Gajavata

Повертаючись, до віршів на сходах. Чому вони так до серця мені припали. Ці діти, вони нічого не мають. Вони не мають ніяких можливостей. Ні журналів, ні газет які би їх опублікували. Нічого. Та вони влаштовані так, що їм необхідно відразу віддати. Вони не чекають що хтось їх за це поплескає по плечу, підбадьорить, з восхіщєнієм подивиться на них. Вони не ждуть відзовів на них, та й які можуть бути відзиви на вірші що на сходах. Та я бачив як люди розгрібали впале листя руками, щоб прочитати. Там була райдуга, а в середині райдуги лише одне речення. Це називається любов. Віддати, і не чекати взамін, нічого.

Коли дитина не задає такі запитання бійтесь, інтуїтивно вона відчуває що ви не дасьте відповіді. Уже зародження такого запитання виділяє дитину із середовища, та діти не питають такого, а жаль. Я уже будучи дорослим, перечитуючи Евангеліє дивувався, я ніяк не міг зрозуміти чому проповідники так потрясають словами коли приводять приклади перетворення води на вино у Кані Галілейській. Ну як так може бути, думав я, шість водоносів по двадцять літрів кожен. Невже Отець по просьбі Сина зробив це чудо. Мені ніяк не могло вложитися в голову бо я бачив чим закінчуються весілля у нас. А їм же щось говорилось, були апостоли. При такій кількості вина що людина може зрозуміти, чи буде мати ясний розум слухати. Та вони потрясали і потрясали словами - чудо! Через дві тисячі років, Учитель зупиняється на цьому епізоді. Була змінена хімічна формула води, вона була насичена киснем, їй був доданий аромат, запах виноградний, колір. Скуштувавши воду, освіжаючу, оживляючу, всі прийняли її за вино. Приняли апостоли, приняли гості, вслід за ними священники церков і в нашому часі. Мені стало невиразимо легше, коли я прочитав пояснення. А проте, я так вас відволікаю, від більш важливого.

Михаілу - віват! Руслану - там де всі наукові пояснення кажуться постними і скучним Я скажу крамольну річ, можливо любові треба вчитися. Бо чому тоді люди помирають. Від любові не помирають, хотів би померти та не зміг.

У Елены тоже,очень здорово получилось. Мы как перебежчики из поля на поле. Так хочеться усміхатись

Мені інтересно дошукуватись до істоків, первинного значенння сказаного. Опускаючись через рівні, нарешті в гущу народну вони деколи міняються до невпізнанності, змягчуються щоб бути прийнятими. Мене привабила фраза, приклад приведений Шрі Чінмоєм, коли він розказує про дівчинку, про лялечку яку вона має, що це єдине що в неї є, це єдине що вона любить, у неї більше нічого нема...И какие то проказные мальчишки выбрасывают куклу. Он говорит что Бог будет очень огорчен, поскольку это все что у нее есть. Это ее творение, вся любовь, вся забота. Я звернув увагу - проказные мальчишки. Це майже нічого, шалопаї, весельчаки, можна навіть по головкі погладити, ну трохи пожурити. А скрите, лишиться, непоміченим. Проказа. Ішов вечером, по вулиці. Діти бавились. Більший меншого качав по снігу, притис лицем в сніг, довго тримав в такому положенні. Коли менший вирвався старший наздогнав, скомандував руки тримати за спиною, як полонений, похилити голову і йти. Я втрутився, покликав меншого до себе, щоб підійшов до мене, попросив. Більший теж підійшов, але я сказав що до нього нічого не маю, не звав, і він був змушений відійти в сторону. Ми тихенько говорили з меншим, я просив його щоб він ніколи не здавався, ніколи не заложував руки за спину, не опускав голову, не був полоненим, навіть коли це тільки гра. Потім я пішов не оглядаючись, хай він менший, хай в нього менше сили, та руки він уже за спину сам не заложить, хіба насильно йому заломлять.

