Gajavata

Кожного разу, коли я посилаю будь яке повідомлення я провіряю чи воно проявилось на форумі. Я вихожу із присутності форума а потім вхожу знову, повідомлення появляється і я бачу текст. та не бачу світової ідентифікації. і тоді я усміхаюсь.

Відчуваю що трохи незадоволений собою, так ніби формальний підхід, і багато осталось не висказаним. Адже на серце вказується у всіх писаннях, а тут звучить дай серцю волю - заведе в неволю. Адже, саме так і треба робити, дати серцю волю, то чому ж заведе в неволю? Але так само у всіх писаннях сказано: є нижча дорога і є вища, і сказано іди вищою дорогою, і коли перепливаєш ріку - бери напрям вище, течія все одно знесе тебе нижче. Умовно кажучи чим годуєш серце. Там може розцвісти дивний сад, а може нічого не бути. І коли нічого не бути, дивно тоді промовляти ті слова що належать до саду душі, бо в тому другому серці, там цього не буде.

Я не знаю як це далі розвивати, там у цьому творі одні переплутані стежки які нікому не дають полегшення, мені також не до вподоби ця фраза, вихоплена із життя, якась безісходність, так ніби печать приреченості, та там і нема любові; любов легка, світла і чиста, стрімка, вона не лягає тягарем на душу, вона сміється і іскриться, свобідна і не бажає нікого звязувати.

Доброго ранку Руслан. Це назва твору М. Кропивницького. Цікава рецензія І. Франка на виставу, що відбулася у Львові, у німецькому драматичному театрі, у малому залі під назвою Фрезія. "Дай серцю волю, заведе в неволю" М. Кропивницький. І. Франко. Маленька зала Фрезія де відбувалась перша вистава була вщерть заповнена публікою, переважно українською. Вибір пєси для першої вистави у Львові можна назвати вдалим: "Дай серцю волю, заведе в неволю" - це пєса переважно етнографічна; місцевий український колорит, звичаї, пісні, танці, народні приказки - ось головна окраса цієї пєси, головна її притягальна сила. Здається немов ця пєса написана в основному для міської і не української публіки, яка ніколи не бачила ні села, ні українського селянина, і тому автор старається показати його цій публіці en plein air. Зате драматична вартість твору дуже невисока. На тлі цих етнографічних прикрас мляво і нерівномірно розвивається скупа дія. яку можна б було назвати драмою зрадженого кохання під сільською стріхою. Парубок Микита, син сільського багатія зрадив дівчину Марусю, залишив її через іншу дівчину Одарку, бідну сироту, яка його однак не любить. бо її серце належить бідному сироті Семенові, що повертається із заробітка, щоб із зібраним на стороні маленьким капіталом розпочати господарство разом із своєю коханою Одаркою. Микита на початку кепкує з Одарки, докучає їй (надзвичайно дотепний спосіб завоювання її кохання), згодом погрожує, вдається до чарів, нарешті в момент заручин хоче вбити Семена. Замір не здійснюється, Микита тікає з вязниці і пропадає безвісти. В цей час на молоду пару спадає нове, несподіване нещастя: сільські власті віддають Семена до війська. З його лиха його рятує сільський бурлака і жартівник, круглий сирота Іван, який іде до війська замість нього. В останній дії Іван повертається з війська поранений у ногу на турецькій війні, але в одночас повертається і Микита, доставлений етапом. Семен який доробився певного достатку, і став навіть виборним у громаді (соцьким) приймає обох до себе. Однак вночі Микита знов відчуває шаленну заздрість. хапає сокиру щоб вбити сплячого Семена, але його спиняють слова з якими Семен звертається до нього крізь сон. Після довгої сцени, яка вимучила як глядачів так і акторів, Микита вмирає і пєса закінчується. Вся ця історія, на мій погляд надто неправдоподібна і штучна, не кажучи вже про наскрізь довільну драматичну будову; цілком очевидно що і село має свої любовні драми, однак ці драми відбуваються звичайно дуже тихо, без трагічних фраз і гучних афектів. Зрештою люди села дещо більш загартовані ніж у пана Кропивницького, вони ані сльзами так швидко не заливаються, ані умирають так раптово, ні з того ні з сього, ані божеволіють, ані плавають в такому соусі вічної, хоч і приперченої дотепами сентиментальності. Основною хибою цієї сільської драми пана Кропивницького є те, що в ній ми не бачимо саме того що становить головний зміст сільського життя - щоденної праці цього люду, ми бачемо цей люд тільки в святкові, надзвичайні моменти, і навіть не чуємо про ті щоденні клопоти і журбу, з якої складається селянське життя. Тому всі дійові особи цієї драми роблять враження чогось неприродного і відірваного від життя, якогось книжного народу, або якоїсь етнографічної виставки, на якій парубки у святковому вбранні на свй лад копіюють Шекспіра чи Шіллера. Актори грали добре, костюми були красиві і етнографічно достовірні, танці в другій яві викликали бурю оплесків і їх довелось повторити. А загалом слід підкреслити що саме етнографічні прикраси викликали найбільше зацікавлення, і перші дві яви найбільше сподобались. Роль Микити грав Стечинський, на мй погляд не дуже вдало: надмірним акторським трагізмом, неприродне у самому тексті зробив ще неприродніше, інші головні ролі були воконані бездоганно. *** Є подібні за характером вирази, що можуть прояснити дещо перший вираз, про який і пролунало запитання. Наприклад, що дозволено Бику, те недозволене Юпітеру, або про гидке каченя яке ще не знає, що воно може бути лебедем.

