Gajavata

Чоловік гуляє по лісі, минувавши сади - городи, минував забудівлі, возводящих на них домів. Осталась остання будівля - новобудова, її паркан в метрах пятдесят від нього. Минаючи іде далі, по ледь протоптаній лісовій доріжці. Назустріч виходить чоловік з собакою: - Вам щось тут треба, що ви тут робите? Чоловік ледь посміхаючись: - Ви з такою підозрою ставитесь до людей, це дивно трохи. - Це мій дім. Порухом рухом показує на свою власність. Собака неперестанно гавкає, поривається з рук, і доводиться заспокоювати її окриком. Принаймі щоб було чути про що говориться. - Я міліціонер, це моя робота, останнім часом багато краж. Отак представившись, чекає ще якихось слів, вважаючи достатнім, законним свої запитання. - А я шукаю суниці, було дуже холодно і вони не хотіли рости. Зараз тепло і я захотів подивитись, чи не стали вони уже дозрівати. Чоловік іде прямо по стежинкі мимо чоловіка з собакою, і тому приходиться трохи посторонитись. Лишається опісля, відчуття всіх цих колючих поглядів і недоречних запитань і німий протест. Навіть уночі, це липке від погляду власників; а що це за чоловік іде край дороги. Деколи тяжко, пройти мимо людей. Ніч. Чоловік ставить біля себе "Богоматір над світом" Це маленьке зображення жінки, з перехрещено складеними руками на грудях, з поглядом направленим в низ. Там, унизу стоять хрести, стоять на водах, водах моря білого. Віддалік голубовато смарагдові споруди, зжаті докупи і піднімающіся трохи вверх, вище над водами. Шпилі куполів, хрести на них. Соловки. Щось пекуче обпалює груди раз за разом, мов хвилі. По зображенню постійно стікає світло з верху до низу. Чоловік переводить погляд на відкрите вікно, може це відблиск зір,та ні. Небо затягнуте хмарами, та й не дали б вони цього стікаючого потоку, в ритмі серця. Боляче, та видно потрібно цьому бути. Я нічого від них не хотів, цих власників, я просто проходив по дорозі, мимо них. Краще я піду до своїх сосен, вони не вміють говорити, не вміють підозрювати. Вони вміють тільки дарувати, свій запах, свій аромат. Холодно. Дуже холодно. Ще не скоро суниці достигнуть.

Десь далеко на дикім березі висне небо за грань... межа... кров стікає...своя й чужа... що там діється...зла не міряно дикий танець - лютує звір небом міченим, небом віреним свище вітер і ...стогне вир... вирве серце, розкроїть чоботом... блисне світло...зійде пітьма... біло - зелено...чорним вороном наполисалася війна Де ж ви, хлопчики, в вірі хрещені!? танець шабашу - стогне вир... біло - зелено...знову веснами плине кача - немає мір... де ж ті виміри, сили праведні!? весни зимами...криком плач... перекрояно, пересіяно шкірить зуби той кат - палач. Автор Оксана Батицька.

Давній сон. Сходи, такі як у висотному будинку, ступаю на ступеньку, коли чую молодий голос: а мы там уже были, обрыв, дальше ничего нет. Денис, Андрій, і ще один чи два хлопці, росположились на зеленій галявині, усміхаються. Почав підніматись, швидше біг. Все вище і вище. Раптом сходи кінчаються, нічого нема. Під ногами бездна, впереді простір, чистий простір. Повернувся назад, хлопців уже не було. Тоді я подумав лиш одне - традиційна релігія, має підйом, веде людей, але тільки до якогось рівня, дальше ні. Я тоді думав і зараз так думаю, християнство ще не відбулося, не зважаючи на дві тисячі років, воно не відбулося, тільки збудеться. Збудеться обовязково. Та зараз появилась нова можливість інтерпритації цього сну - дійства. Можливий скачок через бездну. Для цього треба мати силу, інакше впадеш у бездну. У реальності життя це прорив у невідоме, рух по вертикалі. Ще один раз я побував на цих сходах, вони мені дещо показали. У житті це було обумовлено фактором що припиняв ріст, можно було двигатись по горизонталі у всіх напрямах, або повільний підйом по спіралі уверх разом зі всіма людьми, але індивідуальний прорив виключався. Я думаю що правильно все зрозумів.

