Gajavata

Будні. Довга двонедільна робота з мінеральною ватою закінчилась. Колись використовувалась скловата, та тепер навчились робити цей матеріал із базальту. Респіратор, окуляри, похила площа бетонного куполу, світло проникає через лепестки фанери. Вся підготовка деревом закінчена, підготовлено до роботи з бляхою, після узори металевих листів покриють дерево. Ми працюєм, намагаємся забезпечити собі захист. Важко дихати через респіратор, окуляри запотівають, дуже обережно доводиться протирати бо тонеькі голочки плавають в повітрі. Настає час обіду, їсти зовсім не хочеться приліг, і провалився у якийсь навіть не сон, якесь забуття. Пора, пора на роботу. Відчуваю час точно, треба спішити. Та чомусь важкість у всьому тілі, як зміг так і пришвидшив крок. Зустрічає "сестричка". Мені не хочеться нічого говорити, я наперід знаю що вона скаже. - Ігор, ти з обіду вертаєшся? Я не відповідаю, та вона повторює питання. Зупиняюсь, повертаюсь. - Що вам потрібно? Це тільки маленький епізод.

Можливо такий початок, таке відкриття круга. Ведуча представляється, це не тільки для тих людей що можливо приїхали звідкись, а можливо запршені чи просто вперше, це для тих хто незримо присутній, створює захист, це для представників духовного світу, бо це спільна робота, бо для них це теж важливо. Обявляється ціль, предстоящої роботи. Далі можливе таке продовження: кожен по порядку називає своє імя,представляється і каже зачим він тут, тоді створюється строгість і чистота, і це важно озвучити, бо може в когось є щось важливе для чого він прибув. Тоді, так як робота спільна, для представників духовного світу що незримо присутні це необхідно вислухати, тоді не буде якихось мотивів що умовчуються, все буде чисто і відкрито. Можливо хтось за сотні кілометрів подзвонить і попросить його взяти в круг духовно, це предположення, я не знаю чи можна таке робити, та якщо так, це би було добре. Тут важно бути разом.

Вибачте що я втрутився, але всвій час я теж про це думав.

Рибу їли і учні, більшість з них були рибалками, вони лише цим могли прогодувати сімї. Євангеліє розповідає про пять хлібин і дві рибини. Цей епізод називається умноження хлібів, хоч ми знаємо що це проходило не зовсім так як описано. Що ці пять хлібин були настільки наповнені енергією що насищала навіть крихта. Подібне питання задав мені один молодий чоловік, коли був час Майдану і я приїждав туда. Ми розмовляли цілу ніч сидячи за столом на кріслах, бо не можливо було лягти і поспати, бо вся підлога була зайнята людьми, що приходили з Майдану і валились з ніг, моментально засипаючи. І він запитав мене: - як же так, евангельські історії описують що рибу їв сам Христос, то чому, як зрозуміти, ви як вегетеріанець, що скажете. - Я знаю відповідь, але моя відповідь вас не задовільнить, це буде моя відповідь, моє розуміння, зверніться до першоджерела, кого би хотіли почути. - Ой чи? Хіба ж мені відповідять? - Чому б і ні, зараз нас чують, і якщо ви дійсно хочете знати запитайте, висловіть і обоснуйте своє запитання, і якщо це в дійсності для вас важливо, відповідь буде. Він здивувався на це, але погодився, сказав що в цьому є смисл. Ми можемо самостійно вже робити висновки, ми можемо направляти запитання самі до себе, ми можем направити запитання по адресату, якщо нам важливо знати відповідь. Я наприклад знаю про яїчка. Була складена угода між царством птиць і людьми, на вищих планах. У цей перехідний період птиці погодились добровільно жертвувати для людини частиною своїх яїчок для харчування з умовою що людство добровільно відказується від убою тварин, крові. Та це робиться насильно і грубо, ніякої вдячності птиці не отримали за це, ніякого розуміння. То можне зараз хто їсть яїчка не думати про курей таким принизливим чином.

