Gajavata

Дякую Єлена, дякую Вчитель. Поки не викристалізувалось у мене дати відповіді на поставлені запитання. Та всі завдання я виконував. Дуже багато нового відкрилось і я в такому стані, трошки потрясінням навіть можна назвати. Проводжу планомірну роботу по активізації і синхронізації роботи всіх енергетичних центрів, також вищих. Це щодня. У мене склалася така своя маленька програмка, і я слідую по ній. У всякому разі організм відразу дав згоду, деколи радість чую фізичного тіла. Учитель, я хочу дати запитання. Я приведу видержку із урока що проводився в Атлантиді. ...Это звание давало и огромное уважение и почет, давало большую свободу для научных изысканий, открытий в разных областях и одновременно при помощи талантливых учителей шла передача знаний напрямую, в том числе и сакральных. Приведу ще один текст, вірніше видержку із нього. ...Понимаете ли вы на самом деле о чем я вам говорю? Истина Христа находится вне любых систем существующих на Земле. Даже за пределами того что может быть выражено словами. Если бы внешние учения были выражены в их первоначальной форме вы бы не читали учения на этом сайте. Мне просто не было бы необходимости освобождать их посколько я мог передать вам мои внутренние учения просто в сердце. У двох текстах говориться про передачу знань безпосереньо, внутрішнім шляхом. Чи можна розповісти більше про це, розширити це нове поняття. Це напряму звязано з готовністю вистроєної енергоструктури щоб прийняти? Це залежить від людини?, наскільки вона готова примінити їх лиш во благо? (Акваріус, щиро бажаю вам всього хорошого)

Не завжди крилаті фрази умістні, ні далеко не завжди. Я тяжію до розуміння. Анексія Крима, окупація Крима. Боротьба дійсно була, дуже напружена боротьба, хоч ви скажете одні зайшли другі вийшли. Все не так, і рішалося у других позиціях. З одної сторони було чекання, сподівання одних, напружене, що скажуть ті що живуть на території Криму. Ким вони себе вважають. Протиставилось також відношення один одному. Один не хотів стріляти, вбивати, і більше це було схоже на маленьку голгофу, цей опір, з відчаєм в очах, з погляданням на Київ. Влада ні на що не могла рішитись. Інші, на яких поглядали з надією - опреділітьська, хто ви, і з ким, скажіть слово. Ця більшість до якої були направлені погляди, вони нічим не відповіли у відповідь, поглянули як на чужих. Сказати намагались.Та де зараз ті, що намагались. Татари виселені, зараз вони біженці. Пройшов деякий час. Відносно короткий час, але виявив і прояснив дуже багато. Питання не вирішене, бо не завжди це можуть вирішити політики, буває це не підсилу їм. Це рішається знову у іншій площині. Ти все бачив, як ти хочеш жити, як ти бачиш майбутнє? Мені так бачиться що ті ниточки енергій ідуть від кожної людини, вони будуть формувати поле розуміння і після цього буде рішатися.

Лиця. Кілька друзів піднімаються схилами гори Високого Замку, це гора у Львові. Колись,їх звело разом на лекціях одного з тих з ким вони піднімаються. На цих лекціях була одна думка обєднуюча, хоча у всьому шукалося Бога, про шляхи різних релігій, робилися миттєві проколи, спроби пробитися шляхом бачення у всі сфери що представляло надбання людства, та обєднуючим у всьому цьому було одне, підйом в верх. Це тотальний підйом не залишаючи у людині ніяких якорів канатів що тримають людину. На одному місці. Все у людині, тотально все, мало хотіти піднятись. Була і сила, величезна концентрація енергії. Це виражалось кількома словами із поеми: О спрага Духу жнить мене яка...Тоді. Тоді він не називав себе поетом. Поетичні строчки вплітались в розмову, але були як щось допоміжне. Багато тоді робилося спроб. Розширити горизонти, підніматися цілісно, не замикати себе, закріпитись на підйомі. Поступово, поступово, і не помітно, це вивітрилось і щезло. Деякі якорі канати не вдалось обрубати. Поет каже, якщо порівнювати юність зі зрілістю - зрілість вища, вона важніша. Завжди чомусь дивиться на юність як на щось недоладне. Ми говорили з ним про це. Хотілося показати більше образами. Ми бачемо дві птиці в небі. Одна піднялась над землею і парить, ширяє над просторами, оглядаючи, спостерігаючи. Зрілість дозволила піднятися, на якусь висоту, на якийсь горизонт, і перебувати там. Інша піднімається. Вона робить зусилля, напружується, кожен помах крил піднімає її у верх. Зрілість каже, я вище тебе, я піднялась в верхи. Іншій птиці не до того щоб відповідати. Бо якщо так, якщо це про що вона думає, вона, зрілість немає що сказати юності, вона немає що сказати дітям. Незалежно де піднялася юність, вона може бути і нижче птиці що парить, та в неї є перевага - політ не закінчено, політ продовжується. Обі птиці закріпились на чомусь. Одна на тому що вона вже досягла, може й так, може їй більше нічого не треба. Інша закріпилась на думкі підйому, що зупинка - це лиш оглянути, побачити все іншим взором, більш всеохоплюючим, щось зрозуміти, якийсь час побути насолоджуючись цими просторами, і знову вверх.

