Стихи

[TAFIRA]

Каждый выбирает для себя

женщину, религию, дорогу.

Дьяволу служить или пророку -

каждый выбирает для себя.

 

Каждый выбирает по себе

слово для любви и для молитвы.

Шпагу для дуэли, меч для битвы

каждый выбирает по себе.

 

Каждый выбирает по себе

щит и латы, посох и заплаты.

Меру окончательной расплаты

каждый выбирает по себе.

 

Каждый выбирает для себя...

Выбираю тоже - как умею.

Ни к кому претензий не имею.

Каждый выбирает для себя.

 

Юрий Левитанский

[Gajavata]

Місто Ур

 

...І жив народ, і звався він шумери

Все пережив і війни й землетрус

І древні воїни, що вмерли

держали кубки біля вуст.

 

У тій долині, що аж ген де

пісками плавить небосхил,

царі, поети, і легенди

лягли в шість ярусів могил

 

Отак помалу і помали

вони пішли у забуття.

А з міста Ур, з міського валу,

шумери сипали сміття.

 

Все вище й вище, й вище, й вище

смітник тотальний виростав

А що було там кладовище

то вже й ніхто не памятав.

 

В долині Тигра і Євфрата,

яку заносить жовтий мул,

поблякне слава Герострата

перед твоєю місто Ур!

 

Бо тож вогонь, то діло чисте

В руках людини - то життя

А ти пихате і речисте

по груди вгрузло у сміття

 

Навалом сипавши непотріб

засипав, сам не знав коли,

мечі, шоломи, арфи, котрі

твоєю славою були!

 

Чи стали люди твої ниці,

чи вже на них якась мана,

що ти засипав ті гробниці

що ти забув ті письмена?!

 

Які врятують тебе гуси,

о найнесчашнійший народ,

що переживши такі струси,

не пережив своїх глупот?!

 

...Ідуть роки, ідуть століття.

Хтось щось руйнує. Хтось і створює.

А місто Ур зсипає сміття

зсипає сміття на свою історію.

 

Ліна Костенко

[Gajavata]

Це називалось - творчі семінари

шукання іскри, золота в піску.

...Плили над лісом фіалкові хмари

як обважнілі кетяги бузку.

 

Ішов Хікмет. Іще блідий. Ознака -

що серце знов, що тяжко, що воскрес.

А поруч з ним оранжевий собака

такий красивий вишуканий пес

 

Ішов Хікмет, ішов назустріч з нами

А ми були тоді Літінститут

Усі питання сколоті тернами

хотіли вирішити тут.

 

О, ми були великі полемісти!

Пашів румянцем юності азарт

на всі питання зразу відповісти

усі проблеми зразу розвязать

 

Була розмова довга і гаряча

уже й ті хмари вечір перебув

Хікмет сказав:

 

                      - Там зараз передача

Будь ласка, хтось зловіть мені Стамбул

Все перейшло у іншу враз площину

І гладив він оранжевого пса

А ми йому ловили батьківщину

І це був сум. І це була краса.

 

А світ хрипів. Всі станції гриміли

Співав, кричав і сперечався світ

Чи ми знайти йому цю хвилю не зуміли

чи десь вона розбилась об граніт

 

але крізь шум, крізь клекіт той і галас

крізь голоси немислимих країн

Туреччино! Чого ти не озвалась?

Він так тужив за голосом твоїм!

 

Ліна Костенко

[Руслан]

Влюбляются не в лица, не в фигуры,

И дело, как ни странно, не в ногах.

Влюбляются в тончайшие натуры

И трещинки на розовых губах.

Влюбляются в шероховатость кожи,

В изгибы плеч и легкий холод рук,

В глаза, что на другие не похожи,

И в пулеметно-быстрый сердца стук.

Влюбляются во взмах ресниц недлинных

И родинки на худеньких плечах,

В созвездие веснушек чьих-то дивных

И ямочки на бархатных щеках.

Влюбляются не в лица, не в фигуры -

Они всего лишь маски, миражи.

Влюбляются надолго лишь в натуры,

Влюбляются в мелодии души.

© Шаркунова Анна

[Елена]

Потрясающе!

[Руслан]

[Gajavata]

Руан

 

Жанну д Арк спалили в Руані.

Мені шкода тебе Руане.

це останні її слова.

