Руслан

Ангел на старті. Шукав шляхи свої до Бога Й ніяк не міг я їх знайти Аж ось - стою біля порогу З любові й щедрості сади Видніються, і йде дорога... Дозвіл на втілення отриманий. Величезна, з мільйонів-мільйонів душ черга позаду. Я йду до величезної скляної зали поділеної навпіл скляною стіною. В моїй половині тисячі-тисяч наставників-ангелів, тренерів дають останні настанови, ще раз переглядається запланована історія життя, вносяться можливі корективи і вислуховуються побажання. А в іншій половині такі самі ангели-наставники, тренери, раніше прибулі родичі зустрічають прибульців - душі, що повернулися з втілення. На жаль, більшість душ в сумному стані з сіроватим відтінком поля душі. В декого було надламане крило, в декого воно зламане, в декого були відсутні обидва крила. Багато було зі шрамами та порізами на душі. Дехто був у вкрай важкому стані і їх вели під руки. Вони не пройшли екзамени життя, не змогли виконати заплановане, йшли по життю шляхом деградації, земні, так звані "веселощі" затьмарювали їх свідомість і давали примарну "радість". Серед сірої маси душ виділялися ті, які сяяли щастям, справжньою радістю, любов'ю і Світлом. Це ті які достойно пройшли уроки життя, виконували настанови тренерів. Вони сяяли Світлом і щастям. В їх честь звучали фанфари та, навіть сюди, було чути, гучні оплески. З під куполу на них сипалися пелюстки троянд і лилося Світло. Всі ці почесті надавались тим, хто зміг не лише саморозвинктися, а й втілив найголовніший принцип Всесвіту - принцип Любові: " Лише віддаючи - отримуєш!" і жив відповідно до нього заради інших. Останні приготування і настанови мого тренера-ангела. "Твоя біоенергоструктура буде отримувати 3% енергії щастя і любові." Я: " Тільки три проценти? Чому так мало?" А: " Так, лише три проценти. Це наслідки шляху деградації людства. Ти можеш під час життя довести цей відсоток до 100%. Такі приклади є, про них багато хто знає там. Цих людей вони по праву називають - святими. Але більшість людей, при таких прикладах крутять пальцем біля скроні, хибна суспільна думка вважає їх на рівні божевільних і нещасних людей. А святі, ніяк не можуть донести зхибленому людству, що саме вони, святі, і є самими щасливими в світі людьми. Так от, повторюю, запам'ятай, ти можеш довести відсоток енергії щастя і любові до 100. Для цього потрібно буде виконувати нескладні правила. Потрібно буде щоденно підзаряджатися від Джерела. Зараз у землян є прекрасна аналогія - смартфони - прилади, які є у кожного, і їх кожен день власники також підзаряджають від свого, електричного, джерела живлення. Твоя ж біоенергоструктура заряджається від іншого енергетичного Живого Джерела. Є різні напрацьовані способи підзарядки - молитва, медитація і інші практики. Я тобі розповім про наш спосіб. Це потрібно робити постійно, бажано кожен день, як, до речі, і смартфон. І не розряджати свій потенціал деструктивними речами: алкоголь, брудна лайка, тютюн, сексуальні втіхи, наркотики і таке інше. До речі, всі ці викривлення подаються темними як підзарядка до Джерела Щастя. Хоча насправді це все і є - руйнаторами щастя. Якщо, ти спитаєш, як же не потрапити в ці пастки і відрізнити справжнє Джерело від замутненого, скажу, що єдиними важелями, які залишаться в тебе, це будуть інтуїція, совість і серце. Слухаючи їх, ти зможеш відчути справжнє Джерело Світла, чути мої тренерські настанови, та інших ангелів. Твоя пам'ять буде відімкнена. Такі умови втілення. Лише якщо ти доведеш рівень підзарядки до, хоча б 10%, то поступово файли пам'яті будуть відкриватися. Для нас з тобою, щоб ми могли знайтись за необхідності, я придумав пароль. Якщо у ві сні або ж в думках ти почуєш фразу: "Ангели живуть не лише в Анголі", то маєш відповісти: "Ангели живуть у Світлі Бога", так ми знайдемо один одного і будемо відрізняти від інших. Ну що друже, з Богом! Вперед!..

Дуже дякую

Вчителю і Олено дуже, дуже дякую.

Дякую за послання та ефір

Дуже дякую за ефір та послання!

