Gajavata

Любовь Былинка полюбила Солнце... Конечно на взаимность ей было трудно расчитывать - у Солнца столько всего на Земле, что где ему заметить маленькую неказистую Былинку! Да и хороша пара - Былинка и Солнце. Но Былинка думала, что пара бы была хороша и тянулась к Солнцу изо всех сил. Она так упорно к нему тянулась, что вытянулась в стройную высокую Акацию. Красивая Акация, чудесная Акация - кто узнает в ней теперь прежнюю Былинку ? Вот что с нами делает Любовь... Феликс Кривин *************

Это просто случилось. Была сильная тоска и боль. Было ощущение что что-то расширяется, движется и одновременно наполняется светом. Эта сильная грусть и острая боль не исчезли но наполнились миром, спокойствием. Так они и перебывают вместе, одновременно - исцеляя, прощая, разрешая что- то, что раньше никогда не могло разрешиться. Ни проститься. Каждый день, после работы я почти бегу домой. Дома на столе у меня маленький зелёный Розарий, укрытый ландышами, мятой и цветом липы. Это моё подношение Матери Марии. Красивый кристал кварца с прислонённой к нему открыткой - Мать Мария простирается над Соловками, Белым морем, крестами. и розовый свет заливающий небо.Открытая книга посланий Матери. Белый платок на голове, взгляд простой молодой девушки из груди которой вырывается белый голубь раскинув крылья. Он как бы вылетает из сердца, что как солнце огненно - белое раскрывает свои лучи во все стороны мира. Солнце и голубь слитые вылетают в мир из сердца Матери. Ниже надпись. Я открываюсь как Мать Богоцивилизации... Каждый вечер я читаю эти послания. Послания Учителя записаные Еленой, и послания Матери Марии. Что Они говорят, что пытаются донести... Что-то увлекает меня, и я уже не тут, не в комнате. Я стою на земле, немного холмистой с пожухлой уже (осень) растительностью. Возле меня никого нет. Вижу как бы решётку, с арматуры, но с большими проёмами. Такое ощущение что эти проёмы растут и скоро эта решётка вообще исчезнет. Я спускаюсь по холму и идук какому- то белому открыва - ющемуся пространству. Не иди, услышал я голоса, там только море. Побудь с нами. Ты и отсюда сможешь увидеть море, посмотри, вот волны катятся невдалеке, они видны сквозь решётку. Я возвращаюсь обратно, где раздаётся голос, где никого нет, но ощущается человеческое присуствие, где волны подкатывают уже к самой решётке... Соловки...