Дитя Мое, останови себя самого. Останови время, поток мыслей. Останови свое вчера, сегодня, завтра. Останови свое кружение и замри... Кровь расплавится и станет как огненная лава, входя в духовные легкие. Ты не сможешь назвать ее вином любви, напитком бессмертия, святыми дарами. Ты воспримешь ее как огненный столп, пронзивший тебя насквозь, как солнце, растворившееся в твоей крови. *** Я покажу тебе твое убожество, и ты будешь полагать себя последним... Я попущу не одно и не три, как у Петра, а десятки твоих предательств. Ты увидишь с каким великодушием я буду выслушивать твою хулу, ты увидишь с каким покоем я буду взирать на твое безумие. Мой мятущийся... Ничего кроме радости не вызовет у меня ни победа твоя, ни поражение, ни "да" твое, ни "нет". Ничто это не существенно... Я дам тебе пережить ропот иудеев в египетской пустыне, при исходе. Я дам тебе испытать мировую скорбь Рахили об избитых в Вифлееме младенцах. Я твой Бог и пустыня. Мое обожжено огнем сердце. Моя величиною с Сахару кровавая рана. Я дам тебе и пращу Давида и друга нового, и великое потомство, которому населять Землю. ***

9. 05.2017 р

На любу тему. Це дає можливість зосередитись на точкових фокусах у різних площинах рівнях, на чому зосередилась увага. Нові лиця, молоді імена, вони на Форумі не появляються. Чому. Деколи ряд повідомлень, обмінів що послідовно йшли, та була відсутня правда. Це відчувалось, і тоді платформа терпить. Тому що платформа не має складатися з таких елементів. Інше, це вимушеність. Ідея збереження самої платформи, на якій розміщуються послання Учителя. Ісуса Хреста. Більше із за цього надсилалися повідомлення. Був якийсь відрізок часу коли лише одна людина - Руслан, підтримувала Форум, остальні були в ролі спостерігачів. Моє послання про книгу не було прийняте. А в ній, книзі, було багато інтересного, про це можна було висловитись. Наприклад я не приймаю любов в тому виді як вона освітилась в книгі. Нема там легкості, присутня боротьба, що приводить до краху. Любе насильство, любе навязування, це крах любові. Більше любов була присутня у злитті з природою, там більше відкритості, більше любові було присутньо в жадобі пізнавати світ, учитися, у розмовах з безсмертними, у самостійних рішеннях, у сміливості та відвазі відстоювати інших людей, їхнє право так жити. Основне, і це важно, книга була написана очима очевидиці подій. Та я висловився лише пафосом і всього цього, не було сказано.

Видно я не так розумію, може принципи честі і справедливості непотрібні, може правда не потрібна. Може всього цього нічого нема, нема ненависті і обману, нема війни яка зараз іде. Може цей літак пасажирський не збивали, може не хотіли переложити вину на другого, на Україну. Ви скажете мир і дружба, ви скажете хай цей день стане днем миру а не ворожості, для всіх народів землі. Тоді не коліть очі другому народу перемогою, простіть і не нагадуйте. Бо тоді не суди і не судимим будеш, буде нічого не значити. І ще, це дня перемоги не стосується. Ми ніколи не створювали образ майбутнього України світлий, з надією. Вона получалась кинута і не доречна, вона такою зараз і є, не знайшлось для неї хороших образів. Тоді як ми можем приблизити майбутнє, не розумію.

Учора, в суботу 13 травня, двоє пастушок Жасінта і Францішку були причислені до лику святих! Папа Римський Франціск обявив про канонізацію, потім відбулася врочиста меса на честь події. Італійське телебачення РАІ вело трансляцію цієї події. Потім Франціск здійснив прощу у Фатіму в Португалію, де Матір Божа рівно сто років тому почала Свої обявлення. До сих пір для церкви залишається загадкою чому Матір Божа звернулась до дітей, а не до них. Можливо знімок з телефона - це реакція світу енергій, звернути увагу на цю відзнаку, пошанування.

Дякую! Дякую, що книжка прозвучала високим тоном, як музика. Отак і кожен хоче, в глибині своїй, так прозвучати, та не всяк звучання, то музика. Подібно говорила Матір Марія: - Наконец то, Я так рада, так рада что могу теперь об этом сказать, что могут об этом услышать.

Просьба, тим хто веде цей форум. У сьогоднішньому оповіданні що називається Знову про хліб, розділу - Спаси любов, там в одному реченні вкралася помилка. - Той так само поглядом відповів...(втрачається смисл) А має бути. - Я так само поглядом відповів. Дякую наперід , за виправлення.

