Gajavata

Попередня пісня була написана в дуже старі часи. А це пісня під назвою - птахи. Раз високо в небі, я зустрів чужих птахів всі вони летіли. звідти де і я хотів крилами шуміли, наганяли дикий страх потім в воду сіли, просто в мене на очах я собі захотів (а потім луна, музикальний ритм багато разів повторюють оце я собі захотів) Двоє гарних крил і мені вже ніц не треба. я собі захотів (і знову відлунн вторить) подивитися на люде з висоти птахів, я побачи то шо буде... Це теж лиш частинка пісні. Щось зрозуміти можна лише слухаючи, там більше.

А ця пісня, про неї не можна сказати що вона приємна, вона просто інша. Це про передчуття неминучого. Скрябін - годинник. Чую брате що буде війна холодна і мокра, довга і зла квадратні на круглих будуть іти за то що ті рівні як їх не крути візьми собі шалик, візьми собі плащ нікого не бійся, ніколи не плач ти маєш дорогу і маєш ще час налий собі пива і випий за нас ... тікай, бо скоро буде війна шукай собі місце де вар ятів нема тікай, бо скоро буде війна на...на.. на...на ... Там і далі є слова, пісня довша, та я привів лише частину. Якщо зміст хоть чуть зацікавить то цього буде досить. Читати це неможливо, та якщо послухати - зачаровує. Якщо хтось не знає - шалик, це означає шарф. Надіюсь остальні слова всім відомі.

Мені цікаво як би ви сприйняли музику і слова Скрябіна, разом звісно це все називається пісня. У нього є альбом під назвою казки. Хай не вводить в оману слово казка - цей альбом з вмістом своїм, він для дорослих. Хоча є поправка, для дорослих які не забули що були колись дітьми. Ще є окремо виділені пісні -"мудрий бо німий", "нікому то не треба". Якщо би ви забажали послухати, то спершу будь ласка, - мудрий бо німий, далі можна в любому порядку. Перехід можна зробити із вашого музикального віконця Руслани - мить весни. По закінченн. пісні появляються музикальні твори Скрябіна на екрані запрпонованих до слухання виконавців і їх твори.

Ситуація, до точності навпаки. Бо в дійсності це не бувавє. Такого ніколи не буває, щоб тіло взивало до тебе. Якраз це може сказати душа. На своїй мові, або явно, вона може, звернутися до тіла, вона може звернутися до тебе, хоч це дивно звучить - бо людина і є сукупність всього, і одного і іншого. Та душа може восстати, вона може сказати і ти не помилишся, ти добре зрозумієш. - Ну як ти можеш так жити! - Подивися, подивися на вереницю цих людей. - Чому стан у них не прямий, а зігнений, чому хода у них повільна а не швидка і пружна. - Чому вони не можуть відкрити наступні двері, і ввійти. Туда. Де життя може їм подарувати, відкрити, ще щось. - Чому у них спогади лиш про минуле. Людина не може жити одним минулим. - Чому люди помирають? - Я не вірю що так було написано в книзі, і що так має бути. - Вони так і не пробували, вони не пробували поборотись, може би нічого не вийшло, але вони не пробували. - Хай восстануть і оживуть всі клітини тіла, хай не погодяться з занепадом і розпадом. .... .... А відносно сексу. Ніщо не має подавляти людину. Не може людина входити в колію привичності там де все губиться. Там де немає весни, молодості, жаркого літа, чи навіть аромату саду твоєї осені, легкості, спокою наперекір всьому що рушиться, легкості. Коли любов пропадає, коли втрачена, була і нема. Хай ми назвемо її іншим рядком слів ніж звично. Але. Яке це має уже значення? Тоді неправда усе. Людина не померла би, якби зберегла її. Надто багато вона б мала передати світу. Вона би жила.

Мої обіцянки. Я не зміг пригадати. Стосувалося питання що передувало мого втілення на Землі. Дві спроби медитації. В обох невдача. Та все ж, чи було хоч щось? Було. Бачив простір заповнений білим формуванням на подобі хмар, синьо - голубі прожилки, або розриви голубого, як у хмарах, точніше між ними. Все ж я прийняв на себе зобовязання, це захищати всіх хто входить в проект Восхождєніє. Робити посильну допомогу щоб книги Учителя побачив світ. Це вся відповідь на питання, на жаль вона лаконічна. Та ще хочу добавити що лише опосередковано стосується заданого запитання, більше воно торкається змісту виложеного у Посланні. Бо стосується книг, і їх можливості змінити світ, вплинути на ці зміни, відкрити нові, абсолютно нові горизонти бачення, над нові знання. Це як про Космос, як про Творців - ніде більше нема такого! Та більше ця книга про людину. Кілька разів у сні я бачив книгу. Багато разів я шукав її, підходив до книжних прилавків, запитував, шукав. І так було що кілька разів я її знаходив. Один раз вдалося прочитати пів сторінки, ще один раз вдалося прочитати кілька рядків, намагався охопити поглядом всю сторінку і постигнути зміст. Кожного разу мене охоплювало глибоке хвилювання. Ця книга ніби вчення, ні, вона більше скидалась на книгу знань. Вона не складена була із запитань і відповідей. Там було написано лише те що хотів сказати Учитель. Там були описані квантові процеси, як вони проходять у людині. Там багато про людину, про вищі психічні стани, як вони формуються, як повязані з енергетичними центрами, і чим обумовлені. Це ще може статися можливим. Нема перешкод щоб вона не вийшла в світ, питання стоїть в другому - потрібна вона людям чи ні? Чи потрібна вона нам? Ще хочу згадати про іншу книгу. Я хочу щоб люди мали можливість прочитати про апостола Андрія, як все це відбувалось, як це прийшло до нас. Є рівень, де ти нічого не можеш приховати, де все видно чисто і ясно. Якщо говорити за плани - я прагну зовсім іншого життя, я волію змінити його, воно має стати справжнім і істинним. Новим.

