Gajavata

Кимось стати. Всім дітям. Ти енергійно працював ногами і руками, рухався і проштовхував себе , і виплив із лона. Повітря обпекло тебе і ти закричав. Потім почав дихати. Ти ще довго памятав це, як памятав і інше - звідки ти прийшов. Перше слово, яке навчили тебе промовляти, це слово ма - ма. Ма - ма це та що любить тебе. Та розумів ти одразу. Ще не було у тобі слів, а ти розумів. І ти зрозумів ще одну річ. Що ці люди, що підходили до тебе, що деколи коверкають слова намагаючись бути похожим на тебе - щось забули. Вони вже не памятають те, звідки вони прийшли. Тоді ти почав просити. Ти ще не знав у кого ти просиш, але знав що він чує. Перше що ти попросив - Не забути. Тільки не забути. Потім, згодом, трохи підрісши, ти грав в футбол з хлопчиками, коли почув у собі голос. Мирний, тихий, чоловічий голос. Ким ти хочеш бути ? Ти не здивувався. Ні. Ти просто покинув усіх. Відійшов на самоту, і почав думати. Я не хочу працювати цілий час у приміщенні бо всі ці люди згодом отримують якесь хворобливе бліде лице. Також я не хочу працювати цілий час на свіжому повітрі. Я хочу рівномірно час про - водити і в замкненому просторі, тобто в приміщенні і на просторі природи, або чередувати це. Ти ще не дуже розумів як люди працюють і як живуть. Ти ще не знав, що кимось можна стати, бо тобі про це ще ніколи не розказували. Десь, уже написана книжечка для маленьких дітей, дітей які ше зовсім не вміють читати, які ше не знають, що можна кимось стати. Я знаю, це той самий, мирний, тихий голос, того самого чоловіка. Він диктував слова цієі книжечки. Я знаю, трошки згодом, треба чуть - чуть почекати і ти, маленький хлопчик, і ти маленька дівчинка, зможете почути про багато чудесних речей. І ви зможете почути той самий голос, того самого чоловіка і в голосі мами що читає про чудесні літери, і в голосі свого тата.. Ти розпізнаєш цей люблячий голос, ти побачиш багато дивовижних речей. І тобі не потрібно ужу буде думати так довго, як тому маленькому хлопчику, і ти будеш знати, що відповісти - коли люблячий голос запитає тебе про те саме.

У нас теж лило. Я працював сьогодні мокрий. Та там де я робив я чув як у всіх школах співали діти. Я вірю у цю маленьку книжечку написану для дітей. І в це маленьке оповідання - знають його чи не знають але його чекають люди.Я вірю - ні радуюсь тим віршам що пише Ірина Дзюба - це просто дивовижні вірші. Я вірю у цей форум і у всіх людей що приймають участь у ньому.

Який сьогодні дивний, пресвітлий день !

І розмова з лисенятком. Якщо дозволять. Не забудьте.

Це для дітей. Вони можуть все змінити. Але якщо вони це не прочитають. Не побачать цих рисочок і цих райдуг і букв, і Сонця і Землю і надіюсь ще багато чого, то як вони про це узнають ? Без дітей і без цієі книжечки , написаноі для них , як може прийти - це нове - цей новий день ?

І ще , зовсім маленька усмішка. У нас в Яворові , і по селах теж, у давні часи, будували памятники. Троє фігур з піднятими руками угору. Селянка у руці тримає серп, робочий молот, а посередині вчений із спіралью на якій було зображено атом. У нас не вміють насміхатись. Але вміли бачити смішне і незвичне і парадоксальне. Так іх і прозвали - троє святих.

Ну, а це для усмішки. Бо треба деколи усміхатися і сміятись. Добре, коли є друзі.Що можуть виручити. Прийти і весело посміятись, нвіть з тебе самого. А то б, якби не друзі то було б вже зовсім ніяк. А у нас в Яворові, крім розумних вчителів, ще є глобус Украіни. На роздоріжжі трьох вулиць, великого діаметра, на постаменті, з металу. Там зображено тільки одну краіну - Украіну. І лише три міста. Яворів, Львів і Киів.

Це щодо тематики книг де висказувалиссь думки про твори. Ульянушка мені ставила подібні оцінки. Один раз зависила рівно на один бал. На екзамені Зате взнала як іі називають учні. Які розумні у нас були вчителі. Що в Яворові, а що в Києві.

