Спаси любовь

[Gajavata]

Витоки джерел із казок.

 

Навіть така фантастична ідея яка є у казці "Піди туди не знаю куди, знайди

те, не знаю що". Я давно читав цю казку, вже й не пригадую її точний зміст.

Пригадую що головний герой пішов у пошуки, що завдав йому неправедний

владика. Мова йшла про те, що не хотілось йому віддавати дочку за простого,

не обдарованого титулами і багатством. Часто, у казці протиставлялось багатство

і бідність. Я не думаю, що це вірно, багатство можна здобути і правдою, і не зале- 

жати від нього. Він уже виконав три його доручення, проте не хотілося віддавати 

дочку за простого, і придумав він таке завдання, щоб він із нього не повернувся. Герой 

вийшов і за другом йому був невидимий голос. Коли він хотів їсти то сідав, і говорив 

щоб розгорнулась  йому скатерть самобранка. І миттєво розгорталась у траві скатерть,

з наїдками і напитками. Коли куштував, то згорталась, і не було її. Вони розмовляли про

різні дивні речі, і хлопець ставав мудрішим у цих розмовах. Вони довго ходили, адже

спішити було нікуди, завдання було надзвичайне. Він знайшов те, що не знав що. 

Я не пригадую що це було, чи ким він був, проте завдання виконав. Така історія у цієї

казки.

 

Я думаю що можна примінити фабулу цієї казки до практичних речей, як от до миття посуду.

У цивілізованих країнах використовують електричні посудомиючі машини. І це за благо, не

треба уділяти так багато часу. Проте можна знайти більш чарівний спосіб. Жестом руки,

посуд зникає, щоб появитися знов, коли є потреба. Ми не можемо поки що цього робити,

не навчились. Ми можемо вчитись, ніде не написано, що ми не можемо цього зробити. 

Адже казка каже що ми можемо.

[Руслан]

Дуже цікаво. Дякую. І ще цікаво, що ж то за голос йому підказував? 

[Gajavata]

Мені невідомо походження цього голосу.

 

Я тільки можу сказати що казку я розповів точно, я пригадав

все. Можна тільки подумавши сказати перед появою скатерті

самобранки лише кілька слів: Да буде Світло!

Можна подумати і за зміст цієї казки, що є два напрями розвитку,

технологічний і духовний. Тут примінено духовний шлях розвитку,

показано його переваги. Тарілки просто щезають, як і сама скатерть

самобранка. Коли облегшити чоловіку засоби до існування, необхідно

продумати кожен крок далі, що робити, як жити далі. Можна зробити

життя - фантастично цікавим.

[Руслан]

Я до того про голос запитав, що виявляється, що це мабуть у нього було розвинене ясночуття, якщо він чув голос?!

[Gajavata]

Це казка, ну майже казка, написана раніше.

 

Двоє на вулиці, або перша молитва.

 

Вона майже бігла по вулиці, запізнюючись на щось своє,

коли зустрілася поглядом з незнайомою людиною. Цим

двом не вдалось так просто пройти мимо один одного,

хоч одна із них навряд чи зауважила іншу. Спинилась, мимо

волі, не віддаючи собі звіту зачим, перегородивши йому дорогу.

Дивилась на нього вражено, схвильовано.

Потім мовчки поступилась, давши дорогу. Рвучко повернулась до

вітрини, подивилась на своє відображення. Ні, вирвалось. Я ніколи

не буду такою. Ти чуєш? Німо, беззвучно кричала вона до когось.

Я ніколи не стану такою. Ти людина похилого віку, очі твої згасли

і лице твоє уже нічого не виражає. Нічого життя не написало

на твоєму обличчю, крім втоми. Ти навіть не здивувався, що я

перекрила тобі дорогу. Ну хіба так має бути людина?

І з цього моменту вона почала бачити те, що раніше не помічала.

Біль іншої людини.

Це змінило всі її звички. Це входило в неї, і ніяк вона не могла цього

уникнути. Ну за що це мені, думала вона, за віщо таке благословіння

вболівати за іншу людину. Аж поки не стала просто неба, і попросила:

Господи, зроби так, щоб людина ніколи не втрачала надію.

Щоб мала ради чого жити, навіть коли залишається зовсім одна.

Щоб знала, що є хтось що її завжди любить і нколи не відрікається від неї.

