Gajavata

Вчора міжнародна комісія представляла доклад по розлідуванню гибелі рейсу ЕМ ЕЙЧ 17. Представили і перехоплені телефонні розмови протилежної сторони одразу після того як збитий літак уже впав на землю. По всьому залі було чутно як вони похвалялись що збили цей літак, збуджені і до крайньої степені гордії голоси. Тони одразу змінились коли стало відомо що літак пасажирський, міжнародний. Одразу стали говорити що збили українці. Нічого нового під сонцем. Телебачення Росії одразу викинуло в ефір - необєктивність, упередженість. Ну добре, я розумію політиків, я можу зрозуміти журналістів. Та я не можу зрозуміти військових. Я не можу зрозуміти генералів, адже їм доводиться зустрічатись, тиснути руку чоловікові. Вони не можуть бути необізнаними, вони не можуть не знати. Колись, давно, вони були сміливі. Нація захворіла, російська нація захворіла на гордість. Вона дивиться в зеркало, бачить що хвора, та каже - мені личить ця хвороба. У чому місія, у чому велич, коли я чую ці збудженні пафосні голоси що ставлять себе над, лишається після, тільки гіркота, як після смак поганого вина. І неважно з якої сторони долинають ці голоси, чи місія Росії, чи Україна над усе. Усе це гіркий терен.

и суеверий. Здесь вам легче было оберегать свои проводники от мелких страсте и алчных желаний, окружающих вас. Но с этого момента как Жизнь выбросит вас в необходимые Ей потоки суеты, вы будете со всех сторон окружены страстями. И эти страсти для вас преображенных будут чувствительнее огненых бичей. Навсегда сохраните в памяти непоколебимые устои в вашем общении с людьми, которые я вам сейчас укажу как заветы вашего вечного труда среди людей: 1. Никогда не слушайте пересудов, обрывайте всей силой вашей радости и доброты все жалобы людей говорящих вам злое о людях вашей страны, о самой вашей стране, о своем народе, о своих правителях. Осознайте глубоко, что вы поддерживая или допуская при себе подобные отрицательные разговоры содействуете злу и раздражению земных созданий и астрального плана. Вы помагаете устами осуждающих в вашем присуствии уничтожению или разрыву тех путей которые намечены планом Единой Силы, ведущей всю вселенную сообразно карме наций, стран и всего живого человечества. Не только тот грешит кто своим осуждающим словом мешает осуществиться плану Божественной Силы, но и тот кто не сумел разорвать нить подобного разговора и всей своей любовью пролить мир в сердце бунтаря. 2. Проносите день как мнгновение Вечности и остерегайтесь внести в него хотя бы малейшую жестокость. Твердо распознавайте что есть жестокость. Если вы видели как бют беззащитного ребенка и не заступились, вы столько же согрешили перед Вечным как и тот жестокий рука которого била. Если вы слышали жестокое слово бившее как злобный мяч невинного человека, и вы не сумели защитить его, увести его прочь от злого, вы виновны перед Вечностью не менее самого ругателя. Если вы присуствовали при том как причиняли страдания беззащитным существам, и вы не протестовали и не защищали несчастные бессловесные существа вы виновны даже более чем те кто их причинял. 3. Суеверия людей с которыми вам придется сталкиваться на протяжении всей вашей жизни не только не должны ложиться на ваше восприятие, огорчать вас, но бодрость ваша должна возврастать от каждой встречи с человеком, суеверие которого мешает ему широко раскрыть глаза на мир. Проходя день вбирайте в себя все то скорбное с чем сталкиваетесь и радостно передавайте его мне. Не расставайтесь со мной ни в каком земном труде и общении с людьми. Живите и действуйте имея в сердце, уме, мою энергию, и наше сотрудничество не позволит вам отойти от сознания, что вся сила вашей жизни - дней на Земле и весь их смысл - в труде для Вечного. Еще и еще раз, закаляйтесь в мужестве и всегда проверяйте себя, все ли свое мужество вы подали человеку и чему в нем вы ему подали? Вечное ли в нем вы видели? Распознали ли вы при встречи, в чем ваш долг и ваша объязаность Любви по отношению к человеку? Старались ли вы помочь ему неста мир в его день? Ибо самое малое, что вы вы можете сделать для помощи Вечной Эволюции, - отпустить от себя человека с миром... Идите же с миром мои дорогие друзья, несите радость всем встречам, бескорыстие всем делам что встретятся вам на новом пути, мир и отдых всех трудящихся рядом. Несите в себе силу и старайтесь убедить людей что слезы не облегчают собственной скорби, но еще сильнее сковывают их, ибо глаза которые плачут не могут видеть ясно... И. еще раз обнял Яссу и всех теперь открывших свои лица спутников... Через несколько минут мы снова ехали по пустыне. И теперь веселое фырканье лошадей точно узнавших друг друга и стремившихся обратно к своим стойлам, и спадающий зной, и ликование моего сердца от счастья и победы Яссы - все вливалось в меня как Звучащая Радость, атмосфера которой все больше и больше охватывала меня. И я молился о Яссе, благословлял жестокий и дивный путь мальчика - избранника, благоговевшего перед одним Богом своего детского сердца: "Знать," "Знание". - Спасибо Левушка, спасибо мой верный друг, услышал я тихий голос Яссы. Он незаметно подъехал ко мне и пожал мою руку, инертно лежащую на шее моей лошади. - Если бы ты мог видеть какое необыкновенное чудо свершилось во мне, то вся твоя сила вылиласьбы в слова: "Благословен час смерти человека" Потому что теперь уже умер тот Ясса, Левушка, которого ты знал, и живет Ясса иной, преображенный, которого коснулся Огонь Божий. Я не смог бы передать тебе словами в чем заключается преображение, которое я сейчас испытал. Выразить это я не сумел бы никакими словами. Я могу только сказать тебе, что в один миг я увидел всю Жизнь, все века жизни Вселенной: от огненого потока лавы и до камня, от первобытного зверя и до человека, от насекомого и до птицы и звезд. Я увидел жизнь в центре Земли и понял связь каждого живого с землей и небом. Я увидел живой Труд, величие и мощь которого не имеют границ. Теперь уже для меня нет голого слова, за которым бы не скрывалась та или иная сила Огня. Нет действия в разъединении от опытов жизни всего человечества. В одну минуту перестали существовать для меня слова порицания или отрицания, слова осуждения или печали. Осталось понимание слов только как символов бодрости, пощады и оправдания Ясса умолк. Я не хотел и не смел прерывать его молчание, но старался запомнить каждое его слово, чтобы возвысится самому в великой силе духа преображенного человека. - Мы скоро въедем в ворота Общины, мои дорогие друзья и дети, раздался снова чудесный голос И.

