Gajavata

Я зрозумів за всі ці Яндекси що читають. Це прграми машин, це не люди. Та це зрозумів аж тепер, після докладного пояснення, на жаль трохи пізнього. Весь мій запал був марний. Я багато не розумію те на чому ви всі добре знаєтесь. Мені прикро.

Просьба Не описувати чужі досягнення, там ні на йоти нема власного. Це не відповідь на питання, як це розуміє інший, адже просили нас, це ми виявили тверде бажання вчитися.

Лиця. Це форум, де виставлено на огляд безліч книжок. Їх представляють книговидавці і письменники, автори для яких єдина можливість щоб світ побачив її це випустити книгу самостійно. Яскраві шатра ж у більшості свідчать про потужні видавництва з їх необмеженими можливостями. Це свято, гул збуджених притишених голосів пливе над цим книжним містечком, люди намагаються говорити понижуючи тон, автори розкладених книг ледве стримують себе щоб вголос не закликати до себе. Священнодійство, така назва підійшла б розповідаючи про форум. Невеликий столик, там книги і буклети із назвою Урантія. Підходить літня, уже немолода людина та й запитує про назву, про що книга. Відповідь - це давня назва нашої планети Земля, це про Всесвіт, про його будову, про безчислені живі творіння що населяють наш світ про нашу історію, історію людини і Землі. Формат книги вражає, навіть Біблія не рівняється, і це справляє враження на людину. Він запитує ще і ще, почувши відповідь про щось напружено думає, щось не сходиться видно з тим уявленням єдиної книги яка має право це свідчити. Долинають слова про православя, що тільки там, він намагається вмістити багато у це коротке там, що навіть католики, то ні. Він говорить незрівняною львівською говіркою, захищає вже не так віру, як видно себе, бо здвинулась кладочка на якій він стояв і він ніби завис у повітрі. А, чоловік з Урантії, він відповідав точно, на поставлені питання, перед ним був невідомий, гість, до якого він поставився з шаною, це швидше була зустріч людини з людиною, а книга, вона помогла цьому.

Дякую Андревс Ума не приложу де тут полеміка і де тут несогласіє. Намагався правильно висловити свою думку, тому так довго. Деколи дивуєшся, треба щоб ця здатність збереглась. Дякую Роман, що відповіли. Звичайно ви праві, також і Андревс. Залишаю за собою право все ж дивуватись, я думаю це цінна якість людини. Та напевно мовчки.

Я не покладаю що це викличе активну участь в обговоренні, та можливо кілька людей і прочитає. Це не потребує відповіді. Впав, зблід і вмер. Це наша поговірка у Яворівських краях яка виробилась дуже давно. Вона немає нічого спільного а ні з неміччю людини, а тим більше з смертю. Так у нас виражають крайню степінь здивування, мовляв воно таке сильне. Що від почутого такі наслідки. Це у розмовному спілкуванні. Я це чув, проходячи мимо, або перебуваючи просто поблизу. Тоді я зупинявся, вслухався. Це був як вироблений і знайомий всім сигнал, після цих слів співрозмовник розумів що поставлено щось на кін уваги, і це вимагало пояснень. В інших випадках просто фіксувало переворот розуміння чогось. Отже що це, поставлене на кін уваги? У найбільшому віддалені, від цивілізації, живучи у горах, де щось перворідне і недоторкане, де мова зберігає себе не допускаючи змішання, і це можна подарувати іншим. Та людина воліє дати відповідь на поставлене запитання Учителя російською. На це немає необхідності давати відповідь. Це тільки вираз крайнього здивування.