А це про картину. Помітив що лінії стали дещо впевненіші, точніші, пластичніші. Це добре. Може колись появиться рисунок, ангела що розпростер свої крила. На всю ширину. Хотілось би побачити. І тоді не потрібно буде пояснювати це надписом, ідентифіковуючи получений образ з задуманим. Ще можливо розказати чим визвано образ, рисунок, чим двигалась ідея. Та коли основним двигаючим моментом були почуття, або стани, це важко зробити.

Хтось повинен був розказати, перше це треба було від когось почути. Деколи вони запитують,- то ти зовсім не їш мясо, ніякого? А була якраз пора - початок посту. Ну так, тоді організм не зашлаковується, тоді треба менше очищатись. Та я не через це, все живе має право жити. І ніхто не може віднімати у нього цього права. Це важко прийняти коли звик, привичка довліє, тяжко відмовитись, від "приємного." Та й Книга про те ж. Ти тільки відділи чисту тварину від нечистої, чисту можна їсти. А заповідь не вбий? Та ти що, боронь боже, ми ж не вбивці якісь, ми тільки тварин. А що перше було написано інше, я даю вам насіння рослин і дерев - це вам буде у їжу. На це вже мовчиться, не суперечиться, просто мовчиться. Бо коли перше входить в протиріччя з "приємним," завжди відкидається перше, в угоду "приємному," тоді це захищається. - Написано владичествуй над землею! - Написано також не вбивай, бережи життя всього живого, будь ціломудреним в ділах, у думках, і в свідомості. Багато було таких розмов, вони виникали завжди самі по собі, так виходило, і не я їх починав. Запамяталась розмова з приїжджим єпископом, євангелістом, дав запитання у запискі, була така можливість запитувати у нього. Запитав як він ставиться до освячення священниками ковбаси на головні християнські свята, і чи узгоджується це з заповіддю.Написав також якщо йому не зручно то може не відповідати, може навіть не зачитувати. Ця записка була не зачитана.

Я багато думав, пробую дати відповідь чи зможемо ми знову повернутися до дихання праною. Що це? Це тільки дихання? Це розчинення, всепроникнення, всеохватиємість, всевідчуття всього, це також відчуття власного проявлення. Спілкування стане чистим і відкритим, маніфестація самого себе з кожним видихом. Нічого скритого і тайного, все відкрито бо не буде що приховувати чоловікові, нічого злого і зачим - коли доброта, нічого стидного - чисті начала. Кожен напрям думки у сторону вищого буде відкривати нові перспективи, можливі прориви і відкриття. Відчуття істини як память пережитого стане повним, не дасть наблизитись ворогу, він не зможе нічого дати, тільки обманути, розрушити все святе і чисте. Буде присутня любов. Якої нема на землі. Напевно назва "праноєдєніє" уводить трохи в сторону. Вона ініціює негайний відклик в виді автохвильових мисленних процесів, що вміщає в собі слово їда, звертаючи увагу на інше. Ми можем придумати нові терміни, ми можем дати нові назви бо ідея насправді інша.