длилось это божественое видение. Когда я смог что либо рассмотреть своими ослепленными глазами я увидел И. сверкавшим не меньше солнца, увидел Яссу преображенного, сиявшего точно ангел, увидел всех его спутников стоявших на коленях на песке пустыни и закрывшыми свои лица плащами, точно они не могли выдержать слепящего Света. Я еще раз понял что только Великая Мать дала мне силы выдержать это видение не закрывая лица и не ослепнуть. Несколько мнгновений царила глубокая тишина, что казалось все, и люди и кони и сама пустыня - замерло, в одном порыве благоговения, в беззвучной песне.... - Встаньте друзья мои, откройте ваши лица, услышал я голос И. И снова этот голос был для меня другим, так он был добр и кроток, такое было в нем новое для меня звучание. - Запомните эту минуту нового для вас счастья. Не только вся ваша жизнь отныне, после того кака вы присуствовалли при сиянии такой силы Бога. Но и жизнь всех тех, с кем каждый из вас встретитесь будет иной. Вы поняли ощутили на деле что нет иной руковродящей нити в жизни человека как его собственная в нем вечноживущая, вечно свободная искра Бога. Вы поняли что никто, никогда, и нигде не может задавить вашей свободы ибо свобода каждого из вас - вечность в вас живущая. Нет возможности перейти от одного состояния внутреннего совершенства к другому, более высокому, пока все препятствия вовне не сумел человек благословить. Теперь вы пойдете в широкий мир, забудете о песках пустыни, но запомните вовек эту благословенную минуту пережитого счастья. Здесь вы были более раскрепощены от условностей человеческих предрассудков

...Мы проехали еще немного. И. остановил своего коня, мы все выстроились позади него полукругом, благоговейно наблюдая приближающуюся к нам кавалькаду во главе с Яссой... Не доезжая шагов пяти к нам, Ясса сошел с лощади, подошел к И. и опустился на колени, сняв с головы шлем, с рук перчатки и расстелив свой плащ под ноги коня И. Спрыгнув с коня И. ступил на плащ Яссы, поднял его с колен, обнял и прижал его к себе. В течении нескольких минут не было видно ничего, кроме огромного сверкающего шара, в лучах которого мне показалось померкло жгучее солнце пустыни и исчезла сама пустыня. Мне было трудно выносить этот свет, точно блистание непрерывных молний дрожавших вокруг. Я увидел как между небом и песком пустыни засияла огромная алая звезда, испускавшая лучи такой длины и силы, что на восприятие человеческого глаза казалось, будто половина вселенной должна потонуть в этих лучах. Я не знаю склько времени

Що таке память? Це усвідомлення попереднього моменту. Чому попереднього? Тому що на цій шкалі відліків ми не досягаєм реального зараз. Ми живем на пів кроку від справжнього реального істинного момента, не говорячи вже про майбутнє. І тому память така важлива, завдяки їй ми існуєм, утримуєм себе в цілісності.

