Gajavata

Повідомлення деяких учасників обводиться в рамку і це виділяє і привертає увагу. Не всіх. Єлена поясніть що це означає?

Тоді виходить усі процеси взаємоповязані.. І ми зможемо створити образ нової країни, образ нового майбутнього, яке воно буде і яке існує тільки тоді коли створимо синхронно новий образ себе як людини майбутнього. Тоді виходить первинно це зміна у самій собі тобто людині. Іще там вказувалися про помилки стратегічного характера, ми оминули цей важний момент. Чи є якісь думки на це зауваження, це важливо.

Ну, тут кожен про своє. та все одно приємно почитати. особливо про шини. Я надіюсь не нарушив...

Дякую! Бо поговорити за все це там, мені нема з ким, почитав стало легше. Лиш деколи провадим розмови з одною людиною священницького звання. Та ми розмовляєм дуже врівноважено, я відстоюю кожен пункт, те що я вважаю за правду і чому вона не приймається, ігнорується не помічається церквою. Доводиться точно підбирати слова, доводиться бути стримано рівноважним.

Псалом 10:1 Хто ж ти чоловік що не можеш літати? Невже ти менше хищної морської чайки, або чорної ворони, цієї чорної фарисейки. Хіба не дав Бог тобі невидимі крила для польоту? І чи не відсікли їх вороги твої...приучуючи тебе як змієве відроддя повзати на животі, замість того щоб літати, ходити на крилах орлиних.

Дякую, дуже.

Дякую Птиця, хоч і з великим запізненням, та хоч так. Це були прекрасні і так по простому виражені ваші слова про дім і про ваших рідних, близьких, і про село, про вашу бабцю,і про розуміння з яким живуть жінки там, тихо, безумовно жертвуючи собою по простому, помагаючи кожному.

Так уже є що в цьому місці, розділі, сконцентрувалось не тільки про Майдан - ширше. Війна. Закінчиться тоді коли ми будем знати яку країну ми хочем побудувати, яким бачимо майбутнє, як хочем жити. Інакше, без цього, ми опинимось в вакуумі, навіть коли вона припиниться і змушені будем ходити по кругу, повторюючи і проживаючи ті самі ситуації хоч і в видозмінених обставинах. Приклад. - скільки завгодно. Двоє, тепер уже друзів, один із самопомочі, інший із правого сектора виступаючи по телебаченню згадали як вони здружилися. Той що правий сектор, до нього: - Та я тебе зараз пристрелю Інший, вражено.Запитує. - Ти за що? Борешся. Правий сектор. Докладно, але й сконцентровано відповідає, ще палаючи гнівом, але уже заспокоївшись. Той інший. - Так і я за це! Інший приклад це те що сталося зараз під стінами верховної ради. Цей вибух гранати, ця нічим не обумовлена світлим бійка, жертви і арешти, катування одного з затриманих правоохоронними органами. Ідея. Правоохоронні органи в основному вимушені дивитися на людину як на елемент можливої загрози, будучи постійно насторожі. Це подібно як собаку вівчарку вчать вирізняти із потоку вантажу приховані наркотики. Вона націлена на це. Я впевнений. що у майбутньому це буде по іншому, основна їхня мета буде захист честі і достоїнства людини. Інакше вони просто не ввійдуть в те нове життя.

