Gajavata

Я не хочу це розміщати у відповідній рубриці бо зміст цього це тільки відображення того що існує на енергетичному плані в дійсності реального часу. Це сон - бачення. Люди , у швидкому русі, у одному потоці мчать. Як ріка. Голі, як звірі, навпочіпки, подібно звірам, навчетвереньки, дуже швидко. Дехто стоіть, таких мало. Вони не перебирають ногами, лише стоять, але іх несе той самий потік що і ті хто біжать навскач. Не видно куда іх несе, не видно цілі. Тільки єдиний масив людських тіл тече мов ріка. Куда ? Може там далі обрив ?

Мені чужді царі. Вони посилали чоловіка на неприступну стіну з таємною надією що його убють. З горящими очима вони завойовували пів світу, а перед очима смерті наказували привязати себе до сідла коня і розкривши руки пустити вскач по степу, щоб було видно що нічого вони на той світ не беруть. Всі іхні імперіі розвалювалися відразу після іхньоі смерті , та й самі вони не знали во імя чого вони воюють. У виді президентів по приізді в іншу краіну перед зустрічаючими, коли автомобіль повільно зупиняється , вони не спішать виходити. І здорові, не каліки, повновидні мужчини чекають і виходять коли ім відкривають двері. У виді священників вони милостиво позволять собі цілувати руки і забута історія про таз з водою і підперезаний рушник навколо стану. Ось іще одна історія царя, де він сам розказує про себе. Це про людину , що збирала мужність перед смертю , про іі любов до власних дітей,, про те розуміння що появилось у нього лише після смерті, це те що він намагається передати зараз Росіі - не як цар , а просто як людина що щось зрозуміла. Я есьмь вознесённый владыка Николай. Вы знаете меня Я есьм русский царь Николай второй, Романов. Я очень взволнован нашей сегодняшней встречей и возможностью обратиться к вам, ко всем кто живёт в Росии и на територии тех государств, что "именовались" когда то Росией. Я говорю и слёзы заполняют мои глаза. Как много хочется сказать. Но хочется сказать самое важное. то что вам необ - ходимо знать в этот исторический момент. То что не видно, но то что реально происходит на тонком плане над Росией. Множество небесных Сил сейчас сосредоточили свои Сози - дательные усилия над територией этой страны. Огромная мощь собрана и мы готовы к дейс- твиям... И всё что нам нужно, это ваша помощь... Мы понимаем как трудно вам приходится выдерживать тот остервенелый натиск со стороны тех сил, которые предчувствуют свой конец и поэтому действуют в открытую нисколько не заботясь о том чтобы прикрыть свои безбожные действия малейшим покровом идеологии или любой другой маскировке своего безстыдства... Те силы что находятся сегодня у власти, подобны этому смертному зверю... Однако есть план Бога для этой страны. Как больно мне было осознавать в период моего отречения от престола и последующего постыдного ареста. Но зверь в то время был ещё силён. Он находил поддержку у народов, пользуясь невежеством людей, населяющих эту страну. Невежество является недостатком, через который действуют самые злобные силы на нашей планете. Невежественный человек находится слепым орудием в руках сил тьмы. Я люблю Росию, я люблю Росию всем сердцем, всем своим существом. И я готов был пожертвовать собой, принести в жертву себя, и свою семю, чтобы только дать возможность людям этой страны получить свой шанс на светлое будущее... Я знал свою судьбу, я знал о той мученической смерти что предстояла мне и моим детям. И было много путей сохранить жизнь и бежать за границу. Я отвёрг их все. Я осознано принял на себя этот крест, это распятие на кресте. Тяжелее всего было преодолеть сопротивление той части меня, которая пыталась спасти детей. Я до последнего момента надеялся что господь отведёт руку судь- бы если не от меня, то от моих детей. Но нет, случилося страшное, святые невинные были преданы смерти. И этот момент послужил сигналом, сигналом для самых злющих сил тьмы вылезти из углов и стремиться к власти. Вся тьма всплыла наружу. Всё что раньше пыталось соблюсти приличия и пряталось по углам всплыло наружу. Это была вакханалия нечисти. Это продолжается до сих пор. И если они раньше накидали на себя идеологическую маскировку, прикрываясь заботой о нуждах народа, то сейчас они не утруждают себя никакими оправданиями своего беззакония. Печально смотреть на всё что происходит в Росии. Я мог сопротивляться, я мог сберечь свою семью и все мы могли остаться жить. Но какой смысл в моей жизни без Росии. Я выбрал путь отказа от борьбы, отказа от насилия Я выбрал путь Христа и позволил распять себя и всю свою семью. Я добился своего возне - сения. Но мои дети, мои дочери до сих пор находятся в воплощении. Одна в Росии, другая в Америке. Всё перемешалось в Росии. Зёрна перемешаны с сорной травой. Громадный зверь всё перемешал на своём пути и продолжает крушить. Однако теперь стало явленным и вы имеете возможность судить по плодам. Вы теперь видете кто есть кто. Но прошу вас... следйте тем путём что указывал Исус. Вы должны вытеснить всю тьму из Росии силой своих сердец. И там где находитесь вы, не будет больше тьмы. Пусть они бегут из Росии. Пусть они забирают награбленное и уходят. Бог никогда не оставит Росию, когда в воплощении есть хоть один святой... Вы утверждаете принцыпы Добра и СВета... Я умоляю вас вы - держите всё это, как вы выдерживали на протяжении всей истории этой страны. Немного осталось возлюбленные, потерпите, пусть сердца ваши наполнятся радостью от предчуст - вия скорой великой победы. Я есьм Николай, вознесённый владыка. p.s. Я переконаний що Украіна має свою предуготовану дорогу. І я дякую за це звернення.