Повернемось до математики. Теорія рівності не проявлена, на чому вона основується? Лише на одному утверджені взятого з історії життя. Надо отнять и отдать. Вищі принципи тут не беруться до уваги, беруться лише нижчі принципи що не пройшли підтвердження в горнилі випробувань. Що буде якщо препіднести дитині як істину - надо отнять и отдать. Вона послідовно буде проводити це в життя. А якщо так то чому б не забрати в товариша те що він має, а в нього нема? Скільки тут зависті, а скільки справедливості? Не зарься на чуже поле, це не твоє. Тоді якщо явлена несправедливість і вона явна невже оставити все як є? Можна продовжити процес мислення і не зупинятись так стрімко. Можна подивитися на наслідки -. Голодомор в Україні. І стидливо мовчать потомки тих хто забирав у людей, Їх теж вчили - надо отнять. У одних и отдать другим. І коли люди помирали ті котрим віддали намагалися не помічати і не знати нічого. Їх так задовільняло. Весь мир насилья мы разрушим, до основанья. А за тем...Відомо що було затем. Я часто собі ставив запитання бо подібі речі виникали і в біблійному виккладі. ІСХОД. Скільки сили було в цьому, яка ошеломляюча грандіозність, які простори відкривались, і нарешті, жити, по новому, як ще не жили. І цей Голос - Я вивів вас із рабства, із єгипетських котлів з мясом на Нові землі. І були в них воїни, були і ремісники і будівничі, були і поети. Вони мали можливість збудувати свої міста, вирощувати і насаджувати, розводити, тримати біля себе тварин і старатись зрозуміти їх. Та якийсь голос нашіптував їм - отнять. І читаєш. Місто яке не хотіло ї пропустити далі. Можна було обійти у своєму поході, у свому пошуку землі обітованої, якщо тебе манить зірка, що світить - тоди, йди далі не зупиняйся, лиши це, лиши їх, і йди.Та. Не витримали вони цих випробувань, цього горнила розжареного добіла. І читаєш. Скільки жителів було перебито, скільки взято в полон, скільки забрано золота, худоби, зерна.

Шевченко. Молитва. Царям, кривавим шинкарям І дукачі і таляри І пута кутії пошли Робочим головам, рукам На сій окраденій Землі Свою ти силу ниспошли Мені ж мій Боже на землі Подай любов сердечний рай І біль нічого не давай... А чистих серцем Коло їх Постави ангелів Своїх Щоб чистоту їх соблюли Мені ж мій Господи подай Любити правду на землі І друга щирого пошли Злоначинаючих спини У пута кутії не куй В склепи глибокі не муруй А доброзиждущим рукам І покажи і поможи Свою ти силу ниспошли А чистих серцем Коло їх Постави ангелів Своїх І чистоту їх соблюди А всім нам в купі На землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли 24, 25, 27 травня 1860 року.

У згаданій вище притчі талант це необовязково грошова одиниця виражена через визначену кількість золота, також не обовязково це міра розуму, це може відноситись до душі, до накоплення душі.

Ще одна ситуація відносно дії віднімання, що символізує в кого більше тоді треба відняти і додати в кого є менше. Представим. Творчий диктант на задану тему, дітям роздали по кілька листочків і попросили написати. Комусь виявилось не потрібно було аж кілька листочків і у нього твір умістився на половині листочка, а хтось попросив додаткові листки, бо в нього не вміщалось та й часу не вистачало. Тут цей закон не приміниш. Ще одне - це притча про таланти. Помятаєте, кожному роздали по таланту - іди і приумнож. Через деякий час господар вернувся. І провірив. І спитав одного і той сказавє Ти мені дав талант і я приумножив, удвічі. - Ти добрий слуга! Звернувся він і до іншого, щоби той дав звіт, і виявилось що той приумножив аж впятеро дане йому. -О! Ти добрий слуга і тон восхіщенія пролився в голосі. Третій знітився і смутився. -Я не знав що робити, я боявся, бо ти той чоловік що жне там де і не сіяв і я закопав його в землю, ось він. Ах ти рабе ледачий... І забрав той талант у нього і віддав тим хто приумножив. Тут ця притча суперечить закону "справедливості" в такому виді що подав Фотос. Якщо подумати за цей дитячий урок, то по асоціації він дуже нагадує Прокрустове ложе. Та таки це правда - ніхто не має бути обділений! Хіба сам себе обділить. Бо ці троє починали маючи одинаковий стартовий капітал. Але все таки ідея цікава, можна продовжити, бо я розумію чим вона визвана.