І все такм не так вже все і погано. Якщо поглянути на це з точки зору степенів свободи якими користується кит, дельфін і людина, то чоловік живе, може знаходитись, і перебувати на землі, на воді, під водою, він може літати, перебувати в повітряному прострі і долати відстані космічні, виходити за межі корабля. У цьому відношені дельфіни і кити все таки обмежені. Він може творити, тобто діяльність його носить характер планетарний. Зауваження що до обмеженості людини через привязки до технологій вірні, та ми в матеріальному світі, так пізнаються всі його можливості. Ми пізнаєм, вивчаєм, розвиваєм усе. Поле нашої діяльності широке. Чи може сплячий сомналбул це творити? Ми просто трохи заблудились. Ми з готовністю принімали істини які нам проповідували, навіть коли душа наша не погоджувалась. Душа більше знає, до неї треба прислухатися. І тоді це, з чим душа не погоджується можна оформити, в виді запитання. Ясно що це важливо для людини, бо якщо виникло протиріччя то воно вимагає розгадки, відповіді, роз яснення. Це ж стосується невідомого, пізнання його, відкриття нового, це ж стосується, може це єдина істинна радість - вчитися. Незалежно від віку, навіть коли тобі кажуть пізно, та ти можеш відкрити ще одні наступні двері, ти можеш туда ввійти. Я не став би з такою поспішністю погоджуватись з Друнвало, хоч все що він говорить дуже правдоподібне. Мені здається що людина заслужила на більше, мені хочеться бачити інші лиця, не списані з життя, і не промовляючі про субсидії коли повертаються з церкви, бо тоді що вона там робить? Я би оправдав би людину, якщо так можна виразитись.

Коротко. Євреї називали себе - сімя (насіння) Авраамове. Можна подумати про кров Христову, Грааль - як сімя (насіння) Христове. Майбутня роль у цьому, як нової, людини що народжується.

Із спілкування Богдана Ступки з тележурналістами: Інші міняють своїх жінок мов перчатки, а я вчепивсь в одну, та й живу. Друже! Якщо ти хочеш сказати про людину щось хороше. То просто скажи! Тобі не потрібно для цього бити інших. Людей.

Катари. На ці кілька днів коли Сонце ніби застигає на небозводі у своєму найвищому положенні і називають це День Літнього Сонцестояння, коли світловий потік найбільший, тоді можна воззвати, про щось попросити, або просто бути заодно з світлом. Засвітку, я виходив на своє маленьке шкільне подвіря, де є відкритий простір і нема опечатуючого зводу. Повернувшись лицем до статуї Богоматері, поверх, трохи вище, я намагався дивитись на небо. Побажав усім всього доброго за кого молився на протязі цих довгих пяти років. І їхнім домам, всім хто проживає у них. Подякував усім тим, завдяки яким люди можуть прочитати послання Учителя, а також слово Матері нашої Марії. Побачив, вірніш привернуло мою увагу світна точка яка швидко збільшувалась у розмірах. Достигши видимої величини порівняльної з розміром місяця чи сонця вона на якусь мить застигла у повітрі, точно над статуєю, та вище, вище неї. Потім почала зменшуватись у розмірах, знову до точки. Ще якусь мить точка світилась над статуєю, потім згасла. Все тривало лиш кілька секунд, я лиш вспів вдихнути і завмерти. Рік тому. Бачив у сні, дуже виразно. Що сиджу разом, із якимись дуже хорошими людьми, чомусь пульсує у мене думка - та ми ж разом, ми одне, чому ви відмежовуєтесь від мене? Потім ніби хтось накинув на мене пелену. Став, принявся за роботу. Переписував про Катар, бо вже назбиралось даних про християнство, про інквізицію і що це були за люди, і як же можна було сумістити хрести на яких спалювались люди - із словом віра, терпіння, любов. І чому, закликаючи людей до милосердя згадуючи про доброго самарянина церква так і не вибачилась... Переписував. Бо в мене є друзі богородичні і це я переписував для них. Деякі приїхали з Росії. Гнані. Деякі з Східної України, теж гнані. Тут їх прийняли, тут до них дуже добре ставляться, тут їм нічого опасатись. Частина, я пізнаю по говірці, це львівяни. Тож я приїхав до них, у моє маленьке зарубіжжя, місто Львів. Я говорив що я їм хочу дещо подарувати, я хотів віддячитись. Бо завдяки богородичним я маю змогу читати послання Матері нашої Марії. Мене не бентежить що церква про це не знає, тут одна причина, вона не хоче знати, я також не дуже настроєний читати докладні просторні пояснення до послань, де не завжди можна відділити де кінчається слово Богоматері а де слово Іоана продовжує зміст. Іоана Блаженного. Я не думаю що це він сам прийняв, блаженний, йому додали. Та він не заперечує і у всіх книгах - Іоан Блаженний. Приходить із давнини, як вітер:" Учителю благий. Чому називаєш мене благим - один Бог благий". Та люди називають себе благими. Я радий що я маю цю можливість читати, та націлений я тільки на першоджерело. Переглядаємо відео, знайомимось з останніми новинами. Звісно на початку молитви та зосередження, деякі вироблені в віках ритуали. Тіло та кров Господня. Організували танок, взявшись за руки, по колу, співаючи і промовляючи про щось в надхненні. Діти, присутні і діти, їх взяли в середину. Ведучий - Ну кто может сказать что мы не дети, да мы больше дети чем те, показуючи усередину на маленьких. Маленька поправка - як діти. Немає цього, це тільки віддалене відчуття визване мимолітною ейфорією. Настає закінчення і я попросив прочитати їм те що приготовив, про що говорив на початку. - Да зачем нам про Катар, что вы можете о них сказать, мы сами Катары. Я обвожу очима присутніх, мовчу, я хочу зрозуміти настрій, я хочу їх зрозуміти. - Сколько у вас там, много времени не займет? Це ведучий, він дивиться на годинник. - Я писав чотири години, та помістилося все на дванадцятьох сторінках. Ніхто тих хто в залі не виявив бажання, вони ще в стані екзальтації від танку, так , якось мимо дивляться, крізь мене. Виходимо у маленьке місце яке тільки умовно можна назвати коридором, взуваємось, жінки беруть свої обовязкові сумочки. Запитую. Кажу що хочу зрозуміти. - Чому ви не хочете послухати про тих про яких ви кажете що любите? Деяким стало не по собі. - Да мы можем, мы можем послушать. Вони теж як і я уже почали шукати підтримки у інших, все заколивалось і ніхто не виходив. - Не надо, не надо нам читать. Це ведучий. І коливающа маса послухала окрик ведучого. У цих кількох жінок, що все таки бажали вислухати, промайнула досада, якась біль. Потім кілька днів після цього я хворів, не було ніякої ознаки, та було погано.

