Gajavata

Двоє людей. У напівлежачому положенні. Упираються зі всих сил. Перед ними шестерні, вали, велетенського розміру. Їх затягує у середину. Це велетенського розміру кубічний простір. Білувато - мглистого кольору. Не видно що відбувається в середині. Згодом їх виносить на верхню площину. Вони у мішковині. Тобто у зашитих мішках. Я думаю зрозумів, показані мені образи. Шестерні - параграфи закону. Кубічний простір - тюрма. Зашиті у мішок - традиція поховання на кораблях. Не видно було лиць, але думаю це ті кого показують щодня по телебаченню. Впевнений, що все можна змінити.

Серце Землі. Центр Атлантиди з її золотими ключами. Духовний центр де народжувались нові цивілізації. Чи можна розповісти про цю - невідому сторінку історії України? Яку територію займала? Які були стосунки з іншими державами? Які. ці нові цивілізації що народились із духовного цнтра? На чому було основано цей осередок духовності. що удостоівся назви серця Землі?

Миттєвості зустрічей, впізнання, Усмішка. Вузенький тротуар, маленький хлопчик. І мама, що трима його за руку. Та й йдуть собі неспішно. Вся вулиця їх, весь тротуар. Ідуть, та про щось перемовляються, поглядають один на одного. Хотів їх обійти, та поглянувши уперед повернувся. Позаду теж. Притишили ходу. Ніхто уже нікуди не спішив. І утворився коридор, в який уже ніхто не хтів вступати. Неспішно і спокійно, в його вступила дівчина. Вона ішла назустріч, і усміхалась, хлопчику, ледь голову до нього нахиливши. Так світло й чисто, що подружня погідня пара й зовсім зупинилась. Так і пройшла повз кожного, оця усмішка.. Маленьке чудо.

Хороші у вас фотографії. І навіть леви добрими і мирними виглядають.

Миттєвості зустрічей. Щось звело кілька людей на цій вулиці. змусило якийсь час бути разом. щось кожному показало. Один. ще зовсім молодий. без ніг. сидів опершись на стіну. Коробочка поряд. монети на дні. На гроші він і зовсім не дививсь. хоча і дякував за милостиню. Та потім довгим поглядом він проводжав людину що милостиню творила. тужливим. ніби щось шукав у ній. А очі у коробочку він і зовсім не опускав. Він ще не знав як жити. ще й не рішив чи буде жити далі. І судорожно вдихав повітря. дививсь на небо раз по разу. що було ясне у цей день. на сонце весняне що гріти вже почало. Мимо проходив той інший. зупинивсь на оклик. не знав що робити. - Открой мне пиво. - Я не могу открыть сам. Той мовчав. - Я ведь ничего у тебя не прошу. прошу только открой. Той. інший. почав відходити. Підійшла жінка. узяла пляшку в руки. і різким рухом у грань підвіконника відкрила йому ту пляшку. Якась "неправильна" доброта виявилась більше ближчою до життя. більш "правильною". Той інший. хто пішов. він повернувсь. Хоть щось хотів зробити для того що сидів.

Казка Про зелену берізку. Перехожі все частіше поглядали на неї з інтересом. Інші берези на цій алеї окрасились смарагдово - золотистим кольором. потім трепетно - жовтим. А ця берізка стояла зберігаючи зелень своїх листочків. Перехожі часто зупинялись перед нею. потім йшли собі далі. Уже більш впевненими в собі. Часом вони розмовляли між собою. дивувались. Ну. такого не може бути. листя впаде. Вічні закони. незмінні. А якщо не впаде? А якщо залишиться зеленою? Ароматом наповнювалось повітря. Листочки віддавали все що могли. Потім відривались. летіли. вкривали собою землю. Подули холодні вітри. вдарили морози. А берізка стояла зеленою. Вона встояла. збудженно говорили люди. Всупереч всім законам ця берізка не скинула листя. І коли люди втрачались на надії. вони приходили до цієї берізки. З захопленням дивились на неї. Ну якщо берізка протистоїть таким лютим морозам. зі всіма своїми листочками. не скинувши жодного. то невже ми. люди не зможем протистояти всім життєвим бурям. холодам. з такою ж стійкістю !? І їм ставало тепліше біля неї. світліше. спкійніше. І вони уже мали силу жити далі.