Розмова на дорозі. Спинив мене молодий чоловік віком, та виглядом своім швидше він нагадував зрілого мужа, з дитиною за руку взявшись. Хлопчик, напевно сім - вісім років. Порівнявшиссь зі мною спинив мене він ввічливим питанням. Скажіть будь ласка - як ви відноситесь до Бібліі, чи вірите що кожне слово у цій книзі істина? І вивчаючи та роздумуючи над тим що там написано можна віднайти правду у житті? Оба і хлопчик і батько спокійно дивились на мене упевнені що я теж зупинюсь у відповім на запитання. Так ця розмова і почалась. Мені трудно було відповісти на це запитання. І так і ні. Біблію можна вважати за книгу, яка учить. Можна вважати учителем. Та не єдиним. Та є ще другий учитель - життя. Це найкращий учитель. Та найбільше, сміюся я, воно мене побиває щоб я щось научився. Але ж не можете ви заперечити що кожне слово у Бібліі істина, і слідуючи ій можна оминути всі ті неправильно вибрані рішення, що приводять згодом до страждання. Я не можу вам сказати що це так. Є дещо що висить незрозумілим запитанням і не може розрішитися у мені досі. Ви памятаєте як ішов народ водимий у Землю Обітовану. Ви памятаєте скільки було випадків що іх не пропускали через міста, і можна було пройти мимо, оминути ці міста, піти далі, своєю дорогою, якщо іх негостиприімно зустрічають. Та ні. Всі ці міста були взяті силою. І можна прочитати скільки людей було убито, скільки зерна, золота, стад овець було узяті собі. Хроніки про це розказують. У одному місті воінам було наказано винищити всіх людей до останнього. Всіх жінок і чоловіків було убито, та вони не змогли вирізати дітей і оставили іх живими. Іх знову відправили у місто, і на цей раз були вирізані всі діти. Ми оба і батько і я занепокоєно поглядаємо на хлопчика. Та він спокійний і врівноважений, він з інтересом поглядає то на батька, то на мене, він думає. А що вони могли зробити?, адже ці міста іх не пропускали і вони були грішниками. Це були безкрайні простори, і вони могли осісти у безлюдному місці. Адже це був обдарований народ - будівничі, ремісники, хлібороби, пророки, поети. Вони могли побудувати міста, а не займати чужі, посадити вино - градники, розводити овець, не забирати чуже, а все зробити самим. І нате, прийдіть до нас, учіться, ми приймем вас. І до них би прийшли. А так якось виходить у житті, що пожинає людина в кінці кінців лиш те що сіяла. Ми знов одночасно поглянули на хлопчика. Який інтерес в очах! Як слухає! Ми ще трохи поговорили. Ми не переконували один одного. Ми не схиляли один одного до власноі правоти. Ми просто поговорили - троє зустрічних на просьолочній дорозі.

У чому початок мудрості? Кажуть у храмах - початок премудрості - страх Божий. Не розумію. Ну хіба, коли народиться дитина. Виношувана, очікувана, з такою тривогою, з таким чеканням, з такою затаєнною надією, сподіванням і з такою любовю. Коли вона пройшла уже через роди і крик іі роздався у повітрі. І тримаючи іі маленьке тільце на руках - невже, невже? мати чи батько побажають щоб дитина іх боялась?

Ты, сможеш это выразить ? Двоє Безвістні. Просто одинокі старі люди. Він і вона. Вони були лише двоє у великому своєму місті. Діти давно порозіжджалися по світі, у них були своі сімі і лише зрідка вони приіжджали до батьків. Не було уже напруженого робочого ритму буднів дня, не було уже колективу людей, обєднаних однією ціллю. Вони осталися самі. Смисл поволі губився, випаровувався з іхнього життя. Погляд очей ковзав і не знаходив ніде опори, і тоді вони пішли до церкви. Чомусь вони хвилювались, вони майже бігли туди. Церква була простора, ледь - ледь оранжовий з легким розовим відтінком розпис стін. Величні стіни поступово переходили у купола. Та всеж, не зважаючи на цю красу, на грандіозний внутрішній простір, на те що мало розкрити іх, подарувати новий зміст , возродити іх - оправдати іх трудне життя, просто подарувати щось нове. На ось бери, бери ще, бери даром, бери багато, ми поможем тобі донести до дому. Цього не сталось. Правильні слова гулко відбивались у просторі. Правиль- ні інтонаціі добре поставлених слів, акценти і паузи. Більш нічого. Ніхто, і ніщо не помітили іхньоі присутності в залі. Служба котилася своім чередом і дистантний голос отця був далекий. Вони не вірили, вони намагались зрозуміти. Це чуть не вбило іх... Дружина після цього занедужула... Ідемо дорога моя, ідемо прогуляємось, я буду підтримувати тебе. Вони пішли на окраіну міста, на стадіон. Там було красиво, багато простору, відкритості, велике поле і багато неба над головою. Вони помітили юнака (як ім показалось) на біговій доріжці. На цій біговій доріжці, у цьому вітрі з гулом, з якимсь невідомим співом, з колючим снігом що сипався з неба, біг "юнак" підставивши своє відкрите тіло і вітру, і снігу, і морозу. "Юнак" помітив як бережно підтримує похилого уже віку чоловік свою занедужалу оче - видно дружину і як вони обоє дивляться на нього. Нннате, весело, подумки подивився на на них у відповідь "юнак". Дарую вам все своє завзяття, всю нескореність, усю свою радість. Вони почали приходити на стадіон кожен день, та "юнака" вони уже не бачили. Багато людей бачили згодом стару подружню пару, майже зовсім відкритих, при любій погоді, що підставляли своє тіло любій стихіі - без страху з викликом, переборюючи любі болі. Люди дивувались дивлячись на них, потім збентежено на самих себе. Люди почали приходити на стадіон кожного погожого ранку. Така малость, як щось подарувати. Деколи потрібно так мало.

