Gajavata

Молитва Слова народжуються із почуттів, первопричини, із образа баченого, почутого, це спонтанна молитва, відповідь на представлене перед чоло - віком, що потребує змін, або немає право на існування. Сформована, дана, всевміщаюча молитва. Моментально зєднує з давшим цю молитву, із цим рівнем. Тут усе навпаки, слова відкривають простір, смисл, зміст. Єднання є, та той що на горі, тільки він бачить усе. Молитва вдячість. З неї випливає усе, усе що потребує чоловік для восходжєння. Просьба. Лишаю це відкритим.

...Есть вечные, незыблемые истины, и они станутся на Земле, пока она существует. Они дают возможность познать золотое состояние стабильности и мира в душе. ...Я говорю о развитии чувств, об открытии многих способностей которыми наделена душа от рождения. ...То, что даст вам наука сердца создаст неоценимый вклад в ваше раз - витие, и технократическому миру придется уступить место Духовному миру, ибо все способны слышать, видеть, чувствовать, ощущать, все способности могут быть развиты в вас в полной мере. Кто как не человек духовный способен выровнять направление в движении и привести этот мир к гармонии? Слова надихаючі!

Руслан, попросіть алхіміка від електроніки, хай виправить годинник.

Коротке, без назви. У храмі Михаїла. Дві верениції людей, вздовж одної рухається священник благословляючи простягнені руки, знаком хреста, творячи відповідний рух у повітрі. Потім чекав, не забираючи простягнутої руки. Цілування. Потім переходив до іншого. Серце бється під девяносто ударів на хвилину. Я застиг у центрі храма, можу тільки спостерігати, і німо стояти. У іншій черзі молодий, юний священнослужитель дає цілувати розпяття, йому цілують краї одеж. Благословення переходить на іншу чергу, і мене штов - хають, відійди, владика йде. Чому? Ці люди не мають? Вони пусті? І їм треба дати? Хіба люди не рівні перед Богом. Хіба Бог дає одним, а інших обділяє? Хіба він потребує рабів, хіба він бере у рабство? Тоді чому наро - дився раб Божий і помер раб Божий? Біжить дитина, радується, батько назустріч іде. І до чого тут раб Божий? Не розумію.

Тягосно мені через мою "правильність".

Можливо не слід говорити про всіх. Характеризуючи людину. Можливо подумки потрібно спитати перед тим людину, чи хоче вона знати що ти про неї думаєш, і як і якою їй бути. А тут про всіх.