Маленька подія маленького міста. Оглушливий розкат звука потряс місто, так що люди на мить зупинились. На мить притиснуті силою до землі вони підняли голову і подивилися на небо.. Безвітряна погода, хмарки що застигли і нікуди не рухались. Грім серед ясного неба, так кажуть, бо ніщо не провіщало цього небесного явища. Недалеко біля церкви, Покрови, розряд пройшов через дві сосни, залишивши на них слід, у виді правильних красивих спіралей що йшли від верхівок до самої землі. Шириною до семи сантиметрів слід, оголена стрічечка без кори, посередині тонка полоска виділеного білого сліду, крапельки смоли, і ніяково виду опалення вогнем. Хтось зняв це на відео, канал пробило пятдесят метрів від нього, і він звернув увагу, розмістивши серед міської хроніки. Тоді вже люди прийшли дивитись. Було враження, давним давно це вже було, я це вже бачив. 26 липня. Треба шукати відповідність, значущість цієї дати. А може в цей день сталось щось важливе. А може це просто красиве природне явище, що привернуло увагу людей, та не лишилося непоміченим. Та що би там не було - грім потряс, вивів із сфери буденності, незначущості. Так було цього разу.

Дух, душа України. Була медитація, молодий чоловік розповів що бачив. У виді відео він розмістив свою розповідь в інтернеті. Це переказ. Він побачив військову частину, коротко описав, сказав знайома вона йому, можливо служив. Навколо частини ходила дівчина. Він намагався зрозуміти те що бачив, те що йому було показано. Ця дівчина що ходила навколо, захищала цю військову частину, а разом з нею всі військові частини України. Він дуже здивувався, що це Душа України, інші мають Духів народоводителів, Україна має душу. Приблизився. Побачив що вона дуже виснажена, до крайності. Розова, він намагався назвати цей одяг, та показав руками, біля шиї уже не було звуження, розійшлось і спадало на плечі. Стертий, побляклий уже, не такий яскравий колір. Кольорових стрічок, їх уже не було. Він приблизився ще ближче, хотів побачити лице, і заглянув в обличчя. Це було красиве, молоде лице, молодої дівчини, жінки. Там не було підведених губ, як малюють собі інші жінки, або дівчата, не було і іншого, чого вони додають до свого обличчя щоб виглядати і відчувати себе красивішою. Тоді вона стала так, повернулась, що військова частина опинилась у неї за спиною, а сама вона направила свій зір на Київ. На владу. Просила допомоги. Почуттями, живим виразом свого обличчя, надією, думкою. Чекала. Київ мовчав, влада безсторонньо глянула і відвернулась. Тоді гнів, гнів великий заполонив лице. В одночас з цим відкрилися навстіж, усі двері військової частини яку вона оберігала, також двері усіх військових частин, по всій Україні. Він намагався пояснити це значення, значення відкритих дверей, я ж передам по своєму. Підпережися! Так Єгова звертався до Йова. Встань і підпережися. Та цього уже не було, поки вони відчували душу України - вони знали за що воюють кому протистоять, кого захищають, і во імя чого. Було коротко сказано що вона покинула Україну. Полетіла. десь ген на Сибір, і далі за Сибір. Влада це відчула, і зрозуміла, що без неї буде поразка. Вони почали шукати її. Віднайшли. Була розмова, її прагнуть повернути. Далі, те що говорилося далі, не було основано на баченні, і воно вже немає того відчуття достовірності що відчувалося раніше. Хто зна, може ця одна душа, ця істота, душа України, може вона єдина, хто по справжньому боронив Україну.

Спасибі Марія Магдалина. Дякую Єлена, Руслан. Цей день був особливий - темне небо. На небі ні хмаринки, сонце, небо прозоре і чисте, і темне. Я постійно піднімав голову, ще один із нашої бригади це помітив - щось неймовірне робиться, якесь темне небо, і хмар нема, що це? Цей день ми говорили тихшими голосами. Це послання я прочитав лише увечер, не міг знати про намічену медитацію, не міг знати про запропоновану дружбу. Про спілкування. Та в мене несподівано все відбулось, це відбулось під час бігу. Кінець роботи, я лиш попив у дома гарячого чаю. Було відчуття - біг необхідний. Мені приходиться (деколи) нещадно відноситись до свого тіла. Молитви були. Уголос теж. Тоді важко витримати дихання, хоч на темп і на ритм бігу це не впливає. Та в цей день все по другому. Була сильна внутрішня необхідність бути наодинці, бути в тиші, бути уважним. Тільки один раз промелькнула думка - яка жара, як тіло ізнемагає, та як мені добре! І потім я ввійшов в стан медитації. Я пробіг велику відстань, коли вже повертався назад побачив у небі щось подібне на біле крило, скорше це мало вид білого прямокутника. Безшумно воно рухалось по прямій траекторії, строго виважене по висоті. Віддалялось. Уже в дома я прочитав повідомлення, співставив те що відчував і про що говорилося в ньому. Я радий цьому повідомленню, я радий цьому новому, що прийшло.