Про дітей у живому вуличному спілкуванні. Заходить швидким кроком молодий чоловік у магазин, там розкладено багато товарів. Кілька людей, оглядають, лише, вибирають. Молодий чоловік швидко вибирає гроно винограда, несе до прилавка, дає продавщиці. Та зважує, віддає, отримує гроші за виноград, аж тут усі почули голос: - А я, як же так? Я ж перший стояв, був тут перед вами, чому ви минували мене. Йому лише кілька років, він навіть не досягає головою до прилавка. Лиш тепер молодий чоловік помічає що була дитина, маленький хлопчик. І всі теж. Вони перестали вибирати товари, з усмішкою дивляться на цю ситуацію. Хтось каже, так, маленька людина хотіла щось купити. Двері магазина широко одчинені, на дворі батько, не втручається, йому цікаво, дивиться чим закінчиться. Дитина простягає купюру ледве дістаючи рукою до прилавка. каже про якусь цукерку, отримує її, і виходить надвір. Молодий чоловік з своїм виноградом так і стоїть обводячи поглядом товари. Хотів купити щось для маленького хлопчика. та той уже пішов.

У тонких сферах спілкування. Кілька побачень з Путіним. Це було тричі. Це духовне спілкування з людиною яка тебе бачить і розуміє і ти можеш з ним спілкуватись Перший раз. Дорога. брущатка. Дорога з ухилом в низ. людина лежить на землі (дорозі) розпростерши навзнак руки. не може прийняти рішення. вкрай важливе Вище стоїть автомобіль. два охоронці віддані душою і тілом. Один вище по дорозі, другий нижче. тільки уважно спостерігають.Це було у часи еоли рішалась справа "Юкаса" Другий раз це вже ближче наших часів. Золото валютні запаси Росії. Показано в виді ємкості що має форму циліндра. Стоїть чоловік тримаючи руку на колесі поворот якого відкриває або закриває скарбницю. Ми дивимось один на одного, кожен із нас знає хто перед ним стоїть. Спілкування в духові, це більше намагання зрозуміти один одного. Оба відкриті один перед одним. Ясна думка посилається. він готовий відкрити скарбницю для України якщо та приєднається до Росії. Немає якоїсь провідної думки, немає во імя чого. лиш голе бажання приєднати. В мене лише одне розуміння, що це хибний принцип. Що ми можем обєднатись, ми не можем приєднувати один одного до себе, Росія Україну, чи Україна Росію. Повинна бути більш всеобємлюча ідея яка позволить нам обєднатись навкозо неї. На секунду дві він затримався, потім повернувшись пішов. Ємкість була покрита легким нальотом ржі. Це було ще не все. Та безпосередньо Путіна це не торкалось і я утримаюсь від дальшої розповіді. Третій раз, це було зовсім недавно. Вийшов чоловік і від імені, сказав: - Никого с Украины он не принимает. Це було сказано тоном вельможі, дуже холодної зверхності, але і видержаності.

Думки вголос. Тут бракує живої присутностітієї людини що і породила цей форум, тої що приймає послання Учителя. Колись. коли тільки зачинався, після багатьох обговорень, думок і коли всі зачинающі з нетерпінням чекали першого відвідувача. тоді йому дуже возрадувались. цій першій людині: - Я потому так рада что вы первый кто откликнулся. Так говорилося першому выдвідувачу хто захотів прийняти участь, кого це заінтерисувало. Уже нема цього,. нема цього позиву до невідомого, кому це потрібно, кого це заінтерисує, Нема посилу, і людина не знає що таке є. Нема і відповіді на запитання.А вони даються всім, даються і тій що приймає послання. І багато настроєні на вас, що ж ви відповісьте, а ви мовчите. Десь. виходячи із принципів механізації і умертвляючої раціональності поставлена під номером пять в цьому списку ви чомусь самовідводитесь. І це вірно що не треба затримувати послання, бо чекають його, повірте, хвилина за хвилиною. Та як зубодробітєльно це подається, це намагання. намагання ввести людину в регламент. Книга про Андрія яка має іншу назву, як і імя його справжнє Адір. вона потрібна. вона потрібна Україні. По селах стрілять на Андрія, колись багато шкоди робили, за честь вважали висадити віз на стріху і зранку збігалося все село подивитися на ці бешкети. А ви кажете. Що ж вони знають? Кому це потрібно? Чи вони знають за Андрія, про що він думав, із чим ішов, як це справді було. Мовчить думка, нема посилу. ніби і не для людей це писано. Знайшлося би все, і засоби для друкування, випуску книги коли правильно оформити думку запрос. Відрікаються від слова, десь шукають бонусів. вигод на стороні. а української мови тут не чути. вважають це за жертвенність, а потім кажимо за братство.