[_Михаил_]

Можливість не втрачати надію є завжди, але ж здійснити її кожен має самотужки.

[Gajavata]

Можете вважати цю історію за казку, та вона має реальну

основу. Моя дружина йшла по Львівській вулиці коли зустрілася

з незнайомцем. Це я описав цю зустріч що мала місце десь десь

із три роки тому. Закінчення, я придумав, надіюся що так і станеться.

[Gajavata]

Я дам деякі пояснення щодо часу проведеного мною. На початку червня 2018 р

на церкві, де я працював, під час закінчення роботи я положив руку на грейдер

і дав наказ піднімати. Руку не забрав, вона лишилася на грейдеру. Дві половинки

поволі зачинялись. Мені відрізало два пальці. Дзвонив Сергій до мене,

щось хотів переговорити, я ж лежав в без памятсві. Робота на церкві була закінчена.

Я ледве пригадав Сергія. Я не сказав за інцидент, я намагався говорити, про інше

та марно. Я вирішив боротися до кінця, читав веління, читав "Благоуханный рай

словесный" Матері Марії. "Две жызни" Коры Антаровой, читав "Самая большая тайна

в истории человечества" Учителя Ракоці, і звичайно ж наші Послання.

Мені дуже не вистачало Послань, коли була затримка. Я часто думав, розмірковував

за них. Два перевязані пальці, так і лишались, перевязаними. Я читав веління

Христоцельность, що дав Христос. Я кожного дня бігав, по нашому стадіончику,

що знаходится між школами, бігав по десять кругів. Я не вірив що пальці назавжди

остануться обрізаними, що все закінчено. І через зиму, пальці відросли, відросли і нігті.

І тоді я знову прийшов до церкви, показав відрощені пальці, показав виросші нігті.

Я знову працюю на церкві. Церква наша має своєрідний вид - зовні дуже гарна, пофарбована,

а в середині стоять риштування, всі внутрішні роботи треба робити. Я передаю привіт усім

хто трудиться, хто хоче щоб наша земля воскресла, щоб ми стали похожі на тих, хто відповідає

за еволюцію землі.

 

Гаявата.

[_Михаил_]

Радий за тебе, дорогий Гаявато! Ти переміг обмеженість масових уявлень про можливе. Сподіваюся, що попереду в тебе не менш вражаючі досягнення у прояві духу!

[Руслан]

 Гаявато, мої співчуття. Ти молодець. А що таке грейдер? Це ж наче трактор такий?

Бажаю здоров,я, здоров,я та міцності. Хай Бог та янголи бережуть тебе всюди. 

[Gajavata]

- грейфер.

[Gajavata]

По слідами одного збитого літака.

 

Вчора міжнародна комісія представила доклад про розслідування

гибелі пасажирського літака ЕЙЧ - 17. Представляли і перехоплені

телефонні розмови протилежної сторони, одразу ж після того як

збитий літак упав на землю. По всьому залі було чутно як вони

похвалялись що збили цей літак, збуджені і крайньої степені горді

голоси. Поки одразу все змінилось, коли стало відомо що рейс

міжнародний, пасажирський коли побачили розкидані ляльки дітей

і тіла загиблих Одразу ж стали говорити що збили літак українці.

Нічого нового під сонцем.

Телебачення росії одразу ж викинуло в ефір - необєктивність, упередженість.

Ну добре, я розумію політиків, я можу зрозуміти журналістів. Та не можу 

зрозуміти військових. Я не можу зрозуміти генералів, адже їм доводилось

зустрічатись, поставляти ці ракети, тиснути руки чоловікам. Вони не можуть

бути необізнаними, вони не можуть не знати. Колись, давно вони були

сміливі. Нація захворіла, захворіла на гордість. Вона дивиться в дзеркало,

бачить що хвора, та каже мені личить. У чому місія, у чому велич, коли

я чую ці пафосні голоси що ставлять себе над. Лишається тільки гіркота,

як після смак поганого вина. І не важливо з якої сторони долинають ці

голоси, чи з Росії чи з України, усе це гіркий терен.

[_Михаил_]

Ця "гордість" - то компенсація слабкості через побоювання побачити своє справжнє обличчя у дзеркалі сумління. І брехня, навіть самим собі, не ввижається надмірною ціною за можливість втекти від себе. Явище набуло національного масштабу, і доки воно триватиме, духовна еволюція цього суспільства неможлива. Можна лише побажати цим людям душевних сил, аби стати на шлях конструктивного розвитку.   

