Gajavata

Очень прискорбно всё это.

Мене це дуже заінтерисувало, що говориться про зародження писемності, слова, Чередування звуків і звязок з мисленням. Чи не могли б Ви Єлена розмістити хоч кілька сторінок з "Космічного Букваря", хоч би самі початки. У мене є онуки, А це ж і для батьків і для дітей,

Завжди це відчував. Коли в мене був застій і не міг рухатись вперед - говорив собі вертайся назад, ти щось пропустив, ти щось не зрозумів. А тут - просто дух захоплює, стільки нового! в цьому поверненні!

Хороший вірш.

Дуже красиві ці коні, і дуже сумні.

І ще хочу поділитись з Вами Татьяна життєвим спостереженням. Коли людина признає сама перед собою свою неправильність, щось що вона не хотіла у собі цього мати. Це шокує іі. Для неі це удар. Вона не може громогласно і відкрито хлєстати себе словами. Це несподівано для неі. Це відкриття. Вона дуже делікатна по відношенню до самоі себе. Вона це тяжко переносить, і потім чесно все розкладає по своім місцям і виправляє себе. Це мовчазна робота, вона не потребує свідків, це самотня робота. Також і в звичайному людському спілкуванні цю якість - терпимість можна проявити не лише до себе. З пошаною до Вас, Ігор.

Абсолютно з Вами згідний, не суперечу по поводу щирості і прямого і недвозначного висловлення своєі позиціі. Це коли мотивування правильне. Коли мотивування не правильне все веде лише для одержання верху. І вже не важно про що йде мова. І не дуже людина церемониться. І десь друг при цьому губиться. І лишається лише бажання перемоги.

Иногда индивидуализм отдельной личности благочестивей эгоизма державного, эгоизма нации, ничего не видящего вокруг себя. Так и не видят две души одна другую. Одна душа ждёт извинений, хотя бы понимания, но уже и разуверилась в этом но не может развернуться и уйти так как живёт в своём пространстве, в общем пространстве, а другая так и не попробовала понять ту первую душу, что-то делает уже через насилие, уже утратив всякое понимание.

Великій державі, щоб мати друзів навколо, не потрібно робити над зусиль. Потрібно вибачитись. Все.

Вертався з городу, бачив як маленькі діти бігли за собакою. Догнали. Один хлопчики обнімав собаку, цілував. Другий - як ти живеш собако? Розкажи. Ну наскільки ці діти ... кращі за нас дорослих.

Коли є нерозуміння, розгубленість людей, втрата орієнтирів і примусова віра із страху стати ізгоєм, коли любе неприняття офіційноі релігіі трактується оточуючими тебе людьми як щось на кшталт нелюдськості, я все таки хотів би задати питання, чи просто поговорити. Структура, яка вважає себе духовною, яка виводить своє первородство і надає собі право на духовну владу мала б бути поводирем людини. Провести через усі зміни, що приводять світ до нового. Знати про суть цих змін, вміти передбачати і ясно розуміти вищу волю. Безперечно бути відповідальною, раз узяла на себе цю місію. І що ж насправді. Потік життя формується не залежний від іх впливів, не прогнозований, бо церкви такі ж розгублені перед непередбачливістю і стрімкістю змін. Немає ідеі, немає надіі, яку можна було б подарувати людині. Бо коли є надія, коли ясно бачиш шлях, підтримку - є майбутнє. Значить нічого ще не втрачено і все попереду. Мати надію - це важливо. Ця мова, мова приниженого відношення людини по відношенню до неба, до вищості, рабське ставлення, і безперервне показування людині іі гріхів, формують стійку безнадію і опускають шальку терез униз. Нема нічого що наповнило би людину новим смислом, оживило і електризувало іі. Були Соловки, був Гулаг, був час коли церкву перемістили за колючу проволоку. Та що осталась, як колись говорив Шевченко - катам на муки не далась. Тим відреклась від своіх братів. Це важливо знати. Це важливо знати чому? Треба задавати таке запитання - чому? за що? Тому що це боляче, тому що це більше ніколи не повинно бути. Вони таке питання так і не задали. Важко мені тут говорити. Тому що я так само відповідальний за свє життя, за життя близьких мені людей. Тому що я теж, як і кожна людина формую потік що визначає плин нашого життя. І в кінцевому результаті кожна людина творить і сума визначає те що є. Це можливо. Це можливо нікого не судити. Просто попробувати все зрозуміти. Задати питання. Вибрати дорогу і йти. Повірити, повірити і йти.