*** Знову вперед. Коли тобі здається що в тебе нічого нема, то це неправда, небо воно завжди є, так кажу собі, одягаючи кросовки, бо на небо найкраще дивитись в дорозі. Це вісім кілометрів дороги, вона пряма, через ліс. Дерева залиті ранковим, ще золотим світлом, листочки тремтять хоч і вітру нема. Туман знизу піднімається і швидко тане. Там в далині, підйом за підйомом, дерева контурами своїх верхівок, золотим розсіяним промінням і випаровувань білого створюють образ. Він подібний до образу, картини, що намалювала художник означуючи те що містилося в книзі, весь її зміст бачення своїм. Там дзвін великий, залитий сонцем, він знов повторюєтья ще раз і ще раз і ще, стаючи все меншим, меншим, меншим, аж поки не зливається з білим. Так і дерева в своїй перспективі, спочатку залиті чистим золотим, потім розчиняються в білому, а потім біле заливає усе. Ігор Степанович, це ж звичайно Шевчук, він приїхав, на кілька годин часу, читав цю книгу і цього ж вечора, вже була майже ніч, поїхав назад, у Київ. Видається що спонтанно все це, та може так і треба. Особливо коли є що сказати. Повертаю назад, сила сонця вже розчинила туман і небо вже голубе, неприступне, воно таємниче. Я мало перед чим благоговію, може небо це єдине. Помічаю на другій стороні дороги, фата на обочині. Тоненький обруч сплетений і обгорнутий найтоншою вуаллю, уквітчаний сріблясто білими, майже прозорим рукотворними квітами, фата спадала би до плечей. Певно зірвало зустрічним вітром. Ну як же так, чому вони не повернуться,не полишуть все своє важливе, не шукають? Видно молодий зовсім без корони на голові. Як же це можна було так лишити. А може ще приїдуть.

Попередньо. Приходить відразу на память Кий, Щек, і Хорив, сестра їхня Либідь, зломаний човен, упавші фігури, та не всі. Либідь осталась і встояла. Це знак. Імена, події, це дуже вже нагадує те що бачила Єлена, прадавні часи, це не казка, це так і було, я так думаю. Білорусія, Росія, Україна. Упавші брати. Один із трьох бореться, двом іншим відбило память. Либідь - зараз це єдина надія. Попередньо. Теж відразу приходить на память. Хрест, Чаша. Хрест. Рівноважність у всьому. Устремління до духовного, напрямком вибраним в верх врівноважується горизонтальною лінією намаганням поширити, зберегти, утвердити, перенос,утвердження нових рубежів, освоєння, життя в цьому, знову імпульс в гору, і знову освоєння. Це перенос, наближення майбутнього у момент зараз і тут. Свідомості моменту, кожного момента, творення майбутнього. Хрест - самопожертва. Про це я в більшості знайомий читаючи як розказувала про своє життя Мати Марія, про неустанну роботу ЇЇ в сьогоднішній час. Читав я дуже, дуже багато. Намагаюся брати приклад з Неї. Чаша - в двох іпостасях. Чаша, як символ наповнення знань, збираюча чаша, чаша єдності. Чаша - Грааль. Буде діяти в майбутньому, дуже сильно, буде основою. Приходить до людей і зараз, захищає неупиваєма чаша ще називається,та хто може розповісти, про це я й не знаю. Та Мати Марія розказувала це, непередаваєме відчуття, з кожним ковтком структура, спектр вмістимого міняється, там вложено і доповнено моменти найвищого зльоту людей які проходили свою Голгофу. Все саме чисте, цінне, світле, невинне, надхненне, нйвищий і найсвітліший порив, все невиразиме що не можна передати словами зібрано в ній. Ще одна згадка у Іоанна і в інших місцях Біблії - Я Вилию Чашу Гніву Моєго. Це про очищення Землі, це про неминучість. И да будет в страду, каждый, сеющий и пожинающим. Це вже з новітнього, це вже зараз нам дано.

Саме цей момент відображується в хронології подій. Він відкриває ще й інші сутності, наприклад Велгу, вона протиставлялась Навні. Наприклад говорячи про Єсеніна, Андрєєв помічає змішаність його душевних почуттів. Він допускає інвольтацію у себе жіночих сутностей нижчих планів викривлюючи тим самим наповненість простору найтонших вібрацій Навни, соборної душі Росії. Ви памятаєте, як в Іоанна - І дани були Жоні два крила орлині і втікала вона від змія. Там іде безперервна боротьба. Наприклад, як про інші подібні душі говорить Пречиста Діва: ...як вона жахлива, постидна, нестерпима. Знак душевного в церкві, розпинаючого духовних. Душа не бажає приняти правду про себе, воює насмерть, виставляє доводи. Розпинає духовних, навязує свої сфери. Зараз на україні сформована група якими опікується Дух України - Висока Жіноча Присутність, так як баче це Єлена, що підтвердив Учитель. У більшості вони не звязані одне з одним, за винятком можливо письменницької групи. Це, єдино хто з неї - Павло Мовчан, намагається прорватися в минуле, відкрити память, дуже давню память, орієнтуючись по символам що залишились у виді знаків на каменях, орнаменту давніх розписів. Він каже що це можна прочитати, відтворити, що інформацію зберігає простір. Свої теле - передачі він веде завжди на відкритому просторі, на давніх курганах, полях, валах про які ніхто вже не знає, чому вони, їх істинного походження, і тільки назва лишилась - змієві вали... Раніше відгукнутися не міг, я не завжди можу це робити.