На великі свята я намагаюсь побувати в інших місцях і тому виїжджаю із затвора свого маленького міста. Найчастіше до Львова. Там все привер - тає увагу і тому прикипаю поглядом до вікна маршрутки. Минаєм Янівський (цвинтар) там зацвіли каштани. Сьогодні двадцять перше вересня, я дивлюся чи інші люди це помітили. Ні сидять заглиблені у себе. Бутони біло - рожеві, великі. Зелене листя, не позначене іржою сухого коричневого кольору. Принаймі одне дерево! Але воно зацвіло! І мені пригадується оповідання "Ми приносимо новий вітер" Незважаючи на свято, переповнені церкви, вишиванки усіх кольорів, у повітрі висить не визначеність, так, ніби врівноважились невидимі очам терези і чекають від людей, їхнього воління, щоб піднятися поволі у гору чи опуститись. Біля памятника Марії, безліч квітів. Там група священників промовляють щось, до людей. Людей кілька десят чоловік. Рука, священ - ника що разу здіймається підкріплюючи те що він каже. Дослухаюсь. Ссилки. Ссилки на коринфян і солунян. Вони завжди заводять в минуле, так можна і не вибратись звідти. Минаю. На відкритому просторі бля памятника Шевченка, там де хвиля - дійство, там лунає музика. Увесь цей простір заповнено людьми, і продовження, у виді широкого проспекта що веде до оперного театру і невелика площа перед театром, усе, усе. Біля хвилі, на самому підніжжі камяного облицьованого постаменту концерт. Це група молодих людей американської армії, про що свідчить і напис, і як вона називається. Усього чотирнадцять, Десять чоловіків і чотири жінки. Білі сорочки в усіх, з відзнаками роду військи, у деяких планки нагород. Пробираюся уперед, це вдалося, та стояти не можна, бо закриваю собою вид іншим. І тому присідаю, на одне коліно. Це молоді люди. Три раси національностей. Кожне лице усміхнене, вони не можуть втримати усмішку, і якоїсь радості що переповнює їх. Ці дві години, я бачив абсолютно щасливих людей. У ритмі музики вони супроводжували свій спів танцями. Вони намагалися говорити, вони про щось говорили що їм дуже важливо було сказати. У якийсь момент ці почуття піднялись на найвищу висоту. І музика і слова що супроводжували уже не давали можливості піднятись вище, бо це не було в них вложено. Тоді вони попробували зробити це рухами, тілом, танцем. Появились спіральні рухи долонями вверх, ці жести були дуже красиві. і все це було спонтанно і ново, навіть для них. Була маленька дівчинка з золотистими кучерями вбрана у чорну просту кофтинку. Пятеро співаючи з легким танцюючим кроком підійшли до неї, обняли. Слова можна було зрозуміти, співали ій, одне слово. Ти щаслива?!, щаслива, щаслива. Питали і стверджували в одночас... Кінчився концерт. Всіх розібрали на фотографування, з кожним намагалися сфотографуватися. З ними намагалися говорити. Я не знаю як вони розуміли один одного відповідаючи англійською на українську, чи навпаки. І це теж тривало деякий час. Потім, зібравшись, вони сіли у свій автобус. Я підняв руку, мені хотілося попрощатись, багато людей теж підняло руки. Усередині автобуса всі повставали, вони притиснулися до вікон, підняті обидві руки у гору у всіх, знак прощання. Автобус рушає.

Гармонія - співзвуччя. Закон по якому можна обєднувати звуки, октави щоб не виникали дисонанси. Дисонанс руйнує простір що твориться звуком, співзвуччя творить.

Сьогодні свято! Різдво Пресвятої Богородиці. Славимо ЇЇ! Славимо ЇЇ і в нових іпостасях імен! Народжуюча у Чистоті! Творяща! Творяща над світом! Творяща усе нове!, усе світле!, усе чисте! Лоно,народжуюче із Вишини! Мати Богоцивілізації! Зодча! Та, що в Білих Одежах!

-Одно желание, омыться дочиста. -Не отчаивайся, у тебя есть цель ни с чем не сравнимая, выйти навстречу своему Христу. Когда ты выходишшь навстречу, Я даю тебе то, что боль - ше никак не могу дать. В противном случае Я одно, ты другое. Я божество ты человечество. Я вечный, ты бренный. Мы не встретились.

Гармонійна людина, яка вона? Це багато пізнавша людина, яка обєднує у собі мудрість і чистоту. Баланс, рівновага, зєднання всього що дає розвиток. Це установлення у собі несокрушимого миру, та не як бездіяльності духу, чи спокою що хоронить тебе. Це впевненість що ти на правильному шляху, що світло сильніше за темряву, що ти не один. Енергоструктура такої людини вибудувана вірно, без викривлень. Утворено важливі зєднання що дає можливість організувати в собі багато можливостей у відповідності до вищих запросів. Це запрос на світло, на отримання світла, утвердження його. Я постійно прагну до цього, та ще не знаходжуся. Для мене це перебування в стані правильності.

Лиця. Зелена лавочка на церковному дворі, сидять двоє. Богородиця діва радуйся Благодатная Марія Господь з тобою... Священник сидить неподалік та навіть не намагається підійти. Підійшовши, сказавши кілька слів, та відразу відходить. Ситуація непідвладна йому. Тут діють сили могутніші за всі його можливості. Це продовжується уже кілька днів. Одна і таж коротка молитва, промов - ляється ними уголос, безустанно. Вони тримаються за руки і повернуті одна до одної. Дочка і матір. Стара жінка готується до смерті, та дочка незгідна. Вона зосереджено молиться, вони дивляться одна одній в очі. Деколи на лиці старої жінки появляється усмішка і це значить що воля молодої людини пробивається крізь усе і дає опору. Це боротьба за життя.