Відповідь на запитання дане Вчителем. Я думаю можна привести всі відповіді до єдиного знаменника зібравши і систематизувавши їх. Так як я думаю. особливо це стосується останніх послань з фокусуючою увагою на початок наведення, будівництва моста між сучасним і майбутнім, Минуле при цьому повинне бути ясним. Воно нам показано було як первозданний сотворений рай. Поняття.мають бути чисті. І якщо пізнайте істину і вона зробить вас вільними. то не народився раб Божий, і не помер раб Божий, ввергаючи людину у щось несусвітнє. У неспроможність її що небуть зрозуміти в цьому житті. Отже. Відповідь узагальнююча у мене буде така: - Так жити далі не можна. Предстоять суцільні тупіки і розчарування. Коли прийняти напрям розвитку який зараз є, позитивним і шукати тільки покращення його. це шлях у безвихідь. Потрібно просити Світло щоб ввійшло в наше життя. В обставини, в думки і почуття. Потрібно просити відкрити широку перспективу як шлях. Просити, щоб повернулось втрачене коли людина могла спілкуватися з сущностними, чистими духами природи. Щоб ми працювали разом. відтворюючи умови життєутверджуючі для всіх еволюцій.

Це може бути розміщене у рубриці усміхнись, тут підходить. І не тому що це смішно, усмішку може викликати і несподіваність приміненого метода або дії. Хоча я деякий час сумнівався, чи не помістити оповідь у тему - про все що допомагає нам рости. Маленька розповідь. Капелька за капелькою у преуспіваючого у всьому чоловіка, який жив як всі, а це означало особливо не задумуватись що тебе несе, збираючи квіти на обочині, тобто все що може запропонувати тобі світ в виді блага, входило якесь почуття неспокою. Аж поки одного разу не освітилося все спалахнувши білою іскрою в розумі, на мить осліпивши чоловіка. Це сталося коли він виїжджав на міст що простягнувся над широкою рікою. Далі його дії були не передбачувані, проте ціленаправлені. Він направив автомобіль на стовб, свідомо вчинивши ававрію. Коли спалахує іскорка в розумі це означає проблиск розуміння, коли заливає сліпучим білим світлом це глибина і всеохватуємість. В мить все стає ясним і зрозумілим. Йому не подобалось що в життя його що раз більш входило те що неминуче звязувало його. Проривалося час від часу така сторона життя про яку він мовчав, хоч безчислені окружаючі вважали що це і є саме життя. Коли доводилось умовчувати і він не розумів чому він має так робити. Чому слова геть позагублювали свій зміст і вже зовсім не означали те що людина думає чи відчуває. В мить він захотів розірвати стосунки з багатьма людьми. Йому прийшлося б багато пояснювати, адже ніщо не предвіщало цього. Навпаки, багато вигод і переваг, а також і насолод давали йому ці звязки. Він рішив це перервати в мить. Маленька інсценізація, хоча кров по обличчі текла справжня - результат аварії. І рішучість і невідворотність змін які він відував, необхідність їх. Це теж було невигаданим. Він спокійно сидів в автомобілі. Невдовзі появилася швидка допомога, теж і міліція. Подав свої права, акуратно витер кров із обличчя, сказав нічого не памятає. Йому допомогли вийти з машини, подали медичну допомогу. Додому він повернувся вже пізно в вечері, після обстеження. Занепокоєна дружина чекаючи любимого чоловіка обдзвонила усіх друзів, а також швидку. Все таки знайшла його, привезла до дому. Вона не пізнавала чоловіка після аварії, щось ввійшло в їхнє життя після аварії. Він рішуче навідріз відмовився від багатьох знайомих, також і від способу життя яким жив. Так між ними проявилося щось нове, і це нове було хороше. Здавалося ну що ще може бути, вона ж його знає, знає дуже добре. Та ні. Це його спокійне не помятаю, я так не думаю. І будні що заповнювали життя рутиною, комфортом раптом змінилися як після помаху чарівної палички. Так нове входило і перед нею була нова людина і вона була вражена цим. Старі звязки, старі люди, спільні справи які йому не подобались він розірвав моментально. Не обтяжуючи себе поясненням хоч міг добре все пояснити. Він говорив просто: я вас не знаю, не памятаю. Вони приходили ще і ще раз намагаючись повернути його у своє та він був непохитний. Що далі робити з чоловіком який пробудився для іншого життя письменник не знав. Полишивши його з тим пробудженням сам на сам і на цьому закінчив оповідання. Це було оповідання одного російського письменника, я його прочитав дуже давно. Не рекомендую звичайно користуватися таким способом, хоч і не кожен може цим скористатись. Не у кожного є машина, хоч стовбів є багато. Прийміть це як усмішку.

