Gajavata

Що ж привело до таких наслідків у зміні складу атмосфери?\ Попробуєм розібратись. На землі у минулому були ядерні війни. Як наслідок цілі народи змушені були ховатися під землю. Зараз відомі підземні міста, назви, це Телос. інші. Деякі із рослин мають здатність накопичувати із землі радіоактивні речовини - це рослини із яких виробляють сигарети, сигари. як наслідок повне перекриття при диханні вищих енергій потоку. або неможливість пранічного дихання. Це теж свідчить про накоплення землею радіації. Цікаво що жень - шень теж містить у собі слабкі радіоактивні речовини. Та тут вплив дії на людину тільки глибоко позитивний, можна назвати відновлення - регенерація. Ще відома інформація у ранніх періодах над землею високо у повітрі плавали льодові щити. Була причина для їх установлення в атмосфері. Паралельно в той же час інтенсивно добувалось золото із земних недр. Наслідком цього сталось те що земля втратила свою золоту октаву. Льодяні щити рухнули. Оказується що все це було взаємоповязано і втрата одного призвела до катастрофи у іншому. Це інформація ТАО.

Все живое обменивается между собой дарами. Каким образом? Что происходит с телом в процесе дыхания? Можно ли управлять дыханием? Можете ли вы себе представить что воздух имел в своем составе некую составляющую которая создавала качественную связку с энергией жизни, основой которой составляла энергия любви. Да энергия любви имеет связь с некими химическими элементами которые ныне утеряли свою важную роль в воздушном пространстве. Земли. Можете ли вы себе представить что энергия любви имела на земном уровне проводника в виде химического элемента? Часткова відповідь, більше як гіпотеза. В звязку з останнім посланням вияснилось що більша частина енергії поступає через серце, тоді лиш через дихання. Процеси ж кровообігу відомі нам, доносять енергію через систему розвинутих судин і капіляр аж до наймаленькішого участка тіла, вони більше повязані через функцію дихання. Значить тоді що енергія яка поступає через серце і знову ж таки участвує в оновлені крові разом з функцією легеневого дихання мусить поступати від зовнішнього енергетичного середовища. Це може бути інтегральний енергетичний центр звязаний з серцем. Аура Землі мала колись голобувато рожевий відтінок. Я думаю це було повязано з більшим у процентному відношенні рідких елементів, газів, що входили до складу атмосфери, вони були магнітоуловлювачами мікрочастинок енергії божественного потоку. Це аргон, криптон, неон. До цього ряду я додаю ще один хімічний елемент, він же і газ - це гелій. Відсутній на разі в атмосфері, або має лиш сліди своєї присутності. Це гіпотеза. Що ми знаєм про гелій? Що це першоелемент нашої системи. Що це новий елемент Всесвіту, який появився разом з творінням нашої системи. Що найбільше його зосереджено у Сонці, що він приймає участь у виробітку сонячної енергії. Його внутрішня побудова через призму космічного бачення повністю позволяє побачити схему нашої системи, її код, числове значення, розположення в нашій галактиці. Нижче грудної клітки, під ямкою, але вище сонячного сплетіння є зосередження клітин, нервних проводящих якнайтонкіших скупчень. Фізично це виглядає в тому місці де Єлена відобразила енергоструктуру людини у своїй книці і показала чашу. Це якраз низ чаші. Це місце ще називається зірковий ганглій. Волхви кажуть: В центре этого ганглия один атом сияет больше других. Это чаша. При насыщении Гелием - Огнем Небесным, он будет возврастать... Тепер про дихання, і з затримкою його у верхній фазі, що рекомендоване нам, тому що це якимсь чином повязано з написаною інформацією. Після глибокого вдиху, затримки, різким видихом і знов вдихом, і так далі, появилося відчуття сильної пульсації під ямкою. Воно відповідало фазі сердечних скорочень і серцевого ритму, та не прискорювалось, навпаки уповільнювались удари. І серцебиття уповільнювалось такоже як і пульсація під ямкою. Удари серця уповільнені та набагато сильніші ніж в нормальному стані, майже такі ж сильні як пульсація під ямкою. Це може бути якимсь чином якимсь чином повязано з заміною водню гелієм. Гіпотеза.

