Gajavata

Обращение к администрации. Я не могу с обращением обратится в виде личного письма. Человек взял на себя обязательства в виде согласия с существующими правилами форума. И с тех пор их не выполняет. Попросту лгал. Приводил множество высказываний Учителя - для того лишь чтобы ими побольнее ударить человека. А теперь уже порицает и Учителя. То, что это ненависть проявленная - это видно. И видно отношение человека к Учителю, которое он уже и не скрывает. Пренебрежение. Возможно Вы захотите оставить это как свидетельство того что есть люди противодействующие приходу сокровенной мечты - мечты о мире любви. Но я прошу вас использовать своё право и недопустить больше утверждения ненависти на страницах форума. Это в Вашей власти.

Спасибі Вам Весна, спасибі Вам Руслан. Я дуже радію коли пишу. І тішуся тим, що хтось це читає. Та інколи і дивуюся з того. Ніколи і не думав за книгу. p.s. Інколи компютер поводиться як розумна істота, і не допускає розміщення того що я написав. Спочатку я провіряв справність, тести, антивірусні програми. Та він був абсолютно справний. Тоді починав аналізувати те що я написав. І повинен признатися що добре що це не попало на форум. Та часом мій Ангел видно стоіть у мене за плечем і дає повну волю. І доводилось мені згодом дзвонити - зітріть це страхіття що я написав. Ще є кілька речей яких я сором- люсь, та видно вже так і остануться як нагадування - щоб думав що пишу. Але загалом я вірю собі і вірю в те що пишу. Сумно мені сьогодні за Александера.

Дякую Вам Марія за статті про дельфінів. Приснився сьогодні сон. Явилась жінка, знайоме лице. Обличчя оповите горем. Безмовна. Ніби серпанок темноі вуалі накинуто на лице. Серпанок горя. Зранку прочитав за Александера. Сумно мені.

Просьба к администрации. Форум создан для изучения Посланий Исуса Христа. Для обмена мнений, Для дружеского дарения творчества. Для усмотрения тех моментов, тех тем в общении что может привести к единству, к пониманию. Для освещения тех вопросов, что волнуют. Я прошу защитить от грубости и пренебрежения. От унизительного пренебрежительного отношения. К кому бы это не относилось.

Я не думаю що дух інквізиціі тут умістний. Так само як відвертоі грубості і брехні. Кажуть непроханий гість гірше татарина. Я не думаю що методом ненависті і образ можна вести розмови. Цей розділ - нові Послання Ісуса Хреста. Моє послання на жаль теж не відповідає назві тематики. Я все таки прошу забрати ці послання, як моє, так і те що не відповідає звичайним вимогам міжлюдського спілкування.

Дякую Вам, мені важливо було це прочитати.

Дякую Вам. Пишіть ще.

Можно ли хотя бы в общих чертах расказать о Попечителях Земли, кто они?

Вчора дзвонила моя дочка зі Львова, Ярина - прийшла посилка! Казала почала читати книгу Вегетеріанство. Велике спасибі Вам Руслан за передану книгу.

Человек вправе ставить высочайшие вопросы. Искать ответы и не успокаивать- ся пока не найдёт ответов на них. Это подразумевает, что человек волнуется, он не безразличен. Ему это необходимо знать, необходимо уяснить. Почему царит жестокость в этом мире, почему один вид надстоит над другим и ис - пользует для собственного выживания, почему нет гармонического взаимодей- ствия. Если человеку не безразлично, если он не согласен с существующим положением, он будет искать ответы. Он будет активно противоборствовать тому что считает жестокость по отношению к другим. Да и всякое отношение к чему либо, всякое собственное суждение подразумевает глубокое осмысле- ние, глубокую проработку внутреннюю работу самого человека. Без этого волнующий вопрос превращается в язвительную насмешку, привлекается Имя пренебрежительно, лишь для подтверждения собственной язвительности, Человек усмотрел два пути - путь земледельца и путь охотника. Путь охотника привёл к крови, к смерти. Животные первоначально не были агресивными, не были кровожадными. Некоторые виды животных исполняли роль санитаров поедая трупы тех животных, жизненный цыкл которых закончился. Они мирно сосуществовали как между собой, так и с человеком. Животные никогда не нападали один на другого, Они чувствовали человека, нуждались в нём. Они стремились к человеку и были друзьями. Эманации страха, крови, ужаса и жестокости появились при выборе пути охотника. Они исказили первоначаль- ную программу развития, мирного сосуществования. Это сказалось на всех царствах природы, привнося разлад и дисгармоническое существование. Человек ответственнен за существующее положение вещей, Потому мы и учим- ся, ищем ответы на поставленные вопросы, задаём вопросы Учителю. Также я считаю что человек ответственный за мир собственных мыслей, за мир соб - ственных чувств.

