Майдан новогодний

[Aquarius]

Украинцы "по разные стороны баррикад" пытались найти общий язык и прийти к консенсусу.

Телемост "АТО: как жить дальше?" между Киевом и Донецком был организован 17-м каналом в пятницу, 28 ноября.

 

Заявленная цель телемоста - организация конструктивного диалога между жителями Киева и Донбасса. Военнослужащий, депутат, доброволец, бывшие пленные с обеих сторон, человек, потерявший на войне близкого, активист Майдана и другие попытаются поговорить о том, как дошли до того, что между ними теперь линия фронта и как с этим жить дальше. В рамках телемоста было высказано мнение людей из столицы и с Донбасса.

 

Статья здесь

[Елена]

http://megogo.net/ru/view/1554041-maydan.html

 

Годовщине Майдана посвящается ...

[Елена]

 

МОЛИТВА О КИЕВЕ

Эта молитва была написана мной за год до событий на Майдане, когда же случились известные события - год назад я сделала этот ролик ...

Мы продолжаем молитву о Киеве ...

[Елена]

Борітеся, поборете,

Вам Бог помагає!» -

Вірменин з Дніпропетровська

Шевченка читає.

На Ісуса божим ликом,

Надій стільки вабив,

Повний задумів великих

На Майдані став він.

На Майдані, на Грушевській

За право і волю

Вірменин, наш, український

Виборював долю.

На бандитськую сваволю

Мусив він постати,

Таті* йому – в серце кулю

Щоб життя забрати.

Плаче безутішний батько,

Тужить гірко мама,

В небо шлють свої прокляття

Недолюдкам Хама.

Син єдиний у батьків,

Єдина дитина

Нащо їх посиротив?

Плаче Україна.

Не вмирає душа сина,

Вічно будуть славить,

Герою вдячна Батьківщина

Пам’ятник поставить.

Заспіває вона пісню

Щиру, солов’їну,

З нею будеш ти довіку-

За неї загинув.

Не вмирає душа наша,

Перетерпить горе,

Хто криваву варить кашу

Народ не поборе!

«Кати, кати, людоїди!»-

Шевченко волає,

Правди й кари хочуть люди:

Воля їх - святая!

 

( из Интернета)

[Елена]

Два часа дня. Novus на Дружбы Народов. Крайняя касса. Передо мной на кассе девочка лет 7 покупает пачку недорогого печенья, расплачиваясь монетками и купюрами по 1-2 грн. Рассчитавшись, она подходит к лотку, стоящему сразу рядом, где все желающие собирают для солдат кто-что может и оставляет в нем печенье и листок А4 с рисунком. На рисунке ребенок с шариками и мужчина держащий ребенка за руку, цветочки, домик, солнце - ну как на всех детских картинках. Положила она это и пошла к выходу. Дернуло меня что-то. Похватал кульки и уже на улице догнал ребенка. Спрашиваю, чего она одна и где родители? Оказалось, живет в соседнем доме, вышла гулять. Зашла в магазин купить печенье, потому что её папа его очень любит. Мама ей дает деньги, а она их собирает, и несколько раз в неделю покупает печенье. Без задней мысли говорю ей, папа наверное твой военный, ему обязательно передадут печенье и он будет рад. (Цитата) "- Папу забрали на войну и его убили там, а печенье и мой рисунок для других пап, которые еще живы"....

Все оборвалось.... Проводил ребенка домой...

Девочку зовут Лиля, маму Яна, папу звали Миша, ему было 27...

[Елена]

Геройские будни...

" Я потерял вкус к еде и перестал есть мясо, потому что оно в одночасье стало каким-то до ужаса безвкусным. Сначала я думал, что только мясо и именно поэтому перестал его есть. А потом рыба, гречка, рис, картошка, борщ...оказалось, что вкусовые рецепторы вообще не работают - затупились окончательно.

Теперь мне абсолютно без разницы, чем питаться: лежит немного чёрствый хлеб, там шпроты, сало здесь, солёные огурцы, какая-то фасоль и со вчера ещё варёная картошка - можно всё это вместе в одну тарелку - мне всё равно. Нормального аппетита не было уже, кажется, тысячу лет...

