Мои стихи

[Мария]

Сильный стих!

Спасибо, Сергей!

У тебя очень искренние и прекрасные стихи!

[Елена]

Спасибо, Сергей! Очень хорошее стихотворение, только хотелось бы прояснений про МИТЬ, написано ЦЯ МИТЬ в конце и нет пояснений ...

[Denis]

Спасибо Сергей)

 

хорошие стихи.

 

[Воздух]

Дякую, друзі! Я чесно кажучи сильно не думаю коли пишу, бо воно мені заважає. Більше з того, що в середині. Мить... можливо це мить коли дуб себе проявить.

[Руслан]

Дякую

[Елена]

Это тебе и дубу ...

 

[Воздух]

Дякую, Олено!

 

------------------------

 

Вирішив поділитися висновком зі свого уроку... (всі питання я задавав собі).

 

Жити бездумно, це як стріляти з заплющеними очима. Це не тільки не попадання в ціль - це ризик когось дуже серйозно поранити...

Це може бути із-за того, що лінь цілитися і тримати очі відкритими, і що є надія, що якийсь патрон да попаде...

 

Може треба почати думати? Чи треба стріляти? Як стріляти? І якщо стріляти, то тільки після того, як гарно прицілився.

 

Треба пам"ятати про стрільбу і про жертв. Їх смерть як мінімум повинна бути усвоєним уроком.

 

Треба нести відповідальність за кожну свою думку, так як думка може несвідомо вплинути на слово чи дію.

Треба нести відповідальність за кожну свою слабкість, так як кожна моя слабкість робить мене інструментом і учасником жахливих планів... і ніколи не знаєш, якої міри достатньо, щоб вже зіграти свою роль. Інколи, допускаю, навіть самої малої.

Як уроки такої ціни можуть бути не усвоєні?

 

[Воздух]

Батько і син.

 

Батько мав глибокі знання бойових мистецтв та розуміння важливості захисту миру та добра. Йшла війна між добром та злом. І Батько навчав сина всьому що знав в міру його готовності, його здатності керувати собою і правильно застосовувати вміння. Син мав велику жагу до знань, старався, бажав скоріше вивчитися та вступити на захист та допомогу тих, кому вона потрібна. Батько бачачи його щирі наміри та прагнення, вирішив заохотити його навчивши його більшої кількості прийомів ніж того вимагалося. Йшла війна і бачачи необхідність в плечі сина, батько довірився йому. Син відчув в собі силу, відчув, що він може більше за інших. І до сина прийшли ті хто говорили йому що він краще та вище за інших, що він не повинен ставити себе в один ряд з ними, пропонували легку дорогу йому. І син задумався... забув хто навчив його всьому чого він знає, хто любив його, підтримував та уберігав як міг, ростив його. Сину пропонували забути про це... Батько лише скромно, з щирою любов’ю до сина, спостерігав, як він приймає рішення...

[Воздух]

Потім він звичайно згадав та випроводив незваних гостей

[Воздух]

Який сенс сину намагатися приховувати щось від Батька, який любить його, знає непомірно більше та бажає сину лише добра? Лише страх, сором... Але Батько всі проблеми розуміє і завжди з любов’ю та батьківським теплом пробачає сина. До кого син піде, якщо у нього буде якась проблема? Чи не до того, хто бажає йому добра та любить його? Чи не до того, хто його завжди зрозуміє та допоможе поправити ситуацію та зрозуміти помилки?

 

Чи буде син тримати все в собі, чи він звернеться до Батька?

[Руслан]

Дякую Сергію.

[Воздух]

Після вчорашньої медитації вирішив виразити що є "Віра" (як я це відчував після медитації)

 

Віра.

 

Віра це не стан розуму. Віра - це стан душі. Віра – це скарб, який треба оберігати. Віра живе в душі, є її першою основою. Віра є душа. Чиста душа. Віра є верховенство душі, її абсолютна влада, безкомпромісна з туманами розуму. Віра є сила. Чиста сила.