Молитва Новое приди. Приди. Разрушь все эти прижизненные могилы. В которых мы спим. Они красивые, белые, с литыми чёрными цепями. Но это могилы. Ветер, развей, пронесись, принеси новое Приди Новое утро Нового дня.

Доброго дня вам. Учора зустрічався з друзями у Львові. З Ігорем Степановичем. У честь вихода новоі книги поезій. І просто дружня розмова була. Були зсунуті столи, Був вітер, і з дерев намагався насипати нам трохи листя. Ми розложили виноград на столі, хтось приніс домашнього червоного, пахучого і молодого виноградного вина. Якраз і вистачило всім як на причастя. Були спогади Ігора Степановича про Олеся Гончара, роздуми про покликан- ня людини, поета, художника, митця. Все це з намаганням зрозуміти зміни що є у світі. І чому ми всезнаючі, маючі Церкву і маючи Книгу все таки не бачимо і не можемо спрогнозувати майбутнє. Мусить пройти трохи часу щоб нам уложилася правда. Це вже йшло від мене. Знову склалася ситуація як у музеі Франка. Проте вияв іі стосувався іншого - бути під Церквою. І це представлялось усіма як незаперечне. Хтоссь має маленьку кладочку і сто - іть на ній, хтось має маленький білий човник своєі віри і пливе у ньому. Не збий людини з цієі кладочки, не переверни маленький човник. І я не заперечував ім, не протиставляв, просто спробував подарувати своє розуміння. Адже є незаперечні, універсальні істини. Хтось, хто дивиться разом з тобою на цей світ одними очима, хтось, хто дихає разом з тобою одним повітрям - він має право жити. І людина не може вбивати іншу істоту для продовження свого життя. Людина має слово, людина має язик і вона може попросити. Тож можна попро - сити не за себе,, а за тих хто сам за себе попросити не може. Я спробував показати новий підхід. Не піст релігійний - де все подається людині як спроба очищення. А стосовно іжі , стосовно відмови істи мясо на короткий період це теж очищення. Тільки мотиви у Церкви подані через всепоглинаючу потребу людини. Зате нема потреби тварин. І тих і тих сотворив Творець. Його дихання підтримує життя у всьому. Хто така людина, щоб пересікати дорогу іншому? Хіба все живе не має свого права жити. Священство благословляє маленькі кошич - чи укриті білими рушничками з розписами хрестів і орнаментів, де всередині обовязкові ковбаси прикрашені миртою. Зустрічаються, в одному місці, в одному часі, під час Пасхи симвопи життя, милосердя, та зі сторони тих хто мав би утверджувати це життя, священства так і немає розуміння цього. І вбивство освячується. Я прчитав деякі своі оповідання. Про що попросити Бога, про Страдчанські печери і живу Віру що виникла як феномен на корот - кий час і не потребував когось іншого щоб наблизитись до... ну хай це буде Небо, і про те як все це разюче змінилось після втручання Церкви. Гірко. Адже в основі своій - це релігія свободи. Читав також оповідання по екзамени. Вам доводилось, я тут висловлюсь по росій - ські, дуже гарні слова - сражаться за друга?

Щось мене постійно повертає до початків. Якщо позволите Єлена - кілька строчок із розмови з Отцем. ... Состояние Природы соответствует состоянию души человека... Многое происходящее перед вами - это отзвук живой Природы, это резонанс на ваше состояние, ибо всё живое находится в резонирующем потоке, от которого невозможно ни отгородится ни размежевать- ся, ибо человек это неотъемлемая составная часть живого потока жизни... Каждый избирает свой путь и сонастраивает пространство на свой поток. Настроить пространство на Свет, на гармонию поможет ваше соответственное состояние, поможет ощущение Высшей Силы, про - ходящей через вас для созидания и претворения в жизнь высших Идей. Гармония и мир возможны через соотнесённое пространственное выравнивание, через корекцию энергетических потоков и приведение их в однородную по составу энергию. А ныне разнородные потоки противоборствуют друг другу, что отражено в проявленном ми - ре живой Природы. Это крик о помощи. Это способ заставить мыслить людей о видимом с позиций внутреннего Света души. Именно кристальная первозданность внутреннего состава человеческой души способна вспомнить и восстановить ту основу в мышлении, что опирается на глубинную память о первозданной непорочности, соединённой в гармоническое перепле- тение жизнепотоков всего сущего. Именно гармоническое переплетение позволит вам найти нужное место всему живому, не путём насилия и угнетения, а путём мира и соглашения. Путь определён на включение созидательного мышления, и тогда самоотдача в мире будет взаимной и наступит великий момент, когда соответственно своему предназначению про - являтся все силы. 26.06.2003 г Елена Соприкосновение

