Gajavata

Молитва. Це було у гроті наших Страдчанських печер. Початок печер був розширений; це була зала висока, камяний хрест, висічений камяний стіл де люди ложили короткі записки на складених удвоє маленьких листочках. Підійшла жінка, видно з поля, з городніх польових робіт, втомлена. Перехрестившись, во імя Отця, виклала зміст справи тихим голосом, та ми чули, луна доносила цей шепіт кожного її слова. Через хвилину дві вона з вдячністю умиротворено покинула зал. Так було.

Загубитись між зелених трав і скромних польових квіточок що відвертають свої голівки від надто пристальної уваги до них на світлих, пахучих лугах де немає людей і не знайти дорогу додому.

Что мешает человеку свободно мыслить? Відсутність балансу і рівноваги. Прийняття свободи утримує в собі здержуючі начала, без яких свобода перетворюється на хаос. А хаос це відсутність свободи, коли людина діє під впливом різноманітних сил яких вона вже не усвідомлює, участвує в круговороті життя, яку штурхають зі всіх сторін, і діє вона, не маючи власної волі кидається то туди то сюди. Це жахливо. Баланс і рівновага це як гіроскоп, коли його розкрутити він утримує напрям вертикальний, вісь направлена вверх. І коли спробувати нахилити гіроскоп насильно в ту чи в іншу сторону, він буде намагатися відновити вертикаль. Низький рівень свідомості. Замовчуються факти які треба осмислювати. Стосовно України наприклад це різня в Умані. Було вирізано двадять тисяч людей. Це після того як місто здалось на милість переможців. Сказали так, погодились, та ввійшовши в місто вирізали дощенту всіх, включаючи і жінок і дітей. Діяли зненацька, під впливом хаосу, не усвідомлюючи. Це коліївщина. Шевченко це описав в поемі Гонта в Умані. Зараз подібне. Під впливом ненависті, бездушності, планується чотириста тисяч жертв, промовляються слова що треба щоб пролилося багато крові. Це було оприлюднено, показано, зачитано на верховній раді, показано перед всіма на телебачені. Це все во благо і від імені людей. Не побудуєш Україну на ненависті, на крові. Та це що призвело до коліївщини теж треба осмислювати. В якій країні ми хочемо жити теж. Та це на рівні кожної людини. Хоча би на рівні думки, прозьби до Вищих сил втрутитись у ситуацію.

Щодо свободи, додаю. Я прочитав все що ви написали, мені було інтересно. Ми відповідали від нашого індивідуального я, і це правильно, бо запитували ж нас. Та це не достатньо, бо ми з чого почали тим і закінчили. Що таке свобода, для нас, що обмежує свободу, нашу; що позволяє їй існувати, у нас; які рівні свободи, нашої. Ми випустили при цьому, що ми живем на Землі і Земля має власні наміри, які теж обумовлені її свободою. Ми читаємо молитву - і хай буде воля Твоя. І ми не можемо ігнорувати волю вищу, бо Творець сотворив Землю. А значить наша свобода має якимсь чином співвідноситись із наміром Творця. Ми не дали доконечної відповіді про свободу, обумовили її тільки як вона торкається нас, при цьому виявивши себе якимись ізольованими, поза іншими еволюціями і царствами землі.

Что мешает человеку свободно мыслить? Крім головного мозку є продовгастий мозок - хребет. Вздовж всього хребта росположені чакри - чакрами. На фізичному плані вони відповідають сегментам спинного хребта та шийного. Коли чакрам відкривається. відкриваються його лепестки для прийома і віддачі енергії і для інших функцій. Є кармендрій, є ток енергій іди і пінгали він направлений знизу вверх по мудрам і далі вертаючись до висхідної точки течуть вниз. Флюїди іди і пінгали напитують собою мудри. Всього 50 мудр, по 25 з лівої і правої сторони. Мудри генерують квантові поля які розносяться по організму проникаючи далеко в простір, приносять собою інформацію як присущу організму так і зовнішнім атрибутам світу. Від цього походить слово мудрий. По восходящим нервним шляхам вогонь від чакрамів піднімається до поверхні шкіри і виходить на зовню. Коли вогонь переміщається від центра на зовнішній простір він вбирає у себе інформацію про стан тканин і органів тіла. Далі ця інформація випромінюється у простір середовища. Цим здійснюється взаємодія з природою, запрос природі на востребування необхідних йому вогнів і інформації. Природа відповідає йому. Потрібно включати цілісне представлення про організм, не обмежуючи себе лише роботою головного мозку.