Если есть нечего, то меня это тоже почти не беспокоит. Главное, чтобы была вода. Когда хочется есть - я просто пью воду. Или ем снег. Хотя, по-большому счёту, есть как-то вообще редко хочется - это всё скорее привычка, что ли? Привычка есть, привычка спать, бежать по утру и часто дышать...даже дышать...

Я потерял на войне вкус к еде. Не потерять бы вкус к жизни, к любви, к тишине... К езде верхом на коне, в созерцании счастья, улыбок на лицах людей...в утренней дымке рассвета, в лучах заката на берегу широкого Днепра да в шуме ветра, что гонит листву, в нашем осеннем лесу... И в свежести новых страниц стоящей книги, в поисках новых мелодий и новых стихов... В искрах костра, подбросив ещё поленьев, зимой, или в звонком запахе лета - лежать на траве, укутавшись тёплым пледом, держась за руки крепко, искать знакомые звёзды в глубинах чёрного неба и мечтать-мечтать-мечтать...мечтать о чём-то прекрасном, или просто думать, о вечном...

Бог с ней, с едой - уж как-нибудь разберёмся. Не потерять бы вкус к жизни, иначе к чему тогда это всё?..

"Я помню запах середины лета,

Приятно-нежный солнца свет по вечерам,

Когда и спать не хочется до самого рассвета -

Когда всю ночь верхом гуляем по полям...

Тогда смиряется души моей тревога,

Как ясен ум, да в сердце благодать,

И впереди нас ждет прекрасная дорога:

То тихим счастием дышать, мечтать,

Или летать, от звонкой радости кричать!

Иль просто, наслаждаясь жизнью, помолчать…

И так до следующего лета,

Судьба моя тобой согрета..."

Киев, 08.11.2013г.

Евгений Шевченко.

[Елена]

ПОСЛЕДНИЙ ПАТРОН НАДИ САВЧЕНКО

==================================

(в публикации на Эхе Москвы отказано)

"Она, конечно, умрёт. Она – настоящий солдат. Стойкий, бесстрашный.

Но и – очень умная женщина.

Голодовкой она не добивается своего освобождения.

Она просто использует то единственное оружие, которое ей сейчас доступно.

Свою жизнь.

Она хочет ценой своей жизни нанести максимальный ущерб врагу.

Это – её последний патрон.

И даже на фоне жутких взрывов на Донбассе, последний выстрел Надежды Савченко, несомненно, прогремит с оглушительной силой.

Как в полной тишине.

Можно отрицать наличие своих войск в чужой стране, можно талдычить про “внутренний конфликт” и “ополченцев”, но невозможно, ну никак невозможно будет отрицать очевидный всем факт – Россия, именно Россия, как государство, похитила с территории другой страны военнослужащего этой страны,

и уморила его в своей тюрьме.

Эта чудовищная смерть отзовётся эхом по всему миру.

Это будет разрушительный выстрел.

Это будет выстрел, произведённый самим нашим государством в свою собственную голову."

http://www.informator.su/poslednyj-vyistrel-nadezhdyi-savc…/

[Елена]

Взгляд из Донецка

 

Sergey Sam

Донецк высушен. Стар, сморщен. Донецк мертвецки холоден

Могли ли мы год назад представить январь 2015?

Бейонсе выступает крутя задом на стадионе Ахметова, крутится в фонтане футбольный мяч возле Донбасс Арены, Майбахи едут по городу, женщины в мехах курят ментоловые сигареты в мундштуках.

В офисах ДЭТЭК решают вопросы - где чьи копанки, куда девать уголь, что из шахт закрыть, кого убрать. Вечером город светится, в казино швыряют тысячи на зеленое сукно, льется шампанское. В Киеве бурлит, Киев тошнит и выворачивает, уже есть первая смерть. Скоро будет больше.