Сьогодні пятнадцяте. Сьогодні починається форум. Він продовжиться до вісімнадцятого числа. Я ще не втрачаю надії побачитися з вами на цих книжних перехрестках. Відносно привітання. Імя вибране Гаявата - це дань пошани людині що принесла закони на землі Аммерики, член Білого Братства, великий Дух люблячий всі прояви життя. Природи! Більш ніде про природу: про струмки, озера, кручі, водоспади, небо, про вітер та дерева, про все живе що населяє, легенди що оживають і стають зримими образами перед тобою, більше ніде нема такого в світі. Нема невтомного оповідача Ягу про якого трохи насмішкувато на початку говориться, як от на весіллі Гаявати - а ну но розкажи нам байку. Та потім, після, коли він розказав про сина вечірньої зорі, про людей що перетворились на галасливих пташок. Вони задумливо питають - а скажи нам Ягу, чи не ми ці пташки бездумно веселящіся, в давні часи, що були людьми. Ніде більше нема такого образа як Мондамін, славного легіня злотисті волосся якого вільно спадають на плечі: - І за те що ти молився не за успіх в полюванні, не за себе, за людей, що вболівав лиш за них просив в молитвах, що просив розкрити суть життя, його значимість. - Небо послало тобі мене. - І будеш боротись зі мною три дні. - І на третій день ти мене побориш. І всі знання свої Мондамін віддав в цій борні улюбленому Гаяваті. Такого більш ніде, ніде нема. Такої жертвеності. Це була данина пошани. Та не забувайте, я Ігор. Ігор!

Уявіть собі у нас активізовані ноги, життєдіяльні, лише на 5%. Ми не змогли б ходити. Коли руки були б активізовані лише на пять процентів - ми навіть самостійно одягнутися не змогли. Мозок наш (людей) активізований лише на пять процентів. І ми рахуєм що це нормально, ми собі просто живем - як це смутно. А чи живем?

Якщо в когось видасться вільна хвилина. - Древня предковічна пісня. Я Владыка тысячи Миров И царствую с тех пор, как Время вызвало в себе течение; И ночь и день в своем круговороте Навсегда пройдут, Когда их только лишь успею рассмотреть. Течение Времени минует прежде, Чем Я освобожусь от самосозерцания, В котором все дела Мои проходят, Ибо Я есть Душа Человека, И Воля Моя неизменна О, Человек! Прими Мою Волю Ведь Я не скрываю от тебя ее. Лишь только стоит тебе захотеть, И Воля Моя в тебе заструится Живительной влагой открытых возможностей. Но прежде согласись со Мною: Не унижай Мою Волю пустою Забавой, Ведь Сущность Ее всепредельна. Но также запомни: имущему дасться, А от неимущего отнимется и то что он имеет. О, Человек! С собою носи это слово, И оно в Мысли раскроется Лотосом белым, Естественно и постепенно. Мысль, раз познаная, не может быть утрачена, Так как ничто в природе не останавливается в развитии. ОауМ.

23 Форум книговидавців. У Львові. Палац мистецтв, вул Коперніка, 17 Проспект Свободи, і ще 60 локацій. 15 - 18 вересня. Що собою являє палац мистецтв по вулиці Коперніка? Це бувший палац Потоцького. 4 поверхи. Є актовий зал, там проводять репрезентації книг, або новин, або ідей. Там іде обмін думками. На першому поверсі гостей зустрічають молоді люди, організатори форуму, що помагають зорієнтуватись відвідувачам, є виділена спеціальна компютерна команда що обслуговує форум. Трохи нижче (першого поверха) сходи ведуть там де смачно пахне, де можна сісти за столик. А вище, десь на вищих поверхах, є щось на подобі літньої тераси де можна попити каву. Усі ці зали розділені перегородками, створюючи книжкові вулиці, там можна заблудитись. Простір перед палацом велетенський, має підковоподібну форму, оминаючи споруду. З боку вулиці він прямий, відділений високою металевою красивою огрожою із стрімких литих прутів з візерунками. Увесь цей велетенський простір теж віддано книгам, і щоб дійти до самого палацу часом треба потратити більше години, розглядаючи книги. Що собою являє місце на Проспекті Свободи? Це сам проспект, що простягається від памятника Матері Діви Марії, (поряд, там же памятник Адаму Міцькевичу) далі вздовж хвилі - це памятник Тарасу Григоровичу Шевченку і далі, бо тільки далі формально починається проспект аж до оперного театра. Уся ця довжина теж віддана книговидавцям, і любій людині що хоче представити свої книги, або просто книги любого авторства, любих знань і інформацій. Всього на форумі буде представлено міліон книг. Запрошую, приїжджайте. Чим зможу буду помагати.