...ради часа ничтожного кайфа они готовы потерять душу свою и вечность.. Все это почти очевидно и ничтожно по сравнению с тем что Я скажу. Слушай. Человечество еще не готово принять Меня. Не может оно пить вино приготовленое Мною. не может ходить в Моих образах. Не способно служить как Я служу. ...Не смотри на ложь и лицемерие веры. Ничего этого нет. Эти сквозящие милионы канут в пустоту, такая вера никому не нужна. Я хочу видеть вас ходящими в новых образах, перешедшими через Иордан, рожденными свыше. Я хочу чтобы вы осознали - в естественном порядке невозможно принять Христа, нет перспективы в царствии, возможность продвижения ограничена, предстоят тупики и в конечном счете разочарование... ...и этот маленький остаток нового народа, сошедший свыше ...и тогда, только тогда родится Христианство... Вот почему я неустанно прошу погружать взор в будущее... Чего Я хочу от церкви сегодня? Поста? Покаяния? Оно лицемерно без перспективы новой жизни, перемены внутреннего существа, жажды стать учеником Христовым, осознания не готовности, горьким плачем о том что дверь закрыта. Боже Мой, как рвется душа, как жаждет света горних далей... Нужен новый человек способный воспринимать нескончаемое осенение любви в волнах любви Всевышнего...