Я вже зовсім заплутався що вимаєте на увазі.

Відносно того щоб відсікати умираючі вітки, була така пропозиція. Вважаю що це іде від нерозуміння, для чого форум. Знов почуття статуса і ранга не дає покоя. Коли щось не знайшло продовження і завмерло в часі. і нема повідомлень що продовжувало би дану тему, чи одноактну інформації, то це може бути від нерозвиненості тих хто полишив це без уваги, або він чи вона зацікавлені в чомусь іншому в даний момент, і не хоче розпорошувати себе на інше, допустим теж важливе. Прийде час, і якщо це важне уваги, вона, вітка, відновиться. І ще один важний момент. .Людина не розуміє для чого форум. Всіх участвуючих у форумі у формі активної присутності вважає на ступеньку вище ніж тих хто приходить сюди як гість. Та цей форум для них і є, для гостей. Комусь, хто прийде як невідомий, як гість, можливо буде дуже важним прочитати іменно це, хто вважає застарілим у часі. Знову ж таки, прочитане, хоч і оставлене без відповіді свідчить про потрібність, хоч ми можем і не бачити цього.

Я так вас зрозумів AndrewS, що ви тут врахували всі виникаючі питання обговорюючих. І якщо є думка по попереднім посланням то це можна розглянути і тут, і тоді не буде перегружатися основна лінія. Я теж не знав де розмістити деякі повідомлення, і наприклад до Романа звертався то тут, то там, де вважав він може прочитати. То це така ніби галявина в лісі де можуть зібратися обговорювати ідею. І коли хтось захоче дати відповідь, бо ми багато запитань оставили без відповідей. Поки що. То це можна зробити тут. Ви тут влаштували справжнісінький штурм. Мені теж це подобається.

Що таке, наше спілкування, и відображає воно правдивість? Ні. На чому воно побудоване,? Останнім часом коротко зжате, Да спасибо, благодарю, великолепно, изумительно, благодарю что пишеш., Спаибо. Що ж в дійсности? ....Я хотел бы поделиться с вами этими знаниями, ...но увы должен остановить эту работу. Я оцениваю эту ситуацию и говорю нет желания изменить в себе многое,. подсознательно идет рассеиване знаний... Ми продовжуємо як ні вчому не бувало жити. оцінювати, спілкуватись в старому русліі. Чи наші слова - благодарю спасибо, коротке дякую в кінці послання чи вони правдиві? Навіть знак оклику в кінці не спасає. Це мій розділ "Спаси любовь", він нічого не значить. Уже. Всі ми, до одного, зараз помиляємось. Ми не поставили теми, необхідної для обговорення. побоялись,. вами ж хотіли управляти. Ви не захистили ту що представляла собою голос Учителя. Форум. Нам важливо щоб гості приходили? Щоб багато нових інтересних людей в здивуванні, захоплені, жадно читали Послання людству що пробуджується, чи місце де представлені фотографії наших подорожей, або новий, тільки що написаниі вірш Семена Затуловського, де ми можем про щось поговорити, сокровенне, між собо, то чому ми цих людей називаємо Яндексами? Ну подивляться на нас, пожмуть плечима відійдуть. І цей ранг, статус, основні користувачі, гості. не для всіх спалахує вогник що символізує що є нове повідомлення. Для гостей ні. А має бути навпаки. Чи ми не заінтересовані в цьому? Хіба то правда що наше спалкування важливіше, а може важливіше що більше людей ознайомляться з текстом, будуть знати що їм тут привітні і раді, і що вони знайдуть для себе тут багато нового, де ніде більше не знайдуть. Це важливо, яка думка двигала людиною. Чи я зроблю краще, за попередній, чи може щось інше. Бо якщо утверджувати власть, усвідомлення виражене словами - новый форум лучше, то це пустота. Бо якщо мотиви не вірні то те що може бути на технічному рівні бути і ліпшим не спасає.

День. Цей дивний вчорашній. Чи я по таких вулицях ходжу, чи мені попадаються такі люди, та коли подивишся в очі, вони усміхаються у відповідь. Я думав що це тільки мені, та ні, ніби пробудилися, дивляться ніби вперше усміхаються один одному.