Это я не спрашиваю. Я просто думаю После выбора свободного познания и схождения в физический мир из Эдема, того места обитания где перввоначально пребывал человек и что переводится как Познание, часть его души, высшего сознания осталась на небесах, так как не выжыла бы в более низком вибрационном поле той среды обитания куда после выбора переместился человек. Его природа изменилась, так как необходима была адаптация к новой среде обитания. При этом естество человека обрело в равной степени энергию разрушения, так и энергию созидания. Человек изменился. Уважая выбор человека самостоятельности пути познания Высшие Силы лишь наблюдали за развитием человека. Но сейчас всё изменилось. И то что стало известно в настоящее время - это то что существует уже сейчас Новый Выбор. Извест- но что придёт глубочайшее очищение всей Земли. Всё что не сможет принять, выжить в но- вых зарождающихся условиях, очистится в постоянно возростающем мощном потоке, в качественно другой энергии, чистой усиливающейся новой энергии Творца просто уйдёт с Земли. Земля будет очищена и это очевидно. Может ли человек узнать, как происходила адаптация после "изгнания" из эдема. Кто производил эти изменения. Что в результате человек приобрёл, а что утратил? Может ли человек востребовать возвратиться в первона- чальную эволюцию, что была задумана Творцом для человека. Всеобъемлющий проэкт Восхождение - реализует идеи Творца. И это не только программа преображения Земли, но и всего сущего. Человек изменится, и это очевидно, иначе он просто уйдёт. Есть ли место в этом Новом зарождающемся мире для Нового человека, не того который сейчас. Каков будет, этот Новый человек?

Усмішка І що вже я бачу Куди направлено взор світлооких - Спасуться одні дельфіни

************ Ніхто і не сказав би Окрім Бога Як довго я не був у своєму саду ************** Як ото ідуть понад водою Де треба вже летіть... Пливе болотний жур з бідою А треба захотіть!! А треба бігти, йти в своє Там є слова! в небесних сховах Є всі слова, в таіні Слова І ходять, чую - с! Вже поізд йде - із сіл і міст Линуть слова моі опорні І ! - Райдуга серцям нескореним В священний безум - міст У мене єдине прохання За вогненість, мою і Твою Боже, веди людей в дерзання.... Це також було Ігора

Колись була написана одна поема Ігорем Шевчуком. Вона включалась в різні збірники раз по разу, і що разу скорочувалася. Останнього разу велика поема звелася лише до двох строчок. ********** Душа покликала ростити сад... І вітами зняла сорочку Був ще один надзвичайний вірш, про Кану Галілейську. Все вцьому вірші зводилось, прямувало, і вказувало теж, тільки на останні дві строчки, на думку, на ідею, що виразилась серцем. Та нічого не можна зозуміти, якщо не читати всі ці інші слова, що вели до них. *********** Розпочиналось дуже просто Не вистачало всім вина Тверезі на весіллі гості То це вже мука є одна І той , хто був в них Сином Бога Так виповнивсь любовю сам Так розілляв Духа Святого Подарував всім небеса Ніхто не зрозумів нічого Як це, що майже із нічого... При чім любов? і небеса? ...Все теж весілля в нас не нове Не вистачає всім любові...