Вы отвечаете на вопросы, для чего ответте мне? А как ощущает себя рыба вышедшая на землю и породившая уже иной вид эволюции? Все непрывычно все необычно. Сколько намучились с Еленой, Галей. А с ними разговаривали каждый день. Чтобы они только поверили. У нас этого небыло. Все внутренне: прочитал (книгу) осознал, понял, правда. Обо всем, об многом. Значит есть иная жизнь, она может быть иной. Пошел к другим,считавшим что верят Богу. Эти другие. Кроме издевательств, недоверия и вражды ничего больше. Замкнулся, стал один.Потом начал собирать силы. Есть дом за который я отвечаю, есть живущие в нем. Есть и моя жизнь. Я хотел бы привести свою жизнь в соответствии с той правдой, которую ощущаю. Я хочу не разучться радоваться жизни. Я хочу верить, но не как религиозный предрассудчный человек. А чтобы вера была основой и фундаментом, на которой можно строить. Сейчас это лишь острое ощущение правды. Изменение в обществе нужны. Жизнь должна быть приведена в те соответствия которые позволят сберегать, сохранять, развиваться и совершенствоваться. Но есть и моя жизнь. Но если творить в этой жизни что то прекрасное и оставить себя за бортом. Зачем тогда нужно все. Разве не надо творить и себя? Так я думаю и каждый человек. Он достоин большего в этой жизни. Может я плохо понимаю, а вытягивать из себя ответы со стороны выглядит немного глупым. Но все же я провожу работу, я провожу ее каждый день

Була висловлена думка про місцезнаходження раю. Що рай це не географічне поняття, не точка і не місцевість на поверхні Землі. І устремившись в долину ріки Тигра і Євфрата ти не знайдеш його. Що в середині людини, там можна віднайти його. Так. У душі, у серці можна віднайти цей втрачений рай. Та не у всякій душі. Не в тій що відкликається на все і вся, бажаючи всім володіти. А в душі одинокій і безконечній, що простирається крізь всі світи... Ми будуємо внутрішній храм, так, та цього мало, треба будувати і зовнішній храм. Я не має на увазі зовнішній храм як окультну споруду. Це. - Мир на Землі!

Как вы думаете, что происходит в момент открытия истинной картины прошедших событий прошлого? Для мене це непросто. Я включаю у це питання також своэ життя. Я включаю у це питання всю історію людей за цей довгий період. Коли відкриється істинна картина я думаю кожна людина відчує цільність у собі. Це буде спокій і незворушність. Все стає на свої місця, все незясоване стає освітленим і зрозумілим. Значить правда все таки можлива. І ще. І минуле і сьогоднішнє і майбутнє - нерозривно звязані. Коли віипадає одна ланка, а в даному разі ми говорим за минуле це неодмінно вплине на дві наступні ланки. І щоб звершилося майбутнє щоб воно відбулося, треба ізцілити минуле. Для мене це означає ясно побачити його. Побачити через череду подій, зрозуміти його. Можливо у Всесвіті це звична практика. Приходити у минуле, ізціляти його тим самим творити Вічність. Можливість майбутнього.

Скажу еще немного о песне свеча горела. Я наперед знаю что вы со мной будете не согласны, хотя бы потому что это действительно очень сильно выражено. Но любви там нет. Страсть. От чего мы убегали к тому и возвратились. Вы скажете мне у любви должно быть развитие. А я скажу что это лиш движение по кругу. Посмотрите вокруг, дожившие до преклонного возвраста опустошены и сожжены этим огнем. Они лиш призывают память об этом. Я действительно верю - человек бы не умирал если смог бы сберечь любовь. Но в том, что называют этим именем ее нет. Меня поразили две благодарности за эту песню, два согласия. Вы скажете страсть присуща человеку и я убиваю или умертвляю чуства во имя чего то эфемерного чего нет то в помине. Но мы затерялись на этих землях, мы не можем найти путеводную звезду которая повела бы нас дальше и открыла новые земли.

Якби я був деміургом я б зробив так щоб серед людей настала тиша і безмовя, а щоб тварини почали говорити. Як би тоді ми цінили кожне слово, воно перестало би ізливатись широким потоком. І так вже, весь простір прослоєний психічною енергією, від наших думок та наших почуттів, і вже невідомо адрес кому, як і втратив зміст від кого настільки все обєдналось. Біль кожного стає болем усіх, а радість окремого теж стає надбанням всезагальним. Так і живемо виковуючи свою свободу, це і називається - радість. Послухали б ми і тварин. їм би було що сказати людям, сказали би, ще й додали. Це би було цінним людині почути, а головне що відповісти вона б не змогла. і не тому що безмовя, а тому що на їхню правду нам не було б що сказати. Та я знаю що би мені відповіли згори, на це моє бажання, не дуже вже й шуточне. - Друже мій любий, почни з себе, установи в собі безмовя.