Шевченко. Своі листи він починав - Мій найдорожчий любий друже. Карел Чапек - це неймовірна сердечна доброта, всепроникаючий розум. Роман війна з саламандрами,інші романи. Цикли оповідань. Є оповідання означені словом апокрифи. Рідкоі доброти людина.

Ще дуже цікаві Ібсен, Дікенс, Метерлінк, Бернард Шоу з його непереможним духом свободи. незалежності, вмінням показати щось так, як ше ніхто не показав, Тарас Мигаль, що так зворушливо описує життя Львова, людей у своіх творах, Станіслав Лем з його неймовірно багатим виявом ідей, Іван Франко - це Перехрестні стежки, Сойчине піря, Соженіцин - це Матрьонін дом і деякі, дуже мало, але дуже сильні короткі опові - дання. ще Ліна Костенко по серцю мені.

Я читав Льва Толстого, коли ще був дитиною. Я тоді перечитував по 45 книг у місяць. Вже тоді мене вразили глибина проникнення, глибоко прихований внутрішній пртест, і незгода з світосприняттям, відношенням, до позицій що виявляє світ. Проте все це перекривалося великою силою опису внутрішнього стану людини, природи, навіть коли описується лише небо що бачить людина лежачи на снігу. І ця внутрішня культура, що позволяє передати думку і вияв почуттів на високому рівні.

Правда, висловлена категоричним ріжучим тоном перестає бути правдою. І приміняється уже по зовсім іншим мотивам.

Чому церква так негативно поставилась до пошуків Толстого? Адже він рідкісно - сумлінно віднісся до свого життя. Оцінка його своєі творчості і відношення до власного життя вкрай суворе, можливо навіть незаслужено суворе. І всі його пошуки, можливо болючі, можливо вкрай рішучі, але ПРАВДИВІ.

Все не так. Все одно зранку стане Сонце. І кожна билинка поверне свою голову вслід за світлом, вслід за Сонцем. Навіть маленький листочок не впадає в відчай. Весь свій останній порив кидає він у життя. І наповнюється ароматом ліс, горить тремтячими кольорами. І радує всяке око що погляне на нього.

Прочитав. Основний і визначальний стан після прочитання. Нести для людей нове знання, це дуже відповідально. Книги - це як живі істоти. Іх не можна купляти просто так. Іх не можна приймати в дарунок байдуже. Вони живі і вони промовляють до людини. Книги Ісуса Хреста - Послання людству, що пробуджується. Вчені, археологи, теологи і просто не байдужі люди віками вивчали древні манускрипти, кожне слово. Зараз така можливість представлена людині не опосередковано - напряму. Можливе живе спілкування. Знання зараз дається всім бажаючим. Учитель сам розповідає про своє життя. Це можливо. Це можливо вчитися. Це можливо змінити своє життя. Я знаю, є багато людей, яким це не байдуже, які все життя це шукали, яким просто ця книга, просто ці книги не попали у руки. Здається що те що я пишу не має відношення до визначеноі теми і знаходиться в стороні. Та ні. Основний масив питань що задавався уже отримав відповідь Учителя. І тому просто Віра тут знаходиться визначальною. Хто перед тобою, чому промовляє, що хоче? Я вірю що оновиться незабаром колонка: Нові Послання Ісуса Хреста. Вибачте мені, можливо це трохи гарячно з моєі сторони. З пошаною до Вас Ігор.

Я щойно вислав Вам диск, Елена Весна.

Дякую Вам.