Вуличні зустрічі. Не дуже молодий, ближче уже до зрілого віку, що робить лице не визначено застиглим у часі, він стояв на колінах. Обабіч тротуару, вірніш на самому його краю ближче дороги, відчуваючи спиною шум проїжджаючих машин, дивлячись поперед себе, деколи на проходящих, мимо. У руках він тримав велику картонку з наклеєною фотографією. Дитяче лице з заплющеними очима, повернутою на бік голова, з завязаною смужкою білої тканини ротом. Знайома постать, виплило в памяті що бачив його рік тому у нашому маленькому місті, зараз у Львові, у тій же позі. Вперше, коли я побачив я кинув усе і побіг додому по гроші, хотів застати його. Застав. Нічого не питав, оддав. Що заставило цього чоловіка стати на коліна? Підхожу і запитую, що сталось, що з дитиною? Дитина у комі, не може вийти. Хвора? Ні, попала в аварію. Коли це сталось? Місяць тому. Можливо дитина давно і не жива, певно ні. Та що заставляє цього батька виходити на люди і ставати на коліна. Мені хочеться вірити, що це він робить не заради грошей. Що психіка не витримала його і він виходить до людей щоб вони побачили; дивіться є біль є смерть. Може він хоче щоб безтурботність як шелуха опала з людини. Може він таким способом хоче змінити світ? Відходжу. І знову про хліб. Гарним, тихим, і ясним ранком, двоє купляли хліб. Вони в одночас підійшли і стали перед відкритим вікном хлібного кіоска. Усмішкою і спокійним мовчанням один дав можливість іншому купити хліб першим. І тут вся та тиша була нарушена жвавістю і безпосередністю, того хто першим купляв хліб. Мені дайте і це, і це, показував він пальцем на вироблені продукти, і цих равликів мені насипте в кульок. Яких равликів, здивовано підняла очі продавець? Та бачите, оці маленькі закручені булочки, вони похожі на равликів. Дайте ще мені булочки з маком, і ще... У якійсь паузі, що на секунду дві появилась у цих переговорах продавець запитально глянула на мене, мовляв кажи і ти що хочеш. Я так само поглядом відповів ні - хай купує, я почекаю. Уже, коли було пораховано скільки все це коштує, чоловік почав виймати гроші. А що жаліти? Сказав показуючи на купку що розсипав по прилавку вибираючи потрібну суму, все це, нічого не варте, лиш доброта варта. Ще, побажавши людині щось хороше, що торгувала, і прижавши до грудей весь цей хліб ледве втримуючи, повні мішки всього різного пішов. Мені подумалось що серед цих зустрічей випадкових людей, бувають зовсім і не випадкові.

Молодості, сил чистої радості, юності, возвишеності, легкості. восторженості. незворушностіі, відваги, і непритязатєльності.

Усім!

Дякую!

