Gajavata

Хочеться поділитися відчуттями що викликало обговореннння основних напрямів думок по відношенню до самої планети, людства, та баченню подальшого шляху людини. Адже саме про це йдеться річ? Немає аналізу ситуації, Чим викликаний цей проект. Немає правдивого бажан - ня осмислити шлях людини, того стану в якому ми перебуваєм. Окрім короткого резюме про нехватку ресурсів їх неправильного розподілу як причини. У фазі розгорнення проекта, представлення основної ідеї, способів досягнення зовсім не йдеться про планету. Лише про людей що мають права. Такі самі права має Земля. Земля як розумна жива сущність, можливо нам це непривично, та вона має, теж має права, вона має свій шлях, свій вибір. Сам проект це не враховує, тут підрозумівається тільки ми. Якщо в плани Землі не входить розробка, виїмка того що вложено в Землю при сотворенні, то цього немає бути. Адже ми у Неї не питали що вона думає по цьому поводу. Ще один момент. Написані книги. Їх можна перечислити. Можна розповісти про зміст. Послання. Як вони відобразились у обговоренні? Чи мали місце? Чи можемо ми сфориувати самостійну думку основуючись на нових знаннях?

Спасибі. Спасибі за Послання. Для мене це не істотно, визначення фіксованого дня. От тільки тоді. Я вважаю можливо це елемент навчання, підчинити свої життєві інтереси, обставини, чомусь важливішому. Учитися соізміряти. Настроюватись, перебувати в фазі вслуховування. Нам невідомо в чому буде полягати навчання. Можливо це буде курс лекцій. Можливо якась інша форма.

Я цим занімаюсь. Вправи з хребтом сувміщаю з диханням, затримкою дихання. Затримка дихання при повному видиху дає можливість закріпостити хребет, сустави в тому положенню в якому застало тіло фаза повного видиху.Є вправи, фізичні вправи що звязані з активізацією роботи енергетичних центрів. Біг дає рівномірне щадяще покачування тіла навколо основи хребта. Це один із моментів прямого звязку з природою. Дихання, це окремо, особливо ранком на сході сонця. Все це має зміст коли знаєш що ти робиш, зачим тобі все це.

Усмішка. (пригадалось як ми колись, давно, грали в шахи під дощем) У шахмати ми грали просто неба, а вірніше під соснами. Там стояв наш столик, і коли негода це створювало нам захист. Та у той вечір дощ. І він все посилювався. - А чи не піти б нам у ресторан? Нам дадуть столик, мене там знають. Цей ресторан. Ми називали його в "В мире животных" Із двох причин. Друга причина - металева решітчаста огорожа з візерунків при вході до зали. Нагадувала заставку до одноіменної телевізійної передачі. Піднімаємось, сходами, і хтось запитує: - ми піднімаємось чи пускаємось? Той, кого тут знали, на секунду спинившись - ми опускаємось. Ми не змогли там довго грати. І знову пішли під свої сосни, під свій дощ.

Був відторгнутий від звичних подій і не було можливості доступу до електронного звязку. Маса подій втиснулось в короткий період. Познайомився з багатьма новими людьми. Переконаний. Жити і відчувати себе що світ до тебе ворожий - це невірно. Люди дуже чутливі. Вони мені похожі на самонастроющийся камертон. Що реагує зараз, іменно в цей час на рішучо - нове.

Це трохи не так. Що трудно знайти роботу щоб виконувалась заповідь - не обманюй. Адже коли людина поступає на роботу її ознайомлюють із тим що від неї чекають, у виді виконання робіт. Згоден, деколи важко знайти роботу по душі (наприклад в мясообробний цех дехто уже ніколи не піде) У мене залишилось мало точок спільного дотику що позволяють мені працювати нині, там де я є, мало. Та де би людина не була, вона може жити по правді.

Який дивовижний сон. Місто, із всіма своїми проявами, рівнями. У нижньому рівні, десь мчить автомобіль, вірніше старається, зі всієї сили, та дорога з завалами з ритвинами. Хтось, не видко, тільки чути, кричить на водія.Ну що тобі кричати на нього, чого ти кричиш? Чоловік, що заблукав посеред всього цього, хоче щось віднайти. Зосередженно вдивляється в усе. Вище гори. Хтось обгородив їх, вірніш підступ до них. Парканом. Хочеш кусочок? Гір. Протягує уламок в долоні. Не то продає, не то дарує. Зачим цей паркан? Чому відгороджує? Зачим?. Гори, з оранжевим мягким відтінком, покриті снігом. І небо.