Великі кораблі, які перевозять на інший берег, багато людей - це релігії Літаки у небі, які оставляють після себе білий слід. і ти з восхіщєнієм дивися вслід. Це окремі люди, висока висота, це нове.

О чем я говорю? Что вы поняли из тогго что я говорю? Що дорога відкрита для всіх Що кожен може якщо захоче приложити себе і виявити свої можливості. Що приходиться і поспішати. Що не можуть затримувати еволюцію, розвиток планети ті що не хочуть. Учитися. Знати. Жити по новому, без страху. Вони не можуть бесконечно затримувати інших. Що нове, яке прийде відкине старе, йому прийдеться потіснитися щоб дати місце новому. Та при цьому всьому буде незмінний, в усі часи, балансір, морально етичні закони, вони будуть незмінні, як опора, як щит кинутий під ноги на якому ти можеш стояти. Що спілкування, общение поиск общего. Можна невідступно утримувати в умі те, що це буде прочитано зовсім незнайомими тобі людьми, навіть багатьма людьми, хоча розмовний посил може бути направлений лише до вузької групи людей з якими спілкуєшся. Тут я маю на увазі те про що ми пишемо, перемовляємось. Що не можна тільки брати від світу, це нічого не дає, треба і віддавати, не можна бути лиш потребітєлєм. Що не можна опиратися бесконечно на інших. Їхати в чужих машинах, чи поїздах, чи летіти в чужих літаках, пливти в величезниз кораблях, і не мати навіть власної маленької лодочки щоб пересікти океан. Хай її може розбити в щепки якийсь шторм, і тобі прийдеться плисти, на плаву без нічого, самотужки. Я тут умовно, образно висловлююсь - насправді це не боятись жити. І при цьому всьому, ми так довго шукали, і знайшли це Восхождєніє і це важно.

Свобода, це стан миру в душі, який дає можливість бачити ясно. Свобода, це не випускати головного, але рівно ставитись до всього. Свобода це боронити свій вибір, боротися за нього, та без ненависті, міняючи привходящі обставини, осмислюючи їх. Свобода це можливість піднятися вище, побачити більше. Свобода це розуміння що не все залежить від тебе, такого що знаходиться зараз, тут, що люди взаємоповязані одне з одним, що ми становим одне ціле. Свобода, це можливість жити в вищому, це бережно ставитись до іншої людини, не навязувати свою присутність, особливо дружбу. Свобода, це відчуття радості в душі. Свобода, це не бути тільки користувачем в світі, не можна від світа тільки приймати, світу також треба і віддавати. Та віддавати саме краще що ти маєш. Свобода, це момент коли ти живеш зараз, іменно зараз в цю мить, в цьому вічному летящому тепер. Свобода, це відчуття що ти нікому не винен, ти нікому нічого не винен, та при цьому треба прийняти що і інші не винні тобі, всі ми свобідні, і ніхто не може посягати ні на кого. Це як у молитві: - і остави нам борги наші, як і ми оставляєм боржникам нашим.

Дякую Єлена, дякую! Дякую Учитель!