Це дуже здорово Руслан, дякую! Звичайно, це подвиг, ну це ж не просто голодування, це робота над практиками в стиснених обставинах. Все інтересно було читати. Дуже. А запитання Сергія: Елена, а почему Ваш опыт Вы сказали неуспешный? Можливо я відповів би на це, якщо мені буде позволено. Відповідь проста - була поставлено планка дуже високо і требування до себе дуже великі. Через це такі слова. Та якщо строго підійти, це не можна називати неудачою! Це здорово! ( А я найдовше три дні голодував)

Спасибо за притчу, она выявила определенное желание думать о смысле. Краткость притчи выявляет информационные пустоты, склоняет лишь к единственному пониманию и, что самое главное, к принятию ее в определенном единственном русле. Ответ учителя. - Каждый день убивая одного раба, одного советчика, одного судью, одного аристократа и одного вождя. Ученика не смущает, что для улучшения мира надо применить убийство, как метод он считает его оправданным. Смущает его другое, а где столько найти на каждый день столько людей с определенными качествами, которых ему надо убивать. Миру не нужны вожди? Миру не нужны советчики? Это его тоже не смущает, вопрос стоит в другом, где же он найдет столько на каждый день. - В себе, сын мой, в себе. Ответ, уже не приводящий к блаженной цели, нет базовых критериев понимания, на которые можно опереться. Что-то от Макиавелли в ученике, что-то от Макиавелли в учителе. Какая тоска, эта притча.

Саме інтересно що все це правда. Тим не менше, згідно прочитаної сьогодні маленької притчі, там є і радник, і суддя, і аристократ (погляд з верху), можливо єдино раба нема, та остальних достатньо. І всіх їх треба вбити. Тоді від тексту залишиться дуже мало. З привітом, Ігор.

Змінив тактику. Бачив те що роблю не достатньо ефективно.. Поставив за ціль щоб мене нічого не могло порушити із стану спокійної рівноважності і розуміння. Тепер це комплекс, до дихання я багато чого залучив. Починаючи від фізичного тіла, так як на ньому багато відбивається. Це три - чотири години безперервної роботи. Сьогодні, при диханні, знов закипала кров в долонях. Та роблю усе спокфйно і виважено, аж поки стан спокою і рівноважності не відновлюється.

Образи бачення. Пізнай істину, і істина зробить тебе вільним. Приходить час, і ти помираєш. На якийсь час оточуючі приходять до тями, задумані і мовчазні. Ти, це любий хто приходив сюда за здобутками. Відспівують... У цій безмовї, і тиші що утворились можна чути і розуміти. Слова. Про це тобі не забувають нагадати. Раб. Народився раб Божий, вінчається раб Божий, помирає раб Божий. Значить не пізнав істину, не став вільним. І церква розписується у своєму безсиллі. - Якщо істина робить людей вільними, то чому ти помираєш як раб. - А може те що читають не істина? І чи потрібні Богу раби? І тому я ставлю ці два слова поруч - істина і рабство, щоб було краще видно, щоб можна було бачити і розуміти... Ніхто ніколи і не питав Його, чи приємно Йому це чути, створившого нас, по Образу і Подобію Своєму. Творящому в світі і над світами. Подателю життя, і творчості, і всякого чистого поняття. Нас ніколи не вчили, звертатися до нього - Вселюблячий! - Строгий - Грізний У кращому разі, Справедливий...Отець... Та ніколи не забували прибавляти: Отець кого любить, того і бє. Струни душі моєї натягнуті безмірно, дзвенять.