Суспільство виділило з своіх недр, кращих з його точки зору представників, щоб укладати праведні закони, захищати свободу, творити можливість мирного і щасливого життя. І з тих пір воно не перестає в своєму ( праведному ) гніві винуватити тих же представників, возводити на них всю відповідальність. Хто ж тоді, це суспільство? Коли кращі виявились такими.

Помятяю те що було перед самим втіленням, перед самим польотом. Мене тримала на руках маленьку дитину дуже красива жінка, пригортає до себе. цілує. Волоси світлі, золо - тисті, локони вільно падають на плечі. Навколо стоять інші люди. Один із них дуже строгий, він не схвалює таких виявів, картає за пестощі. Помятаю ще попереднішу розмову, я запи - тував, отримав відповіть що те що я хочу взнати - зараз знати мені не можна. Помятаю політ. Помятаю себе маленьким новонародженим дитятком. Я все тоді знав. До двох років. Я повторював собі подумки, тільки не забути. Згодом забув усе. Память повернулась, через дивні сни, через зустрічі з деякими людьми. Через мій Рід, через багато років. Все зявилось природньо, ніби і не пропадало. Це не є багато, те що я памятаю. Та я вдячний і за це.

Знаки, символи, язики, Пустити на торгівлю. Минулого літа я мав радість побувати у Києві. Нам подарували таку можливість. Хтось благодійний. Нате, побувайте у Києві, відвідайте всі святі місця, відвідайте те що почита - єте. Був високий автобус, таких я раніше і не бачив ніколи. І ми поіхали на кілька днів. Я був в стані якогось благоговійного чекання і уваги. Все лягало на душу, кожна подія, кожне слово, кожен образ що сприймало око. Установився якийсь спокій, і ... повна одинокість. Першою ми відвідали Києво - Печерську - Лавру. За вхід довелося платити. За зйомку, можливість фотографувати при вході в один з храмів Лаври - окрема плата. Це велетенська територія. Безліч Храмів. Ми прислухувались в тиші Храмів, старались щось відчути там, щось зрозуміти. А в одному порожньому Храмі нам позволили заспівати. Наш хор став під сам центральний купол, і заспівав. Останній такт в одному пориві як одне слово луна повторила ще раз. Почали звідкись збігатися люди, та ми пішли далі. Вражень було багато, але ніщо не губилось, не втратилось і не заважало один одному. Печери, люди довкіл. І знов Храми. Я зіткнувся при в ході в Храм з велетенського роста чоловіком, одітим в одяг служителя. Поглянув у лице - усмішка. Зробив крок назад, теж усміхнувся. Ми ще в одночас кивнули один одному. Здивувався як можна багато виразити без слів. Плавали також на параплаві, священник наш сказав - хай поплавають, адже ніхто з них ніколи його не бачив. Так і в метро катались по тій же причині. І звичайно купалися у Дніпрі. Без цього ніяк. Потім знов Храми. Велетенський комплекс перед нами. Знов запла - тили за вхід. Оглянули внутрішні простори дворів. Підходимо до дверей Храму, там... плати. Ніхто нікому ні про що не говорив. Цей Храм був для нас святинею. Мовчали усі, розгублено. Потім мовчки розвернулись усі і пішли геть. Був ще один Храм для мене важливим. Там була Варвара і Катерина. Ми прикладались до скла ( до мощів ). Коли черга надійшла до мене я просто поклав долоню і слухав. Відчув як сильна хвиля пройшла по руці, по плечі, по серці, по лівій половині тіла. Потім підійшов ближче до входу, там стояли столи з різною утварью. Продавались книги, продавались благовонія, продавались образки. Микола - Угодник, ціла стопка. Зверху прибита ціна - стльки то. Марія Мати - стільки то. Варвара - стільки то. Стопка образків Ісуса. Зверху листочок,і два слова - на торгівлю.

Я трохи памятаю.

Це Ірландський танцювальний балет Рівер - Денс, попередня назва, це назва самоі постановки танцю. В ньому мовою танцю було відображено відносини жінки і чоловіка. А також цією ж мовою показана боротьба добра і зла. У мене є запис зроблений на диску, можу Вам вислати.