И ещё приведу замечательное высказывание о дельфинах ОТЦА из книги Соприкосновение. У них нет брошеных детей, ибо все их сообщество охватывает радость от прихода в жизнь ещё одного существа. Эта радость - истинное выражение чувств, радость встречи общения ещё с одним живым существом, что сумеет вместить, вобрать накопления рода. Их интелект здесь достаточно высок, но всё же ниже, чем у их прародителей на их исконной родине. Там они избавле- ны от страха и агресии, они сумели стать воистину разумным видом. А здесь их развитие заторможено, ибо они не находят единства в понимании того, как относится к разумным существам, несущим иногда энергию разрушения, страх и при тесном контакте заражающих отдельных особей их и всё их сооб - щество этими сковывающими энергиями. Удивительный и неповторимый мир Земли не может прийти к гармоническому сосуществованию по причине угнетения, царящего здесь, отсуствия той вы - раженой силы Духа, что позволяет отринуть всё земное - к сожалению как грубое и неистинное и восстановить в себе ту первозданную чистоту, что утеряна.

Да медитация добра и света необходима. Можно создать мысль-просьбу ко всем людям доброй воли и доброй души о помощи дельфинам.

Снився сон. Мчали собаки з величезною швидкістю. Мельком поглянули на мене і далі - вперед і вперед. Вище них летіли птиці,в томуж напрямі, ледве вспіваючи за ними.

Страдецька Гора. Нерушима стіна. Щось відбулося на цих землях 1242 році що передавалося потім усно з роду в рід, з уст в уста аж до наших днів. Часи міжусобиць, боротьба за владу, час нашестя татарського хана. Ці землі колись називалися Черлена Русь. Частина цих земель зараз під Польщею. Усе це могло і не статись. Татарський воєнний загін проходив поблизу гори коли був атакований однією людиною - лучником. Воіни стали шукати нападника по всій горі і натрапили на печери де ховалися люди. Невідомо достеменно як все це відбувалось і що призвело до трагедіі. Чим керувались татарські воіни що спалили, вірніш задушили димом дві тисячі людей, розпаливши вогнище у вході печери. Хоча... дві тисячі років цивілізаціі не набагато покращили ситуацію. Вийшли монахи до них і просили за людей. Не помогло... Приходила Мати Марія туди. Невідомо проте коли, тому що подібна ситуація склалась в тисячу шістсоті роки під час визвольних зма - гань. Знову був татарський військовий загін, і знов люди переховувались у печерах. Кажуть жінка незрівняноі вроди появилясь перед татарами, стала на вході у печери, підняла руки вверх спиняючи іх - стій стіна. Воіни відступили. Кажуть відходили не повертаючись спинами до Неі, невідривно дивлячись. Такі короткі історичні факти, і тому село названо Страдч - страждати. Тому й ікону називають Непорушна Стіна. Почувши вперше цю незвичайну історію мені захотілось відвідати ці печери. Бо й легенд склалося навколо Гори немало ... Біля входу в печери була група паломників - кількадесят чоловік. Двоє маленьких хлопчикіа, що жваво пропонували усім своі послуги як гіди. Ми все тут знаєм. Ми все вам покажем. Ми все вам розкажем. Вони заволоділи увагою людей своєю жвавістю. Там. таємничим голосом промовив один із них є під - земний хід до самого Києва. Та він завалений, але ми вам покажем місце де стався обвал. Дійсно. є така легенда, що боковий підземний хід веде аж до самого Києва. Ніхто з цього не сміється. Було велике устремління у людей. Взори всіх людей того часу були направлені на Киів, як на Святе місто, як на духовний центр. Так воно і є. Киів Святий. Какжуть далі, там було озеро під - земне, та вода пішла у низ. Та ми вам це місце покажемо. Ще ми вам покажемо місце - Сльози Божоі Матері прошепотіли вони, звичайно, додав молодший якщо ви насмілитесь туда дійти. Один мужчина мовчки іх слухав і все усміхався витягнув гроші заплатив ім обом - тільки про все розказуйте по дорозі. Я теж дійшов до місця що називається Сльози Божоі Матері. Загасив свічку і стояв у темряві. Одна капля води рівномірно падала додолу. Звук було чутно. Дихання було легким і насичуючим у цьому місці. Стіни були злегка вологі. Почув групу паломників що приближалась, щоб підбадьорити себе вони постійно промовля - ли вголос Ісусову молитву. Та дійшли до цього місця лише кілька, уже пошепки молячись, боячись порушити спокій цього місця. Познайомився я в тих печерах з інтересними людьми. Одна полячка, каже щороку приіжджає сюди набирати сили. Каже потім маю відвагу і завзяття жити цілий рік. Один хлопець з Одеси, один з Росіі, один з Кривого Рогу. Всі говорили що багато чули за ці печери. Розказували про себе. Потім нам трудно було роозстатись. Просто неймовірно як можна було за такий короткий час так здружитись. Я іх потім часто згадував Паломніки уже пішли, а ми неголосно розмовляли у вході печери, де колись татари палили вогонь. Було безліч оставлено маленьких свічечок - все було освітлено. Багато там було папірців оставлено з проханнями, іх було сотні. У всіх місцях. І зверху приложували образки. Деякі люди лишали вервички, вішали на камінь. Через рік до них приходили. Ніхто не смів до них і торкатись. Зайшла одна жінка з міцевих жительок, підійшла до старого камяного хреста. Коротко помолилася і вголос висловила прохання. Це було висловлено, насті - льки переконливо, з такою вірою що іі чують, що ми аж завмерли. Потім жінка одразу розвернулась і пішла. Ми переглянулись, довго мовчали... Зараз там усе не так. Церква взяла все під контроль. Стоять масині чугунні ворота із литих прутів. Зроблено художньо, але печери уже закриваються. Самого допуску і відвідин печер уже нема. Заборонили. Тільки в початок, далі не можна. Взаємовідносини з небом теж помінялись. Поставили металеву тацу кажуть положи туда гроші і записку а ми помолимся. Прикро що релігія свободи і радості... так помінялась.