1(18) Описание Тайной Вечери. Прощание с Матерью перед последней трапезой. Отчетливо вижу горницу Тайной Вечери. В ней довольно большая продолговатая комната, две стены ее примерно на метр длиннее двух других Потолок довольно низок, а может это так кажется из за большой площади зала. На двух более коротких стенах есть два окна с подоконниками. Пол выложен широкими плитами теракоты. Посреди потолка висит большая маслянная лампа со множеством фитилей. Стены обыкновенные, побеленные известью, ступени кончаются квадратом из досок, ведут в темный коридор, который заканчивается большой низкой масивной дверью. Другая дверь ведет в боковую комнату поменьше, вся большая комната углублена в землю на метр, возможно чтобы сделать ее выше. Посреди комнаты большой стол, вдоль него сидения. С одной стороны под окном что то вроде низкой тумбочки, на ней миски и амфоры, под другим окном низкий буфет, сейчас на нем ничего нет. В комнате сбоку я вижу Марию и других женщин. Видно что они только пришли, потому что снимают накидки и акуратно их складывают. Магдалина и Мария Алфеева тоже там. На Марии надето синее платье, белая шаль, и накидка у Нее темно - синяя. Она устала и бледна, выглядит постаревшей и печальной, даже движения у нее утомленные и рассеяные, как у человека погруженного в свои мысли. Хозяева дома с большим почтением приветствуют гостей, особенно Марию. Сквозь запертую дверь вижу как владелец зажигает все фитили лампы, потом открывает уличные двери и входит Исус с апостолами. Все проходят в большую горницу, а Иисус идет туда где Мария. Тогда женщины поклонившись выходят, оставляя Мать с Сыном. Иисус обнимает Мать целует Ее в лоб, а она целует руку своего Сына, а потом Его правую щеку. Иисус усаживает Мать на скамю и сам садится рядом с ней. Он берет Ее за руку и держит ее в Своей. Иисус тоже задумчив и печален, хотя силится улыбнуться. Бедная Матерь! Благоддать и Любовь Ей подсказывают что час настал. По Ее лицу пробегает боль а глаза расширяются, чтобы это выдержать. Но Она владеет собой и держится величаво, как и Ее Сын. Иисус полагается на Ее молитвы. Он говорит: Мама Я пришел к Тебе за помощью. Я как малое дитя в Своем страдании нуждаюсь в маминой сердечности, для поддержания сил Я нуждаюсь в объятии Ее рук. Я сейчас как тот Твой давний Иисус. Я не Учитель, Мама, а всего лишь Твой Сын, как в Назарете. У меня есть только Ты, В этот момент никто из людей не Мне друг, и никто не верен Твоему Иисусу. Они не умеют быть последовательными в добре. Только злые могут крепко держаться своего зла. Одна Ты, Мне сейчас верна. Ты в этот час Моя сила. Так поддержи Меня Своей любовью и молитвой. Только Ты умееш молиться и понимаеш Меня. Все заняты приближающимся праздником или плетут интриги. а Мне сейчас так тяжко. Многие потом изменятся и станут Мне угодными, кроме этого сына погибели, которого уже ничто не может склонить, хотя бы к сожалению. Но сейчас они еще не осознают, не понимают Моего страдания и думают только о Моем скором триумфе. Как они упивались криками Осанна, несколько дней тому назад! Мама, ради этого часа Я и пришел в мир, и рад этому. Но Мое человеческое я боится этого, потому что чаша, которую нужно выпить - это предательство, отречение от Меня, жестокость, издевательства и оставленность. Поддержи Меня, Мама! Как когда то Своей молитвой Ты привлекла Святого Духа, Чья сила дала миру Того, Кого ждали народы, так и теперь привлеки Его силу, чтобы помочь Твоему Сыну исполнить то ради чего Он пришел на землю. Прощай, Мама, благослови Меня, также от имени Отца. Прости всех. Давай вместе простим уже сейчас всех кто нас терзает. Сказав это Иисус опустился на колени у ног Марии, и полуобняв Ее смотрит на Нее. В беззвучном плаче Мария приподняла лицо. Слезы бегут по Ее бледным щекам и падают на голову Сына, прижавшуюся к Ее сердцу. Она кладет руку на голову Иисуса, как бы благословляя Его, наклоняется, целует волосы Своего Сына, гладит и ласкает Его. Берет в ладони Его лицо, поворачивает к Себе и прижимает к сердцу. Сквозь слезы Она снова целует Его - лоб, щеки, воспаленные глаза - снова прижимает эту бедную измученую голову к себе и говорит: - Сынок Мой...Иисус Мой...Иисус! Затем Иисус встает, поправляет на Себе плащ, оказывается перед плачущей Марией и благословляет Ее. Он направляется к двери и добавляет: - Мама, Я еще зайду к Тебе пере тем как есть Мою Пасху. А пока молись и жди Меня. И выходит.

1.5 Вы никогда не задумываетесь над тем чего вы мне стоили. Вот ты узнала о всех страданиях что предваряли Мое Страстное в его буквальном значении. Теперь я открою тебе сами эти страдания. Во время размышлений они вас трогают, но слишком мало вы о них задумываетесь. Очень мало. Вы не задумываетесь над тем чего вы мне стоили и какими пытками было куплено ваше спасение. Вы сокрушаетесь когда покалечитесь или ударитесь, когда болит голова, но не думаете о том, что я был одной сплошной раной. А ведь те вещи что послужили для моих пыток, сотворил Сам Бог. Но эти вещи не были виноваты, виноват был только человек. Виноват с того дня когда послушал сатану в Раю. до этого момента ничего не мешало человеку, но сатана использовал свою хитрость.. Сначала в сердце человека, а потом в результате наказания за грех выросли волчцы и тернии. И вот Я, Человек, должен был страдать от личностей и вещей. Личности осыпали меня оскорблениямиЮ а вещи служили им как орудия. Бог дал человеку руки чтобы выделить его среди животных, и научил ими пользоваться, сделав их исполнителями человеческих замыслов. И вот, этот совершенный человек, уделом которого было служить только во Славу Божью восстал против Божьего Сына, давая Ему пощечины, бил кулаками, бичевал, вырывал волосы и бороду и молотом вбивал гвозди. Ноги человека которые должны были нести человека на поклонение (я не зміг замінити це слово, це слово поклонение, я його залишив так як є. Уж надто воно ізуродовано, і настільки відійшло від первісного змісту, поширившись, опускаючись все нижче і нижче на шкалі людських цінностей і розуміння що є лиш надія що первісне самостійно проявиться. Я шукав та не знайшов) Божьему Сыну, спешили арестовать Его и волочить по дороге. А мои палачи били меня ногами так как это не делают даже с упрямым ослом. Уста которые должны были произносить слова прославления Сына Божьего и являются даром, отличающим человека от животных наполнились ругательствами и ложью и вместе со слюной исторгались на мою божественную личность (я роздумував і молився щоб зрозуміти ці слова - прославление, поклонение. Я бачу що вони в нас міцно привязані до нижчого, вриваються в свідомість як кумир публіки, вони віддані в нас на потіху нижчого, їх уже неможливо зрозуміти. Та є й інше - благоговіння перед невідомим, невідомим і вищим, важним, невідомим і ще не знаним і не відкритим. Я читав і думав про все це) Ум человека свидетельствующий о его происхождении превзошел сам себя, выдумывая неслыханые муки. А человек, сам человек - использовал самого себя чтобы истязать Сына Божьего. И он привлек землю во всех ее видах, чтобы с ее помощью наносить пытки. Бросал камни из потока чтобы меня ранить, хватал палки чтобы меня бить, связывал веревками чтобы меня тащить, раня при этом мое тело. Он водружает терновый венец на Мою измученую голову. Он приготавливает страшные бичи. а из шеста делает орудия пыток. Придорожные камни становятся преткновением для дрожащих ног того, кто умирая движется чтобы встретить свою кончину на кресте. Ночной холод терзает тело, ветер раздражает раны. Связаные руки совершенно беспомощны. Сюда прибавляется и то, чем обычно прикрывают людскую наготу. Все, все служило для истязания Сына Божьего. Для него все это было сотворено. а теперь когда он стал жертвенной Хостией принесенной Богу - все стало ему враждебным. Иисус не хотел облегчения ни в чем. Все повернулось против него, чтобы умножать страдание. Вы должны думать об этом, когда страдаете. И сравнивая свою боль с моей, вы узнаете что Бог возлюбил вас больше в тот момент чем меня. И потому вы должны возлюбить Его изо всех сил. как тогда, несмотря ни на что любил его я.