Шри Чинмой. Летом 2007 г У Бога очень особый план. Он бесконечен в своей добродетели, бесконечен в своем величии, бесконечен в своей доброте. Это Его творение. Он никогда не позволит своему творению быть разрушеным. Если девочка играет с куклой, а какие - то проказные мальчишки выбрасывают куклу, то Бог будет очень расстроен. Поскольку это ее творение, у нее вся любовь, вся забота о своей кукле. Подобно этому мы все творения Бога, он никогда не позволит своему творению быть разрушеным, никогда, никогда. никогда. Но сейчас годами мы проходим через очень темный период. Иногда, когда ночь очень темная, мы не видим света. Прямо сейчас ситуация в мире очень совершенно плачевная. Но это не будет продолжаться вечно. Я чуствую что скоро, очень скоро, я не говорю что завтра или через месяц или через год, но в ближайшем будущем мир увидит новый рассвет, рассвет истории мира. В ближайшем будущем расцветет новый свет, и он разгонит сплошные облака, которые сгущались на протяжении многих лет. И то что вы говорите сейчас, и то что вы делаете сейчас, но то кем вы хотите в итоге стать. В конце концов мы хотим стать избранным инструментом Бога. Наша философия это надежда, надежда, надежда. Надежда это не ментальная галюцинация. Внутри надежды расцветает обещание...

Шри Чинмой. 2007 год Не позволяй возможностям исчезнуть, иначе Дня Бога не дождешся. 26 января. Мечтай о Боге постоянно мечтай всегда. Он жизни всей твоей Всевышний. 26 января. Как упрощается вся наша жизнь, как упрощается. Когда вниманье Бога шопоту послушно. 30 января. В сплошной приходит трепет сердце Господа Когда мою он видит веру в бессонном бодрствовании. Не обучайся в школе лжи. Ты милосердье Господа не сможешь обмануть. 2 февраля. Так почему же не приходит Бог ко мне? А потому что зов моего сердца ввысь не взлетел. 7 февраля. Не радую я Бога, а почему? А потому что просто не пытаюсь. 8 февраля. Это правда все больше и больше любит Бог меня. Мой разум полностью сконфужен. Я силу Бога, гордость. использую не верно. 20 февраля. Я больше не являюсь в жизни пустышкой. Моя душа разбила вдребезги кромешного невежества стрелу гордыни. 22 февраля. Беспомощно, никчемно. безнадежно, я прятался бывало. Теперь в поездку устремленья, Бог каждый день берет меня. 27 февраля. Как странно. Бог мне говорит. что я - Его Биенье Сердца. Как странно. 13 февраля Молю тебя Господь всевышний мой. В твоей мечте симфонии Единства Мира. Дай маленькую партию сыграть. 15 февраля.

Я читаю ваші вірші, та більше намагаюсь зрозуміти наперед, відчути намір, той імпульс що породив його. Секунда дві, потім читаю, порівнюю. Деколи написане не співпадає з першим відчуттям, та це не часто. Я намагаюсь зрозуміти як діє слово. Вірш це ніби прорив, спалах душі, підйом на вершину гори. І ти стоїш на одній точкі, і на одній точкі важко втриматися. Оповідь позволяє розширити цю територію, розбити плато, розкинути шатер в цьому місці, вільно стояти. Сьогодні взяв в руки дванадцяту книгу. Перечитував. Стеблинка, Дароване Небом. Як же я поверхово колись читав. Ніби гнав наперід нічого не помічаючи. Ці оповіді ваші багато розкривають, це те що не може виявити ніякий вірш. Там є про вічність, сказані слова. Там імя, нове відкрите, яке ще для багатьох і багатьох, ще довгий час залишиться тайною, незнаним. Останнім часом мені чомусь дуже близькі до серця ці вірші, що на сходах. Це як притулок для мене, від незнаних мені людей, напевно дітей.

Спасибі Учитель! Єлена!

Книга. Це книга Андрія. та не тільки. Воссоединение. Это было в те давние времена. Це були часи коли писалось легко і швидко, книга захоплювала дух. Коли кожен день, тижня, присвячувався іншій темі, невообразимо відкриваючи наступне нове. А потім щось сталося, і книга відложилася. і неопреділена пауза затягнулась. Тоді прийшов Андрій. Він прийшов ні звідки. він просто появився враз перед очима, високий, прямий, з палаючими очима. - Что ты делаеш? Надо писать! Він говорив суворо, сильно, говорив далі. Було мовчання в якому не можна було нічого заперечити. Тоді Пишуща стала на коліна. - Прости Андрей, прости. Потім відчайдушно: - Ты много сделал для этого мира, без тебя многое бы не совершилось. Риси лиця Андрія змягчились, пропала суровість, тільки спокій і мир. Я навіть не знаю чи закінчена ця книга, бо було продовження. може він додав би щось, щось сказав. може би захотів щось сказати. не для книги, звернутися. розповісти, сказати, може це б віднайшло місце в розділі "Новые послания Учителя". Пройшло кілька років. казали що закінчена. Та світ її поки що так і не побачив. А світ потребує її, потребує Україна. потребують багато людей, а Андрій був перший, хто прийшов сюди, замріяно говорять вони. втайні мрячи що про це стане відомо, що про це їм розкажуть. Можна змінити привходящі обставини. можна направити їх на друк цієї книги. Універсальний розум, який пронизує нас і все суще може організуватиі звести потрібних людей. Я буду молитися за це кожен день.