Думки вголос. Існує думка що християни розграбили і знищили Александрійську бібліотеку. Александрійська бібліотека містила міліон, таку цифру називають історики, хронографи подій. Це були манускрипти , звитки, цінні документи, це було надбання знань прошлих поколінь. Коли спалюються знання це ввергає світ у темряву. Християни не можуть сіяти темряву, вони не можуть породжувати хаос. Жаль що так легко сприймається розхожа думка. Тоді хто такі християни? І чи могли вони це робити? А якщо християни жили і сповідували інші принципи ніж підпалювачі, то чому знову звинувачується їх?

Це мало хто може бачити, в Росії Данііл Андрєє бачив, на Україні ви. По памяті, може вам цікаво буде. Навна, заключенная в глыбы государственности, ее голос все еще пробивался тоненьким ручейком сквозь расщелины, и тогда народ оживал услышав, но потом затих. И тогда в ярости Яросвет ударил по глыбам, и они раскололись и Навна была освобождена. Навна - це душа нації, душа Росії Яросвєт - Деміург нації, наречений Навни, так розказував про них Андрєєв у свїй книзі Роза світу. Це те що відбулося на енергетичному плані, на фізичному плані це спричинило повалення монархії, революцію, люди оживали було кілька місяців ейфорії, тривожно - радісного чекання, сподівання, люди в прямому смислі чекали чуда. Зараз нема в Росії таких провидців, це нема кому підтвердити. Він мельком згадував про молодого деміурга України, та більш нічого, видно його Україна не дуже цікавила. Про душу України він нічого не сказав, тепер я розумію чому. Душа народу в його піснях, мріях, чеканнях, слові, переказах, міфах і легендах у його характері, у відношенні до природи, до природних сил, до всього світу живого, до землі, до тої території де живе, бо кожна територія все таки різниться. Та він цього не знав, очевидно тому і не бачив Душу України.

Я колись думав що таке любов, і не давав собі відповіді. Я ні в кого про це не питав наперід відомо що б мені сказали. Це треба пережити, її треба мати, ти не знайдеш це ні в яких книжках і ні в яких підручниках. Може це і правда, та вони нічого не сказали. Я чув що говорять, ти моя єдина, єдиний, ти мій наречений, суджена, та потім виявлялось що дуже багато людей з тих що так казали шукають уже в іншій стороні і промовляють ці слова іншим, покинувши первинне. І не було в цих людях правди. Я собі думав що любов це абсолютна свобода, бо навіть у дружбі не можна навязувати себе, на цьому дружба щезає, її вже нема, при першій же спробі, бо по суті це намагання заволодіти. В рівній степені коли той, чи та, кого ти вважаєш другом і Слава Богу що дружба не має цих родових відмінків, коли їм зле, коли важко, ти можеш відчути це, хоть на сотні кілометрів віддалік. І тому рідкі зразки дружби між людьми, Що ж тоді любов?, якщо дружба ставить майже недосяжні умови до існування бо тільки тоді вона може бути. Я боюся, уникаю навіть думати про любов, бо навіть Річард Бах, написавший Чайка по імені Джонатан Лівінгстон, десь, далеко в пустині, перебуваючи разом з єдиною, переступив через неї, лежачу і перекриваючу вихід з палатки коли та щось втратила, втратила якесь важне розуміння... Це існує, воно є це щастя перебувати на висоті цого почуття...коли ти не засліплений, коли бачиш що поряд існує те що валить любов далеко вниз. І тоді ти розумієш, що з втратою любові ти втрачаєш ясність. І тому це завжди болюче, коли ти все таки утримуєш ясність бачення непошкодженим. Я ніколи не відповідаю на звинувачення, не захищаю себе, та і не заперечую, я дивлюсь, що є правда з того що людина говорить, якщо так, якщо ти віриш у те що говориш то підніми все що є у тобі, стань на висоті тоді і говори. Це не стосується нікого, це стосується тільки мене ,це моє намагання зрозуміти.