Бурштин. Янтар. Від десяти до чверті населення Рывненськоъ області занімається добування, продажу бурштину. Всі дії державних структур по припиненню цього видобутку видаються оправданими і вимушеними. Перечислюється позиції через які це треба зробити.Ця масовість залучення людей, хаотичність, відверта нажива і руйнація якою супроводжується процес змусила серйозно віднестися до цього явища.. Та раніше лунало тільки одне. наскрізь фальшиве і безглузде. Підраховували скільки грошей втрачає держава на цій продажі. Гроші це перше за що клопотали тоді.

1. 2 Я был и есть Сын Бога. но также и Сын Человеческий. Иисус сказал: Страдание моей духовной агонии ты видела вечером Страстного четверга. Ты видела как Иисус согнулся будто смертельно раненый. Ты видела, как в конце концов выступил кровавый пот, как преодоление самого себя и несения на свалившейся меня тяжести. Я был и есть Сын Всевышнего Бога. Но я также был и Человеком. Я хочу чтобы эти страницы одинаково открыли мою двойственную природу. одинаково полную и совершенную О моей божественности я сам говорю словами как может говорить только Бог. О моей человеческой природе вам говорят потребности и чувства которые я обнаруживаю, и страдания которые я перенес в истинном человеческом теле - образце вашей человеческой натуры. Моя пресвятая Божественность, так же как и моя совершенная Человечность, в ходе выяснения их сути . оказались уменшены и деформированы на протяжении веков под ограниченым влиянием вашей несовершенной человеческой природы.. Вы упразднили мою человечность. так как уменьшили мою божественную природу, переча ей там. где она вам была неудобна, или не вмещалась в сознание в силу его испорчености привычками, атеизмом, рациональностью. Я прихожу к вам в это трагическое время, несущее одни сплошные несчастья (1944 год ) Прихожу освежить в вашей памяти сознание моей двойственной природы. Бога и Человека, чтобы вы до конца прониклись ею, полюбили ее и спаслись.Такова сущность вашего спасителя, божественная и человеческая - кто познает и полюбит ее. будет спасен. В эти дни я посвятил тебя в мои физические страдания, которые изуродовали мою Человечность. Я открыл тебе мои моральные страдания, соединенные со страданиями моей матери... как артерии в одном теле, которые невозможно отделить. моя мать всю жизнь жила только мною. Наши сердца были соединены духовно и были одно. Ни одна слеза матери не упала чтобы не ранить мое сердце. А мое внутреннее страдание отзывалось в ее сердце. усиливая его боль. ...Подумайте о моей матери, которая с момента моего зачатия трепетала от мысли, что я буду осужден... истинно не было более долгой муки с более тяжким окончанием чем у моей матери. и не было также большего или полнейшего страдания нежели мое. Я был един с Отцом. Он возлюбил меня в веках любовью Бога. Он сделал меня подобным Себе и радовался вместе со мной. Отец трижды в моей публичной жизни открывал Небо: над Иорданом. на горе Фавор и в Иерусалиме. Но Он сделал это не для того чтобы мне было легче. а для людей. Ведь я пришел как Жертва... Жертвы умилостивления знают Божьи требования. Но позже, когда справедливость уже восторжествовала,приходит слава. Я - Спаситель, который по собственному опыту знает что такое строгий взгляд Отца. Все более отдаляясь от Отца моя Человеческая природа все меньше чувствовала поддержку Бога, в результате она страдала неимоверно. Я был жекртвой умилостивления. Агнцем. Ягненок, чтобы быть принесенным в жертву. должен оставить все. Все. Я, Агнец Божий, это вкусил... ( Беру следующее как мне кажется в неуместные скобки, но Учитель теперь говорит о важнейшее важном - о том что был другой путь, что можно было избежать распятия, что другой путь на это время просто не был найден. Интуитивно я ощущаю этот путь, но выразить словами в точности изложения пока не могу. Но по нашим возможностям, о том что нам открыто, что есть проект "Восхождение", то этого не говорит ни один другой источник ни с какой другой страны не открывает того что стало нам известно только теперь и это позволяет нам все таки понять, этот другой путь, или хотя бы прикоснуться к нему. Что это, важное, что уравновешивает величайшую мистерию Христа?!) ...Сатана хотел этим воспользоваться. В ту ночь на Земле собрались полчища демонов. чтобы соблазнить людские сердца и склонить их к требованиям смерти для Христа. При фарисеях, Ироде, Пилате и при каждом иудее был тогда свой демон. Даже при апостолах. которые заснули вместо того чтобы бодрстовать вместе со своим Учителем. Сам Люцифер приближался ко Мне. Со свойственным ему гонором он начал показывать Мне физические пытки. Я поборол его молитвой. Тогда он показал мне бесполезность моей смерти, что нет смысла заниматься неблагодарными людьми, можно было спокойно жить с Матерью в течении многих лет и учить людей... Эти искушения я также победил молитвой. Дух поборол моральные искушения. Тогда он показал мне что меня оставил Бог: дескать Отец меня уже не