А пока в Донецке столица. Горят огни новостроек, сушатся халаты, пахнут сигары, благоухает одеколон в Донецк-сити. По клубам поют. Маленький, проверочный голосок "ро-с-и-я". Не вкатило. Еще разок. Уже лучше. Еще разок - Донецк кричит "Ро-с-си-я". Патриоты выходят с флагом, им разбивают головы. Патриоты кричат. Им ломают черепа. Патриоты уезжают, идут на фронт. Донецк погружается в мрак. Дальше танки, Грады, Смерчи, Ураганы, Васильки. Дальше Россия. Глубокая, темная, страшная Россия.

Донецк пуст. Донецк выпит, столичные магазины закрыты. Донецк высушен. Стар, сморщен. Донецк мертвецки холоден.

Заворачиваясь в пальто, кинув машину за два квартала, разбив пальцы, содрав ноготь, проклиная все, мужчина идет на склад за хлебом. Серое небо давит, рыхлый снег напоминает о жизни "тогда". В воздухе пахнет дымом, карамелью и коньяком. Пахнет тем, чего ты не ел. Мужчина берет хлеб. (с)

[Gajavata]

Помятається кадр телебачення чоловік у центрі Москви з табличкою на грудях щоб

Росія припинила війну з Україною, лице максимально зосереджене, більше десяти

хвилин він не вистояв. Потім, запрошений на студію одного з телеканалів розповідав.

Він внімав всьому, підходили люди. Деякі не розуміли зачим він стоїть, запитували,

пожимали плечима після пояснень, відходили, так і не уяснивши для себе. Для них Росія

свята, велика, не могли собі уяснити що вона може говорити неправду, що може посягати

на чуже. Інші, а це була міліція, подібних питань собі не задавали, і віін був затриманий.

Надто часто їм говорили ці слова - велика, місія. Десь у цьому всьому сховалися інші

народи і вже можна було звисока відноситись. Можна було позволяти собі тягти людей

в своє майбутнє, волочачи іх по дорозі, не оглядувались назад, не бачачи що у них

уже розбиті голови. Міліони були відправлені в лагеря. Працювати. На судах вони говорили

що признають радянську владу і нічого не мають проти неї. Після цього світлі сили уже не

могли помогти їм. Та було і інше. На один з островів Білого моря баржа привезла групу

осуджених. Також і матеріали із дерева, щоб побудували собі бараки, продукти щоб

змогли вижити. Коли все було розгружено їм наказали розписатися за отримане у відомості.

Вони відмовились. Ми нічого не хочемо мати спільного з вами, ми не признаєм вашу владу,

це безбожна влада. У них забрали всі продукти і баржа відплила. Через місяць, коли

баржа повернулась на острів усі ці люди уже були мертві. Був білогвардійський рух, він бо -

ровся проти влади, його ідея була відновити монархію. Та це теж був тупік, бо монархія

не змогла представити ідей розвитку. Вона боролась лиш за збереження існуючої форми

управління. Церква ж представляючи себе знаючою, приписавши собі невластиві функції

посередника між небом і людиною по суті принизила людину.

Церква не дала себе розіпяти, признала цю владу не сказавши слово правди. Тому й

провіденціальні сили планети не відвернули війну, хоч могли. 22 червня 1941 року

було припинено ГУЛАГ, припинились суди... Та це, що звучить, місія Росії. В чому вона?

Що має нести людям, іншим народам? Що цінного, чи є воно?

[Елена]

Нас ждет в порталах новой эры

Свободный мир для всех людей.

Нам надоели лицемеры

Со всею свитою своей.

 

Испита нами чаша горя

И зелье лживых слов в речах.

Да будет ныне Божья воля

Здесь на Земле, как в небесах!

 

Есть свод Космических Законов –

Скрижали, данные Творцом.

Но, возводя кумирам троны,

Увы, забыли мы о нем.

 

Законы тьмы – источник боли.

Чтоб раны исцелить в сердцах,

Да будет ныне Божья воля

Здесь на Земле, как в небесах!

 

Подобно фениксу пылая

И возрождаясь, как заря,

Познает Свет душа людская,

На крыльях истины паря.

 

В единстве душ на ратном поле

Любовь сразит тоску и страх.

Да будет ныне Божья воля

Здесь на Земле, как в небесах.

 

Семен Затуловский

 

[Aquarius]

Благодарю Семена за стих! Да будет!