Приснився сон - гроздь яблук. Точно так як виноградна гроздь, та замість ягід виноградних - яблука. Дивно, всі яблука білі, як букет. Теж можна так зрозуміти, і гроздь і букет. Приємно було дивитись.

Євгенію. Це ваша особиста трактовка, так ви розумієте, так ви абсолютизуєте. В моменті молитви, коли задіяні такі слова - хай буде воля Твоя, як на небі так і на землі, то це бажання людини щоб Воля Вища проявилася на землі. У цьому я бачу прагнення людини, його спрямування. Хай - це і утвердження власного вибору і в одночас просьба, це поворот назустріч і разом. Бо яка людина не захоче любові, яка людина не захоче прощати і бути прощеною, яка людина не захоче щоб вищість проявилась у його житті, як і в житті кожної людини. З повагою Ігор.

Не дуже підходить розміщати це повідомлення у даному розділі, це більше про книгу, яка при читанні викликає масу думок, приходиться часто відложувати книгу і задумуватись, бо вона справляє таке враження.Та це вибачливо бо книга і про катар. Коли я вертався вчора, із дальньої поїздки, то побачив дивне явище, воно співзвучне книзі, і тому рішаю коротко про нього розповісти. Це я побачив при підїзді до дому, уже поблизу Страдецької гори, а скоріше це гірський хребет тільки зачинаючих рости молодих гір. Хмари опустилися на землю, і так ніколи не було, щоб хмари починалися з землі, обволокли гору, що називається Страдецька, з самого низу. І це не були чорні чи мглисті хмари, не були вони і сиві. Це були сині хмари! і вони починалися з землі, і було таке враження: - що небо приблизилось і опустилося на землю. Захотілось вийти і піднятися на гору, серед хмар... Ця книжка, яку я тільки почав читати, вона називається Свет миру. Вона справляє враження цільності і несокрушимості. Світлої печалі, і навіть, не любові, страстного бажання чистоти що все все, все в книжці намагається привнести, повернути на землю. Таємничі слова посвячень: - Экскларимонда - Світло світу, інші слова сповнені тайною. - Люди запомнят мое имя, которое я получу как посвящение от Бертрана, я решила стать Эсклармондой. - Нет, я сказал нет...Ты Иссель, тебе не достичь такогого высокого уровня... - Посмотрим. І ці тисячі Амєлів, Мезгірів, це про них написана казочка Снігурочка і Мезгірь, та вони не читають казок. А разве не должен этого захотеть каждый человек, как захотела Иссель? Ну разве это пожелание эго, а не зов ли Света? В противном случае вечно придется барахтаться в луже родовых програми и не выйти из состояния грехов. Нет, впереди новые дали и новые земли, и сама мысль об этом может изменить в человеке многое. Может изменить саму энергоструктуру, сделать ее восприимчивой ко всему чистому и светлому. И спящие или замершие в ожидании боги земли вдохновлятся смелостью тех, которые как Иссель, и начнут действовать.