любит, ибо я отяготился грехами этого мира и Он оставляет меня в одиночестве. Он отдал меня на поругание дикой толпы. и не помог мне. все меня ненавидели или были равнодушны. Я молился чтобы заглушить слова сатаны. Но Моя молитва не могла уже вознестись к Богу, спадала на Меня как глыбы камней,и засыпала Меня. Моя молитва всегда возносилась к Отцу и получала Его ответ. А сейчас она напрасно посылалась в запертое Небо. И я почувствовал всю горечь содержимого этой Чаши. Вкус отчаяния. Именно этого добивался дьявол. чтобы сделать из меня своего пленника. Но я победил отчаяние человеческим усилием. ведь был тогда всего лишь Человеком. И таким человеком, которому Бог уже не помагает. С Божьей помощью легко поднять весь мир и держать его на ладони словно детскую игрушку. Но когда Бог не помагает, бывает трудно выдержать даже вес цветка. Я победил отчаяние и его носителя сатану, чтобы служить Богу и вернуть вам жизнь. Но сам нашел смерть. Не физическую смерть на кресте - она не так жестока - но смерть абсолютную и осознаную, когда сражающийся падает несмотря на достигнутую победу, потому что у него пробито сердце, и кровь хлыщет из за напряжения превыше сил. Именно тогда у меня выступил кровавый пот. Я пропотел кровью, чтобы остаться верным Божьей воле. И тогда ангел чтобы поддержать меня показал мне всех людей, спасенных благодаря моей жертве. Ваши имена! Кождое из них стало как капля лекарства, вливавшееся в мои вены и возвращавшие мне силы, жизнь и свет. В этих нечеловеческих муках, чтобы не кричать от боли, как Человек, чтобы не потерять упования на Бога, не говорить что Он слишком суров и несправедлив к Своей Жертве, я повторял ваши имена, я видел вас и благословлял вас тогда. И с тех пор - вы в моем сердце. Вы были помощью для умирающего Христа! Моя Мать, Иоанн, женщины окружали меня под крестом, но и вы тоже там были. И эти глаза закрылись счастливо, потому что видели ваше спасение, вас, которые заслужили Жертву Бога.

превратившееся в требование смертидля Ее Сына, которое ее потрясло. Я тоже этого не забуду. Мои апостолы! каковы же были они...Как же они искали своей славы! Как же и вы мечтаете чтобы ваша слава была признана! Но не только это, еще вам присуща жадность лихоимцев, ибо вы хотите за каплю любви даной тому, кому вы должны отдаться полностью получить место справа от его трона. Нет сыновя мои, нет! Сначала нужно выпить всю мою чашу, какую выпил я. Всю чашу. платя любовью за ненависть. сохраняя чистоту вопреки чувствам. накапливая опыт героизма, отдавая себя Богу в жертву из любви к братьям. А когда совершится все, что должно, сказать: мы лишь нерадивые слуги - и ожидать от Отца для себя лишь какого - нибудь закутка в небе из милости. Нужно "оголиться" как я тогда, на претории. от всего мирского. сохраняя лишь благодарность за дар жизни и доброжелательность к братьям. которым мы можем быть более полезны в небе. чем на земле. И тогда получим от Бога одеяние бессмертное, выбеленое Кровью Агнца. Я показал тебе страдания, готовящие к Скорби. покажу еще и другие. Твоей душе полезно размышлять о них. На сегодня хватит. Останься в мире. 1.3 Я страдал видя как страдает моя мать. Иисус сказал: ...Я хочу, чтобы вы думая о Марии, помнили о том, что Ее мучения длились 33 года и достигли своей вершины у подножия Креста. Мария страдала ради вас. Ради вас Она переносила насмешки толпы. счтавшей Ее Матерью помешаного. ради вас Она переносила упреки родствеников и высокопоставленых лиц. Ради вас мною было сделано это кажущееся отторжение: Моя мать, это те кто исполняет волю Божью.. А кто же более чем она исполняла эту страшную волю, заставившую ее наблюдать скорби сына? Ради вас она не зная усталости следовала за мной повсюду. Ради вас были все эти жертвы. покинуть свой домик, смешаться с толпой. оставить Галилею ради сутолоки Иерусалима. Ради вас она вынуждена была общаться с теми кто вынашивал в своем сердце предательство. Ради вас она слушала голоса обвиняющие меня. Все это было ради вас. Вы не знаете как моя мать любила вас. не представляете насколько сильно сердце сына Марии было отзывчиво на эти чувства. Думаете мое страдание было только физическим, в лучшем случае думаете о духовном страдании оставлености Отцом под конец. Вы ошибаетесь. Я страдал видя скорби моей матери от Назарета до Голгофы. Я страдал когда нодо мной смеялись, ненавидели и очерняли меня...Как же эта ложь оскорбляла Меня, Того кто является Правдой! И сейчас точно так же вы твердите что любите меня, а сами вовсе не любите меня. мое имя у вас на устах. а в сердце вы чтите дьявола и поступаете не так как я. Я страдал что несмотря на бесконечную цену моей жертвы - жертвы бога, очень мало людей спасется. Говорю это всем, всем кто на протяжении существования земли выбирает смерть, а не вечную жизнь, делая мою жертву напрасной: вы все были тогда передо мною. И я пошел навстречу смерти сознавая это. Завтра Я буду говорить о мучениях Духа. А сейчас отдохни. Мир тебе.

