Gajavata

ДУХОВНІСТЬ І ГРОШІ Інтересно мені обдумати цю тему. Духовність, духовний світ, істинні цінності. Чи совміщаються вони з життям на Землі ? По слідам висказаних думок на Форумі по відношенню до грошей і по моєму досвіду з цією формою еквівалента обміну міжлюдських стосунків. Як для мене - не можна виявляти презирство до грошей. Бо не може людина користуватися тим що зневажає. І тому що зневага є низьке почуття. І тому що можна виявити послідовність у своєму відношенні і елементарну чесність у судженнях. Ти не купиш хліба у магазині, молока для дітей - інакше твоє презирство до грошей буде лише вигідним пристосуванням, лише жалким самообманом. Чи потрібно звинувачувати чи зневажати багатих людей ? Бути голим і нищим легко, бо це не вимагає жодних зусиль для людини. А може попробувати вивчитись, проявити упорство і волю ? Стати багатим - і тоді уже подивитись як можна розпорядитись тим що придбав ? Може й не потрібно тобі буде дорогого автомобіля, може й непотрібно тобі буде розкішноі вілли. Може тоді звернеш увагу на щось інше ? Перед тим як судити багату людину стань нею і будь чесним, відповідальним і тоді ти зможеш взнати не книжно а уже проявляючи всі своі переконання власним життям. І нема другого способа як власним життям це прорвірити. Ми маємо таку можливість, ми маємо такий дар як власне життя. Можна щось подарувати світові, можна щось утверджувати в цьому світі. І тоді хтось сотворить музику - і світ стане кращим Хтось напише чудну, дивну картину і світ стане ніжнішим, хтось подарує людині усмішку і світ стане люблячим.

Елена м. Новояворівськ, Львівськоі обл. вул. Січових Стрільців 10 кв.4

Дякую Вам за Послання.

Чи можна іі прочитати ?

Було ще два елізоди з життя, для мене дуже хвилюючі, і дуже радісні. Це було звязано із зявленням Матері Маріі. Перше, це було на горі " Високий Замок " Якийсь час я працював у Львові. Наша експедиція отримала завдан - ня від обласноі архітектури на зйомку гори " Високий Замок " Після довгих дощів там почалися зсувні процеси грунту. І тому ми мали зняти кожне дерево, кожен кущ. Потрібно було укріпляти схили. Мені попалася територія телевежі і схил гори зі сторони Підзамче. Була вузенька доріжка що плавно крутилася повторюючи рельєф. Нижче стрімкий спуск, майже обрив що вів до залізни - чих колій стаціі "Підзамче" - вище, крутизна схилу вела аж до самого верху. Саме там, на цй доріжці, де поблизу я виявив підземний хід і наніс на карту перестрів нас знімаючих чоловік і розповів про зявлення. Ми покидали роботу і слухали. Був сонячний, ясний, світлий день. Молода вчителька молодших класів вела дітей на екскурсію. Це був другий чи третій клас. Коли діти по - бачили як іхній одяг забарвлюється у різні кольори. Побачила це і вчителька. Вище на вітах дерев, вони побачили молоду жінку, юну, незрівняноі вроди. Між ними була розмова. Невідомо зміст цієі розмови. Так, як цей чоловік роз - казував я зрозумів що і йому пощастило на цей момент перебувати там. Я не запмсав його розповіді, просто що память зберегла. Друге явище зявпення, це що я знаю про нього в якійсь мірі я завдячую теж роботі. Це явище відбулося восени на праздник Макавея, на самому борті сірчаного карєра. Там був хутір, під назвою Ліс. Кілька хат, маленька церква, маленька дзвіниця. У середині дзвіниці колодязь. Ще росло на подвірі вепике дерево. Там все і відбулося... Мене послали в автотранспортний цех, вистави - цистерни з пальним у горизонтальне положення. Я зайшов у диспетчерську попросити робочого для допомоги. Всі присутні на мене відразу шикнули: будь тихо, Розказувала жінка, розказувала тихо, здавалося що голосніше вона і не може, Такий мягкий з переливами голос у неі був, Всі боялися поворухну- тися. Хто застиг у незручній позі так і лишився. Все було як на Високому Замку. Проте тут були і священики і люди і звичайно діти. Тут бачили усі при - сутні, та найперше побачили діти. Коли вона розказувала як виглядала Мати Марія, кожна морщинка іі обличчя розгладилось, очі іі були зведені угору, щаслива, усміхнена. Я на жодному весіллі, на жодній церемоніі шлюбу не бачив щасливішоі людини. Видно людська любов. навіть найвища. не підні - мається до таких висот. Це, що найбільше мене вразило, як благодатно може змінитися людина. І що ще мене дуже вразило. У цей час, коли було зявлення Матері мені дуже захотілось вивчити на память поему Шевченка - Марія. Я тоді дві години вчив і читав його прекрасні псалми. Ще помятаю ніяк не міг вивчмти середини. А початок поеми і кінець просто вражаючі. І лсалми у Шевченка для мене набагато переконливіші ніж у бібліі. О собливо подра - жаніє 11 псалму. Та це і не дивно, Образи Шевченка у нас повязують рушни - ком як і ікони. Його Кобзар лежить у людей поряд з біблією. І я собі уяснив сам для себе щось важливе. Не важно як людина вірує у Бога. навіть не важно яка це релігія. Для Матері Маріі важливо смирення людини і тоді Вона прийде до цієі людини.