Сейчас прочитала такие вопросы атеиста, как верующие и религия объясняют.... Очевидно про це можна поговорити. Кому направлені ці запитання, цей свод, чи він являється катехізисом, не чекає відповіді ні від кого і задовільняється направленим десь в простір висказуванням? По другому сказати чи потрібно йому, умовно кажучи, дійсно знати відповіді на поставлені запитання? Адже там є і явна неправда, тоді зачим ставити запитання? - В библии земля плоская ( если учесть...Нема такого в біблії, ніде. - Мысль - химический процесс в мозгу. Дуже утріровано, настільки що це твердження можна віднести до неправди. - Почему Бог себя не проявляет? Забил болт на человечество? Форма висловлення з позицій низьких, чоловік хоче судити Бога, минаючи положення про надану свободу волі і відповідальність за все витворене на Землі, в місці свого обитання, що первоначально було раєм. То чому ж цього раю зараз нема? А хіба не потрібно це направити, цю думку первоначально самому собі? - Чем он там занимается? Можна предректи наступне запитання. Чоловік скине всяку відповідальність з себе, кине свою вину, гріх - у світло. Було питання про інші планети. Але в біблії є висказування - у домі Отця мого багато обителів. Чи він хоче щоб все було докладно йому роз яснено. Не треба було кусати те яблуко, не треба було слухати того хто іскушає і каже неправду. Тоді всяке питання можна було направити Творцю. А так, не виконавши одну, грандіозну поставлену задачу перед людиною, а, давай передумаєм, давай візьмем друге. Нашіптане. А потім жалується чоловік. Ну чого ж ти жалієшся, ну стань чесно, випрямся, може і почуєш тоді голос як почув голос Йов, що позивався судитись з Богом: - Стань чоловіче, підпережися... Підперезатись, це те чого так бракує зараз. Підперезатись, це не тільки бути розхристаним на сцені, де все навипуск, і пояса нема. Підперезатись, це стати прямо, не гнутися. Чоловік сущий тільки в такій степені у якій він одне з Богом. В противному випадку він стане тим кого нема. Багато, багато що можна взнати з нових позицій, адже книги Ісуса Христа - Послания пробуждающемуся человечеству це для тих хто хоче знати і вчитись, і жити в іншому світі, який можливий. І все можна вибудувати і захотіти і могти. І запитання можна задати любе. Коли ти багато думав про це, коли воно для тебе важливе, коли самостійно не можеш дати відповіді а хотів би знати. Тоді можна сформулювати його, і направити вверх в небо. І відповідь тоді прийде, вона прийде обовязково.

Роман Садловський - Ніколи вже не бігтимеш...Ти переходиш... Нікколи вже не бігтимеш, заплітаючись у довгій спідниці назустріч Не тому що в таких спідницях вже ніхто не ходить, навіть в іншій Ти не будеш бігти назустріч *** Ти переходишщ площу Хмельницького з боку Собора до політехнічного - в тебе великі надії на розум Далі йдеш а вслід тобі дивляться "Втрачені надії" Новаківського Цей вірш, перший вірш, так і хочеться написати про нього далі: - взято із збірки перерване прекрасне. Та дай Боже, щоб ніхто і ніколи не написав такої збірки. Та я думаю ви все таки з усмішкою прочитаєте ці два вірша.

