Gajavata

Дякую!

Лиця Малолюдне красиве місце на одній із львівських вуличок. Кілька людей очікують маршутку, поруч стелажі з виставленими журналами і книжечками, на журналах емблема із назвою вартова башта. Двоє людей у затінку одійшовши трохи від стелажів сховались від сонця, чоловік що відділився від маленької групи очікуючих і підходить до стелажів з книгами. Так би висвітлив це фотоапарат у своїй миттєвості уловленого образа. Чоловік уважно пробігає поглядом по назвам книжок, можливо йому достатньо цього і він не спішить взяти книжку у руки. Повільний порух руки сягає до книжки, уважно перечитує зміст, потім кілька місць у різних частинах книги прочитується. Ще і ще бере іншу книгу та знайомиться уже лише зі змістом. Стражниці стелажів дали чоловікові спокій, самому розібратися зі всім цим і він вдячний їм за це. Та невдовзі одна з них підхоить. Можливо я вам зможу чимсь допомогти, може ви щось шукаєте? Я ознайомлююсь з назвами книг, коротка відповідь .Стражниця киває головою, ці книги, безкоштовно, ви можете взяти любу із них. Жест рукою до напису - біблійні книги. Вони посилаються на біблійне джерело, вони хочуть уникнути, непорозумінь, напевно їм доводилось чути кинуте, в свій адрес, секта. Так, я знаю, чоловік уже змушений порушити свою мовчанку. У стрийському парку, я там бігаю, там у двох місцях є подібні стелажі, у центрі міста, теж можна зустріти книги ці і подібну емблему, мені це знайоме, як і інше. Двері всіх храмів розчинені - заходіть, і можна почути, тут мудрість, слухайте. Та я не хочу про це говорити, я не хочу про це сперечатись. Ми ж обговорюємо, ми ж і не сперечаємось. То що ж ви тоді хочете? Мені жаль, нічого більше, мені жаль що пройшло дві тисячі років, достатній час, і як важко йде. Я шукав нове, я перечитував і шукав нове, бачите ось ваш журнал із назвою - Се творю все нове, та і там нового нема. Це тому що люди не вірять у Бога одказує жінка. А може тому що не сповнюється правда? За що спалили Жанну Дарк? Чому коли читаєш про славетних астрономів то взнаєш кінець їхнього життя - спалений інквізицією, чому спалили лікаря, який відкрив уперше що в людини є венозна і артеріальна кров, чому це все? Вони за це навіть не пробачилися. Я не хотів за це говорити, ні сперечатись, ні доказувати, мені єдине, жаль що так трудно все йде. Ми не католики! То чому ви як сестринська церква, ви їм ніщо не сказали? Хіба можна требувати від людини виконувати все, до останньої йоти, а якщо так, то чи можна оставити себе по за. Чоловік мякшає лицем, він не хоче бачити розгубленості на обличчі цих жінок, і не цього він добивався. Повільно обертається, та куди ж ви, жінка з болем промовляє ці слова. Я бажаю вам, доброго, всього доброго, одказує чоловік. Йде.

ВІН - можна я буду говорити з тобою по українські? Вона - а можна я буду отвечать тебе по русски? На цьому красива двомовність закінчується, і навіть у інших випадках, коли немає потреби у цьому запитанні, при умовно безіменній аудиторії, яку можна означити як більшість,або, до всіх він уже перестає говорити по українські..