Розумна і сильна. І що ? Щаслива ? Ні ! Сама нещасна істота на Землі. Якби людина захотіла, керуючись тими знаннями що вона має, наукою, технікою, ціленаправленою волею - вона могла б змінити навіть клімат самоі планети. Серед космічних польотів, вперше, піднявшись над Землею і оглянувши планету зверху, серед досліджень морських глибин і сходження на високі гори. Поринаючи у вивчення світу елементарних частинок, відкриваючи нову безмежність у чомусь малому. Серед пошуків і намагань віднайти себе. А також серед газових воєн і різних конфліктів. Серед лісових пожеж, згарищ і ідкого повітря великого мегаполіса, вдихачи запах власних думок, серед різних голосів і безголосся. Серед потопів і руйнувань. Чується один тихий голос. Ти не залишиш душі моєі Господи ?

Питання Єлені. Як ставитись до ідентифікаційного коду? Відчуваю що подальший рух в цьому напрямі приведе до тотального контролю. Обмеження свободи уже явно відчувається. У школах насильно заставляють приймати учнів ідентифікаційний код. Державні установи уже обмежують в правах людей, що не мають ідентифікаційного коду. Що робити людині, яка хоче позбутися іраніше отриманий ндивідуальний код? Просто спалити видану довідку. Свідомо забути про неі і свідомо відмовитись. Рішуче не приймати ніяких подальших кроків у цьому напрямі. Цього вистачить?

Дякую за інформацію, цікаво !

Іще я думаю кожна нація може віднайти себе на Украіні, не бути поглинутою, як не захотіла бути поглинутою сама Украіна, не бута зневаженою і не бути обділеною, як себе зараз почувають Кримські татари. Все можна відновити, все можна виправити. Це можливо. У Китаі проживав колись один правитель, можливо це було в часи Конфуція, а можливо в часи Лао - Цзи. Коли він бачив бідну, чи голодну, чи стражденну людину, він бив себе долонями в груди, плакав - казав це я винен, я управляю цією краіною, це я винен що у моій краіні голодні люди. Сучасники уже не вірять що таке могло бути. Але таке було.

Я це розмістив не у відповідному розділі, у відповідь на запитання що є свобода. Якщо потрібно, можна це перемістити де інде.

Я багато думав про свободу, про незалежність. Адже іхні вияви пронизують усі рівні. І це не можна оминути не глянути також і як на свободу і незалежність Украіни. Дай Боже мому бідному розуму укласти все це думкою і словами, що поки що я відчуваю лише у душі. У мене є одне переконання, що кожен народ, кожна нація, кожна краіна, має свою - глибоко вартісну цінність. Це можна виразити коротко, це дух народу, мова. І виявлення, що він зумів відкрити творячи свою історію. Я переконаний що на Украіні таким глибинним виявленням його духу - це почитання Високого Жіночого Начала, Матері, Маріі - покрови - тельниці і заступниці життя, всього світлого, всього животворящого. Украіну часто оспівува - ли як калину, як молоду наречену. Серед того що втрачено, що не можуть зараз віднайти, серед тих куда нам йти і до кого нам прихилитись може і не треба шукатм опертя і знаходити себе в затінку Європи чи Росіі. Можна спокійно глянути на себе, свою історію. На це бажання цілісності, що завжди відроджувалось у розділених і вставлених у різні національні струк - тури половинки Украіни. Що ті і що ті не змогли прийняти в свою сімю, стати братами чи сестрами в єдності, приймаючи, оберігаючи, даруючи свій дух, свою високість і з трепетом з вдячністю у відповідь прийняти і іхню любов. Я бачу що не склалось це. Я бачу велике прагнення Украіни щось самостійно будувати, творити, виявляти. Не в союзі - тому чи тому, а самій. Ще є такі якості - як доброта, віра, лагідність, бажання нового. Довіра до Неба , я так умовно виражусь і ще раз скажу віра. Адже кожна планета має уготовлену ій траекторію має свою самобутність. Так і Украіна має своє, уготовлене, ще не виявлене.

