сонце, сяйво якого дуже м'яке і на нього навіть можна дивитися і випромінює воно рожеве світло, світло Любові. І це світло пронизує все живе і саме воно дає людям це відчуття радості і сердечного спокою. Де ти моя Онія, думав Ґармо: Серед тисяч будівель і тисяч людей Ти десь ходиш, тебе виглядаю

Чи є у вас мрія достойна життя, Заради чого варто жити? Щоб вранішнє Сонце стрічать з небуття І з променем першим ожити. Чи є у вас мрія, що варта життя? Достойна того, щоб любити Щоб все, що ти маєш, без вороття На алтар життя положити. Щоб всі надбання і енергію Духу Покласти на мрії ваги, І мчати вперед до мрії щодуху Зі всієї сили й снаги. І все, що ти маєш віддати за неї За світлі й високі стремління За світлосяйну свою мрію Прикласти усі уміння. Чи є у вас мрія, що варта життя? Що варта і радості й болі? Бо будь-який досвід дає відкриття Й пробуджує душу до волі. Чи є у вас мрія, що варта життя? Що вас приведе в майбуття. У світле, мрійливе буття Де править Любові чуття.

Отче, дай сили, щоб боротися завжди, Вогонь любові зберігаючи у серці І по-весні радіти як цвітуть сади І Світло, щоб перемагало в герці. Дай мужності, радіти битві новій Страх подолавши темний назавжди І перемігши зло, і скинувши окови До Тебе і любові знов прийти. Дай, світло нашим душам зберігати Й горіть яскраво в теміні століть. Дай сили, переплисти всі загати І мужньо дай в бою стояти І віру не втрачати ні на мить.

Зелений килим вічної природи Вкриває Неню-Землю повсякчас І зігріває попри всі негоди Життя дарує для усіх для нас. Земля жива народжує щомиті Мільйони нових і нових створінь Її простори зеленню лісів покриті І дихання для всіх - це неба синь Й простори водні, що морями вкриті Є домом для морських створінь. О, Матінко-Земля, ти - щедра Неня! Життя даруєш всім, хто на тобі. Ми, дякуєм тобі щоденно! І за життя і сонечко вгорі! Земля жива народжує щомиті Мільйони нових і нових створінь Її простори зеленню лісів покриті І дихання для всіх - це неба синь Й простори водні, що морями вкриті Є домом для морських створінь.

Я шукав свою долю у різних краях І у різних містах, і у різних світах І як птаха я волю беріг у руках Де б не йшов, де б не був я на різних шляхах. Кожен світ, кожне місто манило вогнями І свої розстеляло багатства І усіх зазивало яствами-столами І чинами у славі і панстві. Кожне з них мало ціль свою, шлях і мету Й будувало будівлі й роздоли. Я ж у снах все до Сонця летів і лечу У небесні і чисті простори. Моя воля миліша мені понад все Понад золото-срібло, багатства Бо до себе вона мою душу веде І до Божого вищого царства. Вільна воля моя, як я люблю тебе! І я дякую, Боже, за неї! За глибинне чуття, що до себе веде. Наче мудрий наставник спудеїв. Моя воля і долю мою віднайшла Відкопала багатство сокрите І до Вчителя й Бога мене привела Й до тієї, з ким долею зшиті. Міг я бути в чинах, і вершителем доль Міг я бути при силі і владі. Але що з того всього? Я би був лише ноль! Бо себе загубив би у аді. Бо людина без волі, без долі, без свої душі - То загублена в світі людина І до неї чіпляються біди усі І сидить бідолашна у тина. Моя воля миліша мені понад все Понад золото-срібло, багатства Бо до себе вона мою душу веде І до Божого вищого царства.

Зоряне небо всипано цятками Всипано горніми світла загадками, Блимають вогники мовою вічною В небі нічному яскравою зіркою. Як вашу мову мені розгадати? Як у гостях у вас побувати? Як у космічних просторах літати? І як тяжіння земне подолати?

Ми маємо силу нам дану від Бога Ми маємо волю і віру І діємо ми на благо Планети І дієм рішуче і сміло.

Воскресіння Христа, хай торкнеться душі Хай відродяться світлі серця Хай прокинуться люди планети усі

На чужині Від дому в чужині. Як хочеться назад. А очі все сумні. І посмішка-фасад. Хоча навколо люди Привітні та спокійні. Але щось давить груди. І думи все осінні. Війна принесла горе Принесла нам біду. Тепер між нами море. В чужому я краю. Я вірю в перемогу Я вірю в світ добра. І я зберусь в дорогу. І скажу: "Здрастуй! Брат і сестра!"

Буває так, що хочеться закритись Душа страждає, плаче і болить І десь у дальній кут забитись Бо щось всередині все стогне і ятрить. І я тоді сідаю у молитву І в медитації до Бога все шепчу І призиваю Світло на цю битву І вірю, що я спокій поверну. Зшиваю душу світлими нитками І прошу Бога силу відновить І омиваю світлими думками І Промінь Світла прошу ізцілить. І Світло омиває серце благом І закриває ангельським пером Небесним освіжає водоспадом І обдаровує добром Повнить душевну чашу світлом. І повертається у серце мир і спокій І я все дякую Всевишньому скоріш За досвід цей життєвий і глибокий За зцілення від усіх бід

В світах неозорих є ангельський світ Він чистий, він світлий, прозорий Тебе і мене він кличе в політ До мрії, до сходження в гори. Цей світ світлосяйний дарує любов Несе він служіння у Бога, Всі душі він кличе вертатись з оков, Він кличе до серця в дорогу. Несе він лиш благо для сонмів світів Несе лиш добро та розраду. Мільйони-трільйони сестер і братів Із Божого роду і саду Живуть і працюють у ладу. Цей світ має силу від Божих основ Він має могутність і владу. Курує світи він, дає їм покров Космічних Законів основ. В світах неозорих є ангельський світ Він чистий, він світлий, прозорий Тебе і мене він кличе в політ До мрії, пізнати все чисте і нове.