Щось у памяті збереглось від різних часових періодів, але чомусь стоять поряд. Короткочасна робота у одній урядовій організаціі. Робота була звязана з проектними роботами при будівництві. Моя функція заключалась у забезпеченні топографічними матеріалами, замірами різного роду. Це треба було виіхати на обєкт, знайти робочого, договоритись з ним, увечері треба йому оплатити за один день виконаноі роботи. Через дві неділі у мене кінчились власні гроші, не було за що доіхати на обєкт, не було за що за - платити робочому. Просити у них я нічого не хотів. і тому ми благополучно попрощались. Ще памятаю був один я в дома, раптом у підізді крик. стук у всі двері. Відчиняю двері - молода дівчина, просить впустити, гоняться за нею. Кажу забігай, зачиняю двері. Вони стукають зпогрозами в кожні двері. Вона каже вони зараз вломляться, виломають двері. Беру щось важке в руки, стаю перед дверима, кажу ніхто нікуди не вломиться. Не посміли. Ми стояли біля вікна, дивилися на іхню машину. Згодом машина поіхала. Я відкрив двері, вона вийшла. Відтоді я не маю пошану до чоловіків. Побудували космодроми, публічні бібліотеки, публічні доми. Той хто мав би захищати жінку, як сильніший - то ще навпаки поневолює. Щей оправдовує себе бо бачте вона перша зіла те яблуко. Тобі вручили дружину, то візьми іі за руку тай гуляй з нею по саду - вчися. Не треба ж в поті чола працювати, щоб вижити, не маєш других обовязків, як пізнавати світ. радуватися життю. І маєш одну єдину істоту - близьку тобі жінку. І ту не втримав, не захистив. Я просто дивуюся на самовлевненість, і на самозакоханість чоловіків. Не знаю в дійсності як це відбувалось, але знаю - соромно мало б бути чоловікові.

У меня такие же ощущения. И еще есть момент целенаправленной работы. Работы конкретной, данной как уроки в школе. Когда надо сосредоточиться на главном, том что тебе дано. Это, что есть это для моего серца, для моей души. Больше мое сердце ничего не желает.

Я вибирав і старався підібрати те до чого устремляеться Форум і щоб воно було у співзвучності з посланнями Ісуса Хреста. Це для мене дуже не просто.

Але це послання було для когось, кого Вона назвала Мой дорогой священник И. Невідомо хто це. Також це послання було звернене до Своіх синів і дочок навіть якщо вони далекі від Неі.