 

... А світ чадить, а світ уже не білий

А ти така, хоч прикладай до ран

Голубко Жанно, дух неозлобілий,-

"Руан, Руан, шкода тебе Руан!"

Руан, Руан...така висока вежа

Красиве місто, що і говорить

Руан, Руан, на площі ж не пожежа,-

людину палять, бачиш як горить?

Ти бачиш, ти! Ти ніздрі роздуваєш,

ти товпися, ти в захваті, закляк

як мучиться!...і корчиться!...буває ж...

і стогне, стогне! - А ти думав як?

Це боляче. Це тяжко. Це смертельно.

Для цеї муки тіло заслабе.

Ну кат - це кат, вогонь розвів ретельно

А хто, Руане, хто примушував тебе?!

 

 

А втім, чого ж. Все так, на кожнім кроці.

Останнє в світі враження Христа

як той жовнір змочив ту губку в оцті

і ткнув її розпятому в уста.

Вітаю вас. Оплакую вас, люди.

Горю вогнем у вашу темноту

Спасибі вам за наклепи й огуди,

за галас ваш і вашу німоту.

Не вирвуся. Прикручена, прикута.

Обвуглююся в пекло огняне

А все таки горять зі мною й пута,

що до стовба привязують мене.

Прощайте, люди. Кланяйтесь горилам.

Згорю, одмучусь, і воскресну я.

Та тільки буде пахнути горілим.

Руан, Руан, твоє Руан імя!

 

Ліна Костенко.

[Gajavata]

...Як тягне кого батьківщина

той знає як небом летіти-пливти

Побули - і досить

Вперед до мети!

Ми маєм з богами на землю прийти!

         ***

...Люди, якщо розумію вже глас геть усього

то може із ніччю і садом - піду?

Що ви за глухні! Ніхто не сказав би

                                          Крім Бога

Що я вже довго не жив у саду...

          ****

...Є все й ніщо

навіть життя чернече

а в людській

тож глухій оселі

відсиріла і місцями впала стеля

немов епоха

світить порожнеча

 

хто б слово

вранішнє у тиші, та послухав.

            ***

Прозоріш скла

озерної гладі чистіша

величніша гір надозеря

розчинніша звуків святих

сердечніша ланей лісних

нізвідки взялась і була

ця аура духів і віршів...

             ****

я думав в дитинстві: чому всі не гострі

чому їхнім думам віднято верхи

де там їхній острів де все навпаки

коли вони будуть тут гості

 

і бачив: забули любов і забули

як вийти із себе до всього

і ніби їм вже не до того

так сильно надулись

 

всі творять найбільше - чого не хотіли б

а я той витворюю простір

де стрінуть себе в порятівному рості

немов на калиновім мості

 

летючіш надгірного скла...

 

в оцій найпрозорішій сфері

що і готувала всі двері

і знала що й з звідки взяла

 

в любові

без зла

             ***

Все минається, а щось

останеться

Не минеться святеє святих...

 

Стане явним усе

І спитається - де ви були

Що не чується з серця

Вся пісня польоту й хвали?

              ***

Живуть вони, не бачучи життя

Й вмирають: смерті теж не помічають

Оглушені і вигнані з душі

І з тіла вигнані самооглушені - й не знають

Сліпих, німуючих і похоронних

Бог заганяє мов патрони у патронник...

 

Якби то те, що не було що їсти

А то ще гірше: в них густіє злість

Вони засаджені у щільники так щільно

Що вже втрамбовується, навіть благий гість

і блага вість - вже ворог...

              ***

Хто б ще так відповів за своє слово

Любов - там де є Бог:

люблю і милую вас люди випадкові

на цьому світі, - вже не випадкові

не помилкові вдвох, і втрьох і вчотирьох

                                                і вдесятьох...

Ігор Шевчук.

[Елена]

Некрасивых людей не бывает!
Некрасивой бывает душа...
Чья-то – тело собой украшает,
Чья-то – злобой убьёт без ножа...

Красота – как обёртка конфеты...
И возможно, под нею обман...
Развернёшь, а съедобного нету...
Или будешь от сладости пьян...

А души красота не увянет
И потом, по прошествии лет,
Расцветёт, заискрится, воспрянет...
Это будет достойный ответ.

