Спаси любовь

[Gajavata]

Це було не зараз, це було раніше.

 

Мені шістдесят один цілий і девяносто вісім сотих роки.

[Gajavata]

 

Шкільне подвіря утворює прямокутник вільної площі. Слідуючи за сторо -

нами будівлі. І все поміщається там і все там є, і не перечить один одному.

Дерева посажені по периметру, статуя матері нашої небесної, Марії, в

глибині перед вільним простором, стікаюча вода по каменях, які утворюють

підніжжя статуї, туго натягнуті стрічки пере входом у цю малу архітектурну

форму. що як струни звучать коли порушує їх вітер. Лиш один предмет

випадає із гармонії співзвуччя і відповідності - чорна скринька із написом

пожертва...

Елізабет Клер Профет. Вона зустрічалась із Марією. Це була відповідь на

її безмовне розмірковування, сумятний стан душі, на висловлене, адресова -

не запитання. Йдучи вулицями міста, оглядаючи, знайомлячись, звернула

увагу на відповідні памятки (знаки) посвячення Богородиці. Вони "вирива -

лись" навіть із вітрин велетенських магазинів, чи то у вигляді маленьких

статуеток, чи художніх образів що виглядали із полотен виставлених

картин. Зупинилась. У "справедливому" обурені. Потім промовила.

Зачим тобі це поклоніння, цей культ?

Щось зашуміло у вуідповідь - вітер. Зашелестіло листя всіх дерев, війнуло

квітами. Перед нею у повітрі, дивлячись у очі, була перебувала сама юність

і чистота, Марія. Хвиля безмовя, миру огорнуло її, неізречений спокій,

а потім любов. Залила усе. І сила її була велика. І не можливо було в

одночас жити і перебувати в такій любові. І вона побігла, не розбираючи

дороги. Вбігла побачивши перший же храм усередину. Впала на коліна.

Про щось гаряче молилась. не розуміючи про що.

А диво, воно так і залишилось там, під відкритим небом, посеред вулиці що

раптом ожила, дерев що продовжували колихатися усіма своїми вітами, і

людьми що чомусь починали зупинятись у цьому місці, оглядаючись

вслухаючись.

 

 

[Gajavata]

 

Знаки, знаки слів. Запитання які вони можуть задавати.

 

Найбільше вони дають прочитати себе коли їх поставити поруч.

І тоді один знак може промовляти до іншого.

- Якщо ми говоримо за одне, а ми промовляємо за одне? тоді поясни

що ти маєш на увазі.

Так запитує знак.

Хтось прописав, із Небесної Сотні, і це поширилось усюди: Рабів у небо

не пускають. І це істинно так. А це те, що може почути людина, кожна

людина у особливі моменти життя:

-Народився раб Божий

-Хрищається раб Божий

-Вінчається раб Божий

-Помирає раб Божий

 

 

[Елена]

[Руслан]

Гарний приклад

 

[Gajavata]

 

 

Юрчик.

 

Він класифікує людей уже не так як колись.

- Це ми

ми, це діти

- А це вони

вони це дорослі.

По якимсь тільки йому одному відомим критеріям він починає допускати

в свій світ, у це ми і дорослих. Та ні один хто дурачиться і таким легким

способом хоче показати щось, туда не ввійде. Деколи він із здивуванням

і захопленням дивиться на висотні будинки.

- Все таки побудували?!

Так само дивується на вривающі кадри останніх вістей, коли ці самі

будинки розстрілюють руйнуючи вщент.

- Ну это же все для вас, для вас мы делаем.

Лунає пояснення навздогін, тим, що уже не мають де жити. Він дивиться

і бачить, він слухає і чує, він задає питання.

- Ну що вони мають на увазі коли промовляють слова?