Свідомість. Поняття свідомості куди глибше чим поняття тонких тіл чоловіка. Область свідомості занімає над тонкі рівні тонких тіл, тому із самого початку ми маєм на увазі такі сфери, про які ми згадуємо в рідких випадках. Але зараз, я вважаю необхідним більш детально пояснити механізм дії свідомості, тому що бачу витончені методи, за допомогою яких Homo sapiens намагається вплинути на неукріплене і нерозвинене ще людство. Хоч і поширена думка, що хтось може маніпулювати свідомістю, я буду стверджувати що така дія неможлива. Одні люди дійсно з успіхом керують остальними, але діють при цьому на недосконалі інші якості людини, в основному на неочищені тіла бажань або думок. Реально вторгатися в облась надчуттєвого можуть лише Сили Вищі, але на то вони і Сили Вищі, щоб ніколи цього не робити, або тільки виключно із згоди учасника експеримента. Повторюю те, що звучало неодноразово, ніколи, ніяка сила не вплине на вас, якщо ви чисті. Згадайте слова Христа: - Ось іде князь світу цього, та немає в мені нічого. Чиста, незамутнена Ріка Свідомості не вскаламутиться, якщо в ній нема омутів, воронок, ідучих в глибини глибин. Сучасне людство ще не приступило до вивчення свідомості. Психологія має діло з пограничною областю, яка знаходиться в тілах бажань і думок.Психологи поки працюють з недосконалими якостями людини, і шукають способів діяти саме на них. Але що їм робити з людиною чистою, з тою що має очищену свідомість? Всі реакції її будуть різнитися від очікуваного. Механізми дії на бажання і думки не спрацюють. Любе слово, попавше із зовні в ваш простір, підсилює ті якості що інколи дрімають, будучи ніби й викорінені. Довгий час ви працювали над обідою і завистю. і добились непоганих результатів. У звичайному житті ви вже не реагуєте так, як раніше, і багато факторів подавлявших вас тепер являються другорядними. Нам дуже легко перевірити чи так це на самому ділі. Варто поставити вас в екстремальні умови і створити незвичну ситуацію (ви вважаєте це ударом долі, або чорною полосою життя) дрімаючі і недоопрацьовані якості миттєво проявляються. Чому? Та тому що ви більш менш очистили тіла бажань і думок, та не дійшли до тканини свідомості. Зрозуміти і вмістити - ще не значить усвідомити. Необхідно зрозуміти, вмістити і примінити в дії, ставлячи себе в незвичні умови. Якщо в них ви не покривили душею, і чесно подивились на себе, то у вас є шанси почати іменно очищення свідомості.... Відслідіть як ви реагуєте на невзначай кинуте слово, ніби випадково залетівше в ваш простір. Слово це не випадкове, як не випадкова і ваша реакція. Люди намагаються вами маніпулювати, вивчили ваші слабкі сторони і знають як ваші астральні і ментальні тіла відреагують на пущену стрілу. Слово стріла буває каплею, переповнишою вашу чашу терпіння. Що ж це таке? Ви вже знаєте власні реакції, стримуєте їх силою волі. В середині ваших неочищених тіл накопичується ще більш неочищені енергії. Ви терпите те,що противно вашій душі і совісті, думаючи що здійснюєте благе діло. Це далеко не так. Не робіть того, з чим не згідне ваше серце. Серце мірило всього, з ним радьтеся. Запамятайте, слово стріла направлена в вашу особистість, про те вона не торкається вашого світла. Відділіть себе істинного, від неправдивого. Хай стріла летить в грязну воду, хай нечисте у вас впитає і ці краплі, ви ж істинним я погрузіться у світло серця свого, і споглядайте розвертаючу вакханалію. Ви хочете вмішатись? Спочатку спитайте себе, чи є у вас сили, чи достатньо в вас світла, щоб зупинити колесо Сансари, запущене вами ж тисячі втілень назад. Якщо в вас є такі сили - сміливо вступайте в боротьбу, якщо нема, оставайтесь просто спостерігачем. Поставте собі задачу накопити сили і почати випромінювати світло, нейтралізуючи слово стрілу ще на підступах до вашого простору. Є люди які дуже гостро реагують на все проісходяще. Їм здається що світ створений щоб з ним вести боротьбу. Діло в тому що особистість таких людей надто велика, і їхні тіла бажань і думок надто неочищені. Вони культивують в собі думку що стали мішенню для всіх сил зла, не розуміючи що ці сили знаходяться перш за все в них самих. Саможалисливість і все більш ростуча особистість, робить їх видимою ціллю, а зарозумілість перетворює колись скромну людину в "центр світу" навколо якого всі світові події. Любе слово, такий чоловік приймає як виключно удар по своєму серцю. Я ж скажу, що периферія свідомості такого чоловіка стала настільки величезною, що він дійсно не пропустить ні одної стріли, заставляючи страждати і думати, що світ обрушився на нього. В дійсності страждає особистість, зробившись від гордині своєї сильно уязвимою. Свідомість людини стираючи свої зовнішні рівні розширює внутрішні сфери, роблячи перший, другий, третій рівень домінуючим. Розширюється істинне світло свідомості, в той же час як зовнішні границі щезають. В цьому смислі свідомість перетворюється в точку, стаючи на периферії невидимою. Таким чином, чоловік поістині духовний, з широкою свідомістю, тобто з внутрішнім світлом, неувязвимий, у згоді з світом і людьми. Він не воює з простором і не повертається до світу роздуваючою особистістю, його індивідуальний простір малий, а колесо Сансари розріжене, не маюче великої кількості бажань і неякісних думок. Прибрати всю грязь осівшу мулом на самому дні тихого омута ви не зможете самостійно, тому що ви її не бачите. Просіть Сили Вищі показати вам де вона знаходиться, і очистити в вас такі місця, про існування яких ви і не догадуєтесь. Хай Сили Світла діють в ваших тілах і клітинах самостійно, та не призвавши їх не ждіть реального результата. Стукайте, і відкриють вам, кличте і на ваш клич відізвуться ті, які спостерігають за розвитком людства. Свідомість в основі своїй має над тонку тканину безпосередньо зєднану з нервовими волокнами фізичного тіла. Стріла попавши в ваш індивідуальний простір діє на нервові закінченя, викликаючи реакцію нервової системи, вплітаючись у астральне і ментальне тіло. Накоплені неякісні енергії приходять в активний рух від додаткового імпульса, породжуючи бурне обурення, всплеск не зупиняючих думок діалогів, чи депресивних станів. Дрімаючі в вас сили пробудилися від малої каплі, упавшої в поле вашого я іменно тоді, коли ступінь нечистоти достигла епогею. Ви могли і не підозрювати про це, але прийшовша у збудження ваша нервова система підказує вам, що ціль поставлена кимось, була з успіхом досягнута. Ви добровільно поставили себе під удар, ставши зручною мішенню для тих, чи інших енергій, несучих стрілою. Зараз, річ не йде про чоловіка, який привів весь цей механізм у дію, він сам міг стати іграшкою жертвою в чиїхось більш сильних руках. Памятайте що завжди є центр, звідки ці енергії удари виходять. Більше мої слова направлені на те щоби усвідомили факт непривязаності, або нереагування до любих зовнішніх імпульсів. Якщо ви кинуту в вас стрілу слово пропустите мимо вух, з деяким зусиллям волі і приміссю цікавості, відслідите її рух, і побажаїте їй удачі в мандрах, ви одержите крупну перемогу над своєю особистістю. Тільки не терпіть, лицемірно роздуваючись від гордості що виростили в собі таку прекрасну якість, терпеливо зносити удари, в той час як ваша нервова система потрясається від вибухів - не шлях достойного ученика. Достойним я вважаю шлях споглядання і нереагування на пущену в вас стрілу. Коли ваша нервова система стане похожа на гладку поверхню озера, коли ні одне почуття і ні одна думка не порушить спокою і краси, ви можете тоді вважати що добились результатів. Тільки в цьому випадку ви маєте право заявити, що виробили у собі терпіння, істинна якість якого високо цінима нами. Морія.