Є одне таємниче місце у Львові. У цьому місці люди відчувають ясний спокій. Це тихий куточок у Стрийському парку. Відкритий простір. і дерева навколо ніколи не закривають сонце. У центрі памятник першій львівській футбольній команді Сокіл. Навколо кругова алейка по якій прогулюються і стиха розмовляють між собою люди. Та інколи цю алейку використовують і це найчастіше діти для легких освіжаючих ранкових пробіжок. Усюди зелень трав і безліч газонів з розмаїттям квітів. Бджоли. джмелі. і маса барвистих метеликів. Хоч зараз осінь і все трохи по другому. З одної сторони алейки кінотеатр. Здаля видно на ньому афішу. та проступають через кущі лише два написи сьгодні - скоро. З протилежної сторони памятник Матері. Із каменю. Не високий. Весь окрашений золотистим жовто - гарячим кольором. Кілька метрів доріжки до неї. Там завжди квіти. Вона тримає дитину на руках. На голові ніби хустка. що переходить у легке покривало одеж. Їх обох обіймають руки. Фігура нахилилась над ними. прикриває їх. ніби обіймає. Голова. але уже без рис. Це Отець. Увечері коли сонце сідає люди притишують голоси своїх розмов. або й зовсім замовкають. мир. Я відвідав учора. Це наймилосердніше місце. Було дуже боляче. і я молився. Появився голуб і сів між тими двома білими написами. Сьогодні - Скоро.

Створюється враження що втрачені орієнтири. та це не так. Глухе невдоволення інколи розпач проривається і тоді люди хочуть щось сказати. і виходять на майдан. Вони не можуть прогодувати свої сімї. батьків. Останній притулок - дім. оселя. під загрозою. І спокійно розглядаються закони по яким людину можуть виселити із власного дому. Все це в переміжку з пишними розважальними шоу. масовими танцями. де не хочуть знати. не хочуть бачити що у країні щось не так. Все ж люди виходять. Вони бояться. бо влада переслідує. але все ж виходять. Вони відхрещуються від інших соцвальних груп. таких же як вони. а особливо від політичних партій. Вони кажуть ми тільки за своє. Вони надіються що владі це буду зрозуміло і вона не буде переслідувати їх за це. Щось ніби заціпеніло серед людського. серед людського говору. Дивляться на ті суди з жахом та відразою. і мовчать. Вони уже не хочуть всього цього. Це вперше. І захід і схід дивляться на все одними очима. Вперше вони не вірять жодному своєму лідеру. Вони більше дивляться на себе. Ми виділили із свого середовища кращого. і це призвело до такого. То хто ж ми. такі? Та якщо вони не кращі. а лише люди що над усе прагнуть влади. багатств. а чи почестей - то чому нас так легко одурили. І знову питають себе. Тоді хто ж ми такі? Вони відкривають зараз засови своєї душі. шукають у Неї справжнього. Вони шукають зараз Силу. Опертися на щось вічне. цінне. що не розрушиться. Вони шукають протиставити Її усій грубій неправді що бачать перед собою.

Поздоровляю усіх. Поздоровляю усіх хто писав. Хто готовив книгу до видання. Хто помагав. Це дуже прекрасна і важлипа книга. З усією радістю Привіт Вам усім.

По памяті. Із колись прочитаного. Мы разговаривали с другом в машине. Право я не могу вспомнить дорогу с окружающим лашафтом. Это кажется мне несущественным. кроме нескольких сказаных им слов. Разговор о разном плавно перешел о законах общения. - Вот мы с тобой разговариваем. а общения между нами нет. - Как так. Между нами общения нет!? Тут я посмотрел на него. и был потрясен. Он плакал. Он смотрел прямо на меня и из его глаз текли слезы. Такой чистоты во взгляде. я никогда не видел.