Перше враження - Це прекрасно! Потім подумалось:треба як завжди - гарно, дякую. Та це прекрасно!

...вспомним время когда на Земле появился Адам, как представитель первых людей этой цивилизации. По своим внутренним параметрам и показателям он качественно отличался от вас. Он был существом целостным... В чем заключалась его целостность? Цілістність Адама заключалась в тому щоб жити, існувати в кругообороті життя йому не було потреби споживати для цього інші форми життя, і тому знаючи це, так як все знаходилось в резонансі, в відчутті один одного його не боялись ні маленькі тваринки ні великі звірі, а наоборот, його благоговійно сприймали. Він міг співпрацювати з думкою, дихання його було наповнене тим, що творить гомеостаз, підтримує рівновагу, благость, збереження, молодість, збільшення потенціалів, чутливості, легкості, блискавичності, все - відчуття. Все це наповнювало, омивало, освіжало і оберігало. ...Золотые частицы, менее яркие или менее золотые, серебряные и бесцветные. Такие основные частицы находящиеся в пространстве. При вдохе мы наполняемся ими. Мы можем обозначить их, дать им имена. Как вы обозначите эти частицы? Как назовете? Вся група золотих мікрочастинок. Мені відомі назви їх - це золотий пилок, золоте насіннячко, імунологічні складові - частинки Те - Ель. Щодо срібних, тут я не знаю. Можливо це ті світні точки що я бачу в повітрі які рухаються з величезною швидкістю залишаючи по собі слід. Зір не вспіває зафіксувати їх через швидкість у одній точкі простору, вони несподівано зникають і появляються нізвідки знову. Їх багато, простір наповнений ними. Це не просто, для цього потрібне умиротворення, це при диханні. Бесцвітні я бачу просто в повітрі як маленькі прозорі можливо шари, а можливо диски. Через малі розміри, вони десь ноль і три десятих до майже о і вісім десятих міліметра. Плавають у повітрі повільно. Учитель, чи вірно я називаю те що бачу? ( В езотеризмі сходу, не розділяючи, там більше характеризується потік. Це для них Сома Радж, Амріта Свараті, сяяння Свасті )

Дякую Єлена, дякую Учитель. Мене це дуже вразило. Цього ніде більше нема. Ні друнвало, ні Крайон, ні інші джерела, цього не розказував Маслов, ні Вознесені Владики. Оказується як все взаємоповязано! Як зміни в одному ланцюжку можуть вплинути на цілу систему і видоізмінити її! Це вражає. Тільки в Богородичних матеріалах є ссилка на теж саме. Та тільки коротко, я це памятаю, що буде перетворення, та перше мають змінитися Воздухи, так Вона сказала.

Дихав учора. Закипала кров у долонях, це ніби тисячі уколів пронизують, таке відчуття, і закипання крові, теж так відчувається.

Все про те ж. Чоловік любив приходити на це церковне подвіря. Ніколи не можна було помітити щоб він заходив у храм, та на подвірї, серед кущів, з квітами, з рядами посаджених дерев туй, він любив перебувати. Теплий літній вечір, тиша, нікого немає, можна подумати про щось важне, можна помолитись, можна помріяти про щось, чого катастрофічно не вистачає, чого нема навіть тут. Відкриваються двері храму і виходить чоловік, це дяк, "найменший" із служителів цієї ієрархії, проходить мимо, вклоняється, вклоняється зовсім незнайомій людині, та невимушено і так просто з усміхом промовляє: Слава Ісусу Хресту. Чоловік відповідає, також і словом, хоч і без усміху, бо сумне лице - Слава Богу навіки. Найменший із служителів відходить, та щось залишає після себе, теплоту... Людина написала книгу, написала книгу про свою дружину. Що родом була із Болгарії. Тепер вони живуть в іншій країні, серед інших людей, у великому місті. Щось важливе в одному із епізодів, це вечеря у ресторані. Несподівано до їх столика, де сидять двоє, де більше нікого і не треба, підходить чоловік, незрозуміло усміхається, нізвідки у нього в руках появляється апельсин, юродиво кланяється, ложить апельсин на стіл, перед жінкою та не сказавши й слова відходить, і йде до виходу, і нема вже його. Чоловік з хвилюванням запитує дружину: ти знаєш хто це був, це був Висоцький. Та в дружини таке сумне лице, дивячись на нього відповідає, за два місяці що я тут живу, в вашій холодній Москві, це перша людина що подарувала мені тепло. Чоловік написав у своїй книзі ще багато фантастично інтересних речей про свою дружину. Та друже - порви свою книгу. Якщо ти не зміг дати тепло, людині, у цьому замороженому місті, де вона получила і відчула його від незнайомої людини із апельсином, зачим тобі треба було писати щось далі?