Можливо переосмислення потрібне, можливо по новому. Наприклад: Вигнання Матвія. Всі ми були переконані, що так і треба, що так і треба говорити. Останні слова закінчились його воплем, що нагадували: і ти Брут. Це майже унеможливило його повернення, бо ми кажем - а это он сам, он сам ушел. Захищати Пишущу руку треба було, та ми в цьому вірно не "преуспели", чим і отримали зауваження Учителя. Та книга гортається, сторінки її, птаха летить і махає крилами, Учитель жде відповіді на свої поставлені запитання.

Сон. Пустинна вулиця нічна, і чоловік і діти. Діти мечуться, не можуть найти спокою. Один метнувся до чоловіка, той схопив дитину, відштовхнув від себе. Дитина покотилась. Далеко. Появилась машина. Не збавляючи швидкості їде посередині дороги. Наїжджає просто на дитину. В останню мить машина вивертає. Дитина залишається неушкодженою. Машина зникає. Той що не то чоловік, не то звір пропадає. Лишаються діти. Мечущі, шукаючі, покинуті.

Ти у Богові? Це легко провірити, візьми віточку суху і вона в твоїй рукі розквітне. Скільки із тисячі наважаться це провірити. Сорочка тричі стане мокра і знов висохне. і навіть коли розум тобі скаже що це неможливо. цього не може бути, вона не розквітне, візьми віточку в руки.

Сергій, Сергію це спеціально для вас. Інформація про атлантів, та не про атлантиду. Ви якось намагалися описувати їх, там це є. Це якби інформація з перших рук, не прадавні записи і догадки. Ще до недавнього часу вони перебували на Землі, в оазисі білого братства, закриті від зовнішнього світу. зрідка спілкуючись з кращими представниками землі. Якщо вас це зацікавить, дайте знати. якщо не дуже теж добре, у всякому разі будете знати що таке є.

Форум представляє безчислені можливості розмістити плоди своєї творчості, можливо надхненої медитацією, можливо просто власним устремлінням. Так наприклад робить Єлена, відкривши сторінку власної творчості. Коли розміщати особисті твори у це місце де веде роботу Учитель, це не прибавить їм додаткової цінності. З повагою, Ігор.

Можна обмежитись цією короткою відповіддю і вона теж буде правильною. Але подібні запитання уже були. Чому небо голубе. чому трава зелена. На ці питання давалися інші відповіді. Коли запитує дитина. вона хоче знати. Коротка відповідь. коли одне незрозуміле пояснює іншим, що в тій же степені требує пояснення. Бо воно негайно виявить нову зацікавленість дитини і породить нове запитання. і так аж поки все не вложиться в струнку систему. Дитина може задати ці наступні запитання, та ми можем випередити, бути готові не чекаючи породження їх,включаючи у відповідь різні елементи пояснень і підходи, відповідаючи на питання чому зимою холодно. Спасибі Руслан що відповіли.

Коли зупиниш любого зустрічного запитанням, а чому зимою холодно, дуже імовірно буде здивований погляд на тебе. І співчутливий тон відповіді: як ти цього не знаєш? Це ж очевидно, і наглядно - поглянь у небо, тому що Сонце більш віддалене від Землі, тому менше тепла поступає на землю. А як ви думаєте? Тому що відповідь невірна, зимою сонце найближче до землі. Тоді чому так?