 

Виденье духовного мира, которое выражает Семен, - виденье с совершенно новых позиций (любви, истины, единения), которые, увы, пока еще не всеми осознаны и приняты.

 

Учитель говорит о противостоянии различных сил (возможно, разделение на два лагеря может быть довольно общим - Свет и Тьма, да, но это направления, а цели различных сил могут быть разными, включая и борьбу между собой сил одной направленности). Стоит помнить, что есть много игроков, и те, кто на виду, и те, кто в тени. Каждый преследует свои цели в борьбе за энергию. И многие не скупятся на ложь, провокации, подлог и т.п.

 

К этому интересный видео-материал :

Кто стрелял на Майдане: расследование Би-би-си

http://www.bbc.co.uk/russian/multimedia/20...c_investigation

[Gajavata]

 

Здрібніли люди на землі.

Ті що жили колись, були цілісніші. Коли Ігор ішов воювати він казав про

це, посилав грамоту - іду на Ви.

А ці, ховаючись у кущах чинять зло. І не можуть сказати правду. бо нема

у них правди. Та всяка неправда буде поборена. Бо так було написано

одвіку, так і буде. Ви, що розстрілюєте мирні міста, і при цьому показуєте

пальцем на іншого. Ви, що осталися в цих обстрілюваних містах і не в змозі

розрізнити правду. Коли ви винуватите всіх. То так не буває. Невже життя

нічого не вскриває в свідомості, невже завжди потрібна катастрофа,

спалююча все низьке, все тваринне в людині?

 

...врага не буде, супостата

на цій оновленій землі

а буде син і буде мати

і будуть люди на землі!

[Aquarius]

Интересная статья о поисках смысла войны в Украине:

http://www.gazeta.ru/comments/column/zharkov/6416261.shtml

 

Из ее окончания:

"Пытаясь вот уже целый год разобраться в причинах этой войны, я вынужден признать, что не нахожу для нее никаких рациональных оснований.

 

Возможно, впрочем, вся эта ситуация и послана нам, чтобы доказать бессмысленность и преступность любой войны. И если человечество переживет украинский кризис, в учебниках будущего она будет представлена как неоспоримый случай необходимости вечного мира, о котором мечтала и к которому продолжает стремиться лучшая часть человечества, включая и лучшую часть России."

[Елена]

Прошёл год с того дня как перед нашими глазами был виден ад.

 

Евгения Бильченко

БЖ. Кто я?

Я – мальчик.

Я сплю, свернувшись в гробу калачиком.

Мне снится футбол. В моей голове – Калашников.

Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться!

Жаль, девочка-врач в халатике не спасла меня…

Я – девочка-врач.

Я в шею смертельно ранена.

В моём городке по небу летят журавлики

И глушат Wi-Fi, чтоб мама моя не видела,

Как я со своим любимым прощаюсь в Твиттере…

Я – мама.

О фартук вытерев руки мыльные,

Звоню на войну я сыночке по мобильному.

Дитя не берёт! Приедет, − огрею веником!

«Его отпевают», − слышу ответ священника…

Я – батюшка.

Я собор свой открыл под госпиталь

И сам в нём служу медбратом, помилуй Господи!

Слова для души, что чреву – пуд каши гречневой:

За это крестил поэта я, пусть и грешен он...

Я – просто поэт.

Я тоже стою под пулями.

Кишка, хоть тонка, как лирика Ахмадулиной,

Но всё ж не настолько, чтобы бояться красного:

Нужнее стихов сегодня – мешки с лекарствами…

Я – старый аптекарь.

Мне бы – давно на пенсию:

Сидеть и блаженно пялиться в ящик с песнями.

Но кончились бинт, и вата, и маски вроде бы:

Начальник, пришли термальной воды для Родины!

Я – Родина.

Я ребёнок − и сплю калачиком.

Назначенный государством, ко мне палач идёт,

Из недр моих вырыв мрамор себе на логово:

Налоговой сдал налог он, но Богу – Богово.

Я – Бог.

И я тоже − Папа. Сынок Мой Ласковый

У дауна в классе детский отнял Калашников.

Сказал, мол: «Ни-ни!» − и прыгнул без парашютика…

Спи, золотко.