Що означають слова? Це цікаво, деколи прослідкувати у розмові. У нашому краю, краю лісів а також зовсім молодих гір що тільки зароджуються, це, на велетенському заповіднику що називається Розточчя, де сосни і могутні буки виростають до неймовірної висоти, де маленькі річечки і лісові озера, а південніше і ближче на захід поля, на пологих уже, ніби хвилястих землях... Там цікава деколи розмова, якщо уважно прислухатись як говорять люди. Є такий мовний зворот, слово - забігмитися. Коли одна людина не сповняється віри у те що йому каже друга вона просить на підтвердження істинності того, що це правда: - Ану забігмися. І тоді, той інший каже: - Біг ме. І це відразу сприймається оточуючими як суща правда. Що це означає? Це з давньої мови. Це означає Бог біля мене, я не можу у його присутності говорити неправдиво. Ще є одне цікаве словосполучення, воно немає таких древніх витоків у своєму походженні, це вияв розуміння що дозволяє людині точно оцінювати ситуацію минуючи слова, покладаючись на щось глибше. - Твоя похвала гірше редьки. Це коли за зовнішньою ознакою похвали тягнеться шлейф енергії що анулює значення похвальних слів. Коли людина не зрозуміла значення багатьох обставин, а хвалить іншого виходячи із бачення що ущербне. І тоді інша людина, в чий адрес лунає ця похвала не приймає цього, і тому - твоя похвала гірше редьки.

Дозвольте запитати Роман, хочу зрозуміти. ...ці знання допомогли перенести сильні потрясіння, навчили прощати і любити... Чи навчили ці знання вас просити пробачення, чи виникали ситуації що інші прощали вас і любили.

Почну з останнього. Изменит ли полученые знания ваше мнение о себе, а если изменит то как? Сподіваюсь що змінить. Я не розумію цього питання, я не знаю чим воно визвано. Я хотів би щоб збереглося почуття рівноваги що є зараз у мені. Я надіюсь що получені знання позволять глянути на себе справжнього, рівно як і на всяку іншу людину. Если я хочу учиться то для какой цели? Щоб життя стало справжнім, вартісним, наповненим, бо таким воно і має бути, цінним, важливим. Істинним. Щоб світле майбутнє могло наблизитись до нас. Как я буду использовать полученые знания? Я хочу реалізовувати їх у житті. Как я буду ощущать себя среди людей. Зараз я намагаюся їх розуміти, мені це важливо - бачити і розуміти. Та в повній мірі відповісти на це запитання можна коли переформовано поле у відповідності до вищих запросів, коли вибудувана правильно енергоструктура проведено правильно зєднання, вірно сполучено важливі енергетичні точки. Та є космічні закони, принципи співтовариства, їх можна дотримуватись.

У посланні є запитання, воно сформульовано як первоначальне - Ответте себе на вопрос: Я зрозумів що не обовязково відповіді на питання які виникають в послідуючому, в разі підтвердження бажання вчитися представляти на обзор, це можна відповісти і собі, собі дати звіт, і цього теж буде достатньо. Але і я постараюсь відповісти, почну з останнього.

Колись я уявив собі групку молодих людей, та виявляється там були люди різного віку, вони вільно подорожували по всіх місцях бо наміри їх були чисті і відкриті. І так ставалось що така змога подоржувати їм завжди представлялась, бо вони приносили нове. Це здійснилося згодом, насправді це стало реальністю. Я дивуюся але все це стало правдою. Написане в формі оповідання, давним давно, ще колись. Ми приносимо інший вітер. Він уже збирався виходити, здавши своє нічне чергування у передпокою готеля, попрямувавши до виходу, та затримавшись зупинився. Не думаючи, так автоматично як і вчора витягнув парасолю, кинув погляд на простір неба що відкривався крізь вікна, на зграйку молодих людей що увійшли. Собі зовсім вільно, про щось розмовляючи, з цікавістю розглядаючи велетенську залу. Дощу не буде, кинув йому словом один із зграйки, можете сховати парасолю. Та відки ви про це знаєте? Пора дощів, пора опалого листя, пора їдкої негоди. На мить зупинившись, вони поглянули один на одного, потім розсміялись. Так завжди буває. Ми приносимо новий вітер За цей тиждень два що ми будемо у вашому місті, мигдаль під вашими вікнами знову розцвіте, додав ще один. На ці два тижні до вашого міста повернеться літо. Уже вийшовши, прогулюючи вуличками, пильно вдивляючись у людей ніби намагаючись їх зрозуміти, він знову повертався до до цієї короткої розмови. Ну чому б то у нашому місті мав запанувати ясний день, хіба для цього є причина, думав він про себе. Та щось у ньому це заперечило. Ну хіба то так має жити людина? Усе навіки зважене, прописане, усе відоме. Він думав про невідповідність того що очікує людина і про ту рутину що згодом затягує її, топлячи саме світле і чисте, перетворюючи життя її в нудьгу. Йому стало жарко, і він розстебнув плащ. Теплий вітер, звідки він? Він подивився на небо. Появилися розриви в хмарах, вони стрімко розширювались заповнюючи простір голубим. Люди дивувалися, ну звідки це так ніби знову весна, звідки цей теплий такий свіжий вітер. І чому знову розцвіли дерева? І кожен день цих двох тижнів, пока ця зграйка молодих людей перебувала у місті було так як вони сказали. І зацвів під вікнами мигдаль, і жар літа хоч і не надовго заполонив місто, подарував щось незвичне людям, повернув їм тепло , на яке вони вже і не сподівались.