Блаженний Иоанн. " БЛАГОУХАННИЙ РАЙ СЛОВЕСТНИЙ "

Из посланий Матери Марии. Полюби Меня, дитя Мое. Как несчастен ребенок, равнодушний к своей Матери ! Как страдает мать из - за холодносердечия - горячая, любящая мать ! Как страдаю Я, говоря с тобой ! Полюби Меня, стань трепетним участником Моих откровений на державном престоле России, в Италии, Хорватии, Японии, стань прихожанином Моего храма, ревностно распостраня - ющего Мои послания, вступи в общение с Моими детьми, и Я обещаю тебе обращение Корнилия сотника и даже ревностного фарисея Савла. Ревностней, горячее, яростней устремляйтесь к Свегу ! Жезл сили поможет вам сбросить ярмо греховного прошлого. Как оно еще тяготит ! Благословение тебе син Мой. Стань таким, каким я вижу тебя в Своей совершенной лепке, стань таким, каким Господь сотворил тебя от Вечности, стань таким, каким Он приведет тебя в Свои чертоги, стань таким, каким Он хочет тебя видеть, стань таким, каким ти есть, стань самим собой.

ПРАЗДНИК ВСЕХ СВЯТИХ. Как я ето понимаю ? Это то что указывает на возможное состояние души вне религий и конфесий. Это простота. Простота в поведении, в одежде. простота в мыслях целостных не несущих скритые желания и мотиви. Пантеоны святых разных конфесий различны , а пантеоны святых разных религий совсем не пересекаются. Они не видят один одного. А как я вижу святого ? И кто он для меня ? Это польский учитель гимназии, присоединившейся к еврейским детям, которых вели на сожжение. Он учил этих детей и они попросили его: иди с нами, нам не будет так страшно. Конвоири сказали ему - мы знаем, что ти не еврей, но если присоединишься к ним, тебя сожгут тоже. Он пошел вместе с детьми. Его нет в списке святых. Это милионы мучеников, прошедших через Соловецкую Голгофу. Церкви в то время не стали на их защиту. Но неужели надо сжечь человека чтобы он стал святим ? Неужели для етого надо мучить человека ? Разве жизнь простих людей - в мире, без злоби, в трудолюбии не такая ? В семье, в отцовстве своём - в материнстве своём. Создавшими что - то очень красивое, цельное - разве это не то искомое ?

Був звичайний день. Ми працювали над каркасом купола, вигинали профілі і швелера. Робили контроль радіуса кривизни і добивалися необхідноі точ - ності виконання. Хтось різав "болгаркою" метал, інший робив розрахунки і розмітки, і хтось вигинав це все на вальцях. Час у завзятій роботі пройшов непомітно і наступила обідня перерва. Я побіг купити хліба на обід і став у чергу. Все як завжди, звичайний зимовий день. І раптом щось з силою роз - кривши крила вдарило у скло вітрини. Голуб. Завис у повітрі, щось кричав, розвернувся, і полетів угору. Що це він ? Промовив якийсь мужчина. Всі ди - вилися на голуба, потім перевели погляд на вікно. На вікні відбився відпеча - ток крил, хвоста, голови. Продавщиця побожно глянула на зображення. Тільки не стирайте зображення, попросив я. Увечері вдарив мороз і я пішов подиви - тися на зображення чи не зникло. Ні навпаки, проявились маленькі деталі. Стало видно пушок, дзьобик, опірення крил. Десять днів розкривши крила голуб перебував на склі. Всі хто хотіли, могли побачити це маленьке чудо. Там, щось відчувалось. Там хтось плакав і кричав. Молився і любив. Просив і дарував. Що це ? Чому воно мені таке знайоме ? Чому мені здається що я це завжди знав ? Чому. ця любов така болюча ?

Господи, яке це болюче і прекрасне - Разговор с лисенком.