Спи, Мой Мальчик.

Я Воскрешу Тебя.

21 февраля 2014 г.

[Aquarius]

Сильно.

[Елена]

http://www.unian.net/politics/1046366-nali...dil-surkov.html

[Руслан]

Тамара Злобина: 19 лютого 2014-го ввечері я вже була на Майдані. Рік тому. Потім, змінивши з десяток громадських робіт, поїхала на Схід - Харків, Луганськ, Донецьк, Севастополь.

 

Я досі вважаю, що останній рік - це найкраще, що з нами усіма трапилось. Попри все. Тому що кілька сотень (тисяч) простих людей героїзмом вигризли у демонів простір майбутнього. Спочатку - одну площу в фізичному просторі. А потім - ще і ще. Перемоги тривають, просто основне сьогоднішнє поле бою - поле свідомості - складно помітити. Я ж його добре бачу, адже свідомість - це моя професійна філософська сфера діяльності.

 

Що таке героїзм? Накачати м’язи, вдягнути красивий одяг, і знищити кілька сотень негідників? Це у голівудських фільмах. В реальності героїзм - це прийняти рішення, нераціональне з міркувань егоїстичної користі поточного моменту. Залишитись на Майдані у пекельну ніч. Не дати хабар. Поставити на місце чиновника. Відстояти блокпост. Написати текст-конфронтацію до консервативної масової свідомості. Зробити щось не так, "як положено". А так, як хочеш. Як відчуваєш вірним.

 

Героїзм - це повстати проти ворога, якого мислиш сильнішим. Знайти в собі сили опиратись - насамперед, власній (під)свідомості, яка нашіптує, що нічого то не дасть, і ти нічого не зміниш, і не лізь у це, і в цій країні завжди так буде. Здолати свій власний страх і апатію. Коли вдень після побиття студентів люди зібрались на Михайлівській площі, кожен і кожна знали, що ризикують стикнутись з брутальним фізичним насиллям. Однак прийшли. Маленький, непомітний, непафосний героїзм, який все змінив.

 

З цих багатьох малопомітних вольових рішень (скільки їх вже мільйонів) складається сьогодні наша реальність. Вона буквально жива - рухається, змінюється, трансформується, так, як ніколи раніше. І в реакціях на цю реальність яскраво проявляється самосвідомість людини, її чи його громадянська позиція.

 

"Нічого не змінилось" - це реакція людини, яка чекає "покращення". Тобто змін, зроблених десь кимось, з яких для нього/неї буде користь. Та сама егоїстична користь поточного моменту, аватар якої - передвиборчий сухпайок, гречка-тушонка.

 

Для людини з пасивною життєвою позицією, яка живе і мислить єдиним, роками напрацьованим маршрутом, помітними є лише ті зміни, які входять у її повсякдення зовні, від яких уже ніде дітись.

 

У межах цього світогляду зміни-як-такі є травматичними, адже людина є їх об’єктом, а не суб’єктом: долар виріс, ціни піднялись, пенсія знецінилась, звільнили з роботи, забрали в армію.

 

Позитивні зміни з позиції такого досвіду просто невидимі. Більше того, добровільно їх у своє життя людина не пустить (за логікою колись підслуханого: "Як твої діла, харашо? - Харашо це понятіє относітєльне, главне аби не гірше").

 

"У цій країні ніколи нічого не буде" - реакція тих, у кого під ногами почала горіти земля. Їх аватар - крадіжка і хабар, дрібні чи по крупному, і невротична необхідність довести (власній совісті), що "всі так роблять".

 

Я зараз не про зловорожих орків (ті, звісно, свідомо і згуртовано блокують, що можуть), а про наче пристойних співгромадян, які, можливо, і на Майдан раз-другий поїхали, і на АТО гроші давали.

 

Викладачів ВИШів, працівниць бюджетної сфери, чиновників, прорабів…

 

Нещодавно в кафе спостерігала за представником цього типажу - у його картині світу крали всі, хто вижче і нижче по службовій драбині (про власні "досягнення" чоловік скромно промовчав).