Марія Валторта. 1943 рік. Була присутня, взята на це місце і в цей час, мала змогу все чути і все бачити. 1.1. Сын Бога и Непорочной Девы стал как червь Иисус сказал: Идем, Я провожу тебя к Моим страданиям. Мы должны будем проделать вместе долгий путь, потому что ни одно страдание меня не обошло, ни физическое, ни моральное, ни сердечное, ни духовное. Я испытал их все, все испробовал, все испил, вплоть до смерти. Если бы ты могла видеть мою человеческую сущность, так теперь сияющую, ты бы увидела, что это сияние происходит от тысячи тысяч ран, которые живым пурпурным одеянием покрыли мои израненые члены... пробитые из любви к вам. Сейчас мое человеческое тело сияет. Но был день когда оно было как у прокаженного, настолько оно было покрыто ранами и обезображено. Бог - Человек который совершенен как Сын Бога и Непорочной Девы предстал тогда глазам всех людей безобразным, он был как червь, униженый и отверженный людьми (Ср. Пс. 22) Любовь к Отцу и к творению Отца довела меня до того, что я отдал тело свое на истязание. свое лицо на плевки и пощечины. А тем кто считал что поступает правильно я позволил вырывать мои волосы, пробивать голову мою терниями. Для издевательства над своим спасителем люди использовали даже землю и ее плоды. Они вывихнули мои конечности обнажили мои кости сорвали с меня одежду, что было самой страшной пыткой для моей чистоты. прибили меня ко кресту и подняли как ягненка подвешеного на крючке у мясника. Они хохотали над моей агонией как стая голодных волков, которые от запаха крови свирепеют еще больше. Обвиненый. приговореный, убитый. Преданый, выданый, проданый. Оставленный даже Богом. ибо меня сдавили преступления которые я принял на себя. Я стал беднее нищего. ограбленного разбойниками. потому что мне не оставили даже одежды, чтобы укрыть мою израненую синяками наготу мученика. Даже после смерти меня не пощадили нанося раны (в бок). Залитый грязью ваших грехов. погруженный в глубины беспросветной боли. тогда как свет Небес не отвечал на взгляды умирающего и Божий голос не отвечал моему последнему воплю... А ведь хватило бы одного моего взгляда чтобы испепелить моих обвинителей, судей и палачей. Но я пришел добровольно, чтобы добавить жертву как ягненок. ибо я Агнец Божий и буду им вовек. Я дал себя вести чтобы быть ободраным и убитым и сделать Мое Тело Вашей жизнью. Когда меня подняли я был почти уничтожен истязаниями коим нет названия, именуемыми по всякому. я начал умирать еще в Вифлееме. увидев эту землю, так мучительно не похожую на меня. жившего на Небе. Я умирал в нищете, в изгнании, в бегстве, в работе, в непонимании. в усталости и предательстве, в пренебрежении моими чувствами, истязуемый, обсыпаный ложными обвинениями. Все это я получил от человека, соединить которого с Богом я пришел!...Взгляни сейчас на своего Спасителя. Одежда его красна от крови (Ис. 63, 1-6, Откр19 11-16) порвана покрыта нечистотами и плевками. Лицо его поникло. кровь и слезы мешают смотреть. Он смотрит на тебя сквозь все это, сквозь пыль, отягчающую его веки. Мои руки, ты видишь? это сплошная рана ожидающая последней раны. 1.1 Достаточно говорить правду чтобы тебя возненавидели. Исувс сказал: Я прочита сердце Иуды... Мария испытывала отвращение к этому змею. Я тоже это чувствовал. Только Я Сам, Отец и Дух Святой знали. сколько мне надо было превозмочь чтобы вытерпеть его возле себя. Но я объясню это тебе в другой раз. ...мне довелось познать также враждебность священников и фарисеев...в течении трех лет они не могли успокоиться пока не добились моей смерти....Они думали что я уже умолк навсегда. Но нет я не умолк, я никогда не замолчу, я всегда буду угрожать им подобным. Сколько же боли они доставили моей Матери! Толпа изменчива. это известно всем. она как зверь который лижет руку укротителя. пока тот держит хлыст и кидает кусок мяса, но как только человек упадет и у него не будет уже в руках ни кнута ни мяса. зверь тут же на него набросится. Достаточно говорить правду и быть праведником, чтобы после мимолетного энтузиазма толпа тебя возненавидела.. Правда обличает и укоряет. добро не позволяет тебе применять хлыст. а это приводит к тому что его уже не боятся. Сразу после Осанна! распни Его. Мария вечером страстной пятницы слышала это лживое Осанна!...