Я забув хто я є. Я стояв як маленький хлопчик що заблукав, і не знав де я є, що я тут роблю. Я забув про своє призначення. Я забув що я вчився. Що я маю помагати людям Так говорив молодий шаман. На битві екстрасенсів. Коли він потягнув за шнурочок і з верху на нього висипалось, щось не те. Що треба. Не то сміття, не то штукатурка, не то ще щось. Під пильними поглядами"суддів". Ага! Сказали судді. Вони приїхали сюди. Але зачим? На якийсь час вони стали конкурентами. Хочуть перемогти. Справитись з завданням. Виконати, розрішити, розгадати. Потім, коли все це кінчається, вони знову стають приязними, усміхаються один до одного. Спадає мана. Бо все це неординарні, обдаровані люди. І коли настає момент визначення, визнання, оголошення переможця, вони стають похожі на того молодого шамана, із своїми запитаннями.

В звязку з останніми повідомленнями Дениса, що показують якісні фотографії Сонця, раніше недоступні, прогресом у спостереженні за небесними тілами. Виникає запитання - чому не видно нової планети що твориться ? Вона на фоні Сонця? по відношенню до нас. Вона енергетично зливається з випромінюваннями Сонця? ЇЇ зараз не можна енергетично відділити і ми бачимо сумісне випромінювання? ЇЇ буде видно при зміні траекторії руху Сонця і Землі? Які її розміри, по відношенню до інших планет? Яке наповнення цієї планети?

Хай буде й так. На все свій час, та відчуваю що ця потреба у книгах зараз стрімко зростає. Притчі, про своє життя, інші книги, з перших уст, про те що чекалось. Сотні мільонів томів біблії не зробили людей щасливими. Тут нічого не вдієш. Не можна щось представити як єдине. Герметично закрите, і на всі віки. Інтуїтивно це розуміння зараз сильно проявлено. Сильне відчуття. Відчуття потреби змін, новизни, розкриття. Це реакція людей на книги. Хай несвідома реакція, але вона є. Бо все це діє, на якомусь рівні воно діє. Бо не було би потреби людей у Слові то то ці книжечки взагалі б не появи - лись не було б форуму не було б і спілкування. Це потреба людей виявила.

Для мене це як призив - не застигати, не камяніти, не вмирати - жити!

"Не хлебом единым будет жить человек, а всяким словом, исходящим из уст Божьих". Как вы считаете, стала ли эта фраза ныне понятной всем, или есть те, кто принимает ее как звуковой ряд недоступный для понимания? Є вічне, непреходяще, воно завжди було, воно було до зародження Землі. І є те, що світ бесконечно неперестанно твориться. Словом Божим. Слово звучить непрестанно, воно вічно нове. Його можна почути. Хто хоче почути, хто жадає цього.

Спасибі Вам, за добрі слова. Та якщо Ви розмістите недостаючі літери, я буду дуже вдячний. Це все, що я хотів.

...Это задача каждого, и самостоятельная - учить СЯ -( учить себя)... Це дивовижно. У нашому діалекті, на крайньому заході ці слова СЯ, СІ - існують, як самостійні, не тільки як закінчення що міняє напрям розуміння. Слово СЯ у нас завжди іде після Я, воно надає ніби зєднання того, про що іде мова з чимось вищим. Я ся...і далі іде то, про що іде річ. СІ - це іде як підтвердження. Я сі... і далі те про що іде річ. Коли сі - то це значить що на це треба звернути увагу. Це вживається зараз надзвичайно рідко. Ці два самостійні слова СЯ і СІ - коли думка не спотикається, а слова плавно і гармонійно зєднані у фрази. Тоді вони природні, і зрозумілі. Ну, це рідко у нас. Це надзвичайно рідко вони промовляються.

Якщо є можливість. Продовжіть Космічний Буквар. Розмістіть й інші букви що остались по за. Закінче на 88 сторінці і всіх букв немає.

Спасибі !