...Я знаю, тобі дуже боляче як і всім іншим. Але буде ще нестерпніше. Кожна біль кожноі людини, де б вона не знаходилась відібється у всіх людях. Ти чутливий, ти маєш шанс це зрозуміти, або вже ніколи не зрозумієш. Ви більше не зможете жити так, як жили раніше. Ви ж не самогубці. Тільки радість і любов дасть вам змогу жити в абсолютній свободі не причиняючи при цьому нікому шкоди.

Мысто привидів. Фантазія. Сухо, жарко і сіро. Багато людей, машин, висотні будинки. Тут важко дихати. Нікому нема до тебе діла. Ти не існуєш для них. Тисячі людей, гуркіт автомо - мобілів, уривки фраз. І чоловік стоіть посеред всього цього сам. Він відчуває свою одинокість. Ні, ти не став невидимим бесплотним духом і люди не прохо - дять крізь тебе мов крізь марево. Все якраз навпаки. Кожна людина стала обєктом атаки. Атакується мозок людини, атакується психіка. Телебачення, радіо, розмови зустрічних людей, думки - все вривається в тебе. Ніхто не питає в тебе чи можна. Чи можна до тебе достукатись. Дивна хвиля котиться по планеті. Ніхто не спитає тебе, а чи хочеш ти цього. Чи потрібно тобі те, що тобі несуть. Щось міняється в мові людей, фрази стали різкими, думка висловлюєть- ся таким способом що стає замкнутою. Це не висока спіраль що піднімається в гору у своєму природньому звязку звищим, з увагою до думки іншоі людини. Це не бережна спіраль думки, що знає свою силу, яка може вплинути на іншу людинну і тому випромінюється в простір єдино таким чином, щоб інша людина щоб світ сприйняли це як дар. Ні - фрази, слова, думки, похожі на маленькі стріли. Вони несуть своє я, яке й не дуже хоче знати всі ті інші я. Одинокий, оглушений, безборонний чоловік стоіть серед вулиці. Зле йому. Він чує весь цей гул, скрегіт, безблагодать, чує як життя ніби випаровується з кожного атома великого міста. Бачить пташку - звичайного горобця, що омертвів від всього цього гулу. Дівчину, що підходить до пташки, бере іі в руки. Вона робить з гілочок і трави гніздечко і бережно кладе іі, гріє своіми руками, дихає на неі. Горобець оживає, він зовсім не боіться іі горнеться до неі. Від чоловіка виходить імпульс здивування. Чому? Чому таке піклування? Адже в ієрархіі живих істот ця пташка посідає не високе місце. Дівчина сприймає цей імпульс це німе запитання аж відсахнувшись. І раптом промовляє: ти не важливіший від цієі пташки, ти не важливіший від цього дерева. Всі ми в цьому світі маємо одинакову вартість. І тільки потьмарення розуму надає людині почуття вищості над усім. Стало прозоріше. І місто для чоловіка все ще неспражнє.Справжніми для нього тільки дві речі - дівчина, і пташка що ожила в іі руках. Він поволі погоджується з нею, це видно ій. І вони розуміють ці прості речі уже удвох.