Ми живемо в безперестанному сплетінні двох потоків: - минулого і майбутнього. Миттєво вливаючись в наше життя, в момент який можна назвати зараз, саме тепер, вони створюють можливість цільного життя. Віддаючи свідому перевагу минулому ми блокуємо вищий, висхідний потік зі всіма його можливостями невичерпними. І тоді реальність цільного і справжнього життя проходить мимо. І тоді можливо, десь через тисячу років, знову спуститься людина, щось зробити у своєму минулому, підняти втрачені можливості. У сьогоднішньому тепер, память миттємо висвітлює ці вузли завязані, так само миттєво вони щезають і розсмоктуються при освітленому, усвідомленому погляді на них. Віддаючись вільному плину думки мені хочеться пригадати майдан. Це там зародилася думка, яка потім поширилась, була признана істинною. Як правда. Це там сформувалось чітке і ясне бачення - рабів на небо не пускають. У цьому сенсі церква осталася десь позаду від людей, зі своїм - народився раб божий ...помер раб божий. Бо слова зі своїм вложеним змістом подвигають людину до чогось, а тут неправдивий, такий важкий погляд, пересікаючий всяку надію. Отче наш (перше слово молитви) говорить за інше...

Я не вірю що люди щось просять. У Бога. Як іде текстом черех весь вірш. Це ж треба стати перед необятністю, і вічністю. Перше це встати. Та й якби просили. не закривали б двері, ні, вони не просять.

Це треба було розмістити там де притчі і казки, що в розділі сокровенні смисли, тому що мова йтиме про казку. Але тоді зникне повідомлення про вірша хоч сам вірш звісно не зникне, але запалиться новий вогник який буде сигналізувати про інше, і тому я не хотів би перебивати повідомлення вірша. Отже казка. Цю казку читали двоє, вони читали її разом, і читали у виділений для цього час і тому щоб прочитати казку їм знадобилося кілька днів. Інтересний був сам процес, там все важливо, навіть закінченя читання, перерва, це теж немаловажно, як і сама казка. Забывшие обо всем на свете мы с Бронским были внезапно, точно от сна, пробуждены стуком и голосом Яссы, который звал ужинать. Ясса снова привел нас в комнату омовений и предложил каждому опять вымыться в бассейне и переодеться, чем очень удивил обоих. Нам казалось что мы только что мылись и надевали чистые одежды. Но когда я посмотрел на свою бывшую утром белоснежную одежду, то увидел что она вся в темных пятнах. Невольно я взглянул на своего друга и с удивлением воскликнул: - Станислав, где же мы это с вами так выпачкались? У нас такой вид, точно мы измазались в черной краске. Еще не совсем вернувшийся к действительности Бронский, весь под впечатлением комнаты Али и прочитаного в ней, посмотрел на меня, потом на себя, покачал головой и ответил: - И мы могли такими грязными сидеть в божественной комнате Али? Как же мы не заметили, что одеваем грязное платье? - Нет, платье вы надевали безупречно чистое, вмешался в разговор Ясса, - но каждое пятно на одежде выдает ваши мысли, в которых не было достаточной устойчивости в чистоте и самоотвержении. Каждый раз когда в вашем уме проскальзывала мысль полноценная, но в ней не было достаточной сосредоточености, когда в вас проносился отголосок прежних суеверий и предрассудков, страха или внезапного уныния, из ваших тел проступал липкий пот, который давал на платьях эти грязные пятна. Когда вы станете умываться, то вода будет мутной и нечистой, так как теперь вы оба поднялись до такой степени освобождения, где безнаказаным не остается даже неполноценная мысль, не только дело. Вот вам ясное и неопровержимое доказательство, что не учитель держит ученика на той или иной ступенп, не пуская его дальше или скрывая от него какие - то тайны высшей жизни. Но собственая атмосфера ученика не дает ему возможность жить всею полнотой силы и Света от Единого. И только это составляет препятствие в пути, - говорил обоим друзьям Ясса, помогая им вымыться и одеться. - Пойдемте же дорогие мои. Теперь вы хорошо отмыты. И. ждет вас в своей столовой, прибавил он ласково, видя растеряность новых учеников. Нам обоим казалось, что есть мы совсем не хотим, и даже мелькнула мысль, что не напрасно ли Ясса потревожил нас в самом важном и интересном месте сказки. В первый раз я шел к И. без торжствующей радости от предстоящем с ним свидании, так мне было трнудно расстатьсе сегодня с комнатой Али, с чудесной книгой, с какой то еще не испытаной новой жизнью... И возврат к жизни обычного дня был мне сию минутой труден.