Добре

Душа покликала... Ростити Сад І вітами зняла сорочку Це не моє

Поздоровляю всіх із Світлим святом, вічно Новим і Оновляющимся ! Різдвом Пресвятоі Богородиці, Діви Вічнующоі, Новизни Нового, Матері. Хай у цей день прийде Нове, ще незнане і ще небачене ! Авве Марія !

У цій тиші і мовчанні , я собі ще щось напишу. Ці кілька днів у Львові відзначились важливою подією. Був книжний Форум у нас , його відвідав і я. Форум був розміщений у палаці, що знаходився на вулиці Коперніка. Та ще здаля, на алеі що веде до оперного театра мене зустріли голубі навіси книжних лавок. Та все ж основне зосередження книг було у палаці. Перед самим палацом кована висока огорожа і двір - просторий і вщент заповнеий людьми, торговими лотками з написами що засвідчували що є. Іх було сотні, там важко було пройти і щось подивитися. Продавці, видавці, автори книг, письменники, читачі, просто відвідувачі і глядачі - всі були там. Художня література, філософія, право, історія, розвідки і дослідження мови з намаганням осмислити корені, звідки це пішло, звязок з іншими мовами і народами. Це приголомшило мене. Двоиетрового зросту мужчина з широчезними плечима крикнув мені через голови - не минай ці книги, підійди, я йому усміхнувся у відповідь - шукаю інше. У самому палаці я ще й заблудився. Там стільки поробили вуличок, переходів і рядів, що все виглядало на дуже населене місто із книг. Я і не знав що в нас є стільки видавництв. А одне видав - ництво було з чудернацькою назвою - " Зелений пес." Помітив я і телевізійну групу що вела передачу з видавництвом із Санкт Петербурга. Розказували про Белінського і про Лєрмонтова. Вони приіхали і просто дарували присутнім свою любов і своє розуміння цих людей. В одному місці я просто взяв переглядати кілька книг. Там був і автор написаних книг, він зрозумів що я хочу лише зрозуміти про що ці книги. Майже з розпачем він вигукнув своім друзям - Ну це неможливо, це трудно щоб тут хтось щось купив. Я оглядав усе - на кожному столі, у кожному ряду - унікальні, дуже хороші книги! Поки вони дійдуть до мене ?! Я все таки вибрав собі кілька книжечок. Потім довго не міг знайти виходу із цих вуличок із книг. За огорожею, на вулиці двоє братів письменників розложили книги прямо на своєму " Запорожцю" з чудовою смарагдовою окраскою. Один замислившись з доброю усмішкою писав посвячення на книзі. Вийшов я звідти смирний і піднесений в одночас. Це було як свято.

Лонгофелло ... Ви, хто в серці не згасили Віри в істину й природу В іскру правди у людині Ви, хто знаєте що завжди Людське серце знало муки Знало сумніви і сльози І у царство правди рвалось Що крізь темряву глибоку Нас веде рука провідна І підтримує у стомі...