[Gajavata]

Приїзд друга.

 

Кожного разу, коли написано нову книгу він приїжджає до Львова щоб

познайомити з книгою, подивитися чи змінилося щось, чи змінилися люди.

Він доносить те, що вважає мало би прозвучати, мало би змінити цей простір, 

Наповнити його любовю. І він наповнює його, намагається ввійти в стан

кожного вірша, коли писав, відтворити його. Та не тільки, бо присутнє й інше.

Не можна дихати одними й тими ж словами, звертаючи увагу на ті кілька

імен з року в рік, з погляду важливості їх для світу. Тоді стає важко, парно дихати,

і хочеться відкрити те неіснуюче вікно. Пізніш, дарування книг, це завжди ритуал,

книги даруються, і хто має бажає може заплатити, якщо вийде. 

І я себе запитую, чому ці всі люди з готовністю приймають дар, чи будуть читати?

Чому приймають це як належне? Чому коли слухали, постава їх була розслаблена

в кріслі, і ні один хребет не виструнчився і не напружився у відповідь на звучаще

слово. На любов. Хай з домішками того, що я не приймаю, але любов. Чому приїхали

вони на пів години пізніше, бо перегружені маршрутки кажуть, чому вони такі комфортні,

чому релігію, яку вони сповідують так підімяли під себе?

Давали книгу і мені, я подякував, та відмовився. Сказав, що побачити приїхав його.

Зустрітися, послухати. Сказав що приймаю все в цілісності, і недоказане теж, і що

вдячний що приїхав і я мав можливість побачити  все і почути.

[Руслан]

Дякую.

[Gajavata]

Це було  не давно.

 

Єдине що потребує зараз людина, це Небесного захисту.

Бо немає більше до кого звернутися. Світла.

Знати що є Сила вища за людину, справедлива. Що світло

сильніше за тьму, а доброта за суд. Що Матір заступиться, коли

уже ніхто не зможе помогти. Сьогодні свято Покрови Святої Богородиці.

Хай в кожному домі, сьогодні буде мир, хай зло не посміє переступити

поріг кожного дому. Хай крапелька радості розчинить тривогу і прийде 

впевненість у твоє майбутнє.

[Gajavata]

 

Указала Матерь Мира: Собирайтесь ветры,  собирайтесь снега,

не являйтесь, птицы, и не подходите звери.

   Не утвердится нога человеческая на Моей  Вершине. Не утвердится

свет месяца, но луч солнца  достигнет Вершину.

   Сохрани солнце, Вершину Мою, ибо где встану на страже?

Никогда не взойдет зверь и не удержится сила человеческая.

Что блестит на вершине? Чему выхри сложили венец сияющий?

    Она Великая Матерь, одна поднялась на Вершину. И никто не взойдт

за Нею.

   На самой высокой  горе сияет Матерь Мира.  Она тьму поразить вышла.

Почему упадают враги, и куда с отчаянием обращают глаза?

Она одела пламенный плат и окружилась стеною огня. Она наша крепость

и устремление!

   Гора Матери простирается от Земли до Небес!

 

[Gajavata]

Вспомните как одержал победу, одну из величайших побед, великий Тамерлан.

Он зажег степь позади своих войск, и те, гонимые огнем смяли врага. Помните,

что лишь энтузиазм, вера в правоту и огонь устремления, потому возмутитесь 

духом и найдите огненые слова. Зажгите в себе этот творящий огонь.

 

Жизнь говорит, что в счастливых и удобных гаванях, не проснется дух человеческий,

лишь во дни потрясений можно ожидать подъемов духа и осознания ценностей.

[Gajavata]

Я знайшов ці листочки, серед інших, де була сотня покладених  іншими

Час від часу, я їх переглядаю. Серед  листочків, присвячених Матері Марії

я знайшов зовсім  незалежні листочки, зовсім без підпису,  рукописні про 

тварин. Це дуже цікаве повідомлення.