Я не знаю де це розмістити, бо в дійсності це просьба. До Романа. Зрідка все таки від вас доходять відомості, але в виді що обмежуються лише подякою за нове послання. Ви напевно єдина людина яка знає мову людей що живуть високо в горах, бо ви проживаєте на відповідних висотах. Розкажіть про особливості мови горців. Чи відомо вам древні назви гір.

Я не думаю що духовний світ немає права з огляду на закон Свободи Волі давати прямі настанови і підказки. Цього деколи неможливо уникнути навіть на рівні проявлення енергій, тому що вони щось завжди маніфестують.

Дякую, ще дякую хто прикладає зусилля щоб це місце центр, було. Це дуже втішна звістка. Я даю відповідь на основне запитання, бо наступні вимагають обдумування і вникнення. Я хочу вчитись. Без цього і смислу жити далі нема.

Гурик Роман Вікторович Я прийшов у це життя щоб скоро так піти Чи заздалегіть я знав що мав я так зробити? Скажу вам дорогі мої що знав. Заздалегідь я знав Дивіться мені в очі,- я з ДРЕВЛЯН! Я з тих ДРЕВЛЯН Що жили в древніх землях на істинній Русі Тоді ще були волхви. Це наші волхви - предки Принесли в колиску маленького Ісуса від себе Ті царськії дари. Це наші предки - волхви. Чекали так Ісуса, бо вони вже знали все його життя І ми Древлянє, які в цей час прийшли на землю Знали що треба захищать свою родину - Україну Бо дуже вже хотіли злиє сили розіпять країну нашу Їм мало було смерті славетного Ісуса, їм треба іще Багато смерті, багато крові, і душ невинних Ми, ДРЕВЛЯНСЬКІ ДУШІ, ми знали що нас чекає Ми знали що велике щось повинні ми зробити Ми знали все. Іще ми знали що повинні Після смерті, воскреснуть знову, як наш Ісус І ми воскресли, це вже точно. Ми живі! Загляньте в мої очі. Що бачите ви в них? Невже лукавство зможете побачить? Лукавого побачить той хто Звіром є Повірте! В мені живе Ісус і Його правда! В мені живуть Закони Бога і Його завіти Чи зможу я лукавить перед вами? Ні! Говорю я слова від Бога, від Сина і Матері Його Славімо неньку Україну, славімо ми її, брати Славімо кожного із нас, хто встав з колін Плече в плече, в шеренги встав, хоругви взяв Хоругви Слави й Шани які зоставив На землі для нас Господь Великий Ми всі Небесна Варта боронити будем Хоругви ті, що взяли з рук Славетного Ісуса Ми будем Словом Боронить Златі Врата В країні тій - де Слава Господу кричать Вночі і вдень і нині і завжди кричати будуть Благословен Господь і Його Мати, і Отець Благословен навіки. І хай живе Імя Його А поряд і з Його Імям живуть і наші імена В серцях людей країни, що зоветься Україна

Це запізнюється, бо вриваються нові кадри подій і ти можеш знизати плечима і запитати, зачим це, ти подивись що робиться, і нічого не відповісти.