Читав, проблеском помітив проявившеся нове. Не подумайте, бо це відноситься до зовсім несподіваного у загальному циклі вже відомого. Це юмор. "Коли люди полягали спати, а на рано проснувшись геть забули"... Та він, не як шуткує подумалось мені. Тут слово не як виконує іншу функцію, це не заперечення, це здивування. Добре заснули, на тисячу років. Міцний сон. Та діти це скорше розгадають, що це за сон такий довгий. Дорослі скажуть що нічого не забули, все памятають, і що не сплять вони. Ходять, бачать, чують, трогають руками, ми не спимо. А діти подумають інше. Ще, та це відноситься до зовсім іншого, що 12 книзі, у вас є вислів - коханий батько. Це унікальне слово - коханий, любов же універсальна, всюдисуща, всенаповняюча. Любий батько - це так. Коханий вживається тільки в одному випадку, так може говорити тільки жінка.Та це таке рідкісне, кохання, що я не знаю чи воно ще є. Може погано дивлюся? Може й є, та десь за тридевять земель, не в нас... Та дійсно, це дітям потрібно читати - знати що є інша мова, і думати про це все. Від когось вона має це вперше почути. Можливо від вчителя, можливо від мами, можливо сама прочитає. І тому потрібна така книжечка де вона вперше про це дізнається.

Сергій! А я бажаю вам інше, я й памятаю вас іншим. Там, в Карпатах, коли нам завалили дорогу, там ми працювали вирівнюючи, мостячи новий шлях. Потрібно було виположити, частину скельного уступа і кинути на низ, під перевернутий лісовоз. Зробити дорогу більш менш горизонтальною, і широкою. тому ми рубали цю скельну гору, бо з другої сторони був провал, бездна і там нам дорога була закрита. Я памятаю як ви виривали руками зі скелі величезні куски, подібно Вернигорі (є така казка) А потім ми бережно переносили, майже на руках спершу квадроцикл. А потім всі помагали вже нам, навіть ті злі, що щось нам намагались в лице кричати, з ненавистю. Самі люди присоромили їх, вони ж сиділи, тільки спостерігали, не вірили що ми це зробим. І тому я хотів воскресити в памяті що було. Бажаю радості! На це нема потреби відповідати, так, маленька ранкова посилка бодрящої хвилі.

І хоч ви наложили, матрицю людського розуміння, на дерева. Та якщо пригадати, у тому саду, що був колись, вони пригинали вітки свої, щоб чоловік міг попробувати. Він прийшов, він прийшов, шепотіли вони і це розносилось по всьому лісу і невдовзі все живе знало, чоловік зайшов у сад. Коли ці двоє проходили мимо, квіти в захваті повертали свої голівки вслід. Де тепер це?

Ні, на жаль ні. *** Через безліч одвічних світів через хмари й ранкові тумани відчуваю як дух полетів хай прямує й шукає омани... *** Серед міст потойбічних і дивних що трясуться від кроків неспішних і гудуть і світло майорить чи тебе це і досі хвилює? *** Між будинків старих і сумних і замерзлих зимою дворів де можливо ти щастя зустрів... Таке враження що це писалось одразу по надхненню. Трохи схоже на художника абстракціоніста, коли він жбурляє фарбу на полотно, в надії що з того щось вийде. Та полотна нема, якийсь тяжкий сірий фон на якому писалися слова. Діти, у Львові, я умовно кажу діти, вони відчували те що писали як перлину як дорогоцінність. Для них важно було щоб люди прочитали. Це те що вони відкрили, це їхнє відкриття, коли вони зазирнули у внутрішній світ людей, побачили його, і захотіли подарувати людям своє бачення. Вони писали білою фарбою що не змивається дощем. Під лінійку, каліграфічним почерком, висотою до двадцяти сантиметрів, тобто на всю висоту сходів. Інтервали між словами вивірені, була присутня симетрія. Був підпис, хто написав.