Пробував побачити символи, елементи сакральної геометрії, інші форми які могли відкритись, щоб прослідкувати за словами послання і сумістити бачене з змістом переданого, це дало б змогу відкрити відповідні енергетичні центри. Привернути до себе відповідний енергетичний потік, позволило мати нове розуміння. Та побачив лише картинку. Іде чоловік зі щитом, щит тримає над головою і трохи направлений уперед, бо чоловік іде ціленаправлено. Чоловік один, більш нікого нема біля нього. Ну нічого, попробую в іншому стані, в інший час. Був дуже засмучений що робота по важливим точкам мозку, і все що звязане з цією тематикою тимчасово відложується. Ну що ж, буду працювати поки самостійно, цей напрям мене дуже цікавить, я таки працюю у цьому напрямі, все що може допомогти, ознайомився уже багато з новою інформацію, до часу вона була закрита від людей, але зараз по крупицях відкривається, я радий цьому. У посланні є слова, вони надихають. Но в начале о человеке. Человеке который будет стоять у истоков новой цивилизации. Вы откроете свои возможности, и начнете свое служение миру. Все только начинается, мы в самом начале пути.

Продовжу цю ж тему. Це ж форум для людей? Так? У меншій степені він для нас, а більше направлений на зовнішній круг, у світ. Гість, який приходить, почитати, ми нічого про нього не знаєм, для нас він невідомий. Краще обмежитись назвою того хто приходить словом гість. Тому що Яндекс, Ахерс, Яхо, Бінг, Гугл, позначки які виникають коли хочеш дізнатися хто ще крім тебе знаходится в спілкуванні, або скільки гостей, або хто з твоїх друзів відвідало сайт у цю мить, то це не люди. І тому дивно читати Яндекс читає розділ про творчість. І якщо для нас важливо, щоб невідомий, щоб гість завітав до нас то давайте йому лишим це коротке найменування - гість.

Єлена, що ж ви так довго і важко мовчали?

Оформляючи один документ я зіткнувся з проблемою, у нижній частині що називається штамп, у якому відтворювалась назва і характер роботи, інституція що виконувала дану роботу, в даному випадку йшла мова про виконану топографічну зйомку місцевості я вперше звернув увагу на те на що раніше вважав дрібязковістю і оминав легко. А в чому суть? У відповідних графах були фамілії і підписи виконавців. Те що стосувалося підписів що йшли справа від фамілії то тут ніхто особливо не церемонився, покривав лист своїм розмашистим почерком поверх усього. А от фамілії, їх необхідно було розмістити точно в графу і не виходити за рамки. Фамілія начальника була довга і в цей стандарт не поміщалась, і от з цим я пішов до начальника. - Я не можу вирішити одну дрібничку. - Про що мова йде? - Про твою фамілію. Ну, це не дрібничка, засміявся начальник, давай говори про що річ. Твоя фамілія дуже довга і в відведений стандарт рамок не поміщається, що робити? - Скороти інтервали між буквами, звуж самі букви. - Пробував, получається не красиво, надто зжато усе, в порівняні з іншими. - Так, зжатим бути не годиться, виходити за рамки теж. - Тоді розшир рамки у цьому місці щоб фамілія поміщалась. - Тоді знов буде не гарно, виступ буде і не до ладу буде виглядати. Вирішили просто, розширили рамки усіх, так щоб і фамілія начальника поміщалась, щоб не крутити її і не звужувати.

Найбільше досягнення яке я бачу, це можливість такої поїздки, реалізація її. В остальному у мене залишилось ряд запитань, поки що без відповіді. Є простий ряд, послідовність яку можна простежити. Виявлені думки що обертаються словами у виді спілкування, як вони виражаються, потім поїздка, після поїздки знову той же процес, таке ж спілкування, з такими ж беззміненими почуттями. Середина лишається - поїздка, у якій сталися важливі речі. Але все лишилось без змін, це нічого не поміняло. Такі ж слова і далі. Склалося враження що ви просто захищали себе, забувши все. Останню зустріч, десятого числа мені дуже шкода, але мені не вдалося приїхати, хоч я дуже багато положив сил на це. І тому сказане не про неї. Все ж буде написана книга, а можливо вона вже і закінчена. Ще хочу прослідкувати, тому що було пршеніє і воно було дуже сильним. І структура яка чинила злочини так і не попросила пробачення у людей поставивши себе по за законом. І на це прийде відповідь, і в цьому відношені будуть зміни. Мені жаль що я не зміг приїхати, і я вибачаюсь за це. Та це так просто, вільно переміщатися, свобідно спілкуватись, робити ту справу що по душі тобі. Хай буде це.