Восхождение. Эверест. 9 мая 1996 года. Альпинисты из двух комерческих экспедиций готовятся покинуть четвертый лагерь, самый высокий лагерь на горе. Команды четыре недели поднимались из базисного лагеря. Из четвертого лагеря они предприняли финальное восхождение на пик 8850 м Нил Бельдлеман, гид комерческой экспедиции "Горное безумие" 14 комерческих альпинистов решили покорить высочайшую вершину мира. Их ведут шесть професиональных гидов. Лой Козишке - клиент второй компании, консультант по приключениям: - Вы сосредотачиваете все свои умственные и физические силы на следующем шаге, больше ничего не имеет значения. Не важно что вы обезвожены, истощены, не важно что вам не хватает кислорода, чистая сила воли поднимает вас на вершину. 5:30 утра. Лене Гамельгаард - клиент горного безумия: - Мне хочется испытать себя, покорить Эверест и выжить. Я знала, что если совершу хоть малейшую ошибку, то погибну. Если подверну лодышку, собюсь с маршрута, на подъеме это будет обозначать смерть, потому что кислорода здесь недостаточно. На высоте более восемь тысяч метров альпинисты вошли в так называемую мертву зону, воздух здесь слишком разрежен. Лидер горного безумия Скот Фишер идет позади своей группы, помогает более слабым альпинистам. Лидер консультает по приключениям Роб Хол делает тоже самое для своей группы. Роб семь раз поднимался на Эверест, он был настоящим экспертом, и мы наняли его за его качества лидера. Для альпинистов идущих впереди подъем становится все сложней. Нил Бельдлеман, один из гидов Скота Фишера должен закрепить веревки на южной вершине, в ста метрах ниже пика. 9:58 утра. - Я закрепил все веревки и мы поднялись на южную вершину...Команды планировали подняться на вершину к часу дня, чтобы успеть спуститься до темноты. Но ожидание своей очереди использовать веревки собрало слишком много альпинистов. Большинству альпинистов удалось подняться на южную вершину, перед ними находится юго - восточный хребет и ступени Хилари. И вновь на маршруте надо закрепить веревки. Но один из шерпов, который должен был сделать эту работу не смог подняться на южну вершину. Гиды Нил Бельдлеман и Анатолий Букреев должны принять решение: - Я взглянул на Анатолия и сказал, если кто то собирается подняться на вершину, нам придется сделать это, и сделать прямо сейчас. Два гиды начали крепить веревки. Наиболее опытные альпинисты клиенты пересекают юго - восточный хребет. Под ними Лой Козишке все еще поднимается на южную вершину. Он знает что команда сильно отстала от графика. Лой Козишке: - Внезапно я упал на колени, я завис на одном ледорубе, и весь мир замер и наступила полная тишина. Дальше он говорил что услышал голос своего сердца. Что то сердце начало ему говорить. - Я взглянул вверх, потому что хотел представить себя на вершине Эвереста, представить момент которого никогда не увижу, и место где мне не суждено стоять. Лой Козишке развернулся и отправился обратно в четвертый лагерь. Над ним Нил Бельдлеман и Букреев добрались до печально известной ступени Хилари. Единственно оставшееся препятствие перед ними и вершиной. Закрепление веревок требует еще одно усилие. И Букреев принимается за работу первым. Он поднялся на вершину ступени Хилари с помощью старых веревок и ледоруба. Альпинисты ждут возможности начать подъем. 1:07 дня. Над ступенью Хилари Букреев совершает короткий подъем на вершину Эвереста. Бельдлеман: - Когда я поднялся на вершину, мы поздравили друг друга. Кроме прочего их задачей было следить чтобы клиенты быстро поднимались по горе. Но час спустя Букреев почуствовал недомагание. - Анатолий подошел ко мне и сказал что спустится вниз. Сначало я подумал что тоже хочу спуститься, но на склоне оставались клиенты за которыми надо следить. 2:10 дня. Пока лидер горного безумия Скот Фишер приближается к ступени Хилари, лидер консультантов по приключениям Нил Бельдлеман руководит группой в полном одиночестве. - Понятно что никто не собирался просто потрогать вершину и идти обратно. Я просто не мог собрать людей достаточно быстро чтобы направиться с ними вниз. Команда горного безумия начала спуск. На ступени Хилари группа встретилась с лидером своей экспедиции Скотом Фишером. - Он все еще продолжал подъем. Я был несколько озадачен когда прошел мимо него, насколько он отстал, я думал он будет вместе с командой. Спускающаяся группа горное безумие добралась до верхних участков горы чтобы достичь южной вершины. - Именно здесь я впервые ощутил весь ужас. Бельдлеман заметил резкую перемену в погоде внизу. Прошло шестнадцать часов с начала подъема. Запасы кислорода подходили к концу. Затем в нижней части вершины Сенди Хю Питмен потеряла сознание. Ей сделали экстренный укол стероида деискематозон. - Я подошел к ней, Сенди говорила с трудом, просто что то бубнила в маску. Я посмотрел на балон, там было совсем чуть газа, его не хватило бы надолго. Мне пришлось приложить все усилия чтобы Сенди встала, и удалось ее стащть с горы, иначе она погибла бы. Вершина. 3:40 дня. Лидер горного безумия смог подняться, его ждет его главный шерп. - Мы все справились. Боже, как я устал. Спускаются с горы. 4:15 По ступени Хилари лидер консультантов по приключениям Роб Хол помагает клиенту Даггу Хантону спуститься, но пятнадцать минут спустя Роб Хол вызывает по рации базовый лагерь. - У нас закончился кислород, я нахожусь с Даггом, он потерял сознание на ступени Хилари. Нам нужен кислород чтобы выбраться с южной вершины. А Скот Фишер и его главный шерп все еще не спустятся с южной вершины. Под ними Майк Грум и Нил Бельдлеман приближаются к нижнему седлу, когда наконец ударила буря. 7:00 вечера. Ветра дули неудержимо, в небе грохотал гром, били молнии, все это началось просто внезапно. Это сбивало с ног, нас сбивал ветер, а из за темноты, снега и льда мы потеряли ощущение направления, небыло никакой видимости. К тому моменту у всех закончился кислород. Никто из нас не был в силах нести упавших. По обе стороны южного седла идут крутые обрывы, я почуствовал, что если мы не остановимся и не перегрупируемся то рухнем в пропасть. 10:00 вечера. Одинадцать альпинистов сбиваются в кучу. Все собираются вместе стараясь согреть друг друга, похлопывают друг друга, не дают уснуть. Затем на короткий миг тучи разошлись. Я увидел очертание двух пиков. Очертание пиков показало альпинистам направление, и они двинулись к четвертому лагерю. Но некоторые настолько обессилели, что едва стояли на ногах. - Если не можете идти, ползите. Гиды решают оставить тех, кто не может двигаться. - Держитесь вместе, не расходитесь, я пойду за помощью Лене и Бельдлеман продолжают движение. - К этому времени мы были единственными кто способен был двигаться. Мы шли напрямую к напрвлению лагеря. - Распахнулся вход в палатку и кто то запихнул меня внутрь. Я помню как они скалывали мне лед с лица, набросили на меня пару спальных мешков, и это последнее что я помню. Лене Гамельгаард расказала Анатолию Букрееву об оставленых позади членах группы, и объяснила Букрееву что они рядом, надо пойти в том направлении и найти их. Букреев в одиночку скрылся в тумане. Он привел едва находящегося в сознании члена группы в четвертый лагерь. Кроме Анатолия не было никого кто мог бы оказать какую либо помощь. 3:00 ночи. Букреев привел в лагерь еще двух альпинистов. Но на спасение еще двоих у него не осталось больше сил. Шесть альпинистов из двух команд, включая лидеров Роба Хола и Скота Фишера остаются на склоне горы. Они находятся там более 24 часов. Одинадцатого мая, на высоте 365 метров над четвертым лагерем шерпы пытаются спасти Скота Фишера. Они нашли Скота, он еле дышал, но не реагировал ни на что, и они не видели способов спустить его вниз. Шерпы попытались добраться до Роба Хола на восточной вершине, но им пришлось спуститься на 213 метров из за ухудшающейся погоды. Он был все еще жив. В базовом лагере удалось установить связь с беременной женой Роба в Новой Зеландии. Больше, Роба Хола, никто никогда не услышал. Буря, ударившая по вершине Эвереста 10 мая 1996 года унесла восемь жизней. Это самая страшная трагедия в истории Эвереста. Новости о трагедии облетели весь мир. Люди захотели узнать, как столько альпинистов могло погибнуть в один день...