Під час дихання постійно дивлюсь на небо, також з закритими очима на сонце. Звичайно через повіки сонця не видно, видно розсіяне біле світло, та в суботу ранком багато змінилось. Випускаючи інше зупинюсь на головному: замість розсіяного білого світла появилося інше світло, сформувавшись у круг рівний сонячному диску. Це було похоже на сонце кольору червоного золота. Саме не золотого, не світлобілого а червоного золота. Ще бачив у небі, а воно було надзвичайно чисте і прозоре у цей день, появилися нові відтінки голубого, бірюзового, розчиненого фіолетового і дуже гарного синього кольорів. Все це міг бачити лиш поки дихав. Звісно я і зараз дихаю, то поправлюсь, поки був зосереджений виконуючи завдання Учителя.

Вибачте Сергій. Але ви не можете вказувати іншим мають вони читати чи не мають. Ви відповідаєте не нам, ви відповідаєте Вчителю. Отже зосередьтесь на цьому.

Сергій, можливо вам сподобаються слова однієї пісні. Я її розмістив у розділі пісня.

Розбиваюча вщент, всякі тягостні відчуття своєю безудержно хороброю веселістю. Пісня під назвою: Я ЛЮБЛЮ ТАНЦЕВАТЬ НА ВОЗДУШНЫХ ШАРАХ. Я хочу танцевать на воздушных шарах Чтобы в танце веселом испытывать страх Чтобы сердце бросало то в холод то в жар Чтобы ветер надежды в груди замирал! Мой красный шар любовь моя - ты рвешься ввысь Зеленый шар как трудно мне, но танец мой, но танец мой Прекрасен словно жизнь! В танце вечность, всего лишь мнгновенье одно Повториться ему никогда не дано Потому все сильней танцевать я хочу И на шаре зеленом я лечу!.. Я весь мир обогрею любовю своей Стану доброй мечтою в сердцах у людей Ничего не хочу у судьбы я просить Кроме счастья надеяться, верить и жить!