Мрійницям і надхненницям, воітельницям і кудесницям, оберігающим, здатних ввійти в глибокі пласти часу, відтворити і показати як насправді все відбувалося, як це було в ті давні часи, тим що можуть подібно лєвші виробити своїми руками чудні дивні речі тонкої роботи, це жінкам усім, і тих можливо кого не згадав, навздогін, бажаю: - самобутньої краси - неповторимості - величності

У мене тільки три вірша. Більше я таких не напишу. Це був стан коли все рушиться, розрушається перед тобою. Стан останньої правди, неймовірний потяг змінити своє життя. *** Всі дороги закриті, всі святині розбиті і кусають мене, мов скаженні пси я на вас тихо гляну, і нічого не скажу тільки з стаєю більше не буду йти скільки болю у світі, ми розпластані діти діти світла, і власної темноти *** Ти знаєш біль, коли вже ніч мина а тобі не всміхнеться ранкова зоря коли серце чисте, в огні згора коли вже тобі, ні до кого нема. Видно це піднялося високо, тому що прийшла відповідь. Я почув в собі голос молодої. прекрасної жінки, і записав. Більши ніхто і ніколи не називав мене Милый друг. *** Милый друг, зачем ты так поник? Отчего такой сумрачный взгляд, подавлен вид? Отчего так сердце сжато, и болит? Отчего туманом боли и борьбы закрываеш ты себя от красоты. Знай, невзгоды все твои пройдут! Но взорвись на миг, и силен будь И в своем стремленьи сокруши... все темницы темные, своей души. И поверх всего! Сознанья, воли, силы духа,человеческой любви душу ты свою поставь. Не ту, что отзывается на все и вся в своем стремленьи всем обладать. А одинокую и бесконечную, что простирается... Сквозь все миры. Незнаную, глубокую, и вечную свою ты душу призови.

Ці маленькі строфи, які подаються із знаком запитання: Загублені люди, загублений Рай де нам відшукати поганого край де нам тут добро у житті віднайти хто може змінити все - я і ти?! ... Блискуче написані рядки, та силу має тільки перше реченнчя. Відразу вводить людину у струс, бо як. я загублений? Маю і дружину і дітей, і новомодні журнали на журнальному столику, загородна дача. Усміхающийся чоловік з добрим виразом обличчя, і маленьким животиком буде читати і говорити собі - ні, я в обоймі, у мене все добре. Та все ж це перше речення струсить його. І він подумає, що ж такого я загубив, що такого я не маю? Остальні три речення, а особливо останнє не справить уже такого враження. Надто часто доводилось чути, по любому поводу, та й без поводу теж, вони анульовують силу першого рядка. Та новизна заставляє людину хвилюватися, як так, навколо тисячі, як же це я загублений? Що це він тут пише? Я бажаю вам такого читача. Та не напишеш же вірша із одного речення, а остальні строфи не відкривають самого головного, а що ж він загубив.

Із баночкою для помазання в одній руці і молотом яким ви вганяєте колишнього смерда по кісточки в землю в другій. Ви так перейнялися цим, спасінням що непомітно зблизились з красномовними проповідниками. Вони теж закликаючи Бога у свідки говорячи - ну подивись, подивись на них закликають людей до каяття.. Може це і вірно, як і всякого там смерда що прийшов до нас із темних билин казок так і треба з розмаху ввігнати по коліна в землю. Та священники забувають що після євхаристії у людині незримо перебуває Христос що так і треба дивитись на людину, і ти вже ніколи не зможеш благословляючи руку людини для праведної роботи, затримати її для поцілунку чи позволяти чоловіку цілувати краї своїх одеж бо Христос що є у людині, не буде це робити. Перебуваючи на цій сходинці що позволяє робити подібне ми зможемо так мало.