Дякую Руслан, дякую Єлена. Хочеться зауважити що мова іде за давні події. Тоді як про Матір Божу є обширні відомості, Вона теж розказувала про своє життя. Про Іосифа, крім того що він був тесля, нічого нема. Ніколи. ніхто про це не запитував. нікого це не інтерисувало. Що ж хай все залишиться тайною. Навіть якщо я не правий і висказав невірну думку, я чекав іншої відповіді.

Дякую Учитель, дякую Єлена. Це надзвичайно, надзвичайно цікавий період історії!

Я послуговувався письмовими свідченями з різних сторін. Якщо би ви розказали те, що ви знаєте, інше - був би вдячний. Щоб ви розказали про це докладніше.

Інтересна ця надбудова. - бен Іосиф. У німецькій народності можливі два ведення родовода, також по жіночій лінії. Еріх Марія Ремарк. Можливо Сен Жермен колись сам захоче розповісти про цей час, коли він був Іосифом. Я би цього хотів. Трохи це контрастує з правдою, цей наголос на земну привязку імені. Та мабуть так мало бути, і кожного разу це призивання Іосиф, що у пєсі, долітає до чиєісь уваги. І можливо ми скоро будем мати можливість почути нову історію, про давні часи, від Сен Жермена, Іосифа.