 

Людина відчуває, що роками напрацьовані схеми, де що взяти і кому відстігнути, щоб за це нічого не було, під загрозою - бо нові люди нової країни вигадують нові правила і нові способи контролю за їх дотриманням. І він добре бачить, що "лівий" фінансовий потік, який його підгодував на машину, будинок, дублянку і коханку, може, ой лишенько, всякнути!

 

А що потім з таких перескерованих потічків складуться нормальні дороги, школи і лікарні, він (вони - дозволю собі таке узагальнення) не бачать. Ну бо "ми ж всі знаємо, в якій країні ми живемо, тут же ніколи нічого не буде".

 

Хіба це не яскраве свідчення змін? Їх поступовості і незворотності. Кажуть, що Майдан і подальший волонтерський рух охопив лише 20% населення України. Можливо, але справа не у відсотковому співвідношенні. Важливіше зрозуміти, що ж змінилось для тих, хто хоче діяти?

 

Відповідь звучить досить невиразно: збільшилось поле можливостей. Це означає все і нічого. Нічого кокретного - просто бери і роби. Май наснагу реалізувати свої ідеї. Май сміливість мати власні ідеї. Мотивацію ділитись ними з іншими, шукати однодумців і соратниць. Мудрість об’єднуватись. Та просто мріяти - і шукати можливості робити маленькі кроки сьогодні, щоб мрії здійснились завтра.

 

Ті, хто ніколи не діяв, не можуть помітити, що реальність сьогодні жива і піддатлива, як ніколи раніше. Скільки з’явилось людей, які мислять подібно. Як їх активність укладається в синергії та конгломерації… У мережу живих, активних, сміливих і творчих свідомостей, яка пронизує усю країну, на всіх рівнях.

 

Це справді складно зрозуміти, адже, щоб передбачити великі наслідки маленьких кроків, треба мислити далеко наперед. Бачити складні взаємозв’язки і не пасувати перед їх довгостроковістю. Це про той же героїзм, який вимагає приймати рішення, нераціональні з міркувань егоїстичної користі поточного моменту, однак доленосні для спільноти.

 

Я вагаюсь, який приклад нової творчої свідомості тут дати, який ланцюжок змін описати. Втомилась відповідати на нескінченні "ну і що".

 

Ну і що, що мої приятелі зробили регіональне Громадське телебачення? Ну і що, що до них на ефіри приходять місцеві посадовці і відповідають на незручні питання. Ну і що, що вони вчаться розмовляти адекватно і не "по папірчику".

 

Ну і що, що вони знають, що не всі локальні медіа їм підконтрольні і що незручні питання будуть. Що приховати афери стає все складніше.

 

Ну і що, що мешканці міста бачать посадовців і вчаться розбиратись у їх діяльності. Ну і що, що платники податків починають розуміти, хто за що конкретно у місті відповідає. Ну і що, що поняття "влада", цей великий чорний монстр, потроху вивітрюється із свідомості, і на його місце приходить реалістичне бачення конкретних посадових осіб і кола їх повноважень.

 

Ну і що, що вони, як менеджери, найняті платниками податків, мають якісно виконувати свою роботу за зарплату, а не за хабар чи по знайомству.

 

"Надавати послуги", а не "робити послугу". Ну і що, що всі ці усвідомлення кристалізуються в головах усе більшої кількості людей, змінюють їх звичні маршрути мислення і горизонт очікувань. А відтак їх дії. А дії - змінюють реальність. Ну і що. "Це ж нічого не дасть".

 

Сьогодні непростий день. Зрештою, як і вчора. Але сьогодні я безмірно вдячна усім тим, хто поруч, хто не опускає рук. Співгромадян(к)ам, на яких можна покластись, яких варто любити, і завдяки волі яких я можу спокійно і з натхненням робити свою роботу. Бо знаю, наскільки ми разом усе змінили.

[Aquarius]

Не самая приятная информация...

Учивший украинских солдат британец - о поражениях Киева

 

Газета Sunday Times публикует рассказ отставного британского военнослужащего, который по собственной инициативе отправился на Украину, чтобы помочь в подготовке украинских солдат, сражающихся против сепаратистов.

 

Статья полностью здесь

[Елена]

Да, к сожалению, это правда.