Для обложек гламурных журналов,
Что учили красивыми быть...
Хоть картинок красивых немало,
Только стоит ли фантик любить?

А вокруг столько добрых созданий,
Что в душе – неземной красоты...
Вдалеке от крикливых компаний,
А в сердечке о счастье мечты...

Без души мир себя потеряет
За изменчивой модой спеша...
Некрасивых людей не бывает...
Некрасивой бывает душа..."

автора не знаю

[Aquarius]

Спасибо, Птица, за такие жизнеутверждающие стихи!

[Алура]

Очень красивые стихи!

[Алура]

А вот несколько моих стихов. 

 

Мне дыхание стихов - как берег тайны,

Было дано Тем чьи следы, 

Растворяясь в свете мирозданья,

Оставляют сердцу путь любви.

 

Каждое не сказанное слово, 

Охраняет сердца глубину. 

Лишь дойдя до смысла, ритма, тона,

Я стихи по строчке запишу.

[Алура]

Глазки синее чем небо, 

Искоркой света смеются.

Волосы, солнечным зайчиком, 

Весело по ветру вьются. 

 

Ручками детскими бережно,

Мир по головке ласкает. 

Может быть чище, добрее

Завтра под утро он станет?

[Алура]

Есть одна частичка у меня, 

Та, что мне всего дороже. 

Это дар волшебный от Тебя, 

С ним и Ты и я одно и тоже. 

 

Как зеницу ока берегу, 

Светлое, Твоей любви признанье.

А настанет время подарю

Радость Жизни новому Созданью.

[Алура]

Даром Твоим живу. 

Светом Твоим дышу, 

Яркой звездой сияю, 

Истиной дорожу.

[Алура]

Последняя Битва

 

Исчезнет последняя битва 

Меж силами света и тьмы.

И сложит на поле открытом 

История флаги войны. 

 

Наш мир, что был раньше расколот, 

Пусть дружба народов сплотит. 

И множества света узоров

Прольются на тело Земли. 

[Алура]

Байгали Серкебаев написал слова памяти Батырхану Шукенову и в конце вот это стихотворение:

 

На что мы тратим жизнь!

На мелочные ссоры,

На глупые слова, пустые разговоры,

На суету обид, на злобу- вновь и вновь.

На что мы тратим жизнь...

_А надо б на любовь._

Сжигаем жизнь дотла всё на пустое что-то -

На нудные дела, ненужные заботы...

В угоду обществу придумываем маски...

На что мы тратим жизнь!

_А надо бы на ласки._

Мы распыляем жизнь на сумрачную скуку,

На "имидж" и "престиж", ненужную науку,

На ложь и хвастовство, на дармовую службу.

На что мы тратим жизнь?...

_А нужно бы на дружбу._

Куда-то всё спешим, чего-то добываем.

Чего-то ищем всё - а более теряем.

Всё копим: золото, тряпьё и серебро...

На что мы тратим жизнь!

_А надо б на добро._

Волнуемся, кричим, по пустякам страдаем.

С серьёзностью смешной вещички выбираем.

Но сколько не гадай - всё выберешь не ту.

На что мы тратим жизнь...

_А надо б на мечту._

Боимся радости, боимся верить в сказки,

Боимся и мечты, и нежности, и ласки.

Боимся полюбить, чтоб после не тужить...

На что мы тратим жизнь?!

_А надо просто жить!_

[Алура]

Благодарю ☺

[Aquarius]

Алура, спасибо, стихи прекрасные, пишите и выкладывайте еще обязательно!

[Руслан]

Мне очень нравятся короткие четверостишья и стихи, они как концентрат, как нектар. Вкусил - и смакуешь. Благодарю Алура и всех.

[Елена]

Благодарю Алура! Очень понравилось - гармонично

[Gajavata]

Поезія.

 

Стають худими - хто біля худих

Стають дзвінкими - між дзвінкоголосих

Стають правдивими - хто ходить босий

Стають чіткими - не ударені під дих

Стають пророками - о здрастуй сонце!!!

 

***

О, дар - удар!

Як хлине довга повінь

Вогню з небес, наструнчена здаля

Душа пописана - як дерево любові

У світло тягнеться всім шумом і гіллям

Душа - в огонь, огонь - у слово.