До попередньо написаного. Це відносилось до маленької групки людей. у маленькому містечку. зайнятих будівництвом однієї сакральної споруди присвяченої Матері. Образ що був заложений у них. первоначально. почав руйнуватись. Було кілька сильних внутрішніх позовів роз яснити і восстановити те у що вони вірили. Це було їм і показано у снах. Вони самі були присутні у тому. що їм хотіли показати. Один із них пережив що значить многогранне бачення і що значить бути у кількох місцях одночасно. Дуже вразило мене те як Мати Марія доносила до людей. як виражала свої думки і подавала образи у Посланнях Фатіми. і як це схоже на те що вони пережили. Було сильне відчуття у цих снах тривоги за людей. сильне бажання щоб вони все зрозуміли. І я захотів розповісти про все це. І можливо це трохи вийшло у мене недоладно. І трохи смішно мені із самого себе що приходиться тепер пояснювати.

Це неправда.

Це було від Матері Маріі - одне із Послань.

Я так боявся і переживав що навіть не написав адреса до кого я звертаюсь. Я попробую ще раз. Ісус Хрестос - Учитель. Розкажи про Матір Марію. Що побажаєш розповісти. Не тільки як про Богоматір. а як і про Матір новоі божественної цивілізаціі що прийде на Землю. Як про Ту що являлась у всі часи. І про те. що Вона приносить зараз.

Полупрозрачные тела их наполнятся весенним ароматом распускающихся цветов. Благоухание составляет их молитву. а молитва воссоединяет... Как тесно сплетаются их души в чистоте. какой божественный полет совершают они.. И какой тяжелый крест несут они мужественно претерпевая страстное во спасение других душ - узников.запечатанных. подскорлупных. загерметизированых - как угодно еще будут называть ветхое. непреображенное состояние... Пение птиц сопровождает их собеседование. нежные животные пасутся на лугах. Им открыт язык и тех и других... Они входят в море. погружаются на дно. ходят по поверхности воды и поднимаются на небеса в совершенстве овладевая тайной перехода из одного измерения в другое... Удивителен божественный экран их. Им открыто происходящее во всех двенадцати измерениях. Всматриваясь в него как в книгу жизни они читают Волю Всевышнего. Они трепещут подобно окрыленним ангелам... Как изумительно чисты их сердца! Ни малейшей подозрительности. осуждения... Детская впечатлительность и бесконечное сострадание. готовность бросится на защиту больного. стонущего. гонимого... *** Готов ли ты вместить? Серафиты другие чем адамиты. Они не есть продолжение эры Адама. или развития рода Адамова. ...Эти многомилионные города самоубийц. Спасти может их только небесное врачевание. Но не о них речь. дитя Мое. Вычислен до мельчайших деталей. структуирован. образован новый человек. Дитя Мое. Начало адамитов возвращается в Нашу сокровищницу. Из нее извлекается Новое... Их светлая Вселенная преображается в радужных спектрах... Мне дорого всякое Творение. и адамиты в их падшем состоянии не менее чем в первосозданном. Вот почему дитя Мое. Я привываю род Адамов к Серафическим ликам.

Це саме. саме. саме головне. Ці слова. Ты не можеш в этом не участвовать.

Це дуже глибоке бажання у вас Сергій. Осмислити все. Все що колись справило на вас таке глибинне враження. Це читається з великим інтересом. А мене зараз життя настійно повертає до послань Учителя. Відчуваю ситуацію вкрай напруженою. Це зараз ніби нова Фатіма. Зміни необхідні. Інакше цей новий потік просто обмине все що закамяніло. Іще відчуваю дім. оселя має стати чимсь тим. що непідвласне ніяким бурям. перепадам. Доброта. і жага вчитись - те що необхідно.