Розмова Це був ошатно вдягнений чоловік, середнього віку, більше схиляючийсь уже до старості. Чорний костюм, чорний дипломат. Я уже піднімався на верхатуру, коли він мене окликнув. Я повернувся до нього і ми з ним ввічливо поздоровались. Кожен, як умів. Скажіть, чия це церква, кому вона належить ? Це церква Покров Божоі Матері, вона належить Богородиці. Кілька секунд ми мовчали. Він трошки усміхнувся і додав. Це добре що ви так шануєте Божу Матір, але я питав за інше. Хто тут владика , приналеж - ість, до чиєі Патріархіі вона належить ? Тут одна Владичиця , більше нема , Мати Марія. Здивування написалося на його лиці , він не думав що я можу дійсно це не знати. Церква присвячена ІІ Покрову, Захисту і Веденню коротко додав я. Ми знову замовчали, але тут підійшов мій товариш по роботі і все розповів. Коли мене запитують про те саме , моі давні товариші з якими я колись працював я відповідаю ім так само, хоч уже знаю і про формальності.

Добре що Ви не відповідали. Я мав змогу подумати і все собі уяснити. Те що я зроумів стосується свободи. Дальше продовження наукових розробок у цьому напрямі, впровадження у соціальний аспект суспільства неминуче приведе до тотального контролю над особистістю. Використання супутників, наднових технологій, приведе з одноі сторони до створення банку даних про кожного індивідума, а з іншоі до відкритоі можливості впливати на психологічний стан і приняття рішень індивідумом. Доступ до інформаціі, до любоі потрібноі людині інформаціі - це благо. Так само як і не має бути переступлена грань де порушається свобода волі людини. Франція припинила подальшу участь у цьому напрямі, мотивуючи це неодмінним в цьому разі посяганням на права людини. Кожен член суспільства, кожен громадянин окремоі держави делегує права своі через уряди, через соціальні інститути, через міжнародні організаціі. І так само у відпо - відь чекає відкритого діалога і увагу суспільства до індивідума. Де будуть рівні права, спільна потреба і спільна заінтерисованість. Для себе я уяснив, що припиняю любий подальший рух у цьому напрямі.

Усмішка , крізь сльози. Якби прилетів один із богів древнього пантеону. Хай це буде - вістник - бог Меркурій. Що було б ? Говорили б який він красивий, яка гарна у нього одежа. Як переливається у нього плащ і проі сандалі з бронзовими застібками. І про золотисте волосся що спадає на засмагпі плечі. Це все, що ми дізнались би про нього. Чому прилетів, і що хоче сказати, про це вже ніхто би і не запитав.

Є дивні строчки пісні. Ці слова іі можна прочитати. Але нічого не зрозумієш. Без усмішки Олесі Сімчук, без іі співу, без танцю красивоі чорноволосоі дівчини. Ще не навчився це робити, але розсипав би зараз перед нимим на екрані стільки квітів. Звёзды янтарные просятся в небо В дюнах качается летнее Солнце Спелый песок под волною смеётся Шепчет чуть слышно И мне бы, и мне бы В даль уносить серебристое пламя Цветом лазурным струится в глубинах Слушать волшебные сказки дельфинов И улыбать молчаливые тайны Но, безответны морские глубины Стынет песок, стынет песок И дрожит под руками Белую тайну, белую тайну Несут над веками Нежные светлые белые горы Нежные светлые белые горы Звёзды янтарные просятся в небо В дюнах качается летнее Солнце Спелый песок под волною смеётся Шепчет чуть слышно... Шепчет чуть слышно... Шепчет чуть слышно...