У відповідь. Я волію мовчати. Десь, у середині нас, у середині кожної

людини є безущербне зеркало, яке позволяє бачити все таким яким воно є,

без викривлень, також і камертон який віддає вірний тон. І співвідносячись

з одним можна розуміти те що ти бачиш, а співвідносячись з другим знати,

що ж насправді хотіла сказати людина. Існують неісповідимі шляхи, деколи

їх потрібно пройти до кінця. Щоб зрозуміти все, побачити чисто і ясно,

і побажати змінити їх...

Я хочу, щоб ранком, коли дитина миє лице вона бачила перед собою

чистий умивальник, і цю малість я для нього можу зробити. І коли вона йде

по сходах, до школи, щоб не бачила безліч накиданих окурків. І мені дово -

диться це робити, щоб вони були чистими. Бо я вірю, поки я це буду робити.

Можливо.

Можливо він буде вірити своєму учителю.

[Gajavata]

 

На Карпатських дорогах.

 

Пані станьте, пані станьте. Так напевно казала жінка навперейми машині. Бо остальні,

поглинуті чимось, так і не виділили стоячих край дороги. Від ряду виникаючих образів,

від пристальної уваги відданій дорозі. Та це пані, пані, подіяло і машина зупинилась.

Та, що виділила і розрізнила вийшла і через кілька хвилин перемовин схвильоано по - вернулась. Ці люди. А маленька дівчинка, тримаючи за руку бабусю, стояла поруч.

Ці люди потребують допомоги. Ні, вони не просили, вони і самі не знали в чому

ця допомога їм може виразитись, хоч формально вони продавали обабіч дороги, те що

виробили своїм трудом. Ледве не повторюючи інтонації нам усе розповіли. Породіллі,

молодій матері у якої передчасно народилася дитина, маленька донечка, сказали щоб

спасти новонароджену, необхідно утримувати деякий час, зберігати її в особливих умовах.

За це потрібно їм було заплатити двадцять тисяч гривень. І щоб спасти дитину вони зробили

усе. Вони віддали ці гроші. Зараз і мама і маленька дитина - сестричка уже в дома, і обидві

здорові. Та ми, говорила стара жінка, ми нічого не маєм, щоб віддати гроші ми продали усе.

Ні, ні, ми не просимо у вас гроші, лиш купіть. Купіть ці сушені гриби, цей сир вироблений

нами. Може вам потрібно. У них купили. І їм дещо подарували, дещо важливе.

- О! Якби то Бог зглянув на нас. Якби те що ви кажете була б правда!

- Згляне, згляне! І вже зглянув!

Ми думали за все це, коли попрощавшись рушили і поїхали. Що доля їх неодмінно зміниться.

І ще ми думали що зміни повинні увійти у цю систему взаємовідносин і ізцілити її в цілому,

повністю. Бо виявилось, що було у цій системі щось, фактор, не виконання якого могло

поставити під сумнів що людське життя буде порятовано. І ще ми думали про великі

цілительні сили природи і про заложену в людині здатність взаємодіяти з цими силами, і що

треба вчитись.

(Пані, пані... У нас слову пані придають інший зміст, не загальноприйнятний. Це означає

освітлена жінка. До матері нашої Марії теж, теж так звертаються. Ясна Пані. Та ніколи

ясновельможна, тільки Ясна. Коли кажуть Ясна Пані, всі знають до кого звертаються.)

 

 

На Львівському автовокзалі.

 

Ще не вспівши ступити на гарячий асфальт платформи, що прилягала до велетенського

автовокзалу, почув чоловічий голос. Що возвисився над гулом людських голосів, шумом

проїжджаючих автомобілів. Подумалось, що життя дарує більше, набагато більше ніж може

сподіватися людина. Бо спогади ще були живі. Непорушно прозоре Карпатське повітря, голос

звернений до неба, такого ж чистого, в надії побачити хоч би маленьку білу хмаринку.

- Ну хоча б маленький вітерець.

Не жалій, хай буде жарко, поки ми тут, так і буде. І так люди здивовані дивлячись на високе

небо, оглядаючи гори. Як так! Адже пора заморозків, пора дощів, пора туманів і холодів.

А тут таке! А тут літо повернулось!