Семен по цьому поводу часто говорив: а я об этом уже написал, я написал об этом уже раньше, позвольте я прочитаю. І ми всі приготовлювались слухати. Затуловський Семен. Я теж про це уже написав, раніше. Я про погоду, про неї йдеться, про пасхи дні, про праздник, і про сподівання, про радість і чекання, і про довіру. Та вдарив холод і гуляли лиш вітри холодної одинокості, потім пішов сніг і замело дороги. І ми маємо лиш те, що виражаємо, собою. Казка про Яринку, яка хотіла знати. Як і кожного вечора батько прийшов укладати Яринку спати, як і кожного вечора дівчинка попросила розповісти їй казку. Що тобі прочитати? Може як ще звірі вміли говорити, а може про Настеньку і полумяну квіточку? Ні тату. Хоч ви дорослі про все, ну про все - все на світі знаєте, ця казка про аленьку квіточку не для нас. Це для вас, дорослих написано, хоч ви не можете прочитати її по другому як читаючи нам. Ти сам придумай казку, сам мені розкажи. Батько трохи спітнів, задумався. Потім усміхнувся, весело показав поглядом на ікону - а ти в Миколая попроси. На іконі було зображено не земне місто з високими шпилями і храмами що здіймались під самі хмари, зелені квітучі пагорби сходили трохи трохи до низу. На одному з пагорбів стояв чоловік з перехрещеними ризами. Дівчинка запитально глянула на Миколая, той кивнув головою. Бачучи що донечка з цікавістю перенесла, свій погляд і всю свою увагу на ікону, тато полегшено і тихенько вийшов із кімнати. Чоловік з перехрещеними ризами зійшов із пагорба і підійшов до краю картини. Добрий вечір тобі Яринко. Що ти хочеш знати? Я тобі можу розповісти і казку. Тобі часто сняться сни, які ти не завди можеш зрозуміти. А може ти хочеш знати щось інше? Ти розкажи мені Миколаю, чому у нас так довго немає сонця, чому більше місяця у нас дощі і дощі кожного дня. Чому увесь час так пасмурно? Миколай усміхнувся, це залежить від людей. От памятаєш ти говорила гарні слова квіточкі, і вона тоді починала дивно пахнути, і навіть поверталась трішки до тебе. Вона чула тебе, по своєму усміхалась до тебе. А дощі...У людей дуже замерзли душі. І навіть літо не може зігріти їх. Їхня зневіра піднялась високо до неба, викликаючи глибокий сум у нього. І тоді падає дощ. Миколай задумався. Ти даєш глибокі питання, не по віку. Скінчиться колись дощ і не буде сутінків дня. А буде новий день, і сонце висушить і обігріє тих хто замерз, і навіть кожну травинку, кожен листочок. Так буде. Ця ікона дійсно була, на селі, у моєго діда і баби. Будучи маленьким я часто дививсь на неї, мене притягувало це місто і одного разу я запитав: я хочу дійти до цього міста, де воно є? Ти не дійдеш до нього, це місто не на землі, воно на небі. Ну що ж, подивимся, думав я, може й дійду. Їх не бентежило що на небі ще одна земля, на якій стоять споруди, що є трави і пагорби, квіти. Таке гарне, воно може бути тільки на небі. І мені хотілося повірити що є чудо, що може чоловік з перехрещеними ризами підійти до картини, і поговорити з тобою, і що ти можеш вчитись.

От бачите, хотів ще раз перечитати із розділу віршів, Єлена недавно розмістила. І жодного вогника там, де мало би світитись. (Затемненя в Гретлі) Ця радіо пєса Бі бі сі дійсно була поставлена, я про неї читав, колись, дуже давно. На мене справило враження, як близько, ця людина що описувала пєсу сприйняла її, це разюче запамяталось, хоч самої пєси мені не довелось прочитати.