Наші і не наші. Був самий розпал холодноі війни, коли Радянський Союз попрсив допомоги у Сполучених Штатів Америки, продати пшеницю, інакше краіні загрожував голод, був неурожай.. Це стало відомо всім хто мав важелі влади у краіні. На Кеннеді тиснули. Не продай. Це імперія зла і буде благом пришвидшити іх кінець. Це що сталось, можна вважати христи - янським вчинком. Через ряд підставних лиць була заключена велика торгівельна угода з Союзом і пшениця таки попала у краіну... Через багато років, Украіна про щось там просила у Росіі. Мова йшла за газ. Ніхто й не подивився що на територіі проживає половина спів - вітчизників. Назначили платити в два рази дорожче ніж іншим краінам. Трошки пізніше, коли "своі" прийшли до влади, ціну різко збавили. Запізніла щедрість... "Своі", закусили удила, і кажуть буде лише одна державна мова, а інші, очевидно "чужі" не мають на це права. Неправда все це. Я вірю, між двома краінами можуть бути чисті, правдиві, дєвственні стосунки. А ви вірите? ************************

Так они и не узнали какая жизнь. После чудесного купания на реке и чудесного спасения - Весёлый заключил жизнь в весёлость, Грустный заключил её в грусть, а Никакой заключил её в своё название имени. Силу этого расказа я вижу в том, что нельзя заключать.

Я попробую. Я дещо уже почав відчувати. Ще немає образів виникаючих, ще немає тоі легкості і простоти про які Ви пишите. Та значення деяких слів - АММА я відчув. А поки пропоную прочитати привітання - Дівіна Амма Так вперше привітали Матір Марію.

Все таки напишу. Пожари. Невдячна тема. Адже тебе й самого можуть просвітити, як на ренгені. на подивись. Я знаю причини цих лісових пожеж. Це не тільки наслідки звичних природніх процесів, звязаних з непомірним підвищенням температури і тривалою засухою. Та хай краще про інше. Хай відновиться земля, очистяться води, відростуть і забуяють нові ліси, відродяться і відбудуються нові села. Хай сліди від згарищ заростуть травою. І сліду від цих подій хай не залишиться.

Яку так і не знайшли. Був ранок. Ходімо подивимось. Що? От побачите. Ну скажи що? Побачите самі. Заінтерисовані таємничим голосом кілька людей підійшли до місця. Грім вдарив у дуба. Могутнього, велетенського дуба. Дерево від самого верху розчахлося на три частини. Оголилося. Стояло без кори, біле. Гілля розламане лежало поруч на землі. Лежала поруч і дівчина під деревом, яку так і не помітили обговорюючи силу небесного удару. Аж тут вона піднялась, заспана - і тут мене знайшли! Ніхто і не подумав відразу, це уже потім - як так? Ціла здорова, зовсім неушкоджена, після такоі сили удару грому, що зняв всю кору з дерева, розчах його що воно уже ледве стояло і розкидав всі гілки навкруг. Іще чого! Знайшли ! Та як ти смієш ще тут кричати. Хоч вона і не кричала, так, сказала спересердя. Тут, під церквою? Уже кричав один. Вона глянула на всіх тихим поглядом, відвернулася, і пішла. Пішла від церкви, від дуба, від тих людей. Вона хотіла щоб іі знайшли. Вона так хотіла бути знайденою... Є багато людей - невідомих, безвісних, мовчазних. Що шукають, що хочуть віднайти в цьому холодному світі щось інше. Вони ще вірять, що ім скажуть - не бійся, іди сюди, тут не закидають тебе каменем...