Іде гра, гра похожа на футбол та мяч ловлять руками і передають. Мяч неможливо довго втримати в руках, похоже він власну має волю. Там нема двох воріт, двох команд як у справжньому футболі, лише одна половина. Воротар у всіх випадках - лише захищає ворота. В нього одне завдання, не пропустити гол. Він останній хто стоїть на шляху мяча. Я теж в середині цієї інтенсивної гри, блискавичної, повної рухів і змін, безперервної зміни позицій, положення гравців. Кричу, бо бачу наперід що станеться - ви не втримаєте через дві хвилини гол. І хоч все відбувалось в реальному фізичному часі, поряд інший, незримий, сконцентрований, зжатий час. Все вложилося, все, всі перипетії матчу вложились в долю, долю секунди. Пропустили гол. Мислеформа, або зжата психічна енергія, вивільнена на волю. Яка не пішла на благу ціль, неосмислена енергія що вирвалась. Гра припиняється перемогою, недоторканістю воріт при осмислені, миттєвої зрозумілості що породило - тоді мяч просто щезає. Звичайно, все можна було оставити як сон, як забавну пригоду, але ж можна шукати і пояснення. Я намагався пояснити собі спершу це зовнішніми факторами, зі сторони, та вони мені виглядали слабкими, що зосередився на внутрішніх. Чи можна діяти командою, чи проявляється осмисленість, рішучість. Може це така треніровка?

Ігор шевчук. Із книги Деміург. Поема Безсмертя. 1984 рік. Київ. Якраз сьогодні Ігор приїжджає у Львів. Безсмертя Вождь гуртним не буває. І як булькає мрево - першим чує не він, а поет. Далі дзвін. Далі дзвін. * Багатенькі презирством закінчили, я бачу. 1. Мій глибинний мій порух - і горизонту щілина. не щем - донакочую з неба і моря вали розкриття. біля зламів вашого часу скипить мілководдя шельфу. і осяде сердець життя. ява сходить себе смакувати собі вся солодка як помилка генія. світ переді мною витік. в бруді од хтось піді мною ще сміявся і бобравсь. покривши дзеркало останніх мертвих вод летючий мій викривлюється образ. я хвилі рухаю у хвилях чую вас що значить унизу хвалити і карати? ясно знімається у вічність хвиль алмаз - сліпучі вічності карати. 2. Нехай сяє низам Повертаюсь забруднений Відмолююсь у власних вершин навмання. Скільки днів мені вирвано очі. Не бачу залишену ниву. Навіть за це нікого й навіщо бити громом і гнівом. Цю історію знаю І спускання потягне легені. І розтягнеться небо. Розпливуться унадливі міти. Не підходьте. З цієї миті я знаю скільки ви маєте совісті і що почали розуміти. 3. Аромати хмарин зісковзують з рук, з мого тіла встало в сонце билля. Сокіл випив ланшафт. В небі стати - у полі на голосі стати. Бог літа, піднімається вільно душа, щоб літати. Якби д у х не літав, місто це б не воскресло. Земні злаки стоять рівні в полі. І добрі. Сокіл виплив за обрій. Гість іде. І на нього наносять у чашу кольорова корона поліна людей. Лоскіт йде. Як по трепеті чистих жінок чужак часу. Бульбашки слів пускаються з - під луски міста. Смітить негеніальність. Лоскочеться поперед рабством. В о р у х н у л и с я жовна небес. Почали і заграли. Ця година - і скрутить усіх. всіх і память на зуби складуть мінералам. Пухирі налипають І невидимі пхають на згин. Слова і слова, слова, слова - й нічого. Волога мучиться. І регіт речовин зїдає музику, і гірше чути бога. Повторень дим, як випар в час ножа. І ніж піднявсь. І він мене не знає. Я знаю як ударами плаща Свічки прекрасних всіх бажань позадуває. Життя. Як видуває вільний дар. Все ближче самодержної дороги. Все яскравіш святих небес нектар. Все більше божество. Все краща вбогість. Співаю я. Співаю я. Співаю я. Співає Бог. Боїться світ. Світ утікає. Співаю я. По долу течія. Співаю. За тваринною святая. Який наївний на долоні світ! Не знає, що чека на кожну душу. Я той, хто переможе переможців, ні разу до таких не доторкнувшись. Тепер я - кожен, в кожному. Я йду. Тепер я ближче ближньої людини Загине все - мій не загине дух. Загине світ - боже не загине. І бог не йшов в маленькі ротики. І обівють смішні вюночки горя. У світу дух весь не такий, щоб жити у житті зі мною поряд. Калікуватий підліток - світ перешарпується на життя незворушної вроди. Світу бусинки війн - це хлопятство, неловкість у шкоді. Дух в серцях з материками небесних засівів головою підняв. Крок ступивши. Зроблю легкі кроки. Так. Без жодного співу зійшов на спокій. Я безсмертя приніс, в мені уверх продирається слово і якщо його кину - то світ перекинеться. Мені не до холуйства. Яким би міг бути світ, пришпилений поглядом мого духу. Ось впираюсь лопатками богу мякі міста видихів. І за мною ідуть. Те що до мене, добре: і нелюбов, і пред явлення рук, як жалість. Як артисти тримаються все що на небо вже нині втекло. Світло йде. В світлі танок до тіла. Якби в тверді надумало б зважитись зло, небо не засиніло б. Йде мій дух. Нагортаю крилом вузькі дзьобики світла наземних геніїв. А не стане - не стану. Краще втягує ліс й викидає у поле - із зябрів пластинкових окраїн. Поезія гола, як жінка без переднього краю. Кожен ряд хоче першим, в край незримий ввійде - тільки скрик і мовчання. Плач за генієм - плач за любовю. Прийшовши, вони пожаліли себе. Радість. Ти так віддалена, що тебе ще нема я звернуся з мого океану як божественної коханої Ти мов квітка не чую ще навіть думок дух підходить я знаю вже хто ти майже впираєш у груди пелюстки твоїх райдуг линуть джерельцями квіти скільки потрібно для вічності на якій небудь сходинці розпаду? Далі я не зміг писати. Трошки осталось, та подумалось - не треба. Це важко зрозуміти, це сила первинного життя яка у своїй безжальності, в першу чергу до самого семе, намагається творити. Я надіюсь нічого не розбив і не розрушив принісши це на форум.