Короткі замітки. Я люблю спостерігати, прислуховуватись, знаходячись у гущі людей, чи просто йдучи по вулиці, бути уважним. Ось вітаються двоє молодих хлопців: - Честь! - Честь! Здороваються за руку, усміхаються. Це як тайна якась, знана тільки їм. Мені інтересне це вітання, це рідко почуєш. Ніколи серед старих, виключено, це тільки серед молодих. Таке доводилось мені чути не часто, та все ж те дзвінке вітання часом долинає. Вмить справляє якесь дивовижне враження на вулицю. Старші люди стріпують головою, щось намагаються пригадати на мить зупинившись, потім ідуть далі, навіть не усвідомивши, а чого власне вони зупинилися, посеред вулиці.

Дякую за відгуки, за представлені фотографії, за висловлені переживання. У мене теж було відношення до цієї пєси, вірніше було зверненення уваги на неї. Це було перед однією з моїх поїздок до Києва. Ми з Яринкою, дочкою, розглядали розпорядок руху поїздів Львів - Київ, коли раптом екран залило рожевим світлом, зникли всякі повідомлення і на всю ширину екрану появився напис - Во имя истинной любви. Яринка ошелешено запитала: - А що це таке? Ми мовчки дивились і не могли нічого зрозуміти. Це було кілька років тому. Я поздоровляю Семена Затуловського. Я поздоровляю театр "Браво" і акторів театра. Я поздорповляю всіх кому пощастливилось побувати на цій виставі.

Блаженніше давати чим брати так кажуть та кажуть і інше - щоб давати, треба мати треба попросити.

Було дві спроби медитації. Зупинюся на сьогоднішньо ранішній. При формуванні образу корзини у якій знаходяться клубки з енергетичними нитями не зміг довго утримати образ корзини. Поставлена задача була сформувати образ вмістимого - це корзина, це моя візуалізація. Далі запрос, це вже не від мене залежить, щоб проявилось вмістиме, так, як було поставлено у задачі. Іменно енергетичні ниті, клубок ниток, а можливо кілька клубків. І далі. по запропонованому плану клубки брались, розглядались, ложились у ларець, і далі розмотування, усвідомлення і ще дальше. Що мені вдалось і що в мене не вийшло. Образ корзини був сформований, там був тільки один клубок, білих ниток. Інших клубків з нитями не було. Це єдино чітко і ясно що я бачив, клубок білих ниток. Все приблизилось, стало ближче, міг краще розгледіти. На той час корзина зникла і білий шар ниток висів сам по собі. Простір навколо, якийсь невзрачно темний. Та клубок, не можу сказати що він світився, але був яскравим, гарним був. Ниті. Можливо це були товсті ниті, як шнури, та так тісно і щільно підігнані що майже зливались. Початку ниті я не помітив, у руки не взяв, для мене це було як чудо і я тільки дивився. Цю роботу я довгий час проводив самостійно, раніше, мені доводилось робити це часто, аж до останнього дня своїм способом, але вона проводилась. У памяті все виринало, те що вимагало осмислення, деколи дивувавсь сам з себе. Хай відкриється новий шлях для України,такий що зможе приблизити майбутнє, на яке всі ми сподіваємся.

Дякую

По вашей просьбе Аквариус. Прадавняя сказка. Утомился человек за целый день, работая, в поле, да и сел отдохнуть. Да и заснул. И снится ему сон, сидит он на берегу моря. Море котит волны на берег, да все дальше и все дальше. И слышит человек гудит море, разговаривают между собой волны. - Больше, больше моря, меньше суши, все зальем! Да вмиг снялся и заговорил ветер. У - у - у. Поднялся и заговорил песок, и посунул берег на море. - Больше простора, больше места, больше песка, засыпем море! Заволновался, зашумел сзади лес, залопотали деревья. - Больше, больше леса, больше деревьев, меньше песка, будет один лес! Проснулся человек. А вокруг лагода, тишина, мир вечерний. Жаворонок высоко в небе, поет от счастья и радости. И ничего его не тревожит. И не хочет он ничего зайнять. И подумал себе человек, что сама Земля показала ему что - то. Своим способом. Что все что она показала - про людей это. Это их намерение зайнять, подвинуться, расшириться. Что ни птицу в небе, ни лань в лесе не тревожит все это. Ни власть, ни сила, ни желание оттеснить, и ни намагание поглотить кого - то. Я не решился изменить слово намагание (намагатысь) близким словом по смыслу.