Із одної книги... ...Прочее сотрется. И Лучано Паваротти вознесясь на небеса, в окружении рукоплещущих ангелов, в пятиметрового диаметра клумбе из белых роз позабудет арии из Доницетти, земные дары и сокровищницы, и услышит другую музыку - царствия... ...И в ночи слышу голоса своих обожаемых учеников и учениц, сыновей и дочерей. Каждый приходит ко мне и говорит что - то неповторимое... Нет не жалуется. невозможно жаловаться в ночи, для этого существует день с его нескончаемыми аргументами, самооправданиями. А в ночи только обжигающие смс - ки и записки. Чистоты. Любви.

Вчора зустрічався з людьми. Вони створюють навколо себе нові структури. Вони намагаються міняти виробничі відносини. Все це самотужки. Вони нічого не знають про інших. Вони думають що вони одні такі.

nadiny Мне кажется что речь шла в обговорении не об страдании. Как я понимаю в кратце речь идет о возможности человека жить в нашем современном мире по христианским заповедям. Использовать и применять в жизни вселенские законы. Строить то общество, которое сохранится, и не будет сметено временем. Жить на волне новизны происходящих событий, хранить неколебимое равновесие. ( сострадание никто не отменял)

Смисл простий. Все важливо. Чи це фотографії неба, чи розміщена інформація про дельфінів, які найчастіше розміщає Марія, чи рисунки Акваріуса які він на жаль перестав розміщати, чи фотографії наших друзів тварин, з такою любовю розміщених.

Дякую !

...Это не паралельный мир, это тонкоматериальный мир...И вот тут то мы приходим к главным терминам, которыце существуют в вашем мире: Рай и Ад и уровни астрала. Что это? Поговорим об этом, как вы считаете, существует ли Рай и Ад? И если существует то где находится отведенное им место ? Я буду отвечать на эти вопросы, но вначале попробуйте ответить на них самостоятельно, как ощущаете вы, что вы думаете об этом? У мене нема чітких власних представлень на поставлені запитання. У мене є лише маленький досвід реального перебування у деяких місцях. Спілкування з тими людьми що пішли. Це мій брат Олежка що помер. Я попав туди самотужки. Я дуже хотів помогти йому, і це сталося через кілька років по його смерті. Я бачив його оточення, те місце де він перебував. Людей що були поряд з ними. Ми не говорили. Там розуміється все без слів. Ще було кілька випадків які дали змогу мені зрозуміти більш ясно те що проісходило в житті цих людей і як це вплинуло на "посмертя". Це була моя тітка Люба, учителька і ще деякі люди. В усіх цих випадках мені помагали. Маленькі кімнатки. Ніби вулиця де щільні комірки - простори кімнат зжаті одна біля одної. Щільно. Стисненість. Ще раніше, ми говорили з нею про вегетаріаство. Та це не приймалось, з цим під кінець виникли утруднення в неї. Я дуже сподіваюсь що говорю витримано і дозволено. Ще бачив місце обітання Микити Хрущова. Я був дуже високої думки про нього та щоб я зрозумів все більш обєктивно мені показали де він обітає. Деревяний дім. Я зайшов, роззувся, став босий на деревяну підлогу. Микита Хрущов з дружиною, і ще одна подружня пара незнайомих мені людей. Було обоюдне велике зацікавлення, як спалах. Потім у нього на лиці відбилося розчарування, він чекав когось із керівників, політиків, впливових. Саме обличчя помінялось. Це неможливо приховати. Грубість. Він зробив над собою зусилля. Повернувся до стану де не оцінюється людина по статусу тої влади що мала у світі. Навколо дому темрява, там відсутнє світло. Були ще інші моменти. У ночі людина міняє частоту, сон, це своєрідна подорож по світах. Для мене важливо щоб сон був свідомий. Я розумію під цим утримування нитки звязку денної реальності і нічної. Коли в памяті утримуєш себе ясно яким ти є, помятаєш про все, і перебуваєш одночасно у сні... Даниіл Андрєєв описує і класифіковує всі ці поставлені запитання у книзі Троянда Світу. А також у іншій книзі, поетичній, де він виразив свої думки доступно у рифмованій формі. Так, як він пише, можна скласти уявлення. Ще є інші джерела. Та це, звичайно знання інших людей. Що я думаю про це ? Мені не по душі термін Рай і Ад. Надто повертає у стислі рамки визначень релігійних інституцій. Мені більше ближче назва Едем - місце пізнання. Це слово завжди чомусь у мене викликає хвилювання. Едем - це місце, простір світ для душі. Де вона може вільно подорожувати, де вона нічим не обтяжена, вільно і свобідно, легко і чисто спілкуватися з іншими. Коли це не в тягость, коли в радість. Де вона може вчитись. Я здвинув трохи акцент відповіді. Вона коротка. Я вчитуюсь у Послання, згодом все стане на свої місця.