Зустріч. Щось звело кількох людей на цій вулиці змусило якийсь час бути разом, щось кожному показало. Один, ще зовсім молодий без ніг, сидів опершись спиною до стіни. Коробочка поряд, монети на дні. На гроші він і зовсім не дивився хоча і дякував за милостиню. Потім довгим поглядом він проводжав людину що милостиню творила, тужливим, ніби щось шукав у ній. А очі у коробочку він і зовсім не опускав. Він ще не знав як жити, ще й не рішив чи буде жити далі. І судорожно вдихав повітря, дививсь на небо раз по разу, що було ясне у цей день. На сонце весняне що гріти вже почало. Мимо проходив той інший, зупинивсь на оклик, не знав що робити. - Открой мне пиво. - Я не могу открыть сам. Той мовчав. - Я ведь ничего от тебя не прошу, только открой. Той інший, почав відходити. Підійшла жінка, узяла пляшку в руки, і різким рухом у грань підвіконника відкрила. Якась "неправильна" доброта виявилась більш ближчою до життя, більш "правильною". Той інший. Хто пішов, він повернувся. Хоть щось хотів зробити для того що сидів.

Боевой клич Богов. Разве ты не слышиш боевой клич Богов, когда воинства Всемогущего приближаются к Земле? Услышь как вновь и вновь они восклицают, попирая стопами каждую звезду на пути вниз., приостанавливаясь чтоб водрузить штандарт на каждом огненном рубеже: "Он приближается, Воитель Света, дабы править всей Землей, звездами и небесами! Кто же осмелится противостоять Ему?!" Если ты не услышиш значит ты ина самом деле глух. Если ты не увидишь то ты на самом деле слеп. Что скажет Он тебе человек, тебе, отвращающему свое лицо от слуг Его, когда они в нищете скорби встречаются на пути твоем? Разве ты не думаешь что Его лик отвратится от тебя в час испытания твоего? Что скажет Он, тебе, воплощению алчности и похоти когда предстанеш ты вместе с тремя обвинителями перед Его властным престолом? Что скажет Он вам - создателям законов для остальных людей, вам, кто связывает слабых и беспомощных и освобождает хищников, чтобы те питались их жизненно важными органами? Что скажет Он вам - короли и правители над людьми, ведущих своих связаных рабов на жестокую войну против их же собратьев ради того чтобы вы могли удержать свои троны, которые даже сейчас угрожают быстрым падением. Отвернись от них, говорю тебе. Лишь тогда у тебя появится сила. Но знай - ибо Я говорящий с тобой, знаю о ком говорю: придет Некто - Единственный, от кого у тебя не будет силы отвратится. Ибо в тот день руки, ноги и голову твою скует такой ужас, что они не будут повиноваться твоей человеческой воле. Так прислушайся теперь, и подумай, что можешь не услышать страшных слов: - слишком поздно,- когда наступит предсказаный день. С горной вершины.