За последние годы полностью и планомерно разрушена армия. Остаётся Дух - Великий Дух народа...

[Елена]

Мне, как участнику событий на Майдане (живу рядом), хочется подвести итоги. Прошёл год с того момента, когда произошли важные события, что потрясли наши души, что останутся навсегда в нашей памяти. Да, уже прошёл год, а это значит, что улеглись эмоции, страсти, и можно задать себе вопросы: для чего это было? К чему привело? Что удалось, что нет?

В истории человечества часто происходили бурные недовольства - протесты народа против действий властей, обычно они выливались в революции. К революциям, по моему мнению, приводила переполненная чаша терпения. Вот чаша - в неё по капле капают слёзы отчаяния, слёзы людских бед, страданий от несправедливости и потерянных жизней. И вот последняя капля. Всё! Чаша переполнена - далее терпеть нет сил. Отчаяние масс людей движет своей силой к противостоянию с налаженной властью системой защиты. Эта власть настолько уверенна в своей правоте, силе и мощи, что с ухмылкой наблюдает за протестом народа. Но волна протеста привела в движение потоки энергий. Волна противостояния - это действительно волна огромной силы, она собирается, поднимается, чтобы обрушиться и сокрушить всё своей силой и яростью.

Это было на Майдане. Волна человеческого гнева и стремления к справедливости была столь высока, что остановить её ничто не могло. Это волна протеста. Против чего? Против попирания прав людей, против лжи, обмана, против лицемерия и ханжества и, наконец, против коррупции – этого Левиафана, который цепко держал и держит всё в своих руках… Но это ещё не всё – самое главное, что эта волна проявляла гнев во имя человеческого достоинства и уважения к каждой личности. То, что происходило на Майдане, глубоко потрясло мою душу, и одновременно было очевидно, что мы сдаём экзамен. И в экзаменационном билете один-единственный вопрос: кто ты?

И каждый, кто был там, искал ответ по-своему. Кто-то оказался трусом, кто-то дезертиром, кто-то предателем, кто-то не имеющим своего мнения. Но главное - выявились и те, кто готовы искренне и честно отдавать, ничего не требуя взамен, кто готовы отдать даже свою жизнь – самое дорогое, что у нас есть, - за своё и общее достоинство, за изменения в обществе, за родину. Эти люди готовы бороться и побеждать, готовы идти до конца, каким бы ни был этот конец. Да, именно это потрясло. Самоотверженность и самоотдача на грани человеческих возможностей!

В результате этих потрясений мы распрощались навсегда с призраком Советского Союза, призраком коммунизма. Мы стали свидетелями возрождения Духа народа! Дух Украины – это отдельная сущность, которую никто не берёт в расчёт, но именно Дух Украины ныне печётся о своих детях. Будучи женской ипостасью, она помогала и помогает нам. Имя её – Украина! Поэтому Слава ей и благодарность! Слава всем добрым и светлым качествам, которые присущи её детям!

Возрождение Духа Украины – итог всех событий! Отсечение всех нас от призрака, который бродит по Европе, Советского Союза – со всеми его красивыми, но неистинными лозунгами, при которых говорится одно, а делается другое. Именно он пытался утянуть нас в прошлое. Недавно узнала о тайных делах того времени, какое количество инакомыслящих было зверски расстреляно НКВД в Быковне. Кто бы говорил о фашистах! Цифры потрясают. Но ещё больше потрясает то, как это было сделано и почему народ молчал. Советский Союз образовался в результате Великой октябрьской социалистической революции. Или забыли об этом? День 7 ноября – красный день календаря. Это так, именно красный, кровавый. Называете ли вы участников этих событий фашистами? Или героями?

В Советском Союзе всё строилось на прославлении революции и революционеров. Или не так? Однако если это происходит в соседней стране – то это уже имеет название фашизм. Это ограниченная своим превосходством логика, это логика подчинения. Это логика системы Зазеркалья. Кому-то выгодной. Подумай, кому?