Дороги які ми обираєм. Пішки, босими ногами ми ідем рідко. Та звертаєм увагу в такому випадку у що взуті. Звертаєм увагу і на дорогу по якій йдемо. Це можуть бути дороги протоптані багатьма, уже, тими що пройшли перед тобою, і ти знаєш напрямок і впевнено крокуєш. Та дивися під ноги, бо розумієш що дорога це не болото, дивишся і на напрям чи веде вона у верх. Треба щоб дорога вела в гору це саме те. Деколи ти користуєшся автобусами. Там написано звідки і куда вони перевозять. Так як це незвичайні дороги і обраний транспорт твого пересування не можна звести лише до функ - ції перевезення ми користуємось аналогією. Автобуси, написи на вікнах яких свідчать звідки і куди вони тебе доставляють це релігії. Та зараз вони стоять. Двері широко розкриті - заходіть. І ти підходеш. Ти підбігаєш. Мені потрібно доїхати. У середині перепитують, куди? Заспокоюючи дихання ти називаєш місце куди ти хотів би попасти. О!, він туда не їде. Як не їде, адже надпис свідчить, адже саме туди він і має перевозити людей. Подивись, він же стоїть, і шофера нема, вийшов. Автобус видоізмі -нився, появились трапезні столи, почувся спів. І ти відходиш від них. Якусь частину шляху деколи ти долаєш на легковій, там теж є перевізники. Вони точно знають місце призначення, вони можуть розвинути величезну швидкість, вони не стоять. Там є можливість скористуватися автонавіга - тором, можна по інтуїції вибирати вірний шлях, і через це деколи суперечки Зрідка у небі появляються сріблясті літаки. Вони залишають по собі білий слід, на всю ширину неба. Це теж транспорт. Цих дух підняв на недосяжну для більшості людей висоту і ти з захопленням дивишся на них. У мене немає усіх цих видів транспорту, ні кораблів що заблукали в морях і не можуть уже пристати до протилежного берега, бо загубили вірний шлях. Мені приходиться іти пішки, часто босим. Та попереду теж ідуть, маленька група, плече біля плеча. Це дорога на гору, це восхождєніє.

...Голос из зала: "А сэкс?" А сэкс это тоже ритмическое упорядоченное ДВИЖЕНИЕ, и если все правильно то происходит отработка лимфатической системы, обильное потоотделение. У цій монографії, чи розповіді, немає одної складової. Тіло це храм. Колись пересмішники і дотепники на всі лади сміялися із жінки що на телемості Америка - Радянський Союз висловилась проти сексу, заперечивши його. -А у нас сэкса нет! З цього часу ці знаючі і втаємничені, постійно приміняли цю фразу щоб довести знання "очевидних" для них істин, коли виникав спор по любому, навіть не звязаному з даною постановкою питанні. А намірення жінки, незважаючи на невміло сформульовану фразу були чисті. Остається гіркота. Цю любов не втримати. Цей весняний порив вітру. Згодом він перетво - рюється на суховій. Снігурочка розтане, Мезгірь нічого не отримає. Люди б довше жили, якби могли втримати цю весну. Бо кому потрібні, ці зімяті простині що остаються на взамін. Усе розвивається, має розвиток. Тільки скалічена любов, навіть міняє назву, тепер це уже секс, та це вже глухе падіння.

Ольга просила за допомогу. Хтось знає де вона живе? Телефон? Відвідав? Вона має де жити? У неї є рідні, сімя? У неї є дім?

Вибачте Наташа. Я не хотів забивати собою повідомлення на яке ссилався, воно мені видалось дуже важливим, лишивши чистим місце щоб всі могли прочитати і тому перемістився сюди. Та в кінцевому результаті Ваше не менш важливе. Ви сильно все описали, і думка що людина зобовязана виявляти власну активну волю, розуміння проісхо - дящого, робити усвідомений вибір і відповідати за нього - важлива.