Напрасно сын Мой ты запечатал ворота покаяния. Глубинные прозрения еще напомнят тебе кое о чем. Кайся дитя Мое, как никогда горячо и ревностно, что не можешь утвердиться в откровении Моей любви. Единственно. Жизнь возможна только перед лицом Моей любви. Покаяние - в откровении Моей любви. Небеса нескончаемы. Над ними нет крыши, очистилища, потолка, или запечатывающего свода. Небо открыто и ум восходит в головокружительной перспективе горнего полета. Кайся же сын Мой, милионкрат больше чем каялся в грехах, что святость твоя ничтожна, что в часы скорби, брошеный в пустыню, помещеный во мрак небытия ты забываеш о Моей первой любви - мысли Ее совершенны и жесты Ее прекрасны...

Неясные моменты во второй книге. Об уходе жены. Было обсуждение. Был ответ Елены, который гласил: Теперь ответы на эти вопросы можно прояснить в тексте "Жена пророка" Ответа нет. Единственно что я понял. Пока мы в этой жизни, пока есть возможность ставься к человеку как к дорогому существу.

Уважайте и почитайте женщину как таковую и она сформируется соответственно и станет тем что вы в ней видите и этим вы возвысите весь свой народ. Но когда минет час в котором должен погибнуть греховный Вавилон, ибо он рухнет от внутреннего разложения, тогда обращайте внимание на женский пол! Его поступки и упущения всегда покажут вам каковы вы сами, так как благодаря своей более тонкой способности к ощущениям он живет тем к чему стремятся мыслеформы. И это обстоятельство придает нам увереность в том, что при чистом мышлении и ощущении, женственность первой вознесется к тому идеалу, который мы рассматриваем как идеал благородного человека.

Пригадалось. На останню круглу дату закінчення школи, мені подзвонили і пригадали і запросили прийти. Друзі. Всі уже виглядали по іншому, бо більшість я памятав юними. Одна миловидна, тепер уже жінка, ближче до старшого віку підходила до кожного, зачитувала щось. Зачитала товаришу, що ти про це думаєш? Запитала. О це хтось дуже розумно написав,вражено відповів. - Це ти написав. - Ні, ти що, засміявся товариш, я не міг таке написати. - Я підходила до кожного і кожного просила щось написати, для мене, побажання чи думку, чи про те що думає зараз в цей момент. Кожен розписався, ось дивись внизу твій підпис. І вона відкрила нижню частину листа яку прикривала до часу рукою. Товариш дививсь, вираження його лиця що секунди мінялось, взяв в руки, так це я, це я написав. - Не можу повірити що я міг таке написати. Ми сміялись але уже трохи зачудовано і тихо, так якби щось намагалися зрозуміти. Потім вона підійшла до мене. -Ти мені нічого не написав, ти все висловив словами. І вона коротко означила. Це було про життя, Про розуміння життя. Вона розказувала про слова і я теж не міг повірити що я таке міг говорити і відчувати у той момент. Тоді вона по памяті, майже слово у слово повторила сказане. Бо зна коли, кілька десят років тому. Ми думали про це. Що ми тоді були кращі як зараз, ми вірили у те що говорим і зі всією силою рвались вступити в нове уже для нас життя. І що це тоді було дуже важливим для нас.

Це записано із обривків фраз і шепоту давніх молитв принесених вітром. А душа його шепотіла Ти не покинеш душі моїї і не даш свому святому побачити тління (я знаю про кого це, чиї слова)

А я думаю ще про другий аспект математики - універсальність. Любий вчений любої країни, якою мовою він би не спілкувався, навіть не знаючи,та він вільно буде читати і розуміти якщо це написано мовою математики, навіть складні теорії і їх докази і доведення. Музика теж має подібну здатність. От тільки звуки і слова що їх складають букви, це вже інший закон. Тут поки що ми не владні розібратись. Це я про космічну абетку.

Михайло, трьохнедільне голодування це ж важке випробування. Розкажіть як ви його подолали. І що послужило що ви прийняли рішення такого довгого терміну?