Про книгу яка ще не написана. Формально це невірно, бо вийшла книга під номером десять яка і має цю назву - Любов.. Книга складена на основі запитань і даних відповідей. Форма запитань які ставляться спочатку виявляють що постигнуто, що невідомо, і деколи відповіді дані як уточняючі. Та кожного разу відповідь розширює дане запитання і коли форма запитань не звязує, відповідь включає те що хоче знати людина, про що запитує як часточку, часто це повязуючи з структурою людини її енергетичними потоками і як це звязано з самою любовю. Інтуїтивно відчуття мені підказує що більшість питань були поставлені однією людиною, Єленою Весною. Дві людинни стоять навпро - ти одна одної на колінах - це рисунок Весни, це майже на кожній сторінці. Інший рисунок також рисунок Весни, і в якійсь мірі вони теж вказують на запитання супроводжуючи текст, по своєму забарвлюючи його... Я й не знаю чи можна написати таку книгу, та кожна книга яку пише Єлена пять днів на тиждень присвячуючи кожен день іншій книзі це теж про любов. Хоч присвячена вона може бути ще не постигнутим нами знанням, або про Андрія названого потім апостолом, і про Якова та про Здраву. Ця книга має дивовижну назву, хвилюючу - Это было в те времена. ! Жаль що не придумали ще один знак, бо знак оклику це не відображає. І Здрава яка живе зараз на території України, в Поліссі, і про що думав і відчував Андрій продвигаючись в глиб древньої України і як це все відбувалось, і зустріч з волхвами що чекали на його прихід і про Київ, і все це є. Тільки любов визвала всі ці книги. Хай продовжаться. Ці пять днів, де кожен день буде присвячений іншій книзі і хай знайдеться час на це і можливість! У мене є відчуття, що буде написана ще одна книга, книга назву якої я ще не заю. Там буде про людину і не тільки. Про час і про і про простір, про мікросвіт і його глибину та всесвіт безконечний як повязані вони. Там буде те про що ще не писалось. Мені деколи сняться сни, я шукаю цю книгу, запитую, відповідають - вона ще не написана. Та я знаю, вона буде визвана нашим прагненням знати, нашим прагненням пізнання. Ця книга буде книгою Учителя, без запитань і відповідей. Це буде про те, про що захоче повідати нам Учитель. Таке в мене всенаповняюче відчуття.

Про зустрічі і про відривки спілкування з людьми.. Це дві зарисовки представлені вами Єлена. Принаймі одна із них якщо і не визвана то пройшла біля ауроапарата в процесі фотографування аури. Це цікаво, бо знімок дав можливість пояснити психостан співбесідниці, настрой, відношення до деяких базових установок що вибудувала людина по відношенню до окружаючого її світу. Особливо не задумуючись, рахуючи як належне що так і треба жити. Та фотознімок показав і прослідкував глибше, і оказалось, можна змінити життя, якщо себе зрозуміти. Інша ж зарисовка, що йшла першою, як я розумію, це безпристрастно подана ніби серія образів що нейтрально ставиться до читаючого не намагаючись його в чомусь переконати, так ніби каже - на, дивись. І це теж, інтересно.

Дякую Єлена, спасибі Учитель!