Біль, неспокій і пошуки людини. Колись на мене дуже справило враження одна книга. Автора вже не помятаю. Це був вірменський письменник. Він описував людину.Ця книга це була його молитва. Він страстно взивав, запитував, дивувавсся, зневірювався, і знову надіявся. Він ніби вів розмову з тим хто читає його книгу. Довірявся , віддавав, повіряв, мовчав і говорив, судив і захищав, жахався і прощав. Така була сила в його словах. Він писав як бомбардирували Хіросіму і Нагасакі. Що робилося з пілотами, з командою перед самим випуском бомби. Як одна людина - одна - єдина з двох команд відмовилась отримувати згодом вищу військову нагороду америки. Назвала це злочином. Його цькували, обзивали божевільним. Так завжди буває. Він описува полт астронавтів навколо Землі, вихід у відкритий Космос. Той що виходив, навколо нього знаходилися Ангели. За ним спостерігали. Іхню присутність не можна було не відчути. І там, в просторі, серед Зірок, над Землею, він відчуває іх. оглядається навколо - нікого нема... і хтось явно знаходится перед ним, з такою любовю до нього, з таким милосердям. У нього починають текти сльози - він думає що це Бог... Це все, що я помятаю з цієі книги. Гаутама, йому казали - не йди. Ти наслідник, будеш царем. Будеш вводити ті Релігіі, які захочеш, будеш вчити людей - не йди. Та ні. Одна одежина, один плащ, і пішов із палацу. Кілька десятків років у джунглях. Один. Що двигало ним ! ... І все його життя, як зов, як мрія, як стріла що летить крізь тисячоліття. І знає вже людина - є щось вище від готових слів і видимих рішень, від палаців, і навіть від власного життя. Побудовано космодроми, бібліотеки і публічні доми. І пустота. Низенький чоловік з округлим животиком співає про кропиву, і догоджуючи йому в танку навколо нього схиляються красуні. Мають вони, чи немають єдиного, та це лише для нього, для єдиного. Чому ти з такою легкістю скинула своі покрови, що твій танець, що ти хочеш сказати ? Ці дикі танці - невже це все, невже це все що жінка може подарувати чоловікові ?

Декілька строчок із Послань, з Вашого дозволу Єлена. ... Бог есть Любовь. Пусть направит Свою Любовь на этот мир и она всё совершит, ведь она движущая сила. Всё так и не так. Представьте себе, что вы стоите в поле и оглянувшись наблюдаете, что на вас движется гряда тёмных туч. Густая низкая облачность с раскатами молний и грома. Что вы будете делать в таком случае - воспевать гимны любви, призывать её, как движущую силу, или думать что эта ситуация может быть опасна ? ... Ще в іншому посланню, хоч кілька слів. Консолідація, проявлення позиціі, про вдову що віддала останнє у храмі.

Давній сон, що повторювався кілька разів. Чомусь явственно пригадався. Маленький садочок, весь у цвіту. Листя, мягкого, ще ненасиченого кольору. І всюди цвіт. Біло - рожевий, білий з зеленим відтінком цвіт вишні, яблунь і груш. Маленький охайний дім, посеред саду, осторонь розміщений ангар. Ранок висить у повітрі і чисте голубе небо кличе до польотіу. Молодий чоловік виходить із дому і заходить в ангар. Згодом із нього виіжджає маленький літак. Цей літак лише для однієі людини, там немає поруч місця для другого. Короткий розгін, і він злетів. Кожного дня він виводив свій літак, кожного дня світило сонце, голубе небо. Польоти були недалекі, лише над садом своім. Та цього дня він направив свій літак далеко, дуже далеко від дому. Оглядав незнайому місцевість що відкривалась йому, спостерігав за небом. Появились хмари, вони мали темний відтінок і швидко насувалися зі всіх сторін. Він розвернув літак і направив до дому. Та надто далеко він відлетів - від саду, де ніколи не було гроз. Хмари скручувались, швидко летіли, вони розвертали літак і намагались скинути його. Та він був спокійний. Він знав, що не зможе цілий час літати лише над своім садом, що йому прийдеться навчитися робити і дальні польоти, витримувати бурі і вміти повертатися у свй сад. Уже нічого не було видно, звідусіль темні хмари, землю закрило. З силою клубок хмар бє у лобове скло літака, намагається розбити, другий шквал налітає з іншоі сторони - бє по крилу. І літак спірально кружляючи входить в штопор. Видно мені, крізь метал обшивки, намагання пілота вирівняти літак. Спокійне зосереджене лице, він робить все можливе, щоб не розбитись. Перед самою землею літак вирівнюється, ось він уже котиться по землі, застигає. Ніхто не виходить з літака. І я біжу з усіх сил - рятувати цього чоловіка. Вскакую на шассі і швидко відкриваю вікно - що це ? Це я, це моє порізане лице.

Якщо Єлена Ви погодитесь, то це би було дуже інтересно і дуже повчально для кожного з нас.