Це саме краще що було у нас це Майдан. Напевне у Франції теж є таке саме голубе небо і такі ж золотисті житні поля, та це не Україна. Може прийде ще до нас таке ж справжнє і чисте. Таке ж безстрашіє. Зараз тих хто били, тих хто розстрілювали не судять, жоден з них не був судимий, вони попали тільки під суд людей, такий мовчазний суд, і надію на справедливий небесний. Я знаю це що було це ще не усвідомлено що це було.

Хай би ця "наївність", коли говориться про людськість, як про дитину: вони були світлі, чисті і наївні. О хай би вона збереглась! Бо коли світлі і чисті то не можуть бути наївними. Бо людина, живучи зараз, у час що відстоїть далеко від першого зразка часом кидає все, аби тільки повернути і цю світлість, і чистоту. І це, тоді вже називається по іншому, це невинність.

Двоє друзів, двоє Ігорів. - Ти знаєш Ігоре, я молюсь за тебе до Богородиці. Той нічого не відповів, лиш подивився вражено. Оказується він теж молився за друга, теж до Богоматері. Живучи за пятсот кілометрів один від одного. Вони посилали один одному силу, хороші думки, вони сражались один за одного, і не давали впасти, навіть не знаючи що інший робив те саме.

Жаль. Можливо це треба було прочитати, можливо тут криється відповідь чому Дух України про який описується і про який говориться не дає себе знати.Я не так маю на увазі сказане перед тим про одну маленьку фразу. Тому що це нічого не дає для розуміння коли не прочитати звідки вона взялася, тому що вона появилась на сторінках нашого форуму, після чого було винесено приговор одній маленькій країні що має назву Україна. Кілька людей прочитавши це підтримало думку сказавшого, і про вислів і про народ, і про самму Україну.

Це інтересно. Колись у нас прозвучав цей вислів, людина не намагалась зрозуміти суть його, озвучила розуміння яке не було вірним, це підтримало ще кілька людей, і шалька терез опустилася в низ. Хочеться підняти ту шальку з протилежного боку і урівноважити терези. А в дійсності, це цікаво. Від роботи коні здишуть. Так, в нас є такий вислів, його не важко зрозуміти, бо можна прослідкувати в яких обставинах він промовляється, з якими почуттями. Якщо перекласти на людську то це буде - від роботи людина. Помирає. У перекладі на людську виникає недорозуміння, та перед тим його не було. Перекладимо трохи по іншому, щоб зберегти точність я буду нехтувати буквальністю. Від роботи не те що й людина, кінь помирає. Про що мова йде? Невже про те щоб не шанувати роботу, якщо труд основа всього. Звісно ні. Це вказівка на непосильну роботу що навіть кінь з його силою і виносливістю не витримує. Це вказівка на те що робота не має бути брутальною, не має низводити людину до рівня тварин. Це вказівка на те що робота не має бути бездумною, у ній має бути присутня усвідомленість. А чому вони здишуть, все таки, бо про людину ніколи так не говорять? Віддають станній подих, дихання своє, його вже нема, немає вже й того що приносить життя разом з подихом. Як подумати, це теж красиво, хоч люди намагаються завжди придати цьому щось негативне. Та немає там нічого негативного, це щось істинне, як сама природа у своєму кругообороті життя.

Ні, все таки це явно не те, це не відноситься до ряду зовнішніх подій, про що говорить Богоматір. Та те що твориться з іконою це чудо. Це відноситься до глибоко внутрішнього. Наступить момент коли кожна людина на Землі буде призвана до покаяння. І побачить себе оком Божим, таким яка вона є, без ілюзій. Більшість побачивши себе в реальному світлі буде шокована. Я думаю цей момент наступив.

По поводу ікони що досліджує НАСА. 09. 07. 2005. ...Я совершу чудо величайшее из чудес. Я обещала это чудо в Гарабандале..объясняла его 12-ти летним девочкам. Им Я больше показывала и они многого не могли понять. К тому же над ними висел инквизиторский топор. Их сломали угрозой пыток, издевательств, отлучения от церкви. Христос умножится в Творении, я совершу чудо обращения человечества. Но не ожидайте его в пришествии какого то одного Лица или внешнего события. Дитя Мое чудо будет неожиданим. Его не сможет предсказать никто. В твоих пророческих откровениях оно описано. Его в упор не видят даже Мои ревностные почитатели...