Пошук. Вона сказала - Я прийду до вас. І голос Її було почуто. Я повернуся. якщо ви віднайдете те що загубили. що втратили. Повірили Їй одразу. І повиходили з дому шукати. Люди питали один одного. Де є це. те що ми загубили. те що ми розтратили? І кожен підказував кожному - воно знаходиться там. за цим пагорбом. за цією вулицею. на цьому стадіоні. у іншому кварталі. І коли вони прибігали туди. то не знаходили те що шукали. Один побачив автобус. Мені потрібно доїхати. Чи їде автобус туди? А ми не знаєм куди він їде. Яу так? Адже надпис свідчить що саме туди він їде. Він і повинен перевозити людей туди. Та нікуди він не їде. стоіть він. Люди повиймали припаси. почувся спів. автобус видозмінився. розширився. появились столи. всі почали трапезувати. Інший прибіг до поїзда. Він бачив себе якимсь дивним способом. Він стояв зовні і одночасно перебував всередині поїзда. Спостерігав за тим. що відбувається. Ось перед поїздом що мчить появляється боковий ухил. зростає. і переходить в горизонталбне положення. лиш рельси тепер угорі. Не чекаючи поки поїзд зі всією швидкістю ввійде в катастрофічне положення. він устигає вистрибнути. Ну як же вони їдуть? Та ж загинуть! І чому вони не розуміють це. ті що їдуть у ньому? Але ж. Але ж. мені треба їхати. Хто ж допоможе? Як віднайти це втрачене і загублене? Коли радість. коли дихати чисто і легко. коли мир... Молитва. Молитва до Того хто Творить світи. Молитва про мир. Молитва про освітленням Його Світлом. Віра у те. що ми будем почуті. І що ми зрозумієм що нам ниспослано.

Біле місто. Бувши малим хлопчиком я часто любив дивитись на ікону Граду Небесного. що була у домі мого діда. Ця ікона навівала мир. мрію. Саме місто було відділено білими мурами. Стояло вдалині. на пагорбах. Споруди. яких нема на Землі. черкали хмар. Град Небесний не був оживлений людською присутністю. Та ця білизна. освітлена сонцем. була сповнена чеканням. запрошенням. Так і чулось - піднімись. піднімись. увійди. Пройдись по цій траві з різнобарвними квітами. вийди на Гору Високу! Увійди в Біле місто. Чоловік з перехрещеними ризами. Святий Миколай стояв у долі картини. на самому низу пагорба. і запитливо дивився. Ну хто. хто. насмілиться піднятись. Хто зійде на Гору Високу? Його присутність була настільки жива. що я з довірою чекав. що він заговорить зі мною. Що він буде вчити. розкаже багато нового. чудесного. Ця дитяча наївна мрія проте починає своїм. якимсь незбагненним способом справджуватись. Уже були повідомлення. робилися відеозйомки. коли ікони починають усміхатися. Та найчастіше ікони плачуть. Кажуть при житті це були дуже милосердні люди. і зараз. дивлячись на людей. на світ. вони передають своє глибоке відношення таким чином. Можливо. ще буде так - хай інший маленький хлопчик буде дивитись на ікону. і з довірою чекати. І Божа Матір усміхнеться. і заговорить до того хлопчика... Стільки нового. незвіданого зараз відкривається. Про всесвіт. Творців. світи незчисленні. Про закони вселенські та призначення людини. Про Землю. Про вибір. Та про віру. Віру. яку неможна зламати. ні скривдити.

Бачив Гору. Якоісь дуже правильної форми. ще відмітив собі. Чітко виражена вершина. Широка основа - все сходиться в одну точку. вершину. Без обривів. без стрімких вертикальних стін і урвищ. Жива. населена рослинністю - зеленою травою і рідко зеленими невисокими кущиками. Від неї віяло силою. і якоюсь правильністю. Там хотілося перебувати. Кілька днів відчував я це. І потім. коли появилась змога оглянути повідомлення на форумі. я прочитав про Святу Гору. про вітер Еол. і про його спів - це саме відчуття. Зараз рішився все таки про це написати.

Дякую !