А це теж цікава інформація, як знання було приховане в казках. Видно була небезпека уже для вільного висловлення. І чи то так знаючі добре приховали, чи ми настільки стали нерозуміючими, швидше друге, та тільки зараз повертається, а що ж вони хотіли сказати? Человек жив единой энергией которая поляризуется в организме. Основной накал ее тока находится в центре спинного мозга и проходит на всем ее протяжении, вплоть от мозжечка до таламуса. Ток этой энергии имеет направление от крестца (отрицательный полюс энергосистемы организма) до мозжечка (положительный). Ток имеет малую силу но большое напряжение. Потенциал того и другого соответствует потребностям организма. Это соответствие регулирует Монада. По организму течет малая порция тока энергии, но можно явить и весь ее потенциал, конечно предварительно подготовившись, иначе эта энергия сожжет все жизнено важные центры. Так называемый весь объем энергии находится в нижнем центре, в крестце. Здесь Явление огня воплощенной жизни. Она представляется духовному взору в виде огненой спирали в три с половиною оборота. В Индии эту спираль энергии называют Змеем Кундалини. В русских Ведах, выраженых в виде народных сказок, эту жизненую энергию называют Жар Птицей, а крестец Золотой Клеткой. Еще эту энергию называют Жар - Цветом или Даждьбогом. Впрочем, названий энергии много и все они связаны с огнем. А легенда о Цветике - Самоцветике повествует о Монаде. Существуют методы пробуждения энергии нижнего центра к жизни. Один из них объяснен в русской народной сказке о том как Иван Царевич Жар Птицу искал. Если обозначить все пункты где он останавливался, то обозначатся пять пунктов - царств и два промежуточных (солнечное сплетение и брыжечный нервный узел ). Начал свой путь Иван Царевич из Берендеева Царства, где молодильные яблоки ( силы поддерживающие вечную жизнь в Монаде ). Этот центр обладает свойством источника Огня, Света и Тепла. Двигался Иван Царевич к Первому Центру, затем вернулся от него и пришел к пятому, где была Елена Прекрасная ( Психическая энергия ). В сказке описывается каким образом Иван Царевич заобладал сокровищем Монады. Сам же Иван Царевич есть интроспекция, духовный взор, а два его брата, Разумение и Рассуждение - проспали свое царство, они больше вредили чем помагали своему брату. Конем в этой сказке обозначены чуства, а волк есть дух. Хороший способ проникания светящимся сознанием (интроспективным духовным взором) к сердцу Монады описан в сказке в которой говорится как Иван Царевич победил Кощея Бессмертного (Атман Кощам, монада) Кощей сидел на сундуке с сокровищами (сердце Монады, в котором Плазма) Иван Царевич победил Змея Горыныча (воспламенение 2, 3, 4 чакрамов) и освободил свою возлюбленую (Психическую Энергию). Вначале он познакомился с тремя сестрамы в дремучем лесу, в светелке (звездчастый ганглий, солнечное сплетение и брыжечный нервный узел), а те уже указали путь к Бабе Яге, (к учению йоги), ну а дальше нет сложности. В русских Ведах часто говорится о том, что Бабу Ягу любит посещать Змей Горыныч трехглазый (четыре линии плазмы занимают 2, 3, 4 чакрамы - это огнедышащие головы, а одна линия занимает 1-ый чакрам - это хвост Змея Горыныча). У него есть еще крылья - два флюида: в христианской доктрине их называют Архангелами. Основные атрибуты Бабы Яги кот и сова, оба хорошо видят ночью: кот здесь выступает как символ интроспекции, а сова - мудрости. Конечно ступа и метла - атрибуты ведьмы, но от времени этрусков это были Кечары Йоги, отсюда представление полетов в ступе, с метлами или просто на метле... У мене в процесі читання одразу виникало запитання, у чому суть боротьби якщо все це і є енергії які і складають зміст людини, чому з ними треба боротись, і чому вони противодіють. Навіть зрозуміти про крила, це теж треба було. Мені це вдалося зрозуміти. Ви отримаєте величезне задоволення поринувши в цей світ давніх казок і вложених в них глибин. Ще є фантастично інтересна арабська казка про Алладіна,навіть не знав про знання, що вложені в неї.

...Як тягне кого батьківщина той знає як небом летіти-пливти Побули - і досить Вперед до мети! Ми маєм з богами на землю прийти! *** ...Люди, якщо розумію вже глас геть усього то може із ніччю і садом - піду? Що ви за глухні! Ніхто не сказав би Крім Бога Що я вже довго не жив у саду... **** ...Є все й ніщо навіть життя чернече а в людській тож глухій оселі відсиріла і місцями впала стеля немов епоха світить порожнеча хто б слово вранішнє у тиші, та послухав. *** Прозоріш скла озерної гладі чистіша величніша гір надозеря розчинніша звуків святих сердечніша ланей лісних нізвідки взялась і була ця аура духів і віршів... **** я думав в дитинстві: чому всі не гострі чому їхнім думам віднято верхи де там їхній острів де все навпаки коли вони будуть тут гості і бачив: забули любов і забули як вийти із себе до всього і ніби їм вже не до того так сильно надулись всі творять найбільше - чого не хотіли б а я той витворюю простір де стрінуть себе в порятівному рості немов на калиновім мості летючіш надгірного скла... в оцій найпрозорішій сфері що і готувала всі двері і знала що й з звідки взяла в любові без зла *** Все минається, а щось останеться Не минеться святеє святих... Стане явним усе І спитається - де ви були Що не чується з серця Вся пісня польоту й хвали? *** Живуть вони, не бачучи життя Й вмирають: смерті теж не помічають Оглушені і вигнані з душі І з тіла вигнані самооглушені - й не знають Сліпих, німуючих і похоронних Бог заганяє мов патрони у патронник... Якби то те, що не було що їсти А то ще гірше: в них густіє злість Вони засаджені у щільники так щільно Що вже втрамбовується, навіть благий гість і блага вість - вже ворог... *** Хто б ще так відповів за своє слово Любов - там де є Бог: люблю і милую вас люди випадкові на цьому світі, - вже не випадкові не помилкові вдвох, і втрьох і вчотирьох і вдесятьох... Ігор Шевчук.