Все ж є Руслан і щось обєктивне, те що не залежить від уподобань і створених у собіі розумінь, і Ваших, і моіх звісно. Шануючи Вашу думку, і бачучи у ній щось таке що його не можна заперечити, не погодитись і відкинути я все ж хотів би нагадати Вам розмову Арджуни із Крішною. Якщо помятаєте Арджуна відмовлявся воювати проти свого діда Бгішми, проти багатьох своіх друзів, армія яких стояла проти його арміі. Йому це не могло Уложитися в голові. Та бій все ж відбувся. Хіба Вам чи мені може уложитися в голові, що конгрегація сил світла стане насупротив сил доброі волі. Я не дуже добре розумію - хто входить в те чи інше обєднання, але я знаю що обидві сторони - це височайші можливості, це височайші знання. Та тут я кожною клітинкою свого тіла ввіряюся, довіряю себе Тому, чиє імя написане на обкладинці книжки. Мені достатньо. І коли кажуть - є час на спогля - дання, осмислення, вибір - і коли кажуть потрібно прийняти активну позицію, я теж розумію що це таке. Я трошки відійшов в сторону. Я намагався показати як одні незапереч - ні слова можуть бути покритими іншими незаперечними словами. Я пропоную бути арбітром у цьому Єлені. Якщо ій буде це інтересно. Адже кожен вірш це сплав почуттів, роздумів, побажань, запитань, надій. Це те що несе людина,. Свою суть, виражену через те як вона сприймає мить реальності. А ціла книга поезій уже позволяє поглянути на людину у цілому. Я пропоную прийняти позицію безсторонності. Відкинути всі думки інших людей, а також власні думки про поезію Шевченка. Вони можуть бути упередженими. Сформулювати запит що ми хочемо побачити і уяснити собі. Покласти томик віршів на панель у Аурокабінеті і сфотографувати свічення, Ауру книги. Це те обєктивне, що може своім способом показати істину.

Дякую.

І день іде, і ніч іде І голову узявши в руки Дивуєшся, чому не йде Апостол правди, і науки Це звичайно ж Шевченко. Хоча й лежачого не бють Та і полежать не дають Це теж він. О люди ! люди небораки ! Нащо здалися вам царі ? Нащо здалися вам псарі ? Ви ж таки люди , не собаки ! Це більше схоже на запитання, яке він задає. Так якось пролунало і зараз.

МАРІЯ Це закінчення поеми ... Поніс лукавим правди слово Не вняли слову ! Розпяли Як розпинать його вели Ти на розпутіі стояла З малими дітьми. Мужики Його брати, ученики Перелякались, повтікали - Нехай іде. Нехай іде. Отак і вас він поведе ! - Сказала дітям. І упала На землю трупом Розпялась Твоя єдиная дитина А ти, спочинувши під тином У Назарет отой пішла Вдову давно вже поховали В чужій позиченій труні Чужіі люди. І Івана Його зарізали в тюрмі І Йосипа твого не стало І ти, як палець , той осталась Одна - однісінька ! Такий Талан твій латаний небого Брати його, ученики Нетвердіі, душеубогі Катам на муки не дались Сховались, потім розійшлись І ти іх мусила збирати Отож вони якось зійшлись Вночі крг тебе сумувати І ти, великая в женах ! І іх униніє і страх Розвіяла, мов ту полову Своім святим ! Огеним словом ! Ти дух святий свій пронесла В іх душі вбогіі ! Хвала ! І похвала тобі Маріє Мужі воспрянули святиє По всьому світу розійшлись І іменем твойого сина Твоєі скорбноі дитини Любов і правду рознесли По всьому світі. Ти ж під тином Сумуючи у буряні Умерла з голоду, Амінь А потім ченці одягли Тебе в порфіру. І вінчали Як ту царицю... Розпяли Й тебе, як сина. Наплювали На тебе, чистую, кати Розтлили кроткую ! а ти ... Мов золото в тому горнилі В людській душі возобновилась В душі невольнічій, малій В душі скорбящій і убогій Тарас Шевченко

Т. Шевченко Неначе праведних дітей Господь, любя отих людей Послав на землю ім пророка Свою любов благовістить Святую правду возвістить Неначе наш Дніпро широкий Слова його лились, текли І в серце падали глибоко Огнем невидимим пекли Замерзлі душі. Полюбили Того пророка, скрізь ходили За ним і сльози знай лили Навчені люди. І лукаві Господнюю святую славу Розтлили... І чужим богам Пожерли жертву. Омерзились. І мужа свята... Горе вам На стогнах каменем побили І праведно Господь великий Мов на звірей тих лютих, диких Кайдани повелів кувать Глибокі тюрми покопать І, роде лютий і жестокий Вомісто кроткого пророка... Царя вам повелів надать

Ще дуже не вистачає Нових Послань. Це я розумію, що можливо просто проходить індивідуальна робота. Можливо не зумілося створити єдність. Деколи просто треба захищати іншого, можливо й незграбно. Ну це вже я сміючись, як громосєка з чотирма руками біг захищати Алісу в мулбтфільмі. А мені остається дихання на природі майже по годині ранком і вечером, і спеціальна медитація на кухні.