Та голос невгамовного чоловіка обірвав спогади. Очевидно було що чоловік уже себе не

контролював, щось доказував, невідомо до кого говорячи, просто поперед себе.

- Та я плюну тому в обличчя хто скаже що я не платив!

І чому б то подумалось за це треба плювати комусь в обличчя? Можливо ти і повинен був

заплатити, то чому за це треба кричати? А якщо це не так, якщо ти це не повине був робити

то чому не знайшов інших шляхів? Та чоловік кричав далі. Я платив за те щоб мій син учився

Тут зясувалась назва учбового закладу і сума проплачена за навчання. І методично далі:

я платив за кожен екзамен, за кожну лабораторну, за кожен колоквіум...

Він був гордий, та також і розгніваний. Гордий за себе, розгніваний також на себе. Та лише

почасти, бо більше його гнів відносився до всіх, абсолютно до всіх. І до тих хто жив і нама -

гався жити по іншим законам, і не знав тих стосунків про які він говорить.

І його душило, чому вони можуть по іншому а його так спеленало, так звязало. І в цій

розмові, з людиною навпроти, він уже перестав володіти собою, кричав, кричав до всіх,

намагався звільнитись.

 

[Gajavata]

 

Той хто кричав, він був потрібен. Хоч і не все в його крику було правильне.

Слухаючі мимоволі. Вони теж були потрібні, бо серед них могли оказатися ті,

що захотіли би змінити те, про що кричав кричущий.

[Елена]

Спасибі, Ігоре! Як завжди, сильно...

[Руслан]

Дякую

 

[Gajavata]

 

Лиця

 

Дівчина з усміхненим обличчям зупиняє перехожого, намагається привернути увагу

до маленького столика з розкладеними вісниками, петицією та листами що свідчать

про збір підписів. В одночас коротко викладає суть справи, яка стосується жорстокого

поводження з тваринами, просить допомогти. Та чим же я вам можу допомогти,

запитує чоловік. В цей момент підходить ще одна людина і вони підводять перехожого до

столика. Підпишіть, такі підписи збираються по всьому світі, цим ми піднімаєм увагу до

даної проблеми, вона існує і ми хочем поінформувати про це. А це поможе? Поможе,

рішуче запевняє чоловік. Не впевнений, я думаю цьому можна зарадити іншим способом.

Що за спосіб, жваво реагує на слова перехожого чоловік. Молитвою, та іншими способами.

В чоловіка відбилося розчарування на лиці, він не вірить у молитву, повертається,

і зливається з натовпом шукаючи очима підходящу на його погляд людину. Та пере -

хожий не здається, продовжує, промовляє до дівчини. Це локальна проблема витягнута

з більш обширної і їх треба рішати разом. Ось подивіться, сьогодні Пасха і ви бачили

багато людей з кошичками в руках укритими рушниками. Як обовязковий атрибут він

містить і "освячену" ковбасу разом із яєчками і випеченою паскою. Що буде, як признавши

вашу слушність людина підпише, а прийшовши до дому скуштує "освячену" ковбасу?

Його підпис знеціниться, він не буде мати під собою ваги, він не буде ні про що свідчити.

Все залежить від рівня свідомості. Пасха це свято, вона символізує торжество життя. І хіба

потрібно приурочувати до цього свята повальний заріз тварин по наших селах. Наше

тваринництво, воно основане на тому що один вид, це ми люди, виживає за рахунок

іншого, включаючи тварин в свій харчовий раціон. Ми навіть не пробували по іншому...

Вони ще деякий час жваво перемовлялись, видно було що обоє часто зупинялись в своїх

думках над цією проблемою. Потім чоловік попрощався і продовжив свій шлях дальше

посеред людського потоку.

 

 

 

[Gajavata]

 

Ігор Шевчук. (надіюсь з дозволу)

 

***

 

Треба б-у-т-и

Навіть земним - трішки

Щоб земля тебе носила мов усмішку

 

Бог з пів слова усміхнувся б

до пори

Якби ти серйозно те робив що говорив...