Я говорив що на якийсь час виходжу із форума. Поки що я не бачу можливості участвувати в ньому, хоч нікому від цього і не холодно і не жарко. Питання про жалість і співстраждання, та про гордість і гординю. Якоїсь всеобнімаючої формули відповіді на поставлені запитання не можна дати, більше можна відповісти у кожному конкретному випадку. Питання поставлено на конкретну ситуацію, ті що відповіли відштовхувались від неї. Тоді краще я вникну в конкретну ситуацію. Форум не може бути у такому виді якому він є, незалежно від того що інформаційні повідомлення від Учителя будуть продовжуватися. Що я маю на увазі? Нові Послання можна розміщати і вони розміщаються ще й у іншому місці, вони продубльовані, і це добре. Це для людей що не прагнуть спілкування, вони можуть бути націлені на головне, вони не хочуть знати ні толкувань ні як це треба розуміти, вони здатні робити самостійні висновки, вони шукають Слово і вони знайдуть його і якщо вони хочуть робити це усамітнено то й це право їхнє. Форум не може користуватися лиш старим надбанням, це умертвить форум, потрібне спілкування. Потрібно щоб цього хотіли, потрібна генерація ідей, обмін, пошук, без цього форум стане мертвим. "Благодарю вас светлые и чистые души, что откликнулись..." Хотілось би щоб так і було щоб так і ставились до людей. Не треба насильно ставити людей в позицію що від них нічого не залежить лишаючи вибору. Та так як я зрозумів вибору була лишена і засновниця цьго форуму. Ріжучі слова викликали у мене недорозуміння: старый форум, его надо обновить, он долго не обновлялся. Надо жертвовать, так надо, они привыкнут. Але хіба форум старий? Був первоначальний аналог форуму і представлений зараз. Це машина може зношуватися, старіти, виходити з ладу, але це ж не машина. Так колись був сотворений первоначальний образ людини, потім почалися "покращення", Я хочу врівноважити те з чого почалася ідея, на чому вона базувалась. Бо якщо підходити механістично, звучить ніби правильно - форум старый, долго не обновлялся, новый лучше. Тепер я не знаю чи буде вірним перейти знову на первоначальний аналог форуму, хоч у всіх відношеннях я вважаю його хорошим. Та навіть така проста річ, подякувати цим людям що сотворили його, пояснити що хочеться і чому, цього не було зроблено. Я також далеко не впевнений що оставити новий аналог буде правильно. Може статися так що і так і так буде неправильно. Пророблений великий обсяг роботи і кажуть треба приймати. Я не впевнений що це буде вірно. В кодексі, недавно представленому Учителем є правило що іде під номером один. Про точність дій. Який форум? Це залежить від нас, що ми вложуємо, з чим приходимо, що ми хочемо. Рискуючи оказатись смішним я все таки повторю що на якийсь час я виходжу з форуму.

Якось ранком. У церкві. Цей день, він тільки починався, щось обіцяв, щось показати, тому і вибрав місце. Я лиш послухався, прийшов. Була внімаюча увага і тиша внутрішня. Дві сцени проходять перед очима. Одна й таж дія. Донести свічку до вівтаря і запалити від вогню. Люди різні. Один передає свічку другому, торкнувшися його плеча. Той іншому. І щоб опинилася свічечка на свєму місці, вона переходить із рук у руки. Всі ці люди поглинуті в собі, задумані. Та дотик виводить їх із себе. Повернувшийся якийсь час дивиться з нерозумінням, на простягнуту руку, та через мить, очнувшись робиться таким самим, з безжальною усмішкою торкає іншого, плеча. Це павша, деградована форма людських взаємних відносин. Бо за хвилину - мить бачу іншу людину. Іде по вільному проходу притискаючи свою свічку до грудей. Чоловік із частково паралізованими ногами. По два по три сантиметра просовуючись. Від напруження він весь спітнів, йому важко, та рівноваги він не втрачає. І це без всяких підпорок. Він нікого не турбує, хіба що ангелів. І якщо вони присутні у цю мить, я переконаний, вони не минуть увагою цього чоловіка. Я так хочу.