Чому Золотий Вік і як ми розуміємо Золотий Вік. Це мудрість, епоха мудрості. Сома, Сома Радж, Сарасваті - напиток богів. Сарасваті класифікується у цьому ряді як речовина розуму вищого - колір золота сяючого. Мудрості мало хто просить, думають мають, даремно думають. Навіть Соломон просив - єдино мудрості. Чому все таки Золотий Вік? Атмосфера була інша в давні віки, склад її, функції, як нам тепер відомо із послань Учителя. Золотий колір гелія просвічувався крізь голубизну неба, яку створював елемент кисень.

будет ли кардинально меняться человек и общество? Він прийде до ізначального джерела, як було задумано Творцем план на біохімічну еволюцію на початку, навіть вище. І в цьому відношенні так, зміна буде кардинальна. (Тому що далеко відійшов чоловік від первоначального зразка.) Через виражене устремління, через організований новий стан у собі, тому що щоб приблизитись до світла, повернутися у світло треба організувати себе, змінити в собі багато. Що? Що дає можливість якісної переорієнтації свідомості. Це нові матричні енергетичні структури здатні наповнюватися і проводити світло. (Про це ще було сказано у Євангелії. Змінити одежі, бо проріхи у старих одежах надто великі, і вино, вино нове, вино молоде прольється і пропаде, бо не втримають старі міхи нового) Це якісно нове. Це молоде вино. Звичайно ж про енергію йдеться мова та про енергетичні структури. Клітина зміниться, вона повинна прийняти в себе грандіозну силу, нового потоку і не розрушитись.Буде явлено запрос, буде утвердження. Утвердитися на розвиток, закріпитися на Восхождєнії.Тому що це єдиний шлях. Непереривність, постійність, поповнення, наповнення, ріст, збільшення потенціалів. Все що дає розвиток, вдосконалення, збереження. оберігання, оновлення. Все що дає укріпитись на Восхождєнію... ....

Відповіді на питання Учителя Христа, намагання представити розуміння звідки ісходять відповіді, бо думав я за це багато, неодноразово. Золотой Век человечества. Тот уникальный период расцвета который приведет к процветанию и открытию всех лучших качеств в человеке. И как это будет? Будет ли кардинально меняться человек и общество? Ответте сами. Попробуйте увидеть ответ сами. Я говорю увидеть Как вы думаете что происходит в момент открытия истинной картины происходящих событий прошлого? И как вы понимаете, что такое Золотой Век? У самому питанні частково криються і відповіді, бо хто ж не захоче виявити а саме головне і жити виявляючи свої найкращі якості, хто ж не захоче при цьому одержати, я так говорю одержати, бо цього нема, одержати вищі почуття. Коли нема нудьги, нічого потопленого і загубленого, коли все - все, все нове, ніби вперше і входить в побут, і нема сірих буднів кожного дня. Це движуча сила. Та не тільки, бо вона не може сама по собі появитись. Хтось написав: Человек рано или поздно испив до дна Чашу Назидания стремится выйти из под самовластия Причин. І вторить цьому інша думка, можлива не така приємна, та вона є: Тому хто не карається за життя можна тільки поспівчувати... ...

Одна із коротких розповідей, один день. Волею подій він опинився у над складних обставинах захисників Донецького аеропорта. Їх не можна було відрізнити, ні тих що захищали, ні волонтерів що пробивалися по повністю обстрілюваній дорозі щоб привезти продукти, ні військових що забирали ранених і їх участь могла обмежитись лиш одноразовою дією, чи тих що йшли на заміну у саму гущу небезпеки. Так склалося що захищати уже було неможливо, не було уже укриття, стеля рухнула погрібши під собою багатьох, багато ранених і їх треба було вивозити, покидати аеропорт. Він розказував більше за інших та в якийсь момент він прийняв керівництво на себе, довелося приймати рішення. Коли уже усі поранені були у транспорті, і їх треба було вивезти по повністю прострілюваній дорозі, треба було ще залишитись живими. Він наказав підняти всі стволи вверх, вивісити біле полотнище, щось на подобі "червоного хреста," і збавити швидкість до мінімально можливої. Були сухі уривчасті горлові команди - їхати повільно, спокійно. - Не сорвись! - Даш скорость, жывыми мы уже не возвратимся. І вони повільно їхали по дорозі яка була відкрита і де могли їх розстріляти з десяток разів. І ворог це зрозумів, хоч дуже дивно про це писати, всі ми люди. Вони також вийшли із свого укриття, стали на повний зріст теж відкривши себе, підняли автомати до неба і салютували проїжджаючим по всій дорозі їх слідування. - Это был единственный раз когда враг нам отдавал честь. Потім уже в кінці, після утвореного мовчання добавив він, цей офіцер, попавший на нашу церкву, якийсь час пробувший у ній, якому потрібні були ці пять днів.