Пізніше у мене настав складніший період. Була умене вІйна з керівництвом і я лишився роботи. З роботи мене не відпускали. Було протистояння велике, неприняття тих світських умовностей які возводилися у неписаний закон. Ми намагалися пояснити своє розуміння. Та все даремно. Тепер я про це думаю якось по іншому. Якось завжди людина делікатна по відношенні сама до себе. Ну у всякому разі я. Адже вона б виглядала смішною і недоречною якби в чомусь прилюдно себе картала. То чому ж іншого можна? Це, дозволене і недозволене, там тільки волосок тоненький розділяє. Мені прикро, що мені це дається зрозуміти з таким трудом. На біржі мені сказали що допомогу по безробіттю я отримаю аж через три місяці. Треба було захищати дім. Я іздив на велисопеді по всьому районі. Пропонував роботу. Стукав у кожні двері. Я вже бачив страх у очах Маріі. Першою мені роботу запропонувала Церква Василіан. Я розробив проект дренажа і воплотив його в дійсність. Знову прийшлось вчитись на ходу бо це було для мене новим. Потім захворіла мама. Інфаркт. Грошей на ліки не було. Далі уже проглядувалось неминуче. Всі гроші якими ми росполагали це сто карбованців. Я забрав усі гроші і поіхав у Івано франківськ приймати ініціацію Рейкі у майстрів. Звичайно все це в борг бо сума була малою. Моя Марія цим займалась і це були наші спільні друзі. Я хотів сам лікувати маму. Чекаючи на вокзалі я почав робити медита - цію. Згодом, відкривши очі побачив старшу літню людину що лежала під батареями. Вона дивилась прямо на мене. Я собі подумав: якщо я зараз не підійду до нього я можу спокійно викидати всі своі книжки. Я підійшов і почав розпитувати що з ним? Та він відвернувся і не хотів говорити. Тут підійшов молодий хлопець і молода дівчина ( чомусь іх називають бомжами ) Сказали що цей чоловік тут лежить уже два дні. Сказали що вони попрошайнічають а потім на ті гроші купують каву і булочки і приносять до нього. Та з занепо - коєнням сазала дівчина, він уже і пити не хоче. Тут до мене підійшов молодий чоловік. Пізніше виявилось що це був аспірант - медик. Ми знайшли пункт медичноі допомоги. Розповіли про ситуацію, та лікар сказав що бомжів вони не беруть. Все ж ми зуміли переконати і з лікарем і з носилками ми направи - лись на місце. Оглянувши хворого лікар сказав: це бомж і я його не візьму. А якже клятва Гіпократа ? Авін каже що ніякоі клятви він не приймав. тут почали сходитись люди і він здався. Ми самі розягли чоловіка для огляду. І молодий аспірант і черговий лікар виявили запалення легень. Все ж ми розпитали. Чоловік вертався з похорон брата і іхав у Закарпаття. Був ограб - лений. Стало питання госпіталізяціі. Молодий аспірант сказав що він тут помре ітреба в лікарнюю Черговий же сказав що жодна лікарня бомжа не прийме. Ми не повірили. При нас він дзвонив - всюди відказ. Його вже самого це заділо за живе. Аж лише тринадцята чи чотинадцята погодилась. Ми осталися чекатию Молодий хлопець і дівчина за всім спостерігали, вони вболівали. Мій друг аспірант дав ім гроші і попросив сходити і купити бульйон для хворо - го і кави для всіх. Всі почастувались але хворий не хотів. Нарешті приіхала швидка і його забрали у лікарню. Потім хлопчина почав просити гроші у аспіранта - той сказав що стратив усі. Але каже що має щось краще за гроші. Розкрив сумку, витягнув великого коровая, розрізав - половину тобі. Та ти, Та ти, во який, ти хороший. Почали прощатися. Обнімались усі. Обнімали і бувшого бомжа, а тепер уже друга. Медсестри чомусь плакали. Виявилось що ми ідем із аспірантом у одному напрямі, у одному поізді, у одному вагоні. Номера місць ми уже не провіряли, просто сіли разом. Його дуже цікавила релігія. Він висловився лише за одну релігію. Я заперечив, сказав що це зробить світ бідним. Сказав що можна виразити щось і дуже багато музикою, та всю повноту вона не виразить. Можна створити картини, та і ця гама кольорів і змісту не охопить повноти. Можна багато виразити математикою та і вона буде безсила у відображенні реальності. Всі разом вони збагатять одна - одну. Щось одна подарує іншій, та з вдячністю прийме і саме краще саме цінне, що у ній, саме дороге подарує взамін. І лише взаємними дарами релігіі можуть досягнути мети. Прощатися він зі мною не хотів. Довго тримав руку... Майстри мене чекали, я підіхав вночі, під сам ранок. Була ініціація, появились образи під час ініціаціі. Вони почали помагати моій мамі на від - стані. Коли приіхав до дому почав працювати сам. Друзі теж помагали. Мамі стало краще, івона виписалася злікарні. Я відновив город, подумав собі щоб мама жила ій треба рухатись. Ми знею насадили грядки зі всякою рос - линністю. Я ходив і все обробляв щоб вона не напружувалася. та там і без того було для чого прийти. Там і калина росла недалеко, і бояришник, і шипшина, І гриби поряд з самим городом. Ми з мамою продовжили ій життя на кілька років. Вона померла рік тому на саме Різдво, обличчя іі було усміхнене.