Печально все это. Ничего в действительноси этого не будет. В будущем. Не будет калейдоскопа взрослых улыбок читающих что нет уже родни. Не будет улыбки ни из за слов что это проще пареной репы, и как надо правильно уложить ракету. Ни чем муж загрязняет пространство пиша смс - ки своей жене. Ничего этого не будет. Ведь улыбка это всегда приятие, а также благоросположение. У людей будущего это вызовет крайнее недоумение, озабоченость обо всех этих людях, в представленых ситуациях. Они будут дистанцироваться от людей сегодняшних, они не будут считать себя продолжением нынешнего человека, они будут считать себя совершенно новыми, другими людьми. Чтение того чем утешались люди прошлого вызовет у них лишь скорбь. Скорбь, что этим возможно тешиться читая и улыбаться...

Сум но. Звіс но.

Підтверджую те що ви пишете, у частині що стосується водоспада, і вас обох з чоловіком стоячими під ливнем. У той же час, бачив двох молодих людей що прижавшись плече до плеча ішли у падаючому на них ливні світла, на лицях - радість.

Сергій, у нас не треба просити пробачення. Це Вчитель попросив, щоб постарались, щоб акуратніше, це ви Вчителя просіть.

Бронзова статуетка. Вони гуляли по осінньому місту, де осипане золотаве листя лежало скрізь на дорогах після нічних сильних поривів вітру. Та недільний ранок тихий безмовний, люди в храмах і вулиці порожні. І ця безмовність заставляла вслухатись, мовчати, іти по надхненню. Гуляючи, вони ненароком, пройшли по вулиці поблизу дому, де проживала одна знайома людина. Повернулись. Подзвонили, та попитали чи можна зайти. Одержавши запрошення ввійшли. Про щось приязно розмовляли, та коротко, щось незначне і щоб не занімати далі цього ранкового недільного часу іншій, скоро вишли, так підказала їм безмовність, цей спокій що установився в них, у цей недільний ранішній час. Та все ж значне там відбулось. Там була статуетка жінки, з прогнутою спиною, ногою відставленою трохи назад, головою піднятою, і рука простягнута вверх. Жінка була оголена, та визивала скоріш відчуття якогось вищого надхнення. Юнак взяв у руки, уважно оглянув та поставив на місце, та не так як було раніш а повернув її лицем. Чим відразу привернув увагу молодої господарки дому. - Ні не так. - Ви направляєте увагу не туда, ви ж бачите, на ній немає одягу. І повернула статуетку боком. - Бачите, так краще, видно її чистий порив. У цей дім самий, вони зайшли ще раз, та через років тридцять. Господарі кудась переїжджали, в новий дім, у них якраз все феєрично мінялось у житті і вони продавали своє піаніно, тим самим, що були в них кількадесят років тому... Коли подивитись уважно на лиця людей проходящих вулицями міста, і що час пише в виді знаку на лиці, Буває, інколи, бачиш все так. Як у тій давній статуеткі - ви не туда направляєте свій взір. І тоді майже чуєш, як хтось з докором промовляє слова: - Ні не так - Бачите, так краще, видно її чистий порив.