Віра – це фортеця, це неприступна скеля, яка міцна, непорушна, та є захистом та пристанищщем, в якому завжди горить вогонь надії. Яка є домом... рідним домом... теплим, затишним, улюбленим.

[Воздух]

Промайнула думка, що не встигну... серце застукало швидше, дихання стало частішим, свідомість примутнилася і стала не такою ясною... всід за цим пішов подальший наступ інших думок на інші ослаблені ділянки... так звучало ослаблення Віри. Ослаблення оборони дає хороші шанси противнику...

[Елена]

[Воздух]

Може, комусь мій досвід колись допоможе, тому напишу.

 

Після медитації, що наповнила мене світлом...

 

...Думав допомогти сусідці, що плаче (чув)... думав взяти її за руку і дати світла, якого тоді у мене було багато.

(з"явилися думки гордині, що от я можу дати світла комусь, і це вплинуло на чистоту)

 

Я: Ось... я занадто слабкий (більше до себе)

 

Думка: "Все як ти вирішиш" [разом з цією думкою через мене пройшов імпульс]

 

... я вирішив спробувати, але певний страх все ж зіпсував чистоту, і дівчину я не побачив...

 

Думка: "Нічого, головне, що ти спробував. Вір в себе".

[Руслан]

Дякую

[Alexa]

Дякую, Сергію, це дуже важливо

[Воздух]

Дороги іншої не треба,

Поки в серці горить вогонь.

Поки любов іде із неба,

Я п’ю життя з Божих долонь...

 

---

P.S. Дякую, друзі.

[Воздух]

Гуляю в жизни по садам,

Плодов запретных не срывая.

Они висят и тут и там,

Как двери, что ведут из рая.

 

Плодов наевшись, я в свой час,

Их вкус познав, хочу жить в счастье.

В садах отмеренный свой путь

Пройти стремлюсь без их участья.

 

Запретный плод всегда был сладок,

Он искушать не перестанет,

Но Воин Света – уж не раб.

Свою дорогу он узнает.

[Елена]

Спасибо, Сергей. Можно ощущать те сладости, что быстро приедаются и оставляют ощущение приторности.

[Воздух]

Дякую, Олено. Я згоден з вами. В вірші я мав на увазі двері що ведуть "із" рая а не в рай А "их вкус познав," мається на увазі смак страждання які вони несуть і до щастя ці плоди немають ніякого відношення, окрім деструктивного. Тому й "хочу жить в счастье" не зриваючи їх більше

 

Я аж почав перейматися, що люди будуть не так сприймати цей вірш...

[Елена]

Сергей! Стихотворение очень искреннее и важное, можно сказать, этапное...

Когда-то очень давно, лет 15, а может, и больше назад, я тоже раздумывала на эту тему и написала такое:

Великая тайна закрытая

В небесном и райском саду

Вкус плода остался сокрытого

С свободою воли в аду

 

Различие где между истиной

И сладкою ложью? Где?

Адам или Змей?

Воистину - глупость иль разум во мне?

А заповедь Древа Познания

решительно принять: да!

Пусть даже и в виде изгнания

Превыше познанье всегда.

[Воздух]

Неймовірний вірш!!! Дякую вам!!

[Gajavata]

 

Не знаю.

 

Ми лиш знаєм те що знаєм.

Що памятаєм.

Що відчуваєм.

Що усвідомлюєм.

Попробую подумати.

Що відчував при цьому Отець?

В якійсь мірі це було відречення.

Як чекаєш деколи щоб хтось подзвонив.

Дзвонять.

Біжиш до телефона.

А там автовідповідач - ваш борг...

І зачим мені той телефон?

Так і тут.

[Елена]

ИГОРЬ, ЭТО БЫЛО БЫ СМЕШНО, ЕСЛИ БЫ НЕ БЫЛО ТАК ГРУСТНО ...