Поки що роблю те що получається, це дихання. Не вдається поки прослідкувати внутрішнім баченням процес усвоєння прани організмом. Участвують у цьому головні точки мозку. Та це треба бачити, всю послідовність проходження аж до клітини. При намаганні побачити золоті частинки бачив усюди білий простір і золоті лоскутки падаючі. Ще один раз побачив щось на подобі самоцвітних каменів, ще один раз навколо мого тіла з великою швидкістю оберталися точки усіх кольорів, останнє, це я думаю якимсь чином повязано з катарами, у мене виникло таке переконання. Дуже слабенька у мене медитація, те що бачу не можу відрізнити від власної візуалізації. Та в чомусь іншому є подвижки.Короткі, дуже короткі молитви звернення. з силою, швидше це утвердження чогось, те що призиваю. Негайна відповідь у виді, так ніби хтось пальцями теребить макушку голови. Працюю з тілом, є фізичні вправи що позволяють активізувати чакрами вздовж спинного хребта.. Є ті що активізовують центри під лопатками, є інші. Це кілька годин щодня. Біг. він для мене важливий, під час бігу само по собі вдається увійти в медитацію, це динамічна форма. Деколи біжу до чотирнадцять кілометрів, це не часто це максимум що я можу, витримую темп і ритм бігу, на короткий час дві три хвилини спиняюсь, коротка молитва, це для мене важно, Так роблю лиш кілька раз, але завжди я вплітаю молитву у біг це створює стани. Витримую такий темп що тіло під кінець ізнемагає. Та це для мене добре бо після, горизонт опірності тіла підвищує свій рівень набагато вище ніж було до того.

Не вспів виправити помилки, не вспів дописати, нечаяно нажав не на ту клавішу. Це можливо повернути на Землю присутність, стан Рая. Тому що ми можем вже багато що осмислити. Тому що відкрилась уже основна причина по якій і розрушився Рай - це людина, це її відношення до багатьох речей, це вибір. Та коли дуже довго, довгий час ти перебував в холоді, і тобі було зимно, і ти не міг нічим зігрітись, то тобі захочеться тепла. І тому, треба відновлювати Рай. Не хочеться більше мерзнути, не хочеться перебувати в холоді. Холод, це не так температурний фактор, як щось інше. Я придаю цьому слову інший зміст. Це відсутність тепла, тепла як доброти, це відсутність, коли зимно, але не хочеться так писати - бо любов вона є. І тому все треба відновлювати. А про друге питання: Возможно ли, а главное, необходимо ли человеку восстановленные способности облегченного питания, или дыхания праной? Так, це потрібно людині. Та думаю це станеться само собою. Тому що різниця буде надто велика, тому що коли кожна клітинка буде наповнюватись чимісь чистим, незнано і невідано для неї новим, радісним, світлим, коли можна буде вдихати аромати благоговійні, то хіба захоче людина повертатись, чи відстоювати старий спосіб харчування? Та думаю що залишиться і ця можливість як дари рослин, все що вони зможуть вони вложуть у свої плоди як дарунок людині.

Дякую Учитель, дякую Єлена! Дякую за цей грандыозний матерыал! Поволі, помалу, але вже відновилась базова структура розуміння про історію Землі. І хоч в самих загальних рисах але вже можна скласти уявлення про Замисел, слово Рай наповнилось смислом, воно стало щось значити. І це грандіозне що складало наповнювало атмосферу Землі. І про людину. Хочеться відповісти на одне питання: Как вы считаете, возможно ли повернуть на Землю состояние Рая? Так, це можливо

Я пробував відтворити всі запропоновані звуки. Пробував по різному, хоч співати!, букву звук у мене не дуже виходило. Та я намагався відтворити те що несе у собі звук, як сказано у космічному букварі сам у собі, що хоче виразити. Один раз під час бігу почув у собі чистий звук букву І, як він себе хотів виразити. Поки що для мене неможливо відтворити його у чистому вигляді, та я тепер знаю. Він супроводжувався моментним всплеском радості. Я думав над цим, було дуже інтересно, бо при відтворенню звука виділяється сила, звук творить, насичує простір, несе силу що здатна виконати дію. Диханням усвідомленим і ціленаправленим я занімаюсь кожного дня. Поки рано говорити за результати, треба усвідомити все, бо постійно приходить нове.