Із Богородичного потоку. Метанойя. Метанойя - перемена, прорыв в новое сознание, окрыленное устремление к высшей цели. Она дается крестом. Покаяние без метанойи - как раз то, что обличал Иоан Креститель; принесите достойные плоды покаяния. Плод покаяния - перемена всего существа человеческого. Происходит она через взятие креста, потоянное сверхусилие и преодоление себя. Метанойя приводит к победе над страхом, адом и смертью. Цель метанойи - восстановление и обожение человека. Когда человек не довольствуется настоящим, сферой обыденого сознания это всегда устремление. Метанойя это крылья души жаждущей света и они должны постоянно расти. Метанойя всегда связана с кризисом. Существует католический опыт "темной ночи" Иоана Креста. Говорят никто не может победить ад, там лишь только побежденные, но крест побеждает ад. *** Покаяние, разве таков мой путь? Ветхозаветные евреи и Отцы их храмов преуспевали в своем "Господи помилуй", что не мешало им носить в себе духа сатанина и быть синагогой проклятых. Предтече Моему и Крестителю они предъявляли почему он мало учит покаянию? Зачем еще что - то помимо синагоги? На что Иоан Креститель говорил: выстроеная ими лестница покаяния бессмыслена, необходимо принести достойные плоды, выйти из порядка греха. Я отрицал их многочасовые молитвы, посколько чем больше они кричали о покаянии, тем больше погрязали в грехах. Совершили наконец вообще грех непростимый - распяв меня... *** Ищите, ищите более чем молитвы, и даже более чем присуствие Христа. Просите новые меха, бессмертные ризы, девственное облачение и прозрачные тела, чтобы вино новой любви входило в вас и горячило ваше внутреннее... Моисею было не до сладеньких посулов и не до молитв пд нежно воркующий телевизор в погружающем в сон мягком кресле... Дитя, истинная вера связана с прорывом из порядка обывательства и очевидности, стойких предрассудков и мертвящих штампов... Лучше принять беспощадный суд о себе чем впасть в лесть и самообольщение, чем заглушить голос совести. Не имейте ничего от мира, но имейте от Меня, пренебрегите его идеалами понимая что от развалин прошлого не останется ни пылинки Испрашивайте от Меня силу - и Христос подаст ее вам. Девственное тело прекрасно и чисто. Девство открывает блистательные перспективы и светлые начала. Девственнику Христос подает семью в веке этом и в вечности. Девство станет идеалом питания, идеалом здоровя. Я вижу как идеал девства зажигает новое поколение. Сколько радости! Их теда выпрямляются, им дается дивное вдохновение жизни. Они уже не хотят проклинать, кайфовать, погибать, праздно тратить время. Они рождены свыше, они озарены светом. Наконец то они знают ради чего пришли в мир. Наконец то они знают, чего не знали их родители. Они наделили свое бытие смыслом... *** Ограничься любовью, ограничься любовью... *** Катарсис. Нескончаемое очищение внутренних покоев, и белых палат, прелагает победу над искушениями во всех видах... Любовь осуществляется в служении. Важен безукоризненно чистый взгляд на ближнего, неколебаемый никакими его недостатками, издержками, посрамлениями от лукавого... Я желаю прославить человека, враг ищет его посрамить. Ищи удерживать во внутреннем чистоту взгляда на ближнего. Удерживай стойкий ракурс совершенной чистоты... *** Примите от Меня силу разящую вашего врага. Называйте ее семенем Жены, обоюдоострым мечом, разящим жезлом. Я буду открывать сердца, я сделаю то чего не можете вы, мои робкие ученики. Я буду стоять над городами и учить молитве. Я буду источать божественые ароматы алое, белой и золотой роз, как в Ментиахори. Я откроюсь в солнечном столпе как пять столетий назад в Почаево. Но...поблекнут венцы приготовленые вам, если сила огня будет не принята и Мне придется делать то, что определено вам... Когда вы пытаетесь слепо подражать памятникам прошлого, ваши глаза становятся стекляными, как у дохлых рыб, а сердца окаменевшими, как идольские изваяния...Чутким слухом внимайте моим таинственным словам, они просты но за ними вечная мудрость, радость...Мир вам, воскресшим из мертвых, желающим жить а не разлагаться заживо. Мир вам под Новым Небом, под дивным вечным храмом...Я.. Мать. Священного Безмолвия. Возлюби прекрасные миры безмолвия. Их неизреченная полнота даст много больше чем зримый внешний мир. *** Моя любимая птица бющаяся в силках я люблю твой раненый взор. Придет час, когда распахнуться окна и ты вылетишь на свободу, и увидишь Мои просторы, и окрылишся, и набереш высоту, какой не знала прежде. *** Ты ни холоден и не горяч, ты никто, ты никому не нужен. Я призову горячих! Пусть они будут наивны и просты, без светского образования и без творческих наитий, но они чисты сердцем, и горячи духом... Не ищи Меня больше нигде, достигай мира. Бранью, молитвами, диафрагмальным дыханием и каким угодно праведным способом но ищи прежде входа. Небо найдет на землю, разольется новое море, и в серцах милионов одновременно зазвучит гимн, подвинется земля, придет в движение вся вселенная... Отныне никаких вселенских претензий, отвратительная гигантомания претит мне, никакой инквизиции на ниве веры. Призывайте Меня и Я спасу мир от бедствий Призывайте Меня и Я дословно исполню каждое из Моих пророчеств, посколько они основаны на реальном видении будущего, как оно есть. Призывайте Меня и Я пошлю вам на помощь старших братьев бессмертных, и они совершат над вами консаламентум. Призывайте Меня, ни один не будет чуствовать себя брошеным, проигравшим. Призывайте бессмертных как чин, посланый от Отца чистой Любви. Призывайте Меня, и Я запечатлюсь и проявлюсь в ваших сердцах...