Крізь біль, тривогу, пошук і неспокій людини. В очах домохозяйки поглинутоі кухнею і чадом, в неустанному пранні іі, через яке так часто проступають ранки на руках, та за простим піклуванням іі за всіма рідними і просто оточую - чими іі людьми. В болючих очах старого чоловіка в вицвілому жовтому плащі з відзнакою на грудях учасни- ка народно - визвольних змагань що не чекає уже від життя ні добробуту ні комфорту на старості літ. Йому уже нічого не треба. Він хоче щоб йому подякували, хоч одним словом. У нестримній ході молодоі дівчини перед якою чомусь розступались люди, у розпашілому лиці іі що окрасилось і обпеклось невидимим огнем. У членові європарламента - стриманому і поважному, що безуспішно намагається показати себе впевненим і процвітаючим пояснюючи щось перед телевізійною камерою. Можна побачити поховане і пригнічене. Пробуджене, ще не зовсім усвідомлене. Прагнення. Віднайти. Віднайти те що втрачено. Це те що все може виправити. Це пошук любові.

А ще я відчуваю ці два слова трохи по різному. РАССВЕТ - це вікриття чогось, це початок, це вступ, це ясність що народжується, це радісне хвилювання і очікування чогось незвичного, нового. СВІТАНОК - це таємничість, це торжество, це пробудження, це ніби розкриття і обіцянка, це те що призначено тобі, що збудеться.

Це вже інша спроба зрозуміти суть слова - через складові, адже так теж можна. Через вложений зміст частин з яких складається слово. Поки що так, поки що окремі звуки - букви що самі виражають свою суть через вібрацію і є довершеними у своій цілісності й водночас виражають гаму виразів творчого потоку навіть у одному звуці - це ще для мене недоступно. СВІТАНОК С - цей звук для мене виражає поширення, проникнення, світло, рух. ВІТАНОК - це дуже мягка форма від слова вітати. Вітанок - це вже звучить урочисто. Отже СВІТАНОК для мене є привітанням Світла. РАССВЕТ РА - це так називає себе Сонце С - світло СВЕТ - це теж світло Отже РАССВЕТ для мене це радісне утвердження( через С ) самого Світла.

Возможно это будет кому - то интересно. Некоторые слова на универсальном языке, пришедшем из древних цивилизаций Атлантиды и Гипербореи. АУРИ ЛАМА АНТА МИ - мир непорочно зачатому АННА АММА АВВА АББА МИННЭ ALMA MATER DEI ET HUMANI

ОТЕЦ НЕБЕСНЫЙ ВЕЛИКИЙ РОДИТЕЛЬ ВСЕГО СУЩЕГО Ты предстаёш пред нами в образе прекрасного Светила Ты дивно велик, прекрасен и гармоничен Наполни и нас своим Светом Пусть лучи Твои, Твоя энергия Любви Войдут в нас и одарят совершенной радостью Соединяя в Едином жизненном Потоке Всё сотворённое Тобой Да будет наша жизнь наполнена Твоим Светом Да будут наши закрома наполнены Твоей Любовью Да будет наша жизнь согрета Твоим Пламенем Жизни Омыта из Твоего чистого Истока Очищена Твоим Чистым Дыханием Все Силы Небесные всё невидимое войско Света Да пребудет с нами в едином моменте единения Молитвы и благодарения Творцу Мир всему сущему Аминь Молитва, Елена.

Нічого в мене не получилось. Видно важливі етапи не проскочиш. Гармонізація, медитація. Треба вчитись. Треба вивчити самого себе, побачити своє поле, енергетичні центри, енергетичні канали. Це позволить працювати далі. Єдине що я побачив - це біле, засіяне поле, аж до горизонта. Це не був сніг. Це було засіяно білим, вся земля в цьому місці була біла. Впевнений що ви побачили більше. ( Хочу зрозуміти те що бачив. Прилетіла стайка голубів і сіла на гілку красивого дерева що росте якраз навпроти мого вікна. Четверо з них почали закльовувати одного. Якби це були пси, а то голуби...)