Розказує іоан Какое я потрясение испытал в Монсегюре?! После того как я коснулся столба (памятника сожженых), вдруг пришли катары Гильберт де Кастр и Бертран Морти. который вел чистых за Христом. Оказывается ни один из них не сгорел. И когда входили в огонь поднимались на небо - медленно в огненых ризах. Их было двести, все были взяты на небо. Дальше случилось вот что: огонь перебросился на палачей, знаменитых инквизиторов, собравшихся посмотреть как сгорят катары. А вышло так что огонь спалил их самих. Остался лишь один зловонный пепел. Я хорошо видел катаров. Де Кастр - сухопарый мужчина двух метров роста. Совершенно неземные существа. Такой доброты! Слезы льются как видиш эту неземную лепку неземной доброты, неземной любви. Катары отрицали насилие. Катары говорили не надо кричать, внешним образом обращать. Они действовали вне слов... ... Бертран Марти расказывает, все восемь месяцев осады Христос не удалялся ни на секунду. Спаситель наш мог вознести Своих любящих на небеса но не сделал этого! Его любовь призывала к большему - войти в огонь и пережить Огненую Свадьбу. Существует степень любви, которую в человеческом теле переносить уже больше не возможно.... Восемь месяцев во время осады, пока снизу градом сыпались камни из катапульт, катары не отводили взора от своего Христа. Не 200 совершенных защищали осаждаемый замок Всевышнего, а Сам Христос. Перед Огненной Свадьбой Спаситель ввел их в состояние внутренней пятидесятницы - изнеможение от любви. Их нескончаемым О- о! О-о! О-о!..их неизреченным воздыханиям, огненым слезам не было конца. Дальше было невозможно. Катары понимали: должно что-то произойти. Они больше не могли по прежнему. Их сердца разгорались. Они жаждали принести себя в жертву ради тех кто еще не познал Господа, кто ищет Его... ...ОН вошел в огонь и увлек за Собой 200 учеников, среди них были 3-5 летние дети в белых одеждах. Когда они медленно возносились в чертоги Царствия Лебеди перестроились. Стая образовала в небесах четерехгранник, чудесно переходящего в пяти, семи, восьмигранник, и из него вертикально восходили к небесам. Огонь перебросился на инквизиторов... На Монсегюре стоял круглосуточный свет. Сорокадневный пост завершился не вкушением пищи, и даже не вкушением от Грааля, но явлением Жениха в Брачном Чертоге. Совершенные физически не могли выйти из замка. Мир погиб бы от явления их света, световые, тела их испепелили бы земнородных...

Я дивуюся наскільки ми живем замеханізованим життям. Скільки багатого віддано автоматичним процесам як в сфері фізіології, так і в сфері мисленних процесів. Останні залежні від емоційного стану. Тільки зараз, а ми все життя розмовляєм, але тільки зараз ми починаєм детально торкатися звуків, відкривати їх для себе. І ніколи ми собі питання подібні і не задавали, ми просто плили по течії як всі, думали як всі, відчували як всі, реагували, як найчастіше по шаблону, нам все було "ясно" і нас легко було передбачити, ніяких питань ми не задавали, аж поки не потрапили сюди, в проект "Восхождєніє." Хоч я говорю ми, в дійсності друзі це нікого з вас не стосується, це я говорю про себе.

Коли сонце сходить, це гарно, та хотілось би побачити і цей схід сонця, що на другій картині. Хто зна може ми згодом навчимося проектувати реальність і зможем сотворити. Саме, цей самий чудесний схід. Адже коли був танець сонця у Фатімі і пятнадцять років тому під Києвом, то якось це вони зробили, адже не могло сонце так переміщатись у просторі, розрушило б всю систему. Але якось вони це зробили!