Все так як є. Кожне слово.

Добрий вечір Вам Єлена, добрий вечір Вам Весна. Десь у схованих файлах форуму, що уже похожий на велике місто із своіми розгалуженнями, вулицями і переходами є написане маленьке оповідання " Разговор с лисёнком " Єлени. Щось таке подібне ніколи і ніхто не писав. Бо це потребує глянути на маленьке лисинятко а також на світ тварин по іншому. Що з точки зору Світу - людина не важливішо від того маленького лисятки. Що для Світу - і маленьке лисятко, і маленька пташечка і людина - одинаково важливі. Ще не скоро таке хтось напише. Можна розуміти один одного, можна щось сказати, без слів, передати поглядом, серцем, душею, думкою милосердною. І інший зрозуміє, прийме як зрозуміло лисенятко. У Вас Весна є дар перекладати на інші мови. Чи не могли б Ви, Весна, перекласти це незвичайне, вражаюче оповідання на англійську мову. Чи можна це Єлена?

Скинуті рукавиці. Спочатку було не так. Я боявся висоти. Зараз уже ні. Зараз я висоти не боюся - боюсь ям. Ми виставляли риштування по запрошенню, для висотного магазина. І сталося так що довгий час ми не могли закріпити риштування до стіни. Вакуумні вікна не давали змогу це зробити. Все хиталось, ми з опасінням дивились вверх, закріпитись зможемо тільки вище вікна. Стоіш на вузьких профілях вверху, все легенько хитається. Стараєшся не робити різких рухів, опанувати себе, уйняти дрож в колінах, повністю заспокоітись. Потім шнуром піднімаєш щити - кидаєш під ноги. Тепер безпечно. Стойки, перила, розкоси, і тепер можна прикріпитися до стіни. І от робота виконана і нам нам потрібно все розбирати... Я отримав сильний урок, дуже дякував за це. Все робимо в оберненій послідовності. Перила, стойки, розкоси, щити, встояти на профілях і перехід на нижчий рівень. В якийсь момент роботи, я, що мав поставити фіксатори - закріпити перила, не зробив цього. Товариш взявся рукою за перила... і вони злетіли. Він ледве втримав рівновагу. На мить мені стало погано. Чому не закріпив питає, я мовчу, що тут говорити. І якось в процесі роботи дальше він каже, давай послабимо шнури, будем швидше спускати. Я не вспів заперечити, рукавиці у мене були зняті. Утримували ми шнур при спуску разом, один би він не втримав, внизу люди. Шкіра на долонях у мене порвалася в трьох місцях, потекла кров. Та впускати не можна було. Вже згодом він подивився що я без рукавиць. І тут всплили самі по собі переді мною слова. Ти не дбав за товариша, не захистив його. І щоб щось зрозуміти, треба було щоб у тебе кров на долонях появилась. Ну як ти по інакшому міг зрозуміти. Ми більше нічого один одному в цей день не говорили. Але після цього якось я помітив що всі у бригаді стали уважніші один до одного.

Я знаю що це у вас Весна - це мухність.

Дякую вам усім. Усім - усім.

Більша половина Пакистана залита водою. 20 млн не мають житла. Нам казали молитися.

Це було дуже смішно, Руслан, і дуже влучно - про ті відра. ( Та все ж незважаючи ні на що - коли людина входить у форум, вона відразу шукає очима, чи є нові послання Учителя. І з цим нічого не можна подіяти)

Далай - Лама Я привет тебе шлю через горы Через тлен человечьих границ Неба общего связан простором Я с тобой, дорогая. У лиц Что проявлены мной на планете Есть единый оттенок Любви И весёлые нежные дети Мне приносят приветы твои И сердец наших общее пламя И вибраций знакомых узор Нас роднит, хоть различны телами Не встречались с тобой до сих пор С сердцем Азии связан веками Воплощений. Давно разошлись Мы земными своими путями Но несём мы единую мысль Ты проходишь свой путь европейский Мир готовя для расы шестой Посылаю с буддийским напевом Я тебе колокольчик простой Пусть в тебе он прольётся стихами Сердца Азии чистый привет Пусть печаль в твоём сердце стихает Принимая мой ласковый свет 8 октября 2001 года Оренбург, Чандира