Зараз є можливість представити ці пісні, гімни, мелодії про які я просив, вони в компютері. Це японська етнічна музика. На моєму записі що я маю можливість слухати зображено лише фон - голуба сторіночка з білими написами назви твору. Я намагався зрозуміти про що йде мова, слухаючи, і відчуваючи. Neyuki. Я назвал это - На вершине, Осматривающая мир. Это милосердие. Tsugaru. Чотири вершники, завмерли опустивши руки на повідки коней. За спинами мечі. Вони ждуть тільки сигнала. Почувши, вони зриваються з місця і мчать. Чотири фігури, злиті з конями мчать, непохитні і націлені.

Виникають інтересні запитання. Це я прочитавши захисну і піддержуючу функцію лімфатичної системи у розділі "Це цікаво" Як функціонує клітина? Організм повністю оновляється за вісім місяців. Це тривалість життя однієї клітини. Через вісім місяців вона оновляється. Куда дівається стара клітина, термін життя якої кінчився? Як іде цей процес? Регенерація? Чи смерть клітини з передбаченим виводом її з організма і заміна її на нову? Ми пємо воду. Відомо що через тонкі процеси вода всмоктується у тканини, у тканини мозку, організм насичується водою. Що буде коли людина пє пиво у великій кількості, як це впливає на роботу мозку, його центрів? Як пити воду, джерельну, чисту, забезпечити тканини тіла, а надто мозку чистою вологою щоб вона не забруднилась по ходу доступаючи до самих тонких волокон. Як насищати організм водою щоб вона була дійсно живою ?

Хай все пройде, але хай і останеться. Хай не останеться пустота, коли проходить. Хай останеться чисте, хай останеться світле, а все наносне, хай відійде. Хай це буде подібно до золотошукача що стоїть на ріці, просіюючи усе. Бо остаються крупинки золота, і їх не змиває ріка часу.

Хочеться зауважити. Щоб Ви Матвій про це памятали, бо Це Ваші слова, із Євангелія від Матвія - а ви себе учителями не називайте, бо один в нас Учитель, а ні отцями себе не зовіть, бо один в нас Отець. Перше відноситься також і до Вас, друга частина до священників, котрі відверто ігнорують Слово. Є надія що все це має значення. Ці люди, які могли самі про себе щось сказати, вони мовчать. Це їхніми плодами Ви користуєтесь. З пошаною, Ігор.