А в гербе Украины заложено великое слово ВОЛЯ. Именно оно держит сейчас всех украинцев. Именно оно позволяет настаивать на своём. На чём? На своих человеческих правах во всём, в том числе и в сохранении соборности, целостности, неделимости страны, в том числе и права на защиту СВОЕЙ ТЕРРИТОРИИ. В этом есть великое мужество тех добровольцев-воинов, которые не умеют воевать, но имеют волю и огромное стремление защитить свою землю.

Каждый народ имеет право на самоопределение, на свой путь развития. Дух Украины желает лишь этого – жить в мире и согласии на своей, Богом данной, земле!

И да будет мир и Свет в душах всех людей, стремящихся к развитию во имя нового расцвета и процветания нашей любимой Родины – Матери-Земли! Мы сделали первый шаг к этому! Слава Украине!

 

24.02.15

[viktoriya]

Спасибо,Елена!Слава Украине!

[viktoriya]

Завтра русские НЕ выйдут на улицы протестовать против убийства Немцова.

А послезавтра Киселев-ТВ сообщит о задержании двух исполнителей. Один окажется украинским праворадикалом, второй - американским шпионом.

На похороны Немцова придут Путин, Медведев и Кобзон. И будут говорить: "Знаете, каким он парнем был??? Борцом! Символом! Нашей совестью! И хоть он нас и критиковал, мы, конечно, его очень любили. А убили его наши недоброжелатели - враги Великой России. Аминь!"

И все поверят - по телевизору неправды не скажут.

А послепослезавтра душа этого народа умрёт. Навсегда.

(Денис Олейников)

[Елена]

[Gajavata]

 

Шукала правда.

 

І намагалася знайти, і зібрала багато людей хто шукав її. І давала висловитись.

І кожен міг сказти те що відчував. І коли правда бачила що там її нема або не дуже

намагаються знайти вона відвертала свій погляд, і це було відчутно. Деколи правда

постановляла сама. І тоді люди що години співали те, за що їх колись позбавляли волі.

Правда намагалась щоб на цьому не дуже зосереджувались, щоб її шукали глибше.

І тоді підходили щоб висловитись незвичайні люди, які говорили про щось що люди могли

почути вперше. Це запамятовувалось. Деколи правда залишала сцену і ходила між людьми.

Яких ніхто не знав, безіменних, і звертала на них увагу. І тоді той на кого вона звертала

увагу відчував щось незвичне для себе, він відчував щастя. І тоді замислившись молодий

хлопець говорив: я сьогодні зробив, налив людям більше тонни чаю. Він нічого за це не

хотів і він відчував це вперше. Чи знайдуть її ті що шукають, чи звернуть погляд, чи

відстоять її?

 

[Елена]

ПРАВЫЙ СЕКТОР

 

Дмитро Ярош - Україна понад усе

 

 

Ми звертаємося до кожного батька, матері, жінки, коханоі та дитинки, син чоловік або коханий яких зараз там, на передовій!

 

Ми знаємо, ЯК вам зараз важко. Ми це дійсно знаємо...

Але зараз від нас з вами, від тиловиків, зараз багато чого залежить! Залежить бойовий дух бійця, його впевненість у Перемозі, його впевненість у тому, що він залишиться живим!

 

Не потрібні ці ридання у слухавку, не потрібні ці постійні дзвінкі на передову...

Бо, по-перше, навіщо біля коханоі людини, дитини гуртувати енергію страху, відчаю, журби? Краще постійно молитися, або посилати у подумках енергію світла, добра та захисту!

 

По-друге, їм там, на передовій, ще нас, тиловиків, заспокоювати??? Їм що, немає чим зайнятися там зараз???!!!

 

По-третє, як мені сказав один Отче - навіщо ти плачеш? Ти що, його, живого, вже оплакуєш ??? Не даєш йому шанса поборотися за життя???!!!

 

І на останок. Материнська молитва -з дна моря піднімає!

В моєму особисто у житті є багато прикладів того, як молитва рятувала життя, і не одній людині!

А наші хлопці-вони усі наші діти українські!

 

Тому, ТРИМАЄМОСЯ, ЄДНАЄМОСЯ, ЗБЕРЕГАЄМО СПОКІЙ ТА ВІРУ у нашу ПЕРЕМОГУ!