Дякую Учитель, Єлена. Проводив дихання усвідомлене, по всім рекомендаціям даним. Майже одразу у центрі голови сформувався круг (шар?) фіолетового світла, кольору. Високої інтенсивності, дуже яскравий. Там було злиття кількох кольорів. Синій, голубий, розовий, фіолетовий. Умовно я назвав спочатку фіолетовий, та був саме такий як по перечисленню. Близько сантиметра в діаметрі. Довго я це утримати не міг, концентрація уваги не утримувалась так довго слідкуючи зразу за всім. Стан був ідентичний тому, коли ми проводили медитацію у Карпатах, сидячи на схилі гори повернуті лицем униз, до села. Коли ми вже пішли з цього місця, відійшовши на деяку відстань ми сфотографували покинуте місце. І на знімку виявилась хрестоподібна структура світла із колами на кінцях перекладин. Я думаю що цей фотознімок можна би було виложити прямо тут, якщо ви вважаєте це за доцільним.

Я затронув епізод, із поеми Марія, Тараса Григоровича Шевченка. Втікаючого Архангела. Я звів це до одного речення, але про це можна прочитати в поемі. Там приділяється цьому явленню багато місця, уваги. Це було те земне, чисто земне розуміння, воно унеможливило сприйняття справжньої реальності. Було випущено з уваги обіт Дівства, трирічної Марії у Храмі. Були намагання самої Богородиці на протязі довгого часу ввести в поняття Непорочного Зачаття. Бернадетті, збираючій хмиз поблизуЛурда, порив вітру відслонив кущі і їй відкрився вхід в грот. Там стояла Дама в білому. Так вперше вона побачила Богоматір. Було спілкування. Вона запитувала: - Прекрасна Дама, назвіть своє імя. - Я є Непорочне Зачатіє. Згодом, вже набагато пізніш, Бернадетта розказує про себе, я була самим маленьким камінцем, якого підібрала Марія, край дороги. Вона підібрала б і меншого, та меншого не було. У нас, самі прості люди. Бачили. Білий храм в небі, дуже, дуже схожий на нашу церкву, високо у небі. І тільки два кольори, білий і золотий. Там не було обовязкового розпису голубим, там був тільки білий колір, золоті купола, дахи. Тільки небо голубе, посеред неба високо, біла церква з золотими куполами. Два чоловіки. Це бачили. По окремості і в різний час. (у нас розпис голубим, та білим, та золоті купола) Богоматір намагається через багатьох провидців відкрити, насадити нові образи, потрібні для спийняття. Непорочне Зачаття. Вічнующе Дівство. Жона огорнута Сонцем. Мати нової Богоцивілізації. Як Матір вселюдська, творяща, стояча над релігіями, націями, державами.

Його вважають останнім деміургом, тобто в богі (у вищому) вільною творчою людиною. Який намагався відтворити час, суспільство, людину у часі і в спільності людей. Чимось він схожий на Шевченка, в тому смислі що оба були нещадні у правді. Хоч церква і замахнулась на нього, та вона залишилась одинокою в цьому відношенні. Народ не сприйняв це, коли ховали Толстого супроводжуючих поліцейських змусили стати на коліна. У нас на Україні до цього навіть близько не дійшло. Поема Марія Шевченка. Там є епізод коли він відобразив втікаючого, після благовістя, Архангела Гавриїла, десь петляючого по городам. Є прямо вірші де він каже, людям; ну куди ви лізите? Навколо рай, все цвіте, благоухає - а ви себе закриваєте мов в могилу. Явленими (образами) піч топити...Та він напамять знав всі псалми. Він звертався в віршах до Спасителя - І ти мій друже, заговориш, тихенько, тихо, про любов, про марне литу кров та море...Та й в нас інше було священство. Маркіян Шашкевич входив у "Святу трійцю". Були етнографи й священники водночас. А мені. Я опинився в безвиході в один час, якийсь час без роботи. Треба платити за квартиру, годувати дітей. Дружина ж працювала, приснилось якось виснажується, падає з ніг. Сів в наступний день на велосипед, обїжджав кожне містечко, доїжджав аж до Львова. Пропонував. Те що вмію робити, це зйомки головним чином. Я не церковний, я навіть не релігійний, та в нас так шанують Божу Матір. Я почав молитися до Неї. Кожен день я читав Розарій. І якось вдалось мені, все восстановити, захистити дім, вже не було того страху що не оплачена квартира, і вже не було голоду, і кожна людина в домі була захищена. І це що я працюю зараз на церкві Покров Божої Матері, я рахую це за щастя. Хоч я і далі не релігійний, в тому смислі який придають цьому люди - їм треба притулитися до чогось, до чогось себе віднести, завжди боротися за якусь правду, і рідко хто сприймає іншу віру, і навіть якщо сприймають то в думкі є - наша церква. Заходіть в нашу. А другі? Другі теж та вся повнота тількки в нас. Та останнім часом все менше тої зверхності, серед людей її вже майже нема. Навколо так багато болю, що люди мало уже звертають увагу на якусь різницю. Вони вірять що це серед людей є такий розділ, що це тільки вони ставлять один одного по рівням. Що небо, воно дивиться не так, і з одинакою увагою вислухає, не глядить на лиця. І тому вони спішать у своїй простоті, сердечній вірі - висказати, висказати в думках і в молитвах, і в прозьбі, про все що наболіло, про все те що не має бути в нашому житті. І священники, вони тут уже залишаються в стороні. Бо це можна висказати тільки Богу, хоч і в оточенні багатьох людей, та самотньо і тільки Богу.