Не можна цілий час пити рафіновану воду, навіть налиту з найкращих бутилок з найкращими надписами. Вода буде налита лиш з одної форми. Це я говорю про музику. Виконавцю потрібна буде восторженість і він її отримає, від людей. Слухачі в великих концертних залах теж. Вони потребують один одного. Кожен отримає своє. Та ненадовго, це зникне безслідно Бо ти не можеш дивитися на світ тільки з одного ракурса. Дивна мова, цих пісень. Вона не отримала розвитку, згодом підчинилася більш простим потребам і все було знівельовано. Про що ця мова? Слова як знаки несучі зміст, біжуть і падають. - Старі сухі дерева догорілі до тла. Це люди, це може зрозуміти кожен. Ти можеш дати, ти можеш подарувати іншій людині, коли в тебе шось є. Та коли в тебе все вигоріло і ти опустошений в душі, ти вже нічого не можеш. Люди доживають положений їм строк. Не затребувано нове, не повстає питання чи може більший зміст освітити їхнє життя. А що там, за горизонтом, цього вже нема. Вони згодні зі всім, доживаючи, без віри що можна щось змінити. Це і є - сухі старі дерева догорілі до тла. - Рибки, риби, це теж люди. Я колись бачив сон: перебігаю міст і бачу ящик, закритий ящик на мосту. Відкриваю кришку і бачу приморожену рибу, зложену одна на другу. Я уважно дивився, намагався зрозуміти, до чого цей ящик і чому він на мосту, дивно це все. Тоді бачу погляд їх очей, бачу їх муку, бо живі вони хоч приморожені але живі. Тоді бачу що цей погляд людський, що в дійсності це люди. Це було чітке відчуття. Стало ясним що знаками можна виразити багато, вложити образ, вложити муку в погляді. Видно мені потрібно було це бачити і зрозуміти. Ранком я став і вирушив на свою дорогу, дальню пробіжку. Перебігав міст, стишуючи кроки, дививсь, ящика не було. Та я вже знав про що це. Це щоб я зрозумів - ти не можеш продовжувати жити як ні в чому не бувало. Ти маєш знати і про страждання. Цей погляд я часто бачу, бачу як спішать люди до церкви, бачу як вертаються, і бачу безісходність, цю невимовність яку можна побачити тільки поглядом. Я поздоровляю вас, якщо ви все таки наважитесь послухати одну, а може й дві пісні.

Кілька днів перед тим виникали образи повязані з АТО, звязок з церквою. Солдат. І тоді несподівано він появився. Потім уже, так і запамятався мені - з ледь помітною усмішкою. Безстрашний, непритязатєльний, чогось напружено шукаючий. Пять днів перебув у нас. Йому постелили матрац. Це все. Ми з ним розмовляли наодинці, розказував цей розвідник, цей офіцер жорсткі моменти війни. У рівноважності я сприймав, я так навчився у всьому утримувати здержаність, він думав я не вірю. Коли знайомились ми простягли руку один одному, за звичай я так не роблю. Ледь помітний уклін, кивок головою. Він довго тримав руку, дививсь у очі. - Ты наш! Ты наш! Потім пояснив. - Ты из светлых! Потім назвав імя своє. Я теж. Я сказав що я монах в миру. Я не маю того що мають вони - жест на церкву. - Ні трапез, ні багато що іншого, не потрібно мені все це... Щось привело його, сюди. Так магніт направляє тонке вістря чутливості, у те місце де ти маєш бути. Я думаю це Матінка Божа привела його сюди. Я думаю йому потрібне було це місце, ці пять днів.Цей мир. Я теж йому розповідав, також зачитував деякі оповідання. Вони не затребувані в мене в дома. Не треба це нікому. Та він з інтересом слухав, попросив оставити на вечір. Потім сказав що хоче повезти їх на фронт для друзів. Із того неординарного що розказував він, я спинюсь на незвичному, що випадає із реалій війни, та все ж воно було, і саме на війні. Це прояв паралельного світу. Із групою з пяти розвідників переміщався вздовж лінії фронту. Зима, сніг, кругом ліс, безмовність, так випало тоді, в цей проміжок часу. І тут всі спинились, і повернули голови, і завмерли. Дінь, дзінь. Велосипедний дзвіночок - і людина на велосипеді. Теж дивиться на них, потім повернула трохи ліворуч і далі в гору. І ні слідів на цьому білому глибокому снігу, нічого. Залишив він нас несподівано, раптово. Мені не вистачає, цих дуже коротких розмов, абсолютної свободи і простоти, що мала ця людина.