Из книги. ... Вы ждете от меня чудесных откровений. - сразу начал И., но если вы очень внимательно прислушивались к словам и наставлениям матери Анны за всю совместную с нею жизнь вы бы ясно отдали бы себе отчет, что не извне идет помощь к человеку. Не вовне он схватывает самую значительную часть своих знаний. Но в нем живущее откровение двигает его, увлекает и заставляет искать новых путей к знанию. Вы спрашивали, почему в руках будущей статуе матери Анны - змей кусающий свой хвост. Нет в этой эмблеме тайны. Весь человек, все его движущиеся силы духа и сознания и Земля где мы живем, движутся кругообразно. Не однажды живет человек, как вы уже заете. Не однажды он возвращается на Землю, чтобы в плотной и тяжелой форме нести труд личного совершенствования и помагать стремиться к нему своим ближним, имея конечной целью сотрудничество со Светлым Братством. ... В цыкле жызней человека не играет никакой роли географическое положение. Даже национальность, религия и им присущие свойства не играют роли если сам человек не привязал себя к ним ненавистью или преступлениями в такой же мере, как и суевериями или тяжкой любовью. Среди сил связывающих силу духа человека самые сильные, неразрыв - ные узы плетет ненависть самого человека. Если живя среди своего наро - да, человек ненавидел его - он много раз будет воплощаться в том же народе, пока не победит своей настоящей, свободной любовью все горестные обстоятельства... Точно так же, ненависть или презрение к какой то нации или стране, где родился, к их особым свойствам созда - ют трудную кармическую связь на многие века. Величайшая цель земной жизни - стать свободным и помогать окружающим стать свободным. Что значит стать свободным? Быть богатым? Не зависеть ни от какого труда? Иметь возможность путешествовать по всему миру? Приобрести все знания? Увидеть красоту которой люди творцы украшают Землю? Чем больше внешних красот и знаний вы будете приобретать, полагая в них всю силу и смысл жизни, видя в них центр свободы человека, тем более тяжел груз вашего каравана знаний, тем тяжелей вам будет передвигаться вместе с ним, вместо легкости и радости, которым только и ценен день труда человека. Весь смысл жизни чтобы постичь гармонию вселенной. Чтобы ничто из внешних или внутренних катастроф, даров, радостей, возвышений, уни - жений, разлук или несчастий не могло нарушить ровного света гармонии в себе, не могло ни омрачнить, ни нарушить вашего счастья жить этот текущий день. Если вы прожили даную минуту в полном равновесии сил вашего организма и не думали: "ах как я счастлив" - а вылавливали результат вашего счастья - мир -всем вашим встречным, то вы уже укреп - ляли мир по всей Земле. Вы были на самом деле тем очагом радости тем людям что встретились вам, вы укрепили в них не только нервы но и трудноспособность по отношению к внешним делам и силу стремления к духовной свободе. Никто из вас не знает тех страданий самолюбия и жадности, зависти к чужим успехам или высокому положению, в которых мучаются лучшие годы своей жизни современные культурные народы многих стран. У них именно и произошло то о чем я говорил вам ранее: караван тяжелый и мертвый их внешних знаний завалил живой дух и огонь сердца. Если нет гармонии между мыслью и сердцем - то без этой гармонии нет полно - ты знаний. Как различить вам где та мера вещей в труде, бережливость и забота о текущих бытовых явлениях которая раскрывает а не забивает щель духу человека? Как понять какие знания и труд идут и ведут к Свету? И в каких внешних усилиях долга, объязаностей и забот вы не двигаетесь к самоотвержению, а только теряете драгоценное время в пустой, не име - ющей никакого значения для вашей жизни суете? Всякое знание, всякий труд, пусть внешне он мало будет походить на труд героя, напоминает труд прачки у корыта с бельем, если он вызвал у вас повышеную эмоцию жизни, бодрость, простую доброту, и не раздражал и не переутомлял вашего тела так что вы еле стоите на ногах и не только не сияете из нутри, но даже забыли что носите свет в себе, которому ваше тело рамка, то вы погубили не только этот день, но и много дней последующих. Сколько дней необходимых и ценных вы погубили? Сколько дней потребуется на отдых чтобы мог ожить дух ваш, задавлен - ный переутомлением физической части вашего проводника? На это потре - буется в трое больше времени чем потребывалось бы вашему телу для полного отдыха от недопустимого физического переутомления. Точно также отсуствие гармонии в вас, если вы будете жить в пустой праздности, в пустой суете. Они не менее давят и мертвят дух человека... Мысль - самая великая из всех сил, которыми одарен человек, не может действовать чем либо давимым. Если дух не собран, труд не может быть вдохновенным. Только полная освобожденность духа может привести человека к той бодрости с которой начинается творчество, тоесть к радо - стной гармонии божественной и физической частей организма... Есть бодрость - экзальтированость. Показное мнимо энергетическое состояние за которым человеку хочется скрыть от глаз людей прекрасно осознаваемую пустоту и бесцельность собственной жизни. Но это ничего не имеет общего с истинной бодростью духа. Это все то же воспоминания своего "я" на свой лад. А истинная бодрость есть благословение в себе и ближнем Божественной Энергии, и гармоничный труд в Ней, при забве - нии собственного я. По большей части неосмысленная растрата сил происходит в семьях малого и среднего достатка, где людям представляется что замучив свое тело до полуживотного состояния они творят великое дело мира, помощи и спасения близких. Встречая такие гибнущие в предрассудках семьи в тех городах в которые многие со мной вскоре поедут, старайтесь рузу - бедить их. Чаще напоминайте им что не единым хлебом жив человек... Самую простую доброту и доброжелательность должны вы им принести. И где бы вы не трудились для людей вы будете трудиться для Жизни, в них живущей. А трудясь для жизни люди трудятся вне пространства и времени, вне текущих обстоятельств и форм, чтя ЕЕ вечную во всем временном... Отдавайте себе отчет, насколько вы готовы выйти из границ своего узкого царства мира и любви и понести их в шумные города усталым, беспокойным, и растеряным людям. На этом И. закончил свою речь...