Поки ми двигаємось в рамках усталених понять і соціальних програм нам ніколи не вибратись звідси, хоч і це потрібно. Це буде ізнуряюще і безплодно іссушено, бо направду ми шукаєм іншого. Це було! Манна небесна в пустині, вона була. І варто було лише торкнутись губами летючого падаючого пуха з неба і людина діставала повне насищення, і нема голоду. На зелених горбах по дорозі до Вифсаїди де уже вечір застав цих пять тисяч і було лише пять хлібів і дві риби. Цей епізод названий умноження хлібів. Що ж було насправді? Ніхто не ходив по околицям, не шукав хліба. Після молитви енергія, я умовно назву її енергія повноти, ввійшла в хліб. І варто було лише одної крихти! Похожа дія, але інша, була на весіллі в Канах. Я часто думав про це коли бачив наслідки буйних проявів наших весіль, коли деколи доходило навіть до бійок. Ну як же так думав я, як же їм ще пять водоносів по двадцять літрів. Своїм бідним розумом я не міг це зрозуміти, та питання задавав. Що ж було насправді. Там у Канах. Була змінена вода. Вона була насичена киснем, була змінена по структурі, змінився колір, появився запах, це був аромат, стиглого винограду. Це була дивовижна вода, освіжаюча і оживляюча. Все це було. Та питання що хоче людина. Там у пустині, ті що були з Мойсейом, вони захотіли перепелів, вони не хотіли манни. І чудесний летючий пух перестав падати з неба. Може вони не знали що ж їм робити далі, як жити як проявити себе коли не треба буде в поті чола добувати собі їжу? Вони не знали як себе використати і куди направити. Вони вирішили що легше буде по старому, бо хоч так вони можуть себе чимсь зайняти і не треба думати що може все змінитися. І земля обітована не там, десь в далекому краю, це в них, в їхній свідомості, в їхній душі. І в любому місці вони могли зупинитись і побудували би царство Боже... А діти? Може вони будуть настільки розумніші за нас що тільки усміхнуться на наші пояснення.

Дякую . Періодами у мене нема доступа до інтернета і відповісти вчасно я не завжди можу.

Дякую, всім! Дякую за продовження цієї теми, це дало можливість побачити мені багато поверхового у тому що я думав.

Ранки. Я стаю ще досвіта. Останнім часом о четвертій годині, хоч це необовязковість так рано. Та щось підімає мене, стань! Скоро світанок, дивися, дивися на небо. І що разу це мене хвилює. Може в мене більше нічого нема? Та якщо це так, хай будуть ці ранки - світанки. На шкільному подвірї що знаходиться неподалік, там вільна відкрита площа. Вона оточена деревами, у глибині маленька алейка що веде статуї Божої Матері. Вхід у цю малу архітектурну форму прикрашено різнокольоровими туго натягнутими стрічками. І коли вітер торкає колише, виникають звуки. Коли прислухатись можна почути і інший звук, плескіт, журчання води. Це вода стікає полощеться по каменях що являються підніжжям статуї. Цей світанок, коли уже гаснуть зорі і світліє небо, це завжди очікування. Це відчуття нового. Потім дихання. А потім спеціальні вправи, всі вони повязані з відкриттям енергетичних центрів.

Будні. Сьогодні ми виставляємо риштування. Мені подобається ця робота, в верх і тільки в верх. Виставлені перші стойки, вони мають бути вертикальні, на визначеній відстані від стіни. Робота требує рівноваги, і вона мене завжди вводить в цілковитий спокій. Настил, щити, роскоси, перила, знов стойки. Треба встояти на профілях настилу, шириною 2, 5 см зберегти рівновагу, це на висоті уже пятиповерхового будинку. Беру поданий мені щит, кидаю під ноги, є опора. Ставлю інші щити. Перемовляємось точно по роботі, не відволікаємось ні на що інше, треба бути уважним. Знову піднімаємо шнуром важкі стойки, обережно підтягуємо на витягнутих ркуках, ставимо. Цей горизонт виставлено, піднімаємось вище. Закріплюємось до стіни, І знов в верх.