Ми дуже довго спілкувались і я не хочу пропасти так нікому і не сказавши нічого. На якийсь час я вихожу з форуму. Надіюсь ви мене не забудете, що я є. Я розміщу ще одне маленьке оповідання у розділі "Спаси любовь". Колись у мене запитали що означає ця назва. Я утримався від відповіді, тоді чоловік сам сказав що думає про це, звісно це було не так. Але сьогодні мені хочеться розповісти. Коли нам говорять про спілкування у нових можливостях то це існує. Я почув голос жінки за багато сотень кілометрів. Спаси любовь! Взивалося з надією, порив був сильний. Це до Бога, до Творця було звернення.

Изменились ли вы в процесе работы? Если есть видимые результаты, выявите их. Что произошло с каждым из вас за это время - изменился ли взгляд на мир? Ощущаете ли вы его тоньше? Ощущаете ли вы что мир стремительно меняется? В якійсь мірі я достигнув рівноважності. Часто боротьба, середовище намагається виставити все по своєму, у свою відповідність, я ж хочу зберегти те що вважаю цінним, що зрозумів, що усвідомив. Зберегти не вдається коли не двигаєшся і тому навіть маленьке розширення, рух, це для мене багато. Я не впевнений чи я правильно зрозумів відносно результатів, виявлення їх. Виявити як я думаю це ввести у своє, життя, жити у відповідності, перебувати, чи намагатись перебувати у цільності. Результати це те що очікується. Тут я критично відношуся до себе. Надто часто я не міг відповісти на поставлені запитання і відбувався одним словом спасибі. Писати, як творчість. Дуже рідко, я про це знаю, коли я написав добре, та це буває так рідко Це ніби світлі точки десь в просторі і ти до них дотягуєшся руками. Птахи прилітають часто до мене, різні. Тут у мене є взаємодія, це втішно. Чи проявилась у мене память, тут я хотів би умовчати. Что произошло с каждым из вас за это время, изменился ли взгляд на мир? Ощущаете ли вы его тоньше? Я був радий що мені вдалося разом з усіма поїхати в Карпати для роботи. Це для мене було дуже важливим. Коли обставини перепиняють, або щось перекреслюють мені я методично берусь змінити причину, у більшості трудностей я схильний все таки дивитися на себе, а чому так. Я відчуваю наш світ, нашу Землю як дуже величне. Це небо, ліси - я живу в краю лісів. Усе листя зараз віддає аромат, кожне дерево пахне по іншому, у нас дуже чисте повітря. Розмалювали музикальну школу поставивши риштування щоб добратися до верху. Акуратно цеглинка за цеглинкою голубе небо і білі хмарки, нижче орнамент узорів давніми знаками, справа велике дерево з зеленим листям, та коли підійдеш ближче - листя музикальні ноти. Я думаю це дарунок для кожного хто живе на землі. Кожне місце по своєму красиве, навіть пустиня... Якісь невідомі люди поставили і обгородили дитячі майданчики по всьому місті, це вони зробили красиво, тут усе для дітей. Я розумію це деталі та вони характерні. Ще не можу стриматись про книжні магазини хочу сказати. Це у Львові. У якийсь час вони мали вид непривабливий, більш були похожі на магазин канцелярських товарів, потім я помітив що їх стали закривати і стало їх дуже мало. Та зараз все по іншому. Магазин Літера що декілька десятків метрів від площі Ринок - це чотири поверхи із залами наповненими книгами, білі стелі, стелажі, тиха музика усюди на кожному поверсі, це як святилище. Інші магазини книжної літератури теж змінилися до невпізнаності, туда приємно зайти, там якийсь високий дух став... Світ зараз стрімко поляризується. Багато громад, організацій, виникло спонтанно. Це в основному люди мало причетні до офіціальних церков, релігійних інституцій. Ці товариства боряться за відновлення християнських норм, це різні товариства, є організації освітні які сформовані ще давньою "Просвітою". Зараз немає вони і ми, схід і захід. Зараз це єдине суспільство, можливо вперше, де дивляться глибше на те якою мовою розмовляєш, чи яке віросповідання у тебе є. Бо не це є основополагаючим що характеризує людину. Я думаю цей настійний пошук що був на Майдані повернеться. Цей давній вислів - Все тайне стане явним. Не можливо буде більше прикриватися словами і коли патріарх мало не припадаючи, простягачи руки, промовляє до глави Росии: Вы знаете Я патриарх и по долгу службы своей должен говорить правду. Владимир Владимирович, вы много сделали для Росии. То це неправда. Я знаю, це нічого не дає, це лишні слова, бо навіть маленька група людей обєднаних одною ціллю можуть привнести зміни у світ, бо від нас теж залежить.