Cкажу что многие грубіе маневры были в последнее время остановлены. многие планы были нейтрализованы. многие жизни были сохранены. а это значит что этим душам дается шанс, дается время для осознания. Я так і розумію, точно так як написано. А по поводу питання а при чем тут захватчики. То на нього добре би відповів, той вершник, з Атлантиди, якого знає питаючий, Здається мені той з Атлантиди, добре на цьому розумівся.

Хвилина одного життя. Сонячний день. Трава. Запах її, глибоко вдихає чоловік. Щось важливе діється з ним. Він не бажає так жити, він не буде так більше жити. Він дивиться на колючу проволоку, на небо. Гіркота, розлита у грудях, невідворотна сила що піднімається і наповнює його. Дощенту. Такий ясний і сонячний день!, вони не стримають його. Ви не владні над моїм життям, це моє життя, ви не стримаєте. Він іде на колючу проволоку. Десь віддалено, уже не сприймає, окрик вартового. Постріл. Останнє, що він бачить це розкинуті свої руки, так ніби хоче взлетіти, небо, і колючу проволоку на яку він падає своїми розкритими руками, і всім тілом своїм. Це було те, що відчував, як закінчив життя Яків Джугашвілі у німецькому концтаборі. У докладі, поданому вищому німецькому керівництву було сказано що це фактично акт самогубства. Світлі сили розцінили це як єдину хвилину істинного справжнього життя, ВИБІР СВОБОДИ, що змінив усю подальшу його лінію життя.

А я так довго не писав, застудився, бігав у розтебнутій сорочечкі коли було холодно, тільки не смійтесь. Я не переставав заніматись і після цього, тільки переніс свої заняття на шкільний стадіончик. Цим я продовжую займатись кожен день. Тіло стало легше, ніби відцентроване, хода стала легкою, дивуюся чому я їм так як і їв, бо насправді їсти не хочеться. Я розкажу те що не звязано з диханням, те що я можу бачити. Це я не можу бачити з закритими очима, це не під час медитації, це з відкритими очима, в любий час. Мені для цього потрібно екран. Білий фон, може бути і щось інше, та найкраще таким екраном є голубе небо. Після глибокого дихання ця здатність проявляється інтенсивніше, це було в мене і в той час коли я був дитиною, це я бачив завжди. Безліч маленьких білих точок світла, вони рухаються в різних напрямах лишаючи бід час руху маленькі рисочки світла, бо швидкість велика і око не встигає зафіксувати їх в одній точкі простору. Вони не лишать по собі прямий слід, лиш по криволінійним траекторіям, часинка дуги. Кілька міліметрів льоту і зникає, несподівано появляється в просторі інша точка, прямо нізвідки, знову короткий політ і знову зникає. Таких точок багато. Величина цих білих яскравих точок настільки мала що можна прирівняти до поняття математиної точки.

Ми приносимо інший вітер. Він уже збирався виходити, здавши своє нічне чергування у передпокою готеля, попрямувавши до вихода, та затримавшись зупинився. Не думаючи, так автоматично, як і вчора витягнув парасолю, кинув погляд на простір неба що відкривався крізь вікна, на зграйку молодих людей що увійшли. Собі зовсім вільно, про щось розмовляючи, з цікавістю розглядаючи велетенську залу. Дощу не буде, кинув йому словом один із зграйки, можете сховати парасолю. Та відки ви про це можете знати? Пора дощів, пора опалого листя, пора їдкої негоди. На мить зупинившись вони поглянули один на одного, потім розсміялись. Так завжди буває. Ми приносимо новий вітер. За цей тиждень - два що ми будемо у вашому місті, мигдаль під вашими вікнами знову розцвіте, додав ще один, на ці два тижні до вашого міста знову повернеться літо. Уже вийшовши, прогулюючи вуличками, пильно вдивляючись у людей ніби намагаючись їх зрозуміти, він знову повернувся до цієї короткої розмови. Ну чому б то у нашому місті мав запанувати ясний день, хіба для цього є причина?, думав він про себе. Та щось у ньому це заперечило. Ну хіба то так має жити людина? Усе навіки зважено, прописане, усе відоме. Він думав про невідповідність того що очікує людина, та про ту рутину що згодом затягує її, топлячи саме світле і чисте, перетворюючи життя її в нудьгу. Йому стало жарко і він розстебнув плащ. - Теплий вітер, звідки він? Віін подививсь на небо, появилися розриви в хмарах, вони стрімко розширювались заповнюючи простіір голубим. Люди дивувалися, ну звідки це так, ніби знов весна. - Звідки, цей теплий і такий свіжий вітер? - І чому знову розцвіли дерева? І кожен день цих двох тижнів, поки ця зграйка молодих людей перебувала у місті було так, як вони сказали. І зацвів під вікнами мигдаль. І жар літа, хоч і ненадовго заполонив місто, подарував щось незвичне людям, повернув їм тепло на яке вони і не сподівались.