 

***

 

Беріть із книг нагірну першу суть

Ідіть горою в храм живої книги

Де ріки із живих джерел течуть

А вічнність щось підказує на мигах...

 

***

 

Якби то так, що не було б що їсти

А то ще гірше, їх трамбує злість

І не приймається

Вже навіть благий гість

 

***

Це напевно я вже писав.

 

Розпочиналось дуже просто

Не вистачало всім вина

Тверезі на весіллі гості

То це вже мука є одна

 

І той хто був в них Сином Бога

Так виповнивсь любовю сам

Так розілляв Духа Святого

Подарував всім небеса

На столах зримого земного

З явилася вина краса

 

Ніхто не зрозумів нічого

Як це майже із нічого

При чім любов і небеса?

 

...Все теж весілля в нас не нове

Не вистачає всім любові...

 

 

 

[Gajavata]

 

Довга вулиця, де все так же продають усе що вирощується на землі, зараз там особливо

людно, так же плодів багато. Одне й те ж, повторюється кілька раз, як знак. Гарна картопля, наповнює собою целофановий мішок. Далі все повторюється до автоматизму одинаково.

Купуєш, приходиш до дому, висипаєш. Тепер все навпаки, уся дрібна картопля оказується

зверху покриваючи собою хороші привабливі на вид плоди, які уже унизу і яких часто не

так уже і багато. Серед виру подій та потрясаючих змін, що там якась картопля. По що.

За неї писати. Це в дійсності про нас, про трудність з якою міняється внутрішня людина. Усе

що на верху не обовязково відображає внутрішню людину. Усе пишне, привабливе,

"правильне" і достеменно ясне і виставлене як на продаж, може оказатися зовсім не таким,

убогим і дрібязковим...

Підходить жінка, стає на коліна, на грудях табличка на табличці фото дитини з напів заплю -

щеними очима.

- Що з дитиною?

- Дитина хворіє, уже довгий час, вона в комі, ніяк не може вийти.

Ніяк не можу забути, бо коли прийшов її вже не було. Може ці гроші і не допомогли б,

хоч вона і словом за них не обмовилась. Та запізнився, більше вона не приходила.

 

[Елена]

[Руслан]

Можливість допомоги іншій людині часто буває. Важливо щоб щиросерддя було мудрим, бо деколи ми підтримуємо паразитизм в людях

[Елена]

Да, кстати, вспоминаю (правда, давно это было), как увидела в метро женщину с фотографией очень милой девочки, и под ней было написано - НА ПОХОРОНЫ. Я решила помочь, отдала что могла. И так случилось, что я шла по длинному коридору - подземному переходу - и передо мной шла эта просительница. Наконец она остановилась возле тёмного вида мужчины, и он просил: "Ну что, на чекушку насобирала?" Она криво усмехнулась: "На больше хватит"...

[Gajavata]

 

Дякую що поділились баченням.

Ясно що весь цей діапазон існує, від нижніх і аж до верхніх градацій.

Рідко, але все ж це буває, просьба про милість.

 

 

[Gajavata]

Якось ранком. У церкві.

 

Цей день, він тільки починався, щось обіцяв, щось показати, тому і вибрав місце.

Я лиш послухався, прийшов. Була внімаюча увага і тиша внутрішня.

Дві сцени проходять перед очима. Одна й таж дія. Донести свічку до вівтаря і запалити від вогню.

Люди різні.

Один передає свічку другому, торкнувшися його плеча. Той іншому. І щоб опинилася свічечка на свєму місці,

вона переходить із рук у руки. Всі ці люди поглинуті в собі, задумані. Та дотик виводить їх із себе.

Повернувшийся якийсь час дивиться з нерозумінням, на простягнуту руку, та через мить, очнувшись

робиться таким самим, з безжальною усмішкою торкає іншого, плеча.

Це павша, деградована форма людських взаємних відносин. Бо за хвилину - мить бачу іншу людину.