 

Существует много различий между животными и вами. Одно из самых основных

различий состоит в том, что животные знают, когда они умирают, их существование 

не заканчивается. Они знают что их развитие продолжается. Они не закупают себе

места на кладбище, и не волнуются где будут умирать, и где их похоронят. Животные 

верны, что Вселенная о них позаботится. У них врожденная мудрость и доверие

 к жизни. Они не покупают страховые полисы и не смотрят телевизор. Многие из

животных остро чувствуют окружающий мир и происходящие в нем изменения.

Они сознают что то качество жизни, которое бы их устраивало, не может более

проявится в вашем мире. И потому они его покидают. Вам самим предоставляется

решать, питаться ими или нет...В настоящее время животных не чтят, и не уважают,

и качество их жизни оставляет желать лучшего. К ним относятся как будто они

не являются животными существами, не обладают чувствами, а служат лишь рабами

человвеческой рассы. Животные были разработаны и созданы таким образом. чтобы

быть вашими друзьями, занимать определенное пространство...разделять путь вместе

с вами. Животные биогенетические создания, в основе которых лежит множество

различных генетических наборов, собранных в различных звездных системах. 

Их сотворение позволяет представителям тех систем иметь генетическую связь

с Землей и через этот уровень заглядывать на Землю и провозглашать свое присуствие.

Подобная грань созидания никогда по настоящему не оценивалась и не была понята.

У животных есть интуитивное чутье, которое позволяет им понять, какую роль играют они

сами и другие животные. Корнями они уходят в великое разнообразие внеземного

сообщества. А выглядят животные так же как их предки, разумные существа проживающие

в других мирах...Те кто создавали вашу планету, просили множество сообществ представить

"семена" для засевания на вашей планете. Эти "семена" подвергались биогенной инженерии,

в результате чего стало возможным создание друзей и компаньйонов человека, заселивших

Землю...

 

 

 

[Gajavata]

Усмішка.

У цих небесних сховищах, там де записано усі слова, та високо

і трудно туди дістатись. Треба ставати навшпиньки. Теж саме інколи 

читаючи про те що хтось уже написав, хочеться стати навшпиньки.

[Gajavata]

Ви памятаєте... Не чекали...

 

Ви памятаєте Карпати, дорога видна, великий простір відкриваючого місця.

Ви тоді знімали.

Була молитва, нова - Отцеві небесному. І появився білий хрест на дорозі.

Про щось шепотіла дитина. Хрест рухався, збільшувався в розмірах.

Ось він став великим, білий хрест на дорозі, його ясно було видно. Вертикальна

планка йшла вверх, прямо в небо. Стало світло, хрест освітлював. Все залило

світлом, ви це уже не знали. Всю землю вкрило білим, все навколо, все.

Ви впали на землю, обнімали її...

 

Не чекали...

У нас, в нашому місті жінка заглибилась в медитацію, і побачила небо.

Пропливала у небі жінка, вся усіяна квітами. Побачила Ісуса  Хреста, 

стояв на хмарі. Вона почала кричати йому: Ісус, іди до нас, іди до нас,

іди до нас. Він посміхався, лице його посмутнішало коли він наблизився.

Видно не чекали, усі навколишні люди...

[Gajavata]

Прогулюючись колись Львовом, я несподівано побачив трагічний момент.

Я не знав що написати, слово трагічний не підходить до даного випадку, але 

все ж я залишив.

І хоч я написав це оповідання  давно, вирішив знову оновити.

Білочка.

Не смотри! Не смотри! Я підвів погляд і глянув на промовляючого. Молодий чоловік

 намагався долонею прикрити очі дитині, маленькій дівчинці. Поруч мати, сімя, всі

зупинились. Дивилися, ніхто уже не міг відвести погляду. Напереріз один одному

з величезною швидкістю приближалися двоє. Білочка швидко, дуже швидко, як тільки

могла перебігала дорогу, і машина одинокий водій за кермом з величезною швидкістю

теж мчав уперед. Уже було видимо - що білочка не встигає. Вона попала під колесами

минувши передні і здавалося, а може ні, може станеться чудо. Щось промайнуло на

лиці водія, якась досада. Машина промчала. Відкинута з силою білочка лежала під

бардюром, лежала нерухомо. 

Невелика група людей, обєднаних на короткий час спільністю баченого, уже неспішно

перейшла через перехід. А білочка перебігала через перехід, це і звернуло увагу баченому.

Люди вступивши на сходи, піднімались на маленьку гору і далі вверх, до храму Архистратига Михаіла.