Донбас, покинуті шахти. *** В Торезе было два места. Первая мужская шахта, на ней работали около ста человек. Было очень холодно зимой. Вход в нелегальную шахту, дырка в земле.. До выработки, до лавы самой нужно идти два километра. В этих шахтах мальчик пятнадцати лет тянет мешок пятдесят килограм два с половиною километра наверх. За две гривны за каждый мешок. А потом напивается и там же спит, там тепло он домой уже не идет. Мені здається цьому хлопчику уже ніхто не поможе. Або він сам себе витягне, не знаю може щось станеться. Або небо втрутиться. Це ще було до війни. Це було при всіх останніх урядах. Можливо ця війна, її потрясіння, супроводжуючий її обман і ницість з одної сторони і намагання вистояти, всплеск чогось првдивогого справжнього з другої, переселення...Ці трони під "владиками" захитаються і рухнуть. І люди перестануть надавати їм свою життєву енергію. Не важно, та ці люди ніколи і не думали про них і не знають. Ізольовані, закриті від зовнішнього світу, вони можуть захотіти стати, кимось, кимось іншими, вони можуть захотіти стати, стати іншими. *** Работали там три женщины. Первая Лариса с хроническим бронхитом, вторая Люсьен, татарка с непривычным для Донбаса именем. На снимках они после работы. Локации это не их дом это барак который занимают шахтеры, поближе к дырке. Бараки пустые потому что все уехали в Росию. В бараках жили в основном те кто работали на копанках, либо те кто по ночам разливают фальшивую водку. Эта водка состоит из технического спирта и сырой воды - ее местные никогда не пют, они пют в основном самогон. *** Затем мы снимали в женской шахте. Это была заброшеная государственная шахта. неглубокая. Работали в ней три женщины. Они добывали некачественный уголь, так называемую крошку, которую меняли на водку. на картофель, на тюльку. В 2002 году деньги не ходили в этих местах. в Торезе денег небыло. В основном был товарный обмен. Они меняли то что добывали, а часть мешков отдавали в детские сады, бесплатно для отопления, потому что у многих дети были, внуки. *** Еще одна важная локация в Красном Луче. Там был настоящий семейный подряд. Это довольно интересное место, там очень хороший уголь, настоящий антрацит высокого качества. Шахта была закрыта в 2013 году. Вот эти мужики они все друг друга знают, они все родственики. Уголь там добывается так: 150 метров от входа нужно пролезть по воде - с одной стороны корыто и веревка закреплена, и с их помощью они уголи витягивают на поверхность, затем просеивают, сортируют по разному качеству и потом по разным ценам продают. Туда к ним и приезжают покупатели. Молодежь они внутрь не пускают, только опытные шахтеры...

Не суди ніколи ближніх не суди Як не знаєш що робити посиди Як не знаєш що робити запитай І сама тоді вже рішення приймай Як чогось не розумієш помолись Хай душа твоя до Мене лине в вись Всі турботи в Мої рани поклади То й не знатимеш ні горя ні біди Вдруге, втретє про те саме не питай Ти запитань зайвих просто уникай Щоб не сталося ти спокій зберігай Ти Імя Моє усюди прославляй Знову щось не розумієш відійди Помовчи і все ж нікого не суди Як тобі не відповіли не зітхай Відповідь тихенько в мене запитай У Моєму Слові відповідь знайди Ближнього свого люби а не суди .... Шлях до Мене йде крізь терня на землі Подолають його тихі і малі Я ж сказав в Святому Письмі - не суди Бо Отець Мені віддав усі суди У віршованому ритмі це спілкування лише двох. Занадто це індивідуально, лише для одної людини. Все ж вона випустила цю збірку, рискуючи що вона останеться не затребуваною. Живучи у такому середовищі, камяних догматів, без цього спілкування вона би просто не вижила. Цей вірш я виписав із книжки, з любязного дозволу людини що виставила її на огляд. Я думаю знайдеться близька душа якій все це рідне і близьке і ця книга знайде притулок у людей. Я ж обмежився тим що виписав цей вірш. Це було на книжному форумі, це книга Анни Шиховліс.

Зараз дуже гостро відчуваю, треба бути разом, треба утворити круг!