Іде по вільному проходу притискаючи свою свічку до грудей. Чоловік із частково паралізованими ногами.

По два по три сантиметра просовуючись. Від напруження він весь спітнів, йому важко, та рівноваги він

не втрачає. І це без всяких підпорок. Він нікого не турбує, хіба що ангелів. І якщо вони присутні у цю

мить, я переконаний, вони не минуть увагою цього чоловіка.

Я так хочу.

[Gajavata]

Будні.

 

Довга двонедільна робота з мінеральною ватою закінчилась. Колись використовувалась скловата, та тепер навчились

робити цей матеріал із базальту. Респіратор, окуляри, похила площа бетонного куполу, світло проникає через лепестки

фанери. Вся підготовка деревом закінчена, підготовлено до роботи з бляхою, після узори металевих листів покриють

дерево. Ми працюєм, намагаємся забезпечити собі захист. Важко дихати через респіратор, окуляри запотівають, дуже 

обережно доводиться протирати бо тонеькі голочки плавають в повітрі. Настає час обіду, їсти зовсім не хочеться приліг,

і провалився у якийсь навіть не сон, якесь забуття. Пора, пора на роботу. Відчуваю час точно, треба спішити. Та чомусь

важкість у всьому тілі, як зміг так і пришвидшив крок. Зустрічає "сестричка". Мені не хочеться нічого говорити, я наперід

знаю що вона скаже.

- Ігор, ти з обіду вертаєшся?

Я не відповідаю, та вона повторює питання.

Зупиняюсь, повертаюсь. 

- Що вам потрібно?

Це тільки маленький епізод.

[Gajavata]

Будні.

 

Сьогодні ми виставляємо риштування. Мені подобається ця робота, в верх і тільки в верх. Виставлені перші стойки,

вони мають бути вертикальні, на визначеній відстані від стіни. Робота требує рівноваги, і вона мене завжди вводить

в цілковитий спокій. Настил, щити, роскоси, перила, знов стойки. Треба встояти на профілях настилу, шириною 2, 5 см

зберегти рівновагу, це на висоті уже пятиповерхового будинку. Беру поданий мені щит, кидаю під ноги, є опора. 

Ставлю інші щити. Перемовляємось точно по роботі, не відволікаємось ні на що інше, треба бути уважним. Знову

піднімаємо шнуром важкі стойки, обережно підтягуємо на витягнутих ркуках, ставимо. Цей горизонт виставлено,

піднімаємось вище.  Закріплюємось до стіни, І знов в верх. 

[Gajavata]

Ранки.

 

Я стаю ще досвіта. Останнім часом о четвертій годині, хоч це необовязковість так рано. Та щось підімає мене, стань!

Скоро світанок, дивися, дивися на небо. І що разу це мене хвилює. Може в мене більше нічого нема? Та якщо це так,

хай будуть ці ранки - світанки. На шкільному подвірї що знаходиться неподалік, там вільна відкрита площа. Вона оточена

деревами, у глибині маленька алейка що веде статуї Божої Матері. Вхід у цю малу архітектурну форму прикрашено

різнокольоровими туго натягнутими стрічками. І коли вітер торкає колише, виникають звуки. Коли прислухатись можна

почути і інший звук, плескіт, журчання води. Це вода стікає полощеться по каменях що являються підніжжям статуї.

Цей світанок, коли уже гаснуть зорі і світліє небо, це завжди очікування. Це відчуття нового. Потім дихання. А потім

спеціальні вправи, всі вони повязані з відкриттям енергетичних центрів.

[Fotos]

Ранок!

Молодец Игорь! Вот бы мне так!

А что для этого надо? 

Только встать в 4 утра.

...да лечь вечером пораньше...

[Gajavata]

Дякую .

Періодами у мене нема доступа до інтернета і відповісти вчасно я не завжди можу.

[Руслан]

Гарні оповіді. Дякую. Як наче побував поряд з Вами. Дуже яскраві.

[Елена]

Да, вот это сила воли и Духа!