Казка від Миколая. Як завжди тато прийшов увечері до Віри щоб побажати ій хороших снів. Йому було трошки ніяково за останній вечір, та все ж він весело запитав - чи розповів казку Миколай ? Так, довірливо і серйозно відповіла Віра. Він усміхнувся, збентежившись тихо вийшов з кім - нати. Він не знав як сприймати іі слова, та те що він бачив кутиками очей виходячи з кімнати, як ворухнулася постать на образі. Та вирішив не дуже допитуватись - хай усе іде таким дивним чином. А Віра поглянула на образ і тихенько покликала - Миколай. Враз все ожило, пахнуло, війнуло вітром. Білі хмари величаво поплили по небу. Все задвиготіло, почало мі - тися. Одинокий Храм остався на місці, зате навколо виросли нові будівлі. Появилося Нове місто. Це було красиве місто, це було незвичайне місто, все біле. Віра запитально глянула на Миколая - так, ти можеш сюда зайти. Підійшовши до краю картини він простягнув ій руку і вона ступила на зелену траву. Вони довго гуляли по ожившому місті, по красивм садам його, розглядаючи ніби білопінні, такими легкими здавалися різноманітноі форми споруди. Це місто боло порожнє, там ніхто не жив. І вони були єдиними відвідувачами. Чому це місто безлюдне, запитала Віра. О, це місто майбутнього, воно приготовлене для людей. Пройде не так уже й багато часу як воно опуститься з небес на землю. І люди зможуть зайти у це місто і жити в ньому. І від цього часу все уже поміняється - ніколи не буде так як завжди. Все буде нове для людини, все буде ще ніколи не бачене, ніколи не чуте. Більше ніколи у вас не буде нудьги. Це я тобі обіцяю, усміхнувся Миколай. Радість заполонить вулиці міста, тому що зможуть у нього зайти лише добрі. Віра і не помітила, як вони знову підійшли до цього місця де вона вперше ступила на цю зелену траву. Миколай узяв іі за руку і в повітрі появилася картинна з образом іі кімнати. Вона легко переступила і увійшла до неі. Повернувшись вона помахала Миколаю руками і вітер доніс ще до неі востаннє квіткоий запах повітря щоб через мить все прийняло звичний образ розписаноі ікони.

Извините меня Елена. На всё своё время. Я подожду, я с детьми,

И ещё я думаю сила мысли в Слове. В том таинстве самопроявления звуков сочетаемых в слово что творит. Творит через себя. Мы это ещё не прочитали Елена. Это Космический Букварь. Я думаю это очень важно.

В чём сила мысли ? В естественной вере в право на своё осуществление. Всё в мире проявляется через устремление к проявлению. Сила мысли в её утверждении. Сила мысли в том начале, что ведёт любое начинание только ко Благу, Развитию, Раскрытию, Свету и в Свете.

Вовсе нет. Делится есть чем. Но надо было осознать, что не так, надо начинать всё как - то по иному. Я старался найти равновесие. Когда я работал с чертежами в Церкви мне стало плохо и я закрыл глаза. Увидел оранжевое пламя, на него надви - гался чёрный диск, и полностью закрыл пламя. Это поглощённое пламя Майдана. У каждого я думаю человека в личной временной перспективе есть преодоления. Я не могу составить пока зримого образного плана пути, будущего, себя в нём. Я стастно желаю, изо всех сил, чтобы исчезла грубость, ненависть, пренебрежение, высокомерие. Хватит этих уколов, не желаю никому. Я могу пока составить лишь то, что не войдёт в будущее ни при каких условиях. Я очень желаю чистоты, дружбы ( ещё есть такое понятие ). Когда человек касается мыслью другого человека он это чувствует, хоть и не всегда знает кто его коснулся. И я думаю будет ещё один майдан. Где никто не посмеет обозвать другого, где сложат в одну кучу и сожгут все лозунги где принижается достоинство человека. Люди затребуют своё право жить без насилия, без угроз, без страха. В достоинстве человека. В надежде.