Були три роки роботи перед Церквою, які мені чомусь дуже радісно згадувати. Ми занімалися роботами які звязані були із зйомками земелі,із сферою прива - тизаціі. І перше що я завжди пригадую - ми були голодні і щасливі. У нас не було в роботі компютера і ми собі склали до десяти програм для наших мікро - калькуляторів. І цим хоч якось облегшили роботу. Та основне це була робота у полі, робота з людьми. Ці три роки, без відпусток, після роботи потрібно ще було брати роботу на дім. Я любив цей напружений темп. Це постійне пере- бування на свіжому повітрі. Це спі лкування з різними людьми. Щось ми там навчилися. Щось ми там навчилися важливому. Пригадую момент -ніколи не забути. У нас була затримка у зарплаті, більше двох місяців. Я остався у від -ділі і занімався обчислювальними роботами, коли згодом приіхав мій напарник- Петро. Бачу у ньому щось дивне, якусь біль. Питаю, що сталось? Каже: не знаю що робити. Сьогодні мені люди пропонували гроші за роботу - я не взяв. Дітям уже два дні як не можу купити хліба, ще осталося трохи кукурузноі крупи Варимо ім крупу. Що робити? Як жити? Кажу у мене ще осталось дванадцять карбованців - бери. Ні каже це не вихід. Ми відложили всяку роботу і почали обдумувати все це. Нам часто пропонували люди гроші, і ми ім завжди казали одне - ми маємо заробітню плату, а за що ви нам платите? Найчастіше нам відповідали - бо так треба. Після чого ми спокійнісінько від них відмовлялись та йшли далі. Ми зважували всі за і проти. Ми серйозно, крок за кроком почали зважувати, а чи маємо ми право брати у людей гроші? Нас не задовільняли патентовані і готові на все відловіді. Ми хотіли визначитись самі. А прийшли ми до такого. Брати гроші у людей не можна. І то тільки по одній причині. Ми зіпсуємо людей. Вони будуть казати що в дійсності правди нема і все лише за гроші. З тим ми уже заспокоєні пішли до дому. Там я відразу відкрив біблію і вона розгорнулась сама на ткій сторінці. Там було написано по яким законам має жити людина. До сих пір помятаю: а проходиш повз чужий лан можеш взяти горсть зерна і зісти - що в кишеню то ні. А проходиш повз чужий виноградник, можеш вяти гроно винограду і зісти - а що в торбу покласти то ні. А нас часто запрошували після виконаноі робьоти до столу, поісти. Ми були вдячні людям. Від народження голодні, ми з вдячністю приймали запрошення . Так я це і зрозумів - що можна з вдячністю прийняти від людей запрошення до столу, і це буде ця дозволена горсть зерна. Ранком я на ро - боту біг разом із біблією. Ми ще раз прочитали тепер уже разом. І разом возрадувались. Якось ми вижили. І ще помятаю. Робота у полі, мокрий сніг, до села три кілометра, нема де сховатися. Рішили працювати. Прикривав інструмент як міг щоб не замок. Одяг ледве у ночі вспівав висушуватись. Слідуючий день,те саме, і наступний те саме. Я ледве докінчив роботу, рук не відчував, холодна мокрота. Ледве ми дійшли до автобуса. Там тепло. І щось мене обгорнуло такою мягкістю. Почув музику. Іспанську, через хвилину - дві уже музику іншоі краіни. потім ще іншоі. Це була народна музика - у супроводі голосів і без. Я навіть не знав що таке може бути. І зараз дякую тому ангелу що дав послухати.