По Карпатським дорогам. Машини виїжджали на гори, повільно, по дорозі, чомусь дуже теплої осені, чистим і завжди відкритим небом, вільним від хмар. Все було цікаво, буквально, все притягувало зір, дивувало. І чому небо таке завжди чисте, неможливо прозоре, бездонне, і чому так гаряче, коли час прохолоди, і чому все завмерло в тиші. І в машині рішили відкрити вікно, щоб продихнути, бо нас набилось багато. Нет, нет, закройте окно. Роздався голос пожилої жінки, яка сиділа у самому протилежному куті. Меня простудит, не делайте этого, закройте. Ну, немного свежего ветерка, пусть освежит нас. Весело, з задором, і з ледь вловимим знаком запитання промовила глянувши на жінку що позаду, сидяща впереді. Та заперечення знов посилилось, перейшли в наказові інтонації. Ну немного, я оставлю маленькую щелочку, ведь нечем дышать. Все также з усмішкою промовила розпашівша від жари і радісна від дороги, та краєвидів виникаючих сидяща впереді. Та ще більш нетерпиме звинувачення в відповідь. Ніхто не сказав ні слова зауваження, ніхто не став ні на чию сторону. Мовчали, лиш дивились за перебігом подій. Закрити вікно, це було б неправильно, інтуїтивно відчували всі. Не прореагувати на зауваження теж. І частиною, подавши руку протестуючій, вікно опустилося та не зовсім, оставивши доступ до свіжого повітря. Протягнуту руку сидяща позаду не взяла. Лишаючись зовні привітною, після Карпат, вона вже ніколи не повернулась.

Після того як я написав повідомлення в "мысли вслух" я не відкривав більше інших повідомлень щоб прочитати. Хоч світилися віконця в кількох інших розділах. Я це явно бачу, це бачать інші, людина написала, є звістка від неї. Свою звістку я не бачу, там не засвітилося віконце світлом. А я тоже щось передав. Мені не хочеться відкривати ці інші віконця і прочитати що ж пишуть люди. Людина не має навязувати свою дружбу, а саме це я і роблю. Бо це пусте незасвічене віконце це і показує.

Зараз я би їм сказав промийте очї. Знову говорили мені що на куполах на самому більшому куполі в одному місці, там є чорне. То кажуть що, ви не виклали все золотом, вам не вистачило одного листа, то щось там вбачають що позолота злізла. Я терпеливо пояснюю що купол викладений золотою бляхою, він діє як зеркало, від нього відбивається дзвіниця. Зараз я сказав би похлєщє, їх би перевернуло зі середини. Ти стоїш не на своїй висоті, стань на свою висоту, щоби бачити. Стань на свою висоту. Я не православний, і не київського патріархату. Це церква Матері Марії, єдиної наставниці що має церква. І нічого це не змінить, і не патріарх і ніяка патріархія, і ні далекий ватікан. І я повторюю як зверх молитву, встань, ти стоїш не на своїй висоті, стань на свою висоту.