Ще колись дуже давно, сильне враження справила книга Мільтона - Загублений Рай. А також легенди про Рицарів Круглого Столу. А в книзі Даниіла Андрєєва мене привернув увагу один факт, неймовірно, сам Андрєєв був у родстві з Тарасом Шевченком по бабусі Євфросиньі, якщо мені не зраджує память. Але єдину інформацію про Шевченка, яку він приводить, що той найближче з усіх світочів Украіни і Росіі підійшов до вищого синкліту людства. Сам він цим був надзвичайно здивований, але йому твердо повторили - Тарас Шевченко. Дивно, як доля повязує часом людей у ланцюжку спільного Роду, і як це проходить мимо уваги людини. Ці слова про Шевченка були єдиними у його книзі Роза Миру.

А мені із художніх книг останнм часом дуже по душі Кора Антарова - Два життя. Перечитував кілька разів. Не міг прочитувати більше 20 ст за раз, хоч я дуже швидко читаю. Часто просто застигав думаючи, а потім очнувшись знову читав. Швидко не получалось. Навіть і незнаю як можна було так розумно і так від серця все описати.

Продолжая затронутую тему, правда без музыки, разве что сами слова создадут музыку. ПОЛЬ ЭЛЮАР Вы всё равно не поверите как называется это стихотворение, даже прочитав его до конца. На школьных своих тетрадках На парте и на деревях На песке и на снегу Я ! Имя твоё пишу На всех страницах прочтённых На нетронутых чистых страницах Камень кровь ли бумага пепел Имя твоё пишу На золотистых виденьях На рыцарских латах На королевских коронах Имя твоё пишу На джунглях и на пустынях На гнёздах и на доске На отзвуках детства Имя пишу твоё На чудесах ночей На будничном хлебе дней На помолвках зимы и лета Имя твоё пишу На полях и на горизонте И на птичьих распахнутых крыльях И на мельничьих крыльях теней Имя твоё пишу На каждом вздохе рассвета На море и на кораблях На сумашедшей горе Имя твоё пишу На белой кипени туч На потном лице грозы На плотном унылом дожде Имя твоё пишу На мерцающих силуэтах На колокольчиках красок На осязаемой правде Имя твоё пишу На проснувшихся тропах На раскрученных лентах дорог На поводках лошадей Имя твоё пишу На каждой лампе горящей На каждой погасшей лампе На всех домах где я жил Имя твоё пишу На разрезанном надвое яблоке Зеркала и моей спальне На пустой ракушке кровате Имя твоё пишу На собаке лакомке ласковой И её торчащих ушах На её неуклюжей лапе Имя твоё пишу На пороге нашего дома На привычном обличье вещей На священной волне огня Имя твоё пишу На каждом созвучном теле На открытом лице друзей На каждом рукопожатьи Имя твоё пишу На стёклышке удивленья На чутком вниманье губ Парящих над тишиной Имя твоё пишу На руинах своих убежищ На рухнувших маяках На стенах печали своей имя твоё пишу На безнадёжной разлуке На одиночестве голом На ступенях лестницы смерти Имя твоё пишу На обретённом здоровье На опасности преодолённой На безоглядной надежде Имя твоё пишу И властью единого Слова Я заново жить начинаю Я рждён чтобы встретить И имя твоё назвать СВОБОДА Поль Элюар ( Эжен грендель )

Усмішка. Коли пройти по вулиці прямо, обовязково, через пять хвилин, у любому містечку, ти вийдеш до якогось Храму. Та навіть якщо ти задумався і не оглядаєшся по сторонам то у цій ранкові тиші, у свіжості прохолодного повітря ще не пробудженного міста ти все одно почуєш - тут мудрість, слухайте... І... не зважаючи на те що ми знаєм, Господи, як часто це похоже на давню казку - Піди туди , не знаю куди - Знайди то , не знаю що. І тільаи тихий голос всередині, який ніколи не принуждає, і ні до чого не схиляє, який ніколи не судить, але все розуміє - каже ні, не так все це. А як ? Знайди.