В дійсності мова іде про релігії. Існували вірування народів світу котрі зникли, лишивши після себе лиш память, що вони були. Вони зникали разом з народами що сповідували їх, короткі відомості про яких лиш у назві що лишилася. Коли щось камяніє і не дає вже імпульса для розвитку, воно приречене на забуття. Кимось була придумана маленька історія у формї одноактної пєси. Вона видається смішною, можливо навіть анекдотичною, та це не так. У такій легкій простій формі було зроблено посил релігіям. Отже представлю цю маленьку незвичну вигадку невідомої людини. Одного сонячного недільного дня кілька друзів неспішно гуляли містом. І поглинуті розмовою своєю, незчулися як забрели на кладовище. Відповідна обстановка змінила напрям їх думок і вони заговорили про те бачили перед собою. З ким би ви хотіли упокоїтись, запитав один друзів. Ось я би хотів упокоїтись, і назвав імя молодої особи. Та він навіть не звертав уваги на прекрасне лице відображене у камені. Його заінтерисувало зовсім інше. Ви подивіться, яка міць, яка солідна важка плита аж погрузилася в землю. Другий вибрав трохи віддалік і звернув увагу на другу могилу. Там теж було прекрасне лице молодої особи, та весь інтерес його був направлений на інше. Ви подивіться, з захопленням говорив він. Які литі чугунні ланцюги довкола, які важкі і масивні. От де я хотів би упокоїтись. І тоді вони запитали третього про його вибір. Товариш, а це були три єврейскі друзі, про це я забув сказати. Отже товариш відповів: а я би хотів упокоїтись з Ребеккою. - Як тобі не соромно, Ребекка ж жива! Це про релігії, про те що віджило вже, і давно требує оновлення, нових слів і нових ідей. Це про те що живе, і справжнє завжди викликало противодію, його намагались загнати в обмеження, сковувавши ланцюгами. Все ж я рискнув це написати.

Дякую що поділились баченням. Ясно що весь цей діапазон існує, від нижніх і аж до верхніх градацій. Рідко, але все ж це буває, просьба про милість.

Довга вулиця, де все так же продають усе що вирощується на землі, зараз там особливо людно, так же плодів багато. Одне й те ж, повторюється кілька раз, як знак. Гарна картопля, наповнює собою целофановий мішок. Далі все повторюється до автоматизму одинаково. Купуєш, приходиш до дому, висипаєш. Тепер все навпаки, уся дрібна картопля оказується зверху покриваючи собою хороші привабливі на вид плоди, які уже унизу і яких часто не так уже і багато. Серед виру подій та потрясаючих змін, що там якась картопля. По що. За неї писати. Це в дійсності про нас, про трудність з якою міняється внутрішня людина. Усе що на верху не обовязково відображає внутрішню людину. Усе пишне, привабливе, "правильне" і достеменно ясне і виставлене як на продаж, може оказатися зовсім не таким, убогим і дрібязковим... Підходить жінка, стає на коліна, на грудях табличка на табличці фото дитини з напів заплю - щеними очима. - Що з дитиною? - Дитина хворіє, уже довгий час, вона в комі, ніяк не може вийти. Ніяк не можу забути, бо коли прийшов її вже не було. Може ці гроші і не допомогли б, хоч вона і словом за них не обмовилась. Та запізнився, більше вона не приходила.