Я думаю не тільки від людини залежить майбутнє Землі. Хоч вона вважає себе володарем, хазяїном, та деколи буває що вона і собою володіти не може. Є і Творець землі, Той хто задумав її первинно, долучивши ще двох Творців Єгову і Аламііха. Адже Він мислив якою має бути Земля. І Земля має власне бачення, і все живуще на землі. Із цього списку ми постійно вилучаємо якщо умовно говорити першу букву алфавіта. Якщо ми і не думаємо так то принаймі поводимся, ніби наше все. У двох написаних книгах що мають назву Соприкосновение іде двосторонній діалог по найважнішим темам яких будь коли торкалась людина. Що її завжди хвилювало, а також особистісне що забарвило все своєю неповторимістю. Творець, наша будуща опіка, повідомив у одному місці зжато про головне, як замислювалася Ним земля, первинне бачення людини, самої землі і всього живого. Я знаю мої слова зараз видадуться трохи нескладними, але і Він має право. Та так виходить що Той хто має право, терпляче чекає, дає можливість нам.

Це були слова Сен Жермена. Я виписав їх із одної з його книг. Те що верхнє, це придумав я сам. Не хотілось щоб це виглядало як виписка із книги.

Ангели небесної сотні говорять. Шимко Максим Миколаєвич. Народився 1979 року у м. Вінниця. Учасник Вінницького клуба історичної реконструкції "Білий Вовк" 20 лютого 2014 року невідомого, без документів, тільки з білетом на поїзд в м. Вінниця знайшов серед загиблих Тернопільський репортер " 20 minut. ua." Фото убитого вінничанина розмістили на сайті щоб знайти його родичів. За декілька годин вияснилось - в Києві загинув Максим Шимко, козак четвертої сотні Самооборони Майдана. Максим загинув на вулиці Інститутській. Куля снайпера попала Максиму в шию, коли він намагався спасти раненого. Записано 25. 02. 2014 р. в 22.05 вечора Давно никто не верил что моя страна поднимет груз И подымет с колен восток и запад, юг и север Давно уж люди свой ропот продвигают в центр Мы не рабы, рабами стали мы не по желанью Давить, морить, стрелять готовы нас со всех сторон Терзали наш народ давно и гнули, гнули наши спины Нас били нас топили нас сжигали на огне, казнили и пугали Рубили головы повсталым и выставляли на показ На кол садили и страшили нами, нас распинали на кресте И резали нам лямки жилы, живем снимали скальп и кожу Голодом морили...Зачем и почему? И чем мы провинились? За что пытались нас Древлян Руси, все время уничтожать? Каждое столетие, нет, тысячелетья нас гнобили За что? За то что мы красивы? За то что мы умны? За то что мы трудолюбивы? За то что мы терпимы? Поверьте, нет. Нас очень уважают, что можем мы Трудиться от зари и до зари, что можем также Любить и веселиться. За то что мы умнее многих За то что много терпим и страдаем. И многое прощаем И еще за то что мы красиво сложены, что мы рождаем Для своей страны достойных сыновей и дочерей Мужчины стран других не могут отвесть глаз От чистой ясной красоты всех наших женщин Все наши дочери и матери и жены - сокровища страны И каждая из них есть Дар Богов для нас мужчин! В подарок за терпенье Господь нас Даром одарил Рожать красивых, добрых, щедрых, умных дочерей Страны своей. Склоняем головы пред вами мамы! Как трудно стать с колен, как больно спину разогнуть Но нужно, очень нужно встать, в позу героя встать В позу хазяина Земли, своей Земли, родной и теплой Мы не рабы своей Земли и мы не будем больше ими Никто из нас не склонет голову, не станет на колени Поверьте мне, вы все хозяева своей родной Земли Земля, страна вас ждет не в качестве рабов и нищих Достойными она вас ждет. Великими в величии своем Земля, страна, весь мир готов отдать и подарить Любовь свою Тому кто по хозяски будет ее любить и холить Кто встать с колен готов и верит в БЛАГОДАТЬ страны Земля тому отдаст свою Любовь и Честь и Мудрость Це записала Татьяна Данілова, це із книги Небесна Сотня.