Бійтеся, люди, своїх бажань. Вони можуть збутись. Оце конкретно про наш випадок. Я гуглила як безболісно зломати собі ногу, шоб Юра тут лишився надовше. Я думала перестати пити свої таблетки, шоб мене просто поклали на дурку і Юру відпустили до дітей. Але це все було в оті хвилини слабості. В решті часу я сильно пишалась ним. Та й собою. Шо він не загинув, а я не чокнулась. І от хлопці вийшли з Бахмуту, я вже чула по Юриному голосі шо шось не так. Раніше стався випадок (я викладала відео з пацаном, якому вибило колінну чашечку і ранило осколками). Вони з Юрою були двоє в пікапі коли по них прилетіло. Саме інтересно, шо якби машина була стандартна ліворулька то все те саме сталось би з Юрою, а пасажир був би цілий. І от Юра тащить його в укриття, а всі стоять дивляться і бояться вийти допомогти. Аж якийсь хлопчина з іншої бригади наважився прийти на поміч. Юра потім довго на всіх кричав про те які вони боягузи. А на наступний день просто не міг говорити. Не від того шо захрип, просто не міг вимовити ні слова. Він мовчав кілька днів, потім почав потрохи вимовляти звуки. Ще за кілька днів він почав говорити дуже заїкаючись. Я бачила відчай в очах, коли він не міг сказати банальне «привіт» по відеозвязку. Він просто дивився на мене і плакав. Два слова «все нормально» він говорив секунд 20. За тим він приловчився шоб не заікатись - розмовляти повільно і затяжно. Врешті десь за тижні два все минуло. І він зрозумів найстрашнішу річ, якої боїться солдат-якшо зі мною шось станеться-мене ніхто не витягне. Я витягую всіх кого можу, а мене не витягне ніхто. Ще розкажу вам про тих хто втомився від війни. Знаєте хто? Вони. Хлопці. До якої степені? До такої шо просто ставали посеред вулиці коли прильоти, широко розкидали руки і ноги, просто шоб отут на місці в нього прилетіло і нарешті стало легше. До такої шо коли були виходи від узкіх, хлопці ходили в розвалочку шоб вже прибило нахєр. Я не можу собі уявити стан людини, яка так робить. Ви ж бачили пікап на якому він приїхав, правда? Так от, він їхав і просто відключився. І на швидкості злетів з дороги. Не заснув, не втикнув, а просто організм відключився. Очнувся на обочині розвалений. Нам тільки тепер почне вилазити його героїзм. В мене сьогодні просто в клініці сталась істерика. Я не знаю як то все стягнути морально. Але мушу. Я не впізнаю його очей. Там стільки болю і ненависті до всіх і всього навкруги, шо мене інколи беруть дрижаки, коли я бачу його погляд, коли його питають «ну шо там Бахмут». Всі хто не загинув-сцикуни. А хто загинув-недостатньо по геройськи це зробили. Цивільні взагалі ублюдки. Поголовно. Я розумію шо то все в нього пройде з часом, я розумію шо війна в нього в голові не назавжди. Психіатр сказала шо йому треба вертати себе звідти, бо він ше там. Вдома в нас розмови тільки про війну. Від ранку до ночі. Одне і те саме. Все шо я намагаюсь перевести в інше русло - присікається словами шо його ніхто ніколи не зможе зрозуміти і напевне йому би було краще якби він там вмер. І шо ми не переможемо ніколи, бо наші втрати це вже програш. Для мене кожна така фраза як відро льодяної води на голову. Я гублюсь і незнаю шо говорити. Я намагаюсь жартувати і посміхатись і навіть виходить. Проте всередині в мене просто пуста безодня. Не ображайтесь на військових, які вам нахамили. Вони того не хотіли. Просто головою і душею вони досі там і їм дуже і дуже важко. І ми направду їх ніколи не зрозуміємо. Ми тут якісь донати збираємо, шось купуємо (так, це теж важливо) але ми перед ними всіма і кожним окремо в неоплатному боргу. Бо якби мені назвали ціну, за здорову психіку чоловіка-я би винесла все з хати і ше від сусідів накрала. Але ж ну «а шо правда він має сто тисяч»? Має, має. Аж незнаю шо з тим багатством робити. Olena Bovt .

Моя творчість

Благодарю за послание и эфир. Благодарю Учитель и Елена! Дякую, дякую, дякую!!!

Благодарю за послание!!!

Саме так

Війна - останній козир політики. І те, що наші воїни-герої закривають своїми тілами амбразуру жерла зла і демонів війни є результатом зрадницької,, недолугої політики української влади останні 30 років. Зараз йде боротьба за виживання української нації, українського народу, але за ним настане наступний етап, другий, етап - відродження та розвитку української нації та народу. І це дуже, дуже небезпечний етап, так як зараз всередині країни існує паразитична влада, якій не потрібна перемога, і вона робить все, щоб її не було. А після перемоги, ця влада зрозуміє, що прийшов її останній час і вона буде жорстока і нещадна у цій внутрішній війні. Зовнішня зло буде відбито, але внутрішне зло набагато небезпечніше ніж зовнішні - воно невидиме, воно ховається в звичайних людях, в яких немає в руках ні автомата, ні гранати. А є в голові і в серці - брехня, крадійство, обман. І коли військові кажуть, що ми прийдемо і лад наведемо, то моє серце плаче, від розуміння їхньої наївності та простоти. Внутрішнього ворога і злодія неможливо перемогти ні автоматом, ні гранатою, ні силою. На його хитрість, має бути мудрість, світло душі і світла хитрість. І важливе питання - хто переможе внутрішнього ворога?

Добрый день, друзья! Мир вам! Елена публикует здесь новые послания 2023 года.

Благодарю за эфир!!!