Із розділу, що має назву: Обычная ночь Общины и что я видел в ней. Вторая запись брата Николая. Мое бессилие перед "быть" и "становиться." Мы с тобой прервали нашу беседу на том месте где я характеризовал твою деятельнось как служение Богу в человеке, - читал я продолжение записи, точно она была продолже - нием моих собственных мыслей. - Это путь каждого человека, ищущего ученичества. Для ученика нет иных часов на Земле, как часы его труда; и весь его день - это радостное дежурство, которое он несет не как долг или подвиг, а как самое простое сотрудничество со своим Учителем. Радостность ученика приходит к нему как результат его знаний. В нем до тех пор изменя - ются все его предрассудки тяжелых обязаностей, скуки добродетельного поведения и нудного долга, пока сердце не освободится о мыслей о себе, о своем "я". Как только станет легко, потому что глаза перестали видеть через призму своего эгоистического "я", так ученик стал ближе к сотрудничеству со своим Учителем. Как ты представляеш себе эту взаимную деятельность ученика и Учителя? Думаеш ли ты что Учитель ежечасно направляет весь день труда ученика, водя его на полотенце как мать младенца, стараясь научить ходить? Нежность, внимание и любовь - помощь Учителя превышают всякую материнскую заботли - вость. И характер их совершенно иной чем заботливость матери, в которой на первом плане стоят бытовые, чисто эгоистические заботы. Двигатель деятельности Учителя в его охране ученика лежит в самом ученике, в его поры - вах чистоты. Не в том забота Учителя чтобы предложить ученику весь комплекс тех или иных условных возможностей или рецептов как достигнуть совершенства, но в том чтобы возбудить дух его к тем делам, что необходимы именно ему для его высшего развития. Где он мог бы сам найти весь тот Свет и истину через которые сумел бы понять... что знание -оно действие. Оно означает быть и становиться, а не слушать, критиковать, при - нимать что нравится, выкидывть что не подходит своему предрассудочному убеждению даной минуты и принимать частицу не видя целого...

В свій час щоб купити цю книгу, а зимою робота на церкві припинялась, отже щоб купити цю книгу я поступив на роботу на пилораму. Це було на окраїні одного з сіл. Доіжджав на автобусі, потім чотири кілометра біг по засніженій дорозі щоб встигнути на роботу. Так щодня. Книга називаєтья Две жизни, Кори Антарової. Вона була дуже містка. І хоч я з великим рвінням, жадністю намагався читати її як тільки випадав вільний час, деколи більше десяти сторінок, інколи навіть кількох не міг прочитати. Я читав з трепетом, впитував кожне слово, подовгу застигав роздумуючи над написаним, потім дивився, пройшла майже година а я прочитав лише десять сторінок. І я був радий що далі є, і я можу ще читати, що буде продовження, що не все ще прочитано. Книга складається із чотирьох книг, чотирьох частин.

Найчастіше я бачу що розривають сорочку на іншому, не на собі. Звичайно про це я говорю у переносному смислі. Та буває, інколи, що побачить людина що з нею щось не гаразд, то їй не до того щоб кричати про це на вулиці, вона уєдиняється, вона дуже стримана до самої себе, делікатна. Це лишається тайною, це тільки між нею та Господом, тоді людина міняється, тоді це вже інша людина.

Ігор Шевчук. (надіюсь з дозволу) *** Треба б-у-т-и Навіть земним - трішки Щоб земля тебе носила мов усмішку Бог з пів слова усміхнувся б до пори Якби ти серйозно те робив що говорив... *** Беріть із книг нагірну першу суть Ідіть горою в храм живої книги Де ріки із живих джерел течуть А вічнність щось підказує на мигах... *** Якби то так, що не було б що їсти А то ще гірше, їх трамбує злість І не приймається Вже навіть благий гість *** Це напевно я вже писав. Розпочиналось дуже просто Не вистачало всім вина Тверезі на весіллі гості То це вже мука є одна І той хто був в них Сином Бога Так виповнивсь любовю сам Так розілляв Духа Святого Подарував всім небеса На столах зримого земного З явилася вина краса Ніхто не зрозумів нічого Як це майже із нічого При чім любов і небеса? ...Все теж весілля в нас не нове Не вистачає всім любові...