Ми говоримо притчами, іносказаніями, езоповою мовою, один з одним. Деколи це похоже на теніс, де ми надсилаємо один одному чужі думки, вибраний підбір інформації (я чужі вірші) Пропозиція. Пропоную подумки, думкою коли є що сказати перемовитись. Те що не вміщають притчі. Це може бути просто дружня розмова. Можна думкою висловити пропозицію, можна прослідкувати за результатом, чекаючи і бачучи відповідь. Поздороватись зі всіма коли входиш в форум. Це досяжно, бо ми так чи так вложуєм у послання своє ставлення. Можна у коротке послання вложити щось ніби вставки. Коли це буде направлено окремій людині, то дійде лише до неї. Учитель нам говорив про подібні речі, про інформацію вложену, згорнуту у Посланнях, яку можна відкрити, розширити, прочитати, і яка поки що нам недоступна.

Цнотливість. Як передати це для вуха Коли Отець торкає Духом Нежданно та невипадково Заходить у сердечне лоно Вже народилось в серці слово І я відніс вам на долонях... ... Такий лякливий, делікатний... О боже мій чи треба передати ? Поправ язик і передай у вуха Я чую в вас, що в храмі слова Благословиться все життя. Частинка вірша ... я думав в дитинстві: чому всі не гострі ? чому їхнім думам віднято верхи де там ? їхній острів, де все навпаки коли вони тут будуть гості і бачив: забули любов - і забули як вийти із себе до всього ? і ніби їм вже не до того... Частинка вірша ... голоси молоді ! що пробили світи і піднеслись до зір над земним всі заблискали кречно прозорістю розуму кожен в храмі новім говорив як зоря до зорі... Це для вас друзі - з любовю, від Ігора Шевчука

Нам не вдалось створити образ, модель майбутнього світу. Чому ? Ми ісходили в більшості із того що цей образ життя в якому ми живемо це стійкий, правильний, в основному здоровий, потребуючий покращення. Впевнені посмішки світових лідерів - усе так, усе правильно, потрібно тільки покращити. Я знаю, Ми розуміємо. Ми. Тільки на благо. Так я чую, так я відчуваю як світ говорить, як думає. Потім появляється Сноуден і виявляється що в них є таємниці. І вони вже не кажуть що те про що він говорить це не правда - кажуть що його треба судити за те що він відкрив тайну. Тим кажуть завдав шкоду. І тут ми взнаємо що в їхньому процвітаючому і тільки вперед. Суспільстві. Є таємниці. І їхні білозубі посмішки, дружні потискання рук не такі ужу й дружні. Найнеприємніші почуття в усьому цьому це відклик Росії на ситуацію, та й інших країн Європи. Боягузливість. Може здатися що при чому тут це ! І не по темі. Та почекайте. Релігія. Церква говорить як світ. Я знаю, Ми розумієм. Окормляєм. Ми. Тільки ми. Остальні всі за нами. Вони теж. Але вони трохи менші. Вони за нами. Так я чую церкву. Кожна віра, кожна конфесія - себе на перше місце. Остальних по рангу нижче. Нижче себе. Людини в цьому нема. Губиться людина. Зараз у світ прийшло Нове. Прийшла правда, багато про що хотіла знати людина. Це проект Восхождєніє, це місія Марії. Церква стала в позицію як у тій пісенькі. Не знаю нічого, не чую нічого, не бачу нічого, нікому не скажу. Я думаю що потрібне гостре відчуття змін. Бо так я ми живем - це безісходність. Колись людина жила тисячу років. Бо мала навіщо жити ! І те що ми зараз живем стільки мало - це одна причина. Це бессмислене життя. Ми не маємо ради чого жити. Кому потрібні наші ідеали ? Комфорт, машина, дача, ходіння в церкву по неділям. Влада. Всесвіт це не прийме. Це не ввійде в вічність. Поки не закричить людина, поки не захоче змін.