Вибачте, я не по темі розмістив.

Страх Пілат був неординарною людиною, бажав усамітнення, не хотів Римськоі влади, зневажав іі. Не приймав законів Іудейських, уже у всьому гнітючих, не розумів цієі обраності. Був гордий у своій кажущійся незалежності. Бо залежав. Залежав від страху. Всі страхи його здійснились. Він зневажав і бояв- ся доносів до Риму. Усі вони згодом відбулись, усе розрушили. Любив свою сімю. Усе сталось як попереджала дружина. Вона ще бідна пробувала щось змінити, ще писала записку перед судом, умоляла, казала бачила уві сні, що відбудеться з ними усіма коли не заступиться. Все так і сталось. Смерть дітей, одна за одною, смерть дружини. Потім доноси. Потім вино. Усе кінчилося скоро. Тіло бувшого прокуратора кинули у ріку. Бігли і побивали камнями. Води підняли тіло на верх і всі зрозуміли це як знак що роблять правду і ще з біль- шим завзяттям побивали. Та правда була в тому, що вода просто не прийняла глуму... Та якби все по іншому. Один раз. Один всього раз не побоятися. Не подивитися на доноси. Встояти перед іхньою ненавистю, послухати дружину ...

Милый Друг Зачем ты так поник Отчего такой сумрачный взгляд Подавлен вид Отчего так сердце сжато И болит Отчего туманом боли и борьбы Закрываеш ты себя от красоты? Знай невзгоды все твои пройдут Но взорвись на миг и силен будь И в своём стремленьи сокруши Все темницы тёмные своей души И поверх всего Сознанья, воли, силы духа, человеческой любви Душу ты свою поставь Не ту Что отзывается на всё и вся В своём стремлении всем обладать А Одинокую и Бесконечную Что простирается сквозь все миры Незнаную Глубокую И Вечную Свою ты Душу призови

Коли помер мій брат, дружина його була саме в Італіі. Дзвонила, була у відчаі. Просила щоб я його простив. Згодом приіхавши розказувала. Була одна в неі втіха - спілкувалась із своіми друзями із молитвенного будинку. Та раз пяний загнав іі у кут і дві години протримав у куті з сокирою погрожуючи зарубати за те що спілкується з молитовними. Ледве випросилась. Узнав я про це вже після похорон. Це пянство губило всіх. Треба було комусь взяти на себе ініціативу і спасати сімю. Звичайно це зробила жінка. Вона спілкується з Учителем. Дзвонила, розказувала що приіжджають біженці з Гаіті маленькими групками. Італія приймає.

Щось є і світле в цьому світі. Є.

Ти не оставиш... ( особлива медитація на протязі двох років) Ти не оставиш недопитий чай на столі. Прибереш стіл. Помиєш посуду. Помиєш всі підлоги у домі. Поставиш звичайних польових квітів у вазоночок. Відкриєш вікно і провітриш кухню. Хтось зранку відчинить двері. Вдихне чисте прохолодне повітря. Подивиться на квіти. Усміхнеться. Випє чашку гарячого чаю.