 

***

Полюбіть в собі відліт любові

Хай народиться у вільний шал

Все любов - на крилах просторових

Аж німа просвітлена душа

 

Не проси для себе, більш нічого

Помолись - іди і говори

Де любов, де тихий сум, де в когось

Піднялось обличчя догори.

 

***

О лагідносте, спалах ув очах!

Ти - блискавка і промайнулий птах

                      і порятунок Сонцю...

 

***

О як переживаю я весну!

Щодня і щохвилини і щомиті!

           Оголений так відчуває ниті

           Любові, що летять в повітрі звиті

           З атомів свідченя іще чутного сну

           З волаючих кровинок і небес

           Із фібрів дихання, з напливів і відпливів

           Материка, що хлинули, як зливи

           Являючи це диво із чудес:

           Любов - всевидіння; а відведи зрадливо

           Співдихання - втече у інше місце диво

           Й прощай, прощай, мене не зрозуміє

           Й загине світ - моя любов зміліє

           Світе, прощай - і ти любов із сну

О як переживаю я весну!

 

***

                        Нехай сяє низам.

                       Повертаюсь забруднений

              відмолююсь в добрих

        вершин

навмання.

 

Скільки днів

мені вирвано очі.

Не бачу залишену ниву.

Навіть за це

нікого й навіщо бити

 

громом і гнівом.

 

Цю історію знаю.

І спускання потягне легені.

І розтягнеться небо.

Розпливуться унадливі

міти.

 

Не підходьте.

 

З цієї миті

я бачу

скільки ви маєте совісті

і що почали розуміти.

 

Аромати хмарин зісковзують з рук

                  з мого тіла.

 

                Встало в сонце билля.

 

Сокіл всотав ланшафт.

В небі стати - в полі на голосі

стати.

Бог літа

Піднімається вільно душа,

щоб літати.

...

...

в час ножа.

І ніж піднявсь.

 

І він мене не знає.

Я знаю як ударами плаща

свічки прекрасних всіх бажань

позадуває

 

Життя

Як видуває вільний дар.

Все ближче самодержної дороги

Все яскравіш святих небес нектар.

            Все більше божество.

Все краща вбогість.

 

Співаю я. Співаю я. Співаю я.

             Співає Бог.

Боїться світ. Світ утікає...

 

Я йду

 

Тепер я ближче

ближньої людини.

          Загине все -

мій не загине дух

Загине світ - боже не загине....

 

***

...

 

Простіте серцем і нічого не кажіть:

допоки вас триматиме згори

летючий намагнічений порив

і - зосередженим - наструнчитись

велить

нелюдська наростаюча журба

за простором, де є любов хоть мить

одну, де справжні ми,

мій неприборканий духовний круголіт

із серця й легких речовин - на всй землі -

стає вже неможливим в низькій днині;

як не було ще легшої людини

із більшою журбою до людини -

немає в світі й тяжчої межі:

як дивно перероджуватись в інше,

для чого нижній світ - чужий

            Я між людьми вже так осиротів,

Так розпрощавсь і все віддав -

                        осиротілий -

Що в духові останні дні на тілі

Горять...

...

 

Світ дає вбік,- в горлі

клубок.

незапитаних чеснот, -

                  й сам собою злетиш, і

в півсні прилинають знання

              некорисливі й непркладні.

                     Гірне світло.

 

простіть мене і раз, і вдруге, й втретє, де вибух світу

очі душ відкриє, побачите і праведні, і грішні

що ви - безвинні, що є і я, і слід мій, бо вал безумовності

...

 

Це було взято мною, із книги Ігора Шевчука

Третій завіт

[Алура]

Благодарю! 

[Алура]

Вот еще в стихах мне удалось выразить что такое Дом   

 

Дом 

 

Дом уютом пахнет 

Словно хлеб горячий!

Чистой, свежей радостью

В жизнь свою манящий. 

 

Дом - там, где поддержат 

Свет твоей идеи 

Там, где ты открыто 

Говоришь о деле. 

 

Это место силы

Каждого из рода.

Это место мира

И любви для Бога. 

[Алура]

и еще  ...

 

Руки Твои нежные, полные добра, 

Силами безбрежными обнимут меня.

 

Покачают ласково, к свету поднесут, 

Улыбнувшись радостно, в мир свой окунут. 

 

Краски, чувства, веяния полные любви 

И свобода выбора, вот что значишь Ты.