Поема Безсмертя. Відсилаю у розділ вірші поетів.

Повертаючись ще раз до цього інтервю і до заданого питання в звязку із ним. Там згадувалось про ідеї які породили єгипетську релігію і дали змогу їй проіснувати три тисячі років (а імовірно набагато, багато більше) Ідея скінчилася, вичерпала себе релігія, оставивши після себе спогади артефакти камяних пірамід. І коли ми пишем зараз про мрії, значить ми породжуємо нові ідеї. І можливо виникне нова релігія, яка не буде розділяти людей. Бо куполом храмів буде небо над головою, а небо воно єдине для всіх, і нам нічого буде ділити. І не потрібно буде ніякої молитви, вона із недр внутрішніх твориться, а ця мова буде зрозуміла усім, це мова душі. Цей світ може бути зміненим. І розвиток може бути безконечним, і ідеї можуть не затухати. Бо ідеї що дарує Творець вічні, летящі, вони не вмирають.

Добрий день усім. Дякую Учитель, Єлена. Увечері, переписавши Повідомлення я одразу ж все пробував, перевіряв як діє. Итак, вдох...Глубоко вдохните и пропойте, протяните при этом букву О, вд - о- ох. Выдохнули. Теперь закрыли глаза. И глядя внутрь себя попробуйте еще раз. Старайтесь удерживать вибрирующий звук О, который имеет свои истоки. Что происходит во время дыхания на уровне мозга? Ощущаете ли вы изменения, движения в этой области? Если да, то в какой области? То же самое на выдохе. Что происходит? Каков смысл и значение дыхания с позиций мира энергий? Одразу ж відчув рух, у затилочній частині, хвиля швидко переходила з однієї півкулі до другої, мягко і швидко. Продовжував, рух локалізувався і відчуття в центрі голови появилось, трошки нижче, без припинення вібрацій хвиль. Смисл і значення дихання з позицій світу енергій. Це взаємодія із світом. Акт видиху, і людина являє себе світу, таким чином, вона несе себе, подає, показує. Це також запрос на оновлення, вона показує на потребу в ній недостаючих елементів. Акт вдихання, і світ подає їй недостаючі елементи, і всі елементи через які відбувається процес життєвого циклу. Я більшу увагу звернув на запрос, суть людини являє запрос світу. Це мое первинне розуміння.