РОДЫ В ВОДЕ, ДЕЛЬФИНЫ КАК АКУШЕРЫ. ----------------------------------------------------- Из статьи Друнвало Мельхиседека. Один русский по имени Игорь Чарковский занимается родами в воде. Его до - чери было лет за двадцать когда случилось следующее. Чарковский и его команда привезли женщину к Черному морю, чтобы принять у неё подводные роды. Они находились там, готовясь к родам, а женщина лежала в воде на глубине 60 см. Насколько я помню эту историю, приблизилось три дельфина, оттолкнули всех и стали всё делать сами, Дельфины делали что-то, что вы - глядело как сканирование её тела сверху вниз, нечто такое что я и сам испы- тывал и что это как то воздействует на организм человека. Женщина родила почти без боли и без страха. Это был необыкновенный опыт. С этого случая родов в воде, началась новая практика использования дельфинов в качестве акушеров, что сейчас распостранилась по всему миру. Дельфины очень изби - рательно относятся к людям. Обычно это так. Если поблизости есть дети, дель- фины сначало плывут к детям. Если нет детей они направляются к женщинам. Если нет женщин, они плывут к мужчинам. А если есть беременная женщина - всем остальным надеятся не на что - всё внимание дельфинов будет направле- но на неё. Этот новый человечек для них превыше всего. Дельфины очень волнуются когда видят рожающую женщину. Дельфины могут делать совер - шенно удивительные вещи. Дети родившиеся с акушерами-дельфинами, нео- бычные дети, по крайней мере в Росии это так. Из всего, что я пока прочитал следует что ни один из таких детей не имеет IQ - показатель интелектуального развития ниже 150, у них чрезвычайно стабильное эмоциональное тело, и оче- нь сильное физическое тело. Я также видел российские фильмы, где младенцы и дети 2-3 лет и старше спят на дне бассейна и примерно через каждые десять минут, продолжая спать, всплывают на верх, делают вдох, и снова опускаются на дно, Эти детям дали наименование почти как особому виду. Люди их зовут человекодельфинами. Поэтому я отношусь с огромным уважением к родам в воде. И возможность быть с дельфинами в это время - настоящий подарок.

Був ще один цікавий сон. Кілька разів мені доводилось спілкуватися у сні з різними людьми. Я впевнений що душі наші помагають один одному лиш тільки почують просьбу про допомогу. Вони можуть просто взяти один-одного за руку і пройти якийсь час разом по дорозі. І цього виявляється досить. Це дуже багато. Так мені свого часу довелось іти, коли інша людина взяла мене за руку. Тоді помагали мені. Але повернуся до того цікавого сна. Ми спілкува- лись з Русланою. Це все подумки, без слів, якимось імпульсами душі. Помятаю що востаннє що запитав я іі, як вона відноситься до своєі творчості, чи задо - волена? Оказалось, що вона дуже строга до себе. Тінь якогось неспокою тоді огорнуло іі лице. Я зрозумів що вона ставить перед собою високі требування. Потім у ЛЬвові була феєрія лазерних вогнів біля оперного театра. Був концерт посередині міста. І Руслана диригувала на великому помісті перед музикантами і перед людьми. В звичайному своєму одязі, юноі дикунки.

СОН Це був відступ. Кілька десятків людей - воіни, діти, жінки, молоді сімі, від - ступали до ріки. Зосереджено, уважно, не в бігу, повернені лицем до того що іх переслідувало. Тьма. Ціль була ріка, виднівся і міст через ріку. І за річкою був ніби інший світ. Зелені луги. сонце, чисте небо. багато світла, і не - зворушний мир-спокій. Першими переправились через міст діти з жінками, потім мужчини, і останніми воіни. Ступивши на луга діти відразу заспокоілись, вже гралися серед квітів. Воіни стали по периметру ріки, установили між собою єдність. Потім провели древній ритуал захисту світлом.Один із воінів, молодий юнак став на мосту опершись на меч і спокійно вдивлявся у тьму за рікою. Чого ти туда дивишся, запитали його інші. Не дивись, бо тьма забере тебе, як забрала багато інших. Я хочу знати. Що ти хочеш знати? Я хочу знати чому тьма так переслідує нас, чому завдає стільки ран. Тут де ми перебуваєм, сама земля, саме життя стали нам на захист. Але прийде час і ми рушимо дальше, знов перейдем через міст, будем освоювати нові простори, будем пізнавати і вчитись, відкривати вічно нове - завжди юне і молоде. Це як обіцянка ранку. Ранку нового дня, коли знаєш що прийде день із своіми дарами. Він був спокійний, він чекав відповіді. І відповідь прийшла. Ну що, що ти взнав? Ви не повірите. Вона і сама це не усвідомлює. Глибоко в середині неі лишилось лише одне істинне бажання - ізцілитись. Навіть тьма хоче зцілитись. ... Сон мій закінчився коли воін став на мосту із своім запитанням. привернувши увагу своіх друзів. Мені захотілось закінчити його, додумати .