Дякую. Як ушат холодноі води. Я все це поки відложу у сторону.

ЕЛЕНА ! Налишите еще что - то от Исуса Христа !

Поділіться будь ласка чи є щось нове про телепатію? Я спонтанно чую інколи слова і думки іншоі людини. Та коли хочеш спілкуватися з людиною таким способом і щоб навчитися робити це, хотілося узнати би: чи проявлено це уже в повній мірі хоча б декількома людьми. Чи вільно вони володіють цією наукою? Як це робити правильно? Бо коли ти бачиш людину на вулиці і щось хочеш від неі почути, як мінімум треба сказати: добрий день друже, івже тоді висловисловити прохання, адже цій людині це може бути і не потрібним. Якщо це вже реальність - це було б великим підтримуючим моментом і великим імпульсом розширити рамки недосяжності.

Я бачив молоду матір що йшла по вулиці з маленькою дитиною, і день був сонячний, весняний. Навпроти йшло кілька молодих людей, які не щадили ні цієі краси, ні матір, ні маленьку дитину. Слова іхні були грубі. Молода мати швидше інтуітивно закрила очі дитині долонею і перебігла на іншу сторону вулиці. Все мине. Ммине і грубе крикливе слово. Останеться тільки тихе слово, із душі. Я дякую Вам Елена.

ЕЛЕНА, я обращаюсь к Вам с большой просьбой. Эти спори ведут в тщету. Книги Исуса выходят очень маленьким тиражом. И есть очень много людей которым они недоступны. Которые хотят знать, которые хотят учиться, которые не согашаются с установленными законами мира сего, кто желает перемен. Разве они не хотят знать: а что думает сегодня Исус, а что он желает, а как он мыслит ? Вы когда то спрашивали: нужно ли это людям ? Это очень нужно. Может это сейчас важнее всего в жизни. Если мы узнаем что - то новое, мы будем очень благодарны. Все что можна . С уважением к Вам Гаявата.

Через декілька днів я попробую переслати фотоафіі храму. Я ще нічого невмію. Буду вчитись.

Прошу меня извинить. Я поставил ето сообщение в несоответствующий раздел, а куда надо, не знаю.

Від мяса я відмовився десь більше шести років. Від риби зовсім недавно чуть більше місяця. Прочитав щоденник сироідки і подумав собі: як це так, а деж мужчини ? Чому ми мужчини в стороні? Якось соромно мені стало за нас. Я спочатку думав що якщо Ісус разом з учнями пекли рибу на вогні, то це законно. Та потім знов почав перечитувати книги, нові послання,особливо моральний кодекс. Щось хоче Ісус передати нам. А що? Нове ! Я приймаю !

О ЛЮБВИ. О ПУТИ, Несколько лет назад Мать Мария определила ето так: " Не видте ничего дурного в ближних. Критическое отношение к ближним - грех перед Непорочним Сердцем. Рациональное видение греха отчуждает.Даже трезвое видение греха рассматривается сегодня как грех, поскольку откривается новий путь. Если хотите войти в мир Моей Непорочности, прибегайте только к язику Любви и видте ближних невинно, не замечая ни чьих грехов, но глубоко сострадая и соразмеряя крести всех. Таково условие вхождения в Непорочное Сердце. Я хочу преподнести учение, которое есть ключ для спасения всего человечества. Если ви поставите вожделенной целью своей жизни светлую невинность Моего Зрения, перед лицом етой високой цели будут откриваться ваши собственние греховние состояния, которие препят - ствуют вам. И начнется покаяние перед Непорочним Сердцем " За внешней моральностью етих заповедей сокрит простой и очень глубокий смисл : лишь взирая Ее Оком можно увидеть реальность такой, какова она воистину, что простирается вплоть до смисла бития вообщею