Дякую Єлена за безподобну замітку, ми так і не знам ким може являтися в дійсності невідома нам, проста людина! Итак: 1) Прежде всего учите ваших детей стоять прямо. 2) Никогда не позволяйте им смещать кости ступней высокими каблуками. 3) Приучите их к постоянной мысли о полном глубоком дыхании, напоминая им об этом каким либо простым способом. 4) Дышите с ними в унисон по несколько раз в день следя при этом чтобы дыхание было настолько глубоким, чтобы сокращались мышцы брюшной полости. 5) Никогда не дышите с ними в унисон в состоянии беспокойства, тревоги или раздражения, всегда помните о гармонии и внушайте мысли эти детям. 6) Никогда не пытайтесь учить детей физическим упражнениям в то время когда вы учите их глубокому дыханию. Если сознательно вырабатывать привычку глубокого и ритмического дыхания то действие воли будет продолжаться бесконечно, уже независимо от вашего сознания. Привычное глубокое дыхание будет способствовать развитию в солнечном сплетении покоящейся в настоящем времени в спящем состоянии серого вещества, а также подготовит путь для предварительного развития в употреблению более тонких природных сил. Именно бездействие этой серой материи солнечного сплетения делает некоторые йогические упражнения столь опасными для человека ибо вызывают слишком большое напряжение головного мозга, мозжечка и нервов. Но если солнечное сплетение развитое то такое напряжение распределяется равномерно по всему телу. Для достижения гармонии и здоровя необходимо полное созвучие между главными органами тела. Сила сопротивления так же важна как и сила воздействия. И когда солнечное сплетение развито оно порождает силу сопротивления в большей степени чем мозг. Если в каком либо органе наблюдается недостаток этой силы то воздействие более утонченых сил природы приводит к разрушению составляющих даный орган молекул материи,что обрекает этот орган на постепенное разложение и гибель. Так бывает когда на мозг оказывается слишком большое давление. Но если кровь достаточно обогащена кислородом, а серое вещество солнечного сплетения и мозга достаточно развито то переходит перераспределение по другим органам, и в надлежащее время все тело уже начинает реагировать на любую мысленную вибрацию становясь каждой частицей своей, настоящим мысленным инструментом. И тогда возможности увеличиваются десятикратно, а жизнь становится уже не тяжелым бременем но великой привилегией и благословением. По останнім даним із Богородичного потоку йдеться уже мова не про сіру речовину мозку, сонячного сплетіння і костей - а перламутрового кольору. Не одноразово зазначувалось про перламутрову кість, я так і зрозумів що це заміна сірої речовини, її трансформація. Там же дана вказівка про дихання, в основному направлялась увага на дихання в ритмі серця, Вона називає це синритмією. Приймаючи до уваги перше, яке добре пояснює хімію і енергетику послідовних процесів глибокого дихання і реакцій які вони визивать на організм, особливо якщо прослідкувати це у часі, зміни які подаються Богородичним потоком, вводяться навіть нові складові, нові мікрочастинки, божественні складові, прийнявши як за центр все що дано нам у Посланнях, сумістивши це з енергетичною структурою тіла, важних точок головного мозку, правильно провівши зєднаня, поставивши гіпофіз на своє місце і побачивши більш правильну картину енергетичної структури мозку ми можем більше щось зрозуміти. (Перше, це витяг із книги Іларіона - Вчення храма.)

Вони живуть від свята до свята, з якимсь затаєним чеканням, от тоді, це прийде. Це. Невиразиме, що вмить поміняє усе, коли новизна приходить у відповідь на сподівання. Та приходять свята, а цього нема. Якось повернуті назад, у минуле вони намагаються іти вперед, та йдуть спиною. Так ніби небу нема що сказати на повсяк час, на всякий день що приходить. Я розкажу про сподівання, що справдилось, дало змогу побачити трьом те, що розуміти і бачити раніше не могли. І як вони розпорядяться цим я не знаю. А що ж сталось? Троє друзів на будівництві, якось вони перевдягались зранку у робочий одяг та зупинились. Кожен був стривожений, та приголомшений до глибини душі. Тоді вони розповіли про сон що прийшов до кожного. Як виявилось кожному були подані образи, із послання взамін Фатіми, так, як би Вона говорила до сьогоднішньої людини. Один із трьох, записавший. У виді маленької оповіді. Пошук. Вона сказала - Я прийду до вас. І голос ЇЇ було почуто. Я повернуся, якщо ви віднайдете те що загубили, що втратили. Повірили Їй одразу і повиходили з дому шукати. Люди питали один одного. - Де це є, те що ми загубили? Те що ми розтратили. І кожен підказував кожному - воно знаходиться там, за цим пагорбом, за цією вулицею, на цьому стадіоні, у іншому кварталі. І коли вони прибігали туди, то не знаходили те що шукали. Один побачив автобус. - Мені потрібно доїхати. Чи їде автобус туди? А ми не знаємо куди він їде. Як так, адже напис свідчить, що саме туди він і їде. Він і повинен перевозити людей туди. Та нікуди він не їде, стоїть він. Бач і шофер десь вийшов. Люди повиймали припаси, почувся спів, автобус видоізмінився, розширився, появилися столи, всі почали трапезувати. Інший прибіг до поїзда. Він бачив себе якимсь дивним способом. Він стояв зовні, на пероні, і одночасно перебував у середині поїзда. Спостерігав за тим що відбувається. Ось перед поїздом що мчить появляється боковий ухил, зростає, і переходить в горизонтальне положення, лиш рельси тепер угорі. Не чекаючи поки поїзд зі всією швидкістю ввійде в катастрофічне положення, він устигає вистрибнути.. - Ну як же вони їдуть? - Та ж загинуть! - І чому вони не розуміють це, ті що їдуть в ньому? Але ж. Мені треба їхати. Хто допоможе? Як віднайти це втрачене, і загублене? Коли радість, коли дихати чисто і легко, коли мир... ( Це було на будівництві церкви, Покров Пресвятої Богородиці. Один із трьох і записав все це.)