Отпадение от Бога означает смерть. Господь предостерег Адама: Если вкусиш запретный плод, станеш тем, которого нет. Будеш питаться от тайн которые ведут в небытие. В них нет источника жизни, Меня самого. *** Бог истинно желал образовать Адама величайшими тайнами премудрости. Человек был сотворен Богом единственно по Его божественному плану и усмотрению. В человеке был вдохнут Дух Жизни, Дух Святой от Отца и творящий бытие - истинную жизнь на земле. Творя человека Бог втеснил в него собственный лик и собственное отражение. Человек был сотворен по образу и подобию Божию. Это было нечто такое чего не быдо даже у ангелов... При сотворении человека присуствовали сонмы ангелов Божьих, созерцали и принимали участие в лепке небесного, тонкого, а позднее и физического тела. Бог при сотворении человека дал свой состав. Для небесного тела был дан божественный и ангель - ский состав, для тонкого тела человеческий... *** Идущее поколение примет только язык Вышней Любви с сочетаниями печатей мудрости... и Креста. *** А Дух Утешитель нашептывает Мне, по естественным законам и временным прдначертаниям эта цивилизация обречена погибнуть подобно десяткам ей предыдущих. Беззаконие и грехи. Гнетущий страх. И ни к чему не ведущий технический прогрес при упадке веры и растлении души - верный признак последних времен как неустанно Я называю ваше время в десятках Своих Откровенийпо всей земле. Ангелы Всевышнего Совета предприни - мают попытку сохранить жизнь на Земле. *** Апокалипсис - это время "сбора камней", или начало соблюдения истинных устоев, время включения новой програмы, или смены энергоинформационного потока... *** Блажен кто имеет внутренне концентрированное желание найти себя через познание, через постижение основ Мироздания, именно они совершат преображение этого мира через новое знание несущее новые энергии. Эти энергии приведут мир к чистоте, к прибли - женной программе Бога - Творца. Да будет так! *** Чем определяется развитие? ...Степенью уравновешеной активации с энергоинформационным потоком, степенью много - уровенной частотной совместимостью с энергоинформационным потоком как проявление энергии высшего порядка как импульсом для развития. *** В чем путь расширения сознания? Энергия нарабатываемого потенциала и энергия нового потока могут быть максимально приближены и совмещены. В этом пути расширения сознания - максимально приблизить потенциал структуры к виртуально совместимому потоку. *** Биологическая клетка будет изменяться совместно с энергоструктурой, ибо это взаимо - связаные процесы. *** Через импульс - позыв начало качественных преобразований в себе. *** Не стоит отделять себя и свой народ от целостной задачи человечества как вида. *** Вам дана возможность объединить многое разрозненое на Земле и впервые за всю историю человечества отринуть старые энергии, привести мир к спокойствию и процветанию. *** То количество людей, что не желают жить по старому и станет тем оплотом, той рабочей силой что способна построить новое здание человеческого бытия, вернуть ему ту первичную основу что выражена в первоначальной программе развития всего живого. *** Единство включает в себя лояльную позицию ко всем живущим. Все потоки жизнеосущест - вления имеют в своей сути Единое Начало - частичку света. И на ее основе построено единство. *** Главным критерием для осуществления Единства: истинность мотива, продления состав - ляющих, несущих эманацию высшего потока, осуществления той грандиозной Идеи, что и составляет каркас знаний. Основой объединения, пусть даже на уровне знаний, служит единство цели и той высокой Идеи, что ниспослана сюда для претворения. *** P.S. Кілька послань із богородичного потоку.

Посмію зауважити. Дорікати людині плодами праці котрої ви користуєтесь, це визиває в мене недорозуміння. Поле відкрите, і кожна людина може устремитись в зону діяльності. І тоді, якщо буде надбання, представте свої плоди, тоді і будем говорити.