Все ж ви рішили розмістити це повідомлення, про сімнадцяту річницю служіння тут, хоч їй личить бути розміщеним вище, що і зробили поздоровляючі, направивши всі поздоровлення вверх. Щиро поздоровляю дякуючи, за всі пройдені шляхи дороги, за все пережите. За видання, всього недодуманого, неуспівшого, не все дописаного. І нових, потрібних, інтересних начинань!

Відповідь на питання. Дисбаланс може утримувати можливість в повній мірі користуватися праною. Елементи необхідні для розвитку, якісного переходу осідають спершу в найрозвиненіших тілах, потім опускаються нижче аж до фізичного тіла, вирівнюючи позиції. Нерозвиненість енергетичних центрів блокірує поступання прани із верху до низу. Потрібно контролювати думки, виникаючі почуття, не давати можливості ставати ареною сил противоборствуючих у самому собі, бо це повністю розрушить гомеостаз. Вогонь в пятому чакрамі повторює ритми і вібрації різних думок що проходять потоками через мозок в виді різних мислеформ від телебачення, оточуючих, проникаючих думок і почуттів. Вони несуться потоками в розумі і тому необхідно захищати себе від невластивого, приймати лише вище, обирати, не бути відкритими дверми де всяк може зайти у тебе. Ці вібрації і ритми у психічному вогні притягують до себе, окрім прани, соми, що йде звише, також багато речовин які відпрацьовує організм. Все це перероблюється у вогні, зєднавшись з плазмою стікає вздовж хребта і по стравоходу осідає у нижніх частинах. Ця вже речовина що стікає, вона вже називається апаною. Це відпрацьована плазменна психічна енергія. Властиво це і є та невідома уязвима перекрита зона, так я думаю. Всі захворювання органів черевної порожнини і таза обумовлені тим що апана загрязнена нечистотою сучасної людини, це приносить багато бід і страждань, накопичується і кристалізується як відсутність енергії. Це той барєр, те перекриття яке не позволяє довго і щасливо жити, і без хворіб. Апана повинна змішуватися з праною у четвертому чакрамі, через серце що проводить через себе вищі потоки, первинно очищає серце, остаточно у сонячному сплетінні, вогнем його, і підходячи до другої чакри вона має уже властивості самани, фракції волі, знов очищується праною, а неочищені залишки безперешкодно повинні виходити через анус. Через що і як поступає прана? Через дихання, разом з повітряними потоками у чистих місцях. Частину енергії дає вода, вода це важливо. Через всі енергетичні центри, чакри, багатофункціональні і просторові, вздовж основного каналу, та кожен центр може стати провідником прани, кожна точка на організмі людини. Чи може в нинішніх умовах людина повністю перейти на дихання праною? Це трудно, через забрудненість, загазованість повітря в містах, та це не так би було й страшно як випари і збурення психічної енергії від людей які загрязняють всю психічну сферу середовища неврівноваженістю, негативними проявами. І тому в мене є ця гостра потреба, молитись, захищати своє право на життя у мирному, доброму світі. Хоч у маленькому містечку це не так різко виражено як у великих містах, у мене більше можливості для спокою, навколо ліс, містечко посеред лісу. І ще я думаю; споживаючи їжу, фрукти, овочі та інші плоди, дари Землі ми разом з Землею, ми ідем разом з нею ми не відділені, і вона це відчуває. І ще, Учитель говорив що залишивши тіло своє, воно ввійшло в круговорот, в колоссях пшеничних, хлібі який їмо, яблуках.