Дякую Учитель! Дякую Єлена! Тяжёлая эта работа, из болота тащить бегемота.

Возможно, я не с того начал. Благодарю. Ибо помимо этого было много интересной информации.

Як багато людей, стають похожі в кінці, на провідницю у поїзді, що закрила двері, перед молодою жінкою, зависшою на ступеньках вагона. Не пустивши в середину, хоч поїзд уже рушив. І спокійнісінько пішла собі в своє провідницьке купе. Уже вечоріло, а тим часом поїзд набирав швидкість. Молода жінка не думала в цей час, що вона немає білета, вона просто хотіла їхати. Із своєю поклажею, вона довго не втрималась би на тих ступеньках, та знайшовся хтось, хто відкрив їй двері. Нічого не зробиш, мені доводиться це бачити і ще раз, ще раз. Це неважно, хто там завис на ступеньках, важно щоб знайшовся хтось, хто відкрив би двері.

Деколи сни в світі Наві. Два рази опускався в часи древні, можливо древніші ніж часи Кия. Бачив велику трапезну, довгий стіл з наїдками і напитками, сидячих і трапезнічаючих по обидві сторони довгого стола. Одіж людей світла, білі сорочки з росшитими узорами, узори кольорові, щось наподобі квітів. Другий раз бачив чіткіше, ближче, бо перший раз вид був з більшої висоти. До трапезної примикала палата, палата простора, дуже світла, вікна не бійниці, співрозмірні з розмірами палати. Зайшла молода жінка, біле плаття до пят, швидка хода, та плавна надзвичайно, я ні разу не бачив щоб у нас жінки могли так ходити. Відцентрована вертикаль тіла, рух ходи красивий. Посередині палати враз зупинилась, підняла голову в верх, прислухалась.

Учениці. Ви представили широкий масив інформації, і більшу увагу приділили останнім своїм посланням. Я хочу зупинитись на тому що пропонуєте ви в виді єдиного вірного, про раси про народ про нації, як треба це розуміти. І тому приведу частину, і розмова буде саме по цьому поводу. ...Так белые люди и русы в первую очередь являются генетическим носителем Совести и уникального, не имеющего аналогов в мире творческого потенциала. Если проанализировать все достояние современной цивилизации, то станет понятным что львиную долю этих достижений обеспечило белое человечество, а среди громадного числа открытий и изобретений, прорывов в науке и технике первое место принадлежит русским ученым. Это не бравада и не хвастовство, это сухие факты. Если поднять списки всех достижений и открытий мировой науки за последние двести лет и ознакомиться с фамилиями их авторов то станет понятным какой народ сделал самый большой вклад. Если белые люди растворятся среди других видов и народов, заменить их кем то равноценным просто не получится. Ще одна думка, розуміння, крайнє полярна до того що вище висловилено, Учителя - Ісуса Хреста. ...И самое главное это то, что я пытался донести: есть план развития Земли, есть программа обновления. Она гуманна как никогда, она расчитана на века. И в ней много коректируется и учитывается в настоящем времени. Ибо самое трудное предназначено для вас, - начать. Начать в момент когда многое непонятно, и не принято, когда все силы разрывают на части амбициозную часть человечества. Земля - целостный организм. В ней нет амбиций по поводу ее лучшей или худшей части... А это значит...что ни один человек не может быть выше в своем значении перед Богом, перед другими, ни одна нация, ни один народ. ...Избавте себя от амбициозных претензий о собственном преосходстве. О превосходстве одного народа над другим. Эта избранность не имеет больше силы и ведет любой народ к краху, к нисхождению. Ви дякуєте, після розміщених послань Учителю. Значить вам це потрібно?! Я виписав це на окремому листку, мені це здалося дуже важним, я багато думав над цим, та на жаль я не проставив дати Послання. Я часто виписую на окремих листочках, ( хоч збираю і упорядочую всі Послання) те, що мене вражає, над чим мені треба подумати. І ці виписки, це з різних джерел, багато із Богородичного потоку, є й інші, різні. Я міг би дати і самостійну відповідь, не прибігаючи до цитат. Я багато думав, в чому може проявитися єдність? Останні Послання про Душу, про Дух багато що ставить на свої місця, та не тільки це.