Це не я пропонував. Та все ж відповім. Можливість може не проявитись, хоч імовірність існує. Допустим знайшлись би архітектори щоб запроектувати містечко по поданій ідеї, я таких знаю, та і ви без труда могли б знайти таких людей, знайшлися б і фінансові можливості, та все остальне прийшлося б рішати по ходу. Допустим храм. Гола ідея, вона сама по собі заперечує можливість появи із ефемерності. Чий храм, кому або чому присвячений, можливо це святилище, а якщо храм - може це храм природи? Чи будуть служителі у цьому храмі? Якщо храм це місце концертрації ідеї навколо якої буде розвиватись поселення то це треба визначити на початку, бо розмитість не дасть цьому проявитись. Мотив же який в дійсності прозвучав, і він є - це повернення до природи, це відчувається. Можна було б центром поставити духовний центр, але поставлено храм. У мене ж інше бачення. Центр - Київ. З Києва прийде новий месія, нова людина визначена небом. Більшість друзів, тих хто втілює проект "Восхождєніє" живе у Києві. Я бачу текучу групу молодих людей, це в мене асоціюється не з віком коли я кажу молодих, це з здатністю приймати нове. Чому текуча, - образ, вони просочуються через любі перепони, бо бачать ціль. Вони збираються разом, я просто мрію в цьому участвувати, виявляються і інші люди, для яких це важливо і які можуть приїхати здаля, бо для них це важно, і які бачуть необхідність цього. Всюди де вони приїжджають, групою, там все міняється, бо вони привносять нове. Я про це написав, у видуманому оповіданні під назвою ми приносимо новий вітер. Люди захочуть побачити ту, яка пише книги Послання людству що пробуджується. Їм захочеться поговорити з нею, бо вони захочуть знати правду, бо те життя яким вони живуть їх не влаштовує і вони настійливо шукають вихід, гаряче бажають змін. І може так статись що що дверна ручка дверей там де вона живе не буде встигати охолоджуватись від рук приходящих людей, ну це я так образно виражаюсь. Я твердо вірю у це, що так і буде. Центр, його просто необхідно зберегти, він життєва необхідність. Це місце зустрічі людей, взаємної підтримкм, взаємної роботи. Сталися великі подвижки, він зараз працює, функціонально дуже добре. Постійні зустрічі, це важно дуже! Я просто радуюсь цьому! А Сергій, я вважаю що ця його мрія по поселенню надзвичайно важлива. Я вірю що це можливо, що так і буде і вона буде реалізована. Бо і нам не байдуже до його думок, ми ж заінтерисувалися цим, хай у виді первоначального обговорення.

Тоді тут не відкрито що таке люди - боги. Це ж не тільки люди володіючі хорошими якостями, вони ще й боги, а це новий статус існування. А значить і цивілізація ця уже не тільки розвинута допустим як наукова, це уже богоцивілізація. Окремі пункти що ви представили уже були колись на Землі, та богоцивілізації ще не було. А щодо любові, я дивлюся на неї як на далеку галактику, вона хоч і видна. та так далека і недостижима. Вибачте за репліку.

Чаплін якось здивовано:сказав: між моїми черевиками, і шляпою, а він мав ріст метр пятдесят, я не поміщаюсь між ними.