Інтересно все таки, як людина сприймає. У вірші Мудрецы ясність возносить сказане. Прості слова, мені їх радо було читати, вони хороший відклик пробуджують. і гарний криштально чистий ритм. У відповіді трохи інше, вона мені нагадує чимось пєсу Ібсена - Пер Гюнт. У відкритому океані у човні Пер Гюнт і більш нікого. Раптом у човні появляється ще хтось, переформовщик душ, він себе називає "пуговічнік." Він сказав що душі які не виконали своє призначення він забирає на переплавку. І він Пер Гюнт щоб продовжити своє життя далі має доказати, показати що вартісне його життя. і він вишукує це вартісне, потрібне. йому треба представити це. Він і слів то таких не чув ніколи, які говорить переформовщик. І далі розмова. Безстрасний як терези ваг переформовщик і борящийся за своє життя Пер Гюнт.

Cил вам, всенаповняючих: Свободи, скромності, незалежності, молодості, чистоти, світлості, легкості, бесстрастія, цілістності, стійкості, чутливості, здоровя, возвишенності, многогранності. Покровительства всіх сил добрих і вищих.

Богородичний сквер, що на проспекті Незалежності, неподалік від Хвилі. Там Богородиця на високому постаменті. Вона з легко похиленою головою, трохи зі смутком поглядає униз. Вінечок із зірочок обрамляє голову, простерті руки з відкритими долонями. Навколо, трохи віддалечінь живопліт з вічно зелених кущів. Обмежує їх, притулившись до зелені, така ж по височині металева огорожа, що швидше нагадує витвір мистецтва. Літом увесь внутрішній простір, а це великий простір, він завди наповнений квітами, аж до постамента і навколо нього. Там можна побачити Богородичні послання, це друковані листи, звернення, вони розміщаються біля самої огорожі їх можна прочитати. Також там відозви до людей, щоб молились. Раніше це було на фоні полумя горящих шин Майдану, зараз це війни фон. Час від часу нові послання заміняють старі по часу, їх постійно міняють. Та зміст їх одинаковий. Незалежно чи це Гарабандаль, чи це Фатіма, чи щось інше. Дорогі Мої... Кайтеся...Моліться... Навертайтеся... Це залишає завжди присмак гіркоти. Ніби Вона перед тим як сказати щось людям звіряється з церквою. І тоді вже, коли церква сказала, Вона з полегшенням зітхає, можна і Їй. А мало б бути все навпаки. Люди не часто читають ці звернення, вони моляться просто до Неї. Вони говорять Їй пошепки: Мати наша небесна, вони говорять тихо, щоб ніхто не почув, та все ж деколи долинає. Прийде час, і наш слух утончиться, його не буде заглушати грубий ритм що переважає нині і не дає ясно почути. Бо це залежить тільки від нас, захотіти чути. Бо говориться постійно, для всіх людей, говориться кожного дня.

Переписував останнє послання у зошит. І зразу виконував, пробував здійснити дихання, зробити його усвідомленим. Увага супроводжувала все, як поступає повітря, що робиться дальше в тілі, які виникають відчуття. Намагався контролювати, розуміючи що йде по суті два потоки. Потік від дихання і потік зверху. Все утончилось, можна було прослідкувати як потік повітря доходить до серця а там був вибудуваний потужній блок і він не пропускав далі, все відбивалось назад. Тоді я почав дихати легше, плавніше,та не повільніше. Хвиля повітря почало проходити далі, блок розтанув, дійшло уже нижче, нижче сонячного сплетіння. Я зрозумів що повітря не може доходити так глибоко, що це уже енергія продовжує рух. Потім відчув як плавна хвиля торкнулася ніг, ступнів. Я дихав з закритими очима, ніякі образи не супроводжували процес. Та на протязі всього часу була безмовність, буле одне почуття, почуття дуже глибоке, я його тільки кілька раз відчував у житті. Було відчуття світлої печалі.

Нема хреста не потрібно і слухати Бога. Бога слухаєш чуєш тільки коли є хрест. Відчай Мойсея, довели до такої степені що він розбив Скрижалі. Не з гніву, це відчай від того що він побачив - людям не потрібен був Бог.