Ця вузенька полоска під ногами. Треба було прийняти груз наверху. Сильний вітер. Усе мокре. Стою на вузенькій перемичкі. Подали. Підтягую до себе крюк. Підтягую груз. Щось у нас вріноважилось з грузом. Та він поволі починає відтягувати мене назад. Хочу падати. Кажу собі. відкинься спиною до колони. Відкинувся. Притулися. Притулився. Та він тягне далі. По міліметру перетягує. Підтягуй дошки. Підтягую. По міліметру підтягую. Краєм зору помічаю що кінеь дошок лягає на настил. Відчіпляю крюк. Уфф. Все таки встояв. Ну і добре.

Якщо можна. продовжіть.

Та затанцюй ти від радості. танком Давида перед Престолом. Ми. давні друзі збираємось інколи. Бо не захотіли розлучатись. Бо те. що колись зібрало нас. первоначально було височайшим. Вчитися. пізнавати невідоме. в радості дарувати. Не хотів я їхати. Було сильне бажання перебувати в самотності. Та приходить СМС повідомлення. надіслане майже рік тому. Десь блукає по лабіринтах електронних звязків та являє. перед самою зустріччю - номер телефона твого друга такий то. Отже вирішено. їду. Я теж хочу про щось розповісти. Адже світ так стрімко міняється. стільки нового. Та найбільше хочу розповісти про послання Матері Марії. послання Ісуса Хреста. про Київ. Як маленькі струмочки стікаємось ми з різних сторін. Деколи по дорозі зустрічаємся. ідем разом. розмовляєм. Та бідна пташечка. Юля. що попала за грати. На межі фізичного болю. вона пише відчайдушні листи любові. Вона щось відкрила у собі. Ці букетики польових квітів що дарують їй зовсім бідні люди. Вони розчулюють її просто до сліз. Вона не хоче вразити їх цим словом та пише. люди зовсім не наділені статком. Вона вірить. Скажи. а в вас моляться за неї? Так. У нас моляться за всіх кому боляче. Хто просить і потребує допомоги. А у вас? Ні. У нас гніваються. Гніваються? Та на що? Та на суд. та на суддів. та на багатих. та на... Ось уже і підходим. Які гарні лиця. Всі в радості спілкування. тихо перемовляються. вітаються. обнімаються. Ось заходить і той що колись зібрав нас усіх. Стримано вітається. представляє нове. написану книгу. Читає. Зал округлий. стіни завершуються майже куполом. Звуки повертаються до пославшого. Звідусіль. Як до фокуса. Як і в життя. все повертається до людини. Звук підсилюється. вібрує. і важко виокремити слова. Намагаємся вловити цей посил. ці почуття іншим способом. через стан. а не через слово. через ту енергію. що вложено. Пізніш він скаже що ніколи не чув щоб так уважно слухали. Звук вводить. вітає. дарує. Щось болить. щось віддається. Щось намагається. виразитись. прорватись. Палає *праведним* гнівом. Закликає у свідки піднявши руки угору. Пред являе. Разить. І раптом тиша. Перше лагідне слово. Як острів у бурхливому морі. Ніби сонце все освітило. І поверх всього цього. Єдине бажання. Піднятись. взлетіти. вирватись з топі. Ні. ти не розказуєш вірша. В вірші цього нема. Ти розказуєш про своє життя. Усе. Тиша. Хто ще хоче виразитись? Хто ще хоче сказати від серця? Піднімаю долоню. Говори. Я знаю. що це. коли немає доброти. Я знаю. що правда це не суд. Правда. це лише те. що вона хоче показати. Про щось я теж розказую. воно для мене дуже важливе. Потім почанаю говорити за послання Матері Марії. Про одне послання. сказане зовсім недавно. Потрібно було посвятити Росію Моєму Непорочному Серцю. Не було б Сталіна. не було б гулагу. не було б другої світовоі війни. Стало тихо. Ми починаєм говорити з другом водночас. Вони не люблять. Якби любили. послухались. Не допустили би всого цього. Мовчи... Друже. Та затанцюй ти від радості. яу Давид пустився в танок перед Престолом. Це ж і для тебе. Ти так чекав цього нового. Воно прийшло. Ці послання. це від Того. кого ти так любиш.