Досвід свідомості, сон. Стадіон, виражена тільки одна його половина. Діючі лиця: - лише два, нападаючий і захисник, захисник воріт. Глядачі? можливо є, та я їх не бачу. Зверху падає мяч, його підхоплює нападаючий, (це я) швидко наближається до воріт. Швидкий погляд на ворота та захисника. Зявляється думка: - він вийде на зустріч, він зменшить мені кут нанесення удару і йому не можна буде забити мяча. Воротар (це теж я) вибігає назустріч, обмежує сектор для можливої атаки, появляється думка що ворота надто широкі. Нападаючий, в останню мить зусиллям перекриває всякі сумніви і направляє мяч повз вийшовшого наперід воротаря. Захисник, миттєво опанувавши себе розвертається в потрібному напряму і поки мяч як в уповільненій зйомці летить у порожні ворота, біжить з фантастичною швидкісю назад, відштовхнувшись в польоті він все таки ловить мяч, досягає його, не дає торкнутися сітки воріт, хоч мяч і пересікає лінію. Є ще третій, він вміщає в себе і нападаючого і захисника, він над ними, він ніби на гребні хвилі, він ні за того, ні за того, так як вміщає всіх, він тільки спостерігає, він і влаштував цей стадіон і хотів подивитись. Я так відчув що була нічия, хоч і лінія була пересічена, це коли атака рівна захисту.

Затемненя в Гретлі, так називалась радіопєса Бі Бі Сі. Про те як жили люди у маленькому містечку, як закривали вікна щоб світло не проникло на зовню, бо час цей був час війни, і місто зазнавало бомбардувань німецьких літаків.

Вчорашній хліб. Нам привозять вчорашній хліб. Може вже й не так це важливо, бо важно що він взагалі є, цей хліб, та є різниця. Вони кажуть хліб сьогоднішній, ранком привезений, може й так, та випечений він учора. І якщо взяти до уваги що я їм майже лиш один хліб то хочеться сьогоднішнього. Це так часто повторювалось що навело мене на думку що все повязано одне з одним і відбиває лише відповідність. Так і слова наші можуть бути вчорашніми, і коли тобі сухо дякують в розмові, то можливо твої слова були вчорашні, і недоречні. Бо дякую від дякую може багато різнитися, як той вчорашній хліб від сьогоднішнього. Так і думки наші можуть не відбивати нічого нового, за яким би можна було побиватись і голодніти. Та все ж хочеться сьогоднішнього хліба, довезеного сьогодні і нових слів і нових думок, за якими можна б було голодніти і яких би з нетерпінням чекати і сподіватись.

От бачите, це нікого не цікавить. Мені інтересно торкнутися іншого, є інше висловлювання, його можна вважати тільки красивим словом чи блискучою думкою, та саме інтересно що є люди що так і живуть. У висловлені Хуана коли він намагався пояснити Кастанеді що таке свобода, то прозвучало таке: - свобода це стріла що летить, вона або бере тебе з собою в політ, або залишає десь далеко позаду. Це цікаво для мене, цю ниточку можна протягнути до багатьох речей. Інтересне його відношення, Хуана, до людини, до себе, до людей в цілому. Якось він запитав Кастанеду чим відрізняється цивілізована людина зовнішнього світу від них. Він намагався показати лиш один аспект, але це була прірва яка розділяла, це були різні цивілізації. - Ви метете шляпою перед кожним хто вище вас і згинаєтесь низько в поклоні, але так само якщо ви зустрічаєте когось що нижче вас, то заставляєте його кланятись перед вами. Ми, ні перед ким не метем шляпою, теж не згинаємось у поклоні, та якщо ми зустрічаємо людину що нижче нас, ми не заставляєм її кланятись перед нами, ні мести шляпою. Їхні розмови були дуже інтересні, бо вони часто торкались відношення людини до людини, а це завжди притягує...