Це відносно попереднього повідомлення, де написано - что вы думаете об этом? Цікаво все це. Заворожуюча назва інституту, який заснував вчений, інститут сингулярності. Хосе Рауль Кардера, інженер Масачусетського технологічного інституту, працюючий також у створеному ним інституті сингулярності. Сингулярність це вибух, початок творення із єдиної точки, початок часів, виток нової спіралі. Бессмертя, тема розмови у есклюзивному інтервю. Аспекти нових виникаючих взаємовідносин, вплив на релігії, бо він переконаний що уже через тридцять років це буде достижимо. Через науковий підхід у створенні нових стовбурових клітин, це особлива група клітин які не старіють. Очевидно вони занімаються і іншим. Бо мимохідь було зауважено у розмові що комунікативний спосіб взаємин між людьми як голос, словесна розмова буде замінена на телепатичний спосіб спілкування. На його думку це точніше, повніше і швидше, і всю їхню розмову можна було б втиснути в проміжок часу - одну секунду. Це потрясає. Але питання прозвучало, что вы об этом думаете? Звичайно думаю, та більше як про час, даний щоб щось зробити в цьому світі, зрозуміти, стати трішки іншим, думаю про нове життя, друге, що невпинно обновляється, без втомливих повторів і вбивчої нудьги. Потрясає безропотність; можливо це не моє діло, але часто виникає внутрішній протест коли бачу втрату всякої форми, зігнену спину і втомлене лице, без виразу почуттів, і ніякої спроби поставити спротив. - Ану, давай поборемся, давай поборемся хто кого, так завзято інколи викрикають хлопчиська на дворі, без злоби, без неприязні, просто із надлишку життя, веселості, інтересу що пульсує у них. Тоді у цьому руслі так, я думаю, і маю такий намір поборотися. Подібна інформація є, як от спосіб диханя через вінцеву чакру, проводячи потік через епіфіз і далі у тімус - пятий чакрам і через нього у всю структуру. Він привносить якості що творять гомеостаз у людині. Безперервність, приток, постійність, розвиток, наповнення потенціалу, плавності, чутливості, мобільності, здоровя. Там особливе дихання, візуалізуючи спочатку золотистий потік, а через цикли у райдужний. Далі робота із стовбуровими клітинами. Така практика є. На цю важну тему - безсмертя писав у свій час Бернард Шоу - пєса "Назад к Мафусаилу" Це картина нового майбутнього, еволюції зовсім іншої, не в статичному збереженню того що є, тих напрацювань до чого дійшло людство і намагається увіковічнити, а безповоротна зміна, новий цикл - обєднання. Трагедія тих людей що не можуть прийняти це, болісне відособлення нового покоління яке безперервно міняється, у щось нове, обєднання у духові, через нові виникаючі почуття. Багато матеріалу можна знайти у книгах "Послание пробуждающемуся человечеству" - все це є, було би бажання. Цим я і користуюсь. Цим можна поділитись. У всякому разі я склав для себе індивідуальну програму. Гіпербореї лягали на відповідні столи - саркофаги, на довгий сон, на декілька десятиліть, інколи на століття. Все наносне, все мертовне не здатне проводити і фіксувати у собі життя, чистий потік, відламувалось, відпадало, трансормовувалось, те що здатне було оновитись, остальне відходило, відпадало. Оновлялась душа і омоложувалась разом із тілом. Все болісне, неправильно зрозуміле, всі страждання оставались позаді. І ставала із столу, із саркофага молода людина, деколи вона перероджувалась майже до дитини. Із новими почуттями, чистими і глибокими, ясним розумом, легко і чисто дихаючи, памятаючи себе минулим і як би очнувшимися від глибокого сну, що так воно і було вони знову вступали в життя. Інші, зовсім другі, міцні і сильні, і молоді. Має бути інтерес до життя, бо приходять нові ідеї, нові думки і завдяки ним людина оживляється. І можливо безсмертя не так важне у фізичному, можливо важніше бути в потоці, у середині життя. І щось зробити у цьому світі, самостійно. Не тільки покладачись безперестанку, і завдяки другим. Але є я в цьому світі, я є. І щось можу зробити.

Не закінчено, ніяк не міг сформулювати: - хай всі злі стріли пролітають мимо Вас цього року, хай прилітає тільки доброта.

Дякую Вчитель, дякую Єлена. За те що ми маєм можливість розуміти що діється в світі. Що ми маєм можливість іти вперед і вгору, за те що можна змінитись і стати не таким яким є.