Павло, говорить щиро, так само щиро і обурено говорив він бувши Савлом. Це ще не привід прийняти крилатий вираз тому що у всіх він на устах. Це представлено, дуже неявно, але відчуття є, як протиставлення одне другому. Але що ж заставляє мати ці всі грандіозні речі як не любов? Це любов перекриває всі умо розсудження і тоді тодина довіряє і ввіряється і це можливо і називається віра. Що ж як не любов заставляє здобути і івіддати, все і ще раз здобути і бути вічно обновленим!

Если я говорю языками человеческими и ангельскими а любви не имею, то я кимвал звучащий и медь звенящая - все же оставшееся тоже велико: терпение и трудолюбие, ибо их, языки надо было выучить Если я имею дар пророчества и знаю все тайны и имею великое познание и веру так что могу горы передвигать, а любви не имею, я ничто. - все же оставшееся велико: даритель, тот кто видит и дарит И если я раздам все имение мое и отдам тело мое на сожжение, а любви не имею, нет мне в этом никакой пользы. - все же оставшееся велико:то что подвинуло раздавать меня все мое

Я колись думав, що щастя, і радість, і любов - це як бурхливий водопад і вітер, нескінченний фонтан. Та зараз думаю по-іншому. Це коли тобі тихо і привітно усміхається зовсім ненайомий перехожий на вулиці, це доброта і уважність в очах. Це коли ти, на відміну від аскетів, можеш помічати красиве в житті. Коли ти розумієш казку, наприклад про Снігурочку і нерозумного Мізгіря. Що через цей вогонь, коли виконувався весняний обряд, Снігурочці не слід було перескакувати, бо розтанула вона, саме світле, чисте і тонке. Бо ці латиноамериканські фестивалі жарких південних ночей великих міст - це вже зовсім інше. Те, чого вже нема, його вже там не знайдеш. Бо розтанула Снігурочка у жінці, і жагою тіла це не заміниш.

Добігають останні дні книжного форуму у Львові. Все таки побував! Як завжди, у палаці Потоцького і на обширному подвірї, а також на проспекті що зєднує хвилю і оперний театр. Хвиля - це звичайно памятник Шевченка, так його називають. Там видавці і книги, там автори книжок, там гул людей приглушений і шанобливий і зацікавленість надзвичайна. Там добре. Я думав що нічого вже я не куплю, хоч переглядав багато, та привернула увагу одна книга, і автор, це була жінка, вона і написала. Ми коротко переговорили. У неї були й інші книги, і їх оглянув теж, та запитав лише про цю першу. - Я не можу купити її зараз. Повернувся і пішов. Вона тільки із сожалінням глянула услід. Пройшов з десяток кроків, далі йти не зміг. Повернувся, положив гроші, взяв книгу, та потім ще щось там відбулося, між нами, між нами кількома людьми. Та все ж краще за книжку. Вона називається Небесна сотня. Нижче основного написа, назви, герои не умирают. Її майже неможливо читати. Це сплав любові і болю. Ця жінка приймає думки, спілкується з тими що загинуи, вони хочуть щось сказати. І вона це озвучує, описує. Це про кожного, як загинув, і що хоче сказати, передати, і тут уже йде пряма мова. Так само неможливо мені було читати Свет любви или капельки жизни. Змушений був відложувати на деякий час, душа наповнювалась до щенту і треба було якийсь час ні про що не думати, бути в безмовї. Я думаю що далеко не відійшов від теми бо все сказане все таки привело до майдана. А Свет любви? Це надзвичайна книга про надзвичайну людину. Її багато хто хотів би прочитати, якби знав.

Із давніх піснеспівів. Услишитє до послідніх землі Яко Славний Бог Могущіє покоряйтеся Отець будущая опіка Яко Славний Бог.... .... Це духовний центр Слово і Голос місто Львів, це вони співають подібні давні піснеспіви.

Вибачте, я вже це зрозумів. Це елемент подачі інформації про останнього учасника який "входив" із своїм повідомленням. Звичайно це стосується любої теми, і любого лиця, вибірковості тут нема.