Да принесет День Рождения. Генерацию новых идей, новых чуств, еще непознаваемых. І в цей наступаючий день, новий, сьогоднішній хай роздвине простір можливого і неможливого.

Коли до тебе приходять гості ти не маєш прибирати дім перед цим. Це не цитата, цитатою найчастіше бють по голові один одного коли коли хочуть перемогти в спорі. Цитату як окремо виділену думку також приводиться як вставку .Тоді її роль зводиться до того щоб щоб підтвердити зміст сказаного.Підспудною думкою такий легкий натяк: якщо це що я говорю правда, а це незаперечна правда, то правда і подальше все що я говорю. В такому разі вищим хочуть укріпити нижче. Бо якщо твоя думка має силу вона не потребує підкріплення в виді привнесених підпорок. Отже. Коли до тебе приходять гості, не прибирай перед цим нічого. залиш так як є. Тоді тебе можна бути розпізнати як справжнього, хто ти є завжди в любих обставинах. Ти не можеш надягнути інший лик прибравши дім перед тим так ніби показуєш білу карточку - ось, це я, тебе там не буде. Бо якщо це робити спеціально, значить в інших випадках, плині буднів, ти допускаєш інше. Тоді пропадає цільність, і ти розщеплюєся у собі. Та якщо упорядкованість в душі. там прибрано і світло і чисто це неодмінно передасться зовнішнім обставинам. Бо внутрішні енергії набагато могутніші зовнішніх. І все буде виявлятися само собою. і дім завжди буде чистий. Коли б хто не прийшов.

Дихання. Намагаюся вільно усвідомлено дихати, чим би не занімався. Хода стала швидкою, крок легкий й водночас пружний. Я так себе почував студентом коли спішив на лекції. Та тоді це було щоб не спізнитись, а зараз це природньо. І приємна ця легкість.

Ця храмова служба. Очевидно все відбувалось як описано. Мало сенс. Збиралось багато людей, в обстановкі врочистості, грали фанфари. У посланнях Матері Марії теж згадуються фанфари, перед самим початком, настанням божественної цивілізації вони будуть грати кілька раз на день. Їх буде чутно по всій Землі, вони будуть оповіщати про її прихід. У мене ж все по інакшому. Під час служінь я приходжу до церкви, я там один. В будующумося храмі, де нижні вікна ще не засклені, через які долітає запах сосен, видно небо. Можливо ця пора прийде і до нас коли слова будуть відповідати вложеній правді. Я працюю тут, навчився робити те що роблять наші робочі, сувмістив це з інженерною роботою, з попередніми розрахунками, замірами. Я стараюся все совміщати. У давній трохи порі, а це пройшов уже час коли я не міг захистити дім ні проживаючих в ньому. Кожен день я читав розарій, я вірив що в мене буде робота. Я звертався простою мовою до Матері Марії, я вірю що це Вона направила мене сюди, це Вона мене прийняла. Зараз, так мені вдалось, що я захистив дім і всіх проживаючих, ніхто більше не живе у страху. Я читаю послання Матері Марії, де тільки можна я дістаю ці тексти і книги. Мені це потрібно знати, це важно що Вона намагається передати людям, що намагається донести. Цього не почуєш у маленькій церковці де збираються всі люди, вона тимчасова, пока іде будівництво. І тому я прихожу в порожній Храм, де я сам собі служитель і прихожанин, і все в одному лиці. Ви вибачте що я трохи відійшов від теми, та мені це близьке і зрозуміле що ви пишете і тому я поділився власним.

Все показанео через очі, через почуття, думки маленької дівчини. Та поволі проявляється обстановка, оточуюче, люди, образ життя. Сходження вогню. По скупим строчкам можна взнати, що його довго чекали, довгі тридцять років. Та люди не зневірені, вони приходять з радістю, вони чекають, сподіваються. Верховний священник теж, він надхненно промовляє. Приготовлений ритуал, камені розположені по законам невідомої нам геометрії, все має значення. Цю останню каплю до чаші яка позволила проявитись вогню і зійти додали двоє. Аллая, не похожа на себе, промовляє через неї Богиня коли вона спасає дівчинку. Ніхто, ніхто не може насилувати вільну волю людини. Я забираю її від тебе. Ата підчиняється, не сміє перечити божеству. Це сильний епізод. Я думаю це передумовило що вогонь може прийти, бо сама Богиня уже діє. Не вистачає останньої каплі, її додає Діа дозволивши собі діяти просто і прямо, на підсвідомому рівні, розставивши камені як слід. А вона ж нічого не знала ще, тільки прийшла в храм, тільки почала учитись. Це посвячення, воно виявилось бути потрібним. Бо через цих двох людей, наставниці і маленької учениці Діи, проявились рідкісні високі якості душі, високі почуття, вища поведінка...

Поздоровляю тебе Руслан з днем Народження! Здатності тобі, кожного разу возрождатись, бути новим, восходити. Сили тобі для цього!