Це одне з древніх посвячень, збереглося до наших часів. Чинне. Називається випробовування кімнатою. Двоє. Вводили чоловіка, ну це умовно, скажім людину деякі якості якої вимагали перевірки, у кімнату. Ставили по середині. Там стояв стіл, крісло. Та йому не пропонували сісти. Його повідомляли, хазяїн ненадов - го вийшов, просив зачекати. Потім мовчки виходили. В кімнаті було безліч інтересних речей. Кристали, книги, сувої, інструменти про призначення яких чоловік навіть не здогадувався, картини. За ним спостерігали, як він себе поведе. Деякі люди приголомшено оглядали це чудове місце у яке попали. Підходили до стелажів, дивились, та навіть торкнутись не сміли. Тільки в благоговінні оглядали. Проходив деякий час, а хазяїна все не було. Та вони стояли, їм же не було запропоновано сісти. А коли все ж сідали, постава їх була випрямлена, і навіть урочиста. Інші поводились по інакшому. Підходили до стелажів, брали в руки щоб роздивитись. Деколи брали сувої і намагалися читати, та було там написано для них незрозумілою мовою і вони клали на місце. За ними спостерігали. Все. Жести, поведінка, як відносились до отчую - чого. Чи відчували вони що знаходяться у домі хазяїна? Навіть те як сиділа людина. Чи сповнена гідності очікувала, чи розвалившись у кріслі знічевя поглядала на годинник, щось хазяїн забарився. Перші проходили це випробовування.

Вот мы входим в дом... Це куполо подібний дім, звичайно лише його верхня половина, нижня частина являється пощиною. Стінки купола прзорі, уночі можна бачити зорі звідусіль, ящо розположити його щоб не було навколо заступаючих елементів. При необхідності стінки втрачають прозорість окрашуючись у той колір який людина побажає, у білий теж. Прозорість ця може мати різну властивість. Вона може бути наскрізною, і тоді зовні видно усе щоє усередині купола, ефект що нема нічого, окрім повітря що оточує вміст середини. Може прозорість мати й інші властивості, коли ти бачиш все що є з надвору, але ти сам не проникний погляду із зовні... Я почав, хто продовжить.

Це проект "Восхождєніє" Полягає в претворенню програми що готовилась століттями у нашу дійсність. У можливості вчитись. Основа, ядро - це послання Слова людству що пробуджується. Ісус Христос. Так називаються ці книги, це джерело цих послань. І якщо когось запрошується, очевидно не повинна випускатися з виду головне, для чого. Дві години. Запрошена людина перебувала у цьому місці. За цей час - жодного запитання в сторону Слова послань. Людина заявила що християнство не інтересує її. (Вся робота блокувалась спорами). Є багато людей, і Київ великий. І якщо це не інтересує, то людина, чи кілька людей можуть знайти собі те середовище що по душі. І це важливо, коли ти йдеш в таке місце. Задати собі питання - що ти хочеш? Яка ціль твого приходу? Яка вища ціль нашого спілкування. Очевидно що це не потрібно для тих людей що не втратили цілі і не випустили з виду головного бачення.

Це все осталось, десь далеко в часі. Після цього було написано ще багато, та увага зупиняється на чомусь короткому лишаючи погляд значимості на інше. Це вірші Ігора Шевчука. Цей вірш був написаний 1998 році. (Боягузливим народам) Звір швидше йде до духу ніж народи Мені звір ближче ніж народи Народ меле у тюрмі лиш те що звик Звіринка є ніби німий, та незіпсований німий язик Що відмовлялася від їжі та вмирала Бо так зявлялася свобода... Та після цього багато змінилось, після цього стояв майдан, там стояв інший народ, якого поет ще не знав, бо це тільки буде. Та вірш у своїй короткості, щирості, безпосередності та якоїсь дитинності приваблює.